22 вересня 2025 року
м. Київ
єдиний унікальний номер судової справи 378/245/25
номер провадження 22-ц/824/12119/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,
суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,
за участю секретаря судового засідання Єфіменко І.О.,
відповідач ОСОБА_1 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2
на рішення Ставищенського районного суду Київської області від 01 травня 2025 року /суддя Скороход Т.Н./
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Ставищенський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про виключення відомостей з актового запису, -
Позивач звернувся з вимогами про виключення відомостей про нього як батька з актового запису про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Ставищенського районного суду Київської області від 01 травня 2025 року позов залишено без задоволення. /а.с. 51-52/
Не погоджуючись з вказаним рішенням, апелянт ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не повно з'ясовані обставини справи, зокрема те, що при вирішенні спору не враховано найкращі інтереси дитини відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, практики ЄСПЛ (справа «Mamchur v. Ukraine»), де акцентовано на збереженні зв'язків з сім'єю лише за умови її благополучності та забезпеченні розвитку дитини в безпечному середовищі; не взято до уваги, що позивач не піклується про дітей, не має з ними духовної спорідненості, проживає окремо, створив іншу сім'ю, а діти не виявляють до нього прихильності; рішення суду призведе до конфлікту між сторонами, що шкодитиме дітям; посилався на рівність батьківських прав (ст. 141 СК України), спільну опіку відповідно до міжнародних стандартів (Резолюція ПАРЄ № 2079, Протокол № 7 до Конвенції про захист прав людини) і вказував, що в цій справі збереження статусу позивача як батька порушує баланс інтересів, оскільки він не бажає піклуватися про дітей і не здатний забезпечити їх розвиток.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, апелянт ОСОБА_1 також звернулася з апеляційною скаргою, в якій просила рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилалася на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не враховано найкращі інтереси дитини відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, практики ЄСПЛ (справа «Mamchur v. Ukraine»), де акцентовано на збереженні зв'язків з сім'єю лише за умови її благополучності та забезпеченні розвитку дитини в безпечному середовищі; не взято до уваги, що позивач проживає окремо, не цікавиться життям дітей, створив іншу сім'ю, а відповідач проживає з іншим чоловіком, який піклується про дітей, утримує їх і якого вони називають батьком; рішення суду порушує баланс інтересів, оскільки дозволяє позивачеві в майбутньому користуватися правами батька (наприклад, за ст. 160, 163 СК України визначити місце проживання дитини), що є неприпустимим, оскільки він не вважає себе батьком; посилання на елементи оцінки інтересів дитини (погляди дитини, індивідуальність, збереження сімейного оточення, піклування, захист тощо).
ОСОБА_2 та третя особа в судове засідання не з'явились, про час та дату судового розгляду повідомлені належним чином, тому колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за їх відсутності у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення відповідачки, яка з'явилась у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційних скаргах доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційні скарги підлягають відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_4 народилася ОСОБА_4 ; первісний запис про батька дітей здійснено відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України зі слів матері; згодом позивач ОСОБА_2 добровільно подав заяву до відділу ДРАЦС про визнання батьківства щодо обох дітей, знаючи, що не є їх біологічним батьком; на даний час сторони проживають окремо, позивач не спілкується з дітьми.
Постановляючи оскаржене судове рішення, суд першої інстанції вірно керувався ст. 134 СК України про те, що на підставі рішення суду орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить зміни до актового запису про народження; ст. 136 СК України про те, що особа, записана батьком дитини, має право оспорити своє батьківство, пред'явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини, але відповідно до ч. 5 цієї статті не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком; постановою Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" про те, що предметом доказування є відсутність кровного споріднення, але з урахуванням заборони оспорювання за ч. 5 ст. 136 СК України; ст. 12 ЦПК України про те, що кожна сторона повинна довести обставини, на які посилається; ст. 76-81 ЦПК України про те, що докази повинні бути належними, допустимими, оцінюватися за внутрішнім переконанням суду, не ґрунтуватися на припущеннях.
Судом першої інстанції зроблено вірний висновок про те, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки позивач в момент реєстрації знав, що не є біологічним батьком дітей, добровільно подав заяву про визнання батьківства, а отже, відповідно до ч. 5 ст. 136 СК України не має права оспорювати батьківство.
Доводи апеляційних скарг про порушення балансу інтересів дитини, посилання на Конвенцію про права дитини, практику ЄСПЛ та міжнародні стандарти щодо спільної опіки не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки ч. 5 ст. 136 СК України встановлює пряму заборону на оспорювання батьківства в разі, коли особа знала про відсутність біологічного споріднення на момент реєстрації, що підтверджується практикою Верховного Суду (наприклад, постанова КЦС ВС від 26 січня 2022 року у справі №202/5601/18, де вказано, що така особа не має права оспорювати батьківство). Інтереси дитини, хоча й є першочерговими, не можуть переважати над прямою нормою матеріального закону, яка захищає стабільність сімейних відносин та актових записів. Позивач не довів обставин, що дозволили б обійти цю заборону, а доводи про відсутність піклування чи створення нової сім'ї не змінюють добровільне визнання батьківства.
Таким чином, доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях.
Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Ставищенського районного суду Київської області від 01 травня 2025 року - залишити без задоволення.
Рішення Ставищенського районного суду Київської області від 01 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Головуючий: Судді: