29 вересня 2025 р. Справа № 440/5677/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Спаскіна О.А.,
Суддів: Калиновського В.А. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.06.2025, головуючий суддя І інстанції: М.В. Довгопол, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 30.06.25 по справі № 440/5677/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області
про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 06 лютого 2025 № 163750020223 про скасування рішення про призначення пенсії від 16 січня 2025 року, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку із відсутністю пільгового стажу;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 пенсію з 09.01.2025 відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за заявою від 09.01.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зарахувавши до пільгового стажу періоди роботи з 02.11.1989 по 03.08.1994; з 10.05.1988 по 27.07.1988; з 06.09.1988 по 14.10.1988; та з 30.01.1989 по 30.03.1989.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 06.02.2025 року №163750020223 було скасовано рішення про призначення пенсії ОСОБА_1 від 16.01.2025. Позивач не погоджується з вказаною відмовою у призначенні пенсії, оскільки отримати інші підтверджуючі документи ОСОБА_1 не має змоги, а також з тих підстав, що це питання не врегульоване законодавством належним чином.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 30.06.2025 року позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О. Ольжича, буд. 7, м. Житомир, Житомирська область, 10003, ідентифікаційний код 13559341) про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 06 лютого 2025 № 163750020223 про скасування рішення про призначення пенсії від 16 січня 2025 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.01.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах з урахуванням висновків суду.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.06.2025 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про пенсійне забезпечення", Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.
Позивач не скористався своїм правом на подання відзиву до Другого апеляційного адміністративного суду на апеляційну скаргу відповідача.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 09.01.2025 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із заявою про призначення пенсії /а.с. 77/.
До вказаної заяви позивач, зокрема, надав такі документи: паспорт НОМЕР_2 ; довідки, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих працівників ( №170); документи про виконання роботи, яка дає право на певний вид пенсій (№78/к), документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 №637 ( №170/1).
Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області звернулось із заявою від 10.01.2025 №1600-0218-9/2512 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області з заявою, в якій просило провести перевірку пільгової довідки від 17.11.2022 №170 про період роботи з 10 травня 1988 по 2 вересня 1994 року, видану Відокремленим підрозділом "Шахта "Жовтневий рудник" ДП "Денецька вугільна енергетична компанія" для призначення пенсії ОСОБА_1 /а.с. 107 зворотній бік/.
Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області листом від 13.01.2025 №0500-1001-9/2880 /а.с. 108/ повідомило Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, що згідно з даними Єдиного державного реєстру ВП "Шахта "Жовтневий рудник" ДП "Донецька вугільна енергетична компанія" (код за ЄДРПОУ 33577425) зареєстрований за адресою: 83071, м. Донецьк, просп. Маршала Жукова, 1е. Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309 (зі змінами), уся територія Донецького району включена до переліку тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження та не мають доступу до архівних сховищ. Вказано, що можливість провести перевірку наданої довідки відсутня.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №163750020223 від 16.01.2025 призначено ОСОБА_1 пенсію за віком з 09.01.2025 відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" /а.с. 51/.
06.02.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області прийнято рішення №163750020223 про скасування рішення про призначення пенсії від 16 січня 2025 року та відмовлено гр. ОСОБА_1 , в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до частини 3 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у зв'язку з відсутністю пільгового стажу.
Вказано, що страховий стаж особи становить 30 років 9 місяців 14 днів, пільговий стаж особи становить 0 років 0 місяців 0 днів.
В обґрунтування вказаного рішення зазначено, що до пільгового стажу не зараховано періоди роботи з 10.05.1988 по 27.07.1988, з 06.09.1988 по 14.10.1988, з 31.01.1989 по 30.03.1989, з 02.11.1989 по 03.08.1994 відповідно до пільгової довідки №170 від 17.11.2022, оскільки видана підприємством, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, а згідно частиною 3 статті 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян правовий режим на тимчасово окупованій території України" будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасового окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, непередбаченому Законом. Частиною 3 статті 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян правовий режим на тимчасово окупованій території України" передбачено, що будь який акт (рішення, документ) виданий такими органами чи особами є недійсним і не створює правових наслідків.
У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення АТО, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватись за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування про пільговий стаж відсутні.
Вважаючи протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 06 лютого 2025 № 163750020223 про скасування рішення про призначення пенсії від 16 січня 2025 року, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 06.02.2025 №163750020223 про скасування пенсії за віком від 16 січня 2025 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
У зв'язку з чим, суд вважав за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.01.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах з урахуванням висновків суду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 пенсію з 09.01.2025 відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за заявою від 09.01.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зарахувавши до пільгового стажу періоди роботи з 02.11.1989 по 03.08.1994; з 10.05.1988 по 27.07.1988; з 06.09.1988 по 14.10.1988; та з 30.01.1989 по 30.03.1989, суд виходив з того, що вказані вимоги є передчасними, а отже такими, що не підлягають задоволенню.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України (рішення підлягає перегляду в частині задоволених позовних вимог), колегія суддів зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі по тексту - Закон №1058-IV).
Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом (п. 1 ч.1 ст. 8 Закону №1058-IV).
За приписами частини першої статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Відповідно до частини другої статті 26 Закону №1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років.
Відповідно до статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.
Пунктом 2 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV передбачено, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Статтею 114 Закону №1058-IV врегульовані питання щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників.
Згідно з ч. 1 ст. 114 Закону №1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Відповідно до абз. 1 п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону №1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону чоловікам - на 1 рік за кожний повний рік такої роботи.
Таким чином, ч. 2 ст. 114 Закону №1058-IV передбачено право на пенсію працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу, такі пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону чоловікам - на 1 рік за кожний повний рік такої роботи.
Відповідно до статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2-1) за заявою пенсіонера про припинення виплати пенсії у зв'язку з тимчасовим проживанням за кордоном;
3) у разі смерті пенсіонера, визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим у встановленому законом порядку; 3-1) у разі надання пенсіонеру статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин";
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 4-1) у разі непроходження фізичної ідентифікації у випадках, передбачених законодавством;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Згідно з частиною 3 цієї статті у разі виявлення недостовірних даних у документах та відомостях, на підставі яких було встановлено та/або здійснюється виплата пенсії, рішенням територіального органу Пенсійного фонду України розмір та підстави для виплати пенсії переглядаються відповідно до цього Закону без урахування таких даних.
Зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає.
Як вбачається з матеріалів справи, пенсійним органом рішенням №163750020223 призначено ОСОБА_1 пенсію за віком з 09.01.2025 відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (а.с. 51).
06.02.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області прийнято рішення №163750020223 про скасування рішення про призначення пенсії від 16 січня 2025 року та відмовлено гр. ОСОБА_1 , в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до частини 3 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у зв'язку з відсутністю пільгового стажу (а.с. 32).
Так, спірним рішенням вказано, що страховий стаж особи становить 30 років 9 місяців 14 днів, пільговий стаж особи становить 0 років 0 місяців 0 днів.
Колегія суддів звертає увагу на те, що рішення №163750020223 від 06.02.2025 про скасування рішення про призначення пенсії від 16 січня 2025 року не обґрунтоване жодною із передбачених Законом підстав для припинення виплати пенсії або перегляду підстав для виплати пенсії.
Натомість в обґрунтування вказаного рішення зазначено, що до пільгового стажу не зараховано періоди роботи з 10.05.1988 по 27.07.1988, з 06.09.1988 по 14.10.1988, з 31.01.1989 по 30.03.1989, з 02.11.1989 по 03.08.1994 відповідно до пільгової довідки №170 від 17.11.2022, оскільки видана підприємством, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, а згідно частиною 3 статті 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян правовий режим на тимчасово окупованій території України" будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасового окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, непередбаченому Законом. Частиною 3 статті 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян правовий режим на тимчасово окупованій території України" передбачено, що будь який якт (рішення, документ) виданий такими органами чи особами є недійсним і не створює правових наслідків. У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення АТО, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватись за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування про пільговий стаж відсутні.
Таким чином, підставою для винесення рішення від 06.02.2025 №163750020223 про скасування рішення про призначення пенсії від 16 січня 2025 року є те, що пільгова довідка №170 від 17.11.2022 видана підприємством, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, внаслідок чого відповідач не зарахував до пільгового стажу позивача періоди, зазначені у такій довідці.
Відповідно довідки Державного підприємства "Донецька вугільна енергетична компанія" (м. Донецьк) про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 17.11.2022 №170, ОСОБА_1 працював у філіалі"Шахта Жовтневий рудник" ГУП ДНР "ДУЄК":
- на ділянці гірських капітальних робіт (УГКР) за професією підземний електрослюсар з повним робочим днем на підземних гірських роботі на виробництві "Видобування вугілля" з 10.05.1988 (наказ про прийняття №661к від 10.05.1988) по 27.07.1988 (наказ про звільнення №1089к від 18.07.1988) практика;
- на ділянці гірських капітальних робіт (УГКР) за професією підземний електрослюсар з повним робочим днем на підземних гірських роботі на виробництві "Видобування вугілля" з 06.09.1988 (наказ про прийняття №1290к від 05.09.1988) по 14.10.1988 (наказ про звільнення №1498 к від 14.10.1988) практика;
- на ділянці гірських капітальних робіт (УГКР) за професією підземний електрослюсар з повним робочим днем на підземних гірських роботі на виробництві "Видобування вугілля" з 30.01.1989 (наказ про прийняття №138к від 27.01.1989) по 30.03.1989 (наказ про звільнення №464к від 31.03.1989) практика;
- на ділянці гірських капітальних робіт (УГКР) за професією підземний електрослюсар з повним робочим днем на підземних гірських роботі на виробництві "Видобування вугілля" з 02.11.1989 (наказ про прийняття №1740к від 01.11.1989) по 03.08.1994 (наказ про звільнення №1390к від 02.09.1994).
Вказано, що довідка видана на підставі наступних документів: особова картка форми Т-2, наказів по шахті ща 1988, 1989-1994, табелів спуску в шахту за 1988, 1989-1994, особових рахунків 1988, 1989-1994.
Відповідно до п. 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Згідно із п. 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Аналіз вказаних норм свідчить, що уточнюючі довідки підприємств враховуються Пенсійним органом для підтвердження спеціального стажу роботи лише в тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років.
Зі змісту рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 06.02.2025 №163750020223 про скасування рішення про призначення пенсії від 16 січня 2025 року вбачається, що відповідачем не наведено зауважень до трудової книжки позивача № НОМЕР_3 від 04.09.1989, яка подавалась разом із заявою про призначення пенсії (а.с. 85-90).
Посилання відповідача на те, що пільгова довідка №170 від 17.11.2022 видана підприємством, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, внаслідок чого неможливо зарахувати до пільгового стажу позивача періоди, зазначені у вказаній довідці, колегія суддів не бере до уваги з огляду на таке.
Згідно із ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 р. №1207-VІІ(в подальшому -Закон №1207-VІІ), тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (в подальшому - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється діяКонституціїта законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права.
Тимчасова окупація Російською Федерацією територій України, визначених ч. 1 ст. 3 цього Закону, незалежно від її тривалості, є незаконною і не створює для Російської Федерації жодних територіальних прав.
За державою Україна, територіальними громадами сіл, селищ, міст, розташованих на тимчасово окупованій території, органами державної влади, органами місцевого самоврядування та іншими суб'єктами публічного права зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території.
Окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими Російською Федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією Російської Федерації) починаючи з 7 квітня 2014 року (абз. 4 ч. 2 ст. 1 Закону № 1207-VII).
Згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 1085-р, м. Донецьк Донецької області відноситься до населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження.
За приписами частин першої та другої статті 4 Закону № 1207-VII на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину адміністративної межі та лінії зіткнення між тимчасово окупованою територією та іншою територією України, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина.
Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Положеннями частин 1-3 ст. 9 Закону №1207-VII передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що акт (рішення, документ), виданий органом на тимчасово окупованій території, є недійсним і не створює правових наслідків у разі, якщо він виданий органом створеним у порядку, не передбаченому законом.
Разом з тим, згідно з положеннями частини 4 статті 9 Закону №1207-VII встановлення зв'язків та взаємодія органів державної влади України, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України, виконання міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, сприяння відновленню в межах тимчасово окупованої території конституційного ладу України.
Міжнародний суд Організації Об'єднаних Націй (далі - ООН) у 1971 році у документі "Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії" зазначив, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але "у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів".
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці (справи "Лоізіду проти Туреччини" (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), "Кіпр проти Туреччини" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). Так, Європейським судом з прав людини зазначено, що "Зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать".
При цьому, у виняткових випадках визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
Верховний Суд у постанові від 31.03.2021 у справі № 0440/6809/18 дійшов висновку про можливість застосування названих загальних принципів ("Намібійські винятки"), сформульованих в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на території проведення антитерористичної операції, як доказів, оскільки не прийняття їх призведе до порушень та обмежень прав позивачів на соціальний захист та гарантованих їм прав на пенсійне забезпечення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що відсутність у позивача можливості надати інші довідки внаслідок знаходження установ на тимчасово окупованій території не позбавляє позивача права на отримання пенсії.
Неврахування пенсійним органом довідки про підтвердження трудового стажу є порушенням конституційних прав позивача на отримання належного пенсійного забезпечення.
Таке неврахування спірних документів є непропорційним втручанням держави в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області у гарантовані конституційні права на пенсійне забезпечення громадянина України.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 23.01.2018 у справі № 583/392/17, від 30.10.2018 у справі №234/3038/17, від 11.12.2018 у справі №360/1628/17, від 23.12.2019 у справі № 235/2773/17, від 04.03.2020 у справі № 235/2008/17, від 08.04.2020 у справі №242/1568/17, від 31.03.2021 у справі №0440/6809/18, від 08 грудня 2021 року у справі № 560/3907/18.
В силу вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 06.02.2025 №163750020223 про скасування пенсії за віком від 16 січня 2025 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Щодо обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивача, колегія суддів враховує, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal проти Об'єднаного королівства» (заява №22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).
Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»).
З огляду на вищевикладене, колегія суддів, погоджується з висновком суду першої інстанції, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивача буде визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 06 лютого 2025 № 163750020223 про скасування рішення про призначення пенсії від 16 січня 2025 року та зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.01.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах з урахуванням висновків суду.
Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини, що мають значення для справи з урахуванням встановлених та доведених фактів із наведенням належних висновків та правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.06.2025 по справі № 440/5677/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.А. Спаскін
Судді В.А. Калиновський О.В. Присяжнюк