Іменем України
18 вересня 2025 року м. Чернігівсправа № 927/501/25
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Кузьменко Т.О., за участю секретаря судового засідання Заєць І.М., розглянувши у порядку загального позовного провадження справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Творчій кластер Ремзавод» (код ЄДРПОУ 38931623), пр-т Миру,194, м. Чернігів, 14037
до відповідача: російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації, вул. Житня, буд. 14, будівля 1, м. москва, російська федерація,119991
про стягнення 5705707,06 грн, що еквівалентно 137532,33 доларів США
за участю представників учасників справи:
від позивача: Ткаченко А.М., адвокат
від відповідача: не з'явився
Суть спору. Позиції учасників справи, їх заяви і клопотання та процесуальні дії суду щодо розгляду справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Творчій кластер Ремзавод» звернулось до Господарського суду Чернігівської області з позовом до російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації про стягнення 5705707,06 грн збитків, спричинених нерухомому майну внаслідок збройної агресії російської федерації.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що відповідач, як країна-агресор, вчинивши терористичний широкомасштабний збройний напад із застосуванням сучасних систем озброєння, завдав тяжких наслідків, як для України в цілому, так і для громадян та бізнесу, у тому числі і для товариства.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 06.06.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 08.07.2025, встановлено сторонам строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечень.
За приписами ч. 1 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Кодексу України з процедур банкрутства, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 1 ст. 365 Господарського процесуального кодексу України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов'язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
У разі якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (ч. 1 ст. 367 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів цієї держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави, зокрема, в якості відповідача.
У даній справі позивач звернувся до суду з позовом до рф про відшкодування шкоди, завданої йому внаслідок широкомасштабної агресії зі сторони рф на території України та чергового масованого ракетного обстрілу території України, під час якого зруйновано майно позивача, яке розташовано по проспекту Миру, 194, корп. 4, м. Чернігів, що належать на праві власності позивачу.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 14.04.2022 р. у справі № 308/9708/19 щодо судового імунітету російської федерації у справах про відшкодування шкоди, завданої державою-агресором, Верховний Суд дійшов висновку, що російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.
Отже після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено російську федерацію, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої в результаті збройної агресії Російської Федерації.
Крім того в постановах від 18.05.2022 у справах № 428/11673/19 та № 760/17232/20-ц Верховний Суд виклав правові висновки, згідно з якими підтримання юрисдикційного імунітету російської федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Окрім того, у зв'язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з російською федерацією, що унеможливлює із цієї дати направлення різних запитів і листів до посольства російської федерації в Україні з огляду на припинення його роботи на території України.
Також, у зв'язку з військовою агресією з боку російської федерації Акціонерне товариство «Укрпошта» припинило обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з російською федерацією.
Частиною 4 ст. 122 Господарського процесуального кодексу України визначено, що відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
Враховуючи розірвання дипломатичних відносин України з російською федерацією, що унеможливлює надсилання процесуальних документів у даній справі на адресу відповідачів, повідомлення відповідачів про дату, час та місце проведення судових засідань у даній справі здійснювалось шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.
Також, постановлені у цій справі ухвали офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень в мережі Інтернет (https://reyestr.court.gov.ua/), як наслідок відповідні рішення суду знаходиться у вільному доступі, оскільки за змістом статей 2, 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим законом, а всі судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Також суд дійшов висновку про зобов'язання позивача здійснювати переклад на російську мову ухвал Господарського суду Чернігівської області та направлення скан-копії такого перекладу на офіційну електронну пошту (адресу) Посольства Російської Федерації в Польщі.
Ухвала суду про відкриття провадження у справі була доставлена позивачу до його електронного кабінету в ЄСІТС 06.06.2025 о 16:29, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Інформація щодо відкриття провадження у справі № 927/501/25, дату та час підготовчого засідання, а також встановлені судом відповідачу строки для надання відзиву на позов та заперечень розміщена на офіційному вебсайті судової влади, що підтверджується наявним у матеріалах справи скріншотом з вищевказаною інформацією (т.1 а.с.20-21).
Крім того, позивачем надані докази направлення на офіційну поштову адресу Посольства Російської Федерації в Польщі нотаріально засвідченого перекладу на російську мову ухвали суду від 06.06.2025.
Отже, суд доходить висновку, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення підготовчого засідання у справі, а також про встановлені судом строки.
У матеріалах справи наявні докази повідомлення відповідача про дії суду щодо розгляду справи, а саме шляхом направлення на офіційну поштову адресу Посольства Російської Федерації в Польщі нотаріально засвідченого перекладу на російську мову ухвали суду.
Відповідач своїм правом на подання відзиву у визначений судом відповідно до господарського процесуального закону строк не скористався, проти позовних вимог не заперечив.
Ухвалою суду від 27.06.2025 повідомлено сторін про те, що у зв'язку з перебуванням судді Кузьменко Т.О. у період з 07.07.2025 по 25.07.2025 у відпустці, підготовче засідання, призначене на 08.07.2025 не відбудеться; повідомлено сторін про те, що підготовче засіданні відбудеться 31.07.2025.
У підготовчому засіданні 31.07.2025 суд постановив протокольну ухвалу про продовження підготовчого провадження на 30 днів, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 02.09.2025.
У зв'язку з оголошенням повітряної тривоги на території Чернігівської області, у тому числі в м. Чернігові, судове засідання у справі 927/501/25, призначене на 02.09.2025 о 09:30 год., не відбулось.
Ухвалою від 02.09.2025 повідомлено сторін про те, що судове засідання з розгляду справи по суті відбудеться 12.09.2025.
У судовому засіданні 12.09.2025 суд оголосив про перехід до стадії ухвалення рішення та на підставі ст. 219 ГПК України з урахуванням складності справи відклав ухвалення і проголошення рішення до 18.09.2025.
Відповідно до положень частини 9 статті 165, частини 2 статті 178 ГПК України у зв'язку з ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, зважаючи на забезпечену судом можливість реалізації сторонами своїх процесуальних прав та обов'язків сторони у господарському процесі, у тому числі права на судових захист, суд вирішує справу за наявними матеріалами справи.
18.09.2025 на підставі статті 240 ГПК України судом оголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Творчій кластер Ремзавод» (далі- Позивач) є власником нерухомого майна (нежитлова будівля):
- господарсько-побутове-складське примiщення, літ. Б-1, прибудова Б2-1 загальною площею 2 170,7 кв.м за адресою м. Чернiгiв, проспект Миру, 194, корпус 4,
- господарсько-побутове-складське приміщення, літ. Б-4 загальною площею 237,8 кв.м, за адресою м. Чернiгiв, проспект Миру, 194, корпус 4,
- господарсько-побутове-складське примiщення, літ. Б-1 загальною площею 1412,5 кв.м за адресою м. Чернiгiв, проспект Миру, 194, корпус 4,
- господарсько-побутове-складське примiщення, літ. Б-1 загальною площею 69 кв.м за адресою м. Чернiгiв, проспект Миру, 194, корпус 4,
- господарсько-побутове-складське примiщення, літ. Б-1 загальною площею 177,9 кв.м за адресою м. Чернiгiв, проспект Миру, 194, корпус 4,
- господарсько-побутове-складське примiщення, літ. Б-1 загальною площею 79,5 кв.м за адресою м. Чернiгiв, проспект Миру, 194, корпус 4,
- господарсько-побутове-складське примiщення, літ. Б-1 загальною площею 190,6 кв.м за адресою м. Чернiгiв, проспект Миру, 194, корпус 4.
01.04.2022 нерухоме майно - господарсько-побутове складське примiщення, літ. Б-1, прибудова Б2-1 загальною площею 2 170,7 кв.м за адресою м. Чернiгiв, проспект Миру, 194, корпус 4 та господарсько-побутове складське приміщення, літ. Б-4 загальною площею 237,8 кв.м, за адресою м. Чернiгiв, проспект Миру, 194, корпус 4 зазнало пошкоджень внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі -Відповідач), а саме під час обстрілів російськими військовими. Для фіксації факту пошкодження нерухомого майна Позивач звернувся до Чернігівської міської ради з проханням провести комісійне обстеження згідно з Постановою Кабінету Міністрів України №473 від 19.04.2022 «Про затвердження Порядку виконання невідкладних робіт щодо ліквідації наслідків збройної агресії Російської Федерації, пов'язаних із пошкодженням будівель та споруд», у зв'язку із чим Позивач отримав Акт №87 комісійного обстеження об'єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії Російської Федерації від 06.07. 2023р. та Витяги з Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України від 22.10.2024, що підтверджують факт пошкодження вищевказаного нерухомого майна внаслідок збройної агресії Відповідача.
17.06.2022 Позивач в особі представника Горбатенко А.І. звернувся до ЧРУП ГУНП в Чернігівській області з заявою про проведення перевірки за фактом пошкодження об'єктів нерухомості, що належать Позивачу внаслідок обстрілу російськими військовими.
Відповідно до Довідки ст. слідчого СВ ЧРУП ГУНП в Чернігівській області Позивача було повідомлено, що Позивач залучений як потерпілий у кримінальному провадженні №22022270000000010 вiд 28.02.2022 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 та ч. 2 ст. 438 КК України.
В наступному ЧРУП ГУНП в Чернігівській області повідомило Позивача, що досудове розслідування кримінального провадження №22022270000000010 від 28.02.2022 здійснюється слідчим відділом УСБУ в Чернігівській області.
Для встановлення вартості пошкодженого нерухомого майна Позивач звернувся до судового експерта Солдатової Валерії Сергіївни з заявою про надання Висновку судового експерта за результатами будівельно - технічного дослідження; на вирішення дослідження були поставлені наступні питання:
1. Яка вартість пошкодженого об'єкта нерухомого майна (нежитлова будівля) - господарсько-побутове складське примiщення, літ. Б-1, прибудова Б2-1 за адресою м. Чернiгiв, проспект Миру, 194, корпус 4 внаслідок збройної агресії Російської Федерації станом на дату проведення дослідження?
2. Яка вартість пошкодженого об'єкта нерухомого майна (нежитлова будівля) - господарсько-побутове складське приміщення, літ. Б-4 за адресою м. Чернiгiв, проспект Миру, 194, корпус 4 внаслідок збройної агресії Російської Федерації станом на дату проведення дослідження?
Відповідно до Висновку експерта за результатами проведення будівельно- технічного дослідження, складеного 28.03.2025 №06-25 судовим експертом Солдатовою Валерією Сергіївною встановлено :
1. Вартість відтворення (відновлення) пошкодженого, внаслідок збройної агресії російської федерації, об'єкта нерухомого майна: нежитлової будівлі - господарсько-побутово-складського примiщення, літ. Б-1, прибудови літ. Б2-1, що розташована за адресою м. Чернiгiв, проспект Миру, 194, корпус 4, станом на дату проведення дослідження, складає: 304326,72 грн. (триста чотири тисячі триста двадцять шість грн 72 коп.), що в еквіваленті до долару США за курсом Національного банку України, станом на дату проведення дослідження, складає 7335,60 доларів США.
2. Вартість відтворення (відновлення) пошкодженого, внаслідок збройної агресії російської федерації, об'єкта нерухомого майна: нежитлової будівлі - господарсько-побутово-складського примiщення літ. Б-4, що розташована за адресою м. Чернiгiв, проспект Миру, 194, корпус 4, станом на дату проведення дослідження, складає: 182028,84 грн, що в еквіваленті до долару США за курсом Національного банку України, станом на дату проведення дослідження, складає 4387,69 доларів США.
Отже, загальна вартість відтворення (відновлення) пошкодженого внаслідок збройної агресії російської федерації нерухомого майна Позивача складає: 304326,72 грн., що в еквіваленті до долару США за курсом Національного банку України, станом на дату проведення дослідження, складає 7335,60 доларів США, а також 182028,84 грн, що в еквіваленті до долару США за курсом Національного банку України, станом на дату проведення дослідження, складає 4387,69 доларів США. Разом - 486 355,56 грн, що в еквіваленті до долару США за курсом Національного банку України, станом на дату проведення дослідження, складає 11 723,29 доларів США.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань основним видом діяльності Позивача є Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (код КВЕД 68.20).
Станом на 24.02.2022 Позивач мав укладені та діючі договори оренди, відповідно до умов яких Позивач передав в оренду частини нежитлової будівлі за адресою: м. Чернігів, проспект Миру,194, корпус 4, тобто в будівлі , що була пошкоджена внаслідок збройної агресії Відповідача, зокрема, за наступними договорами оренди:
1. за Договором оренди №АМ 12-01/03/21 частини нежитлової будівлі від 01.03.2021 з Фізичною особою- підприємцем Ганчарук Катериною Юріївною (строк оренди до 28.02.2023) в оренду передано частину нежитлової будівлі площею 31,5 кв.м за адресою м. Чернігів, проспект Миру, 194, корпус 4 (далі - Договір оренди №АМ 12-01/03/21);
2. за Договором оренди №АМ 11-01/12/21 частини нежитлової будівлі від 01.12.2021 з Фізичною особою- підприємцем Гринченко Наталією Олександрівною (строк оренди до 31.03.2023) в оренду передано частину нежитлової будівлі площею 15,7 кв.м за адресою м. Чернігів, проспект Миру, 194, корпус 4.(далі - Договір оренди №АМ 11-01/12/21);
3. за Договором оренди №АМ 13-01/04/21 частини нежитлової будівлі від 01.04.2021 з Фізичною особою-підприємцем Єфименко Мариною Олександрівною (строк оренди до 31.03.2023) в оренду передано частину нежитлової будівлі площею 20,8 кв.м за адресою м. Чернігів, проспект Миру, 194, корпус 4 (далі - Договір оренди №АМ 13-01/04/21);
4. за Договором оренди №АМ 21-01/04/21 частини нежитлової будівлі від 01.04.2021 з Фізичною особою-підприємцем Карпенком Олегом Миколайовичем (строк оренди до 31.03.2023) в оренду передано частину нежитлової будівлі площею 77,9 кв.м за адресою м. Чернігів, проспект Миру, 194, корпус 4 (далі - Договір оренди №АМ 21-01/04/21);
5. за Договором оренди №АМ 18-01/04/21 частини нежитлової будівлі від 01.04.2021 з Фізичною особою-підприємцем Коваленком Олександром Анатолійовичем (строк оренди до 31.03.2023) в оренду передано частину нежитлової будівлі площею 34,1 кв.м за адресою м. Чернігів, проспект Миру, 194, корпус 4 (далі - Договір оренди №АМ 18-01/04/21);
6. за Договором оренди №АМ 8-01/02/21 частини нежитлової будівлі від 01.02.2021 з Фізичною особою-підприємцем Колошею Валерієм Петровичем (строк оренди до 30.04.2023) в оренду передано частину нежитлової будівлі площею 23,9 кв.м за адресою м. Чернігів, проспект Миру, 194, корпус 4 (далі - Договір оренди №АМ 8-01/02/21);
7. за Договором оренди №АМ 17/12/20 частини нежитлової будівлі від 01.12.2020 з Фізичною особою- підприємцем Ференц Олегом Ярославовичем (строк оренди до 30.11.2022) в оренду передано частину нежитлової будівлі площею 15,9 кв.м за адресою м. Чернігів, проспект Миру, 194, корпус 4 (далі - Договір оренди №АМ 17/12/20);
8. за Договором оренди №АМ 22-01/03/21 частини нежитлової будівлі від 01.03.2021р. з Фізичною особою-підприємцем Нікітіною Іриною Володимирівною (строк оренди до 31.03.2023р) в оренду передано частину нежитлової будівлі площею 38,4 кв.м за адресою м. Чернігів, проспект Миру, 194, корпус 4 (далі - Договір оренди №АМ 22-01/03/21);
9. за Договором оренди №АМ 15-01/03/21 частини нежитлової будівлі від 01.03.2021 з Фізичною особою- підприємцем Сакір Андрієм Олександровичем (строк оренди до 28.02.2023) в оренду передано частину нежитлової будівлі площею 24,0 кв.м за адресою м. Чернігів, проспект Миру, 194, корпус 4 (далі - Договір оренди №АМ 15-01/03/21);
10. за Договором оренди №АМ 19-01/02/21 частини нежитлової будівлі від 01.02.2021 з Фізичною особою-підприємцем Сироїд Світланою Василівною (строк оренди до 30.04.2023) в оренду передано частину нежитлової будівлі площею 31,9 кв.м за адресою м. Чернігів, проспект Миру, 194, корпус 4 (далі - Договір оренди №АМ 19-01/02/21);
11. за Договором оренди №АМ 22-2/01/03/21 частини нежитлової будівлі від 01.03.2021 з Фізичною особою- підприємцем Тимошко Світланою Михайлівною (строк оренди до 28.02.2023р) в оренду передано частину нежитлової будівлі площею 38,4 кв.м за адресою м. Чернігів, проспект Миру,194, корпус 4 (далі - Договір оренди №АМ 22-2/01/03/21);
12. за Договором оренди № К6-01/04/21 частини нежитлової будівлі від 01.04.2021 з Фізичною особою-підприємцем Ткаченко Світланою Іванівною (строк оренди до 31.03.2023) в оренду передано частину нежитлової будівлі площею 32,1 кв.м за адресою м. Чернігів, проспект Миру, 194, корпус 4 ( далі - Договір оренди № К6-01/04/21).
У зв'язку із неможливістю орендарів користуватися об'єктами оренди з 24.02.2022 внаслідок збройної агресії Відповідача, оскільки внаслідок наступальних дій на місто Чернігів військові Відповідача систематично обстрілювали місто з усіх видів зброї, а тому неможливо було з безпекою для життя та здоров'я користуватися об'єктами оренди, а з 01.04.2022 орендарі не могли користуватися об'єктами оренди у зв'язку із пошкодженням внаслідок обстрілів військовими Відповідача господарсько-побутово-складського примiщення, літ. Б-1, прибудови літ. Б2-1 та господарсько-побутово-складського примiщення літ. Б-4, що розташовані за адресою: м. Чернiгiв, проспект Миру, 194, корпус 4 - вони звернулися до Позивача про звільнення від сплати орендної плати у зв'язку із неможливістю користуватися об'єктами оренди через обставини, за які орендарі не відповідали з 01.03.2022 (оскільки за лютий оренда плата була ними вже сплачена до початку збройної агресії за умовами договорів оренди).
Позивач посилається на те, що він змушений був задовольнити такі звернення орендарів та звільнити їх від орендної плати у період з 01.03.2022 і до дати, коли пошкоджене нерухоме майно буде відновлено для можливості користуватися об'єктами оренди.
Основні роботи по відновленню господарсько-побутово-складського примiщення, літ. Б-1, прибудови літ. Б2-1 та господарсько-побутово-складського примiщення літ. Б-4, що розташовані за адресою м. Чернiгiв, проспект Миру, 194, корпус 4 були завершені в травні 2023 року (підтверджується Актом приймання виконаних будівельних робіт № 3 від 30.05.2023, який міститься у висновку експерта за результатами проведення будівельно-технічного дослідження, складений 28 .03.2025 № 06-25) , однак в зазначених вище договорах строк дії до того часу вже закінчився, у зв'язку із чим об'єкти оренди були повернені Позивачу за відповідними актами повернення.
Відповідно до Додатку 1 до бухгалтерської довідки №1 від 28.03.2025 ТОВ «Творчій кластер Ремзавод» - Позивач недоотримав кошти за орендну плату за вказаними вище договорами оренди у наступному розмірі :
1) за Договором оренди №АМ 12-01/03/21 - 62364,00грн;
2) за Договором оренди №АМ 11-01/12/21 - 33670,00грн;
3) за Договором оренди №АМ 13-01/04/21- 44616,00грн;
4) за Договором оренди №АМ 21-01/04/21-100256,00грн;
5) за Договором оренди №АМ 18-01/04/21- 44330,00грн;
6) за Договором оренди №АМ 8-01/02/21- 60228,00грн;
7) за Договором оренди №АМ 17/12/20 - 18603,00грн;
8) за Договором оренди №АМ 22-01/03/21- 49367,50грн;
9) за Договором оренди №АМ 15-01/03/21-41184,00грн;
10) за Договором оренди №АМ 19-01/02/21- 49126,00грн;
11) за Договором оренди №АМ 22-2/01/03/21- 45570,00грн;
12) за Договором оренди № К6-01/04/21- 83460,00 грн.
Загальна сума недоотриманих коштів (доходів) з орендної плати за вказаними вище договорами становить 632774,50 грн.
Також у Позивача станом на 24.02.2022 було укладено договори оренди, за якими Позивач як орендодавець не передав за відповідним актом приймання передачі об'єкт оренди орендарям у зв'язку із тим, що договором оренди було передбачено строк передачі об'єкта оренди пізніше, ніж було укладено відповідний договір оренди, зокрема:
1) за Договором оренди №К4-14/02/22 частини нежитлової будівлі від 14.02.2022, укладеного між Позивачем та Фізичною особою - підприємцем Власіком Андрієм Миколайовичем, Позивач передає в оренду частину нежитлової будівлі площею 73,кв.м за адресою м. Чернігів, проспект Миру, 194, корпус 4 . Строк передачі об'єкта в оренду 01.03.2022р. (п. 2.1. Договору);
2) за Договором оренди №К4-14/02/22 частини нежитлової будівлі від 14.02.2022р., укладеного між Позивачем та Фізичною особою - підприємцем Аїшех Абдаллахом, Позивач передає в оренду частину нежитлової будівлі площею 700 кв.м за адресою м. Чернігів, проспект Миру, 194, корпус 4. Строк передачі об'єкта в оренду - 01.03.2022 (п. 2.1. Договору);
3) за Договором оренди №П-10/02/22 частини нежитлової будівлі від 10.02.2022, укладеного між Позивачем та Фізичною особою - підприємцем Шипіловою Оленою Андріївною, Позивач передає в оренду частину нежитлової будівлі площею 227,0кв.м за адресою м. Чернігів, проспект Миру, 194, корпус 4. Строк передачі об'єкта в оренду - 24.02.2022р. (п. 2.1. Договору);
4) за Договором оренди №К4-21/02/22 частини нежитлової будівлі від 21.02.2022р., укладеного між Позивачем та Фізичною особою - підприємцем Іскандаровим Максудбеком, Позивач передає в оренду частину нежитлової будівлі площею 298,0кв.м за адресою м. Чернігів, проспект Миру, 194, корпус 4.Строк передачі об'єкта в оренду - 07.03.2022 (п. 2.1. Договору).
У зв'язку із збройною агресією Відповідача Позивач не зміг в строк виконати свої зобов'язання щодо передачі об'єктів оренди в користування зазначеним вище орендарям, оскільки з 24.02.2022 військові Відповідача систематично обстрілювали з усіх видів зброї місто Чернігів, а з 01.04.2022 господарсько-побутово-складське примiщення, літ. Б-1, прибудови літ. Б2-1 та господарсько-побутово-складське примiщення літ. Б-4 за адресою м. Чернiгiв, проспект Миру, 194, корпус 4 були пошкоджені внаслідок обстрілів військовими Відповідача, тому об'єкти оренди, які розташовані у будівлі за адресою: м. Чернігів, проспект Миру, 194, корпус 4, були непридатні для їх передачі в користування згідно умов зазначених вище договорів оренди.
У зв'язку із цим ФОП Власік Андрій Миколайович, ФОП Аїшех Абдаллах, ФОП Шипілова Олена Андріївна та ФОП Іскандаров Максудбек звернулися до Позивача з повідомленням про те, що якщо в строк, зазначений у зверненні об'єкт оренди не буде передано, вони змушені відмовитися від договору оренди, як це передбачено чинним законодавством.
Як зазначає позивач, він не мав коштів на негайне відновлення пошкодженого нерухомого майна, з огляду на що у зазначені строки об'єкти оренди не були передані у користування, а тому сторони змушені були укласти додаткові угоди про розірвання договорів оренди.
У зв'язку із розірванням договорів оренди Позивач недоотримав кошти за орендну плату у наступному розмірі :
1) за Договором оренди №К4-14/02/22 частини нежитлової будівлі від 14.02.2022р., укладеного з ФОП Власіком Андрієм Миколайовичем - 459 900,00 грн;
2) за Договором оренди №К4-14/02/22 частини нежитлової будівлі від 14.02.2022р., укладеного з ФОП Аїшех Абдаллахом - 1785000,00 грн;
3) за Договором оренди №П-10/02/22 частини нежитлової будівлі від 10.02.2022р., укладеного з ФОП Шипіловою Оленою Андріївною - 973857,00 грн;
4) за Договором оренди №К4-21/02/22 частини нежитлової будівлі від 21.02.2022р., укладеного з ФОП Іскандаровим Максудбеком - 1367820,00 грн.
Загальна сума недоотриманих коштів (доходів) з орендної плати за достроково розірваними договорами оренди становить 4586577,00 грн.
В доказ розміру суми недоотриманих коштів (доходів) за орендну плату позивач надав Бухгалтерську довідку №1 від 28.03.2025 та додатки до неї.
Загальна сума недоотриманих коштів (доходів) з орендної плати, які Позивач міг би реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушене Відповідачем, становить 5219351,50 грн, що в еквіваленті до долару США за курсом Національного банку України становить 125 809,04 доларів США.
Позивач звернувся до суду за захистом порушеного права шляхом стягнення з відповідача збитків, спричинених військовою агресією.
Нормативно-правове обґрунтування, оцінка доказів та висновки суду.
Згідно з ч. 8 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред'являтися також за місцем заподіяння шкоди.
У позовній заяві товариство зазначає, що саме російська федерація, як держава, збройні формування якої 24.02.2022 вчинили збройну агресію проти України, є відповідальною за завдану юридичній особі шкоду.
Майно, яке належить позивачу на праві власності та позивач, якому заподіяна шкода в результаті збройної агресії російської федерації, знаходиться за адресою: Чернігівська обл., м. Чернігів, проспект Миру, 194, отже дана справа підсудна Господарському суду Чернігівської області.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування шкоди мала місце на території України, то спір вирішується за законодавством України.
Згідно із частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У пункті 8 частини другої статті 16 ЦК України визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Правові підстави та умови відшкодування збитків визначені, зокрема положеннями Глави 3 "Захист цивільних прав та інтересів" Розділу І "Основні положення" Книги першої "Загальні положення", Глави 51 "Правові наслідки порушення зобов'язання. Відповідальність за порушення зобов'язання" Розділу І "Загальні положення про зобов'язання" Книги п'ятої "Зобов'язальне право" ЦК України та Главою 25 "Відшкодування збитків у сфері господарювання" Розділу V "Відповідальність за правопорушення у сфері господарювання" ГК України.
Зокрема, відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
У частині другій статті 22 ЦК України визначено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частина 3 статті 22 ЦК України).
Збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов'язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин, і що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.
Збитки як правова категорія включають в себе, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства й упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.
Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, у тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення не настає відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди (така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі № 3-64гс11, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.10.2018 у справі № 908/2261/17, від 31.07.2019 у справі № 910/15865/14, від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20).
Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільно-го правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господар-ської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.
Враховуючи те, що сторони у цій справі не перебувають між собою в договірних відносинах, а позовні вимоги стосуються стягнення позадоговірної шкоди, до спірних правовідносин застосовуються положення статті 1166 Цивільного кодексу України.
За змістом частини 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.
Таким чином позивач повинен довести усі елементи складу цивільного правопорушення, в тому числі факт завдання йому збитків, розмір зазначених збитків, докази невиконання зобов'язань та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань та завданими збитками.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч. 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України).
Суд зазначає, що завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення Європейського суду з прав людини "Олюджіч проти Хорватії"). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Мала проти України", "Богатова проти України").
Більш того, у визначення справедливого судового розгляду справи сторін не можна не враховувати загальні фактичні та юридичні обставини справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Станкевич проти Польщі").
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справі "Де Куббер проти Бельгії" та у справі "Кастілло Альгар проти Іспанії" наголошується про те, що правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться. На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість. Якщо помилка національного суду щодо питань права або факту є настільки очевидною, що її можна кваліфікувати як "явну помилку" (тобто помилку, якої б не міг припуститися розумний суд) вона може порушити справедливість провадження (рішення Європейського суду з прав людини "Хамідов проти Росії").
Відповідна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.11.2021 у справі № 910/7511/20.
Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.
Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов'язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.
Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі атак проти цивільних осіб та цивільних об'єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року “Про Заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 210/4458/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.
Відповідно до статей 1 та 2 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Суверенітет України поширюється на всю її територію. Україна є унітарною державою. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
У преамбулі Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» вказано, що перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та Законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Відповідно до ч. 3 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії росії проти України в розумінні ч. 3 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні, а також визнано на найвищому міжнародному рівні.
Обов'язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв'язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинно-наслідкового зв'язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.
Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
24.02.2022 Головним слідчим управлінням Служби Безпеки України у зв'язку з вторгненням збройних сил російської федерації на територію північних, східних та південних областей України, нанесенням авіаційних та артилерійських ударів, до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про кримінальне провадження за фактами: посягання на територіальну цілісність і недоторканність України (ч. 3 ст. 110 Кримінального кодексу України), ведення агресивної війни (ч. 2 ст. 437 Кримінального кодексу України).
По збройному нападу на Чернігівську область відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ст. 438 ч. 1 Кримінального кодексу України внесені 28.02.2022 року у кримінальному провадженні № 220022270000000010 ГУ УСБУ у Чернігівській області.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Творчий кластер Ремзавод» залучено як потерпілого у кримінальному провадженні № 220022270000000010 від 28.02.2022 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 438 Кримінального кодексу України, що підтверджується відповідною довідкою.
В даному випадку матеріалами справи підтверджується, що саме внаслідок збройної агресії з боку російської федерації проти України позивачу завдані збитки в результаті обстрілів 01.04.2022 приміщень, які знаходяться за адресою: м. Чернігів, проспект Миру, 194, корп. 4.
Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, законодавством України не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах. Зазначений висновок підтверджується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 648/2035/17, постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 686/10520/15-ц.
Cуд враховує, що захист права власності гарантується першою статтею Додаткового протоколу до Європейської конвенції з прав людини, а відповідальність за порушення вказаного права покладається безпосередньо на державу і настає у тому випадку, коли будь-яке діяння держави має своїм прямим наслідком застосування до особи забороненого поводження.
Крім того, згідно з пунктами 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року відповідальність у формі відшкодування збитків у випадку порушення правил і звичаїв ведення воєнних дій покладається саме на державу в цілому, як воюючу сторону. Відтак, стягнення відповідної шкоди також має здійснюватись із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції.
Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) “у випадках, коли застосування правила державного імунітету від юрисдикції обмежує здійснення права на доступ до суду, суд має встановити, чи обставини справи виправдовують таке обмеження» (Sabeh El Leil v. France (скарга № 34869/05), рішення від 29 червня 2011 року, § 51; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 59).
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ обмеження права на справедливий суд, зокрема, шляхом застосування судового імунітету держави, є таким, що відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод лише у разі, якщо таке обмеження: 1) переслідує законну мету, 2) є пропорційне меті, яка переслідується, та 3) не порушує самої сутності права на доступ до суду (Ashingdane v the United Kingdom (скарга № 8225/78), рішення від 28 травня 1985 року, § 57; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 55; Fogarty v. the United Kingdom (скарга № 37112/97), рішення від 21 листопада 2001 року, § 33; Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/02), рішення від 23 березня 2010 року, § 55).
Російська федерація порушує норми міжнародного права, оскільки вчиняє збройну агресію проти України, тому на неї не поширюється судовий імунітет, вона не може посилатись на імунітет від судового переслідування в Україні.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц.
За приписами пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року також передбачено, що договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.
Таким чином, відповідно до наведених положень Цивільного кодексу України та Конвенції за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава в цілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду.
За таких умов, пред'явлення позовних вимог до російської федерації як до держави в цілому не лише відповідає положенням матеріального закону, але являє собою ефективний спосіб захисту права позивача.
Щодо розміру збитків суд зазначає таке.
За загальними правилами розподілу обов'язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини перша та третя статті 74 ГПК України).
Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані.
Тому звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (позивача) обов'язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.
Крім того, позивачу (кредитору) слід довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (подібні за змістом висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 910/12204/17, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18).
Тобто вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 127/16524/16-ц (провадження № 61-22106св18)).
Також позивач (кредитор) повинен довести: факти вжиття ним певних заходів щодо одержання таких доходів. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягає відшкодуванню (подібні висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі № 908/2486/18, від 15.10.2020 у справі № 922/3669/19, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18).
Тлумачення змісту частини другої статті 22 ЦК України свідчить, що упущена вигода, будучи складовою поняття збитки, на відміну від реальних збитків, фактичну вартість яких можна виявити на основі оцінки прямих майнових втрат, завданих особі, пов'язана з тим реальним приростом, збільшенням її майнової сфери, якого можна було б очікувати за звичайних обставин, якби ці обставини не були порушені неправомірною поведінкою боржника.
У частині третій статті 623 ЦК України закріплено норму, яка регламентує ціни на товари, роботи, послуги тощо, які використовуються для обчислення збитків, зокрема, збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.
При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків. Виходячи з конкретних обставин, суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду.
Водночас аналіз змісту положень ЦК України свідчить про відсутність в них закріплених норм, що детально регламентують методику розрахунку - критерії визначення (обчислення) збитків у вигляді упущеної вигоди.
Відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди має свою специфіку, обумовлену низкою факторів, що зумовлено, зокрема, особливістю правової природи категорії збитків у вигляді упущеної вигоди, оскільки момент вчинення правопорушення упущена вигода є лише можливою (майбутньою), а не наявною майновою втратою, а її розмір допустимо встановити лише приблизно, із деякими припущеннями, адже досить складним є визначення розміру тих втрат, які ще не сталися (не наступили фізично), позаяк невідомо, які чинники могли б мати вплив на прибуток.
Тож у з'ясуванні критеріїв, яким слід керуватися при визначені (обрахунку) розміру збитків у вигляді упущеної вигоди, суд зважає на сутність правової природи категорії упущена вигода, принципи на яких ґрунтується виконання зобов'язання з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, а також функції, які повинно виконувати відшкодування збитків.
Визначаючи розмір збитків у вигляді упущеної вигоди, необхідно також враховувати функцію, яку повинно виконувати відповідне відшкодування. Такою функцією передусім є компенсаційна функція, яка виходить з неприпустимості збагачення потерпілої сторони зобов'язання (кредитора) та визначає своїм завданням компенсацію кредитору дійсних негативних наслідків порушення його прав. Іншими словами відновлення майнового стану кредитора за рахунок боржника має здійснюватися із розрахунку еквівалентності, співмірності між собою відшкодування та збитків.
Відтак, при визначенні розміру збитків у вигляді упущеної вигоди слід керуватися такими критеріями її розрахунку (обчислення) як: 1) звичайні обставини (умови цивільного/господарського обороту); 2) розумні витрати; 3) компенсаційність відшкодування збитків.
Відмова у стягненні упущеної вигоди з огляду не доведення позивачем чіткого розміру заподіяних йому збитків не узгоджується із наведеним вище принципами та засадами цивільного законодавства, які є керівними ідеями, з яких мають виходити у своїй діяльності усі без винятку учасники цивільних (господарських) відносин та призводить до втрати захисної і відновлювальної функції відшкодування збитків.
Відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди як форма цивільно-правової відповідальності застосовується з метою захисту порушених (невизнаних) цивільних прав й інтересів, та полягає у відшкодуванні правопорушником вартості майнових вигод, які потерпіла особа могла б мати, якби її суб'єктивне право не було порушеним (невизнаним).
Тобто така міра відповідальності як відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди перше за все є спрямованою на захист (відновлення) порушеного права потерпілого.
Отже, упущена вигода як правова категорія за своєю суттю є не отриманим доходом (майновими втратами), який з урахуванням розумних витрат на його отримання міг реально отримати позивач за звичайних обставин, якби його право не було порушено, а відповідач додержувався правил здійснення господарської діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 326 затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації (далі - Порядок), який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації (далі - шкода та збитки), починаючи з 19 лютого 2014 року.
Згідно з п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 326 Міністерствам, іншим центральним та місцевим органам виконавчої влади постановлено розробити і затвердити у шестимісячний строк методики, передбачені Порядком, затвердженим цією постановою.
Згідно з пп. 18 п. 2 Порядку визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом: економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, - напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.
Відповідно до п. 5 Загальних засад (додаток до Постанови Кабінету міністрів України від 20.03.2022 № 326) оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи.
Незалежна оцінка збитків проводиться суб'єктами оціночної діяльності - суб'єктами господарювання, визнаними такими Законом України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (далі - суб'єкти оціночної діяльності), із дотриманням національних стандартів оцінки майна та Міжнародних стандартів оцінки майна з урахуванням особливостей, що визначені цими Загальними засадами та методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку.
Проведення судової експертизи, що пов'язана з оцінкою збитків, та діяльність судових експертів, що пов'язана з оцінкою майна, здійснюються на умовах і в порядку, передбачених Законом України “Про судову експертизу», з урахуванням особливостей методичного регулювання оцінки збитків, спричинених втратою, руйнуванням та пошкодженням майна державної, комунальної та приватної форм власності в ході збройної агресії російської федерації, визначених цими Загальними засадами та методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку. При цьому в дослідницькій частині висновку судового експерта відображаються усі процедури, пов'язані з оцінкою збитків, що визначені методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку. Організаційні засади проведення судовими експертами експертних досліджень визначаються законодавством з питань судово-експертної діяльності.
Наказом Міністерства економіки України та Фонду державного майна України від 18.10.2022 № 3904/1223 затверджено Методику визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв'язку із збройною агресією російської федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності (надалі - Методика) (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02 грудня 2022 року за № 1522/38858), яка застосовується під час оцінки (визначення розміру) реальних збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям, іншим суб'єктам господарювання всіх форм власності внаслідок втрати, руйнування або пошкодження їх майна у зв'язку зі збройною агресією російської федерації (далі - збройна агресія), оцінки (визначення розміру) упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності зазначеними суб'єктами господарювання, а також оцінки потреб у відновленні майна суб'єктів господарювання.
Відповідно до цієї Методики об'єктом оцінки збитками є економічні втрати підприємств, установ та організацій, інших суб'єктів господарювання всіх форм власності, згідно з підпунктами 18 і 19 пункту 2 Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2022 року № 326 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2022 року № 951).
Оцінка шкоди та збитків, що проводиться відповідно до цієї Методики, здійснюється з метою, зокрема визначення збитків, завданих внаслідок збройної агресії, для цілей подання позовів (у тому числі колективних) постраждалими до судових інстанцій, зокрема міжнародних, а також подання позову державою Україна до міжнародних судових інстанцій.
Оцінка збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, здійснюється шляхом проведення незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи (експертного дослідження).
Незалежна оцінка збитків забезпечується суб'єктами оціночної діяльності - суб'єктами господарювання, визнаними такими Законом України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (далі - суб'єкти оціночної діяльності), з дотриманням національних та міжнародних стандартів оцінки, з урахуванням особливостей, що визначені цією Методикою.
Судова експертиза (експертне дослідження), що пов'язана з оцінкою збитків, та діяльність судових експертів, що пов'язана з оцінкою майна, здійснюється на умовах і в порядку, передбачених Законом України “Про судову експертизу», з урахуванням особливостей методичного регулювання оцінки збитків, спричинених втратою, руйнуванням та пошкодженням майна державної, комунальної та приватної форм власності в ході збройної агресії, визначених цією Методикою. При цьому в дослідницькій частині висновку експерта відображаються всі процедури, пов'язані з оцінкою збитків, що визначені цією Методикою.
Об'єкт та мета оцінки повинні бути зазначені у звіті про оцінку збитків або висновку експерта.
Незалежна оцінка збитків проводиться на підставі договору між суб'єктом оціночної діяльності та замовником такої оцінки, у якому встановлюється дата оцінки.
Судова експертиза, що пов'язана з оцінкою збитків (визначенням розміру збитків у вартісному виразі), призначається (доручається) відповідно до вимог Закону України “Про судову експертизу» та відповідного процесуального законодавства. Експертне дослідження, що пов'язане з оцінкою збитків (визначенням розміру збитків у вартісному виразі), призначається (доручається) відповідно до вимог законодавства.
За результатами незалежної оцінки збитків складається звіт про оцінку збитків в електронній формі та у паперовій формі (за необхідності), якщо складення звіту про оцінку збитків у паперовій формі визначено завданням на проведення оцінки збитків (договором на проведення оцінки майна) або законодавством.
Висновок експерта складається судовим експертом з дотриманням вимог статті 4 Закону України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», Закону України “Про судову експертизу», відповідного процесуального законодавства. У дослідницькій частині висновку експерта відображаються всі процедури, пов'язані з оцінкою збитків, що визначені цією Методикою.
Дата оцінки є датою, на яку проводиться оцінка збитків. Датою оцінки є будь-яка дата, що передує або збігається з датою подання позову до суду (датою звернення до відповідного органу про компенсацію), але не раніше ніж 23 лютого 2022 року.
Таким чином, розрахунок збитків має бути обґрунтованим та документально підтвердженим.
Звертаючись з даним позовом позивач в якості доказів понесення збитків та упущеної вигоди надав суду:
- висновок експерта № 06-25 від 28.03.2025 за результатами проведення будівельно-технічного дослідження, складений судовим експертом Солдатовою Валерією Сергіївною (свідоцтво №1133, видане ЦЕКК Міністерства юстиції України, строком дії до 09.08.2022 (строк дії свідоцтва продовжено на час військового стану));
- бухгалтерську довідку № 1 від 28.03.2025 з додатками.
За висновком експерта документально підтверджено розмір збитків у сумі 486355,56 грн, що становить вартість відтворення (відновлення) пошкодженого об'єкта нерухового майна - нежитлової будівлі - господарсько-побутового-складського приміщення, що розташоване за адресою: м. Чернігів, просп. Миру, 194, корп. 4.
Згідно з частинами першою, другою статті 98 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.
Статтею 104 ГПК України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Системний аналіз змісту вказаних норм процесуального законодавства свідчить, що висновок експерта є рівноцінним засобом доказування у справі, наряду з іншими письмовими, речовими і електронними доказами, а оцінка його, як доказу, здійснюється судом у сукупності з іншими залученими до справи доказами за загальним правилом статті 86 ГПК України.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04 квітня 2023 року у справі № 908/807/18.
Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Зокрема, частиною 7 статті 98 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.
Відповідно до абзацу 10 частини 2 пункту 4.14 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 №53/5, у вступній частині висновку експерта зазначаються, зокрема, попередження (обізнаність) експерта про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку за статтею 384 Кримінального кодексу України або за відмову від надання висновку за статтею 385 Кримінального кодексу України.
Отже законодавець визначає, що обов'язковою вимогою до висновку експерта є вказівка на те, що останній обізнаний про відповідальність.
Зазначення експертом при складанні висновку, що він попереджений (обізнаний) про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку за статтею 384 Кримінального кодексу України або за відмову від надання висновку за статтею 385 Кримінального кодексу України є його обов'язком.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі № 904/684/18.
За змістом ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, а також те, що складений Висновок експерта № 06-25 від 28.09.2025 за результатами проведення будівельно- технічного обстеження містить вказівку на те, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків, такий висновок є висновком експерта в розумінні ст. 98 Господарського процесуального кодексу України і як наслідок - належним та допустим доказом у справі.
Бухгалтерською довідкою, складеною на підставі первинних документів, Товариство не доотримало кошти (дохід) по орендній платі за укладеними діючими договорами оренди в період з 01.03.2022 поло 31.05.2023 на загальну суму 5219351,50 грн.
Підсумовуючи викладене, суд встановив, що позивачем доведено повний склад цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування збитків (упущеної вигоди).
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить зважати на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. theUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності “небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути “ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)).
З урахуванням наведеного, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.
Суд зазначає, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми завданих збитків (реальних збитків та упущеної вигоди) у даному випадку є законною, обґрунтованою та документально доведеною; крім того є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відповідного відшкодування.
Всебічно, повно та об'єктивно дослідивши наявні в матеріалах справи докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про понесення позивачем збитків в сумі 5705707,06 грн (у тому числі 486355,56 грн реальних збитків та 5219351,50 грн упущеної вигоди) за обставин, встановлених у цій справі.
Розподіл судових витрат.
Згідно з пунктом 5 ч. 1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує питання, зокрема, про розподіл між сторонами судових витрат.
Частиною 1 ст. 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу, витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведення експертизи (пункти 1, 2 ч. 3 ст. 123 ГПК України).
Щодо судового збору:
Статтею 129 ГПК України передбачено, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За частиною 2 статті 129 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач в установленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
В силу приписів п. 22 частини 1 статті 5 Закону України “Про судовий збір» позивач був звільнений від сплати судового збору на момент звернення до суду, відтак, з огляду на задоволення позову судом, з урахуванням ціни позову, судовий збір підлягає стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України у розмірі 85585,61 грн.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу:
У позовній заяві позивач визначив розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 12000 грн та просив покласти ці витрати на відповдача.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ст. 30 вказаного вище Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно з ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частин 1-3 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина 8 статті 129 ГПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
22.04.2025 між Адвокатом Ткаченко Анною Михайлівною та Товариством з обмеженою відповідальністю «Творчій кластер Ремзавод» (далі - Клієнт) укладено договір про надання правничої допомоги (далі - Договір від 22.04.2024).
Відповідно до умов Договору від 22.04.2024:
п. 1.1. Адвокат зобов'язується надати Клієнту наступну правничу допомогу: складання до суду позовної заяви про відшкодування майнової шкоди (збитків), завданої Клієнту внаслідок збройної агресії російської федерації проти України з російської федерації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Творчій кластер Ремзавод» (позивач), а Клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
п. 3.1. За надання правничої допомоги, передбаченої п. 1.1. даного Договору Клієнт сплачує адвокату гонорар в розмірі 12000,00 грн протягом двох днів з дня підписання Акту приймання -передачі послуг.
п. 4.1.Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і скраплення печатками Сторін (у разі наявності печаток) та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань згідно з п. 1.1. даного Договору.
06.05.2025 між Адвокатом та Клієнтом складено та підписано Акт приймання-передачі послуг до Договору про надання правничої допомоги від 22.04.2025, відповідно до якого Адвокатом Клієнту надана наступна правнича допомога (послуга): складено до суду позовну заяву про відшкодування майнової шкоди (збитків), завданої Клієнту внаслідок збройної агресії російської федерації проти України з російської федерації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Творчій кластер Ремзавод» (позивач), ціна - 12000 грн.
У Клієнта претензій до якості та обсягу наданої правничої допомоги немає, послуги згідно з Договором виконані у повному обсязі.
06.05.2025 Адвокатом виставлено Клієнту рахунок на оплату № 1 на суму 12000 грн.
Відповідно до платіжної інструкції № 865 від 06.05.2025 Клієнт сплатив Адвокату 12000 грн.
Отже, матеріалами справи підтверджується факт понесення позивачем витрат на правничу допомоги в сумі 12 000,00 грн.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
За змістом частини четвертої статті 126 ГПК розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 126 ГПК).
У розумінні положень частини п'ятої статті 126 ГПК зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).
Відповідач не скористався своїм правом подачі заперечень щодо обсягу та розміру витрат на професійну правничу допомогу, хоча був обізнаний про останні.
Щодо витрат за проведення експертизи:
Позивачем заявлено до стягнення 22000 грн витрат, понесених у зв'язку з залученням експерта - Солдатової Валерії Сергіївни.
На підтвердження понесення витрат позивачем надано договір № 10-25 про надання послуг від 12.02.2025, укладений між фізичною особою - підприємцем солдатовою Валерією Сергіївною (далі - Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Творчій кластер Ремзавод» (далі - Замовник), відповідно до умов якого Виконавець приймає на себе зобов'язання з надання послуг проведення експертного будівельно-технічного дослідження та надання Висновку експерта про визначення вартості пошкодженого нерухомого майна внаслідок агресії рф, згідно з заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Творчій кластер Ремзавод» в особі директора Ганни Денисенко по об'єктам: «Господарсько-побутове-складське приміщення, літ. Б-1, прибудова Б2-1, з адаресою: м. Чернігів, проспект Миру,194, корп.4, побутове-складське приміщення, літ.Б4, за адресою: м. чернігів, проспект Миру,194, корп.4».
Відповідно до п. 2.1. Договору № 10-25 про надання послуг від 12.02.2025, загальна вартість робіт по будівельно-технічному експертному дослідженню розрахована відповідно до наказу Міністерства юстиції України «Про встановлення нормативної вартості однієї експертогодини у 2023 р» № 230/5 від 16.01.2023, зареєстровано в Міністерстві юстиції 16.01.2023 за № 84/39140 складає: 22000 грн.
Відповідно до платіжної інструкції № 841 від 24.03.2025 позивач оплатив вартість послуги в сумі 22000 грн.
Крім того, матеріали справи містять Висновок експерта за результатами проведення будівельно-технічного дослідження № 06-25 від 28.03.2025.
Отже, матеріалами справи підтверджується понесення позивачем витрат, пов'язаних з залученням експерта.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З аналізу наведених норм можна зробити висновок, що питання про стягнення/визначення/розподіл судових витрат є складовою судового процесу - правом сторони на користь якої ухвалено судове рішення відшкодувати свої судові витрати.
Наведені норми процесуального закону визначають загальний порядок розподілу судових витрат між сторонами у справі та іншими учасниками справи, що ґрунтується на принципі обов'язковості відшкодування судових витрат особи, на користь якої ухвалено судове рішення, за рахунок іншої особи, яка в цьому спорі виступає її опонентом.
Відтак, з урахуванням вищевикладеного, а також того, що позовні вимоги задоволені повністю, відшкодуванню за рахунок відповідача підлягають витрати на професійну правничу допомогу в сумі 12000,00 грн та витрати на проведення експертного будівельно-технічного дослідження в сумі 22000,00 грн.
Керуючись статтями 2, 129, 161, 178, 236-239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Творчій кластер Ремзавод» (код ЄДРПОУ 38931623, пр-т Миру,194, м. Чернігів, 14037) 5 705 707,06 грн, що еквівалентно 137 532,33 доларів США, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 12000,00 грн, витрати на проведення експертного будівельно-технічного дослідження в сумі 22000,00 грн.
3. Стягнути з російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації в дохід Державного бюджету України (Отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106; Код отримувача (код ЄДРПОУ 37993783); Банк отримувача Казначейство України (ЕАП); Рахунок отримувача UA908999980313111256000026001; Код класифікації доходів бюджету 22030106) 85585,61 грн судового збору.
4. Накази видати після набрання рішенням суду законної сили.
Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду згідно зі статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України подається безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено та підписано 29.09.2025.
Суддя Т.О.Кузьменко