Справа № 361/5430/23 Головуючий у суді І інстанції Писанець Н.В.
Провадження № 22-ц/824/11314/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
25 вересня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Голуб С.А.,
суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою його законним представником ОСОБА_2 , на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 28 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 , поданим його законним представником ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , третя особа - Служба у справах дітей Броварської міської ради Київської області, про визначення місця проживання дитини,
У липні 2023 року до Броварського міськрайонного суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , подана в його інтересах ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , третя особа - Служба у справах дітей Броварської міської ради Київської області, про визначення місця проживання дитини з батьком.
Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 28 квітня 2025 року провадження у справі закрито.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що є таке, що набрало законної сили рішення Балтійського районного суду Одеської області від 09 лютого 2022 року у справі № 501/488/21, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, яким вже було визначене місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю ОСОБА_3 .
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, законний представник малолітнього ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати з мотивів порушення судом першої інстанції норм процесуальногой неправильного застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, зазначає, що не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що даний спір уже вирішений з таким самим суб'єктним складом сторін іншим судом.
Позовна заява ОСОБА_2 , який діє в інтересах та від імені ОСОБА_1 , до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини не суперечить ні пункту 2 частини першої статті 186, ні пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, тому що позивачами у справі № 361/5430/23 є малолітній ОСОБА_1 та його батько ОСОБА_2 , який є законним представником дитини - позивача.
Вказує, що суд першої інстанції позбавив малолітнього ОСОБА_1 права доступу до правосуддя та отримання ефективного судового захисту його порушеного права.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідачка в особі представника - адвоката Кожиної Т.В. просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін, посилаючись на те, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання рішення суду про відібрання дитини у батька та визначення місця проживання дитини з матір'ю та наразі зловживає процесуальними правами, звернувшись до суду з позовом, який має очевидно штучний характер з метою ухилення від виконання раніше ухваленого судового рішення, що набрало законної сили.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_3 та її представник - адвокат Кожина Т.В. заперечували проти доводів апеляційної скарги,просили залишити її без задоволення.
Позивач та третя особа в судове засідання не з'явилися і явку своїх представників не забезпечили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки до апеляційного суду не повідомляли, тому колегія суддів дійшла висновку, що їх неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторони відповідачки в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.
Згідно із частинами першою, другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без ухвалення судового рішення у зв'язку із виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Підстави для закриття провадження у справі є вичерпними та визначені у статті 255 ЦПК України.
Згідно із пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Закриття провадження у справі з наведеної підстави можливе лише за умови, якщо рішення, що набрало законної сили, є тотожним до позову, який розглядається, тобто співпадають сторони, предмет і підстави позовів.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду чинності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 320/9224/17 (провадження № 14-225цс19) зазначила, що «згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Тобто, згідно з вказаним пунктом підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі» (пункти 26, 27).
Суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу про закриття провадження у даній справі, виходив із наявності рішення Балтійського районного суду Одеської області від 09 лютого 2022 року, що набрало законної сили та ухвалене у справі № 501/488/21 з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, яким вже було визначене місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю ОСОБА_3 .
Апеляційний суд не може погодитися із таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що позов до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини був поданий до суду від імені та в інтересах малолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , його законним представником - батьком ОСОБА_2 .
Згідно із частиною першою статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України).
Частиною першою статті 47 ЦПК України передбачено, що здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.
Малолітня фізична особа не володіє процесуальною дієздатністю.
Процесуальним засобом реалізації батьками права на судовий захист своєї дитини, гарантованим статтею 55 Конституції України, є процесуальне представництво. Воно забезпечує участь у цивільному процесі батьків, надає їм можливість використовувати всі передбачені законодавством юридичні можливості для ведення цивільних справ у суді та захисту суб'єктивних прав й інтересів дитини. Батьки мають право виступати представниками дитини, зокрема, у цивільному процесі.
У спорах між батьками про визначення місця проживання дитини до 14 років сама дитина через своїх батьків, усиновлювачів, опікунів чи інших осіб, визначених законом, не може виступати позивачем чи третьою особою із самостійними вимогами. Такі спори є спорами між батьками щодо визначення місця проживання дитини, при вирішенні яких дитина, яка може висловити свою думку, з урахуванням статті 171 СК України та статті 12 Конвенції про права дитини, висловлює свою думку та бажання щодо проживання разом з одним із батьків.
Якщо малолітня дитина бажає проживати із одним з батьків, то її інтерес збігатиметься з інтересом одного з батьків. У такому випадку самостійна вимога малолітньої дитини відсутня. Якщо малолітня дитина звертається з позовом через одного з батьків як законного представника, це буде позов з такою самою вимогою, що і позов батька чи матері дитини.
Такий висновок узгоджуються з правовими висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 31 липня 2023 року у справі № 761/19046/22. (провадження № 61-2959 сво 23).
В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином при закритті провадження у цій справі суд першої інстанції помилково керувався положенням пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, яка не регулює спірні цивільні процесуальні відносини, оскільки позов пред'явлений не ОСОБА_2 , а малолітнім ОСОБА_1 .
У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що з огляду на висновки Верховного Суду, які викладені вище, правильним у даному випадку є застосування пункту 1 частини першої статті 257 ЦПК України, згідно з яким суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду якщо позов подано особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності.
Відповідно пункту 4 частини першої, абзацу 2 частини другої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні судового рішення є порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Згідно із вимогами частини першої статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
За таких обставин суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тому ухвала Броварського міськрайонного суду Київської області від 28 квітня 2025 року про закриття провадження у даній справі підлягає скасуванню з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 257 та частин першої статті 377 ЦПК України, а позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - Служба у справах дітей Броварської міської ради Київської області, про визначення місця проживання дитини- залишенню без розгляду.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 377, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його законним представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 28 квітня 2025 року про закриття провадження у справі скасувати.
Позовну заяву ОСОБА_1 , подану його законним представником ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , третя особа - Служба у справах дітей Броварської міської ради Київської області, про визначення місця проживання дитини залишити без розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 29 вересня 2025 року.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній