Справа № 607/11928/25Головуючий у 1-й інстанції Вийванко О.М.
Провадження № 33/817/451/25 Доповідач - Тиха І.М.
Категорія - ч. 1 ст. 172-6 КУпАП
22 вересня 2025 р. Суддя Тернопільського апеляційного суду Тиха І.М. за участю ОСОБА_1 та його представника, прокурора Яцків О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 серпня 2025 року про накладення на нього адміністративного стягнення за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, -
Цією постановою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850,00 грн.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 605 грн. 60 коп.
Згідно з постановою суду, ОСОБА_1 будучи особою, на яку поширюються вимоги Закону України «Про запобігання корупції», в порушення вимог ч. 1 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції», несвоєчасно без поважних причин подав щорічну декларацію за 2021 рік, чим вчинив адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, відповідальність за яке передбачена частиною 1 статті 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Також, ОСОБА_1 будучи особою, на яку поширюються вимоги Закону України «Про запобігання корупції», в порушення вимог ч. 2 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції», несвоєчасно без поважних причин подав декларацію за період, не охоплений раніше поданими деклараціями з 01.01.2022 по 15.08.2022, чим вчинив адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, відповідальність за яке передбачена частиною 1 статті 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Крім цього, ОСОБА_1 будучи особою, на яку поширюються вимоги Закону України «Про запобігання корупції», в порушення вимог ч. 1 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції», несвоєчасно без поважних причин подав щорічну декларацію за 2022 рік, чим вчинив адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, відповідальність за яке передбачена частиною 1 статті 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить вирішити питання щодо застосування щодо нього положень ст. 22 КУпАП, постанову суду скасувати та винести нову, якою звільнити його від адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП і обмежитись усним зауваженням, провадження у справі закрити на підставі ч.2 ст. 284 КУпАП.
Мотивує її тим, що визнав факт несвоєчасного подання декларацій, однак причини пропуску строку їх подання були зумовлені військовою службою, волонтерською діяльністю й постійною зайнятістю в зоні бойових дій.
Вказує на те, що пропустив строк на незначний період - лише на кілька днів, що не спричинило жодної шкоди суспільним чи державним інтересам, оскільки НАЗК не надсилало йому листа з вимогою подати декларації протягом 10 днів, а він самостійно подав їх.
Вважає, що суд помилково не врахував відсутність корисливого мотиву чи іншого особистого інтересу, позитивну характеристику його як особи, багаторічну волонтерську діяльність, а також відсутність у минулому будь-яких правопорушень, пов'язаних із корупцією.
Посилається на те що його діями не було завдано шкоди державним чи суспільним інтересам, правопорушення мало незначну тривалість, відсутні обставини, що обтяжують його відповідальність; він вперше притягується до адміністративної відповідальності, визнає провину, щиро кається, подав декларації добровільно, не мав наміру приховувати майновий стан; вказує, що під час пропуску строку подання декларації виконував волонтерські обов'язки та брав участь у заходах із забезпечення національної безпеки та оборони, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій; вважає, що відсутність недостовірних відомостей у деклараціях та позитивні дані про особу, в тому числі як батька чотирьох дітей, свідчать про можливість застосування ст. 22 КУпАП як до малозначного правопорушення; вказує на те, що на даний час він не є суб'єктом, на якого поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції», що робить суворі санкції недоцільними.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши ОСОБА_1 та його представника, які підтримали подану апеляцію з викладених у ній мотивів прокурора, яка заперечила щодо задоволення скарги, вважає постанову суду законною та обґрунтованою та просить залишити її без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, перевіривши доводи апеляційної скарги, приходжу до наступних висновків.
Відповідно до ст. 245 КУпАП серед ряду завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом.
Згідно положень ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ст. 252 КУпАП України оцінка доказів здійснюється органом (посадовою особою) за своїм внутрішнім переконанням, яке повинно ґрунтуватися на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.172-6 КУпАП відповідають фактичним обставинам справи, підтверджуються доказами, які належно оцінені судом і детально викладені у постанові та ніким із учасників не оспорюються та в цій частині не оскаржується, а отже апеляційним судом не перевіряються.
Водночас, вважаю що накладаючи на ОСОБА_1 адміністративне стягнення, місцевий суд не в повній мірі врахував практику ЄСПЛ, зокрема, п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року ЄСПЛ у справі «Ізмайлов проти Росії», у якому Європейський суд з прав людини вказав, що при призначенні покарання для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити особистий надмірний тягар для особи, застосований захід має бути пропорційним переслідуваній меті, а також фактичні обставини справи та дані про особу правопорушника.
Відповідно до вимог ст.22 КУпАП при малозначності вчиненого правопорушення орган, посадова особа, уповноважені вирішувати справу, можуть звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 приступив до виконання обов'язків на посаді начальника Держуправління праці в Тернопільській області з 11.11.2020 та його було остаточно звільнено з займаної посади 15.08.2022 ( при цьому з 14.03.2022 року по 01.08.2022 його було увільнено від роботи на час військової служби за призовом по мобілізації), декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2021 та 2022 рік, та декларацію за період, не охоплений раніше поданими деклараціями з 01.01.2022 по 15.08.2022, він подав 25.02.2024 року, тобто з перевищенням визначеного законом строку на 24 дні (повинен був подати до 31.01.2024).
Отже, фактично ОСОБА_1 за весь період трудової діяльності перебував на посаді державного службовця біля 1 року і 7 місяців, з яких 4 з половиною місяці служив у лавах ЗСУ. На визначений законом час подання декларацій - 31.01.2024 він не був державним службовцем протягом одного року чотирьох місяців та протягом цього часу на нього не поширювалась дія Закону України «Про запобігання корупції». Протягом періоду після завершення служби ОСОБА_1 продовжив свою діяльність як волонтер, зокрема, у лавах громадській організації «РУХ ЗСУ», залучався з метою допомоги військовослужбовцям ЗСУ, часто відвідував зону бойових дій, є учасником бойових дій ( в матеріалах справи міститься відповідне посвідчення УБД та лист громадської організації).
ОСОБА_1 почав подавати декларації 05.02.2024 та завершив їх подання 25.02.2024.
З хронології вищенаведених подій, зокрема, того що ОСОБА_1 обіймав посаду державного службовця незначний період часу, за виключенням перебування на військовій службі, біля 1 року 3 місяців, на момент подання декларації вже давно не працював на державній службі, визначений законом у невійськовий час строк подання декларацій державними службовцями не діяв у зв'язку з військовим вторгненням рф в Україну значний термін часу та було відновлено необхідність їх подання лише у листопаді 2024 року, тому апелянт, який не перебував на державній службі та був задіяний в волонтерській діяльності у зв'язку з чим часто відвідував зону бойових дій, що викликано безумовною необхідністю в умовах яких опинилась наша Держава, не подав вчасно декларації до 31.01.2024 року оскільки не слідкував за змінами в законодавстві в зв'язку з вищенаведеним, також в матеріалах справи відсутні відомості про те що його було письмово попереджено про відновлення декларування та необхідність подання декларації, окрім того НАЗК на протязі 10 днів після прострочення ним вказаного періоду не надсилало йому вимоги щодо необхідності подання декларацій, які він подав добровільно. Його дії у державному реєстрі НАЗК свідчать про те що коли він дізнався(згадав) про необхідність подання декларацій та зайшов у Державний реєстр 05.02.2025 почавши заповнювати декларації, декілька разів після цього знову входив у реєстр 8,11,20 та 21 лютого вносячи в них зміни, свідчать про те що він добросовісно збирав необхідні відомості для подання декларацій та остаточно подав їх 25.02.2025, тобто прямого умислу на їх неподання не мав , хоча вищенаведене й не виключає в його діях непрямий умисел.
Враховуючи вищенаведене, а також дані про особу ОСОБА_1 , зокрема те, що він вперше притягується до адміністративної відповідальності, повністю визнав свою вину, щиро розкаявся, відсутність обтяжуючих його вину обставин, наявність на утриманні 4 неповнолітніх дітей, те що він є учасником бойових дій, став на захист Вітчизни в лавах ЗСУ з перших днів повномаштабного вторгнення- в березні 2022 року, враховуючи що наслідки правопорушення не становлять велику суспільну небезпеку, не завдають значної шкоди суспільним або державним інтересам, правам та свободам інших осіб, що на що звертав увагу також Вищий адміністративний суд України у постанові від 14.12.2016 (справа К/800/17615/16) мотивувальна частина постанови чітко вказує, що у кожному конкретному випадку суд має вирішувати питання про визнання діяння малозначним, виходячи з об'єктивної оцінки його наслідків, вважаю що є підстави визнати вчинене ним діяння малозначним та звільнити його від адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, на підставі ст. 22 КУпАП, обмежившись усним зауваженням.
Відповідно до статті 284 КУпАП при оголошенні усного зауваження виноситься постанова про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Враховуючи вищенаведене, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, ОСОБА_1 звільненню від адміністративної відповідальності за ч.1 ст.172-6 КУпАП на підставі ст.22 КУпАП у зв'язку з малозначністю вчиненого діяння, за яке слід оголосити йому усне зауваження , а провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю на підставі ч.2 ст.284 КУпАП.
На підставі викладеного та керуючись Законом України "Про запобігання корупції», ст. 294 КУпАП, суддя -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 серпня 2025 року щодо ОСОБА_1 скасувати.
Звільнити ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за ч.1 ст.172-6 КУпАП на підставі ст.22 КУпАП у зв'язку з малозначністю, обмежитись усним зауваженням, а провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо нього закрити на підставі ч.2 ст.284 КУпАП.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя