16 вересня 2025 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 369/16325/24
номер провадження: 22-ц/824/13870/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
за участю секретаря - Габунії М.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Михайлик Світлани Ігорівни на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 жовтня 2024 року у складі судді Скрипник О.Г., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору дійсним, визнання права власності на квартиру та витребування майна з незаконного володіння,
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , у якому просив:
- визнати дійсним договір купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ;
- визнати право власності ОСОБА_1 на вказану квартиру;
- скасувати державну реєстрацію про право приватної спільної часткової власності ОСОБА_3 на 1/2 спірної квартири, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 46269809 від 04 квітня 2019 року;
- витребувати від ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 вищевказану квартиру.
Також ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову, в якій просив суд про накладення арешту на спірну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Заява про забезпечення позову мотивована тим, що 02 липня 2018 року між ОСОБА_2 , як забудовником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , та ним, ОСОБА_1 , було укладено попередній договір купівлі-продажу квартири, за яким він у визначений строк повинен придбати квартиру №18 , загальною площею 50,7 кв.м, на земельній ділянці (кадастровий номер 3222485900:03:008:0289) за адресою: АДРЕСА_2 . Загальна вартість квартири складає 34 000 доларів США.
Вказував, що на забезпечення виконання намірів щодо придбання нерухомого майна, він передав продавцю авансову суму у розмірі 5 000 доларів США, що було еквівалентно 140 750 грн 00 коп.
Відповідно до пункту 2.3 попереднього договору, сторони погодили, що покупець зобов'язаний сплатити вартість квартири готівкою до 20 грудня 2020 року, однак не пізніше дати укладення основного договору. Підтвердженням оплати вартості квартири є розписки, підписані продавцем.
На виконання умов попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна та домовленостей, він сплатив ОСОБА_2 грошові кошти за квартиру в повному обсязі, проте відповідач умови попереднього договору не виконав, основний договір купівлі-продажу квартири не уклав, грошові кошти, сплачені за спірну квартиру, не повернув.
При цьому наголошував, що відповідач ОСОБА_2 є громадянином Республіки Білорусь і після початку повномасштабного вторгнення, він виїхав з території України, наразі зв'язок з ним відсутній.
Вказував, що 21 лютого 2024 року до спірної квартири прибула невідома особа та надала вимогу від ОСОБА_3 про добровільне виселення, з якому йому стало відомо, що ОСОБА_3 є власником 1/2 спірної квартири на підставі проведеної державної реєстрації права власності на квартиру на підставі рішення № 46298059 від 04 квітня 2019 року про визнання права власності на предмет торгів, меблів та техніки, які розміщені в спірній квартирі.
Наголошував, що ОСОБА_2 не побудував багатоквартирний будинок. Також ним було отримано в борг грошові кошти на будівництво вказаного будинку. У зв'язку з цим, в провадженні Печерського районного суду міста Києва та Києво-Святошинського районного суду Київської області знаходиться велика кількість справ проти відповідачів щодо стягнення з них грошових коштів.
Зазначав, що відповідно до відомостей з Єдиного реєстру боржників, відносно відповідачів наразі відкрито два виконавчих провадження.
Окрім того, позивачу стало відомо, що в рамках виконавчого провадження відносно ОСОБА_2 було виставлено 1/2 частки спірної квартири на електронні торги (номер лоту - 556985). Єдиним учасником та переможцем торгів стала ОСОБА_3 , яка зареєструвала своє право власності на спірну квартиру на підставі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), серія та номер: 822, виданий 05 вересня 2024 року. Водночас, на момент проведення торгів, вказана квартира перебувала під арештом на підставі ухвали Печерського районного суду міста Києва у справі № 757/17645/23-ц від 23 листопада 2023 року та ухвали Печерського районного суду міста Києва у справі № 757/30276/23-ц від 07 серпня 2023 року, що підтверджується відповідними відомостями в реєстрі.
Оскільки наразі спірна квартира вже відчужена на користь ОСОБА_3 , незважаючи на наявність ухвал про накладення арешту на майно з забороною відчуження, то позивач вважав, що незастосування заходів забезпечення позову може призвести до подальшого відчуження нею квартири або знищення майна позивача, наявного в спірній квартирі.
Тому вважав, що незабезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у випадку задоволення позову, оскільки відповідачі можуть вільно ним розпоряджатись та відчужити спірну квартиру на користь третіх осіб, тобто укласти договори купівлі-продажу чи інші угоди.
