16 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 991/2685/21
провадження № 51-634км24
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
головуючогоОСОБА_1 ,
суддівОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю: секретаря судового засідання засудженого захисника прокурора ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції), ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу сторони захисту в інтересах засудженого
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Чернівці, проживаючого у Німеччині,
на вирок Вищого антикорупційного суду (далі - ВАКС) від 31 січня 2023 року та ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду (далі - АП ВАКС) від 27 жовтня 2023 року.
Обставини справи
1. Суд першої інстанції оскарженим вироком засудив ОСОБА_5 за частиною 5 статті 27 і частиною 4 статті 368 Кримінального кодексу України (далі - КК) до позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією майна за те, що той сприяв ОСОБА_8 [1], начальнику управління адміністративних будинків Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України (далі - Управління), в одержанні від ОСОБА_9 2 000 000 грн неправомірної вигоди за підтвердження виконання робіт за договором підряду (далі - Договір), укладеним між Управлінням та ТОВ «Спектрум Девелопмент» (далі - Товариство) 20 серпня 2019 року.
2. 09 грудня 2019 року ОСОБА_8 , попередньо відмовившись підписувати акти виконаних за Договором, повідомив представнику Товариства, що підпише їх за умови надання йому 100 000 доларів США неправомірної вигоди.
3. ОСОБА_10 залучив до ведення переговорів щодо неправомірної вигоди засудженого, який 24 січня 2020 року повідомив ОСОБА_9 , що обумовлену суму він має передати йому, а 27 січня 2020 року під час зустрічі між ним, ОСОБА_9 останній підтвердив, що питання неправомірної вигоди буде вирішуватися через засудженого.
4. 04 лютого 2020 року ОСОБА_8 , отримавши від ОСОБА_9 , який діяв під контролем органу розслідування, згоду передати неправомірну вигоду, змінив план і залучив ОСОБА_11 , який о 17.20 того ж дня отримав від ОСОБА_9 2 000 000 грн для передачі ОСОБА_8 і одразу після цього був затриманий.
5. Суд вважав, що пособництво засудженого полягало у організації зустрічей та веденні переговорів з ОСОБА_9 , організації його доступу до Управління для ознайомлення з проектною документацією, схилянні останнього до дачі неправомірної вигоди шляхом висловлення погроз.
6. Апеляційна інстанція виключила з вироку висновок про доведеність вимагання неправомірної вигоди, а в решті вирок залишила без змін.
Вимоги і доводи касаційних скарг
7. Сторона захисту, посилаючись на пункти 1 та 2 частини 1 статті 438 КПК, просить скасувати оскаржені рішення і призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
8. Вони вважають, що апеляційний суд порушив принцип змагальності сторін та безпосередності дослідження доказів, не допитавши повторно свідка ОСОБА_9 .
9. Також вони стверджують, що оскаржена ухвала не відповідає вимогам статей 370 та 419 КПК, оскільки апеляційний суд не надав ґрунтовних відповідей на доводи сторони захисту про недопустимість:
- всіх письмових і речових доказів, оскільки розслідування проведено Державним бюро розслідувань (далі - ДБР), а не Національним антикорупційним бюро України (далі - НАБУ), якому підслідна ця категорія справ;
- відомостей із запису розмови 27 січня 2020 року між засудженим, ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , оскільки дозвіл на проведення НСРД надавався лише щодо ОСОБА_8 ;
- відомостей, отриманих при огляді місця події 04 лютого 2020 року, і всіх похідних доказів, оскільки було проведено затримання, обшук та допит ОСОБА_11 без відповідного оформлення;
- імітаційних грошей, оскільки відсутній протокол їх виготовлення, у протоколі про використання ідентифікованих засобів від 04 лютого 2020 року зазначена різна кількість виданих імітаційних купюр та не вказані їх ідентифікуючі ознаки;
- судових показань ОСОБА_9 , оскільки він був допитаний через застосунок Zoom, що не дозволяє належно встановити особу свідка.
10. На думку захисту, в цій справі була провокація з боку органу розслідування, який діяв через агента ОСОБА_9 . В обґрунтування вони посилаються на кілька обставин:
- ОСОБА_9 був залучений до перемовин безпідставно, оскільки не був службовою особою Товариства та не мав відношення до його фінансових зобов'язань;
- директором Товариства фіктивно призначено ОСОБА_12 з метою видачі ним довіреності ОСОБА_9 , який почав вести переговори та спілкуватися з ОСОБА_8 ще на початку грудня, а не після оформлення довіреності 26 грудня 2019 року;
- у заяві про злочин ОСОБА_9 умисно зменшив розмір неправомірної вигоди до 100 тис грн;
- ініціатором розмов та зустрічей з засудженим був ОСОБА_9 ;
- на момент подання ОСОБА_9 заяви про злочин у Товариства існував борг перед ТОВ «ГК «Будкоін» на суму близько 6 млн грн.
11. Захист вважає, що винуватість засудженого у пособництві вчиненню злочину, передбаченому частиною 4 статті 368 КК, не доведена поза розумним сумнівом.
12. Також сторона захисту посилається на те, що:
- неможливо розглядати обвинувачення проти пособника, коли матеріали щодо виконавця виділені в окреме провадження і не виключена можливість його виправдання, а оскарженими рішеннями фактично встановлено винуватість ОСОБА_8 ;
- докази, отримані в період з 11 січня по 03 лютого 2020 року, є недопустимими, оскільки доручення, на підставі якого розслідування здійснював ОСОБА_13 , не відповідає вимогам статті 110 КПК;
- всі результати контроль за вчиненням злочину 04 лютого 2020 року і аудіо- та відеофіксації, є недопустимими доказами як здійснені без відповідної постанови прокурора, оскільки суду не надано постанови прокурора ОСОБА_14 від 04 лютого 2020 року, а постанова прокурора ОСОБА_15 від 04 лютого 2020 року складена після затримання ОСОБА_11 ;
- суд першої інстанції вийшов за межі своїх повноважень, оскільки в обвинувальному вироку змінив обсяг та зміст обвинувачення, виклавши його в редакції відмінної від зазначеної в обвинувальному акті прокурором;
- досудове розслідування не було розпочато в порядку, визначеному статтею 214 КПК, а про підозру у вчиненні кримінального правопорушення засудженому було повідомлено у провадженні № 62020100000000091 від 11 січня 2020 року, яке стосувалось лише Н.
Позиції учасників касаційного розгляду
13. Сторона захисту підтримала доводи касаційної скарги, просила її задовольнити.
14. Прокурор заперечив проти задоволення касаційних вимог сторони захисту.
Оцінка Суду
15. Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали провадження, обговоривши наведені сторонами доводи, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
16. Згідно із частиною 2 статті 438 КПК при вирішенні питань про наявність підстав для зміни або скасування судового рішення суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 цього ж Кодексу.
17. Суд нагадує, що касаційна інстанція є судом права, а оцінка доказів у справі є завданням судів попередніх інстанцій. За наявності відповідних доводів сторони Суд здійснює перевірку того, чи додержалися суди процесуальної вимоги про доведення винуватості поза розумним сумнівом.
Щодо можливості окремого розгляду справи щодо пособника
18. Сторона захисту стверджує, що визнання засудженого винуватим у пособництві без одночасного чи попереднього визнання винуватості виконавця злочину порушує його право на справедливий розгляд.
19. Суд в своїх рішеннях[2] зазначав, що в принципі окремий розгляд обвинувачення, що стосується вчинення злочину у співучасті, за відсутності декого зі стверджуваних співучасників не становить порушення права на справедливий судовий розгляд. Європейський суд з прав людини, зокрема, не вбачає порушення цього права у самому факті здійснення окремих проваджень щодо стверджуваних співучасників злочину, навіть у випадку якщо такі провадження здійснюються одним суддею або складом суду[3]. Аналогічну позицію займає також Суд справедливості Європейського Союзу[4].
20. Суд погоджується з аргументами викладеними в ухвалі апеляційного суду щодо можливості розгляду по суті обвинувачення щодо пособника, коли матеріали щодо виконавця виділено в окреме провадження.
21. Суд також відзначає, що сторона захисту у касаційній скарзі, крім заяви про неможливість розгляду справи щодо пособника без встановлення винуватості виконавця, не зазначила, які саме складнощі у відстоюванні їх захисної позиції спричинила відсутність виконавця під час судового розгляду. Аналіз матеріалів провадження свідчить, що суди попередніх інстанцій надали стороні захисту засудженого всі можливості оспорювати будь-які обставини, важливі в контексті пред'явленого обвинувачення.
22. Отже, Суд не вважає, що сам по собі факт розгляду судами обвинувачення щодо засудженого в окремому від виконавця провадженні порушує його право на справедливий суд, тому відхиляє цей довід.
Щодо формулювання обвинувачення
23. Сторона захисту вказує на певні відмінності у викладенні формулювання обвинувачення, визнаному судом першої інстанції доведеними, від формулювання в обвинувальному акті.
24. Суд першої інстанції дійсно дійшов висновку про наявність в діях засудженого ознаки вимагання з інших підстав ніж зазначено в обвинувальному акті. Проте суд апеляційної інстанції виключив з вироку посилання на наявність у діях засудженого вимагання неправомірної вигоди, і виклав формулювання обвинувачення, яке не виходить за межі обвинувачення, висунутого прокурором.
25. Тому Суд відхиляє цей довід касаційної скарги.
Щодо допустимості доказів
Щодо підслідності кримінального провадження
26. Доводи захисту зводяться до незгоди з проведенням досудового розслідування за частиною 4 статті 368 КК слідчими ДБР та порушення підслідності після перекваліфікації 05 лютого 2020 рокудіяння на частину 4 статі 368 КК.
27. Суди визнали, що відповідно до пункту 2 частини 5 статті 216 КПК кримінальне провадження в цьому випадку належало до підслідності НАБУ. ДБР вжило заходів з метою передачі розслідування до НАБУ, звернувшись до відповідного прокурора. 27 березня 2020 року заступник Генерального прокурора - керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі - САП) повідомив, що підстав для визначення підслідності у цьому кримінальному провадженні за НАБУ не встановлено, тому ДБР продовжило розслідування до його завершення.
28. За наявності рішення повноважного прокурора з питання підслідності немає підстав заднім числом вважати, що слідчі ДБР проводили розслідування незаконно або діяли поза межами своїх повноважень.
29. Ні в апеляційній, ні в касаційній скаргах стороною захисту не наведено доводів на обґрунтування того, як сам факт здійснення досудового розслідування слідчими ДБР порушив права та свободи засудженого або призвів до непоправних наслідків для достовірності наданих суду доказів.
30. Крім цього, як зазначили суди попередніх інстанцій, докази, які сторона обвинувачення надала суду, у тому числі й результати НСРД, були отримані на початковому етапі досудового розслідування до 04 лютого 2020 року слідчим ДБР в межах своїх повноважень.
31. Таким чином Суд відхиляє цей довід сторони захисту.
Щодо внесення до ЄРДР відомостей щодо засудженого
32. Сторона захисту вважає істотним порушенням КПК те, що кримінальне провадження щодо засудженого за частиною 5 статті 27 частини 4 статті 368 КК або за фактом вчинення такого кримінального правопорушення у визначеному КПК порядку не розпочиналось, а у витязі з ЄРДР за кримінальним провадженням № 62020100000000091 від 11 січня 2020 року про засудженого чи інших осіб, причетних до цього злочину, не йдеться.
33. Суд не вважає, що ця обставина свідчить про порушення КПК, оскільки розслідування є динамічним процесом, під час якого встановлюються і з'ясовуються обставини, невідомі на початку розслідування, у тому числі причетність до злочину інших осіб. Тому відсутність такого запису на початку розслідування, не означає незаконність проведення слідчих дій і недопустимість отриманих доказів.
Щодо повноважень слідчого ОСОБА_13 .
34. Захист вважає, що форма доручення слідчому ОСОБА_13 здійснювати досудове розслідування не відповідає вимогам статті 110 КПК, тому, посилаючись на постанову Суду від 04 жовтня 2021 року[5], вважає, що докази зібрані в період з 11 січня по 03 лютого 2020 року є недопустимими.
35. Суд вважає, що згадане рішення Суду є нерелевантним до цього провадження, адже ньому йдеться про відсутність у матеріалах справи рішення про визначення слідчого.
36. Крім того у згаданій постанові Об'єднана палата в контексті застосування приписів статті 110 КПК зазначила, що зміст і значення процесуального рішення у формі постанови визначає не виключно його назва, а зміст, структура і обсяг викладеної у процесуальному рішенні інформації про визначення групи слідчих у кримінальному провадженні з огляду на приписи зазначеної статті кримінального процесуального закону.
37. Суд у своїх рішеннях[6]зазначав, що у разі, якщо процесуальне рішення про визначення слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування, прийнято не у формі «постанови», а у формі «доручення», однак зміст, структура і обсяг викладеної у ньому інформації відповідають вимогам КПК, то потрібно констатувати, що у відповідному кримінальному провадженні є процесуальне рішення, яким належно визначено слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування.
38. Суд переконався, що спірне доручення містить всі істотні елементи, притаманні відповідній постанові, зокрема: посаду керівника органу досудового розслідування, час і місце складання, підстави для його винесення, номер кримінального провадження, попередню правову кваліфікацію, вказівку щодо проведення досудового розслідування та особу, якій це доручення належить виконати. Сторона захисту не вказала, які саме із зазначених нею недоліків можуть поставити під сумнів зміст і призначення цієї постанови.
39. Отже, Суд не вважає, що здійснення розслідування на підставі такого доручення свідчить про відсутність повноважень у згаданого слідчого і недопустимість доказів, отриманих під час здійснення ним розслідування.
Щодо допустимості запису розмови 27 січня 2020 року
40. Захист вважає недопустимим запис розмови, яка відбулася під час зустрічі 27 січня 2020 року між засудженим, ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , оскільки дозволу на проведення НСРД щодо засудженого не було.
41. Суд зазначає, що ухвали слідчого судді від 22 лютого 2020 року дозволяли проводити НСРД щодо ОСОБА_9 та ОСОБА_8 (том 6, а.с. 171-174, 175-179). Ці ухвали досліджувались судом першої інстанції 17 лютого 2022 року за участі обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника (т.6, а.с. 206).
42. Апеляційний суд дійшов правильного висновку, що дозвіл на втручання у приватне спілкування одного з співрозмовників неуникно поширюється на тих, з ким він спілкується, а тому отримання аналогічних дозволів на всіх можливих співрозмовників об'єкта спостереження не вимагалося[7], оскільки охоплювалося дозволом на проведення НСРД щодо Н.
43. Суд погоджується з таким тлумаченням і вважає цей довід сторони захисту необґрунтованим.
Щодо протоколу огляду місця події від 04 лютого 2020 року
44. Суд не погоджується зі стороною захисту в тому, що протокол огляду та похідні від нього докази є недопустимими через те, що фактично відбулись затримання, обшук та допит ОСОБА_11 , без складання протоколу та роз'яснення прав затриманій особі.
45. Як правильно зазначив апеляційний суд, пославшись на відповідні позиції Суду[8], для оцінки допустимості доказів, отриманих під час фактичного затримання особи, слід виходити з того, чи було саме затримання законним у значенні статті 208 КПК, а саме чи існували обставини, які давали підстави для затримання.
46. В касаційній скарзі не ставиться під сумнів наявність законних підстав для затримання ОСОБА_11 з метою виявлення та вилучення доказів, що мають значення для кримінального провадження.
47. Відповідно до обставин встановлених судами, протоколом огляду місця події фактично зафіксовано затримання ОСОБА_11 , під час якого він добровільно видав речі, що мав при собі, які були оглянуті за участі двох понятих. Достовірність та належність вилучених доказів сторона захисту не ставила під сумнів.
48. Суд підкреслює, що в цій справі не йдеться про допустимість свідчень, наданих затриманою особою, оскільки жодні відомості, які були повідомлені свідком в цей час, не були використані під час судового розгляду і не бралися до уваги судом при оцінці обставин справи.
49. Фактори, які можуть зумовити недопустимість показань особи, можуть не мати впливу на допустимість доказів, які мають зовсім іншу природу. Такий підхід до оцінки доказів, існування яких не залежить від волі особи, цей Суд сформулював у низці своїх рішень[9].
50. Таким чином, виходячи з встановлених фактичних обставин справи, Суд погоджується з висновком попередніх інстанцій про те, що відсутність протоколу затримання, не роз'яснення ОСОБА_11 прав затриманої особи не є істотним порушенням вимог КПК, що дає підставу для визнання недопустимими вилучених в ході нього доказів.
51. На цих підставах суд відхиляє цей довід сторони захисту.
Щодо імітаційних грошей
52. В обґрунтування своєї позиції щодо недопустимості імітаційних засобів захист посилається на відсутність у матеріалах справи протоколу їх виготовлення і на розбіжності у протоколі про використання ідентифікованих засобів від 04 лютого 2020 року.
53. Суд відхиляє ці доводи скарги, адже КПК не передбачає фіксування процесу виготовлення імітаційних засобів і розкриття відповідної технології.
54. Щодо зазначених стороною захисту розбіжностей в протоколі, Суд наголошує, що це питання стосуються достовірності доказів, а не їх допустимості. Суд не вбачає підстав ставити під сумнів висновок судів попередніх інстанцій про те, що розбіжність в кількості імітаційних засобів зазначених у протоколі прописом та числом допущена описка, яка не підриває достовірність цього доказу.
Щодо наявності дозволу на проведення контролю за вчиненням злочину 04 лютого 2020 року
55. Сторона захисту ставить під сумнів законність проведення контролю за вчиненням злочину 04 лютого 2020 року, ґрунтуючи свої висновки на аналізі фактичних обставин справи.
56. Суд вже зазначав, що, виходячи з принципу диспозитивності, втіленого, зокрема, у статті 26 КПК, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. При цьому суд вирішує лише питання, винесені на його розгляд сторонами. Таким чином, сторона, зацікавлена у розгляді та вирішенні певного питання, зобов'язана порушити його перед судом відповідної інстанції і на відповідній стадії кримінального провадження. Згідно з частиною 1 статті 404 КПК апеляційний суд переглядає вирок суду першої інстанції в межах питань, винесених на його розгляд сторонами[10].
57. В апеляційній інстанції сторона захисту не ставила під сумнів постанови прокурора ОСОБА_14 та ОСОБА_15 про проведення контролю за вчиненням злочину від 04 лютого 2020 року. Тому апеляційний суд, виконавши вимоги частини 1 статті 404 КПК, переглянув рішення суду першої інстанції в межах питань, поставлених стороною захисту в апеляційній скарзі. Відповідно до статті 438 КПК дотримання апеляційним судом процесуальних правил не може бути підставою для скасування постановленого ним рішення.[11]
58. З огляду на викладене Суд відхиляє цей довід касаційної скарги.
Щодо провокації
59. Сторона захисту вважає, що події, які є предметом цієї справи, стали наслідком провокації з боку органу розслідування, який використав ОСОБА_9 як агента.
60. Суд зазначає, що підбурювання має місце тоді, коли працівники цих органів або особи, які діють за їхніми вказівками, не обмежуються пасивним розслідуванням, а схиляють особу до вчинення злочину, який без такого впливу не був би вчинений. Для встановлення того, чи мало місце з боку правоохоронних органів спонукання особи до вчинення злочину, мають прийматися до уваги, наприклад, прояв ініціативи у контактах з особою, повторні пропозиції попри початкову відмову особи, наполегливі нагадування тощо.
61. Жодна з таких обставин сама по собі не може бути визначальною для висновку про наявність або відсутність провокації, і лише оцінивши всі фактичні і юридичні аспекти події в сукупності, суди можуть зробити висновок, чи була поведінка агентів такою, що спонукала особу до дій, які та не вчинила б без їх втручання.[12]
62. У цій справі суд першої інстанції не встановив ознак, притаманних провокації злочину, у діях органу розслідування та ОСОБА_9 , який діяв під його контролем.
63. Апеляційний суд перевірив доводи захисту, аналогічні висловленим в касаційній скарзі, і погодився с висновком ВАКС, здійснивши детальний аналіз обставин справи.
64. Відхиляючи доводи сторони захисту щодо провокації суди спирались на встановлені в ході судового розгляду факти:
- ОСОБА_9 із заявою про злочин звернувся 10 січня 2020 року, в якій вказав на ОСОБА_8 , а не на засудженого, як суб'єкта злочину;
- засуджений добровільно неодноразово спілкувався з ОСОБА_9 , заходів щодо припинення розмови з ним не вживав і заперечень проти продовження спілкування не висловлював, а, навпаки, займав активну позицію в обговоренні умов корупційної угоди;
- під час судового розгляду захист не навів будь-яких даних, які б могли свідчити про «зацікавленість» слідчих ДБР щодо результатів кримінального провадження або про їх упередженість до засудженого.
65. Сторона захисту висунула версію про те, що ОСОБА_9 влаштувався до Товариства лише з метою розслідування у цьому провадженні, що свідчить про провокацію засудженого до вчинення злочину.
66. Суд зазначав у своїх рішеннях, що сама по собі імітація певних дій, намірів і інших обставин є складовою частиною контролю за вчиненням злочину, для чого стаття 273 КПК передбачає повноваження органів розслідування, крім інших імітаційних заходів, використання спеціально утворених підприємств, установ, організацій. Таким чином, зазначена захистом обставина не може сама по собі свідчити про провокацію злочину, якщо не доведені обставини, які вказують на спонукання особи до вчинення злочину[13].
67. Доводи сторони захисту щодо повноважень ОСОБА_9 у Товаристві та мотивів, з яких він звернувся до органів правопорядку, також як такі не можуть свідчити про наявність провокації. Суд вже зазначав, що мотиви, з яких особа погоджується на конфіденційне співробітництво з органами правопорядку, самі по собі не мають значення для з'ясування питання, чи спонукали дії такої особи та/або органу розслідування, під контролем якого вона діяла, до вчинення злочину.[14]
68. Сторона захисту не обґрунтувала, яким чином стверджувані нею мотиви співпраці ОСОБА_9 з органом розслідування, вплинула на поведінку засудженого таким чином, щоб спонукати його до дій, які він не вчинив би без втручання органу розслідування і їх агента.
69. Враховуючи викладене, Суд погоджується з висновками попередніх інстанцій про те, що участь органу розслідування була пасивною і не мала характеру активного спонукання засудженого до вчинення злочину. Тому відхиляє доводи сторони захисту щодо визнання доказів недопустимими через провокацію злочину.
Щодо показань ОСОБА_9 .
В суді першої інстанції
70. Захист вважає, що показання ОСОБА_9 в суді першої інстанції є недопустимими, оскільки він був допитаний через застосунок Zoom, що не дозволяє належно встановити його особу.
71. Висловлені в апеляційній та касаційній скаргах припущення сторони захисту про можливість підроблення зовнішності та голосу ОСОБА_9 ніяк не підтверджені. Стороні захисту була надана можливість перехресного допиту свідка, під час якого вона мала можливість отримати підтвердження своїм сумнівам і повідомити їх суду. Засуджений, який був знайомий зі свідком, не висловлювала будь-яких сумнівів щодо його особи.
72.Тому Суд відхиляє цей довід сторони захисту
В суді апеляційної інстанції
73. Суд не вважає, що апеляційний суд порушив принцип безпосередності дослідження доказів, повторно не допитавши свідка ОСОБА_9 , який є заявником та основним свідком сторони обвинувачення.
74. Апеляційний суд за клопотанням сторони захисту вживав заходів для забезпечення можливості допиту свідка ОСОБА_9 , але у зв'язку з тим, що він проходив військову службу у зоні бойових дій та мав проблеми зі зв'язком, його не вдалося допитати безпосередньо у судовому засіданні.
75. З огляду на те, що в судовому засіданні 27 жовтня 2023 року захисник заявив, що не наполягає на повторному допиті свідка ОСОБА_9 (т. 12, а.с. 198) апеляційний суд залишив клопотання захисту без розгляду та вирішив врахувати його показання, надані в суді першої інстанції.
76. Крім того, сторона захисту не пояснила, в чому показання цього свідка в першій інстанції неповні і, якщо так, то що завадило їй при допиті задати свідку питання та з'ясувати обставини, які, на думку захисту, мали істотне значення для відстоювання своєї позиції.
77. Суд неодноразово зазначав, що коли сторона вимагає скасування або зміни судового рішення, посилаючись на порушення, допущене під час провадження, вона має обґрунтувати не лише наявність такого порушення, але й навести доводи того, що воно істотно позначилося на можливостях сторони відстоювати свою позицію у справі і не було виправлено в ході кримінального провадження[15].
78. Таким чином, Суд відхиляє посилання сторони захисту на порушення апеляційним судом вимоги безпосереднього дослідження доказів.
Інші доводи
79. Доводи захисту щодо правильності оцінки фактичних обставин справи та достовірності доказів Суд не вважає за необхідне розглядати, адже вони не є предметом касаційного розгляду відповідно до положень частини 1 статті 433 КПК. Касаційна скарга не містить доводів, які дають підстави Суду ставити під сумнів висновки судів в оскаржених рішеннях.
Узагальнення
80. Суд вважає, що оскаржені судові рішення відповідають вимогам КПК, та погоджується з наведеними в них висновками. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону і неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що є підставами для скасування судового рішення, Суд не встановив.
На підставі викладеного, керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Вирок Вищого антикорупційного суду від 31 січня 2023 року та ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 27 жовтня 2023 року щодо ОСОБА_5 залишити без зміни, а касаційну скаргу сторони захисту - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
[1]Під час судового провадження матеріали стосовно ОСОБА_8 , який на той час був службовою особою, що займає відповідальне становище, були виділені в окреме провадження.
[2] Постанова від 06 травня2025 року у справі № 991/1324/20, https://reyestr.court.gov.ua/Review/127358217
[3] Gorse v. Slovenia, no. 47186/21, § 50, 6 March 2025
[4] AH and Others (Presumption of innocence) (C-377/18, EU:C:2019:670), 5 September 2019, https://eur-lex.europa.eu/legal-content/en/txt/pdf/?uri=celex:62018cj0377; UL and VM (C-709/18, EU:C:2020:411), 28 May 2020, https://eur-lex.europa.eu/legal-content/fr/txt/html/?uri=celex:62018co0709
[5] Справа № 724/86/20, https://reyestr.court.gov.ua/Review/100214751
[6] Постанови від 21 березня 2023 року у справі № 336/941/19, https://reyestr.court.gov.ua/Review/109871663, від 25 серпня 2021 року у справі № 663/267/19, https://reyestr.court.gov.ua/Review/99277907
[7] Постанови від 21 лютого 2022 року у справі № 758/11219/16-к, https://reyestr.court.gov.ua/Review/103871769, від 14 вересня 2022 року у № 740/2968/16-к, https://reyestr.court.gov.ua/Review/106315597
[8] Постанови від 15 червня 2021 року у справі № 204/6541/16-к, https://reyestr.court.gov.ua/Review/97736430; від 08 грудня 2022 року у справі № 686/23029/18, https://reyestr.court.gov.ua/Review/107834204.
[9] Постанови від 18 лютого 2021рокуу справі № 193/375/19, https://reyestr.court.gov.ua/Review/95111164; від 25 червня 2019 року у справі № 423/1766/16, https://reyestr.court.gov.ua/Review/82769623; від 8 грудня 2020 року у справі № 686/19218/17, https://reyestr.court.gov.ua/Review/93505741, від 29 жовтня 2019 року у справі № 464/7974/15-к, https://reyestr.court.gov.ua/Review/85443539.
[10] Постанови від 15 січня 2019 року у справі № 766/12433/17, http://reyestr.court.gov.ua/Review/79314132; від 19 березня 2019 року у справі № 175/1143/16-к, http://reyestr.court.gov.ua/Review/80806743
[11] Постанова від 20 жовтня 2020 року у справі № 552/3121/18, https://reyestr.court.gov.ua/Review/92415568
[12] Постанова від 03 жовтня 2023 року у справі № 758/15672/15-к, https://reyestr.court.gov.ua/Review/114086734;
[13] Постанова від 10 вересня 2024 року у справі № 359/7863/17, https://reyestr.court.gov.ua/Review/121626665
[14] Постанови від 12 листопада 2024 року у справі № 554/6546/19; від 26 листопада 2024 року у справі № 676/6929/17; від 18 лютого 2025 року у справі № 495/263/17
[15] Постанови від 14 травня 2020 року у справі № 279/3434/17, https://reyestr.court.gov.ua/Review/89345735; від 28 січня 2020 року у справі № 456/2742/15-к, https://reyestr.court.gov.ua/Review/87672451