30.09.2025 року м.Дніпро Справа № 904/682/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Кощеєва І.М. (доповідач)
суддів: Чус О.В., Мороза В.Ф.
розглянувши у порядку письмового провадження
без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу
Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2025р. (суддя Іванова Т.В., м. Дніпро, повний текст ухвали складено 25.06.2025р.) про передачу за підсудністю справи
за позовом Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради, м. Дніпро
до Фізичної особи-підприємця Гріншпун Вадима Федоровича, м. Дніпро
про стягнення заборгованості за договором №011000 від 01.05.2023р. про надання послуг з теплової енергії, у загальному розмірі 105 217, 82 грн.
1. Короткий зміст позовних вимог
Комунальне підприємство "Теплоенерго" Дніпровської міської ради звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця Гріншпуна Вадима Федоровича заборгованості за договором №011000 від 01.05.2023р. про надання послуг з теплової енергії, у загальному розмірі 105 217, 82 грн, з яких: основний борг у сумі 61 475,79 грн, 3% річних у сумі 7 227,79 грн, інфляційні збитки у сумі 36 514,24 грн., а також судового збору
2. Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2025р. справу №904/682/25 за позовом Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради до Гріншпун Вадима Федоровича, про стягнення заборгованості за договором №011000 від 01.05.2023, про надання послуг з теплової енергії, у загальному розмірі 105 217, 82 грн передано за підсудністю до Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра (49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Новоселівська, будинок 9).
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погодившись з вказаною ухвалою, Комунальне підприємство "Теплоенерго" Дніпровської міської ради, звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2025р., про передачу справи за підсудністю та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2025р., про закриття провадження у справі № 904/682/25.
З урахуванням заяви про виправлення недоліків, Скаржник просить долучити до матеріалів справи окрему апеляційну скаргу на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2025р. про закриття провадження у справі № 904/682/25, а також прийняти апеляційну скаргу на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2025р. (про передачу справи за підсудністю) у справі № 904/682/25 у новій редакції від 21.07.2025р., в якій, зокрема, просить скасувати ухвалу про передачу за підсудністю як таку, що перешкоджає подальшому провадженню у справі та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
В обґрунтування апеляційної скарги Скаржник зазначає про помилкові висновки суду, що у договірних відносинах Відповідач виступає як фізична особа, а не як фізична особа-підприємець, пославшись на відсутність у матеріалах справи доказів використання Відповідачем об'єкту теплоспоживання у підприємницькій діяльності.
Апелянт звертає увагу, що називаючись фізичною особою у Договорі № 011000, Відповідач зареєстрований у встановленому порядку як фізична особа-підприємець, використовує об'єкт теплоспоживання у господарській діяльності відповідно до видів економічної діяльності. Судом першої інстанції не досліджено факт проставлення Відповідачем печатки підприємця на договорі та не надано оцінку вказаній обставині як доказу у справі. За таких умов, найменування у тексті Договору № 011000 Відповідача фізичною особою не спростовує та не відміняє статусу такої особи як підприємця, який здійснює господарську діяльність у відношенні об'єкту теплоспоживання.
На переконання Апелянта, відсутність у матеріалах справи відомостей про використання Відповідачем об'єкту теплоспоживання для власного проживання або проживання родини, використання його у благодійних цілях з метою розміщення внутрішньо переміщених осіб, свідчить про винесення судового рішень на підставі припущення.
За доводами скарги, Відповідач не заявив про нездійснення господарської діяльності щодо об'єкту теплоспоживання. Отже, ним не заперечується факт такого використання у період, за який виникла заборгованість.
Види економічної діяльності Відповідача та його попередника є відкритими даними та можуть бути перевірені судом, у зв'язку із чим, на думку Скаржника, відсутні підстави вважати їх недостовірними даними.
Апелянт стверджує, що саме Відповідач був ініціатором укладення додаткової угоди до Договору № 011000 і Позивач не мав сумнівів та правомірно розраховував на його добросовісність в питанні її підписання. Угода була направлена Підприємством простим листом, повторно листом з описом вкладення, які були залишені Відповідачем без відповіді. Між тим, відповідно до п. 5 Додаткової угоди, вона вважається погодженою у випадку не отримання Виконавцем протягом 7 календарних днів з дня її направлення мотивованої відмови від її підписання Споживачем. З урахуванням вищевикладеного, Додаткова угода до Договору вважається погодженою, а Відповідач має статус підприємця у Договорі № 011000.
Також у скарзі йдеться про те, що з 24.01.2022 (до оформлення письмового договору) платником вказано саме Відповідача, що вже мав статус підприємця із видами економічної діяльності, які передбачають використання об'єкту теплоспоживання у його господарській діяльності, що, на думку Скаржника також підтверджує існування фактичних договірних відносин між сторонами цієї судової справи як суб'єктів господарювання. У сукупності вказані обставини дають підстави для висновків про те, що до смерті попереднього споживача, Відповідач проводив господарську діяльність щодо об'єкту теплоспоживання, однак не здійснював повідомлення Позивача про свій статус фактичного споживача теплової енергії до травня 2023 року.
Крім того, Скаржник зазначив, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, а саме ст. 170 ГПК України та ст.19 Конституції України.
5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Від Відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він вважає, що у Позивача відсутні правові підстави звернення до суду за п.40 договору №011000 про надання послуги з постачання теплової енергії та за договором спадку, оскільки останній не існує.
Відповідач вважає, що Позивачем не доведена можливість використання Відповідачем об'єкту теплоспоживання у господарській діяльності, а суд не має обов'язків встановлювати таку можливість.
Щодо додаткової угоди, то Відповідач вказує, що вона не була б підписана з його сторони , при цьому ця угода останнім не отримувалася.
Позивач наполягає на використанні гуртожитку у господарчій діяльності ФОП Гріншпун Вадима з листопада 2020 року, але з дати реєстрації Гріншпун Вадима як ФОП, а саме, до листопаду та грудня 2021 року, весь дохід Відповідача від діяльності як ФОП склав 130000,00 тисяч гривень - за виготовлення та поставку БВС .
Відповідач вказує, що до 19 лютого 2025 року (дати подання позову) і до сьогоднішнього дня до Гріншпун Вадима Федоровича ні як до фізичної особи, ні як до ФОП, з боку Позивача не пред'являлося жодної вимоги і вся заборгованість обліковується у Позивача як заборгованість померлого ОСОБА_1 .
На переконання Відповідача, Позивач мав звертатися до спадкоємця у порядку статті 1281 ЦКУ. При цьому Відповідач послався на постанову Великої Палати ВС від 30.05.2018 у справі №569/2749/15ц, згідно з якою справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою мають розглядатися у порядку цивільного судочинства. Крім того, потрібно брати до уваги, що спори про спадкування підлягають розгляду судами виключно у порядку цивільного судочинства.
5. Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.07.2025р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Кощеєв І.М. (доповідач), судді - Чус О.В., Дармін М.О..
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 09.07.2025р. витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи/копії матеріалів справи №904/682/25.
Матеріали справи № 904/682/25 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 14.07.2025р. апеляційну скаргу Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2025р., про передачу справи за підсудністю та на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2025р., про закриття провадження у справі № 904/682/25 залишено без руху, надано апелянту строк для усунення недоліків, а саме: роз'єднати вимоги за апеляційною скаргою про оскарження ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2025р. (про передачу справи за підсудністю) та ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2025р. (про закриття провадження у справі) у справі № 904/682/25, шляхом подання окремої апеляційної скарги на відповідну ухвалу.
Від Скаржника до суду надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, в якій він просить , у тому числі, прийняти апеляційну скаргу на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2025р. (про передачу справи за підсудністю) у справі № 904/682/25 у новій редакції від 21.07.2025р. та скасувати ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2025р про передачу за підсудністю справи № 904/682/25 як таку, що перешкоджає подальшому провадженню у справі та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
У зв'язку з окремим оскарженням ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2025р. про закриття провадження у справі, колегія суддів дійшла висновку прийняти апеляційну скаргу на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2025р. (про передачу справи за підсудністю) у справі № 904/682/25 у новій редакції від 21.07.2025р. до розгляду та відкрити апеляційне провадження.
Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з ч. ч. 1 та 2 ст. 271 ГПК України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 8, 9, 12, 18, 31, 32, 33, 34 частини першої статті 255 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч. 2 ст. 271 ГПК України).
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 255 ГПК України окремо від рішення суду першої інстанції може бути оскаржено в апеляційному порядку ухвалу суду першої інстанції про передачу справи на розгляд іншого суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.07.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2025р. про передачу справи за підсудністю, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Розпорядженням керівника апарату суду від 29.09.2025р., зв'язку з перебуванням у відпустці судді Дарміна М.О., відповідно до п. 2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Центральному апеляційному господарському суді, затверджених Рішенням зборів суддів Центрального апеляційного господарського суду від 01.04.2025р. №1.
Автоматичною системою документообігу для розгляду апеляційної скарги по справі визначено суддю-доповідача Кощеєва І. М. у складі колегії суддів: Чус О.В., Мороза В.Ф.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 29.09.2025р., судовою колегією у визначеному складі, апеляційну скаргу прийнято до свого провадження.
6. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
Як зазначено вище, Комунальне підприємство "Теплоенерго" Дніпровської міської ради звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця Гріншпуна Вадима Федоровича заборгованості за договором №011000 від 01.05.2023р. про надання послуг з теплової енергії, у загальному розмірі 105 217, 82 грн, з яких: основний борг у сумі 61 475,79 грн, 3% річних у сумі 7 227,79 грн, інфляційні збитки у сумі 36 514,24 грн., а також судового збору.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 25.06.2025р. справу №904/682/25 за позовом Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради до Гріншпун Вадима Федоровича про стягнення заборгованості за договором №011000 від 01.05.2023 про надання послуг з теплової енергії у загальному розмірі 105 217, 82 грн передано за підсудністю до Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра .
7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Апеляційний господарський суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженої ухвали норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Предметом апеляційного перегляду є ухвала про передачу справи за підсудністю.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з відсутності у матеріалах справи доказів на підтвердження того, що Відповідач використовував будівлю гуртожитку, до якого здійснено Позивачем постачання теплової енергії за договором у спірний період, у своїй підприємницькій діяльності, тобто як суб'єкт господарювання. Позивач необґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб'єктного складу (сторонами спору є юридична особа та фізична особа) та змісту правовідносин сторін. Також суд зазначив, що чинним Господарським процесуальним кодексом України не віднесено до юрисдикції господарських судів справи з позовними вимогами до фізичних осіб.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками місцевого господарського суду та вважає їх передчасними, зробленими з порушенням норм процесуального права та при неповному з'ясуванню обставин , що мають значення для справи .
Так, згідно зі ст.125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Відповідно до ст.ст.5, 7, 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства. Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин (аналогічний висновок міститься у п. 5.10 постанови Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 920/336/22).
Визначення правильної юрисдикційності того чи іншого спору має важливе значення. Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово звертав увагу на те, що кожен має право на суд, встановлений законом, тобто відповідний орган повинен мати повноваження вирішувати питання, що належать до його компетенції, на основі принципу верховенства права (рішення від 29.04.1988 у справі "Белілос проти Швейцарії"); юрисдикцію суду має визначати закон (доповідь Європейської комісії від 12.10.1978 у справі "Занд проти Австрії").
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
За правилами цивільного судочинства повинні розглядатися спори стосовно правочинів, якщо хоча би однією стороною цього зобов'язання є фізична особа, яка, вступаючи у це зобов'язання, не діяла як фізична особа-підприємець.
Разом з тим, відповідно до ст.1 ГПК України цей Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.
За приписами ст.4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Положеннями Господарського процесуального кодексу України визначено такі види юрисдикції (підсудності): предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів (ст. 20-23 ГПК України), інстанційна юрисдикція (ст.ст. 24-26 ГПК України) та територіальна юрисдикція (підсудність) (ст.ст. 27-31 ГПК України).
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певну справу належить розглядати за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена ст. 20 Господарського процесуального кодексу України.
Так, ст. 20 Господарського процесуального кодексу України визначено предметну та суб'єктну юрисдикцію господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції.
За ч.1 цієї статті Кодексу господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
З аналізу викладених вище норм слідує, що ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18).
Статтею 45 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, підпункти 5, 10, 14 пункту 1 цієї статті).
Згідно з ч.1 ст.128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (стаття 179 Господарського кодексу України).
Таким чином, однією з ознак господарського договору, що дозволяє відокремити його від інших видів договорів (у тому числі цивільних), є особливий суб'єктний склад. Зокрема, договір, у якому сторонами є суб'єкти господарювання (наприклад, юридична особа та громадянин, зареєстрований на час його укладення як підприємець), є господарським, відтак і зобов'язання, що з нього виникають, є господарськими.
Разом з тим, згідно з ч.1 ст. 24 Цивільного кодексу України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.
За змістом ст.25 Цивільного кодексу України здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті (частини друга та четверта зазначеної статті).
Відповідно до ст. 26 Цивільного кодексу України всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.
Абзацом 2 ст.30 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільна дієздатність фізичної особи визначається як здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
Згідно з ч.1 ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
У частинах першій та другій ст. 50 Цивільного кодексу України передбачене право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом.
Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб - підприємців є відкритою.
За приписами ст.42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Фізична особа, яка в установленому законом порядку набула статусу підприємця, не втрачає свого статусу фізичної особи. Натомість згідно з частиною дев'ятою статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.
Такий підхід щодо співвідношення понять фізичної особи та фізичної особи-підприємця і їх правового статусу є усталеним та підтверджується, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц; від 24 квітня 2018 року у справі № 303/5186/15-ц; від 15 травня 2019 року у справі № 904/10132/17; від 21 вересня 2019 року у справі № 922/4239/16; від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18; від 09 жовтня 2019 у справі № 209/1721/14-ц тощо.
Отже, з моменту державної реєстрації ФОП фізична особа фактично перебуває у двох правових статусах - як фізична особа та як ФОП.
Відтак, підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Такий висновок Велика Палата Верховного Суду зробила у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 306/2004/15-ц, від 15 травня 2019 року у справі № 904/10132/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 263/2359/19, від 25 лютого 2020 року у справі № 916/385/19.
У даному випадку, як вбачається з інформації, що міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (т.1 а.с.23), з 13.10.2022 Гріншпун В.Ф. є власником будівлі гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 907,2кв.м .
Заборгованість виникла внаслідок споживання теплової енергії у вказаному вище приміщенні гуртожитку, власником якого є Гріншпун В.Ф.
Згідно з відкритими даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 02.11.2021 внесений запис про проведення державної реєстрації як фізичної особі-підприємця Відповідача та перелічені види діяльності такої особи, зокрема: - 55.90 діяльність інших засобів тимчасового розмішування (основний), а також - 68.20 надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.
Запис про припинення підприємницької діяльності у реєстрі відсутній. Відтак, Відповідач є діючим суб'єктом підприємницької діяльності, що не заперечується останнім.
Заборгованість виникла у період ведення Відповідачем господарської діяльності.
Наведені обставини у їх сукупності свідчать про факт придатності приміщення гуртожитку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 для використання саме з комерційною метою та у підприємницькій діяльності.
Одночасно, жодного доказу використання спірного нерухомого майна у відповідному періоді у цивільному, а не господарському обігу матеріали справи не містять.
Крім того, як слушно зазначив Позивач, наявність на договорі від 01.05.2023 та додатках до нього відтиску печатки Фізичної особи - підприємця Гріншпун В.Ф., додатково свідчить про існування договірних відносин із Відповідачем саме як із ФОП, на що не звернув уваги суд першої інстанції.
При цьому не зазначення у преамбулі договору статусу підприємця вказаних обставин не спростовує.
Одночасно, враховуючи відсутність доказів протиправного використання своєї печатки чи доказів її втрати, так само і доказів звернення до правоохоронних органів у зв'язку з її втратою чи викраденням, у суду відсутні підстави вважати, що печатка використовувалась проти волі Відповідача.
Отже, з урахуванням положень наведених вище норм та фактичних обставин справи, колегія суддів апеляційного суду вважає, що Позивач, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив господарську юрисдикцію спору відповідно до суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін.
Таким чином, доводи Скаржника знайшли підтвердження під час апеляційного перегляду справи.
Між тим, приймаючи оскаржувану ухвалу місцевий господарський суд наведеного не врахував, що привело до помилкових висновків про передачу даної справи за підсудністю до іншого суду для розгляду у порядку цивільного судочинства.
8. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
За змістом ст. 280 ГПК України, підставами для скасування ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2025р. у справі 904/682/25 про передачу справи за підсудністю є такою, що постановлена з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а відтак, підлягає скасуванню.
9. Судові витрати.
Витрати зі сплати судового збору, пов'язані з розглядом апеляційної скарги, підлягають розподілу за результатами розгляду справи по суті за загальними правилами, передбаченими статтею 129 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради - задовольнити.
Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2025р. про передачу справи 904/682/25 за підсудністю до Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра - скасувати.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.
Головуючий суддя І.М. Кощеєв
Суддя О.В.Чус
Суддя В.Ф.Мороз