Щодо пропозиції зустрічного забезпечення заявник повідомив, що застосування заходів забезпечення позову жодним чином не спричинить збитків відповідачу, оскільки не обмежують його у володінні та користуванні майном, тому заходи зустрічного забезпечення позову, на думку позивача, не є доцільними.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 жовтня 2024 року вказану заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Михайлик С.І. про забезпечення позову залишено без задоволення.
Постановою Київського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Михайлик С.І. - задоволено. Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 жовтня
2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Михайлик С.І. про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_4 .
Постановою Верховного Суду від 28 травня 2025 року касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Цермолонського І.М. задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В апеляційнійскарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Михайлик С.І. просить скасувати ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 жовтня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким забезпечити позов шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_4 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не дав належної правової оцінки тому, що 02 липня 2018 року між ОСОБА_2 , як забудовником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , та ОСОБА_1 було укладено попередній договір купівлі-продажу квартири, за яким позивач придбав квартиру, загальною площею 50,7 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказує, що 03 травня 2018 року відповідачами було зареєстровано повідомлення про початок будівельних робіт (номер заяви 132789, номер повідомлення КС 061181231159). При цьому, будівництво здійснювалось не багатоквартирного будинку, а будинку садибного типу.
В 2019 році відповідачами було подано заяву про розподіл житлового будинку, в результаті чого було зареєстровано право власності на спірний об'єкт, про що позивача повідомлено не було.
Зазначає, що 21 лютого 2024 року до спірної квартири прибула невідома особа та надала вимогу від ОСОБА_3 про добровільне виселення, з якої позивачу стало відомо, що ОСОБА_3 є власником 1/2 квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 46298059 від 04 квітня 2019 року.
Позивачу не було відомо про належність спірного майна ОСОБА_3 , оскільки на момент укладення договору купівлі-продажу будівництво об'єкту не було завершене.
Зазначає, що судом першої інстанції не було досліджено, що на момент реєстрації права власності на спірну квартиру за відповідачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_3 , позивачем вже виконувались зобов'язання за попереднім договором.
Окрім того, судом першої інстанції не було враховано, що відповідачу ОСОБА_3 було відомо про приналежність спірної квартири позивачу, оскільки позивачем було отримано ключі від квартири, зроблено в ній ремонт, придбано меблі. З 2020 року у вказаній квартирі проживають знайомі позивача.
В подальшому, знаючи про наявність спору щодо вказаної квартири та укладення між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 попереднього договору, за яким позивач свої зобов'язання виконав в повному обсязі, відповідач ОСОБА_3 ініціювала виставлення спірного об'єкту на торги в рамках виконавчого провадження та придбала частину квартири, яка належала відповідачу ОСОБА_2 та на яку було накладено арешт. Після цього ОСОБА_3 почала шантажувати позивача, пропонуючи йому викупити квартиру за ціною, яка значно перевищує ринкову. Однак судом не було досліджено цієї обставини, як і не було досліджено позовні вимоги, до складу яких входить вимога про витребування майна з незаконного володіння відповідача ОСОБА_3 , та зроблено помилковий висновок про приналежність квартири третій особі.
Вважає, що судом першої інстанції було допущено недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими. Так, стверджуючи, що 1/2 частина квартири АДРЕСА_4 належить ОСОБА_3 , яку вона придбала на електронному аукціоні, а інша 1/2 частина квартири перебуває під арештом, судом не було враховано, що під арештом перебувала саме та частина спірної квартири, яка належала відповідачу ОСОБА_2 та яку було придбано відповідачем ОСОБА_3 на аукціоні.
У той же час частина квартири, яка належала відповідачу ОСОБА_3 , під арештом не перебувала та може бути нею відчужена у порядку, встановленому ЦК України.
На переконання скаржника у разі відчуження квартири відповідачем ОСОБА_3 до ухвалення судом рішення, позивач не зможе у повній мірі поновити свої права, і таке відчуження призведе до ускладнення розгляду даної справи, оскільки виникне необхідність залучення до участі у справі нового власника майна. Оскільки спірна квартира може бути відчужена на користь третіх осіб в будь-який час, в тому числі шляхом продажу на прилюдних торгах, то існує ризик пошкодження даної квартири та майна позивача, яке знаходиться в ній.
При цьому, скаржник вважає, що накладення арешту на частину квартири в іншій судовій справі, не є підставою для відмови у задоволенні заяви у даній справі, оскільки заходи забезпечення позову скасовуються після вирішення справи судом.
Представник ОСОБА_3 - адвокат Цермолонський І.М. подав заперечення на апеляційну скаргу в яких вказує, що ОСОБА_3 з 27 березня 2019 року стала законним власником 1/2 всіх квартир у цьому будинку, в тому числі, квартири АДРЕСА_5 . Відтак, твердження позивача щодо його очікувань, що право власності на квартиру мало б бути зареєстровано на ОСОБА_2 не обґрунтовані, зважаючи на офіційні дані власників земельної ділянки, що були відкриті в реєстрах та даних у документах на будівництво, що подавались уповноваженим органам на час початку та завершення будівельних робіт. Більше того, як стверджує ОСОБА_3 поділ будинку на квартири одразу і не планувалося, це стало можливим лише після введення будинку в експлуатацію та наявності висновку щодо можливості такого поділу. Зазначає, що оскільки квартири були у спільній частковій власності, то відчуження кожної з квартир могло бути здійснено та здійснювалося виключно за наявності згоди двох співвласників. З отриманих від продажу власних часток квартир ОСОБА_2 частково повертав кошти ОСОБА_3 , які періодично запозичував у неї для здійснення спільного будівництва.
Наголошує, що жодних попередніх договорів з приводу квартири АДРЕСА_4 , ОСОБА_3 , як співвласник земельної ділянки, на якій був побудований об'єкт нерухомості, не укладала і жодних повноважень ОСОБА_2 теж не надавала. Також ОСОБА_3 не надавала жодної згоди на заселення відповідача, не надавала згоди на проведення тих чи інших ремонтних робіт. Жодних коштів за цю квартиру вона також не отримувала.
Звертає увагу, що, починаючи з повномасштабного вторгнення, ОСОБА_2 як громадянин республіки Білорусі разом з дружиною переїхав за кордон і незважаючи на наявність значних фінансових зобов'язань, не виходить на зв'язок.
Вважає, що обраний вид забезпечення позову є неспівмірним та такий, що істотно порушує право ОСОБА_3 , яка не може користуватись своїм житлом. На думку ОСОБА_3 , подання даного позову має на меті перешкодити їй в повному обсязі реалізувати своє право власності на дане майно. Тому нею у даній справі був поданий зустрічний позов про усунення перешкод у користуванні чужим майном. З урахуванням наведеного, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а ухвалу суду першої інстанції - залишити без змін.
Відповідач ОСОБА_2 не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з положеннями ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції не відповідає.
Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що з витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 16 вересня 2024 року вбачається, що 1/2 частина квартири АДРЕСА_4 належить ОСОБА_3 , яку вона придбала на електронному аукціоні, а інша 1/2 частина квартири перебуває під арештом Печерського районного суду міста Києва. Тому суд вважав, що спірна квартира належить третій особі. З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що невжиття заходів забезпечення позову не зможе істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Однак з вказаними висновками суду першої інстанції погодитись не можна з таких підстав.
Відповідно до положень ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно з п.1 ч.1 ст.150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч.3 ст.150 ЦПК України).
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 183/5864/17-ц (провадження № 61-38692св18).
У постанові від 05 лютого 2020 року справі № 490/3925/19 (провадження № 61-13546св19) Верховний Суд дійшов висновків, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, розтратити його, продати або знецінити і, що такі дії відповідача можуть призвести у майбутньому до того, що виконання рішення суду про присудження може бути утрудненим або взагалі неможливим.
Також Верховний Суд у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 640/13156/18 (провадження № 61-7314св19) зробив правовий висновок, що обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведене до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об'єктивний характер. Під час оцінки такої співмірності суду необхідно враховувати безпосередній зв'язок заяви про забезпечення позову з предметом позову, співвідношення заявленій вимозі, необхідність вжиття забезпечувальних заходів. При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З матеріалів справи вбачається, що у жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , у якому просив:
- визнати дійсним договір купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ;
- визнати право власності ОСОБА_1 на вказану квартиру;
- скасувати державну реєстрацію про право приватної спільної часткової власності ОСОБА_3 на 1/2 спірної квартири, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 46269809 від 04 квітня 2019 року;
- витребувати від ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 вищевказану квартиру.
Позов обґрунтований тим, що 02 липня 2018 року між ОСОБА_2 , як забудовником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , та ОСОБА_1 було укладено попередній договір купівлі-продажу квартири, за яким позивач придбав квартиру, загальною площею 50,7 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до п. 1.1 попереднього договору, сторони зобов'язуються у майбутньому в обумовлений в п.3.3 цього попереднього договору строк, укласти договір купівлі-продажу квартири та належним чином оформити право власності на квартиру у житловому будинку, який буде збудовано на земельній ділянці (кадастровий номер 3222485900:03:008:0289), за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до п.1.2 попереднього договору, нерухомим майном є квартира будівельний номер АДРЕСА_6 , складається з однієї житлової кімнати, загальною площею 50,7 кв.м.
Пунктом 2.1 попереднього договору визначено, що сторони погодились, що загальна вартість квартири становить 957 466 грн 00 коп., що є еквівалентно 34 000 доларів США за комерційним курсом на день укладення цього договору.
Відповідно до п.2.2 попереднього договору, у момент підписання даного договору, покупець передав продавцю забезпечуючий платіж у розмірі 5 000 доларів США, що еквівалентно 140 750 грн 00 коп.
Згідно з п.2.3 попереднього договору, покупець зобов'язаний сплатити вартість квартири готівковим шляхом до 20 грудня 2020 року, однак не пізніше дати укладання основного договору. Підтвердженням оплати вартості квартири є розписки, підписані продавцем.
Позивач наголошував, що грошові кошти за квартиру було сплачено ним в повному обсязі, що підтверджується розписками, квитанціями про оплату. Зазначав, що 03 травня 2018 року відповідачами було зареєстровано повідомлення про початок будівельних робіт (номер заяви 132789, номер повідомлення КС 061181231159). 27 лютого 2019 року відповідачі подали декларацію про готовність об'єкту до експлуатації (номер КС 141190581366), у якій було зазначено, що відповідачами було здійснено будівництво індивідуального житлового будинку, код будівлі за ДК018 «1110.3. Будинки садибного типу», клас наслідків - СС1, поверховість - 3 поверхи, загальна площа об'єкту 1257,4 кв.м, квартири відсутні.
Зазначав, що в 2019 році відповідачами було подано заяву про розподіл житлового будинку, в результаті чого було зареєстровано право власності на спірний об'єкт, про що позивача повідомлено не було.
За фактом підроблення документів у сфері будівництва здійснюється кримінальне провадження №12024111050000897.
Відповідно до п. 3.3 попереднього договору, за домовленістю сторін укладення та нотаріальне посвідчення основного договору здійснюватиметься не пізніше 31 грудня 2020 року, у додатково обумовленому сторонами місці та в обумовлений час
Позивач вказував, що після сплати грошових коштів у повному розмірі, відповідач нотаріальний договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 з ним не уклав, від переведення права власності на позивача, як на покупця квартири, ухиляється.
Згідно з п.3.4 попереднього договору, у випадку дострокової сплати покупцем повної вартості квартири, продавець може передати покупцю ключі від квартири для здійснення ремонтних робіт.
Відповідачем ОСОБА_2 було передано позивачу ключі від вказаної квартири, після чого ним було розпочато ремонтні роботи. 21 лютого 2024 року до спірної квартири прибула невідома особа та надала вимогу від ОСОБА_3 про добровільне виселення, з якої позивачу стало відомо, що ОСОБА_3 є власником 1/2 квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 46298059 від 04 квітня 2019 року.
Водночас, ремонтні роботи та меблювання квартири було здійснено позивачем за власні кошти. Позивач вважає, що у разі не накладення арешту на спірне майно, відповідачі можуть вільно ним розпоряджатися та відчужити його на користь третіх осіб. При цьому позивачу будуть завдані збитки у розмірі вартості ремонтних робіт, меблів та техніки, які розміщені в спірній квартирі.
Крім того, відповідач ОСОБА_2 не побудував багатоквартирний будинок, квартири в якому він вже продав третім особам та отримав від них грошові кошти за майно. Також відповідачем було отримано в борг грошові кошти на будівництво вказаного будинку.
У зв'язку з цим, в провадженні Печерського районного суду міста Києва та Києво-Святошинського районного суду Київської області знаходиться велика кількість справ проти відповідачів щодо стягнення з них грошових коштів.
Заявник зауважував, що відповідно до відомостей з Єдиного реєстру боржників, відносно відповідача ОСОБА_2 наразі відкрито два виконавчих провадження.
