Справа № 201/11914/25
Провадження № 1-кс/201/4139/2025
24 вересня 2025 року м. Дніпро
Соборний районний суд міста Дніпра у складі: слідчого судді ОСОБА_1 , з секретарем судового засідання ОСОБА_2 , за участю прокурора відділу Донецької обласної прокуратури ОСОБА_3 (ВКЗ), захисника ОСОБА_4 (ВКЗ), розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання старшого слідчого СВ 2 управління ГУ СБУ в Донецькій і Луганській областях ОСОБА_5 , погодженого прокурором відділу Донецької обласної прокуратури ОСОБА_3 , про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваному у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, у кримінальному провадженні № 22024050000003498, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 13.11.2024 року, -
Короткий виклад клопотання.
Слідчий за погодженням з прокурором звернувся до слідчого судді з вищевказаним клопотанням, в обґрунтування якого посилається на те, що слідчими СВ 2 управління ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях проводиться досудове розслідування у кримінальному проваджені за № 22024050000003498, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 13.11.2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України.
Враховуючи, що ОСОБА_6 у вказаному кримінальному провадженні набув статусу підозрюваного у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення, до слідчого за викликами не з'являється, перебуває на тимчасово окупованій території, його оголошено у розшук, наявні ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, просив в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України обрати йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави.
Позиції учасників.
В судовому засіданні прокурор клопотання підтримав в повному обсязі з підстав, вказаних в клопотанні.
Захисник просив у задоволенні клопотання відмовити з огляду на відсутність конфіденційної бесіди із своїм підзахисним і неузгодження правової позиції, необізнаності його підзахисного щодо кримінального переслідування.
Встановлені слідчим суддею обставини.
Слідчим відділом 2 управління (з дислокацією у м. Маріуполь Донецької області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях під процесуальним керівництвом прокурорів Донецької обласної прокуратури здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №22024050000003498 від 13.11.2024, за підозрою ОСОБА_6 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України.
24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об'єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об'єднаних Націй (далі - ООН).
До складу ООН увійшли Українська Радянська Соціалістична Республіка (з 24 серпня 1991 року - Україна), Союз Радянських Соціалістичних Республік (з 24 грудня 1991 року змінено назву на Російська Федерація) та ще 49 країн - засновниць, а в подальшому до вказаної міжнародної організації прийняті інші країни світу.
Відповідно до ч. 4 ст. 2 Статуту ООН всі Члени ООН утримуються в їх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь - якої держави, так і будь - яким іншим чином, несумісним з Цілями Об'єднаних Націй.
Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 9 грудня 1981 року № 36/103 про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями від 16 грудня 1970 року № 2734 (XXV), що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки; від 21 грудня 1965 року № 2131 (XX), що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та обмеження їх суверенітету та від 14 грудня 1974 року № 3314 (XXIX), що містить визначення агресії, установлено, що ні одна з держав не має право здійснювати інтервенцію чи втручання у будь - якій формі або з будь - якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Закріплено обов'язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації; здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
Крім того, у статтях 1-5 Декларації Генеральної Асамблеї ООН від
14 грудня 1974 року № 3314 (XXIX) серед іншого визначено:
- застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної та політичної незалежності іншої держави;
- застосування збройної сили державою першою в порушення Статуту ООН є перш за все свідченням акту агресії.
Будь - яка з наступних дій, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:
- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;
- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;
- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські і повітряні флоти іншої держави;
- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за згодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
- дія держави, що дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;
- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, що мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно наведеним вище актам.
Жодні міркування будь - якого характеру, з політичних, економічних, військових чи інших причин не можуть бути виправданням агресії.
Статтями 1 та 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій (Гаага, 18 жовтня 1907 року), яка вступила в дію 26 січня 1910 року, яку 7 березня 1955 року визнано Союзом Радянських Соціалістичних Республік, правонаступником якого є Російська Федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього і недвозначного попередження, яке буде мати форму мотивованого оголошення війни або форму ультиматуму з умовним оголошенням війни. Стан війни повинен бути без уповільнення оповіщений нейтральним державам і буде мати для них дійсну силу лише після одержання оповіщення.
24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною.
16 липня 1990 року вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
Відповідно до розділу V Декларації територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
Незалежність України визнали держави світу, серед яких і Російська Федерація.
Згідно з п.п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від
5 грудня 1994 року Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні їх зобов'язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов'язались утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
31 травня 1997 року відповідно до положень Статуту ООН і зобов'язань за Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі Україна та Російська Федерація уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією (ратифікований Законом України від
14 січня 1998 року ШЗ/98-ВР та Федеральним Законом Російської Федерації від 2 березня 1999 року № 42 ФЗ). Відповідно до ст.ст. 2 - 3 зазначеного Договору Російська Федерація зобов'язалась поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та будівництво відносин на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або загрози силою, включаючи економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов'язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.
Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько - російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований Російською Федерацією 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької та Луганської областей відноситься до території України.
Статтями 1 - 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Згідно із статтею 5 Конституції України носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Згідно з ч. 1 ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України.
Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
Відповідно до статей 132 - 134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
Таким чином, із зазначених міжнародних нормативно - правових актів, а також актів національного законодавства, яке визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності, випливає, що дії Російської Федерації на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України створюють реальні загрози національній безпеці та є проведенням підривної діяльності проти України. Її результатом стала в 2014 році анексія Криму, окупація території Донецької та Луганської областей, масштабні руйнування провідних промислових бюджетоутворюючих підприємств на сході держави, що призвело до загострення суспільно - політичної обстановки в Україні, падіння економіки держави та інших вкрай негативних для України наслідків.
Наведені вище факти розв'язання та ведення Російською Федерацією агресивної війни проти України, здійснення підривної діяльності, в тому числі, і шляхом вторгнення підрозділів ЗС Російської Федерації на територію півострова Крим, захоплення державних установ, організацій та військових частин із 27 лютого 2014 року широко висвітлювалися більшістю засобів масової інформації України та іноземних держав.
Постановою Ради Федерації Федеральних Зборів Російської Федерації «Про використання Збройних Сил Російської Федерації на території України» від 01 березня 2014 року № 48 - СФ за результатами звернення Президента Російської Федерації, нібито виходячи з інтересів безпеки життя громадян Російської Федерації, особового складу військового контингенту ЗС Російської Федерації, що дислокується на території України (АР Крим), надано згоду Президенту Російської Федерації на використання ЗС Російської Федерації на території України.
Надалі, продовжуючи підривну діяльність проти України, Російська Федерація утворила на тимчасово окупованій території України в АР Крим федеральні органи державної влади Російської Федерації, правоохоронні органи та органи судової системи, місцевого самоврядування, з метою становлення та зміцнення окупаційної влади Російської Федерації та недопущення контролю України над цією територією.
Верховною Радою України 15 квітня 2014 року прийнято Закон України № 1207 - УІІ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII), за яким перебування підрозділів ЗС Російської Федерації на території України з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, а також всупереч міжнародно-правовим актам визнано окупацією частини території суверенної держави Україна, а територію АР Крим, відповідні води, територіальне море України, територію виключної (морської) економічної зони України, а також повітряний простір над цими територіями визнано тимчасово окупованими територіями України внаслідок збройної агресії з боку Російської Федерації.
Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН «Територіальна цілісність України» від 27 березня 2014 року № 68/262 «референдум», проведений в
АР Крим 16 березня 2014 року, визнано таким, що не має законної сили і не може бути основою для зміни статусу АР Крим.
Реакцією на такі дії Російської Федерації стало прийняття Верховною Радою України 21 квітня 2015 року постанови № 337 - VIII «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», згідно з якою констатовано початок такої агресії з боку Російської Федерації на території АР Крим 20 лютого 2014 року, яка завершилася воєнною окупацією та подальшою незаконною анексією цієї частини території України.
Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН «Стан у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Україна)» від 19 грудня
2016 року № 71/205 та від 19 грудня 2017 року № 72/190 «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Україна, районів Чорного та Азовського морів» від 17 грудня 2018 року, «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна» від 22 грудня 2018 року послідовно засуджено тимчасову окупацію з боку Російської Федерації внаслідок військової агресії частини території України - АР Крим - підтверджено невизнання анексії.
Продовжуючи реалізацію злочинного плану, з метою створення приводів для ескалації конфлікту і спроби виправдання своєї агресії перед громадянами України Російської Федерації та світовою спільнотою, 21 лютого 2022 року Російською Федерацією визнано «Донецьку Народну Республіку» та «Луганську Народну Республіку» незалежними державами.
22 лютого 2022 року Президент Російської Федерації, реалізуючи злочинний план, направив до Ради Федерації звернення про використання Збройних сил Російської Федерації за межами Російської Федерації, яке було задоволено.
24 лютого 2022 року о 05 годині Президент Російської Федерації оголосив про рішення розпочати військову операцію в Україні.
У подальшому Збройними силами Російської Федерації, які діяли за наказом керівництва Російської Федерації і ЗС Російської Федерації, здійснено пуск крилатих та балістичних ракет по цивільному населенню, також військовими формуваннями Російської Федерації здійснено вторгнення на територію суверенної держави Україна.
24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022, затвердженим Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022, у зв'язку
з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан на всій території України, який у подальшому неодноразово продовжувався та діє і по нині.
Внаслідок розв'язання і ведення агресивної війни, починаючи з 24 лютого 2022 року збройними формуваннями Російської Федерації тимчасово окуповано частини території Донецької, Запорізької, Луганської, Миколаївської, Сумської, Харківської, Херсонської областей.
Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства розвитку громад та територій України № 376 від 28.02.2025 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», м. Торез (Чистякове) Горлівського району Донецької області віднесено до переліку територій України, які тимчасово окуповані Російською Федерацією.
Відповідно до п.п. 6, 7 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» окупаційна адміністрація Російської Федерації - сукупність державних органів і структур Російської Федерації, функціонально відповідальних за управління тимчасово окупованими територіями та підконтрольних Російській Федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних повноважень на тимчасово окупованих територіях та які виконували чи виконують властиві органам державної влади чи органам місцевого самоврядування функції на тимчасово окупованій території України, в тому числі органи, організації, підприємства та установи, включаючи правоохоронні та судові органи, нотаріусів та суб'єктів адміністративних послуг.
Тимчасово окупована територія - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.
Згідно з ст. 42 IV Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додаток до неї: положення про закони і звичаї війни на суходолі (1907 року) територія визнається окупованою, якщо вона фактично перебуває під владою армії супротивника.
З метою забезпечення роботи окупаційних органів влади у районних центрах та містах на території Донецької області, де органи влади України тимчасово не здійснюють своїх повноважень, керівниками так званої «ДНР» за вказівками невстановлених представників РФ створено не передбачені законодавством України так звані «державні адміністрації». З метою надання вигляду законності їх діяльності т.зв. органами влади «ДНР прийнято ряд документів із ознаками нормативності, однак, які є нікчемними відповідно до законодавства України, зокрема:
- так звану Конституцію «ДНР» від 30.12.2022, у ст. 45 якої вказано, що адміністративно-територіальними одиницями «ДНР» є райони та міста республіканського значення;
- так звану Постанову Ради міністрів ДНР «О введении государственных администраций на освобожденных территориях Донецкой Народной Республики» № 32-6 від 08.09.2014, у якій зазначено, що голови т.зв. «державних адміністрацій» в адміністративно-територіальних одиницях призначаються розпорядженням Голови ради міністрів «ДНР»;
- так званий Указ «Голови ДНР «Про прийняття тимчасового (типового) положення про місцеві адміністрації Донецької народної республіки» № 13 від 19.01.2015, відповідно до якого з метою нормального функціонування та життєдіяльності підприємств та організацій, розташованих на звільненій території, тобто території, яка перебуває під контролем учасників терористичної організації «ДНР», створюються так звані державні адміністрації.
Встановлено, що на тимчасово окупованій території Донецької області представниками т.зв. «Донецької народної республіки», підконтрольними державі-агресору - Російській Федерації, організовано та забезпечено діяльність незаконних органів влади, зокрема 31.03.2023 прийнято т.зв. закон «Об образовании на территории Донецкой Народной Республики городских и муниципальных округов, установлении их границ», з реєстраційним номером 438-ІНСІ, згідно з яким м. Торез Донецької області включено до переліку муніципальних округів, утворених на території т.зв. «Донецької народної республіки» - «Муниципальное образование городской округ Торез».
З метою визначення правових, економічних та фінансових основ організації місцевого самоуправління у так званому «Городском округе Торез ДНР» «Решением о принятии Устава муниципального образования городской округ Торез ДНР» від 25.10.2023 № 20 прийнято «Устав муниципального образования городской округ Торез ДНР».
Статтею 3 вказаного «Устава муниципального образования городской округ Торез ДНР» передбачено, що до складу території Торезького муніципального округу входить місто Торез.
Так, громадянин України ОСОБА_6 у невстановлений період часу, але не пізніше 27 вересня 2023 року, перебуваючи на тимчасово окупованій території, а саме у м. Торез (Чистякове) Донецької області, діючи умисно, всупереч інтересам держави Україна, її суверенітету та територіальній цілісності, з ідеологічних мотивів, підтримуючи воєнну агресію РФ на території України, переслідуючи єдиний кримінально протиправний намір, направлений на сприяння державі агресору Російській Федерації в посиленні заходів тимчасової окупації населених пунктів Донецької області, добровільно, зайняв посаду так званого «председателя Торезкого городского совета донецкой народной республики», яку займає по теперішній час, та з того часу почав виконувати повноваження, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, передбачених статтею 28 так званого «устава муниципального образования городской округ Торез ДНР», - № 20 від 25.10.2023, а саме:
- в межах своїх повноважень представляє Торезьку міську раду «ДНР» у відносинах з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, громадськими об'єднаннями, засобами масової інформації і громадянами, без довіреності діє від імені Торезької міської ради «ДНР»;
- скликає чергові та позачергові засідання Торезької міської ради «ДНР», доводить до відома депутатів та населення місце та час їх проведення, а також проєкт порядку денного;
- здійснює керівництво підготовкою засідань Торезької міської ради «ДНР» та питань, що вносяться на розгляд ради депутатів;
- веде засідання Торезької міської ради «ДНР» відповідно до Регламенту Торезької міської ради «ДНР»;
- підписує протоколи засідань Торезької міської ради «ДНР» та ухвалені на них рішення Торезької міської ради «ДНР»;
- здійснює сприяння депутатам Торезької міської ради «ДНР» у здійсненні ними своїх повноважень, організовує забезпечення їх необхідною інформацією, розглядає питання, пов'язані зі звільненням депутатів від виконання ними службових чи виробничих обов'язків для роботи у Торезькій міській раді «ДНР», її органах чи виборчих округах;
- координує діяльність постійних органів Торезької міської ради «ДНР», надає їм доручення на виконання рішень Торезької міської ради «ДНР»;
- вживає заходів щодо забезпечення гласності та обліку громадської думки у роботі Торезької міської ради «ДНР»;
- організовує у Торезькій міській раді «ДНР» прийом громадян, розгляд їх письмових та усних звернень;
- відкриває та закриває розрахункові та поточні рахунки Торезької міської ради «ДНР» у банках та є розпорядником за цими рахунками;
- розпоряджається бюджетними коштами на забезпечення діяльності Торезької міської ради «ДНР»;
- від імені Торезької міської ради «ДНР» підписує позовні заяви та направляє їх до судів у випадках, передбачених законом;
- затверджує кошторис видатків Торезької міської ради «ДНР» у межах асигнувань, передбачених у бюджеті округу;
- затверджує штатний розпис апарату Торезької міської ради «ДНР»;
- на засадах єдиноначальності керує апаратом Торезької міської ради «ДНР»;
- вирішує інші питання, доручені йому Торезькою міською радою «ДНР» або покладені на нього відповідними нормативними правовими актами.
Отже, громадянин України ОСОБА_6 у невстановлений період часу, але не пізніше 27 вересня 2023 року, по теперішній час, добровільно виконує обов'язки так званого «председателя Торезкого городского совета донецкой народной республики» та займає посаду, пов'язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації Російської Федерації, а саме в так званому «Торезком городском совете донецкой народной республики», за адресою: Донецька область, м. Торез (Чистякове), вулиця Піонерська, буд. 3.
Таким чином ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Торез Донецької області, громадянин України, зареєстрований: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , підозрюється у колабораційній діяльності, тобто у добровільному зайнятті громадянином України посади, пов'язаної з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України.
Щодо обґрунтованої підозри.
Згідно зі ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Оскільки чинне законодавство не розкриває поняття обґрунтованої підозри, враховуючи ст. 8, 9 КПК України, слід керуватися позиціями Європейського суду з прав людини. З точки зору практики ЄСПЛ обґрунтованість підозри - це певний стандарт доказування, який означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі "Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства" від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, N 182). При чому факти, які викликали підозру, не обов'язково мають бути одного рівня з тими, які необхідні для того, щоб не лише обґрунтувати засудження, а й пред'явити обвинувачення, що є наступною стадією в процесі розслідування кримінальної справи (рішення у справі "Murray v.United Kingdom", 14310/88, 28.10.94, п. 55).
Уявлення про "обґрунтовану підозру" має ґрунтуватися поміж інших факторів, на двох ключових критеріях: суб'єктивному та об'єктивному.
Перший критерій означає, що підозра має бути добросовісною, тобто особа, яка оголосила про підозру, має щиро підозрювати особу у вчиненні такого кримінального правопорушення, другий - що об'єктивно існують дані про скоєне кримінальне правопорушення і причетність особи до вчинення правопорушення. Такими даними можуть бути дії самого підозрюваного, наявні документи, речові докази, показання очевидців тощо.
Наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, повністю підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, а саме:
-оглядами мережі Інтернет із фото де особа, ззовні схожа на ОСОБА_6 здійснює функції на посаді «председателя Торезкого городского совета донецкой народной республики».
-оглядами мережі Інтернет із документальними матеріалами, згідно яких, ОСОБА_6 був призначений на посаду т. зв. «председателя Торезкого городского совета донецкой народной республики», а також виконував повноваження;
-висновком портретної експертизи;
-іншими матеріалами кримінального провадження.
Стороною обвинувачення дотримано вимогу розумної підозри, оскільки наявні на цей час докази у кримінальному провадженні свідчать про об'єктивний зв'язок підозрюваного ОСОБА_6 із вчиненням кримінального правопорушення, тобто виправдовують необхідність подальшого розслідування у цьому провадженні з метою дотримання імперативних завдань кримінального провадження, визначених ст. 2 КПК України.
Щодо належного повідомлення про підозру та набуття статусу підозрюваного.
Згідно матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_6 постійно перебуває на тимчасово окупованій території м. Донецька Донецької області, підконтрольну Уряду України територію не відвідує.
У зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації, воєнним станом в Україні, захопленням м. Донецьк Донецької області та проведенням бойових дій, беручи до уваги те, що існують достатні підстави вважати, що ОСОБА_6 перебуває на тимчасово окупованій території України та обґрунтовану неможливість вручити повістку про виклик особи, з дотриманням вимог ст. ст. 111, 135, 278 КПК України, в газеті «Урядовий кур'єр», яка є засобом масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора опубліковано повістку про виклик підозрюваного на 17.09.2025, 18.09.2025, 19.09.2025, за зазначеною в повістці адресою для проведення слідчих та процесуальних дій у кримінальному провадженні №22024050000003498.
