29 вересня 2025 р.Справа № 520/21463/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Ральченка І.М. , Чалого І.С. ,
за участю секретаря судового засідання Кіт Т.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.08.2025, головуючий суддя І інстанції: Шляхова О.М., повний текст складено 27.08.25 року по справі № 520/21463/25
за позовом ОСОБА_1
до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України
про визнання протиправною та скасування постанови
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому просить суд:
визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про закінчення виконавчого провадження від 29.07.2025 ВП № 78612458.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що постанова старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про закінчення виконавчого провадження від 29.07.2025 ВП № 78612458 є протиправною та підлягає скасуванню. Вказує, що будь-яких доказів, які б підтверджували здійснення боржником нарахування позивачу суддівської винагороди на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.04.2024 у справі № 520/9872/24 останнім надано не було. На переконання позивача, надсилання боржником державному виконавцю листа з твердженням про виконання ним рішення суду без надання належних доказів на підтвердження такого виконання, не може слугувати підставою для закінчення виконавчого провадження.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.08.2025 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 .
Визнано протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про закінчення виконавчого провадження від 29.07.2025 ВП № 78612458.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України суму сплаченого судового збору у розмірі 968.96 грн.
Не погодившись з вказаним рішенням, Міністерством юстиції України подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.08.2025 та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що листом Вищого антикорупційного суду за № 03.10-04/75/2025 від 24.07.2025 повідомлено Відділ про виконання рішення суду. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» від (далі - Закон України № 1404-VIII) виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. На підставі викладеного державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження від 29.07.2025. Вказує, що виконавець не наділений повноваженнями тлумачити рішення суду або оцінювати правомірність обраного боржником способу виконання, якщо той не суперечить змісту виконавчого документа. Державний виконавець не має права самостійно визначати, чи правильні дії вчиняє боржник - він лише перевіряє наявність дій, спрямованих на виконання рішення. Вказує, що боржником - Вищим антикорупційним судом - було подано до державного виконавця офіційний лист із перерахунком суми винагороди в повному обсязі, який відповідає вимогам статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Таким чином, фактичне виконання зобов'язання щодо нарахування було здійснено, а відповідно - були підстави для закінчення провадження. Посилається на те, що суд неправомірно не взяв до уваги та не дослідив в повному обсязі офіційні документи (розрахунок ВАКС), які підтверджують фактичне виконання рішення суду, а також фактично змінив зміст зобов'язання, встановленого судовим рішенням у справі № 520/9872/24, підмінивши визначене в ньому «нарахування» новими критеріями, не передбаченими ні процесуальним, ні матеріальним правом. Посилається на те, що суд першої інстанції вийшов за межі предмету спору, фактично перевіряючи повноту та якість виконання рішення Вищим антикорупційним судом (ВАКС), тоді як предметом позову було лише питання законності постанови державного виконавця про закінчення провадження. Державний виконавець не має повноважень впливати на обсяг чи строки бюджетних призначень, тому перевірка цих питань судом є виходом за межі його компетенції.
Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 268 КАС України у справах, визначених, зокрема ст.287 КАС України, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур'єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв'язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
ОСОБА_1 та Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України отримали копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду, судову повістку, в т.ч. апеляційну скаргу, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа.
Судом оприлюднено на веб-порталі судової влади України відповідну ухвалу про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.
Учасники справи про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином.
ОСОБА_1 подав до суду заяву про розгляд справи без участі позивача.
Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.01.2025 у справі № 520/9872/24 задоволено позов ОСОБА_1 .
Визнано протиправними дії Вищого антикорупційного суду з нарахування та виплати судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 по 31 березня 2024, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2 102.00 гривні.
Зобов'язано Вищий антикорупційний суд провести нарахування судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 недонарахованої суддівської винагороди за період з 01 по 31 березня 2024 на підставі ч. ч. 2 і 3 ст. 135 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (3 028.00 гривні).
Зобов'язано Вищий антикорупційний суд провести виплату судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 невиплаченої суддівської винагороди за період з 01 по 31 березня 2024 на підставі ч. ч. 2 і 3 ст. 135 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (3 028.00 гривні), з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
15.07.2025 старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відкрито виконавче провадження ВП № 78612458 за виконавчим листом № 520/9872/24, виданим Харківським окружним адміністративним судом 14.05.2025.
Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 29.07.2025 закінчено виконавче провадження ВП № 78612458 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження».
У постанові зазначено, що листом від 24.07.2025 № 03.10-04/75/2025 Вищий антикорупційний суд повідомив про повне фактичне виконання рішення згідно з виконавчим документом.
Позивач вважає постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про закінчення виконавчого провадження ВП № 78612458 від 24.07.2025 протиправною, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять первинних документів, в яких відображено дані щодо фактичного нарахування позивачу на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.01.2025 у справі № 520/9872/24 суддівської винагороди за період з 01 по 31 березня 2024 на підставі ч.ч. 2 і 3ст. 135 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (3 028.00 гривні). На переконання суду, сам по собі лист боржника від 24.07.2025 за № 03.10-04/75/2025 про повне виконання судового рішення, в якому, водночас, вказано про проведення відповідного перерахунку без здійснення фактичного нарахування позивачу спірної суми грошових коштів, за відсутності належних доказів на підтвердження обставин такого виконання, не підтверджує виконання боржником судового рішення.
Погоджуючись з висновками викладеними судом першої інстанції, колегія суддів зазначає, що частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 129 Конституції України, однією з основних засад здійснення судочинства є обов'язковість судового рішення.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на території України.
Відповідно до статті 124 Конституції України, судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до частини 2, 3 статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
При цьому, в положеннях частини 1 статті 370 КАС України наголошується, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України № 1404-VІІІ.
Відповідно до статті 1 Закону України № 1404-VІІІ, виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону України № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виходячи зі змісту частини 1 статті 5 Закону України № 1404-VІІІ, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Статтею 18 вказаного Закону України № 1404-VIII встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
Нормами пункту 9 частини 1 ст. 39 Закону України № 1404-VIII встановлено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Верховний Суд у постанові 21.08.2024 у справі № 240/27324/23 сформулював правову позицію щодо застосування пункту 9 частини першої статті 39 Закону України № 1404-VIII, згідно з якою виконавче провадження з підстав, визначених у пункті 9 частини першої статті 39 Закону України № 1404-VIII, закінчується у випадку фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. При цьому про закінчення виконавчого провадження з указаних підстав приймається мотивована постанова, яка має містити обставини, що свідчать про фактичне виконання судового рішення та засоби їхнього встановлення.
Верховний Суд дійшов висновку, що державний виконавець, закінчуючи виконавче провадження із зазначених підстав, зобов'язаний пересвідчитися, що відповідне зобов'язання виконано у чіткій відповідності з резолютивною частиною рішення суду та мотивами, якими керувався суд, постановляючи таке рішення. Джерелом відомостей про фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом можуть бути будь-які докази, що містять відповідну інформацію, вид і форма яких залежить від суті та змісту покладеного на боржника зобов'язання.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено судом апеляційної інстанції, у межах виконавчого провадження ВП № 78612458 з примусового виконання виконавчого листа у справі № 520/9872/24 на боржника - Вищий антикорупційний суд, покладалося зобов'язання провести нарахування судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 недонарахованої суддівської винагороди за період з 01 по 31 березня 2024 на підставі ч.ч. 2 і 3ст. 135 Закону України від 02.06.2016 №1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (3 028.00 гривні).
Листом від 24.07.2025 №03.10-04/75/2025 Вищий антикорупційний суд повідомив державного виконавця, що при виконанні судового рішення у справі № 520/9872/24 нарахування присуджених позивачем коштів суддівської винагороди є взяттям ВАКС на себе бюджетного відшкодування, виплата такої винагороди здійсненням платежу. Таке нарахування й виплата згідно з бюджетним законодавством можливі лише в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, за наявності відповідного бюджетного призначення.
У кошторисі ВАКС на 2025 рік за бюджетною програмою «Здійснення правосуддя Вищим антикорупційним судом (КПКВК 0851010) за КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки» бюджетні кошти на нарахування й виплату суддівської винагороди суддям ВАКС на виконання ухвалених на їх користь судових рішень не передбачені.
Таким чином, ВАКС як головний розпорядник коштів Державного бюджету України та державний орган, що зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, може виконати судові рішення зобов'язального характеру, зокрема, й у справі № 520/9872/24, шляхом нарахування й виплати суддівської винагороди виключно за наявності для цього відповідних коштів за КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки», що наразі не вбачається можливим з причин, не залежних від ВАКС.
Також вказано, що з метою належного виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.01.2025 у справі № 520/9872/24 у ВАКС здійснений відповідний перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 по 31 березня 2024 обчислений на підставі ч. ч. 2 і 3 ст. 135 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року ( 3028.00 гривень), що складає - 79 674.55 грн.