Окрім того, позивачу стало відомо, що в рамках виконавчого провадження відносно ОСОБА_2 було виставлено 1/2 частки спірної квартири на електронні торги (номер лоту - 556985). Єдиним учасником та переможцем торгів стала відповідач ОСОБА_3 , яка зареєструвала своє право власності на спірну квартиру на підставі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), серія та номер: 822, виданого 05 вересня 2024 року, видавник: ОСОБА_4 .
Водночас, на момент проведення торгів, вказана квартира перебувала під арештом на підставі ухвали Печерського районного суду міста Києва у справі № 757/17645/23-ц від 23 листопада 2023 року та ухвали Печерського районного суду міста Києва у справі № 757/30276/23-ц від 07 серпня 2023 року, що підтверджується відповідними відомостями в реєстрі.
Таким чином беззаперечно встановлено, що між сторонами у справі дійсно виник спір з приводу права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , скасування державної реєстрації про право приватної спільної часткової власності ОСОБА_3 на 1/2 спірної квартири та витребування від ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 вищевказаної квартири.
Враховуючи наведені обставини та предмету позову, колегія суддів вважає, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну квартиру може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення судом позову.
Тому колегія суддів вважає, що доводи заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно є обґрунтованими, і такі заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позовними вимогами.
При цьому колегія суддів враховує, що забезпечення позову є передбаченим законом тимчасовим обмеженням, яке полягає у захисті законних інтересів позивача, у разі коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання рішення суду, а тому, всупереч доводів апеляційної скарги, відсутні підстави вважати, що вжиття судом відповідних заходів забезпечення позову є порушенням прав відповідача.
Застосування обраного позивачем заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне нерухоме майно направлено, насамперед, на забезпечення дійсної ефективності судового захисту та упередження можливості додаткового порушення їх прав та законних інтересів. Застосування такого заходу забезпечення позову не порушує прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб.
Однак, суд першої інстанції на наведене уваги не звернув, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про те, що набуття ОСОБА_5 на аукціоні права власності на 1/2 частину спірної квартири та перебування іншої 1/2 частини квартири під арештом унеможливлює забезпечення позову в обраний позивачем спосіб та що невжиття заходів забезпечення позову не зможе істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення прав позивача.
Також суд першої інстанції не звернув увагу на те, що згідно чинного цивільного процесуального законодавства наявність зареєстрованого обтяження не виключає можливості вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на це ж майно, якщо є передбачені для цього правові підстави.
З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Михайлик С.І. про забезпечення позову й наявність підстав для накладення арешту на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Твердження представника ОСОБА_3 - адвоката Цермолонського І.М. про те, що ОСОБА_3 з 27 березня 2019 року стала законним власником 1/2 всіх квартир у будинку за адресою: АДРЕСА_2 , а також, що вона є добросовісним власником цього майна в силу приписів ст.388 ЦК України, не заслуговують на увагу, оскільки під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (див. постанову Верховного Суду від 23 листопада 2020 року у справі №643/8176/19 (провадження № 61-6814св20)).
Доводи представника ОСОБА_3 - адвоката Цермолонського І.М. про те, що заява представника позивача про забезпечення позову не містить інформації щодо зустрічного забезпечення, не заслуговують на увагу з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).
Правовий аналіз вказаної норми закону свідчить про те, що суд не зобов'язаний вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, а має лише право на застосування зустрічного забезпечення.
Разом з тим, ч.3 ст.154 ЦПК України передбачено, що суд зобов'язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо:
1) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або
2) суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові. Також представником відповідача не надано доказів того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.
Крім того, згідно з ч.6 ст.154 ЦПК України питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання.
Таким чином, клопотання про зустрічне забезпечення може бути подане та вирішене судом після застосування судом заходів забезпечення позову.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що відсутність у заяві про забезпечення позову пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення та не вирішення судом питання зустрічного забезпечення не позбавляє права обтяженої сторони звернутися з клопотанням про таке зустрічне забезпечення окремо у встановленому законом порядку.
Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення заяви, що в силу ст.376 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Михайлик С.І. про забезпечення позову з наведених вище підстав.
Керуючись ст.ст.376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Михайлик Світлани Ігорівни задовольнити.
Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 жовтня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Михайлик Світлани Ігорівни про забезпечення позову задовольнити.
Накласти арешт на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасники справи:
Стягувач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_7 .
Боржник: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_8 .
Боржник: ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_9 .
Повний текст постанови складено 26 вересня 2025 року.
Головуючий
Судді: