79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"19" вересня 2025 р. Справа № 926/2966/24
Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:
Головуючого (судді-доповідача) Якімець Г.Г.,
Суддів: Бойко С.М., Бонк Т.Б.,
в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи
розглянувши апеляційну скаргу Садгірського районного споживчого товариства від 12 травня 2025 року
на рішення Господарського суду Чернівецької області від 11 квітня 2025 року (повний текст підписано 21.04.2025), суддя Марущак І.В.
у справі № 926/2966/24
за позовом Садгірського районного споживчого товариства, м. Чернівці
до відповідача Фізичної особи-підприємця Ковалюка Володимира Васильовича, м. Чернівці
про стягнення заборгованості за договором оренди в сумі 205 886,03 грн
встановив:
20 листопада 2024 року Садгірське районне споживче товариство звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Фізичної особи-підприємця Ковалюка Володимира Васильовича про стягнення 205 886,03 грн, з яких: 179 198,50 грн - заборгованість за договором оренди, 19 453,81 грн - інфляційні втрати та 7 233,72 грн - 3% річних.
Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 11 квітня 2025 року у справі № 926/2966/24 у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.
Рішення суду мотивоване відсутністю правових підстав для стягнення з відповідача спірної заборгованості по орендній платі, у зв'язку з тим, що відповідач був звільнений від сплати орендної плати за спірний період (до початку торгівельної діяльності), що було визнано позивачем у листі № 23 від 06.07.2021.
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, позивач - Садгірське районне споживче товариство звернулося до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернівецької області від 11 квітня 2025 року у справі № 926/2966/24 та ухвалити нове про задоволення позову щодо стягнення з відповідача на користь позивача 205 886,03 грн, з яких: 179 198,50 грн - заборгованість за договором оренди, 19 453,81 грн - інфляційні втрати та 7 233,72 грн - 3% річних. Зокрема, зазначає, що відповідачем орендна плата під час дії договору сплачена не в повному обсязі та після закінчення строку його дії за ним залишилася заборгованість в сумі 179 198,50 грн, яку він відмовляється сплачувати, зокрема, не сплачено орендну плату за жовтень 2020 - 17000,00 грн., листопад 2020 - 18000,00 грн., грудень 2020 - 19000,00 грн, січень 2021 - 30000,00 грн, лютий 2021 - 30000,00 грн, березень 2021 - 30000,00 грн, квітень 2021 - 30000,00 грн та частково не сплачено за липень 2023 - 5198,50 грн (36000 грн - (20000 грн сплачено + 10801,50 грн стягнуто за виконавчим провадженням). Вказує, що суд надав своє тлумачення змісту Додатку №1 від 30.04.2021 до договору суборенди №4 від 27.08.2020, виходячи з чого дійшов висновку, що умовами цього Додатку №1 передбачено його дію на правовідносини до його укладення, вказавши при цьому на положення частини 3 ст.631 ЦК України; відтак, оскільки початком торговельної діяльності, як встановлено судом, є момент відкриття торговельного закладу, а саме 01.05.2025, то відповідач був звільнений від сплати орендної плати за період користування приміщенням до цієї дати. Наголошує, що в Додатку №1 від 30.04.2021 до договору суборенди сторони не погоджували умови про те, що орендна плата за договором суборенди за попередні періоди до укладання цього Додатку №1 (тобто до 30.04.2021) не сплачується (скасовується) чи відповідач звільняється від сплати такої орендної плати, як вказав суд; не вказано також і про те, що орендна плата за договором не сплачується до дати початку використання відповідачем приміщення за цільовим призначенням (початку здійснення торговельної діяльності); відсутні також і положення про те, що раніше сплачені (до 30.04.2021) відповідачем (орендарем) суми орендної плати зараховуються в рахунок орендних платежів передбачених цим додатком; сторони договору не проводили і фактичних дій по зарахуванню таких платежів. Також вважає безпідставним посилання суду на наявний в матеріалах справи лист позивача вих. №23 від 06.07.2021, адресований відповідачу, як доказ внесення сторонами змін до договору суборенди №4 від 27.08.2020 в частині скасування умов цього договору про сплату орендарем орендної плати (звільнення його від орендної плати) за період з вересня 2020 по квітень 2021 (включно), тобто за перші 8 місяців, оскільки, вказаний лист за своїм змістом має характер ділової переписки сторін, зумовленої вимогами відповідача про відшкодування вартості проведених ним в орендованому приміщенні ремонтних робіт, що не передбачено умовами договору, та незгодою позивача на їх компенсацію, у зв'язку з чим між сторонами виникали розбіжності та спори, аж до розірвання договору.
Крім цього, в апеляційній скарзі позивач просить апеляційний суд долучити до матеріалів справи докази: копії листів ФОП Орловської К.В. від 05.05.2025 та ФОП Ковалюка В.В. від 16.12.2021, посилаючись на те, що останній має значення для правильного вирішення справи оскільки в ньому відповідач ФОП Ковалюк В.В. серед іншого вказує і те, що між позивачем та відповідачем були погоджені додаткові умови по сплаті орендної плати, яка полягала у її відстрочці до травня 2021 року та зменшенні орендної плати, що не узгоджується з його доводами в суді першої інстанції про те, що його було звільнено від орендної плати. Наголошує, що зазначений лист позивач не міг подати до суду першої інстанції оскільки йому не було відомо про існування такого, а про наявність вказаного листа у ФОП Орловської К.В. позивачеві не було відомо. Відтак, просить долучити листи ФОП Орловської К.В. від 05.05.2025 та ФОП Ковалюка В.В. від 16.12.2021 до матеріалів справи та врахувати при вирішенні спору.
Також в апеляційній скарзі позивач зазначає про те, що очікує понести судові витрати в розмірі 15 000 грн, у звязку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач - ФОП Ковалюк Володимир Васильович просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Зокрема, зазначає, що по Договору суборенди № 4 від 27.08.2020 за період з вересня 2020 по квітень 2021 включно немає ніякої заборгованості, адже відповідно до п.2.1 абз.2 та Додатку № 1 до Договору, орендна плата здійснюється згідно цього ж Договору з 01.05.2021 року. Наголошує, що акт прийому-передачі підписаний сторонами 30.04.2021 року, оригінал його повернутий орендодавцю після припинення договору, відтак, з дати підписання договору (27.08.2020) по 30.04.2021 орендна плата не підлягала сплаті. Водночас вважає, що лист позивача від 06.07.2021 за № 23, якому суд першої інстанції надав належну оцінку, не є «діловою перепискою», як стверджує апелянт, а є додатковим підтвердженням вірного трактування та розуміння умов Договору та його Додатку №1 щодо початку сплати орендної плати саме з початком торгівельної діяльності з 01.05.2021 та відповідно звільнення від сплати оренди до цієї дати. Також наголошує, що за весь час дії договору - з вересня 2020 по липень 2023, його сторони однаково вірно трактували положення Договору та його Додатку № 1 щодо початку справляння плати за оренду, і ці обставини проявляються в листах та зверненнях обох сторін, які й підтверджують їх однакове трактування та вірні висновки суду першої інстанції з цього приводу.
Також вважає безпідставними доводи апелянта та клопотання про прийняття, дослідження та надання оцінки новому доказу, а саме листу від 16.12.2021, який нібито позивачу надала саме ФОП Орловська К.В. вже після винесення рішення по суті судом. Звертає увагу суду на те, що цей лист в оригіналі був вручений під підпис представнику орендодавця /позивачу 16.12.2021, як доказ наявний був в нього й на час звернення до суду з позовом, а тому строк подання його до суду пропущений з неповажних причин, та просить суд не брати його до уваги.
Крім цього, відповідач у відзиві на апеляційну скаргу повідомив, що поніс в суді апеляційної інстанції судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6 000 грн., що підтверджує договором та актом.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 19 травня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі № 926/2966/24 за апеляційною скаргою Садгірського районного споживчого товариства на рішення Господарського суду Чернівецької області від 11 квітня 2025 року; справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Заяв про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи від сторін до суду не надходило.
Згідно з ч.1 ст.273 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до п.10 ч.3 ст.2 ГПК України.
Поняття «розумного строку» не має чіткого визначення, проте, розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, №4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, №№32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07 від 15.03.2012).
Розглянувши клопотання апелянта про долучення до матеріалів справи доказів: копії листа ФОП Ковалюка В. В. від 16.12.2021 та копії листа ФОП Орловської К. В. від 05.05.2025 (як доказ отримання листа ФОП Ковалюка В. В. лише після ухвалення судом рішення в цій справі), колегія суддів вирішила відмовити у задоволенні вказаного клопотання апелянта з огляду на таке.
Статтею 269 ГПК України, якою встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Системний аналіз статей 80, 269 ГПК України свідчить про те, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов'язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи (у цьому випадку - позивача).
При цьому за імперативним приписом частини четвертої статті 13 названого Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип рівності сторін у процесі у розумінні "справедливого балансу" між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.
Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 ГПК України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.
Так, враховуючи пояснення апелянта щодо отримання листа від ФОП Орловської К. В. лише у травні 2025 року, апелянтом не доведено неможливості отримання такого доказу (листа ФОП Ковалюка В. В. від 16.12.2021) раніше - під час розгляду справи місцевим господарським судом. Водночас, судом враховано, що лист ФОП Ковалюка В. В. від 16.12.2021 адресований саме позивачу (апелянту) - Садгірському районному споживчому товариству в особі голови правління п. Суховерського Б. Т., а не ФОП Орловській К. В. Більше того, відповідачем заперечено факт щодо неотримання позивачем такого листа та долучено до відзиву на апеляційну скаргу копію листа із відміткою про його отримання позивачем 16.12.2021 року.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає неповажними причини пропуску позивачем строку на подання суду доказів та не бере такі до уваги при вирішенні спору.
Західний апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:
Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 27 серпня 2020 року між Садгірським районним споживчим товариством (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Ковалюком Володимиром Васильовичем (орендар) укладено договір суборенди № 4, за умовами якого орендодавець передав відповідачу у тимчасове користування нежитлове приміщення (в подальшому - приміщення), площею 149,8 кв. м, що розташоване за адресою: м. Чернівці, вул. Перемоги, 7. Цільове призначення використання вказаного приміщення - здійснення торгівельної діяльності (п.п.1.1, 1.2 Договору).
Згідно з п.1.3 Договору передача приміщення проводиться після підписання сторонами акту прийому-передачі.
Пунктом 2.1 Договору визначено, що за оренду нежитлового приміщення орендар сплачує орендодавцю щомісячно орендну плату. Загальна сума щомісячної орендної плати за оренду нежитлового приміщення загальною площею 149,8 кв. м складає: за 1-й місяць оренди - 16 000 грн; за 2-й місяць оренди - 17 000 грн; за 3-й місяць оренди - 18 000 грн; за 4-й місяць оренди - 19 000 грн; починаючи з 5-го місяця орендна плата складає 30 000 грн в місяць, до кінця дії даного Договору. Орендар зобов'язується сплачувати орендну плату щомісячно, не пізніше 25 числа поточного місяця за наступний місяць на розрахунковий рахунок товариства. Перший платіж за оренду приміщення складається з сум орендної плати за перший та останній місяць оренди згідно даного Договору.
За спожиту електроенергію та інші комунальні послуги орендар сплачує орендодавцю до 10 числа поточного місяця за виставленими орендодавцем рахунками (п.2.2 Договору).
Відповідно до п.3.3 Договору орендодавець зобов'язується передати орендарю приміщення згідно з розділом 1 даного Договору по акту прийому-передачі, в котрому зазначається технічний стан об'єкта на момент передачі його в оренду.
Згідно з п.8.4 Договору останній вступає в силу з 01 вересня 2020 року та діє до 31 липня 2023 року.
Листом від 28.08.2020 ФОП Ковалюк В. В. звернувся до Садгірського районного споживчого товариства, в якому просив звільнити його від сплати орендної плати за договором суборенди № 4 від 27.08.2020 на період до завершення ним погоджених із позивачем ремонтних робіт у приміщенні по вул. Перемоги, 7 площею 149,8 кв. м, а саме: до квітня 2021 року включно.
Крім того, листом від 14.09.2020, адресованим позивачу, відповідач просив кошти, перераховані за перший місяць оренди в сумі 16 000 грн зарахувати як часткову оплату за останній місяць оренди за договором суборенди № 4 від 27.08.2020. Також погодився на пропозицію орендодавця до квітня 2021 року внести суму орендної плати за останній місяць договору суборенди.
Судом встановлено, що докази надіслання вказаних листів позивачу чи отримання ним цих листів в матеріалах справи відсутні.
30 квітня 2021 року сторони уклали додаток № 1 до договору суборенди № 4 від 27.08.2020, який є його невід'ємною частиною та яким у зв'язку із значним погіршенням фінансово-економічного стану підприємства, затриманням відкриття магазину за адресою: м. Чернівці, вул. Перемоги, 7, викликаних запровадженням в державі санітарно-епідеміологічних заходів і обмежень та розглянувши пропозиції ФОП Ковалюка Володимира Васильовича, доповнили пункт 2.1 Договору в частині сплати щомісячної орендної плати з моменту відкриття торгівельного закладу та встановили її наступним чином: травень 2021 - 12 000 грн, червень 2021 - 13 000 грн, липень 2021 - 14 000 грн, серпень 2021 - 15 000 грн, вересень 2021 - 16 000 грн, жовтень 2021 - 17 000 грн, листопад 2021 - 18 000 грн, грудень 2021 - 19 000 грн, січень 2022 - 20 000 грн, лютий 2022 - 21 000 грн, березень 2022 - 22 000 грн, квітень 2022 - 23 000 грн, травень 2022 - 24 000 грн, червень 2022 - 25 000 грн, липень 2022 - 26 000 грн, серпень 2022 - 27 000 грн, вересень 2022 - 28 000 грн, жовтень 2022 - 29 000 грн, листопад 2022 - 30 000 грн, грудень 2022 - 31 000 грн, січень 2023 - 32 000 грн, лютий 2023 - 33 000 грн, березень 2023 - 34 000 грн, квітень 2023 - 35 000 грн, травень 2023 - 36 000 грн, червень 2023 - 36 000 грн, липень 2023 - 36 000,00 грн. За період з січня по квітень 2021 року орендна плата не встановлена.
Як зазначає позивач у позовній заяві, на виконання умов Договору відповідачу передано в користування зазначене вище нежитлове приміщення загальною площею 149,8 кв. м, разом з тим, сторонами суду не надано оригінал акту прийому-передачі орендованого майна відповідно до вимог пункту 1.3 Договору.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості по орендній платі ФОП Ковалюк В. В. згідно договору суборенди № 4 від 27.08.2020 та Додатку до нього № 1 від 30.04.2021 за період з 20 серпня 2020 року по липень 2023 року відповідачу нараховано орендну плату в сумі 862 000 грн, з яких відповідачем сплачено 656 000 грн, що не заперечувалося сторонами.
Так, судом встановлено, що 28.08.2020 (на наступний день після укладення Договору) орендарем сплачено 16 000 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 163 від 28.08.2020 (призначення платежу - за 1-й місяць згідно договору суборенди № 4 від 27.08.2020).
17 вересня 2020 року відповідачем сплачено 8 000 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 177 від 17.09.2020 (призначення платежу - оплата оренди приміщення за останній місяць згідно договору суборенди № 4 від 27.08.2020).
23 жовтня 2020 року відповідачем сплачено 8 000 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № @2PL222083 від 23.10.2020 (призначення платежу - оплата оренди приміщення за останній місяць згідно договору суборенди № 4 від 27.08.2020).
03 березня 2021 року відповідач сплатив 4 000 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № @2PL974532 від 03.03.2021 (призначення платежу - оплата оренди приміщення за останній місяць згідно договору суборенди № 4 від 27.08.2020).
У подальшому орендна плата сплачувалася відповідачем починаючи з травня 2021 року по травень 2023 року в сумах, погоджених сторонами в Додатку №1 до Договору, що підтверджуються платіжними інструкціями, копії яких долучено до позовної заяви.
Також судом встановлено, що протягом дій Договору відповідач відшкодовував позивачу вартість використаної ним електроенергії в орендованому приміщенні, в т.ч. за листопад-грудень 2020 року та січень-березень 2021 року, що підтверджується платіжними інструкціями № @2PL128179 від 08.12.2020, № @2PL291507 від 11.01.2021, № @2PL091391 від 17.03.2021. Відповідач також сплачував за водовідведення, водопостачання, що підтверджується платіжними інструкціями, копії яких містяться у матеріалах справи.
Крім цього, судом встановлено, що 01 травня 2021 року між Фізичною особою-підприємцем Ковалюком Володимиром Васильовичем та Фізичною особою-підприємцем Орловською Катериною Василівною укладено договір суборенди вказаного вище нежитлового приміщення № 01/05/21, площею 149,8 кв. м, за адресою: м. Чернівці, вул. Перемоги, 7.
Об'єкт суборенди передано ФОП Орловській К. В. за актом прийому-передачі нерухомого майна від 01 травня 2025 року.
Як вбачається з адресованого відповідачу листа Садгірського районного споживчого товариства за вих.№ 23 від 06 липня 2021 року, товариство звільнило ФОП Ковалюка В. В. від сплати орендної плати за період до початку торгівельної діяльності, який ним затягувався (вересень 2020 року - квітень 2021 року) та по запропонованому графіку вийшло на обумовлену суму орендної плати лише у вересні 2022 року (арк. справи 156 том І).
13 липня 2023 року позивачем на адресу відповідача направлено претензію вих. № 7 від 12.07.2023 з вимогою сплати заборгованості по орендній платі в сумі 190 000 грн з доданим до неї розрахунком заборгованості. Вказане відправлення відповідачем не отримано та повернуто, у зв'язку із закінченням терміну зберігання.
Також судом встановлено, що 13 жовтня 2023 року Господарським судом Чернівецької області за заявою позивача видано судовий наказ у справі № 926/4416/23 про стягнення з ФОП Ковалюка В. В. заборгованості за договором суборенди № 4 від 27.08.2020 в сумі 190 000 грн.
15 квітня 2024 року постановою державного виконавця Третього відділу ДВС у м. Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відкрито виконавче провадження № 74736281 з виконанню судового наказу від 13.10.2023 № 926/4416/23.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 30 квітня 2024 року за заявою відповідача судовий наказ у справі № 926/4416/23 від 13.10.2023 скасовано.
Постановою заступника начальника Третього відділу ДВС у м. Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 14 травня 2024 року виконавче провадження № 74736281 по виконанню вищевказаного судового наказу від 13.10.2023 №926/4416/23 закінчено, у зв'язку з постановленням ухвали Господарського суду Чернівецької області від 30.04.2024 про скасування наказу.
У листопаді 2024 року Садгірське районне споживче товариство звернулося до суду з цим позовом про стягнення з ФОП Ковалюка Володимира Васильовича 205 886,03 грн, з яких: 179 198,50 грн - заборгованість за договором оренди за період з вересня 2020 року по квітень 2021 року включно, 19 453,81 грн - інфляційні втрати та 7 233,72 грн - 3% річних.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а у відповідності до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст.759 ЦК України).
Згідно з ч.ч.1, 3, 5 ст.762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Статтею 795 ЦК України встановлено, що передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
В силу положень ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Поряд з тим, відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як встановлено судом вище оригінал акту прийому-передачі орендованого приміщення сторонами суду не надано. При цьому, до заперечень на відповідь на відзив відповідачем додано копію акту приймання-передачі до договору суборенди № 4 від 27.08.2020, датованого 30.04.2021, однак позивач заперечував факт наявності акту приймання-передачі та оригінал акту не був наданий відповідачем на вимогу суду, відтак, судом першої інстанції керуючись ст.91 ГПК України, не взято до уваги наданий відповідачем акт.
Разом з цим, колегія суддів звертає увагу, що у п.2.1 Договору суборенди № 4 сторонами погоджено, що оплата за оренду приміщення здійснюється з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі, однак, позивачем, при зверненні до суду з цим позовом про стягнення орендної плати за період з вересня 2020 року по квітень 2021 року, не надано суду будь-якого іншого акту приймання-передачі орендованого приміщення.
Водночас, на підставі доказів, що містяться у матеріалах справи, судом встановлено, що відповідачем використовувалося орендоване приміщення з моменту укладення договору суборенди, що не заперечувалося представником відповідача (визнав, що відповідачем за період з січня по квітень 2021 року в орендованому приміщенні проводились ремонтні роботи, сплачувались рахунки за комунальні послуги). Відтак, суд дійшов правильного висновку, що відсутність акту приймання-передачі орендованого майна не свідчить про відсутність договірних правовідносин між сторонами.
Поряд з тим, судом враховано, що 30 квітня 2021 року сторони уклали додаток № 1 до договору суборенди № 4 від 27.08.2020, який є його невід'ємною частиною та яким у зв'язку із значним погіршенням фінансово-економічного стану підприємства, затриманням відкриття магазину за адресою: м. Чернівці, вул. Перемоги, 7, викликаних запровадженням в державі санітарно-епідеміологічних заходів і обмежень та розглянувши пропозиції ФОП Ковалюка Володимира Васильовича, доповнили пункт 2.1 Договору в частині сплати щомісячної орендної плати з моменту відкриття торгівельного закладу та встановили її наступним чином: травень 2021 - 12 000 грн, червень 2021 - 13 000 грн, липень 2021 - 14 000 грн, серпень 2021 - 15 000 грн, вересень 2021 - 16 000 грн, жовтень 2021 - 17 000 грн, листопад 2021 - 18 000 грн, грудень 2021 - 19 000 грн, січень 2022 - 20 000 грн, лютий 2022 - 21 000 грн, березень 2022 - 22 000 грн, квітень 2022 - 23 000 грн, травень 2022 - 24 000 грн, червень 2022 - 25 000 грн, липень 2022 - 26 000 грн, серпень 2022 - 27 000 грн, вересень 2022 - 28 000 грн, жовтень 2022 - 29 000 грн, листопад 2022 - 30 000 грн, грудень 2022 - 31 000 грн, січень 2023 - 32 000 грн, лютий 2023 - 33 000 грн, березень 2023 - 34 000 грн, квітень 2023 - 35 000 грн, травень 2023 - 36 000 грн, червень 2023 - 36 000 грн, липень 2023 - 36 000,00 грн. За період з січня по квітень 2021 року орендна плата не встановлена.
Як правильно встановлено місцевим господарським судом, зі змісту Додатку № 1 вбачається, що орендна плата за договором суборенди справляється починаючи з травня 2021 року, тобто з моменту відкриття торговельного закладу та наведено графік платежів.
Представниками сторін визнано момент початку торговельної діяльності - відкриття торговельного закладу 01 травня 2025 року.
Так, судом встановлено, що 01 травня 2021 року між Фізичною особою-підприємцем Ковалюком Володимиром Васильовичем та Фізичною особою-підприємцем Орловською Катериною Василівною укладено договір суборенди вказаного вище нежитлового приміщення № 01/05/21, площею 149,8 кв. м, за адресою: м. Чернівці, вул. Перемоги, 7. Об'єкт суборенди передано ФОП Орловській К. В. за актом прийому-передачі нерухомого майна від 01 травня 2025 року.
Також судом правильно надано оцінку адресованому відповідачу листу Садгірського районного споживчого товариства за вих.№ 23 від 06 липня 2021 року, в якому останнє зазначило, що звільнило ФОП Ковалюка В. В. від сплати орендної плати за період до початку торгівельної діяльності, який ним затягувався (вересень 2020 року - квітень 2021 року) та по запропонованому графіку вийшло на обумовлену суму орендної плати лише у вересні 2022 року (арк. справи 156 том І). Вказаний лист поряд із Додатком № 1 від 30 квітня 2021 року є належними доказами, які підтверджують відсутність підстав для сплати відповідачем позивачу орендної плати у спірний період (до початку торговельної діяльності - з вересня 2020 року по квітень 2021 року включно), за обставин відсутності оригіналу акту приймання-передачі орендованого приміщення.
Водночас, суд звертає увагу, що позивач не звертався до відповідача з моменту укладення договору до 13 липня 2023 року (претензія вих. № 7 від 12.07.2023) з вимогами щодо сплати заборгованості по орендній платі за період з вересня 2020 року по квітень 2021 року включно.
Господарським процесуальним кодексом України закріплені основні засади господарського судочинства, зокрема у силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 ГПК України) обов'язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.
Основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 ГПК України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.
При цьому, відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому, питання про належність доказів остаточно вирішується судом (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 зі справи №910/4055/18, від 16.04.2019 зі справи №925/2301/14).
Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв'язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов'язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.
Належність, як змістовна характеристика та допустимість, як характеристика форми, є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом.
Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що судам слід враховувати, що допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні або не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, з'ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Враховуючи все наведене вище, з огляду на умови укладеного сторонами Додатку № 1 від 30 квітня 2021 року до договору суборенди № 4 від 27 серпня 2020 року, а також зміст листа Садгірського районного споживчого товариства вих.№ 23 від 06 липня 2021 року, беручи до уваги особливості виникнення та існування правовідносин між сторонами у цій справі, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з орендної плати в сумі 179 198,50 грн за договором суборенди № 4 від 27.08.2020.
Позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних та інфляційних втрат є похідними від основної вимоги (про стягнення заборгованості з орендної плати), відтак, задоволенню також не підлягають.
Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.
Доводи скаржника про скасування рішення суду першої інстанції є безпідставними та не спростовують висновків, викладених судом в оскаржуваному рішенні.
Судовий збір за подання апеляційної скарги, у відповідності до ст.129 ГПК України, покладається на скаржника.
Крім цього, у відзиві на апеляційну скаргу відповідач повідомив, що поніс в суді апеляційної інстанції судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6 000 грн, що підтверджує договором та актом та просив суд стягнути такі витрати з позивача.
Так, судом встановлено, що інтереси відповідача в суді апеляційної інстанції представляла адвокат Попова-Завгородня Сніжана Григорівна на підставі договору про надання правової (правничої) допомоги від 07 травня 2025 року та ордеру на надання правничої допомоги серія СЕ № 1112265 від 23 травня 2025 року.
Згідно з пп. «а» п.1.1 Договору адвокат приймає доручення від замовника на надання правової допомоги, захист та представлення інтересів замовника у справі № 926/2966/24 в Західному апеляційному господарському суді, а саме ознайомлення з матеріалами справи, підготовка позиції по справі після винесення судом першої інстанції рішення по суті (основного та додаткового), складання та подання відзиву на апеляційну скаргу позивача (в разі її подання).
Відповідно до п.2.1 Договору за надання правової допомоги, визначеної в пп. «а» п.1.1 замовник сплачує адвокату винагороду (гонорар) в розмірі 6 000 грн, про що складається та підписується сторонами Акт виконаних робіт.
Як вбачається з акту виконаних робіт за договором про надання правничої (правової) допомоги від 28 травня 2025 року сторони погодили та визнають, що у відповідності до пп. «а» п.1.1 Договору погоджена правова допомога виконана адвокатом в повному обсязі та вартість такої допомоги становить 6 000 грн.
Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
В силу положень ч.4 ст.129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За змістом ч.1 ст.126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.2 ст.126 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст. 126 ГПК України).
Відповідно до ч.4 ст.126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з ч.5 ст.126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч.6 ст.126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Слід зазначити, що від позивача до апеляційного суду не надходило клопотання про зменшення розміру витрат відповідача на послуги професійної правничої допомоги, хоча останньому надсилався відзив на апеляційну скаргу та долучені до нього додатки.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.5-7, ч.9 ст.129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладено в пунктах 33-34, 37 додаткової постанови від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Також відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, повинен враховувати, що:
-не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21);
-при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 775/9215/15ц);
-суд зобов'язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 775/9215/15ц).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі № 914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Так, проаналізувавши подані відповідачем докази щодо понесення витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 6 000 грн, беручи до уваги предмет спору, кількість документів, що знаходиться у матеріалах справи, незначну складність цієї справи, поведінку сторін, враховуючи надані адвокатом послуги - складення відзиву на апеляційну скаргу на 9 аркушів, виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності, принципу співмірності та розумності судових витрат, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої фактичності та неминучості) та розумності їх розміру, пропорційності до предмета спору та обсягу наданих послуг, враховуючи, що для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, апеляційний господарський суд дійшов висновку не присуджувати відповідачу, на користь якого ухвалено судове рішення, всі його витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Разом з тим, колегія суддів, керуючись критеріями обґрунтованості, пропорційності та розумності, дійшла висновку, що витрати відповідача на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції підлягають відшкодуванню позивачем частково в сумі 4 000 грн (за складання адвокатом відзиву на апеляційну скаргу).
З огляду на наведене, клопотання ФОП Ковалюка В. В., викладене у відзиві на апеляційну скаргу, про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню.
Враховуючи положення ст.129 ГПК України, з позивача на користь відповідача слід стягнути 4 000 грн - у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи Західним апеляційним господарським судом.
Керуючись ст.ст.123, 126, 129, 236, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд,
ухвалив:
Рішення Господарського суду Чернівецької області від 11 квітня 2025 року у справі № 926/2966/24 залишити без змін, а апеляційну скаргу Садгірського районного споживчого товариства - без задоволення.
Клопотання Фізичної особи-підприємця Ковалюка Володимира Васильовича, викладене у відзиві на апеляційну скаргу, про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволити частково.
Стягнути з Садгірського районного споживчого товариства (58000, місто Чернівці, вулиця Перемоги, будинок 18; ідентифікаційний код юридичної особи - 01788467) на користь Фізичної особи-підприємця Ковалюка Володимира Васильовича ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) 4 000 грн - у відшкодування витрат на правничу допомогу під час розгляду справи Західним апеляційним господарським судом.
На виконання постанови видати наказ.
Матеріали справи № 926/2966/24 повернути до Господарського суду Чернівецької області.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку, у відповідності до вимог ст.ст.286-291 ГПК України.
Головуючий (суддя-доповідач) Якімець Г.Г.
Суддя Бойко С.М.
Суддя Бонк Т.Б.