23 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/3411/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н. М. - головуючий, Баранець О. М., Кондратова І. Д.,
за участю секретаря судового засідання - Долгополової Ю. А.,
представників учасників справи:
позивача - Балика П. О.,
відповідача 1 - Барановський С. І., Сутковий А. М.,
відповідача 2 - Волошин Є. С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВК"
на рішення Господарського суду міста Києва
у складі судді Привалова А. І.
від 28.11.2024 та
на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Шапран В. В., Андрієнко В. В., Сітайло Л. Г.
від 08.04.2025
та на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Шапран В. В., Андрієнко В. В., Сітайло Л. Г.
від 29.04.2025
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВК"
до Товариства з обмеженою відповідальністю Агентство по нерухомості "Дісконт", Військової частини НОМЕР_1
про визнання недійсним звіту про оцінку майна та зобов'язання вчинити дії,
1. Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "ВВК" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Агентство по нерухомості "Дісконт" та Військової частини НОМЕР_1 про:
- визнання недійсним звіту про оцінку майна, що було примусово відчужено: товарів в обороті - порохові заряди РСИ - 12К (4АН2) у кількості 1 307,86 тонн та порохові заряди РСИ - 12К (Ш-961У) у кількості 115,39 тонн, від 17.10.2023 (дата завершення складання), складений суб'єктом оціночної діяльності - Товариством з обмеженою відповідальністю Агентством по нерухомості "Дісконт";
- зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 виключити з акта № 2682 про примусове відчуження або вилучення майна від 20.10.2023 відомості щодо найменування документа, що містить висновок про вартість майна, дати його оцінки, та про вартість порохових зарядів РСИ - 12К (4АН2) у кількості 1 307,86 тонн і порохових зарядів РСИ - 12К (Ш-961У) у кількості 115,39 тонн за результатами оцінки, складеної суб'єктом оціночної діяльності - Товариством з обмеженою відповідальністю Агентством по нерухомості "Дісконт".
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при проведенні оцінки майна - порохових зарядів РСИ - 12К (4АН2) та РСИ - 12К (Ш-961У) Товариством з обмеженою відповідальністю Агентством по нерухомості "Дісконт" не було дотримано вимог статей 12, 31 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" та інших нормативно-правових актів з оцінки майна, не забезпечено об'єктивність оцінки вилученого у позивача майна. Відтак, порушення, допущені при проведенні оцінки примусово відчуженого майна, порушують право Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВК" на отримання повного відшкодування вартості вилученого майна в майбутньому.
2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
01.09.2011 між Військовою частиною НОМЕР_1 (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВВК" (замовник) було укладено договір зберігання №69/11, відповідно до пункту 1.1 якого замовник передав, а виконавець за оплату зобов'язався зберігати порохові заряди (майно).
Термін зберігання майна, відповідно до пункту 5.1 договору - до повного вилучення майна або надання замовнику письмового повідомлення про його повернення.
На підставі Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, Законів України "Про правовий режим воєнного стану", "Про оборону України", "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану", Командувачем сил Логістики Збройних Сил України видано наказ №324 від 05.09.2023 "Про примусове відчуження майна", згідно із яким наказано примусово відчужити майно у власність держави, що є предметом зберігання відповідно до умов договору №69/11 від 01.09.2011, а саме порохові заряди РСИ-12К (4АН2) у кількості 2231,61 тонн та порохові заряди РСИ-12К (Ш-961У) у кількості 777,61 тонн, власником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "ВВК".
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 №2586 від 15.09.2023 "Про примусове відчуження майна в умовах правового режиму воєнного стану", з метою належного виконання наказу Командувача сил Логістики Збройних Сил України №324 від 05.09.2023 "Про примусове відчуження майна" наказано здійснити примусове відчуження майна у власність держави для забезпечення потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану, а саме: порохові заряди РСИ-12К (4АН2) у кількості 2231,61 тонн та порохові заряди РСИ-12К (Ш-961У) у кількості 777,61 тонн, що фактично знаходяться на території військової частини НОМЕР_1 .
04.10.2023, у зв'язку із нанесенням 28.09.2023 вогневого ураження за допомогою БПЛА типу Shаhed 131/136 (Герань 2) російською федерацією по території Військової частини НОМЕР_1 , командиром Військової частини НОМЕР_1 було видано наказ №2708, яким внесено зміни до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №2586 від 15.09.2023, де зазначено, що кількість порохових зарядів РСИ-12К (4АН2) та порохових зарядів РСИ-12К (Ш-961У), що підлягають примусовому відчуженню після влучання в відповідні сховища, де зберігались зазначені порохові заряди є наступною: порохові заряди РСИ-12К (4АН2) у кількості 2067,31 тонн (маса нетто) та порохові заряди РСИ-12К (Ш-961У) у кількості 115,39 тонн (маса нетто).
05.10.2023 російською федерацією повторно нанесено удар за допомогою БПЛА типу Shаhed 131/136 (Герань 2) по території військової частини, у зв'язку з чим 05.10.2023 було видано наказ командира Військової частини НОМЕР_1 №2712, яким внесено зміни до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №2586 від 15.09.2023, а саме п. 1 викладено в наступній редакції: "здійснити примусове відчуження майна у власність держави для забезпечення потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану, а саме: порохові заряди РСИ-12К (4АН2) у кількості 1307,86 тонн та порохові заряди РСИ-12К (Ш-961У) у кількості 115,39 тонн, що фактично знаходяться на території Військової частини НОМЕР_1 ".
05.10.2023 між Військовою частиною НОМЕР_1 (замовник) та суб'єктом оціночної діяльності Товариством з обмеженою відповідальністю Агентством по нерухомості "Дісконт" (виконавець) було укладено договір про надання послуг №101/23 від 05.10.2023, відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе обов'язки по наданню послуг з забезпечення проведення оцінки майна в матеріальній формі. Майно в матеріальній формі - порохові заряди РСИ-12К (4АН2) у кількості 1307,86 тонн (маса нетто) та порохові заряди РСИ-12К (Ш-961У) у кількості 115,39 тонн (маса нетто).
Згідно із звітом про оцінку майна, складеним Товариством з обмеженою відповідальністю Агентством по нерухомості "Дісконт" 17.10.2023, вартість майна товарів в обороті, що відчужено, станом на дату оцінки становить: пороховий заряд РСИ-12К (4АН2) у кількості 1307,86 тонн - 139941,00 грн без урахування ПДВ; пороховий заряд РСИ-12К (Ш-961 У) у кількості 115,39 тонн - 12347,00 грн без урахування ПДВ.
20.10.2023 Військовою частиною НОМЕР_1 складено та підписано акт №2682 про примусове відчуження або вилучення майна (порохових зарядів РСИ-12К (4АН2) у кількості 1307,86 тонн (маса нетто) та порохових зарядів РСИ-12К (Ш-961 У) у кількості 115,39 тонн (маса нетто), який погоджено рішенням Кіровоградської обласної військової адміністрації №01-29/925/0.2 від 11.09.2023.
Листом №2860 від 07.11.2023 Військова частина НОМЕР_1 надіслала на адресу позивача акт про примусове відчуження або вилучення майна №2682 від 20.10.2023 та копію звіту про оцінку майна.
3. Короткий зміст судових рішень
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 у справі № 910/3411/24, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2025, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції мотивовані тим, що:
- позивач передчасно оскаржив оцінку реквізованого майна з огляду на те, що позивачу ще не було відшкодовано вартість майна за відповідною заявою як того вимагає вищенаведене законодавство;
- позивач не позбавлений права після відшкодування вартості примусово відчуженого майна у порядку, визначеному постановою КМУ від 31.10.2012 №998, пред'являти позов про відшкодування його вартості, в якому з посиланням на неправильну оцінку на підтвердження своїх вимог надавати докази щодо вартості примусово відчуженого майна, яку позивач вважає правильною;
- позивачем обрано неналежний спосіб захисту, оскільки встановлена правова природа звіту про оцінку майна унеможливлює здійснення судового розгляду щодо застосування до нього наслідків, пов'язаних зі скасуванням юридичних актів чи визнанням недійсними правочинів, а акт про примусове відчуження майна не є правовстановлюючим документом, а лише засвідчує факт приймання-передачі майна, щодо якого прийняте рішення про його реквізицію.
