Справа № 757/60733/18-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/4945/2025
10 вересня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Слюсар Т.А.,
суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання Гладкої В.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Бузанова Дмитра Вікторовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 лютого 2024 року з урахуванням ухвали того ж суду від 30 жовтня 2024 року у складі судді Новака Р.В.,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Василенко Олег Анатолійович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Косарєва Тетяна В'ячеславівна про визнання свідоцтва нікчемним, скасування рішення,-
У грудні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом, у якому з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 27 березня 2019 року просила:
визнати нікчемним свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, видане приватним нотаріусом КМНО Матвєєвим О.А. від 02 серпня 2012 року, реєстровий №558;
скасувати рішення державного реєстратора Ісаєва В.В. від 17 листопада 2018 року про державну реєстрацію права власності спірної квартири за ОСОБА_3 ;
визнати недійсним договір іпотеки, укладений 13 лютого 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Василенко О.А., реєстровий №1475;
визнати недійсним договір купівлі-продажу означеної квартири, укладений 27 березня 2019 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Косарєвою Т.В., реєстровий №606;
скасувати рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Василенко О.А., індексний №45683296 від 25 лютого 2019 року про реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_4 ;
скасувати рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косарєвою Т.В., індексний №46176726 від 27 березня 2019 року про реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_6 та ОСОБА_1 .
Позов обґрунтовано тим, що після смерті чоловіка ОСОБА_7 - ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрилась спадщина на квартиру АДРЕСА_1 .
Позивачка у передбачений законом строк звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом було відмовлено в зв'язку з тим, що право власності на спірну квартиру у державному реєстрі прав власності зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Матвєєвим О.А. від 02 серпня 2012, за реєстровим № 558.
Вказано, що чоловік позивачки ніколи не укладав жодних кредитних та іпотечних договорів, предметом забезпечення яких виступала б належна йому на праві власності квартира.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 06 грудня 2018 року накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 .
Зазначено що згідно підробленої ухвали Печерського районного суду м. Києва від 13 грудня 2018 року, обтяження на квартиру було припинено 27 грудня 2018 року за рішенням ОСОБА_9 , реєстратора сільської ради Бобровицького району, Чернігівської області.
13 лютого 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Василенко О.А., реєстровий №1475, предметом якого є кв. АДРЕСА_1 . Договором іпотеки забезпечується виконання зобов'язання за договором позики укладеного 13 лютого 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на суму 675 000 грн до 16 лютого 2019 року.
25 лютого 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Василенко О.А. прийнято рішення індексний №45683296 про реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_4 ;
27 березня 2019 року ОСОБА_4 продав набуту ним квартиру ОСОБА_10 , ОСОБА_1 .
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 28 лютого 2024 року з урахуванням ухвали того ж суду від 30 жовтня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_2 - задоволено. Вирішено питання судових витрат.
В апеляційній скарзі адвокат Бузанов Д.В. в інтересах ОСОБА_1 посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Вирішити питання судових витрат.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд ухвалив рішення на підставі очевидно недопустимого доказу, без дослідження його оригіналу, якими є копія свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів від 12 серпня 2012 року, видане приватним нотаріусом КМНО Матвєєвим О.А., зареєстроване в реєстрі за № 558, яке не засвідчене належним чином та зі слів позивачки є підробленим, однак з цього приводу не подано до суду відповідних висновків судових експертиз.
Вказано, що суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 не взяв до уваги практику викладену в постановах Верховного Суду, не вірно визначив характер спірних правовідносин між позивачкою та відповідачами, оскільки мав виходити із того, що спірне майно вибуло з володіння позивача, як спадкоємця померлого власника, не з її волі, і не з волі спадкодавця, а тому порушене право позивачки, як власниці майна, підлягає судовому захисту відповідно до положень етапі 388 ЦК України шляхом витребування такого майна, проте такої вимоги до відповідачів не заявлено.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 вважає рішення районного суду законним та обґрунтованим, тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу доводи якої є безпідставними та суперечать матеріалам справи та нормам чинного законодавства залишити без задоволення.
У судовому засіданні адвокат Бузанов Д.В. в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_11 просив апеляційну скаргу задовольнити, ОСОБА_2 та її представниця адвокат Литвиненко-Коренюк Н.Л. заперечували проти задоволення апеляційної скарги.
Інші учасники справи не з'явилися, про дату, місце та час якого, судом повідомлялися належним чином, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд справи за їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Таким вимогам оскаржуване рішення суду в повній мірі не відповідає.
Установлено, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 - чоловіка позивачки (а.с. 9 т. 1) відкрилася спадщина, до складу якої входить квартира АДРЕСА_1 , загальною площею52,4 кв.м., яка належала йому на праві спільної часткової власності разом з батьками - ОСОБА_12 та ОСОБА_13 на підставі свідоцтва про право власності на житло № 24 від 14 січня 1994 року, видане Міністерством оборони України в/ч НОМЕР_2 АДРЕСА_2 (а.с.13,14, 16-18 т.1).
Відповідно до справи, ОСОБА_13 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , а ОСОБА_12 - ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 10, 11 т.1).
Установлено, що 08 жовтня 2018 року позивачка звернулася до Дев'ятої київської нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини (а.с. 164 т.1), однак у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом було відмовлено з посиланням на те, що право власності на спірну квартиру у державному реєстрі прав власності зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Матвєєвим О.А. від 02 серпня 2012 року, за реєстровим № 558 (а.с. 19 т.1).
До справи долучено незасвідчену належним чином копію свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів від 02 серпня 2012 року, у якому приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Матвєєвим О.А. засвідчено, що ПП «НИВА-ВШ» 22 грудня 2009року за адресою : АДРЕСА_3 проведено прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна, що перебувало в іпотеці ВАТ «Кредитпромбанк», договір іпотеки від 08 червня 2007 року зареєстровано в реєстрі № 2933 в забезпечення виконання кредитного договору №30/1/07-НВ від 07 червня 2007 року, а саме квартири номер АДРЕСА_1 , загальною площею 47,9 кв.м. придбано ОСОБА_3 за 342712 грн, яке раніше належало ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_8 у рівних частках на підставі свідоцтва Міністерства Оборони України від 14 січня 1994 року (в/ч НОМЕР_2 .Б), зареєстроване 25 січня 1994 року (а.с. 20 т.1).
Установлено, що ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 06 грудня 2018 року з метою забезпечення позову накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , яка зареєстрована за ОСОБА_3 (а.с. 70-71 т.1).
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження, у державному реєстрі за №29411633 12 грудня 2018року зареєстровано рішення №44578202 про обтяження квартири АДРЕСА_1 (а.с. 72 т.1).
Разом з тим, згідно копії ухвали Печерського районного суду м. Києва від 13 грудня 2018 року обтяження на вищевказану квартиру було припинено (а.с. 73-75 т.1).
Водночас листом № 1387/19 від 20 квітня 2019, на адвокатський запит від 14 квітня 2019 року Печерський районний суд м. Києва повідомив, що ухвала від 13 грудня 2018 року у справі № 757/58590/18-ц судом не постановлялась (а.с. 194 т.1).
Також відповідно до листа № 17310/292 від 10 грудня 2018 року Печерським районним відділом державної виконавчої служби м. Києва зазначено, що згідно даних АСВП на виконанні у Відділі не перебували та не перебувають виконавчі провадження про стягнення боргу з ОСОБА_8 , ОСОБА_13 , ОСОБА_12 на користь ВАТ «Кредитпромбанк». Інша інформація в АСВП відсутня (а.с. 55 т.1).
Відповідно до матеріалів справи, 13 лютого 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Василенком О.А., предметом якого зазначена квартира АДРЕСА_1 . Договором іпотеки забезпечується виконання зобов'язання по договору позики укладеного 13 лютого 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у простій письмовій формі на му 675000 грн до 16 лютого 2019 року (а.с. 112-114 т.1).
25 лютого 2019 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Василенко О.А. на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя прийняв рішення № 45683296 про державну реєстрацію право власності на квартиру за ОСОБА_4 (а.с. 115 т.1).
27 березня 2019 року ОСОБА_4 продав спірну квартиру ОСОБА_11 та ОСОБА_1 в рівних частках (а.с. 140-142 т.1).
Листом № 3899/01-21 від 04 листопада 2019 року Головне територіальне управління юстиції у м. Києві повідомило, що в справі №02-33 «Реєстр для реєстрації нотаріальних дій» том №1 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Матвєєва О.А. міститься запис за реєстровим №558 від 10 грудня 2012 року про засвідчення вірності однієї фотокопії на двох сторінках цієї довіреності. В цьому ж реєстрі за 02 серпня 2012 року відсутній запис щодо видачі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (а.с. 32 т.3).
Крім того листом № 603/56.2-б.б-01 від 06 листопада 2019 року ПАТ «Кредитпромбанк» повідомило, що відповідно до електронної облікової системи ПАТ «Кредитпромбанк» станом на 06 листопада 2019 року між банком та ОСОБА_8 , ОСОБА_13 , ОСОБА_12 кредитні договори та договори іпотеки, включаючи кредитний договір №30/1/07-НВ від 07 червня 2007 року та договір іпотеки від 08 червня 2007 року не укладалися (а.с. 34 т.3).
Звертаючись у суд із позовом ОСОБА_2 вказала, що спірна квартира стала об'єктом шахрайських дій, свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів від 02 серпня 2012 року є нікчемним, оскільки кредитний договір № 30/1/07-НВ від 07 червня 2007 року, договір іпотеки від 08 червня 2007 року не укладалися прилюдні торги не проводилися.
Вирішуючи спір районний суд визнав належними докази долучені до справи, у зв'язку з чим задовольнив позов.
Між тим з таким висновком апеляційний суд не погоджується з огляду на таке.
Відповідно до долученого до справи обвинувального акту, затвердженого прокурором Шевченківської окружної прокуратури 27 червня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 120191001000055521 від 08 червня 2019 року за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.27, ч.3 ст.358, ч.3 ст.358, ч.4 ст.358, ч.4 ст.190 КК України (справа № 761/11285/22), ОСОБА_3 обвинувачується у тому, що він протягом 2018-2019 років підробив офіційні документи та використавши їх, шахрайським шляхом заволодів нерухомим майном громадян. Зокрема, на прохання ОСОБА_3 невстановлена слідством особа виготовила свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів від 02 серпня 2012 року, зареєструвала його та підписала від імені приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Матвєєва О.А., до якого внесла завідомо недостовірну інформацію про проведення 22 грудня 2009 року за адресою АДРЕСА_3 торгів з реалізації арештованого майна, що придбав ОСОБА_3 .
Указане підроблене свідоцтво невстановлена особа передала ОСОБА_3 для використання, на підставі якого у подальшому ОСОБА_3 протиправно було відчужено указану квартиру (а.с. 5-28 т.6).
Згідно інформації, яка міститься у Єдиному державному реєстрі, що носить загальнодоступних характер, кримінальна справа про обвинувачення ОСОБА_3 донині перебуває на розгляді у Шевченківському районному суді м. Києва.
Як установлено, до справи долучено копію свідоцтва про придбання ОСОБА_3 майна з прилюдних торгів від 02 серпня 2012 року, дійсність якого ніким не засвідчено.
Диспозитивність цивільного судочинства виявляється в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (стаття 13 ЦПК України).
За статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За статтею 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено у порядку, встановленому законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Якщо подано копію (електрону копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Наслідком недотримання вимог статті 95 ЦПК України є виключення письмового доказу з числа доказів і розгляд справи на підставі інших доказів (частина одинадцята статті 83 ЦПК України).
Тож, можна зробити висновок, що суд не втручається у процесуальну діяльність учасників процесу (реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання покладених на них процесуальних обов'язків), крім випадків, передбачених ЦПК України.
У процесуальному законодавстві передбачено обов'язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини.
Отже, свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів від 02 серпня 2012 року, не може братися до уваги, оскільки становить собою незасвідчену належним чином копію документа невідомого походження, оскільки за відсутності його оригіналу встановити достовірність цього документа як доказу, неможливо.
Водночас ОСОБА_2 не скористалися своїм правом на отримання даного доказу, не заявила клопотання про його витребування.
