Рішення від 30.09.2025 по справі 920/1061/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

30.09.2025м. СумиСправа № 920/1061/23(920/1071/25)

Господарський суд Сумської області у складі головуючого судді Яковенка В.В., розглянувши матеріали справи № 920/1061/23(920/1071/25)

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Шосткинське підприємство “Харківенергоремонт» (41100, Сумська область, м. Шостка, вул. Каденюка Леоніда,1, код 34113412)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Альфа-Елекс» (41100, Сумська область, м. Шостка, вул. Депутатська, 10; ЄДРПОУ 14024062)

про стягнення 153550 грн 02 коп.

Без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Шосткинське підприємство “Харківенергоремонт» звернулось до суду з позовом про стягнення з відповідача 153550 грн 02 коп. заборгованості за послугу з постачання теплової енергії за період з 01.11.2021 по 31.05.2025, з яких: 119115,63 грн основний борг, 27154,22 грн інфляційні втрати, 7280,17 грн 3% річних, а також судовий збір в сумі 2422,40 грн.

01.08.2025 суд ухвалив: прийняти позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Шосткинське підприємство “Харківенергоремонт» до розгляду у відокремленому провадженні в межах провадження у справі № 920/1061/23 банкрутство ТОВ “Шосткинське підприємство “Харківенергоремонт» та відкрити провадження у справі. Справа № 920/1061/23(920/1071/25) підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

14.08.2025 до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав їх необгрунтованості, зазначивши про те, що приміщення відповідача оснащене автономним (індивідуальним) опаленням, є ізольованим нежитловим приміщенням, яке розміщене на першому поверсі житлового будинку, має два окремих входи, не сполучене з місцями загального користування та технічними приміщеннями будинку. Відповідач у відзиві посилається на те, що з моменту переходу на індивідуальне опалення, відповідачем не вчинялися дії, які б свідчили про його бажання укласти договір про надання послуги з постачання теплової енергії чи приєднатися до такого публічного договору, не сплачував рахунки на оплату з огляду на те, що такою послугою не користувався. Позивач упродовж періоду, за який нараховано суму оплати, актів надання послуг та рахунків на оплату відповідачу не надавав. Крім того, у наданих позивачем розрахунках заборгованості за використану теплову енергію застосовані числові показники, які не відповідають фактичним обставинам та застосовані із порушенням вимог нормативних актів.

21.08.2025 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач просить суд задовольнити позовні вимоги, виклавши свої пояснення та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень.

22.08.2025 до суду надійшли заперечення відповідача на відповідь на відзив, зазначивши про те, що наведені у відповіді на відзив причини, зводяться до доводів і обґрунтувань, цитувань норм законодавства, які так само наведені у позовній заяві і не спростовують заперечень відповідача проти заявлених у позові вимог.

09.09.2025 до суду надійшла заява позивача про виконання ухвали суду від 01.10.2021.

09.09.2025 до суду надійшло клопотання відповідача, в якому просить суд зобов'язати позивача надати вичерпну відповідь по суті кожного окремого питання, поставленого відповідачем у порядку статті 90 ГПК України у пунктах 5.6.1 - 5.6.5 відзиву на позовну заяву.

15.09.2025 до суду надійшла заява позивача про виконання ухвали суду від 08.09.2025, якою зобов'язано останнього надати в порядку ст. 90 ГПК України відповідь на поставлені відповідачем питання.

16.09.2025 до суду надійшли додаткові пояснення відповідача у справі, в яких просить суд відмовити у задоволенні позову, оскільки позивач не довів та не обґрунтував належними, допустимими та достовірними доказами заявлену до стягнення заборгованість.

У частині 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши надані суду докази, суд приходить до висновку про задоволення позову, враховуючи наступне.

З 15.10.2006 ТОВ «ШП «Харківенергоремонт» забезпечує тепловою енергією на опалення підприємства, установи, організації та населення м. Шостки і визнане надавачем послуг з теплопостачання (постачання теплової енергії) згідно з рішенням Виконавчого комітету Шосткинської міської ради № 226 від 28.07.2006.

