справа №752/831/25 Головуючий у І інстанції - ОСОБА_1
апеляційне провадження №11-сс/824/5531/2025 Доповідач у ІІ інстанції - ОСОБА_2
24 вересня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
Головуючий суддя: ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_5
розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м. Києві апеляційну скаргу власника майна ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 04 липня 2025 року щодо арешту майна у кримінальному провадженні №12024100000001445 від 20 грудня 2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 191 КК України,-
Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 04 липня 2025 року клопотання прокурора відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_7 про накладення арешту на майно - задоволено.
Накладено арешт на майно, вилучене 25 червня 2025 року під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом заборони користування, розпорядження, відчуження, а саме:
- мобільний телефон «Infinix ZERO 30», imei1: НОМЕР_1 , imei2: НОМЕР_2 , із сім-картою номер НОМЕР_3 та НОМЕР_4 , який належить ОСОБА_6 ;
- планшет «Xiaomi Pad5», модель 21051182G;
- банківська картка «МоноБанк» номер НОМЕР_5 .
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою власник майна ОСОБА_6 подав до суду апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвалу, якою скасувати арешт майна.
Уважає, що оскаржувана ухвала є незаконною та підлягає скасуванню.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що прокурором не доведено необхідність арешту майна свідка; свідок не обмежував доступ слідчим до комп'ютерних систем; не було правових підстав для арешту майна.
Вказує, що судом не було взято до уваги те, що майно свідка було основним засобом заробітку для існування, оскільки у комп'ютерних системах була вся клієнтська база ОСОБА_8 як кур'єра.
Прокурор та власник майна у судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, з клопотанням про відкладення судового засідання не зверталися.
З урахуванням положень частини першої статті 172, частини четвертої статті 405 КПК України, колегія суддів уважає за можливе проводити апеляційний розгляд у відсутності всіх учасників судового розгляду.
Дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як убачається з наданих суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, слідчим управлінням Головного управління Національної поліції у місті Києві за процесуального керівництва Київської міської прокуратури здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12024100000001445 від 20 грудня 2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 191 КК України.
Досудовим розслідуванням установлено, що група осіб, діючи за попередньою змовою, у тому числі на території міста Києва, налагодила незаконне виготовлення із використанням електронно-обчислювальної техніки підроблених посвідчень водія європейського зразку, з метою подальшої їх реалізації громадянам України під виглядом справжніх за грошові кошти в сумі від 12 000 до 20 000 грн. Реалізація та доставка посвідчень здійснюється за допомогою логістичної компанії ТОВ «Нова Пошта».
Оплата за отримані посвідчення водія здійснюється післяплатою за допомогою сервісу «Новапей» на рахунки ПП «Альянс-Тайм» (код ЄДРПОУ 45528334); ФОП ОСОБА_9 (РНОКПП НОМЕР_6 ); ФОП ОСОБА_10 (РНОКПП НОМЕР_7 ), ФОП ОСОБА_11 (РНОКПП НОМЕР_8 ).
Допитаний в якості свідка ОСОБА_12 показав, що пересилка виготовлених підроблених посвідчень водія здійснюється за допомогою компанії ТОВ «Нова Пошта» із використанням аккаунтів у мобільному додатку вказаної логістичної компанії.
У ході проведення контролю за вчиненням злочину у формі контрольованої закупки, в рамках розслідування вказаного кримінального провадження, здійснено придбання водійського посвідчення на ім'я громадянина України ОСОБА_13 , із серійним номером бланку НОМЕР_9 .
За результатами проведення судової технічної експертизи документів, згідно висновку експерта №СЕ-19-25/19106-ДД від 27 березня 2025 року встановлено, що вищевказаний бланк посвідчення водія виданий на ім'я ОСОБА_13 з серійним номером бланка НОМЕР_9 , не відповідає за способом друку та спеціальними елементами захисту встановленому зразку аналогічного бланку посвідчення водія, який перебуває в офіційному обігу на території України. В бланку посвідчення водія виданому на ім?я «Ф» з серійним номером бланка НОМЕР_9 , всі зображення з лицьового та зворотного боку, фонові зображення (захисної сітки, мікротексту, тексту, рисунків та стилізованих зображень), нанесені термосублімаційним способом друку, основний друкований текст (серія, номер та персональні дані) та вихідні дані підприємства-виробника нанесено способом термографії.
