29 вересня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/5291/24 пров. № А/857/29894/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Кузьмича С. М., Курильця А. Р.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2024 року у справі №300/5291/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,-
суддя в 1-й інстанції - Григорук О. Б.,
дата ухвалення рішення - 25 жовтня 2024 року,
місце ухвалення рішення - м. Івано-Франківськ,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, в якому просив визнати протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про відмову у призначенні пенсії від 19 січня 2022 року №091630001139; зобов'язати відповідача зарахувати йому до страхового стажу періоди роботи згідно з записами у трудовій книжці НОМЕР_1 , дублікату трудової книжки НОМЕР_2 , атестату професійно-технічного училища №13 (м. Інта Комі АРСР) №3500, диплому Барнаульської спеціальної середньої школи підготовки керівного складу МВС СРСР НОМЕР_3 , архівної довідки філіалу центрального архіву міноборони рф від 20 серпня 2019 року №19/2/7078; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву від 11 січня 2022 року №369 про призначення пенсії за віком згідно із статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV, нарахувати й провести пенсійні виплати.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про відмову у призначенні пенсії від 19 січня 2022 року №091630001139. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи згідно з записами трудової книжки НОМЕР_1 , дублікату трудової книжки НОМЕР_2 , атестату професійно-технічного училища №13 (м. Інта Комі АРСР) №3500, диплому Барнаульської спеціальної середньої школи підготовки керівного складу МВС СРСР НОМЕР_3 , архівної довідки філіалу центрального архіву міноборони РФ від 20 серпня 2019 року №19/2/7078. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11 січня 2022 року №369 про призначення пенсії за віком згідно із статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням у частині задоволених позовних вимог, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що загальний страховий стаж позивача склав 7 років 3 місяці, 26 днів, що не дає підстав для призначення пенсії. Вказує, що згідно з записами у трудовій книжці НОМЕР_4 та дублікату трудової книжки НОМЕР_5 прізвище позивача не відповідає паспортним даним, крім того, запис у трудовій книжці НОМЕР_4 про проходження військової служби з 06 травня 1977 року по 22 травня 1979 року, зроблено з порушенням п.2.17 Інструкції №162, а в уточнюючій довідці від 20 серпня 2019 року №19/2/7078 зазначено, що у списках про звільнення з військової частини прізвище ОСОБА_1 відсутнє. Період навчання в Барнаульській спеціальній середній школі підготовки керівного складу МВС СРСР згідно з дипломом НОМЕР_3 від 28 серпня 1987 року перетинається з періодом роботи. У записах про прийом та звільнення з роботи з 06 березня 1990 року по 31 травня 1990 року не зазначено дати наказів, чим порушено п.2.3 Інструкції №162. Записи №22-23 трудової книжки про періоди роботи з 05 березня 1990 року по 19 жовтня 1992 року не відповідають хронології, оскільки у записах №16-17, 18-19, 20-21 зазначено періоди роботи, які передують йому та перетинаються. Щодо вимоги про зарахування до стажу періоду роботи з 17 лютого 2006 року по 19 квітня 2006 року та з 06 липня 2006 року по 23 серпня 2007 року на території росії, то вказує, що у пенсійного органу відсутня інформація про сплату страхових внесків у ці періоди, як основної умови зарахування періоду трудової діяльності до страхового стажу. Враховуючи зазначене, позивачу було відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Крім того, покликається на пропуск строку звернення у суд з цим позовом. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 11 січня 2022 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком.
За результатом розгляду заяви позивача від 11 січня 2022 року Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області прийняло рішення від 19 січня 2022 року №091630001139, яким заявнику відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу (не менше 19 років після досягнення 63 років), встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV.
За результатами розгляду документів, доданих до заяви, не взято до уваги трудову книжку НОМЕР_1 , дублікат трудової книжки НОМЕР_2 , атестат № НОМЕР_6 , диплом НОМЕР_3 , оскільки прізвище, яке зазначено в документах не відповідає паспорту громадянина України (друга сторінка записи російською мовою).
Крім того, звернуто увагу на те, що запис про проходження військової служби з 06 травня 1977 року по 22 травня 1979 року, згідно із записами трудової книжки НОМЕР_1 , зроблено з порушенням п.2.17 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162, а в уточнюючій довідці від 20 серпня 2019 року №19/2/7078 зазначено, що у списках про звільнення з військової частини прізвище ОСОБА_2 відсутнє; період навчання (диплом від 28 серпня 1987 року НОМЕР_3 ) перетинається з періодом роботи; на записах про прийом та звільнення з роботи з 06 березня 1990 року по 31 травня 1990 року, згідно із записами трудової - книжки НОМЕР_1 , не зазначено дати наказів, чим порушено п.2.3, п.2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162; запис про період роботи з 05 березня 1990 року по 19 жовтня 1992 року, згідно із записами №22-23 трудової книжки НОМЕР_1 , не відповідає хронології (під №16-17; №18-19; 20-21 - зазначено періоди роботи, які передують йому та перетинаються); періоди робота на території рф з 17 лютого 2006 року по 19 квітня 2006 року згідно із записами трудової книжки НОМЕР_1 та з 06 липня 2006 року по 23 серпня 2007 року, згідно із записами дубліката трудової книжки НОМЕР_2 не підтверджені компетентними органами рф відповідно до Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (відсутня інформація про сплату страхових внесків) (а.с.19, 20).
Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 03 квітня 2024 року у справі №344/3227/24 заяву задоволено частково. Встановлено факт, що трудова книжка НОМЕР_1 , дублікат трудової книжки НОМЕР_2 , атестат професійно-технічного училища №13 м. Інта комі арср №3500, диплом Барнаульської спеціальної середньої школи підготовки керівного складу мвс срср № НОМЕР_7 , належать ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У решті вимог заяви відмовлено (а.с.41-44).
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 20 червня 2024 року у справі №344/3227/24, яка набрала законної сили, апеляційну скаргу задоволено частково. Рішення Івано-Франківського міського суду від 03 квітня 2024 року в частині відмови у задоволенні вимоги про встановлення факту належності архівної довідки центрального архіву міністерства оборони рф від 20 серпня 2019 року №19/2/7078 ОСОБА_1 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. В частині вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту належності архівної довідки центрального архіву міністерства оборони рф від 20 серпня 2019 року №19/2/7078 ОСОБА_1 закрито провадження (а.с.45-52).
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем протиправно не зараховано до загального страхового стажу позивача періоди його роботи згідно з записами трудової книжки НОМЕР_1 , дублікату трудової книжки НОМЕР_2 , атестату професійно-технічного училища №13 (м. Інта Комі АРСР) №3500, диплому Барнаульської спеціальної середньої школи підготовки керівного складу МВС СРСР НОМЕР_3 , архівної довідки філіалу центрального архіву міноборони рф від 20 серпня 2019 року №19/2/7078, оскільки недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника; при цьому, судовими рішеннями у справі №344/3227/24 встановлено факт належності вищевказаних документів позивачу. Крім того, відсутність інформації про сплату страхових внесків за певні періоди роботи жодним чином не підтверджує несплату таких внесків, відсутність інформації від пенсійного органу російської інформації щодо підтвердження страхового стажу позивача, не є підставою для неврахування вказаних періодів трудової діяльності до страхового стажу, що дає право позивачу на призначення йому пенсії, а тому оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії є протиправним і підлягає скасуванню і з метою захисту прав позивача необхідно зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до загального страхового стажу позивача вищевказані періоди роботи та повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком із врахуванням висновків суду. Разом з тим, судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, тому підстави для задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та провести пенсійні виплати позивачу відсутні, оскільки є передчасними.
Колегія суддів зазначає, що апелянт оскаржує рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, тому з врахуванням ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Даючи правову оцінку висновку суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, колегія суддів вважає, що такий відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно з ч.3 ст.23 Загальної декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (Закон №1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначено.
Ст.1 Закону №1058-ІV передбачає, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом; пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст.24 цього Закону страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно зі ст.56 Закону України №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (у редакції, що діяла до 01 січня 2004 року) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Порядок підтвердження стажу регламентовано у статті 62 Закону №1788-XII, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Відповідно до п.1-3 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Таким чином, необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
За змістом п.2.2, 2.3 Інструкції №162 (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.
Згідно з п.1.4 Інструкції №162 питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06 вересня 1973 року №656 “Про трудові книжки робітників та службовців» та даною Інструкцією.
Відповідно до п.1 вищевказаної Постанови трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Згідно п.13 цієї Постанови при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
За змістом п.18 Постанови №656 “Про трудові книжки робітників та службовців» відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Таким чином, з системного аналізу вказаних вище правових норм вбачається, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період. При цьому, записи у трудовій книжці позивача засвідчені підписами та печатками.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 03 квітня 2024 року у справі №344/3227/24 встановлено факт, що трудова книжка НОМЕР_1 , дублікат трудової книжки НОМЕР_2 , атестат професійно-технічного училища №13 м. Інта комі арср №3500, диплом Барнаульської спеціальної середньої школи підготовки керівного складу мвс срср № НОМЕР_7 , належать ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У решті вимог заяви відмовлено (а.с.41-44).
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 20 червня 2024 року у справі №344/3227/24, яка набрала законної сили, апеляційну скаргу задоволено частково. Рішення Івано-Франківського міського суду від 03 квітня 2024 року в частині відмови у задоволенні вимоги про встановлення факту належності архівної довідки центрального архіву міністерства оборони РФ від 20 серпня 2019 року №19/2/7078 ОСОБА_1 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. У частині вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту належності архівної довідки центрального архіву міністерства оборони РФ від 20 серпня 2019 року №19/2/7078 ОСОБА_1 закрито провадження (а.с.45-52).
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що враховуючи приписи ч.4 ст.78 КАС України не потребують доказуванню при розгляді цієї справи ті обставини, що трудова книжка НОМЕР_1 , дублікат трудової книжки НОМЕР_2 , атестат професійно-технічного училища №13 м. Інта комі арср №3500, диплом Барнаульської спеціальної середньої школи підготовки керівного складу мвс срср № НОМЕР_7 , належать ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Щодо зазначення відповідачем про те, що запис про проходження військової служби з 06 травня 1977 року по 22 травня 1979 року, згідно із записами трудової книжки НОМЕР_1 , зроблено з порушенням п.2.17 Інструкції від 20.06.1974 №162, а в уточнюючій довідці від 20 серпня 2019 року №19/2/7078 зазначено, що у списках про звільнення з військової частини прізвище ОСОБА_2 відсутнє; на записах про прийом та звільнення з роботи з 06 березня 1990 року по 31 травня 1990 року, згідно із записами трудової - книжки НОМЕР_1 , не зазначено дати наказів, чим порушено п.2.3, п.2.26 Інструкції від 20.06.1974 №162, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що такі недоліки трудової книжки не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист з огляду на те, що позивач жодним чином не впливав на дотримання роботодавцем порядку заповнення трудової книжки та не може нести негативні наслідки за окремі її недоліки, а підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Колегія суддів зазначає, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації; за порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що орган пенсійного фонду має усі правові підстави для того, щоб самостійно витребовувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, проведення перевірки, зустрічної перевірки для з'ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Разом з тим, у спірних правовідносинах пенсійним органом не подано жодного доказу щодо вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності записів у трудовій книжці, а відмовлено у зарахуванні до страхового стажу спірних періодів роботи, виявивши певні недоліки.
Щодо зазначення відповідачем в оскаржуваному рішенні про те, що період навчання (диплом від 28 серпня 1987 року НОМЕР_3 ) перетинається з періодом роботи; запис про період роботи з 05 березня 1990 року по 19 жовтня 1992 року, згідно із записами №22-23 трудової книжки НОМЕР_1 , не відповідає хронології (під №16-17; №18-19; 20-21 - зазначено періоди роботи, які передують йому та перетинаються), то колегія суддів зазначає наступне.
За змістом п.2.13 Інструкції від 20.06.1974 №162 робота за сумісництвом, оформлена в установленому порядку, у трудовій книжці зазначається окремим рядком. Запис про роботу за сумісництвом та про її закінчення провадиться адміністрацією за місцем основної роботи.
З врахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно критично оцінив такі мотиви відмови у зарахуванні спірних періодів до страхового стажу у зв'язку з перетином періодів, оскільки недоліки заповнення трудової книжки позивача при дотриманні усіх інших вимог щодо порядку оформлення записів, що містять відомості про роботу (прийняття на роботу, звільнення з роботи тощо) скріплені однією печаткою під записом про звільнення, не є достатньою підставою для не зарахування окремих періодів роботи особи до страхового стажу, адже визначальним є підтвердження факту виконання роботи, а не правильність заповнення трудової книжки.
Даючи правову оцінку правомірності зарахування судом першої інстанції до страховою стажу позивача періоду роботи на території рф з 17 лютого 2006 року по 19 квітня 2006 року згідно із записами трудової книжки НОМЕР_1 та з 06 липня 2006 року по 23 серпня 2007 року, згідно із записами дубліката трудової книжки НОМЕР_2 , колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст.1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 року пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Стаття 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення передбачає, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Частинами 2-3 статті 6 Угоди передбачено, що для встановлення права на пенсію громадянам держав-учасників Угоди враховується трудовий стаж, придбаний на території будь- якої і з цих держав, а так само на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цієї Угоди. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувається трудова діяльність.
Крім того, частиною другою статті 4 Угоди “Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, взаємно визнається Сторонами. У разі остаточного виїзду трудівника-мігранта зі Сторони працевлаштування роботодавець (наймач) видає йому довідку або інший документ, який містить відомості про тривалість роботи та заробітну плату помісячно.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою; у разі виїзду трудівника-мігранта зі Сторони працевлаштування роботодавець (наймач) видає йому довідку або інший документ, який містить відомості про тривалість роботи та заробітну плату помісячно.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» прийнято рішення про вихід України з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.
Положення цієї Угоди були чинними на момент роботи позивача у спірних періодах. Дія цієї Угоди припинена згідно з постановою Кабінету Міністрів України №639 від 24.06.2023.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, періоди роботи позивача на території рф з 17 лютого 2006 року по 19 квітня 2006 року згідно із записами трудової книжки НОМЕР_1 та з 06 липня 2006 року по 23 серпня 2007 року, згідно із записами дубліката трудової книжки НОМЕР_2 не підтверджені компетентними органами рф, відповідно до Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (відсутня інформація про сплату страхових внесків) (а.с.19, 20).
Колегія суддів вважає необхідним зазначити, що враховуючи збройну агресію російської федерації проти України та пов'язані з цією обставиною правові та фактичні труднощі в отриманні інформації про страховий стаж за період трудової діяльності у російській федерації, буде непропорційним обмеження права особи на пенсійне забезпечення через те, що вона не довела факт сплати її колишнім роботодавцем (роботодавцями) страхових внесків до пенсійного фонду рф (тим більше за відсутності доказів того, що такі страхові внески не сплачувалися і особа знала про це і не вчиняла жодних дій на усунення такого порушення страхувальником тощо), контроль за справлянням яких покладено на державу в особу компетентних на це її державних органів. Перекладення на фізичну особу доведення таких обставин щодо сплати страхових внесків для врахування певних періодів трудової діяльності до страхового стажу як передумови для призначення їй пенсії за віком, та факту невчинення пенсійним органом дій щодо перевірки таких обставин (незалежно від наявності причин через які вони не вчинені), при наявності належних записів у трудовій книжці щодо періодів трудової діяльності особи, не може бути визнано судом правомірним втручанням в її право на пенсійне забезпечення, оскільки покладає на особу індивідуальний надмірний тягар.
Крім того, порушення страхувальником порядку сплати страхових внесків не може тягнути негативні наслідки для застрахованої особи у виді не зарахування періодів роботи до страхового стажу; позивач не може нести відповідальність у виді позбавлення права на включення вищевказаних періодів роботи до страхового стажу позивача, оскільки згідно з Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, тому позивач має право на врахування до його страхового стажу спірних періодів.
Колегія суддів також зазначає, що припинення участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення не стосується періодів трудової діяльності позивача, оскільки останній працював у російській федерації в той час, коли міжнародні договори були чинними, тому у пенсійного органу не було підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території російської федерації.
Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем протиправно не зараховано до загального страхового стажу позивача періоди його роботи згідно з записами трудової книжки НОМЕР_1 , дублікату трудової книжки НОМЕР_2 , атестату професійно-технічного училища №13 (м. Інта Комі АРСР) №3500, диплому Барнаульської спеціальної середньої школи підготовки керівного складу МВС СРСР НОМЕР_3 , архівної довідки філіалу центрального архіву міноборони РФ від 20 серпня 2019 року №19/2/7078, оскільки недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника; при цьому, судовими рішеннями у справі №344/3227/24 встановлено факт належності вищевказаних документів позивачу. Крім того, відсутність інформації про сплату страхових внесків за певні періоди роботи жодним чином не підтверджує несплату таких внесків, відсутність інформації від пенсійного органу російської інформації щодо підтвердження страхового стажу позивача, не є підставою для неврахування вказаних періодів трудової діяльності до страхового стажу, що дає право позивачу на призначення йому пенсії, а тому оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії є протиправним і підлягає скасуванню і з метою захисту прав позивача необхідно зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до загального страхового стажу позивача вищевказані періоди роботи та повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком із врахуванням висновків суду.
Колегія суддів не приймає до уваги покликання апелянта на пропуск строку звернення в суд, оскільки суд першої інстанції ухвалою від 08 липня 2024 року надав оцінку пропуску строку звернення в суд і правильно встановив, що такий позивачем не пропущено.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).
Також згідно з п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Крім того, колегія суддів зазначає, що рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2024 року у справі №300/5291/24 переглянуто в межах доводів апеляційної скарги та вважає недоцільним виходити за межі апеляційної скарги та переглядати оскаржуване рішення в решті вимог.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог у частині їх задоволення, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - безмін.
Оскільки колегія суддів залишає безмін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись ст.139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2024 року у справі №300/5291/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. І. Мікула
судді С. М. Кузьмич
А. Р. Курилець
Повне судове рішення складено 29 вересня 2025 року.