29 вересня 2025 рокуСправа №160/17259/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Серьогіної О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
12.06.2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Страх Вадим Олегович звернувся через підсистему "Електронний суд" до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про відмову у призначенні пенсії №047150032122 від 06.06.2025 року щодо відмови призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах за Списком №2;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити, нарахувати та виплачувати з 28.05.2025 року ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, зарахувавши до стажу позивача період роботи з 28.10.1996 року по 01.02.1997 року.
Позовна заява обґрунтована тим, що 28.05.2025 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2 та відповідні підтверджуючі документи, що долучаються. Рішенням про відмову у призначенні пенсії №047150032122 від 06.06.2025 року Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області позивачу відмовило у призначенні пенсії, оскільки заявниця не досягла пенсійного віку. З відмовою призначити пенсію позивач не погоджується, оскільки, відповідно до документів, відомостей, які надані відповідачу, довідок, що є в матеріалах пенсійної справи, трудової книжки, позивач набула необхідний стаж, пільговий стаж, та досяг необхідного віку, що є підставою для призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку, а тому позивач набула право на пенсію за віком на пільгових умовах у відповідності до п. "б" ч. 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VII. Відповідно до викладеного вище, позивач вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню оскаржуване рішення, тому просить суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.06.2025 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з 01.07.2025 року.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.
01.07.2025 року на адресу суду через підсистему «Електронний суд» від Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області надійшов письмовий відзив на позов, в якому управління заперечує проти задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії з наступних підстав. До Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області 28.05.2025 року звернувся позивач із заявою про призначення пенсії по віку згідно пункту 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV. З урахуванням зазначеного Порядку, визначено орган, який розглядатиме заяву позивача - ГУ ПФУ у Волинській області. За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 ГУ ПФУ у Волинській області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії №047150032122 від 06.06.2025 року у зв'язку з недосягненням необхідного віку з якого може бути призначений даний вид пенсії. Згідно частини першої статті 114 Закону № 1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Cписком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу, не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Отже, дії Головного управління вважає правомірними та вмотивованими, а позов необґрунтованим, тому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області письмовий відзив на позов на адресу суду не надходив.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.09.2025 року продовжено строк розгляду адміністративної справи до 29.09.2025 року.
Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 28.05.2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.2 ч.2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-ІV (далі - Закон №1058).
Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області.
За результатами розгляду заяви Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії №047150032122 від 06.06.2025 року, яким позивачу відмовлено в призначенні пільгової пенсії за Списком №2 у зв'язку з недосягненням нею необхідного пенсійного віку. Також в указаному рішенні зазначено, що вік позивачки на момент звернення становить 50 років, страховий стаж заявниці на дату звернення становить 28 років 10 місяців 06 днів, утому числі з урахуванням Списку №1 складає 33 роки 10 місяців 06 днів, пільговий стаж роботи за Списком №1 становить 05 років 08 місяців 23 дні, за Списком №2 - 15 років 11 місяців 29 днів. До страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки з 28.10.1996 року по 01.02.1997 року, оскільки в наказі про прийняття на роботу є виправлення.
Вважаючи рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2 протиправним, позивач звернулася до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-ХІІ (далі Закон № 1788-ХІІ) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі Закон №1058-IV).
Відповідно до статті 2 Закону № 1788-XII, за цим Законом призначаються трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Згідно з пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII (в редакції Закону України від 02.03.2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до набрання чинності Закону № 213-VІІІ, право на пенсію за віком пільгових умовах мають працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
Згідно з ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до набрання чинності Закону № 213-VІІІ, право на пенсію за віком мають: чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
У свою чергу Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 року № 2148-VIII, який набрав чинності 11.10.2017 року (далі Закон №2148-VIII), Закон №1058-IV доповнено розділом XIV-І «Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян».
Зокрема, згідно з п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону №1058-IV, працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Разом з цим Законом №2148-VIII, у новій редакції був викладений пункт 2 розділу XV Закону №1058-IV, де зазначалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Крім цього, в силу спеціальної вказівки у Законі №2148-VIII, наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017 року.
Таким чином, з 01.10.2017 року правила призначення пенсій за Списком № 1, почали регламентуватись одночасно двома законодавчими актами, а саме: пунктом «б» частини першої статті 13 Закону № 1788-ХІІ у редакції Закону № 213-VIII та пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону № 2148-VIII. Правила вказаних законів були повністю уніфікованими (ідентичними).
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020 "У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII".
Конституційний Суд України у вказаному рішенні, дослідивши правовідносини, пов'язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначає, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону № 1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
За змістом пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
У відповідності до пункту 3 резолютивної частини рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
Отже, з 23.01.2020 року правила призначення пенсій за Списком №1 регламентуються одночасно пунктом «б» частини першої статті 13 Закону №1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1788-ХІІ у редакції Закону №2148-VIII.
Відносно позивача правила вказаних нормативних положень містять розбіжність у величині показника вікового цензу, що є однією з умов призначення пенсії жінкам за Списком №2, який складає 50 років за пунктом «б» частини першої статті 13 Закону №1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та 55 років за пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1788-ХІІ у редакції Закону №2148-VIII.
Як слідує з рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №047150032122 від 06.06.2025 року, відмовляючи позивачці у призначенні пенсії, відповідач покликається, зокрема, на те, що позивач не досягла віку 55 років, що відповідно до вимог статті 114 Закону №1058-IV унеможливлює призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в своєму рішенні від 21.04.2021 року у зразковій справі №360/3611/20, яке підтримане постановою Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 року, вказав, що у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
За таких обставин та правового регулювання суд вважає, що відповідач не застосував більш сприятливий закон, який передбачає право позивача на обумовлену попередньою роботою пільгову пенсію, проте застосував закон, який позбавляє зазначеного права, отже діяв всупереч вимог верховенства права.
