Березівський районний суд Одеської області
25.09.2025
Справа № 494/2067/25
Провадження № 3/494/681/25
25.09.2025 року м. Березівка
Суддя Березівського районного суду Одеської області Римар І.А., розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення, які надійшли від Березівського РВП ГУНП в Одеській області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, не працює, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , до адміністративної відповідальності протягом року не притягувався, за частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 року зі змінами та доповненнями (далі - КУпАП), -
10.09.2025 року до Березівського районного суду Одеської області від Березівського РВП ГУНП в Одеській області надійшли матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП.
Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказана справа надійшла в провадження судді Римар І.А. та справу призначено на 25.09.2025 року.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №442854 від 03.09.2025 року, вбачається, що 03.09.2025 року о 22.54 год. в м. Березівка Одеської області по вул. Мисливській (Фрунзе) водій ОСОБА_1 керував т/з з явними ознаками алкогольного спяніння (різкий запах алкоголю з порожнини рота). Від проходження огляду на стан алкогольного спяніння на місці зупинки за допомогою алкотестер драгер чи в медичному закладі водій відмовився в установленому законом порядку, чим порушив п. 2.5 ПДР, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст. 130 КупАП.
19.09.2025 року на адресу суду від адвоката Ковтун К.В, яка діє в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 надійшли заперечення, згідно яких вона вважає протокол про адміністративне правопорушення незаконним, просила закрити провадження по справі. Так, ОСОБА_1 своєї вини не визнає. Адвокат зазначає, що протокол відносно ОСОБА_1 складений безпідставно, з суттєвими порушеннями, оскільки на нього був здійснений психологічний тиск з боку поліцейських, обмежували в його правах, останній виглядав пригніченим та стомленим, але не як людина в стані алкогольного спяніння. На відеозаписі, що долучений до протоколу, відсутній момент керування транспортним засобом особою, що притягується до адміністративної відповідальності та момент зупинки транспортного засобу, також відсутній момент порушення водієм правил дорожнього руху, що могло послугувати подальшій зупинці та перевірці на стан алкогольного сп'яніння. Також інспектор поліції у встановленому законом порядку не направляв водія у заклад охорони здоров'я для проходження огляду на стан сп'яніння, не був застосований драгер для того, щоб виявити чи дійсно останній був у стані алкогольного сп'яніння. Вищезазначений протокол складений лише на припущеннях інспектора поліції без жодної доказової бази. На підставі викладеного, просила закрити провадження по справі на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП.
В судове засідання 25.09.2025 року ОСОБА_1 не з'явився. Причини неявки не повідомив.
Суд вважає зазначити, що обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Як відзначив суд у рішенні у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» (1989), сторона зобов'язана «демонструвати готовність брати участь у всіх етапах розгляду, що мають безпосередній стосунок до нього, утримуватися від використання прийомів для затягування процесу, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухань».
За таких обстави, у зв'язку з введенням воєнного стану на території України, з урахуванням заперечень його представника, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними в матеріалах справи доказами.
Дослідивши та оцінивши докази по справі, переглянувши надані поліцейськими відеозаписи, суд доходить до наступного висновку:
Статтею 245 КУпАП передбачено: «Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності».
Згідно ст. 254 КУпАП «Про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності…».
Відповідно до ст. 280 КУпАП «Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи».
Як встановлено вище та підтверджено матеріалами справи, відносно ОСОБА_1 складено адміністративний протокол, яким передбачено правопорушення за ч.1 ст. 130 КУпАП. При цьому, як встановлено з протоколу - останній відмовився його підписувати та надання будь-яких пояснень.
Відповідно до ч.2 статті 251 КУпАП передбачено: «Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу».
Оскільки, ОСОБА_1 вину у вчиненні вказаного адміністративного правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП - не визнає про що подав заперечення, а тому вказані обставини у протоколі є недоведеними та підлягають встановленню (доказуванню) під час розгляду справи.
Згідно з положеннями ч. 1 та 2 ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Щодо обвинувачення у вчиненні ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, суд звертає увагу на наступне:
На підтвердження винуватості ОСОБА_1 надано протокол про адміністративне правопорушення від 03.09.2025 року, з яким останній не погодився та від підпису відмовився, направлення на медичний огляд, рапорт від 03.09.2025 року; відеодокази.
Відповідно до виписаних у ст. ст. 252, 254, 255, 256 КУпАП положень, протокол про адміністративне правопорушення - це офіційний документ, відповідним чином оформлений уповноваженою особою про вчинення діяння (діянь), яке (які) містить ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого КУпАП, є найважливішим джерелом доказів у справах про адміністративні правопорушення. У ньому, крім іншого, зазначаються відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності; місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.
