Справа № 947/15689/25
Провадження № 2/947/3147/25
29.09.2025 року
Київський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого - судді Калініченко Л.В.
при секретарі Матвієвої А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою
ОСОБА_1
до ОСОБА_2
про розірвання шлюбу,
Позовні вимоги, що розглядаються судом:
Позивачка - ОСОБА_1 28.04.2025 року звернулась до Київського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить суд розірвати шлюб між нею та відповідачем, зареєстрований 01 серпня 2017 року Малиновським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис №1909 від 01.08.2017 року.
Рух справи в суді:
Вказана позовна заява надійшла до суду засобами поштового зв'язку та зареєстрована судом 28.04.2025 року.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судових справ між суддями, цивільну справу було розподілено судді Калініченко Л.В.
Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 26.05.2025 року прийнято до розгляду вказану позовну заяву, відкрито провадження по цивільній справі в порядку спрощеного позовного провадження, призначено дату, час і місце проведення судового засідання з повідомленням сторін по справі.
У судовому засіданні, призначеному на 27 серпня 2025 року, судом за клопотанням представника відповідача було надано сторонам по справі строк на примирення, тривалістю один місяць.
Позиція та доводи учасників справи:
Позивачка в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що вона та відповідач перебувають у шлюбі, зареєстрованому 01 серпня 2017 року Малиновським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис №1909 від 01.08.2017 року
За час перебування у шлюбі вони мають спільних малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Однак, на цей час подружні стосунки між ними не підтримуються, у них з відповідачем різні характери, погляди на життя, примирення між ними неможливе, шлюб має формальний характер, що стало підставою для звернення позивачки до суду з цим позовом.
Позивачка - ОСОБА_1 разом з позовом надала до суду заявупро підтримання позовних вимог та розгляд справи без участі.
26.08.2025 року до суду від представника відповідача надійшла заява про надання сторонам по справі строку для примирення, з посиланням на наявність підстав для збереження шлюбу.
За наслідком чого, судом у судовому засіданні 27 серпня 2025 року, було ухвалено надати сторонам по справі строк на примирення, тривалістю один місяць.
Після закінчення наданого судом строку на примирення, у судове засідання, призначене на 29 вересня 2025 року, сторони не з'явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не повідомили.
Як вже судом зазначалось, позивачкою висловлене волевиявлення на розгляд справи за її відсутності.
Від представника відповідача 18.09.2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазначив, що позовні вимоги визнає та просить суд позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.
Приймаючи вищевикладене, судом було ухвалено здійснити розгляд справи в судовому засіданні 29.09.2025 року за відсутності сторін по справі.
Дослідивши та вивчивши документи наявні в матеріалах справи, суд дійшов до наступного.
Встановлені судом фактичні обставини справи:
Судом встановлено, що 01 серпня 2017 року Малиновським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області зареєстровано шлюб між громадянами України: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що складено відповідний актовий запис №1909. Під час реєстрації шлюбу ОСОБА_5 змінила прізвище на « ОСОБА_6 ». Дані обставини підтверджуються наявним в матеріалах справи оригіналом свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 01.08.2017 року.
За час перебування у шлюбу в сторін по справі народились двоє дітей, сини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які станом на час розгляду справи є малолітніми, що підтверджується свідоцтвами про народження серії НОМЕР_2 від 10.04.2018 року та серії НОМЕР_3 від 19.05.2020 року відповідно.
Норми права, які застосовані судом, та мотиви їх застосування:
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Відповідно до частин першої, другої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
У статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Спірні між сторонами правовідносини врегульовані Сімейним Кодексом України (далі - СК України).
Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.
Загальна декларація прав людини у ч. 2 ст. 16 містить положення, за яким шлюб може укладатися тільки при вільній і повній згоді сторін, що одружуються, а за ст. 23 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, жоден шлюб не може бути укладений без вільної і цілковитої згоди тих, що одружуються.
За аналогією можливо зробити висновок, що й подальше існування сім'ї як союзу у разі відсутності добровільної згоди чоловіка чи жінки на такий союз - сім'ю - шлюб, не може мати місце, а також, приймаючи бажання й право одного з них розірвати шлюб не може бути незаконно порушене або одного з подружжя не можливо насильно, без його волі змусити перебувати у таких зареєстрованих як шлюб відносинах.
Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії реєстрації шлюбу. Добровільність шлюбу, тобто наявність вільної згоди, - це його довічна риса. Саме добровільністю шлюбу зумовлена можливість його розірвання.
За ст. 51 Конституції України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.
Статтею 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини.
Відповідно до ст. 110 СК України, позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Згідно з ч. 2 ст. 112 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Чинне законодавство України забороняє примушування до шлюбу. Примушування - значить добиватися певної поведінки від особи за допомогою фізичного або психічного насильства.
Закріпленні у законодавстві права дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності є засобом захисту психологічно слабшого у шлюбі від психічного диктату чи навіть агресії дружини, чоловіка або іншої особи. Воно схиляє до толерантності, терпимості у шлюбі, спрямовує кожного з них на спокійне, інтелігентне залагодження колізії індивідуальних рис характеру, життєвих звичок.
