29 вересня 2025 року
Справа № 642/4426/25
Провадження № 2-а/642/49/25
Іменем України
29 вересня 2025 року Холодногірський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді- Пашнєва В.Г.,
за участю секретаря- Степанової А.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Харкова справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 5250621 від 18 липня 2025 року, -
Позивач звернувсь до Холодногірського районного суду м. Харкова з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції, в якому просив скасувати постанову серії ЕНА № 05250621 від 18 липня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП.
В обґрунтування свого позову позивач зазначив, що копія оскаржуваної постанови всупереч вимогам Інструкції йому не вручалась та не надсилалась, розгляд справи та винесення постанови здійснювався за його відсутності, а про її існування він випадково дізнався 18.07.2025 в мобільному додатку «Дія» на своєму смартфоні. 10.07.2025 позивач на своєму авто DACIA LOGAN, реєстраційний номер НОМЕР_1 їхав з м. Харків у м. Люботин Харківської області. Через воєнний стан в країні дорожні знаки, зокрема які інформують водія про початок та кінець населеного пункту, зняті, тобто фактично відсутні. Близько 11 год. позивача зупинив поліцейський поблизу заправки БРСМ, яка знаходиться за межами житлового масиву, що дозволяє припустити, що він знаходився за межами населеного пункту та працівником поліції було повідомлено, що транспортний засіб під керуванням позивача рухався зі швидкістю 77 км/год., що є перевищенням встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, та порушує приписи ч. 1 ст. 122 КУпАП. Швидкість руху вимірювалась лазерним вимірювачем , а саме - приладом Трукам ТС001133. Втім, дорожній знак про закінчення населеного пункту - м. Харків - відсутній, знаків про обмеження швидкості руху на вказаній ділянці дороги - не встановлено. На зауваження позивача про те, що контроль швидкості руху транспортних засобів здійснюється лише в місцях, які облаштовані відповідним знаком про здійснення відеофіксації (дорожній знак 5.70 ПДР), вимірювання швидкості руху без зазначеного знаку - не допускається, працівником поліції було зазначено, що знак 5.70, попереджаючий про відеофіксацію, розташовано за адресою - м. Харків, вул. Полтавський Шлях, 192. Однак відповідний дорожній знак відсутній та після зазначеної працівником поліції адреси наявні перехрестя, а відповідно до Правил дорожнього руху, дія знаку поширюється від місця його встановлення до найближчого перехрестя, що знаходиться за ним. Також позивач зауважив, що вимірювання швидкості руху транспортного засобу проводилось в ручному режимі, що є порушенням приписів ст.40 Закону України «Про Національну поліцію». Під час спілкування почалась повітряна тривога, що обумовило необхідність покинути місце зупинки та направитись до більш безпечного місця (укриття). Працівником поліції було зазначено, що у зв'язку із обставинами, які склались, винесення постанови відкладається, проте про час та місце її розгляду мені повідомлено не було, після чого я покинув місце зупинки. Позивач вважає, що винесена постанова про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 122 КУпАП є незаконною та підлягає скасуванню з підстав, зазначених вище, зокрема відсутність знаку про обмеження швидкості в населеному пункті, вимірювання швидкості руху приладом Трукам в ручному режимі та відсутність знаку 5.70 «Фото, відеофіксування порушень Правил дорожнього руху».
