Справа №345/4072/25
Провадження № 2/345/1861/2025
29.09.2025 року м. Калуш
Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі головуючого судді Онушканича В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін і без проведення судового засідання цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Айконс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом. Позов мотивує тим, що 20.08.2021 року між ТОВ «Кредитна установа «Європейська кредитна група» та ТОВ «ФК Сіті Фінанс Груп» укладено договір факторингу №1-20/08/2021, відповідно до умов якого ТОВ «Кредитна установа «Європейська кредитна група» відступило ТОВ «ФК Сіті Фінанс Груп» за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних в реєстрах боржників, в тому числі право вимоги за кредитним договором 3609005255/556379 від 15.09.2020 року, укладеним із ОСОБА_1
25.08.2021 року ТОВ «ФК Сіті Фінанс Груп», як новий кредитор, відповідно до умов договору про відступлення права вимоги №1-25/08/2021 відступив право вимоги за кредитним договором 3609005255/556379 від 15.09.2020 року, укладеним із ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Айконс», у зв'язку із чим останній набув права грошової вимоги до ОСОБА_1
15.09.2020 року між ТОВ «Кредитна установа «Європейська кредитна група» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №3609005255/556379 від 15.09.2020 року про надання коштів на умовах споживчого кредиту. Договір укладено в електронній формі, підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора. Підписуючи договір, відповідач підтвердив, що він ознайомився з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується їх неухильно дотримуватися.
Відповідно до умов кредитного договору товариство зобов'язується надати клієнту грошові кошти на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені договором, на наступних умовах: сума виданого кредиту - 4500,00 грн., дата надання кредиту - 15.09.2020 року, строк кредиту - 30 днів, стандартна процентна ставка - 2,50% в день.
Товариство свої зобов'язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк, визначений умовами кредитного договору. Однак відповідач належним чином не виконав умови кредитного договору. У зв'язку із порушенням взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, у відповідача утворилася заборгованість в розмірі 19125,00грн., з яких 4500,00 грн. - прострочена заборгованість за сумою кредиту, 14625,00 грн. - прострочена заборгованість за процентами. В добровільному порядку відповідач відмовляється погасити заборгованість за кредитним договором. Тому позивач просить стягнути з відповідача 19125,00 грн. заборгованості за кредитним договором №3609005255/556379 від 15.09.2020 року, а також судові витрати.
Ухвалою Калуського міськрайонного суду від 31.07.2025 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Копія ухвали про відкриття провадження відповідач отримав 19.08.2025 року. Проте у строк, встановлений в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідачем не надано відзиву на позов без поважних причин, тобто своїм правом подати відзив на позовну заяву відповідач не скористався. Тому, відповідно до вимог ч. 8 ст. 178 ЦПК України, суд вирішує спір за наявними матеріалами справи.
Суд, перевіривши матеріали справи, вважає, що позов слід задоволити частково, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що 20.08.2021 року між ТОВ «Кредитна установа «Європейська кредитна група» та ТОВ «ФК Сіті Фінанс Груп» укладено договір факторингу №1-20/08/2021. За умовами даного договору фактор передає грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає факторові права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами. З витягу із Реєстру боржників до договору факторингу від 20.08.2021 року вбачається, що ТОВ «Кредитна установа «Європейська кредитна група» передало, а ТОВ «Фінансова компанія «Сіті Фінанс Груп» прийняло право вимоги за кредитним договором №№3609005255/556379 від 15.09.2020 року.
25.08.2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Сіті Фінанс Груп» та ТОВ ФК «Айконс» було укладено договір відступлення прав вимоги №1-25/08/2021, за умовами якого позивачу передані права вимоги грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними у реєстрі боржників.
З витягу із Реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги №1-25/08/2021 від 25.08.2021 року вбачається, що ТОВ «Фінансова компанія «Сіті Фінанс Груп» передало, а ТОВ ФК «Айконс» прийняло право вимоги за кредитним договором №3609005255/556379 від 15.09.2020 року.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги)
Згідно ч.1 ст. 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Частина 1 статті 514 ЦК України зазначає, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
В силу ч.1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Таким чином, ТОВ «ФК Айконс» набуло право вимоги по кредитному договору №3609005255/556379 від 15.09.2020 року.
Відповідно до ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Зі змісту договору про споживчий кредит №3609005255/556379 від 15.09.2020 року, укладеного між ТОВ «Кредитна установа «Європейська кредитна група» та ОСОБА_1 вбачається, що товариство надало відповідачу фінансовий кредит в розмірі 4500,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Кредитний договір укладено в електронному вигляді, шляхом реєстрації відповідача на веб-сайті в мережі Інтернет та підписання кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Згідно зі ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Механізм укладення електронного договору, який має використовуватися позивачем у взаємовідносинах із позичальниками, зокрема вимоги до його підписання сторонами, врегульовано Законом України «Про електронну комерцію» та Законом України «Про електронний цифровий підпис».
Відповідно до ч. 2ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов'язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно із ч. 3ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Частиною 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.
Враховуючи факт підписання відповідачем електронного договору шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором R97741, суд приходить до висновку, що укладення кредитного договору №3609005255/556379 від 15.09.2020 року узгоджується зі ст.ст. 6 , 627 ЦК України та ст.ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію».
З долученої до матеріалів справи інформаційної довідки, наданої ТОВ «Платежі Онлайн» вбачається, що ТОВ «Кредитна установа «Європейська кредитна група» перерахувало ОСОБА_1 на вказану ним платіжну картку 4500,00 грн.
За змістом статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.
Оскільки відповідачем не спростовано факту отримання ним кредиту у розмірі 4500,00 грн., вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 4500,00 грн. є обґрунтованими.
Щодо вимог про стягнення заборгованості за простроченими процентами.
П.1.3 кредитного договору передбачено, що за користування кредитом клієнт сплачує товариству 912,5% річних від суми кредиту в розрахунку 2,5% на добу, тип процентної ставки - фіксована. П.2.3 договору передбачено, що обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за цим договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня надання кредиту клієнту до дня повного погашення заборгованості за кредитом.
Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) вказано, що у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.
У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.
Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством.
У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року по справі №910/4518/16 зауважила, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за "користування кредитом", так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов'язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов'язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя). Установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов'язання, слід застосовувати як ст. 625 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за "користування кредитом"). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
Суд звертає увагу, що відповідно до п.1.2 кредитного договору кредит надається строком на 30 днів, тобто до 14.10.2020 року. Строк дії договору 30 днів. При цьому п.4.3 договору передбачено, що у разі, якщо клієнт не повернув кредит в строк, зазначений в п.1.2 цього договору та/або в додатку до цього договору, проценти, передбачені в п.1.3 цього договору продовжують нараховуватися за кожен день користування кредитними коштами, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів, починаючи з дня укладення цього договору.
Отже, за умовами даного договору проценти можуть нараховуватися максимально за 90 днів користування кредитними коштами. Отже, обґрунтованими є вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів за користування кредитом в період з 15.09.2020 року по 15.12.2020 року (90 днів).
Доказів пролонгації кредитного договору позивачем не було надано.
У постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо наслідків порушення відповідачем строків повернення позичених коштів має здійснюватися у системному взаємозв'язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання цивільно-правової відповідальності, в тому числі за порушення грошового зобов'язання, враховуючи, що за пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України.
Нарахування процентів за користування кредитом (кредитними коштами), про стягнення яких просить позивач, є відмінним від порядку та періоду нарахування платежів, що здійснюються за порушення зобов'язання за кредитним договором, зокрема відповідно до статті 625 ЦК України, як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання. В охоронних/спірних правовідносинах права та інтереси кредитора мали б бути забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Отже, з огляду на вищенаведене, вимога позивача про стягнення з відповідача процентів за користування кредитом, нарахованих поза межами погодженого сторонами 90-тиденнного строку, є необґрунтованою.
А тому з відповідача на користь позивача слід стягнути проценти за користування кредитом за період з 15.09.2020 року по 15.12.2020 року в розмірі 10125,00 грн. (4500,00 грн.*2,5%/100*90 днів)
Таким чином, суд приходить до висновку, що обґрунтованими є вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 4500,00 грн. заборгованості за тілом кредиту та 10125,00грн. заборгованості за процентами, а всього 14625,00 грн.
За таких обставин, оцінюючи в сукупності зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути 14625,00 грн. заборгованості за кредитним договором №3609005255/556379 від 15.09.2020 року.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. А тому з відповідача на користь позивача слід стягнути 1852,40 грн. сплаченого судового збору, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Ч.2 ст.141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
Згідно з п. 1 ч. 3ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Однак, за наявності заперечень учасника справи, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Водночас суд враховує, що при визначенні суми відшкодування витрат за надання правничої допомоги суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України, від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових витрат та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний характер.
З врахуванням складності справи та обсягу виконаних робіт (наданих послуг); ціни позову; незначного обсягу юридичної та технічної роботи щодо підготовки справи до розгляду, реального часу, необхідного для виконання таких послуг, а також враховуючи, що справа розглядалася в порядку письмового провадження без виклику сторін, та враховуючи, що позовні вимоги задоволено частково, суд приходить до висновку, що заявлені витрати за надання правничої допомоги в розмірі 10500,00 грн. є явно неспівмірними, не відповідають критеріям реальності витрат (дійсності, необхідності) та розумності. А тому з відповідача на користь позивача слід стягнути 2000,00 грн. витрат за надання правничої допомоги.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 256,258,526, 536, 549, 572, 589, 625, 1048, 1054 ЦК України, ст.ст. 81, 263 - 265 ЦПК України, суд, -
Позов задоволити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , жителя АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Айконс» 14625,00 грн. заборгованості за кредитним договором №3609005255/556379 від 15.09.2020 року, 1852,40 грн. сплаченого судового збору та 2000,00 грн. витрат за надання правничої допомоги.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст судового рішення складено 29.09.2025 року.
Суддя Володимир ОНУШКАНИЧ