29 вересня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/1125/25-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маренича І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (далі - відповідач-2), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 04.09.2024 № 262240028290 щодо відмови ОСОБА_1 в призначені та виплаті пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", починаючи з 30.07.2024.
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 12.05.1991 по 25.06.2001 та здійснити призначення та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058- IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 30.07.2024.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що рішенням від 04.09.2024 № 262240028290 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком. До страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 12.05.1991 по 25.06.2001, оскільки запис про звільнення у трудовій книжці завірений печаткою УССР.
Зазначає, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на керівника підприємства, а тому невиконання таких вимог не може позбавити громадян їх конституційного права на соціальний захист. Вважає, що вказані дії відповідачів порушують його право на отримання пенсії, а тому таке підлягає захисту в судовому порядку.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідачами подано до суду відзиви на адміністративний позов, згідно яких просять відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначають, що позивачу рішенням № 262240028290 від 04.09.2024 відмовлено у призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. До страхового стажу позивача не враховано період роботи з 12.05.1991 по 25.06.2001, оскільки запис про звільнення у трудовій книжці завірений печаткою УССР.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.
Судом встановлено, що позивач 28.08.2024 р. звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії по віку.
На день звернення із заявою про призначення пенсії позивачу виповнилось 60 років.
Рішенням відповідача-2 від 04.09.2024 № 262240028290 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком. За наданими документами до загального страхового стажу не зараховано період трудової діяльності, зокрема з 12.05.1991 по 25.06.2001 оскільки запис про звільнення у трудовій книжці завірений печаткою УССР.
Не погоджуючись з відмовою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області позивач звернувся з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон №1788-XII) "Про пенсійне забезпечення" та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV).
Згідно статті 26 Закону №1058 передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Періоди, з яких складається страховий стаж визначені в ст. 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч. 2 ст. 24 Закону №1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV).
У законодавстві, що діяло до 01.01.2004, зокрема, у статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Порядок підтвердження стажу регламентовано у ст. 62 Закону №1788-XII, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до ст. 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено: основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до п. 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.
Згідно з п. 17-18 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі. За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов'язаних з заявником спільною роботою.
В обґрунтування правомірності оскарженого рішення про відмову у призначенні пенсії відповідач зазначає, що в трудовій книжці позивача, в записі №6 про звільнення у трудовій книжці завірений печаткою УССР.
У період внесення записів про роботу позивача у спірні періоди після 1993, порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58).
Згідно з пунктом 2.6. Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Відповідно до абзацу 2 пункту 6.1 Інструкції №58 у разі невірного первинного заповнення трудової книжки або вкладиша до неї, а також псування їх бланків внаслідок недбалого зберігання, вартість зіпсованих бланків сплачується підприємством.
Отже, з системного аналізу вказаних вище норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.
Відтак, суд зауважує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудових книжок чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку, що в повній мірі узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові №687/975/17 від 21.02.2018.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а.
Так, із копії трудової книжки позивача вбачається, що позивач у період з 12.05.1991 р. по 25.06.2001 р. працював МПО "СИНТЕКС" . Згідно з записом №5 позивач прийнятий на посаду представника об'єднання. Згідно з записом № 6 від 25.06.2001 р. позивача звільнено з вказаного підприємства за власним бажанням. Згідно з твердженнями відповідача-2 печатка про звільнення УРСР не дає права зарахувати спірний період до страхового стажу.
Суд критично оцінює такі підстави для відмови у зарахуванні спірного періоду, оскільки, Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 у випадку порушення порядку ведення трудової книжки, не передбачає настання негативних наслідків чи відповідальності для особи, щодо якої вона складена.
Суд вказує, що вказані записи виконані без перекреслень, чітким правописом, у чіткій послідовності та відповідності дати, номеру запису з посиланням на відповідний наказ, на підставі якого внесено відповідний запис, і завірені печаткою роботодавця.
Таким чином, оскільки періоди роботи позивача з 12.05.1991 по 25.06.2001 підтверджені записами у трудовій книжці, то вони підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача у повному обсязі.
З огляду на встановлені судом обставини, на переконання суду, відповідач приймаючи оскаржене рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії діяв всупереч вимог вказаних вище норм законів, що спричинило порушення права позивача на соціальний захист та отримання пенсійних виплат. Відтак, вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Отже, суд зобов'язує відповідача зарахувати до страхового стажу роботи позивача період роботи з 12.05.1991 по 25.06.2001
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача призначити пенсію за віком з дати виникнення права суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Виходячи із змісту заявлених позивачем вимог та висновків суду, в даному випадку слід застосувати положення ст. 9 КАС України, а саме, обрати інший спосіб захисту, який необхідний для повного відновлення порушеного права.
При цьому, суд зауважує, що статтею 58 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Вказана позиція відповідає висновкам Верховного Суду у постанові від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17.
Таким чином, з урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії або рішення про відмову у призначенні пенсії, суд дійшов висновку, що в даному випадку, необхідно зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії та прийняти рішення відповідно до вимог Порядку № 22-1 з урахуванням висновків суду.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З метою ефективного захисту порушеного права, обираючи належний спосіб захисту порушеного права, суд у цій справі вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у м.Києві повторно розглянути заяву позивача від 28.08.2024 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.
Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає позовні вимоги частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Частиною 3 ст. 139 КАС України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч. 8 ст. 139 КАС України).
З матеріалів справи видно, що за подання вказаного позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, судовий збір підлягає стягненню в сумі 1211,20 грн на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, оскільки саме внаслідок прийняття рішенням відповідачем-2 були порушені права позивача.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 04.09.2024 № 262240028290 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати до страхового стажу роботи ОСОБА_1 період роботи з 12.05.1991 по 25.06.2001.
4. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.08.2024 року про призначення пенсії за віком із прийняттям відповідного рішення з урахуванням висновків суду.
5 Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати (судовий збір) у сумі 1211,20 грн.
6. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
У відповідності до статей 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідачі - Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053, Код ЄДРПОУ 42098368).
Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (площа Центральна, 3, м. Чернівці, 58002, Код ЄДРПОУ 40329345)
Суддя І.В. Маренич