Київський апеляційний суд
29 вересня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження № 12025100010001034 щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця м. Харкова, громадянина України,
що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ,
проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,
не судимого,
який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.342, ч.2 ст.345 КК України,
за апеляційною скаргою прокурора на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 15 липня 2025 року,
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 15.07.2025 обвинувальний акт у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.342, ч.2 ст.345 КК України, повернуто прокурору.
Своє рішення суд мотивував тим, що обвинувальний акт не відповідає вимогам п.5 ч.2 ст.291 КПК України, оскільки не містить викладу конкретної кваліфікації дій ОСОБА_6 , що унеможливлює сприйняття обвинуваченим обсягу та змісту висунутого обвинувачення.
В апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні - прокурор Голосіївської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_7 просить вказану ухвалу суду скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, посилається на п.п.а), b) ч.3 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практику Європейського суду з прав людини у контексті забезпечення права обвинуваченого знати, в чому саме його обвинувачують, та бути проінформованим про характер і причини обвинувачення, і зазначає, що висновки суду про невідповідність обвинувального акта вимогам п.5 ч.2 ст.291 КПК України не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження і що суд допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Як стверджує прокурор, повернення обвинувального акта передбачає не формальну його невідповідність вимогам закону, а наявність у ньому таких недоліків, які перешкоджають суду призначити судовий розгляд. У той же час, питання про відповідність викладу в обвинувальному акті фактичних обставин, їх узгодженість з формулюванням обвинувачення та правовою кваліфікацією кримінального правопорушення не може бути предметом розгляду у підготовчому судовому засіданні, оскільки на цій стадії суд не вправі вдаватися до оцінки вказаних обставин чи досліджувати обставини кримінального провадження або докази на їх підтвердження чи спростування. До таких висновків суд може дійти тільки після проведення в повному обсязі судового розгляду з дослідженням всіх доказів.
Обвинувальний акт щодо ОСОБА_6 містить виклад фактичних обставин кримінальних правопорушень, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію з посиланням на статті закону України про кримінальну відповідальність, формулювання обвинувачення із зазначенням дій, які були вчинені обвинуваченим, а також обставин, які відповідно до положень КПК України підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. У фактичних обставинах та формулюванні обвинувачення вказано, які саме тілесні ушкодження заподіяно потерпілому і якого ступеня тяжкості (аркуші 4, 8 обвинувального акта). У зв'язку з цим не зазначення в правовій кваліфікації після формулювання обвинувачення за ч.2 ст.345 КК України (аркуш 8 обвинувального акта) ступеню тяжкості заподіяних працівникові правоохоронного органу тілесних ушкоджень не можна вважати неконкретним обвинуваченням.
Така позиція узгоджується з висновком Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі № 273/1053/17, у відповідності з яким кримінальний процесуальний закон не надає повноважень суду до ухвалення вироку чи іншого рішення по суті справи перевіряти правильність визначення прокурором обсягу обвинувачення, зобов'язувати його змінювати цей обсяг, у тому числі й у сторону збільшення, повертати за наслідком підготовчого судового засідання обвинувальний акт у зв'язку з неправильною кваліфікацією дій обвинуваченого, тощо. Визначення обсягу обвинувачення при направленні обвинувального акта до суду належить виключно до повноважень прокурора.
Також це не суперечить принципу верховенства права, який згідно з ч.2 ст.8 КПК України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої вимога про детальну інформацію щодо характеру і причин обвинувачення буде задоволена тоді, коли достатньою мірою злочини перелічені, щодо яких висунуті обвинувачення, зазначені місце та дата правопорушення та є посилання на відповідні статті кримінального кодексу, а також згадується ім'я жертви (рішення у справі "Брозичек проти Італії").
Як вважає прокурор, конкретність та доведеність обвинувачення досліджуються в ході судового розгляду та оцінюються судом у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, і не можуть бути предметом оцінки під час підготовчого судового засідання.
Виходячи з того, що ОСОБА_6 вручено обвинувальний акт, цілком логічним є той факт, що він має статус обвинуваченого, а не підозрюваного. Тож, деталі вчинення інкримінованих ОСОБА_6 злочинів доведені до його відома, сукупність таких деталей є достатньою для повного розуміння суті висунутого йому обвинувачення, тобто він офіційно письмово повідомлений про фактичні та юридичні підстави пред'явленого обвинувачення.
До того ж, в межах існуючої законодавчої концепції виправлення ситуації в частині достовірності викладу саме фактичних обставин вчиненого можливе лише шляхом зміни прокурором обвинувачення в суді. З огляду на викладене рішення про повернення прокурору обвинувального акта з мотивів невідповідності викладення фактичних обставин провадження та суперечності у зв'язку із зазначенням ОСОБА_6 як підозрюваного і як обвинуваченого є передчасним, оскільки це може бути усунуто під час судового розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача; доводи прокурора, яка підтримала апеляційну скаргу і просила її задовольнити; доводи обвинуваченого, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги; провівши судові дебати, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що в її задоволенні належить відмовити, з таких підстав.
Згідно з п.3 ч.3 ст.314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.
Як вказав суд в ухвалі, обвинувальний акт - це важливий процесуальний документ досудового розслідування, який оформляє його результати, що містить формулювання вчиненого особою діяння, передбаченого законом про кримінальну відповідальність, із зазначенням місця, часу, способу вчинення, наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів його вчинення, на підставі яких відповідно до диспозиції певної статті КК України можна встановити в діях обвинуваченого склад кримінального правопорушення, з урахуванням, у тому числі, кваліфікуючих ознак. Правова кваліфікація дій особи повинна містити не тільки посилання на окрему статтю і частину цієї статті кримінального закону, а й точне формулювання об'єктивної сторони кримінального правопорушення та кваліфікуючих ознак. Обвинувачення має бути конкретизованим та не містити суперечностей, що є умовою реалізації права обвинуваченого на захист від пред'явленого обвинувачення.
Між тим, у кваліфікації дій ОСОБА_6 вказано, що він заподіяв ОСОБА_8 тілесні ушкодження, без зазначення їх ступеню. Кваліфікація дій ОСОБА_6 за ч.2 ст.345 КК України після викладу фактичних обставин кримінальних правопорушень, взагалі, не відповідає викладу як фактичних обставин справи, так і формулюванню обвинувачення, оскільки містить декілька альтернативних кваліфікуючих ознак в частині об'єкта злочинного посягання та його наслідків.
А тому, за висновком суду, неконкретна кваліфікація унеможливлює сприйняття обвинуваченим обсягу та змісту висунутого обвинувачення, позбавляє сторону захисту можливості ефективно здійснювати свій захист, а суд - можливості визначити межі судового розгляду з огляду на положення ч.1 ст.337 КПК України, та в подальшому може призвести до скасування судового рішення з підстав незабезпечення гарантій на справедливий суд.
Звернув суд увагу і на те, що в обвинувальному акті ОСОБА_6 вказаний як підозрюваний та як обвинувачений, і такі суперечності також можуть слугувати в майбутньому підставою для скасування будь-якого прийнятого судом рішення.
Згідно з п.13 ч.1 ст.3 КПК України обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.
Процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування, є обвинувальний акт. І саме в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта згідно з ст.337 КПК України суд першої інстанції здійснює судовий розгляд.
Згідно з п.5 ч.2 ст.291 КПК України обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.
Колегія суддів погоджується з висновками, викладеними в ухвалі суду першої інстанції, про те, що вказаним вимогам закону обвинувальний акт не відповідає.
З викладу фактичних обставин кримінальних правопорушень, які прокурор вважає встановленими, випливає, що 18 березня 2025 року о 14 годині 30 хвилин ОСОБА_6 , перебуваючи на станції метро "Васильківська" у м. Києві, вчинив опір старшому дільничному офіцеру поліції Голосіївського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_8 під час виконання ним службових обов'язків та наніс два удари ногою по правій гомілці ОСОБА_8 , чим спричинив останньому тілесні ушкодження у виді забою м'яких тканин та синців правої гомілки, що за ступенем тяжкості відносяться до легкого тілесного ушкодження.
Такі дії ОСОБА_6 органом досудового розслідування кваліфіковані за ч.2 ст.342 КК України - опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов'язків, державному виконавцю чи приватному виконавцю під час примусового виконання рішень, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві під час виконання цими особами покладених на них обов'язків щодо охорони громадського порядку або уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; та за ч.2 ст.345 КК України - умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу чи його близьким родичам побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків.
Крім того, після детального викладу формулювання обвинувачення за ч.2 ст.345 КК України, в обвинувальному акті зазначено, що таким чином ОСОБА_6 підозрюється в умисному заподіянні працівнику правоохоронного органу тілесних ушкоджень у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків, проте не конкретизовано ступінь тяжкості тілесних ушкоджень.
Суд першої інстанції правильно вказав в ухвалі на неконкретність правової кваліфікації дій ОСОБА_6 в обвинувальному акті, оскільки слідчий дослівно виклав зміст диспозицій ч.2 ст.342 і ч.2 ст.345 КК України, і з цим погодився прокурор, безвідносно до дій обвинуваченого шляхом перелічення всіх можливих потерпілих, опір яким тягне за собою кримінальну відповідальність за ч.2 ст.342 КК України, у той час як цілком зрозумілим є те, що ОСОБА_8 не є державним виконавцем, приватним виконавцем, членом громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовцем або уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Це ж стосується і правової кваліфікації за ч.2 ст.345 КК України в частині потерпілих, якими можуть бути працівник правоохоронного органу чи його близькі родичі, а також різних варіантів суспільно небезпечних наслідків, які є елементом об'єктивної сторони складу цього кримінального правопорушення.
Всупереч доводам прокурора, повертаючи обвинувальний акт, суд не давав юридичну оцінку діям обвинуваченого і не вирішував питання про доведеність обвинувачення. У той же час, неконкретність правової кваліфікації, яка впливає на розуміння суті обвинувачення, є очевидною і перешкоджає призначенню судового розгляду на підставі обвинувального акта.
При цьому колегія суддів погоджується з тим, що процесуальний статус ОСОБА_6 , який є обвинуваченим, зрозумілий. Однак зазначення його і як підозрюваного, і як обвинуваченого в обвинувальному акті не було основною підставою для повернення обвинувального акта прокурору, якому після отримання обвинувального акта належить виправити і цей недолік.
Твердження про можливість зміни обвинувачення в суді не можуть бути прийняті до уваги, оскільки правова кваліфікація кримінального правопорушення і формулювання висунутого обвинувачення повинні бути конкретними з метою забезпечення права обвинуваченого на захист, а зміна обвинувачення в суді згідно з ч.1 ст.338 КПК України відбувається, якщо під час судового розгляду встановлені нові фактичні обставини кримінального правопорушення, а не з метою усунення недоліків обвинувального акта.
Колегія суддів вважає, що суд навів в ухвалі ґрунтовні мотиви повернення обвинувального акта прокурору, а тому підстав для її скасування з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції, як про це ставиться питання в апеляційній скарзі, не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 407 КПК України, колегія суддів
Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 15 липня 2025 року, якою обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12025100010001034 щодо ОСОБА_6 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.342, ч.2 ст.345 КК України, повернуто прокурору, залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - без задоволення.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3