25 вересня 2025 рокуСправа №160/12157/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
28.04.2025 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 10.02.2022 року по 19.06.2024 року включно;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 10.02.2022 року по 19.06.2024 року включно у сумі 71 916 гривень 33 копійки.
В обгрунтування позовних вимог позивач вказав, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.07.2023 року у справі №160/6105/23 відповідачем 20.06.2024 року виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2016 по 28.02.2018 із застосуванням для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення базового місяця «січень 2008 року», з урахуванням раніше виплачених сум на загальну суму 77723,35 грн. Таким чином, повідомленням про надходження коштів підтверджено факт несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні з позивачем за період з 10.02.2022 року по 19.06.2024 року. Оскільки позивача було звільнено 09.02.2022 року, а останню виплату відповідачем здійснено 20.06.2024 року, то відповідачем затримано розрахунок з 10.02.2022 року по 19.06.2024 року на 861 днів.
Ухвалою від 05.05.2025 року поновлено позивачу по справі № 160/12157/25 строк звернення до суду. Прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства.
30.05.2025 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, яким заперечується проти задоволення позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини.
Відповідно до наказу №41 від 09.02.2022 року командира в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.07.2023 року по справі №160/6105/23 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 :
- нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення базового місяця «січень 2008 року», з урахуванням раніше виплачених сум.
- нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 26.12.2023 року апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишено без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 липня 2023 року у справі № 160/6105/23 залишено без змін.
На виконання вищезазначеного рішення відповідачем 20.06.2024 року виплачено позивачу грошові кошти на виконання рішення суду по справі №160/6105/23 у розмірі 77 723,35 грн.
Вважаючи, що відповідачем несвоєчасно проведено остаточний розрахунок при звільненні, позивач звернувся до суду з позовом щодо зобов'язання відповідача виплатити йому середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Спір у цій справі стосується стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, в редакції якої у спірному періоді відбулися зміни на підставі Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 року №2352-ІХ (далі - Закон №2352-ІХ)
Так, статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Частиною першою цієї статті встановлено (в редакції до 19.07.2022 року), що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 року №2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Закон України №2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022 року.
Верховний Суд сформував усталену практику щодо застосування положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022 року, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 року та від 26.02.2020 року по справах №761/9584/15-ц та №821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 року по справі №816/1640/17.
Водночас, Верховний Суд у постановах від 29.02.2024 року по справі №460/42448/22, від 22.02.2024 року справі №560/831/23, від 15.02.2024 року по справі №420/11416/23, від 29.01.2024 року по справі №560/9586/22, від 30.11.2023 року по справі №380/19103/22 та від 28.06.2023 року по справі №560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-ІХ.
Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Разом із тим, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом №2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
За висновком Верховного Суду у вказаних справах у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом №2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 року і після цього.
Застосовуючи наведений підхід Верховного Суду, суд зазначає, що у цій справі період з 10.02.2022 року (перший день непроведення остаточного розрахунку) до 18.07.2022 року (переддень набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Такий висновок зробив Верховний Суд, зокрема, у постанові від 30.04.2024 року (справа №400/8493/23).
Проте, період з 19.07.2022 року по 19.06.2024 року (останній день непроведення остаточного розрахунку по індексації перед днем її виплати) регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Аналогічний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 29.02.2024 року по справі №460/42448/22, від 22.02.2024 року по справі №560/831/23, від 15.02.2024 року по справі №420/11416/23, від 29.01.2024 року по справі №560/9586/22 та від 28.06.2023 року по справі №560/11489/22.
Отже, для належного і ефективного способу захисту позивача суд вважає за необхідне визначити суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає стягненню.
Водночас, як вказав Верховний Суд, зокрема, у постанові від 30.04.2024 року (справа №400/8493/23), у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Суд зазначає, що середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.
Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
При обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Пункт 8 Порядку №100 передбачає, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Обраховуючи середній заробіток за період з 10.02.2022 року до 18.07.2022 року, суд враховує принцип співмірності та виходить з такого.
Відповідно до Відповідно до Довідки про доходи позивача №3235 від 06.12.2024 року, виданої в/ч НОМЕР_1 , дохід позивача за грудень 2021 (31 доба) - 12930,78 грн, січень 2022 року (31 доба) - 12353,94 грн. Загальна сума - 25284,72 грн (за 62 к.д.).
Розмір середньоденного грошового забезпечення позивача на момент звільнення - 407,81 грн (25284,72 грн /62 к.д.).
Затримка розрахунку при звільненні (до 18.07.2022 року) становить 159 к.д..
Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 10.02.2022 року по 18.07.2022 року становить 64841,79 грн. (середньоденне грошове забезпечення 407,81 грн. х 159 календарних днів).
Зважаючи на те, що суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у період з 10.02.2022 року по 18.07.2022 року є меншою, ніж виплачена заборгованість, то суд вважає недоцільним застосувати принцип співмірності та істотності частки.
Обраховуючи середній заробіток за період з 19.07.2022 року (початок дії нової редакції закону) до 20.06.2024 року, суд не застосовує принцип співмірності, однак обмежує період виплати шістьма місяцями та виходить з такого.
Верховний Суд у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22 розглянув можливість розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 вересня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (щодо пропорційного зменшення середнього заробітку), на правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX).
Верховний Суд зазначив, що у зв'язку з набранням чинності Законом № 2352-IX, яким статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України (у редакції Закону № 3248-IV) втратила чинність. Отже, розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 вересня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, на статтю 117 КЗпП України в новій редакцій, яка регулює правовідносини, які виникли/тривають після 19 липня 2022 року, є недоречним.
Таким чином, суд вказує, що середній заробіток за період з 19 липня 2022 року обчислюється із застосуванням статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, яка обмежує виплату середнього заробітку 6 місяцями, і висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 вересня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (та інших), щодо можливості пропорційного зменшення середнього заробітку до таких правовідносин не застосовуються.
Так, період затримки розрахунку при звільненні з 19.07.2022 року по 20.06.2024 року складає 703 днів, проте за даний період слід застосувати обмеження шістьма місяцями Тож, за період з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року позивачу належить виплатити середній заробіток за 185 к.д. затримки у розмірі 75444,85 грн (середньоденне грошове забезпечення 407.81 грн*185 к.д.)
Отже загальна до виплати сума компенсації за весь період з 10.02.2022 року по 19.01.2023 року становить 140 286,64 (64841,79 грн (до 19.07.2022) + 75444,85 грн (після 19.07.2022)
Суд наголошує, що відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Беручи до уваги вище вказані обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з одночасним виходом за межі позовних вимог.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір», з відповідача судові витрати, відповідно до статті 139 КАС України, не стягуються.
Керуючись ст. 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 10.02.2022 року по 19.01.2023 року включно.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 10.02.2022 року по 19.01.2023 року включно у сумі 140 286,64 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко