23 вересня 2025 р.Справа № 520/2685/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,
за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "СКАЙФОАМ" на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 10.07.2025 р. (ухвалене суддею Пановим М.М.) по справі № 520/2685/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СКАЙФОАМ"
до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) , Державного реєстратора Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Шкуренка Олега Анатолійовича
про визнання дій протиправними та скасування припису, зобов'язання вчинити певні дії,
Товариство з обмеженою відповідальністю "СКАЙФОАМ" звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), Державного реєстратора Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Шкуренка О.А., в якому просило: визнати дію суб'єкта владних повноважень державного реєстратора Шкуренко О.А. Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), яким винесено рішення про заборону вчинення реєстраційних дій - Запис у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 05.08.2024 р. за № 1004809960024062753 протиправною; скасувати запис від 05.08.2024 р. за № 1004809960024062753, здійснений державним реєстратором Шкуренко О.А. Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), яким винесено рішення про заборону вчинення реєстраційних дій; зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Київ) внести до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис щодо арешту корпоративних прав ОСОБА_1 , а саме: “арешт частки 12,5 % у статутному капіталі ТОВ “СКАЙФОАМ» код ЄДРПОУ 39188901. Підстава: судове рішення, Атрибути судового рішення: Судове рішення від 03.07.2024 № 761/23840/24 Шевченківський районний суд міста Києва.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 10.07.2025 р. закрито провадження у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СКАЙФОАМ" до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Державного реєстратора Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Шкуренка О.А. про визнання дій протиправними та скасування припису, зобов'язання вчинити певні дії. Роз'яснено позивачу, що розгляд заявлених позовних вимог належить до юрисдикції Шевченківського районного суду м. Києва в порядку кримінального судочинства.
Позивач, не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 10.07.2025 р. та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме: Кримінального процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Апелянт вважає, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 03.07.2024 р. в справі №761/23840/24 було встановлено обмеження - арешт корпоративних прав на частку 12,5 % у статутному капіталі ТОВ «СКАЙФОАМ», яке стосувалось не всіх корпоративних прав, а тільки розпорядження та відчуження зазначеними частками. Шевченківський районний суд виносячи зазначену ухвалу обмежив лише права на частки, а не права з часток, тобто права учасника Товариства, окрім права на відчуження та розпорядження суд не обмежував. Таким чином, наявність ухвали слідчого судді про арешт корпоративних прав зі встановленням заборони здійснювати відчуження та розпорядження ними означає, що власник часток тимчасово не може розпоряджатися ними на власний розсуд (їх відчужити тощо). У зв'язку з чим позивачем оскаржувалась саме протиправність дій відповідачів як суб'єктів владних повноважень під час внесення до Єдиного державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Таким чином, з огляду на позовні вимоги позивача і суб'єктний склад учасників провадження, ТОВ «СКАЙФОАМ» правильно звернувся до суду адміністративної юрисдикції, вважаючи, що оскаржуваними діями відповідачів, як суб'єктів владних повноважень, порушені його права та законні інтереси.
Відповідачі подали до суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційну скаргу, в яких, посилаючись на законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Згідно із ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд, дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судовим розглядом встановлено, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 03.07.2024 в справі № 761/23840/24 було задоволено клопотання слідчого та накладено арешт із забороною відчуження та розпорядження на майно підозрюваного ОСОБА_1 , у тому числі на: частку 12,5% у статутному капіталі (корпоративні права) ТОВ “СКАЙФОАМ» (код ЄДРПОУ 39188901). Цією ж ухвалою заборонено будь-яким фізичним та юридичним особам проводити щодо вказаного майна будь-які реєстраційні дії.
05.08.2024 р. державним реєстратором Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) Шкуренко О.А. стосовно ТОВ “СКАЙФОАМ» (код ЄДРПОУ 39188901), проведено реєстраційну дію шляхом внесення записів до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про арешт корпоративних прав та заборону вчинення реєстраційних дій, а саме: “Арешт корпоративних прав»/Накласти арешт із забороною відчуження та розпорядження на майно підозрюваного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме на частку 12,5 відсотків у статутному капіталі (корпоративні права) ТОВ “СКАЙФОАМ» (код ЄДРПОУ 39188901)» та “Заборона вчинення реєстраційних дій»/Заборонити будь-яким фізичним та юридичним особам проводити щодо вказаного майна будь-які реєстраційні дії».
Позивач у позовній заяві зазначає, що внесення 05.08.2024 р. державним реєстратором Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Шкуренко О.А. до ЄДР запису за № 1004809960047000154 “рішення про заборону вчинення реєстраційних дій» не має жодного правового підґрунтя та грубо порушує права власника корпоративних прав на користування та володіння корпоративними правами (частками) ТОВ “СКАЙФОАМ», а також самого суб'єкта господарювання (ТОВ “СКАЙФОАМ») у зв'язку з неможливістю ведення господарської діяльності в нормальному режимі, позбавлення можливості укладення правочинів, які не стосуються корпоративних прав, але підлягають державній реєстрації: наприклад, таких як укладення договору оренди транспортного засобу з фізичною особою, доповнення виду економічної діяльності, видання довіреності на вчинення певних дій та інше, що стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.
Закриваючі провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що даний позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки арешт на корпоративні права та заборона вчинення реєстраційних дій були накладені на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 03.07.2024 р. в справі № 761/23840/24 в частині накладення арешту із забороною відчуження та розпорядження на майно підозрюваного ОСОБА_1 , а саме на частку 12,5 % у статутному капіталі (корпоративні права) ТОВ “СКАЙФОАМ» та заборони будь-яким фізичним та юридичним особам проводити щодо вказаного майна будь-які реєстраційні дії, тобто в рамках кримінального провадження.
Одночасно суд першої інстанції роз'яснює позивачу його право звернутись до Шевченківського районного суду м. Києва в порядку кримінального судочинства для вирішення цього спору.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно із ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі "Zаndv. Аustria" від 12.10.1978 р. вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Згідно із п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Пунктом 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Аналіз вищезазначених норм законодавства вказує, що до юрисдикції адміністративних судів віднесено розгляд тих справ, де предметом спору є порушення прав, свобод чи інтересів конкретної особи зі сторони суб'єкту владних повноважень саме у сфері публічно-правових відносин.
Крім того, публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад і участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Аналогічна права позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.02.2020 р. в справі №243/4405/17, від 19.05.2020 р. в справі №916/1608/18.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Отже, системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням ним владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.
Разом з тим, варто враховувати, що хоча публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад, в якому обов'язковою є участь суб'єкта владних повноважень, все ж таки сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких саме прав особа звернулася до суду.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач просить суд визнати протиправний дії державного реєстратора Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Шкуренко О.А., яким винесено рішення про заборону вчинення реєстраційних дій на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 03.07.2024 р. в справі № 761/23840/24 в частині накладення арешту із забороною відчуження та розпорядження на майно підозрюваного ОСОБА_1 , а саме на частку 12,5 % у статутному капіталі (корпоративні права) ТОВ “СКАЙФОАМ» та заборони будь-яким фізичним та юридичним особам проводити щодо вказаного майна будь-які реєстраційні дії, тобто в рамках кримінального провадження.
Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (ч. 1 ст. 1 КПК України).
Відповідно до ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно із п. 10 ст. 3 КПК України, кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 КПК України, кримінальне провадження на території України здійснюється з підстав та в порядку, передбачених цим Кодексом, незалежно від місця вчинення кримінального правопорушення.
Частиною 1 статті 24 КПК України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України, на досудовому провадженні можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.
При цьому, згідно з ч. 1 ст. 306 КПК України, скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318 - 380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави.
Конституційний Суд України у рішенні від 23.05.2001 р. № 6-рп/2001 зазначив, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості, не належить до сфери управлінської.
Аналогічний висновок міститься у Рішенні Конституційного Суду України від 14.12.2011 р. № 19-рп/2011, в якому зазначено, що з метою реалізації положень статті 55 Конституції України та недопущення обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина у разі оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності прокурора, слідчого, органу дізнання стосовно заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини такі скарги суди повинні розглядати аналогічно до порядку оскарження до суду рішень і дій прокурора, слідчого, органу дізнання, встановленого КПК України.
Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що в межах спірних правовідносин, позивач і відповідач діють у межах прав і обов'язків, визначених кримінальним процесуальним законом, у зв'язку з чим даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Таким чином, розгляд питання щодо правомірності дій або бездіяльності відповідачів повинно вирішуватися в рамках кримінального процесуального законодавства.
Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 10.12.2020 р. в справі №820/2892/18 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 р. в справі №826/13340/15.
Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для закриття провадження у справі згідно п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно із ч. 1 ст. 239 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку закриття провадження у справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
Із врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки арешт на корпоративні права та заборона вчинення реєстраційних дій були накладені на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 03.07.2024 р. в справі № 761/23840/24 в частині накладення арешту із забороною відчуження та розпорядження на майно підозрюваного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме на частку 12,5 % у статутному капіталі (корпоративні права) ТОВ “СКАЙФОАМ» (код ЄДРПОУ 39188901) та заборони будь-яким фізичним та юридичним особам проводити щодо вказаного майна будь-які реєстраційні дії, тобто в рамках кримінального провадження, тому позивач має право звернутись до Шевченківського районного суду м. Києва в порядку кримінального судочинства для вирішення цього спору.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 10.07.2025 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 271, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СКАЙФОАМ" залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 10.07.2025 р. по справі № 520/2685/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін
Повний текст постанови складено 29.09.2025 р.