25 вересня 2025 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/2521/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),
суддів: Писаної Т. О., Шкоріної О. І.
при секретарі Мудрак Р. Р.,
за участі представника позивача - Кравченко О. П.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Стеблевського Андрія Олексійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ,
на рішення Дніпровського районного суду міста Києва у складі судді Хромової О. О.
від 16 липня 2024 року
у цивільній справі № 755/2171/24 Дніпровського районного суду міста Києва
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція»
до ОСОБА_1 , ОСОБА_2
про стягнення заборгованості,
У лютому 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» звернулося до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом, в якому просить стягнути з відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в солідарному порядку заборгованість за послуги з централізованого опалення/постачання теплової енергії за період з жовтня 2017 року по 01 грудня 2023 року та за постачання гарячої води за період з січня 2016 року по 01 грудня 2023 року у розмірі 70 518,59 грн, з яких заборгованість з централізованого опалення становить - 38 814,30 грн, заборгованість із сплати послуг за гаряче водопостачання - 31 704,29 грн, інфляційну складову боргу в розмірі 11 345,58 грн, 3 (три) % річних у розмірі 7 877,01 грн та судовий збір в розмірі 3 028,00 грн.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води в будинку АДРЕСА_1 , як теплопостачальною організацією з 01.07.2014 здійснюється ТОВ «Євро-Реконструкція» на підставі ліцензії від 01.06.2012 № 198. Споживачами за вказаною адресою є ОСОБА_1 , ОСОБА_2
23.07.2014 у газеті «Хрещатик» (№ 103 (4503) позивачем розміщено повідомлення із пропозицією укладення договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води шляхом звернення споживачів до підрозділів теплопостачальної організації із зазначенням відповідної адреси. Проект договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води опубліковано в офіційному віснику Київської міської Ради - газеті «Хрещатик» 06.08.2014 (№111(4511)).
Також 13.10.2021 на офіційному веб-сайті ТОВ «Євро-реконструкція» опубліковані Типовий індивідуальний договір про надання послуг з постачання теплової енергії та типовий індивідуальний договір про надання послуг з постачання гарячої води, які є публічними договорами приєднання. До теперішнього часу вищезазначений договір між відповідачами та позивачем так і не укладався, однак фактом приєднання споживачів до умов індивідуального договору є факт отримання відповідних послуг. Отже, враховуючи положення статей 7, 8, 12, 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», пункту 13 Правил надання послуг з постачання теплової енергії, затверджених Кабінетом Міністрів України від 21.08.2019 № 830 та пункту 12 Правил надання послуг з постачання гарячої води, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 № 1182 та враховуючи, що відповідачі упродовж певного періоду споживали послуги без укладеного з позивачем договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, на них покладається обов'язок оплатити позивачу усі фактично спожиті ними послуги.
Однак, з жовтня 2017 року відповідачі своєчасно не вносять плату за отримані послуги з централізованого опалення/постачання теплової енергії та з січня 2016 року за отримані послуги з гарячого водопостачання в результаті чого утворилась заборгованість у розмірі 70 518,59 грн, з яких заборгованість з централізованого опалення становить 38 814,30 грн та заборгованість зі сплати послуг за постачання гарячої води - 31 704,29 грн.
Також, оскільки відповідачі прострочили виконання грошового зобов'язання, вважає, що на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати та 3 % річних, що є особливою мірою відповідальності боржників за прострочення грошового зобов'язання, яка має компенсаційний характер.
У зв'язку з викладеним позивач просив позовні вимоги задовольнити.
26.02.2024 відповідач ОСОБА_2 подала до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, у якому просила у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. У поданому відзиві відповідач вказала, що вона та відповідач ОСОБА_1 не проживають у квартирі, стосовно якої виникла заборгованість, тому не є споживачами комунальних послуг та не є належними відповідачами у справі. Вказала, що фактично за вказаною адресою проживає інша особа. Також, зазначала, що договір на постачання комунальних послуг з ТОВ «Євро-Реконструкція» відповідачі не укладали та не були ознайомлена з пропозиціями позивача щодо укладення такого договору.
Власного розрахунку заборгованості, а також доказів на підтвердження факту споживання комунальних послуг іншими особами відповідач не надала.
27.02.2024 відповідач ОСОБА_1 подав до суду першої інстанції письмові пояснення по справі, вказав, що позов не визнає, просив відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки є неналежним відповідачем у справі. Повідомив, що протягом спірного періоду не проживав у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , фактичним споживачем комунальних послуг є інша особа.
Власного розрахунку заборгованості, а також доказів на підтвердження факту споживання комунальних послуг іншими особами відповідачем не надано.
05.03.2024 позивач ТОВ «Євро-Реконструкція» подав відповідь на відзив, у якій виклав власні заперечення щодо тверджень і аргументів відповідачів. Повідомив, що протягом спірного періоду відповідачі не зверталися до ТОВ «Євро-Реконструкція» із заявами про не проживання у квартирі. Додатково вказав також адреси веб-сторінок у мережі інтернет, де були розміщені пропозиції про укладення договорів на постачання комунальних послуг. Підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 16 липня 2024 року позов задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» заборгованість за послуги з централізованого опалення/постачання теплової енергії та постачання гарячої води у розмірі 70 518,59 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 11 345,58 грн, 3 % річних у розмірі 3 197,06 грн, що разом становить 85 061,23 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» судовий збір у розмірі 1 514,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» судовий збір у розмірі 1 514,00 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, адвокат Стеблевський Андрій Олексійович, який діє в інтересах відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 16 липня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Посилався на те, що висновки суду першої інстанції про те, що відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є мешканцями квартири АДРЕСА_2 та споживача житлово-комунальних послуг, але їх не оплачують - не відповідають дійсності. Представник на спростування цих висновків вказував, що відповідач ОСОБА_2 не є мешканцем вказаної квартири. Ні вона, ні члени її сім'ї у ній не проживають та житлово-комунальні послуги за вказаною адресою не споживають. ОСОБА_2 з 2017 року і весь час досі проживає за іншою адресою, а саме: АДРЕСА_3 . Зазначене підтверджується численними документами, що є у справі, зокрема: довідкою ТОВ «Експлуатаційна компанія «Комфорт-Майстер» від 17.07.2024, актом від 16.01.2024 (складений мешканцями будинку АДРЕСА_4 , засвідчений директором ТОВ «ЕК «Комфорт-Майстер»); актом від 16.02.2024 (складений мешканцями будинку АДРЕСА_5 , засвідчений начальником і майстром технічної дільниці Житлово-експлуатаційної дільниці № 401 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва).
Також зазначав, що відповідач ОСОБА_1 взагалі ніколи за вказаною адресою не проживав. Згідно довідки Громадської організації «Садівницький масив «Жайворонок» (с. Галинка Бучанського району) від 10.02.2024 № 15, з липня 2012 року по даний час він проживає за адресою: АДРЕСА_6 (довідка ГО «Садівницький масив «Жайворонок» № 5 від 10.02.2024).
Представник апелянта також зазначав, що відповідачі були зареєстровані (прописані) за адресою: АДРЕСА_1 формально за домовленістю з її власником ОСОБА_3 (колишня свекруха громадянки ОСОБА_2 ), оскільки зареєструватись (прописатись) за місцем фактичного проживання не могли.
Тому вважає, що позов заявлено не до тих осіб, які повинні відповідати за несплату житлово-комунальних послуг за вказаною адресою, у зв'язку з чим неналежні відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 підлягають заміні на належних - громадянку ОСОБА_3 , яка є власником квартири та споживачем у ній житлово-комунальних послуг.
Крім того, у квартирі з 2015 року по теперішній час проживає син власниці - громадянин ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є фактичним споживачем житлово-комунальних послуг і боржником по їх оплаті за адресою: АДРЕСА_1 .
Доводи апеляційної скарги обґрунтовані також тим, що в оскаржуваному рішенні судом задоволено в повному обсязі заявлену позовну вимогу про стягнення з відповідачів заборгованості з постачання гарячої води за період з січня 2016 року по 01 грудня 2023 року. При цьому не враховано, що відповідачі були зареєстровані за вказаною адресою лише 30 червня 2016 року.
Крім того, позивачем не доведено жодним доказами оприлюднення публічного договору про надання житлово-комунальних послуг та приєднання до нього відповідачів. Однак суд на відсутність доказів цієї обставини уваги не звернув та усупереч вимог цивільного процесуального законодавства щодо порядку доказування визнав цю обставину встановленою і доведеною.
Крім того, позивач звернувся з позовом з порушенням позовної давності, з огляду на те, що позивачем заявлено вимогу про стягнення боргу з централізованого опалення/постачання теплової енергії за період з жовтня 2017 року по 01 грудня 2023 року та за постачання гарячої води за період з січня 2016 року по 01 грудня 2023 року (майже за сім років). Також зазначав, що для стягнення неустойки (штрафу, пені) діє скорочена позовна давність в один рік.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги також зазначав, що в оскаржуваному рішенні застосував законодавство, якого на період спірних правовідносин взагалі не існувало. Так, суд посилається на норми Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в неактуальній редакції, а також Правила надання послуг з постачання теплової енергії затверджених Кабінетом Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 830 та Правил надання послуг з постачання гарячої води, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року №1182, які у період спірних відносин не діяли.
08 жовтня 2024 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника ТОВ «Євро-Реконструкція» - Костюченко Валерії Андріївни, в якому просила рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 16 липня 2024 року залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідачів залишити без задоволення.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 30 липня 2025 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засідання із викликом сторін.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача - Кравченко О. П. проти задоволення апеляційної скарги заперечила із підстав наведених у відзиві.
Відповідачі та представник у судове засідання не з'явились. Клопотання представника - адвоката Стеблевського А. О., що надійшло 25.09.2025 електронною поштою про відкладення розгляду справи у зв'язку із сімейними обставинами, колегією суддів залишено без задоволення у зв'язку із неповажністю причин неприбуття.
Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів виходить з наступного.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачі є споживачами комунальних послуг, оскільки вони зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 ; позивач надавав послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води до цього будинку, а відповідачі фактично споживали ці послуги, незважаючи на те, що договір не укладався. При цьому суд вважав, що відсутність договору не є підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі, відповідачі, як зареєстровані особи, несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Встановивши, що відповідачі прострочили виконання грошового зобов'язання з оплати послуг з жовтня 2017 року (опалення) та січня 2016 року (гаряча вода), суд дійшов висновку про правомірність стягнення заборгованості у розмірі 70 518,59 грн, а також інфляційної складової (11 345,58 грн) та 3 % річних (3 197,06 грн), які мають компенсаційний характер і не є неустойкою, нарахування та стягнення якої заборонено на період карантину.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Предметом регулювання Закону України «Про житлово-комунальні послуги», як в редакції 2004 року, так і в редакції 2017 року, є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.
Відповідно до ст. 68 Житлового кодексу Української РСР наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги. Квартирна плата та плата за комунальні послуги в будинках державного і громадського житлового фонду вносяться щомісяця в строки, встановлені Радою Міністрів Української РСР.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.
У відповідності до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 17.11.2017 до житлово-комунальних послуг належать, зокрема, послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 послуги централізованого постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізованого опалення, а також вивезення побутових відходів тощо за функціональним призначення належать до комунальних послуг.
Відповідно до п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року № 45 власник та наймач (орендар) квартири зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Тобто, споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
У постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 зроблено висновок, що «хоча у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі».
Отже під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачам), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги.
Встановлено, що 23.07.2014 в газеті «Хрещатик» № 103 (4503) позивачем розміщено повідомлення із пропозицією укладення договору про надання послуг централізованого опалення та постачання гарячої води шляхом звернення до відповідних житлово-експлуатаційних організацій або до ТОВ «Євро-реконструкція».
Проект договору про надання ТОВ «Євро-реконструкція» послуг централізованого опалення та постачання гарячої води опубліковано в офіційному віснику Київської міської ради - газеті «Хрещатик» від 06.08.2014 № 111 (4511).
Надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води в будинку АДРЕСА_5 здійснюється ТОВ «Євро-Реконструкція» на підставі ліцензії від 01.06.2012 № 198 (а.с. 24).
Відповідно до наданого позивачем витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва, вбачається, що за адресою АДРЕСА_1 , відповідачка ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) зареєстрована з 30.06.2016; відповідач ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), зареєстрований з 30.06.2016 (а.с. 15).
Такі дані також підтверджуються відповіддю з Єдиного державного демографічного реєстру від 07.02.2024 № 438393, про те, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , з 30.06.2016 (а.с. 29
Відповідно до інформації з Електронного реєстру територіальної громади міста Києва «ГІОЦ/КМДА» про задеклароване/зареєстроване місце проживання особи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , з 30.06.2016 року по теперішній час (а.с. 31).
Отже, відповідачі зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , таким чином, в розумінні Закону України «Про житлово - комунальні послуги» є споживачами комунальних послуг, які надаються позивачем.
Встановлено, що між позивачем та відповідачами не укладено договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Разом з тим, судом встановлено, що відповідачі не відмовлялися від надання позивачем житлово-комунальних послуг та отримували їх, в той же час своєчасно не вносили оплату за користування наданими послугами, у зв'язку з чим за ними утворилась заборгованість.
Так, відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості відповідачів з централізованого опалення за період з жовтня 2017 року по грудень 2023 року становить 38 814,30 грн, а також позивачем нараховано за вказаний період 3% річних у розмірі 1 624,99 грн та інфляційна складова боргу у розмірі 5 865,28 грн (а.с. 11-12).
Відповідно до розрахунку заборгованості відповідачів з гарячого водопостачання за період з січня 2016 року по грудень 2023 року становить 31 704,29 грн, за вказаний період: 3% річних - 1572,07 грн, інфляційна складова боргу - 5480,30 грн (а.с. 13-14).
За таких, обставин, встановивши, що відповідачі не відмовилися від наданих позивачем житлово-комунальних послуг з постачання гарячої води та централізованого опалення, їх отримували і користувалися ними, але своєчасно і в повному обсязі не оплачували їх, у зв'язку з чим виникла заборгованість в загальній сумі 85 061,23 грн, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, про доведеність позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачі не укладали договір про надання житлово-комунальних послуг, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки у випадку фактичного користування житлово-комунальними послугами відсутність укладеного договору не звільняє споживача від обов'язку оплачувати такі послуги. Водночас суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що споживач для звільнення від оплати за житлово-комунальні послуги повинен не лише не мати відповідного договору та фактично ними не користуватися, а відмовитися в установленому порядку від їх отримання. Однак у матеріалах справи відмова споживача відсутня.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачі у квартирі за адресою АДРЕСА_1 не проживають і послугами не користуються, не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.
Відповідно до долученого відповідачами до відзиву на позов Акту від 16.02.2024 року складеного ЖЕД-401, ОСОБА_2 не проживає за адресою: АДРЕСА_1 , з 2017 року по теперішній час (а.с. 43).
Відповідно до Акту від 16.01.2024 року, складеного ТОВ «ЕК «Комфорт-Майстер», ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 44).
Відповідно до Довідки від 10.02.2024 року виданої ОСОБА_1 , він з липня 2012 року постійно проживав за адресою: село Галинка СМ «Жайворонок», Бородянська територіальна громада, Бучанський район, Київська область (а.с. 45).
Відповідно до положень пункту 6 частини 1 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (від 24.06.2004), у редакції на час виникнення спірних правовідносин, споживач має право на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім'ї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно пункту 6 частини 1 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», у редакції 2017 року, споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об'єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.
У пункті 29 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення зазначено, що споживач має право на зменшення розміру плати у разі тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім'ї на підставі письмової заяви споживача та офіційного документа, що підтверджує його/їх відсутність (довідка з місця тимчасового проживання, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби, відбування покарання).
Отже, споживач має право не сплачувати вартість житлово-комунальних послуг (за виключенням теплової енергії) у випадку, якщо він подасть відповідну письмову заяву до надавача послуг та документально оформить свою відсутність в квартирі.
Однак, відповідачі не надали доказів звернення до ТОВ «Євро-Реконструкція» із заявою про непроживання у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 у спірний період та бажають припинити отримання житлово-комунальних послуг на певний час, зокрема, на час їх відсутності за вказаною адресою, з огляду на що відсутні підстав для їх звільнення від оплати житлово-комунальних послуг.
Докази про непроживання відповідачів у квартирі, що надані суду, за встановлених обставин не підставою для звільнення від оплати за житлово-комунальні послуги у спірний період, адже такі документи відповідачі зобов'язані були вчасно надати до надавача послуг.
Доводи апеляційної скарги про те, що квартира належить третій особі, яка не учасником справи, колегією суддів відхиляються як непоґрунтовані, адже доказів на підтвердження наведеного не надано.
Доводи щодо нарахування заборгованості по гарячій воді із 01.01.2016 колегією суддів відхиляються, адже згідно із розрахунком борг за постачання гарячої води виник саме із липня 2016 року (а.с. 13).
Щодо доводів апеляційної скарги про застосування строків позовної давності, колегія суддів вказує наступне.
Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч.3 ст.267 ЦК України).
Виходячи з наведених положень ЦК України, суд має право на застосування наслідків пропуску строків позовної давності лише у разі здійснення відповідної заяви учасника справи до ухвалення рішення.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачі були повідомлені про розгляд справи в суді першої інстанції, знайомились із матеріалами справи (а.с. 36). Також відповідачка ОСОБА_2 надавала відзив на позовну в якому заперечувала проти заявлених позовних вимог (а.с. 38-46), відповідач ОСОБА_1 надав письмові пояснення (а.с. 47-50).
Разом з тим, в матеріалах справи відсутня заява відповідачів про застосування строків позовної давності.
Вказане свідчить про те, що відповідачі мали можливість надати зауваження на доводи позовної заяви, у тому числі, скористатись правом подання заяви про застосування строків позовної давності у суді першої інстанції, однак цього не зробили. Зазначене, в свою чергу, унеможливлює застосування наслідків пропуску позовної давності апеляційним судом, так як ним здійснюється перевірка рішення суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач безпідставно нарахував до стягнення неустойку (штрафу та пені), з огляду на те, до вказаного стягнення діє скорочена позовна давність в один рік, суд апеляційної відхиляє, оскільки такі доводи ґрунтуються на невірному тлумаченні законодавства, враховуючи наступне.
Відповідно до п. 15 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.
Відповідно до п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення
На території України з 12 березня 2020 року запроваджено карантин, на період дії якого Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» заборонено нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.
При цьому, відповідно до приписів п. п. 4 п. 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", вони стосуються заборони нарахування саме неустойки (штрафу та пені), як одного із способів забезпечення виконання грошового зобов'язання (ст. ст. 549-552 ЦК України).
Така заборона не стосується 3 % річних та інфляційних втрат, які передбачені ст. 625 ЦК України, та які не є неустойкою, а є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, яка має компенсаційний характер.
Означена позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 лютого 2020 року № 912/1120/16, від 19 червня 2019 року № 703/2718/16-ц, від 8 листопада 2019 року № 127/15672/16-ц, від 18 березня 2020 року № 902/417/18.
Таким чином, нараховані позивачем 3 % річних та інфляційні втрати за період з 12 березня 2017 року по 23 лютого 2022 року не є стягненням неустойки (штрафів, пені), нарахування яких обмежено згідно вимог Закону України від 17 березня 2020 року № 530-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби», та п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України.
Інші доводи апеляційної скарги адвоката Стеблевського Андрія Олексійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 висновків суду першої інстанції, викладених у рішенні, не спростовують.
Рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Отже оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам, підстави для зміни чи скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги не встановлені.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Питання щодо розподілу судових витрат пов'язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України. Судові витрати відповідача не підлягають відшкодуванню, оскільки суд залишає його апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Стеблевського Андрія Олексійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 16 липня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 29 вересня 2025 року.
Судді Є. П. Євграфова
Т. О. Писана
О. І. Шкоріна