Ухвалою суду від 31.07.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
18.08.2025 представником відповідача поданий відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що інспектор задовільнив клопотання позивача та склав письмове повідомлення про запрошення позивача до УПП в Харківській області ДПП для розгляду справи про адміністративне правопорушення на 18.07.2025 о 09:00 за адресою: вул. Шевченка, буд. 315-А, м. Харків, оголосивши тричі вголос позивачеві дату, час та місце, проте 18.07.20205 о 09:00 позивач на розгляд справи не з'явився. За результатом розгляду справи, згідно з вимогами статей 251, 252, 268, 278, 279, 280 КУпАП інспектором управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції (далі - УПП в Харківській області ДПП) лейтенантом поліції Слюсаром Дмитром Володимировичем (далі - поліцейський) винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 5250612 (далі - постанова) за порушення пункту 12.4 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 340 грн. 00 коп. 21.07.2025 УПП в Харківській області ДПП направило копію постанови рекомендованою кореспонденцією за місцем проживання позивача (набережна Гімназійна, 12, кв. 63, м. Харків, трек-номер 0601172395922), проте 06.08.2025 відправлення було повернуто відправнику у зв'язку з закінченням встановленого терміну зберігання. Представник відповідача у відзиві також зазначив, що розміщення приладу ТruCam в руках поліцейського під час виміру швидкості руху авто жодним чином не суперечить статті 40 Закону «Про Національну поліцію», візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку. Відповідачем до відзиву додано відеозаписи «export-rw0v7» та «1752148782_jH000_0710_115942» на яких відтворено подію за участю позивача, де зафіксована основна об'єктивна інформація. З огляду на те, що в силу п. 9 частини першої статті 31 та статті 40 Закону України «Про Національну поліцію», статті 283 КУпАП відеоспостереження за дотриманням Правил дорожнього руху інспектором зафіксовано у встановленому законом порядку, з зазначенням технічного засобу в постанові, а саме приладу Trucam TC 001133, бодікамери з ідентифікаційним номером 470140, таким чином відеозаписи «export- rw0v7» та «1752148782_jH000_0710_115942» є належними та допустимим доказами інкримінованого правопорушення. Зважаючи на те, що об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП, виражається зокрема у формі керування транспортним засобом в межах населеного пункту зі швидкістю 77 км/год, тобто з перевищенням на 27 км/год, суб'єктом даного правопорушення є водій, складаючи оскаржувану постанову, поліцейський діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією, КУпАП та іншими нормативно-правовими актами. Станом на сьогоднішній день чинними Правилами дорожнього руху України передбачено лише один дорожній знак, що має безпосереднє відношення до відеофіксації порушень, а саме інформаційно-вказівний знак 5.76 «Автоматична відеофіксація порушень Правил дорожнього руху». З огляду на те, що у спірних правовідносинах фіксація правопорушення здійснювалася не в автоматичному, а в ручному режимі із застосуванням технічного засобу без відповідного функціоналу автоматичної фіксації, вимога щодо обов'язковості встановлення знака 5.76 є такою, що не підлягає застосуванню та відсутність вказаного дорожнього знака у місці фіксації правопорушення жодним чином не впливає на правомірність дій посадової особи та не може бути розцінена як порушення процедури оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення.
Так, знак 5.76 «Автоматична відеофіксація порушень Правил дорожнього руху» регламентується: пунктом 33 Правил дорожнього руху; додатком 1 до Правил дорожнього руху, де подано перелік і опис дорожніх знаків, включаючи 5.76 (введений у 2020 році). Чинне законодавство не встановлює вимоги про розміщення знака 5.76 у випадках, коли фіксація здійснюється в ручному (неавтоматичному) режимі. Доводи позивача про неможливість візуально встановити межі міста Харкова через відсутність дорожніх знаків не відповідають дійсності оскільки м. Харків на всіх в'їздах та виїздах має встановлені великогабаритні стели з назвою міста, які слугують додатковим та очевидним візуальним орієнтиром для водіїв, тобто в'їжджаючи чи виїжджаючи в/із населеного пункту Харків, водій об'єктивно не може не усвідомлювати факт перетину його меж. Більше того, на зазначеній ділянці дороги М-03 Київ-Харків-Довжанський розташовані дорожні знаки 5.49 «Початок населеного пункту» та 5.50 «Кінець населеного пункту», що повністю спростовує твердження про відсутність інформації щодо межі міста Харкова. Окрім того, представник відповідача щодо вимоги позивача про стягнення з судового збору в розмірі 1211,20грн. зазначив, що з 1 січня 2025 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб складав 3028 грн., то при поданні позовної заяви позивачем, станом на 28.07.2025, ставка судового збору повинна складати 605 грн. 60 коп.
17.09.2025 відповідачем подана відповідь на відзив, в якому останній зазначив, що надмірно сплачений розмір судового збору не впливає на обсяг позовних вимог по суті справи, а розподіл судових витрат проводитиме суд у відповідності до норм чинного законодавства, копія постанови була направлена на адресу, за якою позивач ніколи не був зареєстрованим, тому він її не отримав, а зареєстрованою адресою проживання позивача є - м. Харків, провулок Кульбицький, 7, кв. 4. Твердження відповідача про те, що йому як водієві під час зупинки транспортного засобу роз'яснені права, передбачені ст. 63 Конституції України, ст. 268 КУпАП, не відповідають дійсним обставинам справи та підтверджуються належними та допустимими доказами. Щодо посилання відповідача про невірно зазначений в позовній заяві дорожній знак «Фото-, відеофіксування порушень ПДР» (5.70) замість інформаційно-вказівного знаку 5.76 «Автоматична відеофіксація порушень Правил дорожнього руху», дана обставина не впливає на суть справи та обґрунтованість позовних вимог, оскільки вказаний дорожній знак був відсутній на ділянці дороги, де проводилась фіксація швидкості за допомогою приладу Трукам. Стосовно твердження відповідача щодо відсутності необхідності встановлення вказаного дорожнього знаку під час фіксації швидкості за допомогою приладу Трукам не в автоматичному (в ручному) режимі, позивач зазначив, що згідно приписів ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію», при проведенні фіксації швидкості транспортного засобу, фото- та відеотехніка повинна бути розміщена в порядку, визначеному вказаною нормою Закону, а саме - стаціонарно вмонтованим способом. Натомість, ручне розміщення фото- та відеотехніки для вимірювання та фіксації швидкості транспортного засобу суперечить приписам ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію». Контроль швидкості руху транспортних засобів здійснюється лише в місцях, які облаштовані відповідним знаком про здійснення відеофіксації, вказане обумовлено ч. 2 ст. 40 Закону, згідно якої інформація про змонтовану/розміщену автоматичну фототехніку і відеотехніку фіксацію повинна бути розміщена на видному місці. Відповідний дорожній знак інформує про можливість здійснення контролю за порушеннями Правил дорожнього руху за допомогою спеціальних технічних та (або) технічних засобів. Вимірювання та фіксація швидкості транспортного засобу в ручному режимі призводить до вібрації приладу вимірювання, яка, в свою чергу, може дати більшу похибку, аніж передбачено свідоцтвом про повірку, що ставить під сумнів зафіксовану швидкість руху транспортного засобу. Посилання відповідача на практику судів апеляційної інстанції щодо законності використання приладу Трукам не заслуговує на увагу суду з огляду на те, що рішення судів апеляційної інстанції не є обов'язковими для врахування іншими судами при застосуванні таких норм права, не створюють преюдиції та не є належним обґрунтуванням позиції відповідача у справі. твердження відповідача про встановлення знаків знаками 5.49 «Початок населеного пункту» та 5.50 «Кінець населеного пункту» на ділянці дороги М-03 Київ- Харків-Довжанський, які нібито встановлюють межі міста Харків (встановлювали станом на 10.07.2025) - не підтверджується належними та допустимими доказами. З огляду на недотримання працівниками поліції процедури використання вимірювального приладу Трукам, використання приладу в ручному режимі, відсутності відповідних дорожніх знаків, які б інформували про проведення відеофіксації на вказаній ділянці дороги - належних доказів скоєння позивачем правопорушення (перевищення швидкості руху), а відтак, відсутні підстави для притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
23.09.2025 представник відповідача надала заяву , в якій просила суд вважати за дійсний третій абзац на сторінці третій у поданому 18.08.2025 відзиві у наступній редакції: «21.07.2025 УПП в Харківській області ДПП направило копію постанови рекомендованою кореспонденцією за місцем проживання позивача на адресу: пров. Кульбицький, 7, м. Харків, трек-номер 0601172398395», зазначене підтверджується додатком до відзиву, а саме: копією списку згрупованого відправлення.
В судове засідання сторони не з'явилися, позивач у відповіді на відзив просив розглядати справу за його відсутності та позовну заяву задовольнити, представник відповідача надала заяву, в якій також просила розглядати справу за її відсутності та відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Перевіривши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд приходить до висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог з огляду на таке.
Судом встановлено, що згідно постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 5250612, складеної 18 липня 2025 о 09:39 год. Інспектором 2 взводу 3 роти 1 батальйону УПП в Харківській області старшим лейтенантом Слюсаром Д.В. відносно водія транспортного засобу DACIA LOGAN, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який 10.07.2025 о 11:59 за адресою: м. Харків, вул. Полтавський шлях, 192 керуючи транспортним засобом у населенному пункті м. Харків, перевищив встановлене обмеження швидкості в населенному пункті, а саме рухався зі швидкістю 77 км/год, чим перевищив встановлене обмеження швидкості на 27 км/год та порушив пункту 12.4 Правил дорожнього руху - порушення швидкісного режиму в населених пунктах. Швидкість вимірювалась лазерним вимірювачем, а саме приладом TruCam № ТС 001133 (далі - TruCam № ТС 001133), чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 122 КУпАП.
Даною постановою до ОСОБА_1 було застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу 340, 00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.
Стосовно суті прийнятої Інспектором 2 взводу 3 роти 1 батальйону УПП в Харківській області старшим лейтенантом Слюсаром Д.В. постанови серії ЕНА № 5250612, складеної 18 липня 2025 року, у справі про адміністративне правопорушення, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров'я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища визначенні положеннями Закону України Про дорожній рух.
Відповідно до частини 5 статті 14 Закону України Про дорожній рух учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Положеннями статті 16 Закону України Про дорожній рух визначено основні права та обов'язки водія транспортного засобу.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють ПДР України.
Згідно з пунктом 1.1. ПДР ці Правила відповідно до Закону України Про дорожній рух встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні гуртуватися на вимогах цих Правил.
На виконання пункту 1.3. ПДР учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (п. 1.9 ПДР).
Згідно із ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Згідно ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно із ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
В свою чергу, згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Зазначена норма встановлює обов'язок суб'єкта владних повноважень щодо доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності.
Статтею 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача.
Зазначена норма вказує на те, що саме на суб'єкта владних повноважень покладається обов'язок по доведенні правомірності своїх дій/рішень. При цьому суб'єкт владних повноважень при винесенні постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності має чітко дотриматися вимог КУпАП.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення розгляд справ про правопорушення, передбачені зокрема ч. 2 ст. 122 цього Кодексу, покладено на органи внутрішніх справ (Національну поліцію). Від імені органів внутрішніх справ (Національної поліції) розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право уповноважені працівники підрозділів патрульної служби Національної поліції, які мають спеціальні звання.
Відповідно до ч. 4 ст. 258 КУпАП у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1, 2, 3 ст. 283 КУпАП України, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України «Про дорожній рух» визначається Правилами дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями) (далі - ПДР України).
Відповідно до п. 1.9 ПДР України, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Підпунктом «б» пункту 12.9 ПДР України передбачено, що водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту «и» пункту 30.3 цих Правил.
За змістом розділу 33 ПДР України дія знака 3.29, що встановлений перед населеним пунктом, позначеним знаком 5.49, поширюється до цього знака.
Відповідно до п. 1.10 ПДР України населений пункт - забудована територія, в'їзди на яку і виїзди з якої позначаються дорожніми знаками 5.49, 5.50, 5.51, 5.52;
5.49 «Початок населеного пункту». Найменування і початок забудови населеного пункту, в якому діють вимоги цих Правил, що визначають порядок руху в населених пунктах.
5.50 «Кінець населеного пункту». Місце, з якого на даній дорозі втрачають чинність вимоги цих Правил, що визначають порядок руху в населених пунктах.
Знаки 5.49 і 5.50 установлюються на фактичній межі забудови, яка прилягає до дороги.
Відповідно до п. 12.4 ПДР України у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
Частина 1 ст. 122 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.
Із змісту спірної постанови слідує, що позивачем допущено перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів у населеному пункті м. Харків, вул. Полтавський Шлях, 192, а саме вказано, що позивач рухався в населеному пункті зі швидкістю 77 км/год., чим перевищив допустиму встановлену швидкість руху на 27 км/год.
При цьому, у складеній постанові серії ЕНА № 5250612 від 18.07.2025 вказано серійний номер і назву технічного засобу, яким здійснювалося вимірювання швидкості руху керованого позивачем автомобіля.
Системний аналіз положень КУпАП дає підстави для висновку, що якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, уповноважена посадова особа зобов'язана здобути докази винуватості особи у вчиненні правопорушення.
Нормами КУпАП передбачено спрощений порядок фіксування адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, за умов якого протокол про вчинення адміністративного правопорушення не складається, при цьому посадова особа має право винести безпосередньо постанову в справі про адміністративне правопорушення.
Відповідно до матеріалів адміністративної справи протокол про вчинення адміністративного правопорушення як один із можливих доказів по справі не складався, однак відповідачем надані інші беззаперечні докази вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Щодо доданих до матеріалів справи відеофайлів та роздруківки з відеофайлу з приладу вимірювання швидкості TruCAM LTI 20/20, серійний номер № ТС001133 суд враховує наступне.
Пунктом 11 ч. 1 ст. 23 Закону України № 580-VIII від 02 липня 2015 року «Про Національну поліцію» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Згідно із ст. 31 цього Закону поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; поверхнева перевірка і огляд; зупинення транспортного засобу; вимога залишити місце і обмеження доступу до визначеної території; обмеження пересування особи, транспортного засобу або фактичного володіння річчю; проникнення до житла чи іншого володіння особи; перевірка дотримання вимог дозвільної системи органів внутрішніх справ; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису; перевірка дотримання обмежень, установлених законом стосовно осіб, які перебувають під адміністративним наглядом, та інших категорій осіб; поліцейське піклування.
Статтею 40 вказаного Закону встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на однострої, у/на службових транспортних засобах, у тому числі без кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз, а також використовувати інформацію, отриману з фото- і відеотехніки, що перебуває в чужому володінні, з метою:
1) запобігання правопорушенню, виявлення або фіксування правопорушення, охорони та захисту публічної безпеки, особистої безпеки осіб і власності від протиправних посягань;
2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Інформація про змонтовану/розміщену фототехніку і відеотехніку, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз повинна бути розміщена на видному місці.
Водночас, візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.
Правомірність використання відповідачем технічного приладу вимірювання швидкості TruCAM LTI 20/20, серійний номер № ТС001133, підтверджується сертифікатом затвердження типу засобів вимірювальної техніки № UA.МІ/1-2903-2012, експертним висновком № 04/05/02-1178/ВС1 від 15.12.2023, листом ДП «Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів» № 22-38/49 від 01.10.2019, листом Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Харківській області про надання актувльної інформації стосовно хнаків 5.49 та 5.50.
Так, правильність використання приладу вимірювання швидкості TruCAM LTI 20/20, серійний номер № ТС001133, виробництва Laser Technology Inc., США, підтверджується наявністю виданого Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України експертного висновку № 04/05/02/-1178 від 15 грудня 2023 року, який зазначає про правильність реалізації криптографічного алгоритму шифрування AES відповідно до ДСТУ ISO/IES 10116:2019 із довжиною ключа 128 біт та забезпечення конфіденційності, цілісності та автентичності зареєстрованих даних.
Лазерний вимірювач швидкості TruCAM LTI 20/20 отримав сертифікат перевірки типу засобів вимірювальної техніки та сертифікат відповідності.
Таким чином, лазерні вимірювачі швидкості TruCAM дозволяється застосовувати за умови позитивних результатів їх повірки. Наявним експертним висновком підтверджено придатність лазерного вимірювача швидкості TruCAM LTI 20/20 до застосування.
Належність доказів слідує з приписів ст. 251 КУпАП, відповідно до яких доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Оцінюючи вказані докази, суд вважає їх належними, оскільки такі відображені в спірній постанові.
У матеріалах справи наявні фотокартка 1752148782_jH000_0710_115942, з технічного пристрою лазерного вимірювача швидкості TruCAM LTI 20/20 №ТС001133 від 10.07.2025; відеозапис export- rw0v7 з технічного пристрою лазерного вимірювача швидкості TruCAM LTI 20/20 №ТС001133 від 10.07.2025, яким підтверджується перевищення швидкості позивачем.
Відтак, зібраними доказами підтверджуються обставини стосовно руху транспортного засобу під керуванням позивача саме в зоні дії дорожнього знаку населений пункт з перевищенням швидкості понад 27 км.
Суд також наголошує, що вимірювач TruCam LTI 20/20 відноситься до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів, тобто конструктивно створений для утримування в руках під час вимірювань. Крім основного, ручного режиму, вимірювач TruCam також може бути встановлений на триногу для проведення вимірювань швидкості руху транспортного засобу в автоматичному режимі.
З огляду на викладене, лазерний вимірювач швидкості TruCam LTI 20/20 зареєстрований в державному реєстрі транспортних засобів вимірювальної техніки та дозволений для використання на території України, а прилад TruCam LTI 20/20 з серійним номером ТС001133 пройшов випробування відповідності, сертифікат якого був чинний станом на дату винесення оскаржуваної постанови у справі про адміністративне правопорушення та даний прилад може використовуватися в ручному режимі.
Отже, за технічними характеристиками, лазерний вимірювач швидкості TruCam LTI 20/20 здійснює вимірювання швидкості руху транспортних засобів в ручному режимі, а тому його дані можливо розцінювати як доказ у справі.
Таким чином, доводи позивача про те, що вимірювання швидкості руху було здійснено приладом TruCam, який знаходився в руках працівника поліції і переміщався у просторі, а не був встановлений стаціонарно, судом не приймаються, оскільки, як зазначалось в наведених вище нормах, лазерний вимірювач TruCam LTI 20/20 відноситься саме до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів, тобто конструктивно створений для утримування в руках під час вимірювань, а крім основного, ручного режиму, вимірювач TruCam LTI 20/20 також може бути встановлений на триногу для проведення вимірювань швидкості руху транспортного засобу в автоматичному режимі.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачем не обґрунтовано, що тримання відповідачем в руках лазерного TruCam вимірювача LTI 20/20 призвело до неправильного встановлення швидкості руху транспортного засобу позивача.