До вказаного листа додано таблицю, з якої вбачається, що ОСОБА_1 проведено перерахунок за період березень 2024, сума - 79 674.55 грн.
Крім того, в якості підтвердження відсутності відповідних бюджетних призначень боржником долучено кошторис на 2025 рік, лист Міністерству фінансів України «Про внесення змін до розпису спеціального фонду Державного бюджету України на 2025 рік» від 31.01.2025 № 03.13-01/18/2025, листи Міністерства фінансів України.
Таким чином, сукупність перелічених доказів свідчить про те, що у боржника відсутня фінансова можливість виконати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.01.2025 у справі № 520/9872/24, у зв'язку із відсутністю відповідних бюджетних призначень, у зв'язку із чим проведено відповідний перерахунок без здійснення фактичного нарахування позивачу спірної суми грошових коштів.
Разом з цим, колегія суддів зауважує, що в межах спірних правовідносин на боржника покладався обов'язок саме зі здійснення нарахування судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 недонарахованої суддівської винагороди за період з 01 по 31 березня 2024 на підставі ч.ч. 2 і 3ст. 135 Закону України від 02.06.2016 №1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (3 028.00 гривні).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що матеріали справи не містять первинних документів, в яких відображено дані щодо фактичного нарахування позивачу на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.01.2025 у справі № 520/9872/24 суддівської винагороди за період з 01 по 31 березня 2024 на підставі ч. 2, ч. 3 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII, виходячи з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2024 - 3 028.00 гривні, що протиправно залишено поза увагою суду першої інстанції.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що наявними у матеріалах справи розрахунковими листами за період листопада 2024 по червень 2025 підтверджено, що позивачу не здійснювалось нарахування суддівської винагороди за з 01 по 31 березня 2024 на підставі ч. 2, ч. 3 ст. 135 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2024 - 3 028.00 гривні.
На переконання колегії суддів, сам по собі Лист від 24.07.2025 № 03.10-04/75/2025 ВАКС про повне виконання судового рішення, в якому водночас вказано про проведення відповідного перерахунку без здійснення фактичного нарахування позивачу спірної суми грошових коштів, за відсутності належних доказів на підтвердження обставин такого виконання, не підтверджує виконання боржником судового рішення.
Колегія суддів зазначає, що правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначаються Законом України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Згідно статті 4 Закону України № 996-XIV одним з принципів бухгалтерського обліку та фінансової звітності є принцип нарахування, відповідно до якого доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів.
Відповідно до частини першої статті 30 Закону України 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці» при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати.
Отже, фактичним у повному обсязі виконанням судового рішення щодо зобов'язання провести нарахування недонарахованої суддівської винагороди є відображення такого нарахування в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності установи, а також повідомлення працівника про проведення такого нарахування.
Висновки суду про необхідність підтвердження факту нарахування суддівської винагороди первинними документами узгоджуються з висновками Верховного Суду, що викладені у постанові від 08.11.2022 у справі № 440/504/20, які в силу ч. 5 ст. 242 КАС України є обов'язковими для врахування при розгляді даної справи.
З огляду на вищевикладене, враховуючи, що обставини фактичного невиконання Вищим антикорупційним судом рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.01.2025 у справі № 520/9872/24 знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду даної справи, колегія суддів дійшла висновку про передчасність та, як наслідок, протиправність винесення державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження від 29.07.2025 ВП № 78612458 на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України № 1404-VІІІ, що є підставою та її скасування та задоволення позову та вимог апеляційної скарги.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач формально підійшов до виконання обов'язків та наданих йому законом повноважень в частині досягнення мети виконавчого провадження - виконання рішення суду та відновлення прав позивача, та зробив висновок про фактичне виконання рішення боржником в повному обсязі без фактичної перевірки такого виконання, що потягло за собою прийняття протиправних та передчасних постанов про закінчення виконавчого провадження та порушення прав стягувача.
За сукупністю встановлених обставин спірні постанови про закінчення виконавчого провадження не відповідають критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, в контексті ч .2 ст. 2 КАС України, позаяк вони винесені передчасно й за відсутності реального виконання судового рішення, а отже правомірним є висновок суду першої інстанції про задоволення вимог позову щодо визнання таких постанов протиправними та їх скасування.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
На підставі викладеного колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.08.2025 по справі № 520/21463/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко І.С. Чалий