23 вересня 2025 р.Справа № 480/5518/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: Бегунца А.О. , Калиновського В.А. ,
за участю секретаря судового засідання Колесник О.Е.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 15.07.2025 (головуючий суддя І інстанції: О.В. Соп'яненко) по справі № 480/5518/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Сумській області
про визнання протиправним та скасування наказів,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправними і скасувати накази начальника ГУНП в Сумській області:
№ 652 о/с від 25.05.2024 "Про визначення поліцейських БПОП ГУНП в Сумській області для подальшого відрядження або проходження служби в ППОП "Спеціальних дій" ГУНП в Київській області",
№ 672 від 29.05.2024 "Про застосування дисциплінарного стягнення до поліцейського БПОП ГУНП в Сумській області", яким до сержанта поліції ОСОБА_1 поліцейського взводу № 1 роти № 1 БПОП ГУНП в Сумській області застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в поліції,
від 01.06.2024 № 229 о/с "По особовому складу" щодо звільнення зі служби в поліції ОСОБА_1 ;
- поновити ОСОБА_2 на посаді поліцейського взводу № 1 роти № 1 батальйону поліції особливого призначення ГУНП в Сумській області з 02.06.2024;
- стягнути з в ГУНП в Сумській області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02.06.2024 по день ухвалення рішення.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 15.11.2024, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду 12.02.2025 позов задоволено.
За наслідками касаційного оскарження, постановою Верховного Суду від 16.05.2025 рішення Сумського окружного адміністративного суду від 15.11.2024 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12.02.2025 скасовано, справу № 480/5518/24 направлено на новий розгляд до Сумського окружного адміністративного суду.
Верховний Суд, зокрема, зазначив, що судом першої інстанції в ході судового розгляду належним чином не досліджено питання дотримання позивачем строку звернення до суду щодо оскарження наказів від 29.05.2024 № 672 та від 01.06.2024 № 229 о/с, не вирішено клопотання ОСОБА_1 про визнання причин пропуску строку поважними і поновлення строку звернення до суду, що також залишилось поза увагою суду апеляційної інстанції.
З урахуванням наведеного, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність суду першої інстанції під час нового розгляду справи вирішити наведене вище клопотання ОСОБА_1 , дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам, у разі необхідності витребувати необхідні докази й постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 04.06.2025 прийнято справу № 480/5518/24 до провадження та призначено її до розгляду.
11.06.2025 ГУНП в Сумській області звернулось до суду із заявою, в якій просило позов залишити без розгляду з підстав пропуску позивачем строків звернення до суду.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 24.06.2025 позов залишено без руху з підстав пропуску строку звернення до суду та надано заявнику десятиденний строк для усунення недоліків шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням підстав поважності пропуску цього строку та наданням доказів в їх підтвердження.
04.07.2025 ОСОБА_1 на виконання вимог ухвали суду подав заяву про поновлення строку звернення до суду.
В обґрунтування зазначив, що на час виникнення спірних правовідносин проживав у м. Лебедин Сумської області разом зі своєю матір'ю ОСОБА_3 , яка була інвалідом першої "Б" групи безтерміново, потребувала постійного догляду та не могла залишатися сама. Коли позивач виїздив на службу у м. Суми, то наймав людину, яка могла б доглядати за матір'ю. Разом з тим, після звільнення зі служби в поліції та припинення виплати грошового забезпечення, коштів для найму особи, що могла б доглядати за матір'ю на час відсутності позивача або осіб, які б могли вчинити такі дії на безоплатній основі останній не мав. Вказані обставини спричинили неможливість позивача своєчасно виїхати до м. Суми для пошуку адвоката та складання позовної заяви.
Також, зауважував, що велика кількість повітряних тривог, обстріли Сумської області, перебої зі світлопостачанням/погодинні графіки відключення світла, перебої в роботі поштових відділень викликані воєнним станом вплинули на своєчасне звернення до суду.
Крім того, звертав увагу, що не отримував висновку службового розслідування та не був ознайомлений з відповідними матеріалами.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 15.07.2025 позовну заяву ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказів від 29.05.2024 № 672 та від 01.06.2024 № 229 о/с, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишено без розгляду.
У задоволенні клопотання Головного управління Національної поліції в Сумській області про залишення без розгляду позову ОСОБА_1 в частині вимог про визнання протиправним та скасування наказу № 652 о/с від 25.05.2024 відмовлено.
Позивач, не погодившись з ухвалою суду, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неповне встановлення судом обставин справи, що призвело до помилкового висновку, просив її скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції, залишаючи позов без розгляду, не надав належної оцінки підставам пропуску строку, наведеним позивачем в клопотанні про його поновлення.
Вказує, що обставини догляду за матір'ю, яка була інвалідом 1 групи та хворіла на психічне захворювання, неможливість позивача у зв'язку з наведеним у будь-який час виїхати до м. Суми для пошуку адвоката з метою складання позовної заяви, повітряні тривоги, обстріли Сумської області, перебої зі світлопостачанням/погодинні графіки відключення світла, перебої в роботі поштових відділень є поважними підставами пропуску строку звернення до суду.
Просить врахувати, що не отримував висновку службового розслідування та не був ознайомлений з відповідними матеріалами.
Зауважує, що пропущений строк є незначним, а отже, з урахуванням наведених обставин не свідчить про тривале зволікання позивача із зверненням до суду за захистом своїх прав.
Крім того, звертає увагу, що суд першої інстанції не надав оцінки клопотанню про поновлення строку звернення до суду, викладеному представником позивача у письмових запереченнях на клопотання про залишення позову без розгляду та вказане клопотання не слугувало підставою для залишення позову без руху після прийняття справи до провадження. Водночас, Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд вказував на необхідність вирішення даного клопотання.
Головне управління Національної поліції в Сумській області (далі - відповідач) надало відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягаючи на законності та обґрунтованості ухвали суду першої інстанції, просять залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.
Учасники справи про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.
Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходив службу в поліції на посаді поліцейського взводу № 1 роти № 1 батальйону поліції особливого призначення ГУНП в Сумській області.
25.05.2024 ГУНП в Сумській області прийнято наказ № 652 о/с «Про визначення поліцейських батальйону поліції особливого призначення Головного управління Національної поліції в Сумській області для подальшого відрядження або проходження служби в полку поліції особливого призначення «Спеціальних дій» Головного управління Національної поліції в Київській області».
Наказом начальника ГУНП в Сумській області від 29.05.2024 № 672 «Про застосування дисциплінарного стягнення до поліцейського БПОП ГУНП в Сумській області» застосовано до сержанта поліції ОСОБА_1 поліцейського взводу № 1 роги № 1 БПОП ГУНП в Сумській області дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в поліції.
Наказом начальника ГУНП в Сумській області від 01.06.2024 № 229 о/с «По особовому складу» ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції, відповідно до пункту 6 частини першої статті 77 Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
25.06.2024, не погодившись з вищенаведеними наказами, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено п'ятнадцятиденний строк звернення до суду, встановлений ст. 31 Дисциплінарного статуту Національної поліції України та поважних підстав такого пропуску ним не зазначено.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
На підставі ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Законом України від 15 березня 2022 року № 2123-IX «Про внесення змін до законів України «Про Національну поліцію» та «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» з метою оптимізації діяльності поліції, у тому числі під час дії воєнного стану» (далі - Закон № 2123-IX) внесено зміни до указаних нормативно-правових актів. Зокрема, Дисциплінарний статут доповнено розділом V «Особливості проведення службового розслідування в період дії воєнного стану», яким з 01 травня 2022 року, зокрема, запроваджено інші строки звернення до суду.
Так, ч. 4 ст. 31 Дисциплінарного статуту передбачено, що поліцейський має право оскаржити застосоване до нього дисциплінарне стягнення, звернувшись до адміністративного суду протягом 15 днів з дня його ознайомлення з наказом про притягнення до дисциплінарної відповідальності. У разі застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади, пониження у спеціальному званні на один ступінь або звільнення зі служби в поліції поліцейський має право оскаржити таке стягнення протягом 15 днів з дня його ознайомлення з наказом по особовому складу про виконання застосованого дисциплінарного стягнення.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (пункт 1). При цьому, надалі відповідними Указами Президента України воєнний стан в Україні неодноразово продовжено, такий правовий режим триває й на сьогодні.
Колегія суддів зауважує, що приймаючи Закон № 2123-ІХ та доповнюючи Дисциплінарний статут розділом V «Особливості проведення службового розслідування в період дії воєнного стану», зокрема щодо встановлення такого короткого строку на оскарження дисциплінарного стягнення, законодавець мав на меті оптимізувати діяльність поліції, у тому числі, під час дії режиму воєнного стану, та врегулювати питання діяльності поліції передусім в умовах воєнного стану.
Таким чином, внесення відповідних змін до Дисциплінарного статуту спрямовані на забезпечення діяльності поліції та ефективного виконання нею завдань в умовах воєнного стану, а також задля швидкого та оперативного реагування на дії (бездіяльність) поліцейського, у разі кваліфікування їх як такі, що можуть виразитися у грубому порушенні службової дисципліни в умовах посиленого варіанту службової діяльності та (або) підриву авторитету Національної поліції України в цілому.
Колегія суддів зазначає, що у випадку наявності колізії між загальним (КАС України) та спеціальним законом (Дисциплінарний статут) застосуванню підлягають норми спеціального закону, яким є саме Дисциплінарний статут.
