про повернення позовної заяви
29 вересня 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/6352/25
Суддя Кіровоградського окружного адміністративного суду Кармазина Т.М., розглянувши матеріали адміністративного позову
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до
Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач через свого представника звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 22 грудня 2022 року по 27 березня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 22 грудня 2022 року по 27 березня 2023року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Ухвалою судді від 19.09.2025 позовну заяву залишено без руху у зв'язку з необхідністю надання суду заяви про поновлення строку для звернення до суду з даним позовом та надання доказів поважності причин його пропуску, а також зазначити відомості, передбачені п.2 ч.5 ст.160 КАС України для позивача та у відповідності до ст.ст.160, 161 КАС України. Позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення ухвали.
На виконання вимог ухвали судді, представником позивача подано до суду уточнену позовну заяву та заяву про поновлення строку звернення до суду у якій зазначено, що на момент виникнення спірних правовідносин діяла редакція частини 2 статті 233 КЗпП України, яка передбачала право на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Також зазначає, що позивачем не одержано письмового повідомлення щодо розміру прожиткового мінімуму який був застосований при розрахунку грошового забезпечення заявника, а також грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань/інших щомісячних основних та додаткових видів у період з 22 грудня 2022 року по 27 березня 2023 року. Позивач не мав підстав для сумнівів у добросовісності відповідача при здійсненні розрахунку грошового забезпечення. Лише після отримання відповіді на адвокатський запит позивачу фактично стало відомо про порушення свого права.
Враховуючи перебування головуючого судді по справі на навчанні у період з 22.09.2025 року по 26.09.2025 року, розгляд заяви про поновлення строку звернення до суду було відкладено.
Надаючи оцінку доводам щодо недотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, суд виходить з того, що спір щодо нарахування та невиплати позивачу в повному обсязі грошового забезпечення у зв'язку із проходженням військової служби, є спором пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.
Відповідно до частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини 1 і 2 статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Натомість, після цієї дати, строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, від 06.04.2023 у справі №260/3564/22.
Також, суд звертає увагу, що відповідно до пункту 1 глави XIX Прикінцеві положення КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 №383 Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №338 і постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 дію карантину через COVID-19 продовжено до 30.06.2023.
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Спір стосується невиплати позивачу військовою частиною НОМЕР_2 грошового забезпечення у повному обсязі за період проходження служби з 22.12.2022 по 27.03.2023.
Отже, позивач мав знати про порушення своїх прав по оплаті праці (невиплати всієї суми грошового забезпечення) кожного місяця, за який отримував оплату (з 22.12.2022 по 27.03.2023).
З огляду на викладене, позивач своєчасно не скористався своїм правом на звернення до суду за захистом, а звернувся до суду лише 16.09.2025 року (відомості поштового відправлення), тобто з пропуском строку звернення до суду, визначеного ст.233 КЗпП України.
Так, у заяві про поновлення строку звернення до суду представник позивача не надав жодних належних доказів наявності об'єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду та не навів поважних обставин, які не залежали від волевиявлення позивача та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку.
Також, суд зазначає, що грошове забезпечення є регулярним щомісячним платежем, а тому в будь-якому разі його розмір відомий особі, яка його отримує. Відтак, отримання відповіді на адвокатський запит не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру грошового забезпечення, своєчасність/несвоєчасність його перерахунку, тощо.
При цьому представником не наведено об'єктивних обставин, які б не дозволяли звернутися позивачу із запитами та отримати відповіді раніше.
Законодавець не передбачив обов'язку суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, позаяк в кожному окремому випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він поновленню.
Водночас норми КАС України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного строку звернення до суду.
Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
Установлення процесуальних строків законом і судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.
Отже, позивач мав знати про порушення своїх прав по оплаті праці (невиплати всієї суми грошового забезпечення) кожного місяця, за який отримував оплату (з 22.12.2022 по 27.03.2023).
На момент звернення позивача до суду - 16.09.2025 з позовом про виплату грошового забезпечення за період 22.12.2022 по 27.03.2023, в Україні не діяв карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а тому до спірних правовідносин застосовуються строки, встановлені ст.233 КЗпП України (в редакції від 01.07.2022) - три місяці з дати коли позивач знав або повинен був знати про порушення свого права на оплату праці.
