29 вересня 2025 року ЛуцькСправа № 140/5471/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Смокович В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, третя особа, на стороні відповідача Державна казначейська служба України про стягнення заборгованості,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач), третя особа, на стороні відповідача Державна казначейська служба України (далі - ДКС України, третя особа) про стягнення з Державного бюджету України в особі ДКС України в користь ОСОБА_1 грошову компенсацію (інфляційне збільшення заборгованості та три проценти річних) за прострочення виконання ГУ ПФУ у Волинській області рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.09.2020 у справі №140/11954/20 в розмірі 51 059,87 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 17.09.2020 у справі №140/11954/20 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 , визнано протиправними дії ГУ ПФУ у Волинській області щодо відмови ОСОБА_1 в поновленні виплати пенсії за вислугу років з вересня 2018 року у порядку встановленому Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби та деяким іншим категоріям осіб» з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». Зобов'язано ГУ ПФУ у Волинській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_2 пенсії у порядку встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби та деяким іншим категоріям осіб» з вересня 2018 року та на підставі положень постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Рішення набрало законної сили 20.10.2020 та 20.11.2020 Волинським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист № 2655/2020 та лише у 2024 році ГУ ПФУ у Волинській області сплатило на рахунок ОСОБА_1 суму заборгованості в повному обсязі - 71 817.08 грн.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У зв'язку із наведеним вище позивач просить адміністративний позов задовольнити та стягнення з Державного бюджету України в особі ДКС України грошову компенсацію (інфляційне збільшення заборгованості та три проценти річних) за прострочення виконання ГУ ПФУ у Волинській області рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.09.2020 у справі №140/11954/20 в розмірі 51 059,87 грн (арк. спр. 1-5).
У своїх поясненнях третьої особи щодо позову або відзиву, представник ДКС України заперечила проти задоволення позову у зв'язку із тим, що дані правовідносини не регулюються цивільним законодавством відповідно до частини першої статті 1 ЦК України, отже застосування до них будь-яких положень ЦК України є неможливим.
Поряд із тим, що законодавство не передбачає строку виконання судових рішень, то у позивача відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних витрат за несвоєчасне виконання рішення.
Державний бюджет України не передбачає асигнувань для виплати інфляційних втрат та трьох процентів річних за стверджуване ОСОБА_1 «прострочення» виконання рішення суду про відшкодування шкоди Державою.
Судове рішення про стягнення з державного бюджету України коштів, без встановлених бюджетних призначень законом про Державний бюджет України на відповідний рік (зокрема про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних), не може бути виконане Казначейством.
Казначейство не здійснювало будь-яких протиправних дій щодо позивача, його прав та охоронюваних законом інтересів не порушувало, тому підстави для стягнення коштів з Казначейства відсутні.
Відповідно до матеріалів даної судової справи ні Державний бюджет України, ні Казначейство не є боржниками у розумінні вимог частини другої статті 625 ЦК України, оскільки боржником щодо зобов'язання виплати коштів ОСОБА_1 у судовій справі № 140/11954/20 є ГУ ПФУ у Волинській області, вказане рішення суду на виконанні у органах Казначейства не перебувало (арк. спр. 23-26).
На адресу суду від представника ГУ ПФУ у Волинській області надійшов відзив на позовну заяву від 12.06.2025 №0300-0802-5/38989, у якому зазначається що Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 у справі №642/6005/17 зазначив, що якщо в рішенні суд не визначив конкретної суми, вираженої у грошових одиницях, яка підлягає стягненню, таке зобов'язання не є грошовим.
Оскільки у рішенні Волинського окружного адміністративного суду від 17.09.2020 № 140/11954/20 суд не визначив конкретної суми, вираженої у грошових одиницях, яка підлягає стягненню, таке зобов'язання не є грошовим.
За своєю правовою природою інфляційні витрати є штрафом за прострочення виконання грошового зобов'язання, які обчислюються у відсотках від суми невиконаного зобов'язання. Стягнення інфляційних збитків пов'язане з невиконанням або неналежним виконанням цивільно-правових зобов'язань та є заходами цивільно-правової відповідальності, які застосовуються як особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідач є територіальним органом Пенсійного фонду України, який у свою чергу є неприбутковою організацією і як орган державної влади не користується коштами, належними позивачу.
Відповідно, відсутні підстави для задоволення вимоги позивача щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних, а тому просить у задоволені позову відмовити (арк. спр. 49-51).
На адресу суду 20.06.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив (заперечення), у якій ОСОБА_1 підтримав позицію, викладену в позові та просив адміністративний позов задовольнити (арк. спр. 54-55).
Інших заяв по суті справи, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України) до суду не надходило.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 26.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до частини п'ятої, сьомої статті 262 КАС України (арк. спр. 18).
Суд, перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв'язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 17.09.2020 у справі №140/11954/20 позов задоволено, визнано протиправними дії ГУ ПФУ у Волинській області щодо відмови ОСОБА_1 в поновленні виплати пенсії за вислугу років з вересня 2018 року у порядку встановленому Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби та деяким іншим категоріям осіб" з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" та зобов'язано ГУ ПФУ у Волинській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії у порядку встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби та деяким іншим категоріям осіб" з вересня 2018 року та на підставі положень постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням виплачених сум (арк. спр. 6-10).
Відповідачем 18.10.2024 здійснено нарахування та виплату пенсії, на підставі наведеного рішення, у розмірі 71 817,08 грн, що підтверджується випискою по картковому рахунку позивача (арк. спр. 12).
Уважаючи необхідність стягнення з Державного бюджету України грошової компенсації (інфляційного збільшення заборгованості на три проценти річних) за прострочене виконання ГУ ПФУ у Волинській області рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.09.2020 у справі №140/11954/20, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує, що Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV пенсійні виплати - грошові виплати в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, що здійснюються у вигляді пенсії, довічної пенсії або одноразової виплати;
пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом;
пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 46 Закон № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Відповідно до статей 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне грошове утримання; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Відповідно до статті 4 цього Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159).
Пунктами 2, 3 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Згідно із пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Із вищезазначеного правового регулювання можна зробити висновок, що основною умовою для виплати компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі пенсії, у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.
Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).
Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічну правову позицію сформовано Верховним Судом в постанові від 21.08.2023 у справі №460/6767/20.
При цьому суд враховує висновок Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, сформований у пункті 29 постанови від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20, про те, що умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів - пенсії та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.
Таким чином, суд дійшов висновку, що Законом №1058-IV врегульовано питання відповідальності держави в особі певних органів за неналежне виконання грошового зобов'язання щодо пенсіонера, а саме виплати компенсації втрати частини доходів через невчасно виплачену пенсію.
Крім того, нормою статті 46 Закон № 1058-IV установлено, що компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із окремим законом, яким у межах спірних правовідносин є Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Вирішуючи питання щодо можливості застосування до спірних правовідносин приписів статті 625 ЦК України, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 1 ЦК України до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з частиною третьою статті 11 та частини першої статті 13 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Частинами першою, другою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц виснувала, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (пункт 45 постанови).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І Загальні положення про зобов'язання книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц (пункти 17, 18, 26, 28), від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц (пункти 44, 45), від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц, від 09.11.2022 у справі №420/2411/19 (пункт 77)).
Необхідно зазначити, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а цивільне законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Також суд зауважує, що відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого в постанові від 20.01.2016 у справі № 6-2759цс15 (спір стосувався невиконанням рішення суду про зобов'язання Міноборони України перерахувати та виплатити особі одноразову грошову допомогу відповідно до статей 9, 16 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей), приписи статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство.
Такі висновки щодо застосування статті 625 ЦК України є актуальними та Велика Палата Верховного Суду від таких не відступала.
Окрім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зазначила, що за змістом частини другої статті 22, статті 1192 ЦК України відшкодування шкоди здійснюється лише за умови доведення розміру заподіяної шкоди. Натомість відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитор вправі вимагати сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми. Ці правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно з відшкодуванням шкоди (зокрема, зі стягненням збитків), порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру заподіяної шкоди (розміру збитків). Отже, стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди.
Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» також передбачено проведення компенсаційних виплат відповідно до коефіцієнту приросту споживчих цін за порушення термінів виплати доходів громадян, передбачених цим законом. Правова природа такої відповідальності не відрізняється від правової природи відповідальності, яка виникає на підставі статті 625 ЦК України в частині її акцесорного характеру та похідної правової природи спору.
Підсумовуючи викладене, суд вказує на те, що спірні правовідносини у справі, а саме компенсація пенсіонеру втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, врегульовані спеціальним законом Законом України Про компенсацію громадянам частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, відтак норми статті 625 ЦК України у такому випадку не застосовуються, що свідчить про відсутність правових підстав для зобов'язання ГУ ПФУ у Волинській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 саме грошову компенсацію (інфляційне збільшення заборгованості та три проценти річних) за прострочення виконання ГУ ПФУ у Волинській області рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.09.2020 у справі №140/11954/20 в розмірі 51 059,87 грн.
Вказана позиція узгоджується із постановою Верховного Суду від 29.04.2025 у справі №580/9536/23.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.
За правилами статті 139 КАС України, судом не вирішується питання про розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 72-77, 244-246, 255, 262, 295 Кодексом адміністративного судочинства України, Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, третя особа, на стороні відповідача Державна казначейська служба України про стягнення заборгованості відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.І. Смокович