Додатковою постановою від 29.04.2025 у справі № 910/3411/24 Північний апеляційний господарський суд задовольнив частково клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Агентство по нерухомості "Дісконт". Присудив до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВК" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агентство по нерухомості "Дісконт" судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 14 500,00 грн.
Додаткова постанова мотивована тим, що:
- представнику відповідача-1 для супроводу справи в суді апеляційної інстанції не потребувалося значних затрат часу та зусиль (з огляду на сформовану позицію, яка є сталою), а тому заявлений до стягнення розмір витрат за надані послуги в сумі 30000,00 грн є завищеним, неспівмірним з виконаною адвокатом роботою, не відповідає критерію необхідності та дійсності, а їх відшкодування матиме надмірний характер для позивача, що не узгоджується із принципом розподілу таких витрат. При цьому, на переконання колегії суддів, достатнім та обґрунтованим є розмір понесених відповідачем-1 витрат за супровід справи в суді апеляційної інстанції в сумі 10000 грн;
- щодо представництва інтересів сторони у Північному апеляційному господарському суді, колегія суддів зазначає, що під час апеляційного перегляду було здійснено три судових засідання, а саме: 04.02.2025 (тривалістю 22 хв.), 04.03.2025 (тривалістю 11 хв.) та 08.04.2025 (тривалістю 16 хв.). Отже, загальна тривалість 3 судових засідань у даній справі становила 49 хв, а тому, враховуючи фактичну тривалість судових засідань, є обґрунтованими твердження скаржника, що заявлений до стягнення розмір витрат за надані послуги в сумі 9000,00 грн є завищеними та неспівмірними з виконаною адвокатом роботою. До того ж, слід зазначити, що за клопотанням представника відповідача-1, адвокат сторони брав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференцзв'язку поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та програмного забезпечення "EasyCon ", що, відповідно, не потребувало затрат часу для прибуття до суду та часу очікування судового засідання. З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що обґрунтованими до стягнення є витрати відповідача-1 понесені за представництво його інтересів у судових засіданнях у розмірі 4500,00 грн, з розрахунку 1500,00 грн за одне судове засідання.
4. Короткий зміст вимог касаційних скарг. Узагальнені доводи касаційних скарг. Доводи інших учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "ВВК" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2025 у справі № 910/3411/24, в якій просить скасувати оскаржувані рішення та прийняти нове рішення про задоволення позову.
Скаржник підставою касаційного оскарження рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції зазначив пункт 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: скаржник вважає, що існує необхідність відступу від висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 914/881/17 та у постанові Верховного Суду від 26.03.2025 у справі № 910/5506/23 щодо застосування частини 1 статті 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", частини 4 статті 353 Цивільного кодексу України та частини 3 статті 8 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану", оскільки ці висновки обмежують право власника майна на ефективний та своєчасний судовий захист у випадках примусового відчуження майна, призводить до необґрунтованої затримки в оскарженні потенційно неправомірної оцінки та може заперечувати право на повне відшкодування.
Військова частина НОМЕР_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю "ВВК" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2025 у справі № 910/3411/24, в якій просить скасувати додаткову постанова, та ухвалити нове рішення, яким залишити без розгляду клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Агентство по нерухомості "Дісконт" про розподіл судових витрат на правничу (правову) допомогу у справі №910/3411/24.
Скаржник підставою касаційного оскарження додаткової постанови суду апеляційної інстанції зазначив пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: суд апеляційної інстанції застосував положення статей 129 та 221 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 285/5547/21, від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22, від 22.04.2024 у справі № 346/2744/21, у подібних правовідносинах.
14.07.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВК" надійшли пояснення до касаційних скарг
5. Позиція Верховного Суду
Щодо касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВК" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2025 у справі № 910/3411/24
Касаційне провадження у даній справі відкрито на підставі пункту 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Колегія суддів виходить з того, що самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
В силу приписів пункту 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Отже, відповідно до положень пункту 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.
Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
Так, скаржник, зокрема вказує на необхідність відступу від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 914/881/17, а саме: " … звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання висновки і його дії щодо реалізації своєї практичної діяльності. Встановлена правова природа звіту про оцінку майна унеможливлює здійснення судового розгляду щодо застосування до нього наслідків, пов'язаних зі скасуванням юридичних актів чи визнанням недійсними правочинів.".
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у справі, яка переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про передчасність даного позову та обрання позивачем неналежного способу захисту керуючись частиною 4 статті 353 Цивільного кодексу України та частиною 3 статті 8 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану".
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду сформувала висновок, від якого просить відступити скаржник, за результатами аналізу норм Закону України від 12 липня 2001 року № 2658-III "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні". При цьому Велика Палата Верховного Суду не аналізувала та не застосовувала частину 4 статті 353 Цивільного кодексу України та частину 3 статті 8 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану".
Отже, справа № 914/881/17 та справа № 910/3411/24, що переглядається, не є подібними за змістовим критерієм.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для відступу від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 914/881/17.
Крім того, скаржник вказує на необхідність відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 26.03.2025 у справі № 910/5506/23, а саме: " … особа, в якої на підставі Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" примусово відчужено майно, може оскаржити в судовому порядку визначену оцінку цього майна лише після відшкодування його вартості, що прямо передбачено ч. 3 ст. 8 цього Закону, а також ч. 4 ст. 353 ЦК України.".
Ухвалою Верховного Суду від 15.07.2025 справу № 910/3411/24, що переглядається, було передано на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з метою відступу від висновку, викладеного у постанові від 26.03.2025 у справі № 910/5506/23, щодо застосування частини 4 статті 353 Цивільного кодексу України та частини 3 статті 8 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану".
Разом з тим, ухвалою об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2025 справу № 910/3411/24 за касаційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВК" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024, постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2025 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2025 повернуто відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.
Ухвала об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду мотивована тим, що:
"7.19. Аналізуючи обставини справи № 910/3411/24 та № 910/5506/23, об'єднана палата дійшла висновку, що характер спірних правовідносин не є очевидно неподібним. Зокрема, означена справа № 910/5506/23 є подібною зі справою, що розглядається за предметом спору та правовим регулюванням спірних відносин лише в частині вимог про визнання недійсним звіту про оцінку майна.
7.20. Водночас проаналізувавши висновки, які викладені у постанові від 26.03.2025 у справі № 910/5506/23 об'єднана палата констатує, що Верховний Суд у цій справі не сформулював правового висновку щодо застосування частини четвертої статті 353 ЦК України та частини третьої статті 8 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" саме у контексті визначення неналежності способу захисту порушеного права.
7.21. У означеній постанові Верховний Суд, посилаючись на імперативні приписи закону, лише констатував, що особа, в якої на підставі Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" примусово відчужено майно, може оскаржити в судовому порядку визначену оцінку цього майна лише після відшкодування його вартості, що прямо передбачено частиною третьою статті 8 цього Закону, а також частиною четвертою статті 353 ЦК України. При цьому Суд не вдавався до аналізу того, чи виключає така законодавча конструкція можливість захисту прав особи, шляхом визнання оцінки недійсною, як і не визначив критерії допустимості такого позову до моменту відшкодування. Отже, Верховний Суд у означеній постанові не формулював загального підходу щодо правової природи та меж застосування способу захисту у відповідних спорах.
7.22. Зміст цієї постанови Верховного Суду від 26.03.2025 свідчить, що Суд лише погодився з висновками судів попередніх інстанцій у контексті конкретних обставин, не визначивши загальних правил застосування зазначених норм.
7.23. З огляду на викладене, у справі № 910/5506/23 відсутній правовий висновок у розумінні статті 302 ГПК України, від якого об'єднана палата могла б відступити.".
Враховуючи вищевикладене, підстава касаційного оскарження, обґрунтована скаржником з посиланням на пункт 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не знайшла свого підтвердження, оскільки справа № 914/881/17 та справа № 910/3411/24, що переглядається, не є подібними за змістовим критерієм, а у справі № 910/5506/23 відсутній правовий висновок щодо застосування частини 4 статті 353 Цивільного кодексу України та частини 3 статті 8 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану", від якого просить відступити скаржник.
Інших виключних випадків касаційного оскарження, передбачених частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржником у касаційній скарзі не зазначено.
Щодо касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВК" на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2025 у справі № 910/3411/24
Дослідивши доводи касаційної скарги, зміст оскаржуваної додаткової постанови з підстав касаційного оскарження, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.
Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до пункту 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Стаття 16 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
За змістом пункту 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
У частинах 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Зміст оскаржуваної додаткової постанови свідчить, що у вирішенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Агентство по нерухомості "Дісконт" про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд апеляційної інстанції беручи до уваги клопотання позивача про зменшення розміру понесених витрат встановив, що розмір заявлених Товариством з обмеженою відповідальністю Агентство по нерухомості "Дісконт" витрат на правову (правничу) допомогу в сумі 39 000,00 грн не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, такі витрати не мають характеру необхідних та є неспівмірними зі складністю справи, та дійшов висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення Товариством з обмеженою відповідальністю Агентство по нерухомості "Дісконт" розміру витрат на професійну правничу допомогу з 39 000,00 грн до 14 500,00 грн.
На обґрунтування своєї правової позиції у поданій касаційній скарзі відповідач із посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України вказує, що суд апеляційної інстанції застосував положення статей 129 та 221 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 285/5547/21, від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22, від 22.04.2024 у справі № 346/2744/21.
Зокрема, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою приписи статті 221 Господарського процесуального кодексу України, не дослідив причин, з яких відповідач-1 не подав договір про надання правової (правничої) допомоги № 08/04/24 від 08 квітня 2024 року, як доказ розміру понесення судових витрат, до закінчення судових дебатів, а також їх поважність.
Зі змісту оскаржуваної додаткової постанови вбачається, що у відзиві на апеляційну скаргу відповідачем-1 було повідомлено, що за результатами розгляду спору буде подано заяву про розподіл понесених витрат на професійну правничу допомогу та вказано, що розмір витрат на професійну правничу допомогу становить 30 000,00 грн та 3 000,00 грн за участь у судовому засіданні.
14.04.2025 через електронний кабінет представником Товариства з обмеженою відповідальністю Агентство по нерухомості "Дісконт" було подано клопотання про розподіл судових витрат, відповідно до якого заявник просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВК" витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 39 000,00 грн.
На обґрунтування поданого клопотання та підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу відповідачем-1 подано до суду:
- договір про надання правової (правничої) допомоги №08/04/24 від 08.04.2024;
- акт №2 від 11.04.2025 до договору;
- ордер серії АН №1393168 від 08.04.2024, виданий на підставі договору про надання правової допомоги №08/04/24 від 08.04.2024.
Суд апеляційної інстанції встановив, що відповідно до пункту 1.1 договору предметом договору є надання послуг правової допомоги та представництво інтересів клієнта при розгляді справи № 910/3411/24.
Гонорар за надання правової допомоги та ведення і представництво клієнта в Північному апеляційному господарському суді є фіксованим та складає 30 000,00 грн та 3 000,00 грн за участь у кожному судовому засіданні (пункт 3.1.2 договору).
На виконання умов договору 11.04.2025 між клієнтом та адвокатом складено акт №2, відповідно до якого виконавцем надано клієнту наступні нетарифіковані послуги: - правовий аналіз апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВК"; - розробка стратегії захисту прав та інтересів клієнта; - аналіз практики Верховного Суду в аналогічних справах; - складання відзиву на апеляційну скаргу. Та тарифіковані послуги: - гонорар за супровід при розгляді справи у Господарському суді міста Києва - 30 000,00 грн; - представництво інтересів клієнта у судових засіданнях 04.02.2025, 04.03.2025, 08.04.2025 (в режимі відеоконференції) - 3 000,00 грн за одне судове засідання, разом 9 000,00 грн.
Виходячи з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), розумності їхнього розміру, приймаючи до уваги конкретні обставини справи, заперечення на клопотання про ухвалення додаткового рішення щодо судових витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції встановив, що такі витрати не мають характеру необхідних та є неспівмірними зі складністю справи, та дійшов висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення Товариством з обмеженою відповідальністю Агентство по нерухомості "Дісконт" розміру витрат на професійну правничу допомогу з 39 000,00 грн до 14 500,00 грн.
Проаналізувавши вищенаведене правове регулювання спірних правовідносин щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, зміст оскаржуваної додаткової постанови, а також доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що суд апеляційної інстанції під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, надавши оцінку доказам та доводам сторін щодо розподілу таких витрат, зокрема і клопотанню позивача про зменшення розміру понесених витрат, встановивши дійсність надання таких послуг, виходячи з конкретних обставин справи, зокрема щодо складності справи, необхідності наданих послуг, тощо, керуючись такими критеріями, як обґрунтованість, пропорційнійсть, співмірність та розумність їхнього розміру, дійшов заснованого на правильному застосуванні статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України висновку про часткове задоволення клопотання відповідача-1.
Ухвалена додаткова постанова суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України. Зі змісту оскаржуваної додаткової постанови вбачається, що судом апеляційної інстанції у повній мірі досліджені надані відповідачем-1 докази, здійснена їх оцінка з огляду на предмет і підставу заяви, необхідності, складності, доцільності таких дій, співмірності, обґрунтованості та розумності, з дотриманням статей 2, 86, 123, 126, 129, 210 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому Суд враховує, що позивачем у розумінні статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України не доведено неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу відповідача-1 у задоволеній частині, а також те, що такі послуги не надані. Разом із тим, обов'язок такого доведення покладається на сторону, яка заявляє відповідне клопотання/заперечує проти задоволення таких витрат у відповідній сумі.
Із доводів касаційної скарги також не вбачається того, у зв'язку з чим Суд міг би замінити висновки суду апеляційної інстанції власною оцінкою, визначити інший розмір судових витрат, ніж той, що був доведений стороною в суді апеляційної інстанції.
Водночас здійснивши аналіз постанов Верховного Суду, висновки яких, на думку скаржника, не було враховано судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної додаткової постанови, Суд зазначає, що застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права в оскаржуваній додатковій постанові не суперечить жодному з вказаних скаржником висновків суду касаційної інстанції.
Натомість, як вбачається із матеріалів справи, такого доказу понесених витрат на правову допомогу як акт наданих послуг, який підписаний між адвокатом та відповідачем-1 лише 11.04.2025, не існувало на час ухвалення постанови судом апеляційної інстанції. Отже, такий документ складений після закінчення судових дебатів та після ухвалення судом постанови (08.04.2025).
При цьому, глава 8 Господарського процесуального кодексу України "Судові витрати" наділяє сторону спору правом подавати суду докази понесення витрат на професійну правничу допомогу упродовж п'яти днів після ухвалення рішення по суті справи.
З огляду на наведене, спростовуються доводи скаржника про те, що відповідач-1, звертаючись до апеляційного господарського суду із клопотанням про розподіл судових витрат у справі, пропустив строк на подання доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу, передбачений частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Тому колегія суддів не може взяти до уваги доводи скаржника про те, що клопотання відповідача-1 про розподіл судових витрат необхідно було залишити без розгляду.
Зміст оскаржуваної додаткової постанови свідчить, що у справі, яка розглядається, дії відповідача-1, який попередньо заявив про судові витрати у відзиві на апеляційну скаргу, подав клопотання про розподіл судових витрат разом із усіма доказами на підтвердження понесених витрат на правову допомогу протягом п'яти днів після ухвалення постанови судом апеляційної інстанції, з огляду на те, що частина доказів фізично не існувала на момент ухвалення постанови по суті спору, у повній мірі відповідають положенням процесуального закону та узгоджуються з положеннями статті 221 Господарського процесуального кодексу України.
Верховний Суд при касаційному перегляді оскаржуваної додаткової постанови не виявив у діях суду апеляційної інстанції порушень приписів статей 129, 221 Господарського процесуального кодексу України, неправильного застосування норм процесуального права, які б призвели до ухвалення судом незаконного рішення, а повноваженнями додаткової перевірки доказів з огляду на статтю 300 Господарського процесуального кодексу України Верховний Суд не наділений.
За наведеного, суд касаційної інстанції зазначає, що доводи касаційної скарги у своїй сукупності, з урахуванням наведеного у цій постанові, не знайшли свого підтвердження, що виключає можливість скасування оскаржуваної додаткової постанови.
6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 Господарського процесуального кодексу України).
З огляду на наведене, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційних скарг без задоволення, а рішення суду першої інстанції, постанову суду апеляційної інстанції та додаткову постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
7. Судові витрати
Судовий збір за подання касаційної скарги на рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВК" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024, постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2025 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2025 у справі № 910/3411/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. М. Губенко
Судді О. М. Баранець
І. Д. Кондратова