Предметом господарської діяльності позивача є виробництво теплової енергії, розподілення теплової енергії для обігріву житла, а також побутових потреб населення, підприємств, установ та організації міста Шостка. Тому позивач є виконавцем комунальної послуги в значенні Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VІІ.

Позивач забезпечує тепловою енергією на опалення зокрема і багатоквартирний будинок № 10 по вулиці Депутатська в місті Шостка.

У зазначеному вище багатоквартирному будинку провадить діяльність ТОВ «Альфа-Елекс», яке є власником нежитлового приміщення, загальною площею 203 кв.м, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до п. 6, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживачем житлово-комунальних послуг є індивідуальний або колективний споживач. Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна, на відповідній правовій підставі, і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб.

Таким чином, відповідач є індивідуальним споживачем в розумінні згаданого закону.

Надання житлово-комунальних послуг (до якої належить послуга з постачання теплової енергії) здійснються виключно на договірних засадах (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Частиною 1 ст. 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що співвласники багатоквартирного будинку (об'єднання співвласників багатоквартирного будинку) самостійно обирають одну з моделей організації договірних відносин, зокрема 1) індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, що укладається кожним співвласником багатоквартирного будинку самостійно; 2) колективний договір; 3) договір про надання комунальних послуг з колективним споживачем, за кожним видом комунальних послуг.

Положеннями ч. 5 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено відповідні виключення з моделі правовідносин між споживачем та виконавцем комунальних послуг, а саме, у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір, з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.

Статтями 633, 634 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться, а договором приєднання, в свою чергу, є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому і друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

При цьому відповідно до ч. 5, 6 ст. 633 ЦК України актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов'язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору. Умови публічного договору, які суперечать частині другій цієї статті та правилам, обов'язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору, є нікчемними.

Так п. 2 ч. 1 ст. 12 Закону в системному зв'язку з наведеними вище положеннями ЦК України встановлено, що договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону.

Згідно з п. 3 розділу VI Прикінцевих та Перехідних положень Закону України “Про житлово-комунальні послуги» договори про надання комунальних послуг, у тому числі із співвласниками багатоквартирних будинків, які не прийняли рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг, мають бути укладені виконавцями відповідних комунальних послуг протягом двох місяців з дня набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України про затвердження типових публічних договорів приєднання про надання комунальних послуг.

Згідно з ч.7 ст. 21 Закону України “Про житлово-комунальні послуги» послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 № 1022 внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830 “Про затвердження Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії», якою затверджено Типові договори про надання послуг з постачання теплової енергії за відповідними моделями договірних відносин.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 13 Закону України “Про житлово-комунальні послуги» публічні договори приєднання вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги.

Текст публічного договору приєднання про надання послуги з постачання теплової енергії було розміщено на офіційному вебсайті ТОВ «ШП «Харківенергоремонт» http://shkhaer.com 01.10.2021 та на офіційному вебсайті Шосткинської міської ради - shostka-rada.gov.ua.

Тобто договір є укладеним за умови відсутності рішень співвласників багатоквартирного будинку про обрання моделі договірних відносин будинку одразу після спливу 30 днів з моменту його опублікування та факту приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) - вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання (додаток), сплата рахунка за надану послугу, факт отримання послуги ( п. 4 Типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії, затверджено постановою КМУ № 1022 від 08.09.2021).

Таким чином, типові договори з індивідуальними споживачами про надання послуги з постачання теплової енергії вважаються укладеними з відповідною категорією споживачів з 01.11.2021.

Відповідно до п. 14 Правил надання послуг з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії (затверджених постановою КМУ № 830 від 21.08.2019) (далі Правила), відокремлення (відключення) від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) не звільняє власників квартир та нежитлових приміщень від обов'язку відшкодування витрат за обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень та на функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будівлі/будинку.

На підставі п. 38 Правил споживач не звільняється від оплати послуги у частині відшкодування витрат за частину обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), у разі відключення (відокремлення) його квартири або нежитлового приміщення від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання).

Такий обсяг теплової енергії розраховується та розподіляється між всіма споживачами відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22.11.2018 № 315 (далі Методика 315).

Відповідно до абз. 2 п. 3 розділу І Методики 315 розподіл обсягів спожитих у будівлі/будинку комунальних послуг здійснюється між споживачами для житлових та нежитлових приміщень (в тому числі приміщень з індивідуальним опаленням, вбудованих, вбудовано-прибудованих або прибудованих приміщень, а також приміщень, які обладнані окремим входом), які є самостійними об'єктами нерухомого майна, не є самостійними об'єктами нерухомого майна, але перебувають у користуванні різних споживачів відповідних комунальних послуг, та власниками майнових прав на об'єкти нерухомого майна у завершеній будівництвом будівлі, право власності на які не зареєстровано.

Тотожні положення щодо обов'язку індивідуального споживача приймати участь в розподілі обсягів теплової енергії визначені також і в договорі.

Предметом Договору є надання виконавцем споживачу послуги з постачання теплової енергії, обсяг якої визначається зокрема як частина обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення.

Позивачем було надано послугу з постачання теплової енергії відповідачу за період з 01 листопада 2021 року по 31 травня 2025 року включно, що підтверджується розрахунками заборгованості за використану теплову енергію за вказаний період, актами приймання теплоносія та актами перевірки роботи системи опалення, показаннями теплового лічильника на загальну суму 119115,63 грн.

Відповідно до п. 11 Договору обсяг спожитої у будинку послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будинку за показаннями засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково відповідно до Методики 315.

Обсяги спожитої споживачем послуги за відповідний період обліковувались встановленим в будинку № 10 по вулиці Депутатська в місті Шостка лічильником. Зауваження щодо правильності роботи зазначеного лічильника обліку теплової енергії від відповідача не надходили.

У свою чергу відповідачем не було сплачено вартість наданої послуги з постачання теплової енергії за вказаний вище період, що являє собою прострочення відповідачем грошового зобов'язання.

Відповідно до абз. 6 ст. 19 Закону України “Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Пунктом 30 Договору передбачено, що споживач вносить однією сумою плату виконавцю, яка складається з плати за послугу, визначеної Правилами та плати за абонентське обслуговування.

Згідно з п. 32 Договору розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць.

Пунктом 33 Договору передбачено, що виконавець формує та надає рахунок на оплату спожитої послуги споживачу не пізніше ніж за десять днів до граничного строку внесення плати за спожиту послугу. Рахунок надається у паперовій формі.

Відповідно до п. 34 Договору споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу.

У зв'язку з несплатою відповідачем вартості наданої послуги з постачання теплової енергії, виникла заборгованість в сумі 119115,63 грн перед позивачем за Договором, що є порушенням майнових прав та інтересів останнього.

Ураховуючи, що відповідачем заборгованість погашено не було, позивач звернувся з позовом до суду.

За ст. 11 ЦК України однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

На підставі ст. 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 530 цього ж Кодексу, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно Акта ТОВ “ШП “Харківенергоремонт» приймання теплоносія на опалювальний об'єкт по вул. Депутатська, буд. 10 встановлено, що 23.10.2021 теплопостачальною організацією було подано, а споживачем прийнято теплоносій на тепловому вузлі будівлі по вул. Депутатська, буд. 10.

Згідно Акта перевірки роботи системи опалення після подачі теплоносія за опалювальний сезон 2021-2022 років було перевірено, зокрема, систему опалення за адресою: м. Шостка, вул. Депутатська, буд. 10.

Згідно Акта ТОВ “ШП “Харківенергоремонт» приймання теплоносія на опалювальний об'єкт по вул. Депутатська, буд. 10 встановлено, що 23.10.2022 теплопостачальною організацією було подано, а споживачем прийнято теплоносій на тепловому вузлі будівлі по вул. Депутатська, буд. 10.

Згідно Акта перевірки роботи системи опалення після подачі теплоносія за опалювальний сезон 2022-2023 років було перевірено, зокрема, систему опалення за адресою: м. Шостка, вул. Депутатська, буд. 10.

Згідно Акта ТОВ “ШП “Харківенергоремонт» приймання теплоносія на опалювальний об'єкт по вул. Депутатська, буд. 10 встановлено, що 27.10.2023 теплопостачальною організацією було подано, а споживачем прийнято теплоносій на тепловому вузлі будівлі по вул. Депутатська, буд. 10.

Згідно Акта перевірки роботи системи опалення після подачі теплоносія за опалювальний сезон 2023-2024 років було перевірено, зокрема, систему опалення за адресою: м. Шостка, вул. Депутатська, буд. 10.

Згідно Акта ТОВ “ШП “Харківенергоремонт» приймання теплоносія на опалювальний об'єкт по вул. Депутатська, буд. 10 встановлено, що 23.10.2024 теплопостачальною організацією було подано, а споживачем прийнято теплоносій на тепловому вузлі будівлі по вул. Депутатська, буд. 10.

Згідно Акта перевірки роботи системи опалення після подачі теплоносія за опалювальний сезон 2024-2025 років було перевірено, зокрема, систему опалення за адресою: м. Шостка, вул. Депутатська, буд. 10.

У матеріалах справи наявні копії показань теплового лічильника житлового будинку по вул. Депутатська, буд. 10 у м. Шостка.

Відповідач не розрахувався за послуги, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.

Суд відхиляє аргументи відповідача в частині відсутності між сторонами укладеного договору на постачання теплової енергії, оскільки відсутність укладеного між сторонами договору, обов'язковість укладання якого лежить і на споживачеві, і на теплопостачальній організації не виключає можливості стягнення з споживача на користь теплопостачальної організації вартості послуг з теплопостачання, оскільки між сторонами склалися фактичні договірні відносини.

Відсутність договору про постачання теплової енергії при підтвердженні факту її постачання обставинами справи не звільняє відповідача від обов'язку оплати за фактично спожиту теплову енергію (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30.10.2013 у справі № 6-59цс13).

Споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Таким чином, з урахуванням системного аналізу вище наведених норм чинного законодавства і матеріалів справи, типовий індивідуальний договір від 01.11.2021 між сторонами є укладеним через відсутність рішення про вибір моделі договірних відносин та спливу 30-деного строку з моменту опублікування відповідно до вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуального договору про надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, що є публічним договором приєднання.

Разом з тим, в силу положень ч. 5 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від споживача не вимагається вчинення будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, адже, як вже зазначено, відповідно до вимог цього Закону такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному вебсайті органу місцевого самоврядування та/або на вебсайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги.

Оскільки нежитлове приміщення, власником якого є відповідач, є частиною житлового будинку за адресою: вул. Депутатська, 10 у м. Шостка, відповідно, співвласники якого не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги, відтак типовий індивідуальний договір від 01.11.2021 є укладеним у силу вимог Закону.

Позивач у розрахунках заборгованості за використану теплову енергію посилається на договір від 01.10.2021 № 705, де номер договору є ідентифікацією особового рахунку споживача.

Номер договору і абонентський номер споживача відповідно є одним і тим же числом і дає змогу ідентифікувати споживача. Вимог щодо присвоєння чи алгоритму встановлення певного номеру законодавством не передбачено.

Доводи відповідача про те, що нежитлове приміщення має автономне опалення не приймаються судом до уваги з огляду на наступне.