При цьому, вказаний бланк посвідчення водія з серійним номером бланка НОМЕР_9 з обох сторін містить прозоре захисне покриття (плівку) із голографічними елементами у вигляді емблем МВС різного розміру, усередині емблем виконано стилізоване зображення малого Державного Герба України та тексту «MIA UKRAINE», «МВС УКРАЇНИ», які дубльовані по периметру картки.
Вказане свідчить про організацію складного протиправного механізму організованого групою осіб, які під виглядом сприяння у виготовлені посвідчень водія та інших документів, які видаються центральними органами виконавчої влади, шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки та за допомогою використання всесвітньої мережі Інтернет, виготовляють, зберігають, перевозять, пересилають та збувають на території України та за її межі вищезазначені документи із підробленими голографічними захисними елементами.
25 червня 2025 року на підставі ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 03 червня 2025 року проведено обшук від за місцем проживання ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого виявлено та вилучено:
- мобільний телефон «Infinix ZERO 30», imei1: НОМЕР_1 , imei2: НОМЕР_2 , із сім-картою номер НОМЕР_3 та НОМЕР_4 , який належить ОСОБА_6 ;
- планшет «Xiaomi Pad5», модель 21051182G;
- банківська картка «МоноБанк» номер НОМЕР_5 .
Постановою слідчого слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві ОСОБА_14 від 25 червня 2025 року вказане майно визнано речовими доказами у кримінальному провадженні №12024100000001445 від 20 грудня 2024 року.
26 червня 2025 року до Голосіївського районного суду міста Києва надійшло клопотання прокурора відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_7 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №12024100000001445 від 20 грудня 2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 191 КК України.
Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 04 липня 2025 року клопотання прокурора відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_7 про накладення арешту на майно - задоволено.
Накладено арешт на майно, вилучене 25 червня 2025 року під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом заборони користування, розпорядження, відчуження, а саме:
- мобільний телефон «Infinix ZERO 30», imei1: НОМЕР_1 , imei2: НОМЕР_2 , із сім-картою номер НОМЕР_3 та НОМЕР_4 , який належить ОСОБА_6 ;
- планшет «Xiaomi Pad5», модель 21051182G;
- банківська картка «МоноБанк» номер НОМЕР_5 .
З таким висновком слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно статей 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до частини першої статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно частини другої статті 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до частини п'ятої статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Згідно частини третьої статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
За змістом частини десятої статті 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Відповідно до статті 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Як установлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог статей 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання прокурора про накладення арешту на майно, а саме: мобільний телефон «Infinix ZERO 30», imei1: НОМЕР_1 , imei2: НОМЕР_2 , із сім-картою номер НОМЕР_3 та НОМЕР_4 , який належить ОСОБА_6 ; планшет «Xiaomi Pad5», модель 21051182G; банківська картка «МоноБанк» номер НОМЕР_5 , вилучене під час проведення обшуку 25 червня 2025 року на підставі ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 03 червня 2025 року за місцем проживання ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 , з тих підстав, що вилучені речі можуть містити докази кримінального правопорушення, інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а отже відповідають критеріям, передбаченим статтею 98 КПК України.
Дослідивши матеріали поданого клопотання про накладення арешту на майно колегія вважає, що прокурором у клопотанні наведено вагомі доводи, які свідчать, що вказане у клопотанні майно має відношення до кримінального провадження та може бути використано як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, та для ефективного розслідування орган досудового розслідування має потребу у збереженні вказаного майна до встановлення фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення.
Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке слідчий просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів уважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на вищезазначене майно, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що незастосування арешту на вилучене майно може призвести до його пошкодження, псування, знищення чи відчуження.
Таким чином, колегія суддів уважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог статей 132, 170-173 КПК України, наклав арешт на вищезазначене майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Доводи скаржника про те, що прокурором не доведено необхідність арешту майна свідка; не було правових підстав для арешту майнає безпідставними, оскільки встановлені прокурором фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні містять сукупність підстав та розумних підозр уважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого висновку, що вилучені речі можуть містити докази кримінального правопорушення, інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, у вилученому мобільному пристрої ймовірне зберігання видалених файлів та інформації, які можливо дослідити лише під час проведення судової комп'ютерно-технічної експертизи, а отже відповідають критеріям, передбаченим статтею 98 КПК України, що згідно частини третьої статті 173 КПК України дає підстави для його арешту як речового доказу з метою збереження.
При цьому, мобільний телефон «Infinix ZERO 30», imei1: НОМЕР_1 , imei2: НОМЕР_2 , із сім-картою номер НОМЕР_3 та НОМЕР_4 , який належить ОСОБА_6 ; планшет «Xiaomi Pad5», модель 21051182G; банківська картка «МоноБанк» номер НОМЕР_5 визнані речовими доказами у кримінальному провадженні, про що була винесена відповідна постанова.
Як убачається з положень частини сьомої статті 236 КПК України, вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
Тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення володільця майна, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися ним до вирішення судом питання про арешт майна або його повернення, або ж його спеціальну конфіскацію в порядку, встановленому законом.
Тимчасове вилучення майна може здійснюватися під час затримання особи, обшуку, огляду.
Тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони:
1) є засобами чи знаряддям вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди;
2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення;
3) є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом;
4) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.
Разом з тим, заборонено вилучення (виїмка) матеріальних носіїв інформації, пов'язаних із веденням Центральним депозитарієм цінних паперів та депозитарними установами системи депозитарного обліку цінних паперів, облікової системи часток і внесенням змін до них.
Тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп'ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку для вивчення фізичних властивостей, які мають значення для кримінального провадження, здійснюється лише у разі, якщо вони безпосередньо зазначені в ухвалі суду.
Забороняється тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп'ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку, крім випадків, коли їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, або якщо такі об'єкти отримані в результаті вчинення кримінального правопорушення чи є засобом або знаряддям його вчинення, а також якщо доступ до них обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов'язаний з подоланням системи логічного захисту. Слідчий чи прокурор може зробити та вилучити копію інформації, що міститься на вищезазначених носіях, або ж якщо вилучає носії інформації - на вимогу володільця має лишити йому копію відповідної інформації.
Таким чином, зважаючи на те, що необхідність в арешті майна виникла з тих підстав, що у вилученому мобільному пристрої ймовірне зберігання видалених файлів та інформації, які можливо дослідити лише під час проведення судової комп'ютерно-технічної експертизи, а також визнання мобільного телефону «Infinix ZERO 30», imei1: НОМЕР_1 , imei2: НОМЕР_2 , із сім-картою номер НОМЕР_3 та НОМЕР_4 постановою слідчого від 25 червня 2025 року речовим доказом у кримінальному провадженні, необґрунтованими є посилання скаржника на те, що свідок не обмежував доступ слідчим до комп'ютерних систем.
Доводи апелянта про те, що судом не було взято до уваги те, що майно свідка було основним засобом заробітку для існування, оскільки у комп'ютерних системах була вся клієнтська база ОСОБА_8 як кур'єра, не є достатньою підставою для скасування ухвали слідчого судді, оскільки арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження та матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власників майна з метою конфіскації.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого частиною першою статті 170 КПК України.
Сукупність долучених до клопотання прокурора матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Колегією судів не встановлено порушень слідчим суддею положень статей 170, 172-173 КПК України.
Ухвала слідчого судді відповідає вимогам частини п'ятої статті 173, статті 372 КПК України та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись статтями 170, 171, 173, 376, 407, 418, 422 КПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу власника майна ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 04 липня 2025 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4