Позивачка лише зазначила, що роздруківку вказаного свідоцтва надано нотаріусом в процесі відмови від оформлення спадщини. Крім того копію даного документу також отримано при ознайомленні з кримінальною справою за № 12019100060002148 в ході її досудового розслідування.
Вважає, що відсутність оригіналу свідоцтва у паперовій формі чи належним чином засвідчену його копію не є перешкодою для з'ясування обставин його нікчемності та визнання недійсним в силу закону.
Разом з тим, ст. 12 ЦПК України передбачена рівність прав учасників справи щодо здійснення процесуальних прав та обов'язків, передбачених Законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Частиною першою статті 44 ЦПК України встановлено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно із процесуальним законодавством сторони мають певні права та обов'язки, реалізація яких, як правило, залежить від самих учасників процесу.
Надання доказів на підтвердження доводів і обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, є обов'язком саме позивача, при цьому суд, за відповідним клопотанням сторони, може зобов'язати позивача надати певні докази, якщо це необхідно для забезпечення об'єктивного розгляду справи, і ненадання їх за вимогою суду або не реагування на вимогу суду є неналежним виконання процесуальних прав та свідчить про те, що позивач не вчиняє активних дій для доведення обґрунтованості своїх вимог перед судом.
В свою чергу, наслідком недотримання вимог ст. 95 ЦПК України є виключення письмового доказу з числа доказів і розгляд справи на підставі інших доказів (частина 11 статті 83 ЦПК України).
Таким чином, у матеріалах справи відсутні докази на спростування доводів апеляційної скарги стосовно того, що копія свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів від 02 серпня 2012 року не може братися до уваги, оскільки становить собою незасвідчену копію документу невідомого походження, тобто є неналежним доказом, оскільки встановити достовірність такого не є можливим.
Окрім цього апеляційний суд враховує наступне.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21, постанова Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19).
Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).
Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року в справі № 521/8368/15-ц).
Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16).
Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) "юридично" - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб'єктом (постанова Верховного Суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18).
Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14).
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю, сформульований у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Відтак, пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц).
Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (пункти 84, 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 9 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц).
Тому у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння (якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, з якою позивач не перебуває у договірних відносинах), інші вимоги власника є неналежними.
Позивачем було заявлено позовні вимоги про визнання нікчемним свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів від 02 серпня 2012 року з подальшим визнанням недійсними договорів та скасуванням реєстраційних дій, які були вчинені після видачі даного свідоцтва, проте вимоги про витребування квартири з чужого незаконного володіння відповідачів заявлено не було.
У постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15 зроблено висновок, про те що згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. На підставі частини п'ятої статті 1268 ЦК України спадщина належить спадкоємцю незалежно від часу її прийняття з часу відкриття спадщини. Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача.
У даній справі встановлено, що спірна квартира вибула із володіння власника ще за його життя.
Позивака як спадкоємець власника квартири, у якого майно вибуло за життя, має право порушувати питання про витребування спірної квартири від власника на підставі статті 388 ЦК України.
Подібні висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 17 квітня 2024 року у справі № 183/1672/22 та від 31 жовтня 2024 року у справі № 753/4589/19.
Таким чином, належним відповідачем за позовом про витребування від особи квартири є особа, за якою зареєстроване право власності на таку квартиру. Якщо квартиру неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, зокрема, в разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього (правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12, постановах Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 754/11747/18, від 15 березня 2023 року у справі № 759/8653/17, від 17.04.2024 року в справі № 183/1672/22).
Ураховуючи викладене, заявлені в цій справі позивачкою позовні вимоги не відповідають належному способу захисту.
Обрання позивачкою неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.
Такий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно з ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд першої інстанції не повній мірі з'ясував обставини, які мають значення для справи, допустив неправильне застосування норм матеріального права, у зв'язку з чим рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення про відмову в позові.
За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки в задоволенні позову відмовлено, апеляційну скаргу задоволено частково, а тому з ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір, сплачений скаржником в розмірі 7 877 грн 40 коп. за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу адвоката Бузанова Дмитра Вікторовича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 лютого 2024 року скасувати та ухвалити по справі нове судове, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_5 ) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 7 877 грн 40 коп.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 25 вересня 2025 року.
Суддя-доповідач:
Судді: