Справа № 597/1544/24Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/817/268/25 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія - ч.2 ст.286 КК України
24 вересня 2025 р. Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду
в складі: головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
з участю: прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Заліщицького районного суду Тернопільської області від 21 травня 2025 року,-
Цим вироком
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Чуньків Заставнівського району Чернівецької області, зареєстрованого по АДРЕСА_1 , жителя АДРЕСА_2 ,
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 (один) рік.
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, та встановлено йому 1 (один) рік 6 (шість) місяців іспитового строку.
Відповідно до п.п. 1, 2 ч.1, п.2 ч.3 ст.76 КК України покладено на ОСОБА_7 в період дії іспитового строку процесуальні обов'язки.
Питання щодо судових витрат, арешту майна та речових доказів вирішено.
Згідно з вироком, 20.08.2024 о 21 год. 55 хв. водій ОСОБА_7 , керуючи технічно справним автомобілем «Opel Insignia» р.н. НОМЕР_1 , рухався по вул. С. Бандери в м. Заліщики Чортківського району в напрямку м. Чортків зі швидкістю близько 50 км/год. Під час руху ОСОБА_7 , в порушення вимог ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» (№ 3353-XII від 30 червня 1993 року), із змінами та доповненнями (надалі - ЗУ «Про дорожній рух») й пунктів 1.10 (в частині визначення поняття «дорожні умови», «дорожня обстановка», «небезпека для руху»), 2.3 «б» Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року зі змінами та доповненнями (далі - ПДР або Правила дорожнього руху), не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не реагував на її зміну, не урахував дорожні умови і не обрав такі прийоми керування транспортним засобом, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним і своїми діями, не створювати загрозу безпеці дорожнього руху, небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю чи здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків.
Рухаючись у вказаному напрямку, водій ОСОБА_7 , маючи об?єктивну можливість завчасно виявити небезпеку для руху, а саме пішохода ОСОБА_9 , який в цей час стояв нерухомо в межах проїзної частини дороги вул. С. Бандери, поза межами пішохідного переходу, на смузі руху автомобіля «Opel Insignia» р.н. НОМЕР_2 , водій ОСОБА_7 не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об?їзду, а продовжив рух у вказаному напрямку, чим порушив вимоги п. 12.3 ПДР.
Унаслідок порушення вищевказаних пунктів Правил дорожнього руху, водій ОСОБА_7 не забезпечив безпеку дорожнього руху та допустив наїзд на пішохода ОСОБА_9 передньою лівою частиною автомобіля, хоча, шляхом своєчасного застосування екстреного гальмування, водій ОСОБА_7 мав технічну можливість запобігти наїзду на пішохода.
У результаті вищезазначеної дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_9 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми з переломом кісток склепіння та основи черепа, крововиливами в м?які тканини тім?яно-потиличної ділянки голови, саднами тім?яно-потиличної ділянки голови та обличчя; закритої тупої травми грудей з розривом дуги аорти; закритого уламкового перелому обох кісток лівої гомілки; садна: передньої поверхні грудної клітки зліва, задньої поверхні грудної клітки зліва, лівої поперекової ділянки, правої кисті, правого колінного суглобу, лівої гомілки, від чого 20.08.2024 настала його смерть у КНП «Заліщицька центральна міська лікарня».
Порушення водієм ОСОБА_7 вимог п. 12.3 ПДР перебуває в прямому причинному зв?язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди та спричиненням смерті потерпілого ОСОБА_9 .
Таким чином, ОСОБА_7 своїми діями, які виразились у вчиненні порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого ОСОБА_9 , вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.286 КК України.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 не оспорюючи фактичних обставин справи та кваліфікацію дій обвинуваченого, просить змінити вирок Заліщицького районного суду Тернопільської області від 21 травня 2025 року в частині призначеного ОСОБА_7 додаткового покарання за ч.2 ст.286 КК України, та виключити з його резолютивної частини вказівку на позбавлення обвинуваченого права керування транспортними засобами на строк 1 рік. Свої вимоги мотивує тим, що судом першої інстанції при призначенні обвинуваченому покарання не враховано обставин, що пом'якшують ОСОБА_7 покарання, які передбачені ст.66 КК Україна, зокрема: надання допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення злочину; обвинувачений являється особою молодого віку; обвинувачений надає регулярну безоплатну допомогу власним авто благодійній організації. Вказує на те, що суд першої інстанції не в повній мірі врахував при призначенні обвинуваченому додаткового покарання обставини вчинення кримінального правопорушення. Звертає увагу суду на те, що позбавлення судом ОСОБА_7 права керування транспортними засобами унеможливить його працевлаштування, що неминуче призведе до втрати ним засобів для існування та поставить обвинуваченого у вкрай скрутне матеріальне становище.
Представник потерпілої подав до апеляційного суду клопотання про розгляд справи у відсутності потерпілої, а також просив апеляційну скаргу захисника задовольнити.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення обвинуваченого та доводи його захисника, які підтримали свою апеляційну скаргу з наведених у ній підстав та просили її задовольнити, думку прокурора, яка заперечила проти доводів апеляційної скарги і просила залишити вирок без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступних висновків.
Відповідно до ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з ст.2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, правильність кваліфікації його дій, а також наведені у вироку фактичні обставини вчинення інкримінованого обвинувачеому кримінального правопорушення в апеляційній скарзі не оспорюються, а тому відповідно до частини першої ст.404 КПК України не підлягають перевірці в ході апеляційного розгляду.
Крім того, як слідує зі змісту вироку, він постановлений із застосуванням ч.3 ст.349 КПК України, а тому правильність встановлення судом першої інстанції фактичних обставин вчинення інкримінованих обвинуваченому правопорушень не підлягає перевірці в ході апеляційного розгляду, оскільки вони ніким не оспорювалися під час судового розгляду.
Аналізуючи доводи апеляційної скарги захисника, який вважає призначене покарання надмірно суворим та просить виключити з його резолютивної частини вказівку на позбавлення обвинуваченого права керування транспортними засобами на строк 1 рік, апеляційний суд вважає їх не обґрунтованими.
Відповідно до вимог ст.65 КК України, суд, призначаючи покарання, повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання. Визначаючи ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, суд повинен виходити із сукупності всіх обставин справи, зокрема, форми вини, мотиву і цілі, способу, обстановки і стадії вчинення злочину, тяжкості наслідків, що настали.
Норми закону України про кримінальну відповідальність наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою.
Санкція ч.2 ст.286 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.
В апеляційній скарзі захисник обґрунтовує свої доводи щодо зміни вироку в частині додаткового покарання тим, що суд першої інстанції при призначенні обвинуваченому покарання не врахував як обставини, що пом'якшують покарання те, що обвинувачений надав потерпілому допомогу безпосередньо після вчинення злочину і відшкодував потерпілій матеріальну і моральну шкоду, а також, що обвинувачений являється особою молодого віку і регулярно надає безоплатну допомогу власним авто благодійній організації.
Однак, такі доводи захисника є безпідставними, оскільки як видно зі змісту оскарженого вироку, суд першої інстанції при призначенні покарання врахував характер та наслідки вчиненого злочину, його ставлення до нього та поведінку після його вчинення, особу винного, зокрема те, що він раніше не судимий, за місцем проживання характеризується позитивно, думку потерпілої, яка просила суворо не карати обвинуваченого, обставини, які пом'якшують покарання - визнання ним своєї вини, щире каяття у вчиненому, активне сприяння розкриттю злочину, відшкодування завданої шкоди.
З урахуванням наведених обставин суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для звільнення обвинуваченого від відбування основного покарання у виді 4 років позбавлення волі, а тому доводи захисника про необхідність врахування тих же обставин також і для не призначення додаткового покарання є безпідставними.
Крім того, апеляційний суд враховує, що кримінальне правопорушення ОСОБА_7 вчинено хоча і з необережності, однак під час керування джерелом підвищеної небезпеки в межах населеного пункту шляхом наїзду на пішохода і призвело до його загибелі.
За таких обставин уникнення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами негативно вплине на сприйняття іншими водіями необхідності суворо дотримуватися правил дорожнього руху, а тому не забезпечить досягнення визначеної кримінальним законом мети покарання.
Оцінюючи доводи сторони захисту про необхідність врахування думки потерпілої щодо призначення додаткового покарання, колегія суддів зауважує, що людина, її життя та здоров'я, честь і гідність, недоторканість та безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; позбавлення життя людини є наслідком, що має незворотний характер, утрата життя людини, яке згідно зі ст. 3 Конституції України визнається в Україні найвищою соціальною цінністю та є особливим об'єктом кримінально-правової охорони, не підлягає відшкодуванню, а життя людини не може бути відновлене через незворотність смерті.
Відповідно до ст.414 КПК підставою для зміни вироку є не сама по собі невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, а лише така невідповідність, яка вказує на явну несправедливість покарання через м'якість або через суворість.
При цьому, термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом і розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке би мало бути призначено з урахуванням обставин, що підлягають доказуванню, зокрема тих, які необхідно брати до уваги під час призначення покарання.
В цій справі, з огляду на характер кримінального правопорушення (грубе порушення ПДР) та наслідки, які настали, незворотність таких наслідків, не призначення додаткового покарання стосовно обвинуваченого, якого звільнено від відбування основного покарання, на думку колегії суддів призведе до порушення загальної справедливості судового рішення при тому, що внаслідок його діяння загинула людина.
Відтак, відсутні підстави для висновку про те, що має місце явна несправедливість призначеного покарання через суворість чи має місце істотна диспропорція між обмеженням прав обвинуваченого внаслідок призначення йому додаткового покарання та наслідками, що настали як для загиблого, так і його близьких.
При цьому, доводи сторони захисту про можливе в майбутньому працевлаштування обвинуваченого на посаду водія у ФОП ОСОБА_10 жодним чином не спростовують наведених висновків і не підтверджують, що для обвинуваченого робота водієм являється єдиним можливим джерелом доходів.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до переконання про відсутність підстав для висновку про явну несправедливість призначеного обвинуваченому додаткового покарання, а тому апеляційна скарга захисника до задоволення не підлягає.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 404-419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вирок Заліщицького районного суду Тернопільської області від 21 травня 2025 року відносно ОСОБА_7 - без змін.
Ухвала апеляційного суду може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий
Судді