Розрахунки обсягів спожитої теплової енергії та нарахування за послугу з постачання теплової енергії здійснюються на основі комерційного обліку відповідно до розділу ІІІ Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» від 22.06.2017 р. № 2119-VIII, Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830 (далі Правила) та Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22.11.2018 № 315 (далі Методика розподілу).

Відповідно до п. 14 Правил відокремлення (відключення) від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води не звільняє власників квартир та нежитлових приміщень від обов'язку відшкодування витрат за обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень та на функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будівлі/будинку. Такий обсяг теплової енергії розраховується та розподіляється між всіма споживачами відповідно до Методики 315.

Згідно з п. 38 Правил споживач не звільняється від оплати послуги у частині відшкодування витрат за частину обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), у разі відключення (відокремлення) його квартири або нежитлового приміщення від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання).

Відповідно до п. 3 розділу І Методики 315 розподіл обсягів спожитих у будівлі/будинку комунальних послуг здійснюється між споживачами для житлових та нежитлових приміщень (в тому числі приміщень з індивідуальним опаленням, вбудованих, вбудовано-прибудованих або прибудованих приміщень, а також приміщень, які обладнані окремим входом), які є самостійними об'єктами нерухомого майна, не є самостійними об'єктами нерухомого майна, але перебувають у користуванні різних споживачів відповідних комунальних послуг, та власниками майнових прав на об'єкти нерухомого майна у завершеній будівництвом будівлі, право власності на які не зареєстровано.

Відключення нежитлового приміщення відповідача, що розташоване в житловому багатоквартирному будинку, від мереж централізованого опалення, не звільняє його від обов'язку відшкодувати витрати за обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування, допоміжних приміщень та на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будинку, разом з іншими власниками, пропорційно до займаної ними площі.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» спільне майно багатоквартирного будинку -приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав, та згідно з п. 1 ч. 1 ст. 6 цього Закону співвласники мають право вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників.

Теплова енергія подається в житловий будинок через приєднану мережу і розподіляється по всьому будинку по внутрішньобудинковій системі теплопостачання, що складається із стояків, нагрівальних елементів, а також іншого обладнання розташованого на цих мережах.

Згідно зі ст. 382 ЦК України та статтями 4, 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.

Отже всі власники нежитлових приміщень повинні брати участь у витратах на утримання будинку пропорційно займаній площі, а відключення від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання не є підставою для звільнення мешканців від такої участі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 грудня 2020 року у справі № 311/3489/18.

Наведені обставини відповідач не спростував, при цьому власники приміщень з індивідуальним опаленням не звільняються від обов'язку відшкодування витрат за обсяг теплової енергії, витраченої на загальнобудинкові потреби опалення будівлі/будинку.

У даному разі матеріалами справи підтверджено та відповідачем не спростовано, що позивач виконав свої обов'язки відповідно до договору, а саме, надав відповідачу послуги з постачання теплової енергії у період з 01 листопада 2021 року по 31 травня 2025 року.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що позивачем при розрахунку невірно визначено опалювальну площу приміщення.

На підставі п. 11 договору обсяг спожитої у будинку послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будинку за показаннями засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22.11.2018 № 315.

Відповідно до п. 3 розділу І Методики № 315 розподіл між споживачами загального обсягу спожитої комунальної послуги у будівлі/будинку за відповідний розрахунковий період (далі - розподіл) здійснюється з урахуванням показань вузлів комерційного та розподільного обліку (теплолічильників, лічильників холодної води, лічильників гарячої води), установлених як у приміщеннях, так і за їх межами, або приладів-розподілювачів теплової енергії, установлених на опалювальних приладах опалюваних приміщень, а в окремих випадках - розрахунково.

Оскільки споживачем не надана технічна документація нежитлового приміщення за адресою: м. Шостка, вул. Депутатська, 10, при здійсненні розрахунку позивачем була використана інформація щодо площі, яка зазначена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Для розрахунку заборгованості за послуги з постачання теплової енергії на загальнобудинкові потреби позивачем застосовувались відповідні положення розділу IV Методики 315, відповідні номери формул якого зазначені в розрахунках заборгованості.

Згідно з пунктами 5, 6 розділу IV Методики 315 у разі відсутності встановлених вузлів розподільного обліку / приладів-розподілювачів теплової енергії у МЗК та допоміжних приміщеннях обсяг теплової енергії, витрачений на загальнобудинкові потреби опалення будівлі/будинку, визначається відповідно до проекту будівлі/будинку або за результатом енергоаудиту. Рішення про застосування (не застосування) результатів енергетичного аудиту приймається співвласниками будівлі/будинку в міжопалювальний період, про що письмово повідомляється виконавець розподілу комунальної послуги. У разі, якщо є відсутнім проект на будівлю/будинок та є наявним результат енергоаудиту, обсяг теплової енергії, витрачений на загальнобудинкові потреби опалення будівлі/будинку, визначається за результатами енергоаудиту. У разі, якщо після проведення енергоаудиту відбулись зміни в системі теплопостачання будівлі/будинку, то результати енергоаудиту не можуть бути застосовані.

У разі відсутності проекту на будівлю/будинок та результатів енергоаудиту обсяг теплової енергії, витрачений на загальнобудинкові потреби опалення, може бути визначений розрахунково за формулою № 24, за умови наявності даних щодо площ МЗК та допоміжних приміщень (п. 7 розділу IV Методики 315).

Згідно з пунктами 8, 9 розділу IV Методики 315 у разі відсутності у виконавця розподілу комунальних послуг даних щодо площ МЗК та допоміжних приміщень та/або даних щодо трубопроводів внутрішньобудинкової системи опалення у підвалах, техпідпіллях та на горищах, то обсяг теплової енергії, витрачений на загальнобудинкові потреби опалення (Qз.б.поп.проект), може бути визначений спрощено: як частка від загального обсягу споживання теплової енергії на опалення будівлі/будинку (Qопбуд): для 1-5 поверхової будівлі/будинку - 25 %; для 6-10 поверхової будівлі/будинку - 20 %; для будівлі/будинку вище 10 поверхів - 15 %; для будівель/будинків комбінованої поверховості - відсоток, визначений як середнє арифметичне значення вищевказаних відсотків в залежності від поверховості частин будівлі/будинку.

Визначений розрахунково, спрощено або відповідно до проекту обсяг теплової енергії, витрачений на загальнобудинкові потреби опалення будівлі/будинку (Qз.б.поп.проект), повинен бути додатково скорегований із застосуванням коефіцієнту zвідкл, що враховує площу приміщень з індивідуальним опаленням у будівлі/будинку (формула № 26 Методики 315).

Оскільки у позивача відсутні дані щодо площ МЗК та допоміжних приміщень та/або дані щодо трубопроводів внутрішньобудинкової системи опалення у підвалах, техпідпіллях та на горищах по будинку № 10 по вул. Депутатська, позивач нараховував відповідачу витрати за спожиту теплову енергію на загальнобудинкові потреби відповідно до пунктів 8, 9 розділу IV Методики 315.

Відповідно до п. 1 Розділу ІІ Методики 315 для багатоквартирного житлового будинку при розподілі обсягів спожитої теплової енергії застосовується коефіцієнт до площі/об'єму опалюваних приміщень, не оснащених приладами обліку ks. Для житлових опалюваних приміщень, не оснащених приладами обліку, приймається ks = 1, для нежитлових опалюваних приміщень, не оснащених приладами обліку, - ks = 1,5.

Фактична площа нежитлового приміщення становить 203,00 кв.м. Оскільки нежитлове приміщення не оснащене приладом обліку, при фактичній площі нежитлового приміщення вказаного будинку здійснено корегування з використанням коефіцієнта 1,5, опалювальна площа нежитлового приміщення для розподілу становить 304,5 кв.м (203*1,5).

Таким чином, твердження відповідача щодо невірно визначеної позивачем площі опалювального приміщення не відповідають дійсності.

Щодо ненадання відповідачу рахунків на оплату суд зазначає наступне.

На підставі пункту 33 індивідуального договору виконавець формує та надає рахунок на оплату спожитої послуги споживачу не пізніше ніж за десять днів до граничного строку внесення плати за спожиту послугу. Рахунок надається на паперовому носії. На вимогу або за згодою споживача рахунок може надаватися в електронній формі, у тому числі за допомогою доступу до електронних систем обліку розрахунків споживачів.

Як зазначено Верховним Судом у справі № 908/771/19, рахунок або рахунок-фактура, що за своїми функціями є тотожними документами, за своїм призначенням не відповідають ознакам первинного документа, оскільки ними не фіксується будь-яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції, а вони мають лише інформаційний характер. Рахунок є розрахунковим документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти. Ненадання рахунка-фактури, у контексті спірних правовідносин, не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, тому наявність або відсутність рахунка-фактури не звільняє відповідача від обов'язку сплатити грошові кошти за договором (правова позиція висловлена Верховним Судом у справі № 915/641/19). Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена в постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 910/32579/15, від 22.05.2018 у справі № 923/712/17, від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15, від 02.07.2019 у справі № 918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі № 915/400/18, від 29.04.2020 зі справи № 915/641/19. Таким чином, посилання відповідача на неотримання рахунків, як на підставу для звільнення від сплати за отриману послугу, є недоречним, оскільки своєчасність оплати за надані послуги з постачання теплової енергії не ставиться в залежність від отримання рахунку на оплату.

Окремо слід зазначити, що п.33 договору встановлює обов'язок виконавця формувати та надавати рахунок на паперовому носії, проте положення п.34 договору, де визначено строк оплати послуг, останню з виставленням рахунку ніяк не пов'язують.

Водночас, ураховуючи зазначений вид договорів, убачається, що він є оплатним, і обов'язку виконавця (теплопостачальної організації) за договором надати послуги з постачання теплової енергії відповідає обов'язок споживача оплатити вартість цих послуг.

Згідно з нормами статті 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Також законом визначений обов'язок споживача сплачувати за отриману теплову енергію саме теплопостачальній організації.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

Зважаючи на встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати отриманих послуг з постачання теплової енергії за період з 01.11.2021 до 31.05.2025, суд вважає правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 119115,63 грн заборгованості.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді нарахування на суму боргу трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачеві нараховані інфляційні втрати в сумі 27154,22 грн та 3% річних в сумі 7280,17 грн.

Перевіривши розрахунки позивача, суд дійшов висновку про вірність здійсненого розрахунку та правомірність заявлених до стягнення 27154,22 грн інфляційних втрат та 7280,17 грн 3% річних нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у цій справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства та матеріалів справи в цілому, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог статті 129 ГПК України.

Витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 2422 грн 40 коп. покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 123, 129, 232, 233, 236- 238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Альфа-Елекс» (41100, Сумська область, м. Шостка, вул. Депутатська, 10; ЄДРПОУ 14024062) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Шосткинське підприємство “Харківенергоремонт» (41100, Сумська область, м. Шостка, вул. Каденюка Леоніда, 1, код ЄДРПОУ 34113412) 119115 грн 63 коп. (сто дев'ятнадцять тисяч сто п'ятнадцять гривень 63 копійки) заборгованості за послугу з постачання теплової енергії за період з 01.11.2021 до 31.05.2025, 27154 грн 22 коп. (дванадцять сім тисяч сто п'ятдесят чотири гривні 22 копійки) інфляційних втрат, 7280 грн 17 коп. (сім тисяч двісті вісімдесят гривень 17 копійок) 3% річних та 2422 грн 40 коп. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок) судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення складено 30.09.2025.

Згідно зі статтею 241 Господарського процесуального кодексу України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Суддя В.В. Яковенко