Жодного разу у призначений час ОСОБА_6 у призначене місце не з'явився, про неможливість та причини неприбуття не повідомив.
Відповідно до ч. 1 ст. 278 КПК України письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 111 КПК України повідомлення у кримінальному провадженні є процесуальною дією, за допомогою якої слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд повідомляє певного учасника кримінального провадження про дату, час та місце проведення відповідної процесуальної дії або про прийняте процесуальне рішення чи здійснену процесуальну дію. Повідомлення у кримінальному провадженні здійснюється у випадках, передбачених цим Кодексом, у порядку, передбаченому главою 11 цього Кодексу, за винятком положень щодо змісту повідомлення та наслідків неприбуття особи.
Главою 11 КПК України визначається порядок виклику слідчим, прокурором, судовий виклик і привід.
Відповідно до ч. 8 ст. 135 КПК України повістка про виклик особи, стосовно якої існують достатні підстави вважати, що така особа виїхала та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, у випадку обґрунтованої неможливості вручення їй такої повістки згідно з частинами першою, другою, четвертою - сьомою цієї статті, публікується в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.
Особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, вважається такою, яка належним чином повідомлена про виклик, з моменту опублікування повістки про її виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.
Враховуючи наведені вище обставини, 11.09.2025 слідчим за погодженням з прокурором, з дотриманням вимог ст.ст. 111, 135, 278 КПК України, складено повідомлення про підозру та 11.09.2025 громадянина ОСОБА_6 повідомлено про підозру у відповідності та у спосіб, передбачений чинним кримінальним процесуальним законодавством України..
Таким чином 11.09.2025 у вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_6 набув статусу підозрюваного.
Окрім того, з метою додержання права на захист підозрюваного, принципу змагальності сторін, а також те, що у кримінальному провадженні отримано достатні докази для звернення до слідчого судді із клопотанням про здійснення спеціального досудового розслідування, підозрюваному призначено захисника, котрому, відповідно до ст. 111, 135, 278 КПК України, вручене письмове повідомлення про підозру, а також повістки про виклик зазначеної особи.
Щодо ризиків.
Слідчий суддя вважає доведеними вказані ризики, передбачені пунктами 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
При цьому слідчий суддя враховує, що як обов'язковий критерій застосування запобіжного заходу ризик кримінального провадження має прогностичний характер, його визначення у конкретний проміжок часу спрямоване на усунення негативного впливу на кримінальне провадження в майбутньому. Безумовно, наявність заявлених ризиків має обґрунтовуватися, а обов'язки, про покладення (продовження) яких клопоче орган досудового розслідування у разі обрання запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, - бути у взаємозв'язку з ними. Однак, в переважній більшості випадків, враховуючи їх вірогідний характер, класичні категорії доказування, притаманні судовому процесу, при їх обґрунтуванні не застосовуються. При встановленні ризиків кримінального провадження слідчий суддя застосовує стандарт достатності підстав вважати, що підозрюваний може вдатися до дій на шкоду кримінальному провадженню. Оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного, слідчий суддя має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.
Про наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме ризик переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду свідчать такі обставини:
вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваною кримінального правопорушення;
неприбуття на виклик до прокурора три рази та не повідомлення слідчому та прокурору про причини та неможливість прибуття на виклик, що свідчить про те, що підозрюваний на цей час вже переховується від органу досудового розслідування, у зв'язку з чим підозрюваного оголошено у розшук;
спосіб вчинення злочину (вчинив умисно, знаходиться на тимчасово окупованій території співпрацюючи з окупаційною адміністрацією, що з великою часткою ймовірності спонукатиме його до втечі у разі обрання більш м'якого запобіжного заходу);
санкцією статті передбаченого найсуворіше покарання у вигляді позбавлення волі на строк до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої, що може бути підставою та мотивом для підозрюваного навмисно переховуватися від слідства та суду, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Про наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, або вчинити інше кримінальне правопорушення свідчить те, що ОСОБА_6 на теперішній час перебуває на території України, яка перебуває під контролем окупаційної адміністрації, активно співпрацює з представниками держави агресора та фактично своїми діями підтверджує намір продовжити скоєне ним кримінальне правопорушення, що надає їй можливість вчинити інше кримінальне правопорушення за відсутності контролю з боку влади України.
Щодо розшуку.
Постановою слідчого від 22.09.2025 на підставі ст. 281 КПК України, підозрюваного оголошено в розшук.
Щодо перебування підозрюваного на окупованій території.
Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 1-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 цього Закону адміністративна межа між тимчасово окупованою територією та іншою територією України визначається Кабінетом Міністрів України.
Той факт, що підозрюваний ОСОБА_6 перебуває на тимчасово окупованій території України підтверджується вищезазначеними доказами, зібраними під час досудового розслідування.
Висновки.
Відповідно до ч. 6 ст. 193 КПК України слідчий суддя, суд розглядає клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та може обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого лише у разі доведення прокурором наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, а також наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, та/або оголошений у міжнародний розшук. У такому разі після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
З огляду на те, що у судовому засіданні знайшли своє підтвердження ті обставини, що ОСОБА_6 набув статусу підозрюваного у кримінальному провадженні, підозра є обґрунтованою, доведення органом досудового розслідування наявності ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, а також факт того, що сукупність доказів у своєму зв'язку вказують слідчому судді на достатність підстави вважати, що підозрюваний перебуває на тимчасово окупованій території України, його оголошено у розшук, слідчим суддею встановлено достатні підстави для розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу за відсутності підозрюваного, відповідно до приписів ч. 6 ст. 193 КПК України.
Відповідно до ч. 6 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 176 КПК України запобіжним заходом є тримання під вартою.
У зв'язку з тим, що ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, яке входить до вищевказаного переліку, підозра є обґрунтованою, доведення органом досудового розслідування наявності ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, до нього може бути застосований виключно запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а тому клопотання підлягає задоволенню.
Щодо застави.
Згідно з абз. 7 ч. 4 ст. 183 КК України, при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, обвинуваченого, який оголошений у міжнародний розшук, та/або який виїхав, та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, розмір застави не визначається.
Згідно з абз. 8 ч. 4 ст. 183 КК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
Оскільки ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, яке входить до переліку, перебуває на тимчасово окупованій території України, розмір застави слідчий суддя не визначає.
Інші питання.
Згідно ч. 4 ст. 197 КПК України, у разі постановлення слідчим суддею, судом ухвали про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, обвинуваченого на підставі ч. 6 статті 193 цього Кодексу строк дії такої ухвали не зазначається.
Визначення строку дії ухвали про обрання запобіжного заходу, тобто визначення, таким чином строку тримання особи під вартою, здійснюється лише під час застосування щодо особи запобіжного заходу, що відповідно до ч. 6 ст. 193 КПК України, можливе після затримання особи, а слідчий суддя, суд не пізніш як через сорок вісім годин з часу доставки такої особи до органу досудового розслідування, зобов'язаний розглянути питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід за обов'язкової присутності такого підозрюваного, обвинуваченого.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.176-178, 183, 193, 194, 197 КПК України, слідчий суддя -
Клопотання - задовольнити.
В порядку ч. 6 ст. 193 КПК України обрати ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваному у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, у кримінальному провадженні № 22024050000003498, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 13.11.2024 року, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави.
Роз'яснити, що згідно з положеннями ч. 6 ст.193 КПК України, після затримання особи і не пізніше як через сорок вісім годин з часу доставки її до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід, про що постановлює ухвалу.
Відповідно до ч. 4 ст. 197 КПК України, у разі постановлення слідчим суддею, судом ухвали про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, обвинуваченого, на підставі частини шостої статті 193 цього Кодексу строк дії такої ухвали не зазначається.
Дана ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Контроль за виконанням ухвали доручити прокурору відділу Донецької обласної прокуратури ОСОБА_3 .
Апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1