З цього слідує, що протокол про адміністративне правопорушення є не тільки джерелом доказів у справі, але й актом обвинувачення у вчиненні конкретного адміністративного правопорушення.
Частина перша статті 130 КУпАП передбачає, що керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, - тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
В даному випадку, як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення, водію ставиться обвинувачення саме за п.2.5 Правил дорожнього руху, а саме: відмова особи, яка керує т/ з від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого спяніння.
Як зазначає у запереченнях представник ОСОБА_1 про те, що відсутні докази керування транспортним засобом; докази будь-якого порушення ПДР та зупинки автомобіля.
Суд звертає увагу, що у протоколі зазначено саме, те, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом та від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки за допомогою алкотестер Драгер чи в медичному закладі відмовився.
Разом з тим, жоден з відеозаписів, долучених до матеріалів справи, не містить моменту керування транспортним засобом та моменту зупинки автомобіля, відеозапис з нагрудної камери поліцейського розпочинається з того, що працівник поліції підходить до автомобіля, який стоїть на узбіччі дороги, без фіксування його руху, а відтак вищевказаний відеозапис не доводить факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом.
При цьому, як зазначено вище, відповідно до ч.2 статті 251 КУпАП обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення.
Абзацом 3 п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», судам роз'яснено, що керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.
Касаційний адміністративний суд в складі Верховного Суду в рішенні №404/4467/16 а від 20.02.19 року зазначив, що «само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух. Зрушення з місця і, як наслідок переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування.
Для того, щоб виявити вказане правопорушення, той чи інший транспортний засіб має бути законно зупинений співробітниками поліції, в іншому випадку протиправність зупинки (за умови відсутності задокументованого порушення ПДР та подальшим притягненням до відповідальності), може поставити під сумнів й саму подальшу процедуру виявлення «нетверезого водія».
Таким чином, для притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП поліцейський мав зафіксувати на службову відеокамеру безпосередньо рух транспортного засобу та зупинення безпосередньо самим поліцейським транспортного засобу під час руху, що і передбачає, що особа керує транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння.
Факт того, що ОСОБА_1 , як водій, керував транспортним засобом та був під час такого керування зупинений працівниками поліції, жодним чином не підтверджується.
Таким чином, знаходження за кермом транспортного засобу, яке не є в стані руху (знаходиться в нерухомому стані), особи в нетверезому стані не є доказом вчинення останнім адміністративного правопорушення передбаченого ст. 130 КупАП.
Вказане також підтверджується і Постановою Одеського апеляційного суду по аналогічній справі №494/850/22 від 03.11.2022 року.
Державні органи не мають перекладати обов'язок доказування невинуватості на особу, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення. Вимагання від особи представлення доказів на свій захисті спростування протоколу, є неприпустимим в розумінні принципу презумпції невинуватості, закріпленому в ст.62 Конституції України.
Водночас, обов'язок, щодо оформлення та надання доказів на підтвердження керування транспортним засобом покладається саме на органи поліції, які направляють матеріали для розгляду до суду.
Крім того, відповідно до статті ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», визначено вичерпний перелік ознак, на підставі яких поліцейський може зупиняти транспортні засоби, а також зазначено, що поліцейський зобов'язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті.
Отже, поліцейські не мають права без задокументованих доказів вчинення водієм порушень ПДР України зупиняти автомобіль, перевіряти документи та, як наслідок, вимагати проходження перевірки на стан сп'яніння.
Водночас, як вбачається з відеозапису з нагрудної камери, поліцейський вказує, про те, що останній їхав по всій дорозі, а тому був зупинений, проте доказів цього не надано та не притягнуто особу до адміністративної відповідальності за порушення ПДР.
Таким чином, з матеріалів справи не вбачається, що працівниками поліції було задокументовано, обґрунтовано та доведено належними і допустимими доказами інші факти порушення водієм положень Правил дорожнього руху, які б відповідно до зазначених вимог закону давали право працівникам поліції здійснити законну зупинку транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 .
Разом з цим, суд враховує, що згідно відеозапису з нагрудних камер поліцейського, останній також зазначає, що водія зупинено на підставі того, що був здійснений дзвінок на телефону лінію «102». При цьому, перше твердження про те, що останній їхав по всій дорозі, як встановлено вище нічим не підтверджується, та фактично є безпідставним.
Суд, враховуючи надані матеріали, доходить висновку, що підставою складання матеріалів за ч.1 ст.130 КУпАП та пропонування пройти освідування на стан алкогольного сп'яніння став саме рапорт.
Водночас, згідно рапорту від 03.09.2025 року вбачається, що 03.09.2025 року о 22:52 год. надійшло анонімне повідомлення, про те, що за адресою: Березівський район, с. Новоселівка, водій авто Хюндай Сантафе днз НОМЕР_1 керує в стані алкогольного сп'яніння, створює аварійні ситуації, однак в протоколі зазначено, що 03.08.2025 року о 22:54 водій керував транспортним засобом вже м. Березівка по вул. Мисливська, хоча відстань між двома населеними пунктами становить приблизно 8 км та за менше ніж дві хвилини практично не можливо проїхати вказану відстань. При цьому, суд звертає увагу на те, що у протоколі про адміністративне правопорушення зазначено у
графі «опис установлених даних» , що останній керував транспортним засобом саме 03.08.2025 року.
Таким чином, вищевказаний рапорт, як доказ, що підтверджує факт можливого перебування ОСОБА_1 в стані алкогольного сп'яніння або наявності в нього явних ознак алкольного сп'яніння та керування ним в такому стані транспортним засобом, не може слугувати однозначним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення та може ставити під сумнів стороннього спостерігача про дійсне сповіщення невідомою особою менш ніж за 1 хвилину на лінію «102» між двома населеними пунктами відстань яких складає приблизно 8 км. та складанням матеріалів.
Більше того, суд знову звертає увагу на оформлення та надсилання доказів на підтвердження винуватості особи ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП, а саме: в наданому письмовому рапорті складеному Іспектором СРПП ОСОБА_2 , взагалі зазначено іншу особу та номерний знак транспортного засобу, який не відповідає особі та автомобілю, зазначеному у адміністративному протоколі. Згідно рапорту було зупинено автомобіль Хюндай НОМЕР_2 під керування ОСОБА_1 та складено на ОСОБА_1 протокол про адмінправопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП, однак протокол про адміністративне правопорушення складено відносно іншої особи ОСОБА_1 транспортний засіб Хюндай Санта ФЕ д.н НОМЕР_3 .
Розглядаючи справу про притягнення особи до адміністративної відповідальності слід керуватися принципом, згідно якого винність особи не може ґрунтуватись на припущеннях. Будь-які сумніви у винуватості особи повинні тлумачитися на її користь.
Адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтуються на конституційному принципі: презумпції невинуватості (ст. 62 Конституції України).
Зазначене узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини, що сформульована у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), згідно яких «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом».
Тягар доведення складу адміністративного правопорушення покладається на адміністративний орган, разом з тим, особа, яка притягається до відповідальності, звільняється від обов'язку доводити свою причетність до скоєння правопорушення.
При цьому судом враховується правова позиція, викладена в рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Малофєєва проти росії» (рішення від 30.05.2013), «Карелін проти росії» (рішення від 20.09.2016) про те, що суд має бути неупередженим і безстороннім і не вправі самостійно змінювати на шкоду особі формулювання правопорушення, викладене у фабулі протоколу про адміністративне правопорушення. Відповідне формулювання слід вважати по суті викладенням обвинувачення у вчинення адміністративного правопорушення, винуватість у скоєнні якого має бути доведено перед судом. Суд також не має права самостійно вишукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки, таким чином перебиратиме на себе функції обвинувача, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Положеннями ч.1 ст.11 Загальної Декларації прав людини від 10.12.1948 р. та ч.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 01.11.1950 р. передбачено, кожен, кого обвинувачено у вчиненні правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Аналогічна норма міститься й в ст.62 Конституції України.
У справі «Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain» від 06.12.1998 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.
Статтею 62 Конституції України закріплений принцип презумпції невинуватості, який передбачає, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість, а також, що всі сумніви стосовно доведеності вини особи, мають тлумачитись на її користь.
Згідно положень ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі та в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Враховуючи, що в силу принципу презумпції невинуватості всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, та те, що ОСОБА_1 не погоджується із складеним відносно нього протоколом про адміністративне правопорушення, з урахуванням вищевикладених порушень з боку органу поліції під час складання та надсилання адміністративних матеріалів, суд доходить до висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП не доведена допустимими та достовірними доказами.
Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Отже, дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку про відсутність доказів порушення ОСОБА_1 вимог п. 2.5 ПДР України, та відповідно, наявність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, що є підставою для закриття провадження у справі згідно з п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку відсутністю в діях останнього складу адміністративного правопорушення.
Керуючись ст.ст. 130, 247, 268, 283- 285 КУпАП, суд, -
Справу про адміністративне правопорушення, відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за частиною першою статті 130 КУпАП - закрити на підставі пункту першого частини першої статті 247 КУпАП.
Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу.
Апеляційна скарга подається до відповідного апеляційного суду через місцевий суд, який виніс постанову.
Повний текст постанови складено та підписано 29.09.2025 року
Суддя І.А. Римар