Справа № 308/2703/25
Іменем України
30 вересня 2025 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.
суддів: Джуги С.Д., Собослоя Г.Г.
розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 квітня 2025 року, постановлену суддею Малюк М.В., в справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Комерційний інвестиційний банк» про захист прав споживачів та відшкодування шкоди
встановив:
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до АТ «Комінвестбанк» про захист прав споживачів та відшкодування шкоди.
Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що 01.03.2024 у Свалявському відділенні АТ «Комінвестбанк» між ним та банком було укладено договір банківського вкладу (депозиту) №90.09.000000292 на суму 45 000 гривень з начальницею відділення ОСОБА_2 під 16,20% річних з щомісячною виплатою відсотків до 28.02.2025. Позивач відсотки до 05.12.2024 отримував вчасно, щомісячно, однак з 06.12.2024 по 05.01.2025 у АТ «Комінвестбанк» введено тимчасову адміністрацію, оскільки банк перебував на стадії банкротства.
У зв'язку з тим, що за грудень 2024 та січень 2025 року позивач не отримав свої відсотки за договором банківського вкладу, то просить стягнути з ОСОБА_2 інфляційні втрати у сумі 1 170 гривень та 3% річних в сумі 5,29 гривень, що разом складає 1 175,29 гривень.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11.02.2025 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху. Вказано, що позивач просить стягнути з ОСОБА_2 1 175,29 гривень, однак не зазначає таку відповідачем у справі, а також не обґрунтовує чому така особа має нести відповідальність по відшкодуванню втрачених коштів. Крім цього, суд вказав, що позивач має сплатити судовий збір у розмірі 1 211,20 гривень, оскільки такий не підлягає звільненню від сплати як споживач, через те, що стягнення по ст. 625 ЦК України інфляційних втрат та 3% річних слід розцінювати як захист прав позивача за рахунок коштів відповідача.
Позивач отримав вищевказану ухвалу суду першої інстанції 03.03.2025, що підтверджується трекінгом відправлення АТ «Укрпошта».
Оскільки, позивач, зазначені в ухвалі про залишення позову без руху недоліки не усунув, то ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14.04.2025 позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачу.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати вказану ухвалу, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування скарги посилається на те, що суд першої інстанції не врахував його доводів, внаслідок чого прийшов до передчасних висновків щодо повернення йому позовної заяви.
Вказує, що суд прийшов до помилкових висновків, що даний спір не стосується захисту прав ОСОБА_1 як споживача банківських послуг, оскільки такий не є споживачем в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів».
Зазначає, що він є споживачем банківських послуг та звертається до суду саме з метою захистити свої права як споживача. Посилається на несвоєчасне повернення йому банківського вкладу та відшкодування йому витрат пов'язаних з несвоєчасним поверненням йому таких коштів.
Вважає, що в даному випадку, стягнення 3% річних та інфляційних втрат буде належним способом захисту його порушених прав як споживача банківських послуг.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно приписів ч.2 ст.369 ЦПК України, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві (заявникові) (п.6 ч.1 ст.353 ЦПК України) розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що така підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, у лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до АТ «Комінвестбанк» про захист прав споживачів та відшкодування шкоди. Просив стягнути 1 175,29 гривень інфляційних витрат та 3% річних за несвоєчасне повернення коштів за договором банківського вкладу. Вважає, що його права як споживача за даним договором було порушено.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 11.02.2025 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.
Позивач ухвалу про усунення недоліків отримав та відправив 10.03.2025 до суду першої інстанції, однак така до суду фактично не надійшла, оскільки супровідним листом від 04.06.2025 була направлена Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області на адресу Закарпатського апеляційного суду.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14.04.2025 позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачу у зв'язку з не усуненням ним недоліків.
Суд апеляційної інстанції не погоджується із висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Вимоги щодо форми й змісту позовної заяви визначені статтею 175 ЦПК України.
Частиною четвертою статті 175 ЦПК України передбачено, що якщо позовна заява подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору.
Відповідно до частини четвертої статті 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Звертаючись з позовом до суду, ОСОБА_1 зазначав, що він звільнений від сплати судового збору відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Пунктом 22 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Згідно з пунктом 17 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов'язаними з порушенням їх прав.
Як на підставу позову позивач посилався на несвоєчасне виконання відповідачем умов договору банківського вкладу, внаслідок чого йому було завдано збитків у вигляді інфляційних втрат, а також моральної шкоди.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг.
Таким чином, суд першої інстанції прийшов до помилкових висновків, що даний спір не стосується прав ОСОБА_1 як споживача, оскільки в даному випадку позивач є вкладником за договором вкладу та споживачем фінансових послуг.
Щодо зазначення ОСОБА_2 відповідачем у справі, то слід звернути увагу на правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04.12.2024 у справі №296/6156/22, в якому касаційний суд виснував, що визначення відповідачів, предмет спору та підстави позову є правом позивача. Разом з тим, установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Схожі висновки викладені у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13.07.2022 у справі №461/2358/19. Колегія суддів зазначила, що за результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
З вищезазначеного слідує, що визначення відповідачів - це диспозитивне право позивача, яке він має право реалізовувати на власний розсуд. Суд тільки після відкриття провадження у справі має встановлювати належність відповідачів та обґрунтованість заявлених позовних вимог.
З приводу ненадання доказів, що саме ОСОБА_2 , як керуюча особа банку має нести відповідальність по відшкодуванню втрачених грошових коштів у вигляді втрат та трьох відсотків річних, то слід зазначити, що суд першої інстанції не надав можливість позивачу надати на вимогу суду докази, оскільки суд визнав неподаною позовну заяву та повернув йому таку скоріше, ніж позивач встиг належним чином відреагувати на ухвалу суду.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово зазначає, що одним з аспектів справедливого судочинства є доступ до суду. У справі Беллет проти Франції (Bellet v. France) суд зазначає: «рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві».
З вищенаведеного слідує, що ухвалою суду першої інстанції позивача було позбавлено його права на доступ до правосуддя визначений ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, суд першої інстанції повертаючи ОСОБА_1 позовну заяву прийшов до передчасних висновків, оскільки позивач є звільнений від сплати судового збору як споживач банківських послуг за договором банківського вкладу (депозиту) та має диспозитивне право на власний розсуд визначати відповідачів, а тому колегія суддів апеляційного суду констатує, що ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14.04.2025 слід скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання відкриття провадження у справі.
Виходячи з наведеного та керуючись нормами статей 367, 368, 374, 379, 381-384, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , задовольнити.
Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 квітня 2025 року скасувати, а справу направити до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області для вирішення питання відкриття провадження.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 30 вересня 2025 року.
Суддя-доповідач:
Судді: