Справа № 521/509/25
Номер провадження:1-кп/521/1220/25
13 червня 2025 року м. Одеса
Хаджибейський районний суд міста Одеси в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
за участю прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
під час судового розгляду кримінального провадження №521/509/25 відносно:
ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Одеса, громадянина України, не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2, 3 ст. 307 КК України, -
На розгляді Хаджибейського районного суду м. Одеси перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2, 3 ст. 307 КК України, при викладених в обвинувальному акті обставинах.
У судовому засіданні прокурором, відповідно до ст. 331 КПК України, було заявлено клопотання про продовження застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ще на два місяці. Клопотання обґрунтоване тим, що ОСОБА_4 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2, 3 ст. 307 КК України, на думку прокурора, продовжують існувати ризики, передбачені ст. 177 КПК України, а саме можливість обвинуваченого переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадження та вчинити інше кримінальне правопорушення.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_5 заперечував проти задоволення клопотання прокурора з огляду на недоведеність вказаних стороною обвинувачення ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, які, на їх думку, є необґрунтованими, просили суд зменшити розмір застави як альтернативного запобіжного заходу відносно ОСОБА_4 або змінити запобіжний захід на більш м'який.
Обвинувачений ОСОБА_4 підтримав думку свого захисника.
Розглянувши клопотання прокурора про продовження застосування відносно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, вислухавши думку учасників судового засідання, суд вважає за необхідне задовольнити клопотання прокурора та продовжити строк дії запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою строком ще на 60 днів. При цьому суд виходить з наступного.
Строк перебування обвинуваченого ОСОБА_4 під вартою, який встановлений ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 28.04.2025, спливає 26.06.2025. Враховуючи неможливість до спливу строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою закінчити судовий розгляд кримінального провадження та прийняти остаточне рішення суд, керуючись зазначеними нормами процесуального права, зобов'язаний розглянути та вирішити заявлене прокурором клопотання про продовження строку тримання обвинувачених під вартою.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Метою застосування запобіжних заходів відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобіганню спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому він підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Прокурор не має права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених КПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Частиною 3 ст. 199 КПК України передбачено, що суд при продовженні строку тримання під вартою враховує обставини, які свідчать про те що заявлені ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання під вартою.
ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Продовження тримання особи під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості (рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року).
Так, у клопотанні прокурором заявлено наявність ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні та вчинити інше кримінальне правопорушення.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами. При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний чи обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) буде здійснювати відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Ризик переховування від суду обумовлюється, серед іншого, можливістю притягнення до кримінальної відповідальності та пов'язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями) і, зокрема, суворістю передбаченого покарання, оскільки ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні декількох кримінальних правопорушень, зокрема, особливо тяжкого злочину, покарання за який передбачено позбавлення волі на строк від дев'яти до дванадцяти років із конфіскацією майна. Вказане особливо сильно підвищує ризик переховування обвинуваченого від органів досудового розслідування та суду.
Покарання, зокрема, у вигляді позбавлення волі на значний строк, яке може бути призначене відносно ОСОБА_4 у випадку визнання його винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2, 3 ст. 307 КК України, особливо сильно підвищує ризик переховування від суду.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Також, суд вважає доведеним наявність ризику незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні. Показання свідків мають суттєве значення для доведення обставин, які підлягають доказуванню у цьому кримінальному провадженні. В умовах зацікавленості обвинуваченого у відверненні негативних наслідків, обумовлених притягненням до кримінальної відповідальності, він може безпосередньо або використовуючи зв'язки з іншими особами, впливати на свідків у різних формах (умовляння, підкуп, заохочення, погрози тощо), з метою їх спонукання до ненадання показань, перекручування або спотворення обставин, які їм відомі, тощо.
На наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України (вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється), вказує той факт, що підозрюваний ОСОБА_4 ніде не працює, не має законного джерела доходу, що може спонукати його до вчинення нових злочинів, із метою отримання коштів для забезпечення власного проживання. Крім того є підстави вважати, що ОСОБА_4 отримує дохід у зв'язку з своєю протиправною діяльністю.
Будь - яких підстав для зміни чи скасування обраного до обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою під час розгляду клопотання прокурора судом не встановлено.
За змістом ст. 178 КПК України, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 суд також враховує наступні обставини: тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується; вік та стан здоров'я обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків; майновий стан обвинуваченого; відсутність судимостей.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. У рішенні від 26 січня 1993 року у справі «W. проти Швейцарії» Європейський суд з прав людини зазначив, що тривале тримання під вартою може виявитись виправданим лише за наявності конкретних ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Суд вважає, що перелічені прокурором доводи під час розгляду клопотання є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти доведеним під час розгляду ризикам.
Доводи сторони захисту щодо відсутності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, не є такими, що гарантують виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, нічим не підтверджені та спростовані у ході судового розгляду клопотання.
Обставин, які є перешкодою для продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, передбачених ч. 2 ст. 183 КПК України, на думку суду, немає.
Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених КПК України, крім випадків, передбачених ч. 4 ст. 183 КПК України.
Згідно п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У виключних випадках, якщо слідчий суддя встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється у вчиненні особливого тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (частина 5 статті 182 КПК України).
Відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 КПК України. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави буде достатнім стримуючим засобом, щоб виключити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Таким чином, при визначенні розміру застави суд враховує обставини кримінального правопорушення, у якому обвинувачується ОСОБА_4 , дані про особу обвинуваченого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, тому приходить до висновку, що достатньо визначити заставу у розмірі, що складає 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 908 400 гривень.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 177, 178, 182, 183, 199, 331, 369-372 КПК України, суд -
Клопотання прокурора Одеської обласної прокуратури про продовження відносно ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, - задовольнити.
Продовжити відносно ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на два місяці (60 днів), тобто до 11.08.2025 включно.
Визначити розмір застави як запобіжного заходу, достатнього для забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_4 обов'язків, у розмірі 300 (триста) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 908 400 (дев'ятсот вісім тисяч чотириста) гривень.
Обвинувачений або заставодавець мають право у будь який момент внести заставу. Обвинувачений звільняється з-під варти після внесення застави.
У разі внесення застави, покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України:
1.прибувати за викликом до суду;
2.не відлучатися за межі м. Одеси без дозволу суду;
3.повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи.
Копію ухвали вручити прокурору, обвинуваченому, захиснику та направити до ДУ «Одеський слідчий ізолятор».
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Головуючий суддя: ОСОБА_6