23 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 446/1950/22
провадження № 51-5261км24
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
головуючогоОСОБА_1 ,
суддівОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю: секретаря судового засідання прокурора ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
розглянув у судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1
на вирок Львівського апеляційного суду від 16 жовтня 2024 року.
Обставини справи
1. Вироком Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 23 травня 2024 року ОСОБА_8 засуджено за частиною 2 статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без позбавленням права керувати транспортними засобами. На підставі статті 75 КК його звільнено від відбування призначеного покарання із випробовуванням, з іспитовим строком тривалістю 3 роки.
2. Суд визнав доведеним, що 14 липня 2022 року о 15:11 на перехресті вулиць Федьковича та Незалежності в м. Кам'янка-Бузька Львівської області засуджений, керуючи автомобілем «Volkswagen LT 35», порушивши вимоги пунктів 1.5, 2.3б, 10.1, 12.1, 12.3 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), виїхав на зустрічну смугу руху, де зіткнувся із електровелосипедом під керуванням ОСОБА_9 , спричинивши останньому смертельні ушкодження.
3. Апеляційний суд оскарженим вироком скасував вирок в частині в частині призначення покарання та засудив ОСОБА_8 за частиною 2 статті 286 КК до позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. На підставі статті 75 КК звільнив його від відбування основного покарання із випробовуванням, з іспитовим строком тривалістю 3 роки.
Вимоги і доводи касаційної скарги
4. Захисник, посилаючись на частину 1 статті 438 КПК Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), просить змінити вирок апеляційного суду, виключивши з нього рішення про призначення засудженому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 2 роки
5. Він стверджує, що позбавлення засудженого права керувати транспортними засобами є явно несправедливим і надмірно тяжким покаранням, оскільки це ставить всю його сім'ю (серед яких є дитина інвалід) в скрутне матеріальне становище. Зазначає, що засуджений займається вирощуванням та транспортуванням сільськогосподарської продукції.
6. На його думку, застосовуючи додаткове покарання, апеляційний суд належно не врахував позитивні данні про особу засудженого, пом'якшуючі обставини та позицію потерпілої, яка не має жодних претензій.
7. Представник потерпілої направила Суду заяву в якій висловила аргументи на підтримку доводів касаційної скарги.
Позиції учасників касаційного розгляду
8. Прокурор заперечив проти задоволення скарги сторони захисту, вважаючи наведені в ній доводи не обґрунтованими.
9.Захисник ОСОБА_6 надіслав до Суду заяву про здійснення касаційного розгляду без участі сторони захисту, просив задовольнити його касаційну скаргу.
10. Іншим учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.
Оцінка Суду
11. Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені у скарзі доводи, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
12. Частиною 2 статті 433 КПК передбачено, що касаційна інстанція переглядає рішення судів попередніх інстанцій у межах касаційної скарги. Згідно з частиною 2 статті 438 КПК при вирішенні питань про наявність підстав для зміни або скасування судового рішення касаційна інстанція має керуватися статтями 412?414 КПК.
13. Відповідно до статті 433 КПК касаційна інстанція є судом права, а оцінка доказів у справі є завданням перш за все судів попередніх інстанцій.
14. Відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.
15. Суд відзначає, що суди першої та апеляційної інстанцій перебувають у кращому становищі, ніж касаційний суд щодо оцінки характеру злочинної поведінки, особи засудженого та інших вагомих для призначення покарання чинників, маючи можливість безпосереднього сприйняття всіх обставин, важливих для винесення рішення в межах наданих суду дискреційних повноважень.
16. Фактично, доводи сторін у касаційній скарзі зводяться до того, що суд апеляційної інстанцій надав таку оцінку обставинам вчинення злочину, індивідуальним рисам особи засудженого й іншим обставинам справи, з якою не згоден скаржник.
17. На переконання Суду, аргументів, які би доводили явну несправедливість покарання, призначеного засудженому за частиною 2 статті 286 КК через суворість у касаційній скарзі сторони захисту не наведено.
18. Законодавець надав дискреційні повноваження судам у визначенні виду та розміру покарання. Ухвалюючи свій вирок у частині призначення покарання, апеляційний суд урахував, зокрема, що засуджений, грубо порушивши правила безпеки дорожнього руху, вчинив тяжкий злочин, наслідком якого стала смерть людини.
19. Зважаючи на ці обставини в поєднанні з характером установлених конкретних дій винного, суд визнав неможливим досягти мети попередження вчинення злочинів та виправлення засудженого без призначення додаткового покарання.
20. Доказів на підтвердження того, що керування автомобілем є основним джерелом доходу засудженого, в матеріалах справи не міститься, не долучено таких доказів і до касаційної скарги. Використання засудженим автомобіля для забезпечення потреб дітей, які знаходяться на його утриманні, не є достатньою підставою для незастосування додаткового покарання.
21. Суд відзначає, що злочин, передбачений частиною 2 статті 286 КК, спрямовано проти безпеки руху, а тому позиція потерпілого щодо виду та розміру покарання хоча і може враховуватися судом при призначенні покарання, однак не є визначальною, оскільки у цьому випадку питання покарання стосується інтересів не лише потерпілого, а й усіх учасників дорожнього руху.
22. Водночас апеляційний суд не залишив поза увагою обставини, що характеризують особу винного, у тому числі й зазначені в касаційній скарзі сторони захисту, зокрема щодо відшкодування ним шкоди потерпілійта погодився з висновком суду першої інстанції про можливість звільнення його від відбування основного покарання з іспитовим строком на підставі статті 75 КК.
23. Таким чином, суд апеляційної інстанцій не порушив вимог статей 50, 65 КК, а призначене засудженому додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк 2 роки, відповідає визначеним законом меті та загальним засадам.
24. Суд погоджується з мотивами вироку в цій частині та вважає необґрунтованими доводи в касаційній скарзі про порушення загальних засад при призначенні засудженому додаткового покарання.
25. Вирок апеляційного суду є достатньо мотивованим і не суперечить вимогам статті 420 КПК.
26. Враховуючи викладене, Судом не встановлено порушень норм матеріального та процесуального права, які були б підставами для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення, а тому Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Вирок Львівського апеляційного суду від 16 жовтня 2024 рокущодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3