Аналогічний висновок висловлений Верховним Судом у постановах від 28 березня 2024 року у справі № 420/22052/23, від 30 вересня 2024 року у справі № 520/5571/24, від 04 жовтня 2024 року у справі № 580/4340/24, від 27 листопада 2024 року у справі № 420/13235/24, від 17 квітня 2025 року у справі №140/7715/24.
Слід зазначити, що законодавець чітко пов'язав виникнення права на оскарження застосованого до поліцейського дисциплінарного стягнення та обчислення строку на таке оскарження - з моменту ознайомлення особи з наказом про виконання застосованого дисциплінарного стягнення.
З огляду на наведене, вірним є висновок суду першої інстанції, що до правовідносин, які склались у цій справі потрібно застосовувати положення частини четвертої статті 31 Дисциплінарного статуту, у редакції Закону № 2123-IX, який передбачає оскарження наказу про звільнення у п'ятнадцятиденний термін з дня ознайомлення із відповідним наказом.
Приписами ч. 3 ст. 123 КАС України передбачено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Як вбачається з матеріалів справи, із наказами відповідача від 29.05.2024 № 672 «Про застосування дисциплінарного стягнення до поліцейського БПОП ГУНП в Сумській області» та від 01.06.2024 № 229 о/с «По особовому складу» щодо звільнення зі служби в поліції ОСОБА_1 ознайомився під підпис 01.06.2024 (т. 1 а.с. 101, 103).
Таким чином, позивач, оскаржуючи спірні накази від 29.05.2024 № 672 та від 01.06.2024 № 229 о/с (ознайомившись з ними 01.06.2024), звернувшись до суду 25.06.2024 із цим позовом пропустив п'ятнадцятиденний строк звернення до суду.
В якості поважних підстав пропуску строку, позивач посилався на неможливість своєчасного звернення до адвоката за правовою допомогою, з огляду на хворобу його матері, яка потребувала стороннього догляду, велику кількість повітряних тривог, обстріли Сумської області, перебої зі світлопостачанням/погодинні графіки відключення світла, не отримання висновку службового розслідування.
Суд першої інстанції вирішуючи питання поважності підстав пропуску строку звернення до суду надав оцінку зазначеним позивачем обставинам та зазначив, що наведені причини пропуску строку оскарження дисциплінарного стягнення не є поважними, не підтверджують об'єктивне існування непереборних для позивача перешкод для звернення до суду з позовом.
Колегія суддів враховує, що матір ОСОБА_1 проживала у м. Лебедин Сумської області, була інвалідом першої групи та потребувала постійного стороннього догляду згідно висновку МСЕК від 08.09.2016, станом на 01.05.2024 перебувала на "Д" обліку лікаря-психіатра згідно довідки КНП Лебединська ЦРЛ ім. К.О. Зільберника.
Водночас, колегія суддів зауважує, що позивач не надав жодних обґрунтувань та пояснень необхідності пошуку адвоката саме у м. Суми, тоді як його матір проживала у м. Лебедин Сумської області, не навів обставин, які надали йому можливість укласти лише 23.06.2024 Договір з адвокатом (наймання сторонньої особи для догляду за матір'ю тощо).
Доводи позивача щодо не отримання ним висновку службового розслідування колегія суддів вважає такими, що не впливають на перебіг строку звернення до суду, оскільки останній починає свій відлік з моменту ознайомлення позивача з наказом про звільнення.
В свою чергу, подальше вчинення дій щодо отримання матеріалів службового розслідування не зупиняє перебіг процесуальних строків звернення до суду.
Очікування матеріалів службового розслідування не може бути поважною причиною пропуску строку звернення до суду, оскільки такі обставини не перешкоджали позивачу скористатися правом звернення до суду у строки, встановлені ч.4 ст.31 Закону України "Про Дисциплінарний статут Національної поліції України" та за потреби надати додаткові докази (відповідь на адвокатський запит, уточнену позовну заяву) у ході розгляду даної справи судом першої інстанції.
Щодо посилання апелянта на велику кількість повітряних тривог, обстріли Сумської області, перебої зі світлопостачанням/погодинні графіки відключення світла пов'язані з воєнним станом, колегія суддів зазначає, що позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували неможливість своєчасного звернення до суду з цим позовом через наведені вище обставини.
В свою чергу, сам факт запровадження воєнного стану в Україні Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» не є поважною причиною для безумовного поновлення процесуальних строків.
Верховний Суд неодноразово в своїх постановах, зокрема, у постанові від 12.09.2024 у справі № 140/26462/23, від 30.01.2025 у справі № 320/26833/23 звертав увагу, що після затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, будь-яких змін в аспекті перебігу процесуальних строків на звернення до суду, та їх обчислення до КАС України не вносилось.
Введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв'язку з такою обставиною.
Колегія суддів зазначає, що питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не може бути підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Колегія суддів враховує, що введений в Україні воєнний стан суттєво ускладнив (подекуди унеможливив) вчинення певних дій фізичними та юридичними особами. Між тим, сама по собі ця обставина, без належного її обґрунтування крізь призму неможливості ситуативного (в конкретних умовах) виконання процесуальних прав і обов'язків учасника справи, й підтвердження її належними й допустимими доказами, не може слугувати підставою для поновлення пропущеного процесуального строку.
З урахуванням наведеного, колегія суддів не заперечує, що обставини введення в Україні воєнного стану могли ускладнити дотримання строку на подачу позовної заяви, втім, як вже зазначалось, такі доводи скаржника не підтверджені жодними доказами.
Що стосується посилання в апеляційній скарзі в частині того, що встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
У пункті 27 рішення Європейського суду з прав людини від 20 травня 2010 року у справі «Пелевін проти України» (заява № 24402/02), яке набуло статусу остаточного 20 серпня 2010 року, зазначено, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див., наприклад, рішення у справі «Ашінгдан проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), від 28 травня 1985 року, пункт 57, Серія A, № 93).
Отже, за практикою Європейського суду з прав людини застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
Оцінюючи обставини звернення позивача з позовом до суду в розрізі наведених висновків Європейського суду з прав людини, а також положень ч. 2 ст. 122 КАС України, колегія суддів зазначає, що встановлений Дисциплінарним статутом 15-денний строк звернення до суду, не ставить під сумнів саму суть права доступу до суду, при цьому не порушується пропорційність між застосованими законодавцем засобами та метою звернення до суду.
Зрештою оцінка змісту обставин справи, хронології та послідовності дій позивача перед зверненням до суду свідчать про те, що цей строк був пропущений через відсутність зусиль позивача і належної старанності.
Колегія суддів зазначає, що за правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 26 жовтня 2023 року справа № 990/139/23, реалізація права позивача на звернення до суду з позовною заявою у межах строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача. Позивач, не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізувати своє право на звернення до суду в межах строків такого звернення, адже нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Учасники справи мають добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки (частина друга статті 44 КАС України). Схожа норма міститься у частині першій статті 45 цього Кодексу, у якій вказується, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
У даному випадку, маючи відповідну освіту та досвід професійної діяльності, позивач чи його представник, не міг не усвідомлювати, що зволікання зі зверненням до суду із позовною заявою, невчинення ним дій щодо оскарження спірних наказів відповідача, призведе до порушення строків, встановлених Дисциплінарним статутом та наслідків, визначених КАС України.
Відповідно до ч.4 ст.90 КАС України суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 18.11.2010 року у справі "Мушта проти України" зазначено: право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності, а їх застосування має відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").
Отже, дотримання строку звернення з позовом, є однією з умов реалізації права на подання позову у публічно-правових відносинах.
Законодавче обмеження строку звернення до суду з позовом, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності позову. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21.12.2010, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі позовних заяв, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006, заява №23436/03).
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 19.08.2021 у справі № 500/955/19.
Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення залежить виключно від нього самого. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Із врахуванням наведеного, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду та не зазначено об'єктивних, непереборних обставин, що перешкоджали йому скористатися правом на звернення у встановлений законом строк, що є підставою для залишення позову без розгляду.
Доводи апелянта про те, що Верховний Суд у цій справі фактично дійшов висновку про необхідність вирішення клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду та його поновлення колегія суддів вважає такими, що свідчать про невірне тлумачення постанови суду.
Ухвалюючи судове рішення, Верховний Суд не надавав оцінку висновкам суду першої інстанції в частині вирішення питання про залишення позову без розгляду на підставі клопотання відповідача, а лише констатував, що таке клопотання вирішено в судовому засіданні на підставі протокольної ухвали.
Натомість, Верховний Суд зазначив про необхідність дослідження під час нового розгляду питання дотримання позивачем строку звернення до суду та вирішення його клопотання, заявленого в запереченнях на клопотання ГУ НП в Сумській області про залишення позову без розгляду.
Колегія суддів погоджується з доводами апелянта щодо не вирішення судом першої інстанції за наслідками нового розгляду вищенаведеного клопотання позивача.
Водночас, колегія суддів зауважує, що ОСОБА_1 у клопотанні про поновлення строку, заявленому під час первинного розгляду спору по суті, не наведено жодних інших обставин, яким би суд не надавав оцінку при вирішенні клопотання, заявленого на виконання вимог ухвали суду від 24.06.2025.
Таким чином, наведені обставини не є достатніми підставами для скасування судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування ухвали суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 312, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 15.07.2025 по справі № 480/5518/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя В.Б. Русанова
Судді А.О. Бегунц В.А. Калиновський
Повний текст постанови складено 29.09.2025 року