Враховуючи зміну редакції ст.233 КЗпП України та дію карантину до 30.06.2023 позивач мав право звернутися до суду протягом трьох місяців з дати закінчення карантину в Україні, пов'язаного з COVID-19, тобто до 30.09.2023 з тими позовними вимогами, право на які в нього виникло до вказаного часу.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 28 серпня 2024 року у справі № 580/9690/23 та від 27 грудня 2024 року у справі № 420/15311/23, від 29 січня 2025 року у справі №500/6880/23.
З огляду на викладене, позивач своєчасно не скористався своїм правом на звернення до суду за захистом, а звернувся до суду лише 16.09.2025 року, через більш як два роки, тобто з пропуском строку звернення до суду, визначеного ст.233 КЗпП України.
Установлення процесуальних строків законом і судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.
Так, суд зазначає, що причина пропуску строку звернення до суду із адміністративним позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Верховний Суд у постанові від 04.10.2024 року у справі №200/1643/24 вказав, що посилання позивача на проходження військової служби під час ведення воєнного стану на території України не може бути безумовною підставою для поновлення строку на подання позовної заяви без зазначення конкретних обставин, які вплинули на можливість своєчасного звернення до суду, та без надання доказів на підтвердження того, що виконання обов'язків служби під час введення військового стану вплинуло на позивача, і, відповідно, обумовило пропуск строку на звернення до суду.
Верховний Суд у постанові від 29.11.2024 року у справі № 120/359/24 сформував такий правовий висновок щодо застосування положень статей 122 та 123 КАС України:
1. Обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду.
2. Виконання обов'язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори.
3. Фактор часу: участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання, визначеного процесуальним законом, строку для звернення до суду.
4. Повага до особливого статусу військовослужбовців: враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов'язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку.
5. Обов'язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об'єктивною причиною пропуску процесуального строку.
Представником не доведено обставин, що у цей період позивач не знаходився за місцем свого проживання (перебував у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях), не мав доступу до правової допомоги.
Представником також не надано доказів того, що з липня 2022 року (з моменту змін у законодавстві, які запровадили строкове обмеження для звернення до суду за вирішенням трудових спорів щодо оплати праці), з липня 2023 року (з моменту початку відліку тримісячного строку звернення до суду, продовженого з дня припинення карантину) позивач приймав безпосередню участь у бойових діях чи в інший спосіб виконував обов'язки військової служби (виконував бойові завдання, тощо), які унеможливлювали/ускладнювали його звернення до суду з цим позовом у встановлений строк та у зв'язку з чим він зволікав з його поданням до вересня 2025 року.
Надіслання запиту не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права. Позивач не надав доказів того, що до того часу мав якісь перешкоди щодо отримання інформації про розміри виплачених їй сум грошового забезпечення. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення її прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом трьох місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Подання цієї заяви не може вважатися етапом досудового порядку вирішення спору і не дає підстав для застосування правил обчислення строку звернення до суду, наведених у частині 4 статті 122 КАС України.
Суд звертає увагу на те, що обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом «Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt», згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.
Представник у заяві про поновлення строку звернення до суду не навів існування об'єктивно непереборних обставин, які не залежали від волевиявлення позивача та були пов'язані з дійсними істотними перешкодами/труднощами для своєчасного звернення до суду за захистом своїх прав у встановлений законом строк.
Отже, заява про поновлення строку звернення до суду не містить обґрунтування причин, які заважали вчасно звернутися до суду, то така заява не підлягає задоволенню.
Статтею 123 КАС України встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Тому, враховуючи те, що позивачем пропущений встановлений законом строк звернення до суду з даними позовними вимогами та будь-яких обґрунтувань обставин та належних доказів, на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом позивачем не наведено та не доведено, суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви відповідно до вимог частини другої статті 123 КАС України.
При цьому, суддя зауважує, що позивач не позбавлений права повторного звернення до суду із даним позовом при наявності поважних підстав пропуску строку.
Відповідно до п.п.1, 9 ч.4 ст.169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліків позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк; у випадках передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Отже, за сукупністю наведених обставин, враховуючи, що позовна заява подана після закінчення строків, установлених законом, а тому остання підлягає поверненню позивачеві.
Керуючись ст.ст.169, 243, 248, 256, 293-297 КАС України, суддя, -
У задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду - відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачу разом з усіма доданими до неї документами.
Роз'яснити позивачу, що повернення адміністративного позову не позбавляє його права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали невідкладно надіслати позивачеві.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.256 КАС України та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду у 15 - денний строк, передбачений ст.295 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Т.М. КАРМАЗИНА