Щодо заперечень позивача на відсутність у оскаржуваній постанові інформації стосовно доказу, яким підтверджуються обставини стосовно розміщення на вказаному відрізку дороги дорожнього знаку « 5.70 нині 5.76», то суд зазначає наступне.
Під час розгляду справи будь-яких порушень стосовно неправильності встановлення чи невідповідності ДСТУ 4100:2014 дорожніх знаків чи дорожньої розмітки на даній ділянці дороги, де було зафіксоване перевищення позивачем обмеження швидкості руху, не встановлено.
Знак 5.76 «Автоматична відеофіксація порушень Правил дорожнього руху» позначає ділянки доріг, де можливе здійснення контролю за порушенням Правил дорожнього руху за допомогою спеціальних технічних та/або електронних засобів.
Згідно із пп.«ґ» п.8.4 ПДР інформаційно-вказівні знаки запроваджують або скасовують певний режим руху, а також інформують учасників дорожнього руху про розташування населених пунктів, різних об'єктів, територій, де діють спеціальні правила.
Разом з тим, жодними положеннями КУпАП та Закону України «Про Національну поліцію», в тому числі, ч. 1 ст. 40 вказаного Закону, не передбачено обмеження поліції використовувати фототехніку і відеотехніку виключно в межах дії будь-яких дорожніх знаків.
Дорожній знак 5.76 «Автоматична відеофіксація порушень Правил дорожнього руху» лише інформує про можливість здійснення контролю за порушеннями ПДР за допомогою спеціальних технічних та (або) технічних засобів. Він відноситься до категорії інформаційно-вказівних знаків.
В той же час, Закон України «Про Національну поліцію» не зобов'язує встановлювати такі знаки перед ділянкою, на якій використовуються засоби фото- відеофіксації порушень дорожнього руху.
Суд також вважає за необхідне звернути увагу на рішення Європейського суду з прав людини в справі "O'Halloran and Francis v. the United Kingdom", згідно з висновком якого, будь-хто, хто вирішив володіти чи керувати автомобілем, знав, що таким чином він піддає себе режиму регулювання, котрий застосовується, оскільки визнавалося, що володіння і користування автомобілем може потенційно завдати значної шкоди. Можна вважати, що ті, хто вирішив володіти та керувати автомобілями, погодилися на певну відповідальність та обов'язки.
Отже, водій при керуванні автомобілем зобов'язаний, в першу чергу, дотримуватись вимог Правил дорожнього руху та, в тому числі, швидкісного режиму у населеному пункті.
Також, суд звертає увагу, що навіть за відсутності такого знаку в населеному пункті водій зобов'язаний у будь-якому випадку стежити за безпекою та дорожньою обстановкою, особливо в межах населеного пункту.
Таким чином, обставини наявності чи відсутності вказаного дорожнього знаку жодним чином не свідчать про відсутність у позивача обов'язку дотримання запровадженого ПДР швидкісного режиму.
Лазерний вимірювач швидкості TruCAM LT1 20/20 здійснює вимірювання процесу порушення швидкісного режиму, що дозволяє ідентифікувати транспортний засіб, номерний знак. Прилад автоматично визначає координати кожного вимірювання швидкості, розрізняє режими обмеження швидкості, встановлені для вантажних, легкових транспортних засобів, а також мотоциклів.
Для фіксації допустимих швидкісних режимів руху транспортних засобів на приладі встановлюється поріг допустимої швидкості руху. При цьому враховується похибка приладу ±2 км/год. Прилад дозволяє вимірювати швидкість на дистанціях від 15 м до 1200 м.
З відстані у 350-450 м поліцейським виконується наведення позначки оптичного прицілу на цільовий автомобіль і натискається спусковий гачок приладу. Прилад починає вимірювання швидкості і включає запис відео, при цьому чути характерний звук низького тону.
Після стабільного утримання позначки на цільовому транспортному засобі, прилад здійснює вимірювання швидкості. Про фіксацію перевищення швидкості руху свідчить характерний звук високого тону і в самому оптичному прицілі та на екрані монітору приладу фіксується числовий показник швидкості.
При фіксації перевищення встановленої швидкості руху прилад здійснює фотографування транспортного засобу порушника, про що свідчить повторний звук високого тону. Після цього поліцейський відпускає спусковий гачок та вживає заходи до зупинки порушника.