Враховуючи в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України при вирішенні цієї типової справи вищевикладені висновки Верховного Суду, наведені у рішенні від 21.04.2021 року у зразковій справі №360/3611/20, суд вважає за необхідне зазначити, що у даному випадку за обставин, коли є діючими одночасно дві правових норми, які містять різні правила призначення пенсії за Списком №2 щодо параметру вікового цензу, найбільш сприятливим для позивача є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 50 років, відтак до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт «б» частини першої статті13 Закону №1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом №213-VIII.
Також, як вбачається із спірного рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №047150032122 від 06.06.2025 року до страхового стажу за Списком 2 не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки з 28.10.1996 року по 01.02.1997 року, оскільки в наказі про прийняття на роботу є виправлення.
Суд зазначає, що порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 року № 58 (далі - Інструкція № 58).
Відповідно до п.2.4 Інструкції № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1 Інструкції № 58).
З аналізу вказаних норм судом встановлено, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Суд зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року "Про трудові книжки працівників" № 301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року по справі № 677/277/17.
Також слід наголосити, що ведення трудових книжок працівників підприємства, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), оскільки записи до трудової книжки вносяться виключно власником або уповноваженим ним органом, наявність неправильно занесених записів до трудової книжки, не може ставитись в провину власнику трудової книжки.
Також, як вже зазначалося, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи щодо якої внесені такі відомості.
Таким чином, суд наголошує, що позивач не несе відповідальність за порушення третіми особами вимог ведення трудових книжок. Формальні неточності у документах не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Також суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Таким чином, судом встановлено, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу позивача у спірний період, ці записи є належними та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивача.
Суд, оцінюючи допустимість трудової книжки позивача, як доказу в підтвердження його страхового стажу, враховує, що відповідачі не навели жодного аргументу, який би вказував на невідповідність трудової книжки позивача чи записів у ній вимогам чинного законодавства.
Слід зазначити, що у випадку, якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Така позиція суду узгоджується також із висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17, відповідно до яких, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Натомість, відповідачі не здійснювали ніяких запитів на підтвердження спірних періодів роботи позивача та не надали доказів, які б ставили під сумнів дійсність внесених записів до трудової книжки.
Посилання відповідача на наявність виправлення в наказі про прийняття на роботу судом не приймаються до уваги, оскільки такі недоліки не можуть мати наслідком відмови в зарахування таких періодів роботи, оскільки працівник не несе відповідальності щодо заповнення трудової книжки.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про протиправність незарахування відповідачем до страхового стажу позивача періоду роботи з 28.10.1996 року по 01.02.1997 року.
Отже, рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про відмову у призначенні пенсії №047150032122 від 06.06.2025 року щодо відмови призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах за Списком №2 не грунтується на вимогах норм чинного законодавства, є протиправним та підлягає скасуванню.
Водночас, з приводу позовних вимог зобов'язального характеру, які заявлені до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, суд зазначає про таке.
Як вже було вказано у цьому рішенні, за результатами автоматичного розподілу справ у електронній підсистемі за принципом екстериторіальності розгляд заяви від 28.05.2025 року було розподілено на відділ пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області.
Тобто, розгляд заяви позивача від 28.05.2025 року та прийняття відповідного рішення здійснювалися саме Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області, а не Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Суд зазначає, що дії зобов'язального характеру, як спосіб поновлення порушених прав, можуть бути застосовані судом виключно до того органу, дії, бездіяльність чи рішення якого визнані протиправними та (або) скасовані.
Відтак, у даній справі дії зобов'язального характеру можуть бути застосовані лише до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, як до органу, рішення якого визнається судом протиправним і скасовується.
Відтак, позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог в частині нарахування та призначення пенсії позивачу, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);
- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення», призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку відповідач має виключну компетенцію щодо призначення позивачу пенсії.
На підставі викладеного, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні цієї частини позовних вимог.
З метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.05.2025 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2 відповідно до п.2 ч.2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-ІV, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 28.10.1996 року по 01.02.1997 року, з урахуванням висновків суду в даній справі.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд дійшов висновку, що відповідач діяв всупереч чинному законодавству України.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог позивача, а тому виходячи з вимог вищенаведеного чинного законодавства України та обставин, встановлених в ході розгляду справи, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Судом встановлено, що позивач сплатив судовий збір за подання даного адміністративного позову до суду у сумі 968,96 грн.
Отже, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області за рахунок бюджетних асигнувань в сумі 775,17 грн.
Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст.ст. 9, 241-246, 250, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про відмову у призначенні пенсії №047150032122 від 06.06.2025 року щодо відмови призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах за Списком №2.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43027, Волинська область, Луцький район, м. Луцьк, Київський Майдан, буд. 6, код ЄДРПОУ 13358826) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РРНОКПП НОМЕР_1 ) від 28.05.2025 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2 відповідно до п.2 ч.2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-ІV, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 28.10.1996 року по 01.02.1997 року, з урахуванням висновків суду в даній справі.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43027, Волинська область, Луцький район, м. Луцьк, Київський Майдан, буд. 6, код ЄДРПОУ 13358826) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РРНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 775,17 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя О.В. Серьогіна