Однією з причин припинення шлюбу є його розірвання.
Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.
Оскільки шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, розірвання шлюбу може відбутися за їхньою спільною заявою або за заявою когось з них.
Крім того, ст.17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського Суду з прав людини як джерело прав.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У пункті 84 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Валліанатос та інші проти Греції» від 07.11.2013 року (Заяви №№29381/09 та 32684/09) передбачено: «Суд наголошує на принципах, встановлених у його практиці. Мета захисту родини у її традиційному сенсі є доволі абстрактною і для її реалізації може використовуватися широкий спектр конкретних заходів… Також, з огляду на те, що Конвенція є «живим» документом, який слід тлумачити у світлі умов сьогодення…, держава при виборі засобів, покликаних забезпечувати захист сім'ї та повагу до сімейного життя, як цього вимагає стаття 8, обов'язково має брати до уваги зміни, що відбуваються у суспільстві і у ставленні до соціальних питань, цивільного стану і міжособистісних стосунків, включаючи той факт, що не існує лише одного шляху чи лише одного вибору, коли йдеться про те, як вести сімейне або приватне життя».
Окрім цього, пунктом 126 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Фернандес Мартінес проти Іспанії» (заява 56030/07) від 12 червня 2014 року встановлено: «Що стосується права на приватне та сімейне життя, Суд наголошує на важливості для осіб мати можливість вільно приймати рішення з приводу того, як вести своє приватне та сімейне життя. У зв'язку з цим повторно наголошується, що відповідно до статті 8 також надається охорона прав на самореалізацію як у формі особистого розвитку…, так і з точки зору права на встановлення та розвиток відносин з іншими людьми та навколишнім світом, при цьому поняття особистої автономії є важливим принципом, що береться за основу при тлумаченні гарантій, які викладені в такому положенні.».
Згідно до п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що записано в статті 16 Конвенції «Про дискримінацію жінок» в ч.1 підпункту «с», «однакові права і обов'язки під час шлюбу і після його розірвання». Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.
У відповідності до положень статті 113 СК України, особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.
Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Одночасно суд зазначає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Разом з тим, у відповідності до положень ч.1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У відповідності до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оцінка доводів учасників справи, мотиви та висновки суду:
Виходячи з вищевикладеного та приймаючи вищевикладені встановлені обставини, судом встановлено, що сторони по справі: ОСОБА_2 та ОСОБА_7 починаючи з 01.08.2017 року перебувають у зареєстрованому шлюбі, за час у якому мають спільних неповнолітніх дітей, синів: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Як вбачається з пояснень позивача зазначеної вільної згоди між сторонами по справі не має.
У ході розгляду справи, судом була перевірена наявність відповідних підстав для розірвання шлюбу.
Також судом встановлено, що за наслідком вжитих судом заходів з метою примирення подружжя, сторони не примирились та волевиявлення сторони позивача не змінилось.
Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова у розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.
Також судом ураховується, що за наслідком спливу строку на примирення, позиція відповідача з приводу збереження шлюбу також змінилась та останнім визнано заявлені позовні вимоги.
Про обставини, які б перешкоджали розірванню шлюбу між сторонами по справі у визначеному законодавством порядку сторонами суд не повідомлено, як і не надано жодних доказів на підтвердження існування цих обставин.
За наслідком чого, визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
Приймаючи вищевикладені обставини в цілому, у врахуванням того, що жоден з подружжя не бажає примиритися, суд приходить до висновку, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу буде суперечити їх інтересам, тому наявні правові підстави для розірвання шлюбу.
Позивачкою під час розгляду справи питання про відновлення дошлюбного прізвища не порушувалось, а відтак відповідне питання судом не вирішується.
Висновки суду за наслідком розгляду справи:
З урахуванням вищевикладеного в цілому, аналізуючи зібрані по справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, надавши оцінку наявними в матеріалах справи доказам, суд вважає, що позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу є обґрунтованою, підлягає задоволенню, а відтак шлюб між сторонами слід розірвати.
Судові витрати по справі:
Під час ухвалення рішення суд, у відповідності до приписів статті 264 ЦПК України у тому числі вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.
У відповідності до положень статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
У відповідності до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судом встановлено, що позивачкою під час звернення до суду з даним позовом було сплачено судовий збір в сумі 1211,20 грн.
З урахуванням задоволення позовних вимог, у відповідності до положень статті 141 ЦПК України, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача понесенні останньої судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1211,20 грн.
Вимог про відшкодування інших понесених позивачем судових витрат, останньою не заявлено.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 77, 81, 141, 206, 211, 263-265, 352, 354 ЦПК України, ст.ст. 110, 112, 113 СК України, суд,
Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 ) про розірвання шлюбу- задовольнити.
Розірвати шлюб між громадянами України: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований 01 серпня 2017 року Малиновським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис №1909 від 01.08.2017 року.
Шлюб між громадянами України: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , вважати розірваним у день набрання чинності цим рішенням.
Позивачці ОСОБА_9 залишити прізвище « ОСОБА_6 ».
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ,у відшкодування витрат зі сплати судового збору - 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок.
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий Л. В. Калініченко