Отже, згідно технічних характеристик прилад, за допомогою якого проводився замір швидкості «TruCAM» LTI 20/20, спроможний робити фото- та відеозйомку, тому його покази можливо розцінювати як беззаперечний доказ по справі.
Водночас, в розглядуваному випадку порушення позивачем ПДР зафіксовано пристроєм вимірювання швидкості TruCAM в ручному режимі, а не в автоматичному, тому вимоги ч. 2 ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» не розповсюджуються на спірні відносини.
При цьому, приписи ч.2 ст.40 вказаного Закону щодо розміщення інформації на видному місці стосується лише розміщеної автоматичної фототехніки і відеотехніки.
Водночас, будь-яких порушень при використанні приладу TruCam інспектором патрульної поліції, на які посилається позивач, допущено не було.
Що стосується доводів позивача про те, що відповідач не довів того, що у вказаному у постанові про адміністративне правопорушенні місці зона дії дорожнього знаку, який позначає початок населеного пункту, у якому діють вимоги ПДР, що визначають порядок руху в населених пунктах, чи встановлений інший дорожній знак, який обмежує швидкість руху, суд звертає увагу на положення п.12.4 ПДР України, відповідно до яких у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством України.
Дорожній знак 5.49 Початок населеного пункту - є дорожнім знаком, що встановлює найменування і початок населеного пункту, в якому на дорозі не діють вимоги цих Правил, що визначають порядок руху в населених пунктах.
Отже, швидкість руху в населеному пункті обумовлюється даними про дорожній знак, що визначає початок населеного пункту, а також інформацією про автомобільну дорогу, де, в залежності від позначення дорожніми знаками, встановлюються відповідні режими швидкості руху.
Положеннями розділу 33 «Дорожні знаки» ПДР України ( зі змінами ) визначено, що дорожній знак 5.79 позначає ділянки доріг, де може здійснюватися контроль за порушенням ПДР за допомогою спеціальних технічних та або технічних засобів.
З листа Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Харківській області за вих.№348 ВС/06 від 12.02.2025 встановлено, що станом на 01.02.2025 на автомобільних дорогах загального користування державного значення розташовано дорожні знаки 5.49 «Початок населеного пункту» та 5.50 «Кінець населеного пункту», а саме: М-03 Київ-Харків- Довжанський - км 518+650 (ліворуч)- 5.49/5.50 «Харків», - км. 518+850 (ліворуч) 5.49/5.50 «Харків».
Положеннями КУпАП України, що стосуються розгляду справи про адміністративне правопорушення, передбачено спеціальну, спрощену процедуру притягнення особи до адміністративної відповідальності - винесення постанови на місці вчинення правопорушення.
Тобто, провадження у справі про адміністративне правопорушення у порядку та за правилами, встановленими розділом ІV КУпАП України, не здійснювалося. Оскаржувана постанова складена інспектором не на місці вчинення правопорушення, оскільки за клопотанням позивача інспектор склав письмове повідомлення про запрошення позивача до УПП в Харківській області ДПП для розгляду справи про адміністративне правопорушення на 18.07.2025 о 09:00 за адресою: вул. Шевченка, буд. 315-А, м. Харків, оголосивши тричі вголос позивачеві дату, час та місце (час на бодікамері 470140 10/07/2025 12:08:40, 12:16:08 та 12:16:27). 18.07.20205 о 09:00 позивач на розгляд справи не з'явився.
Суд також зазначає, що в ході розгляду справи про адміністративне правопорушення відповідач не перешкоджав реалізації права позивача на надання пояснень на місці розгляду справи.
Таким чином, відповідачем було забезпечено позивачу можливість реалізації прав, визначених ст. 268 КУпАП, при розгляді справи.
Отже, відповідачем доведено правомірність своїх дій щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності. В той час, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про обґрунтованість заявлених позовних вимог.
22 травня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 825/2328/16, адміністративне провадження №К/9901/23055/18 (ЄДРСРУ № 89396394) досліджував питання щодо наслідків порушення процедури прийняття рішення суб'єктом владних повноважень.
Так, Верховний Суд зазначив, що порушення процедури прийняття рішення суб'єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення. Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб'єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.
Отже, Верховний Суд наголосив, що у відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про правомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП, і накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.
В п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах по деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», роз'яснено судам, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній зокрема потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Згідно ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів владних повноважень.
Щодо інших доводів позивача та відповідача суд враховує правові висновки, викладені у пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, де Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
На підставі наданих доказів, суд приходить до висновку, що при винесенні оскаржуваної постанови в справі про адміністративне правопорушення іспектором не було порушено норми чинних нормативно-правових актів, винність особи у вчиненні правопорушення була доведена належним чином, а тому у задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення слід відмовити в повному обсязі.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
В постановах Верховного Суду від 27.12.2019 у справі № 310/4817/17 (2?а/310/156/17), від 07.11.2019 у справі №487/2179/17, від 07.12.2018 у справі № 286/648/17, від 17.05.2018 у справі № 681/972/17, від 14.02.2018 у справі № 536/583/17 та від 31.01.2018 у справі № 489/1525/16-а викладено, що чинним законодавством передбачено спрощену процедуру розгляду посадовими особами патрульної поліції справ про адміністративне правопорушення, передбачених КУпАП. Верховний Суд зазначив, що вказане виключає необхідність дотримання інспектором поліції таких процедур, передбачених для розгляду справи про адміністративне правопорушення в загальному порядку, як надання особі можливості скористатися правом на правову допомогу, подати клопотання про перенесення розгляду справи за місцем проживання особи тощо. При цьому слід врахувати, що застосування процедури скороченого провадження у випадках, визначених законом, не призводить до порушення процесуальних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, закріплених в КУпАП.
На підставі вищевикладеного, відповідно до ч.3 ст. 286 КАС України, суд дійшов висновку про відсутність підстав задоволення позову та залишення рішення суб'єкта владних повноважень без змін.
У зв'язку з відмовою у позові, суд, відповідно до ст. 139 КАС України, вважає за необхідне понесені позивачем судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покласти на позивача.
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 18.03.2020 (справа №543/775/17) відступила від висновків Верховного Суду викладених у постанові від 13.12.2016 (провадження №21-1410а16) та зазначила, що чинне законодавство містить ставку судового збору, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги у справі про оскарження постанови про адміністративне правопорушення та подальшому оскарженні позивачем та відповідачем судового рішення.
У зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду також вказано, що за системного, цільового та граматичного тлумачення до наведеного законодавчого регулювання відносин, пов'язаних зі сплатою судового збору, Велика Палата Верховного Суду в контексті фактичних обставин справи та зумовленого ними застосування норм процесуального права зазначає, що у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати статті 2-5 Закону № 3674-VІ, які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають. Разом з тим, з огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, він складає за подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Так, судом установлено, що при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 1211,20 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 0.0.4477460081.1 від 28.07.2025, у той час як при подачі позовної заяви про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення підлягає сплаті судовий збір у розмірі визначеному Законом України «Про судовий збір», що складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та становить 605,60 грн.
Водночас, оскільки позивач подав позов через підсистему «Електронний суд», то згідно положень ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір», відповідно до якої при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, тому розмір судового збору, що підлягав сплаті позивачем за подачу конкретної позовної заяви, складає 484,48 грн (605,60 х 0,8).
Відповідно до ч. 1 ст.7Закону України«Про судовийзбір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: 1) зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; 2) повернення заяви або скарги; 3) відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі; 4) залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням); 5) закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
З урахуванням положень ч. 1 ст.139КАС України та фактичних обставин справи, зокрема, відмову в задоволенні позовних вимог, суд вважає за необхідне судовий збір в розмірі 484,48грн. залишити за позивачем, а надлишково сплачену частину судового збору в розмірі 726,72 грн повернути позивачу з державного бюджету.
На підставі викладеного і керуючись ст. 5, 6, 9, 11, 19, 20, 70, 77, 78, 122, 205, 241-246 КАС України, ст. 1, 2, 7, 9, 22, 23, 122, 245, 247, 251, 254, 258, 268, 280 КУпАП, ст. 19 Конституції України, Законом України «Про дорожній рух», Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306, Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженою Наказом МВС України від 07.11.2015 року № 1395, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 5250621 від 18 липня 2025 року- відмовити.
Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області після набрання чинності даним рішенням, повернути ОСОБА_1 частину судового збору в сумі 726 ( сімсот двадцять шість) гривень 72 копійки, який було сплачено в більшому розмірі, ніж встановлено законом на підставі платіжної інструкції № 0.0.4477460081.1 від 28.07.2025.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду безпосередньо шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення складено 29.09.2025.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Департамент патрульної поліції, код ЄДРПОУ 40108646, адреса місцезнаходження: 03048 м. Київ, вул. Федора Ернста, 3.
Головуючий суддя: В.Г. Пашнєв