Номер провадження: 11-сс/813/1691/25
Справа № 523/16456/25 1-кс/523/5129/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
16.09.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника підозрюваної ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Пересипського районного суду м. Одеси від 13.08.2025 року, відносно
ОСОБА_6 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Мирнограді, Покровського р-ну, Донецької області, громадянки України, з середньою освітою, заміжньої, утримуючої дві малолітні дитини, офіційно не працевлаштованої, не судимої, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 ,
підозрюваної у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12025162490001362 від 11.08.2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України,-
установив
Зміст оскарженого судового рішення
Оскарженою ухвалою слідчого судді задоволено клопотання слідчого СВ Відділу поліції №3 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_8 та відносно ОСОБА_6 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 08.10.2025 року, з визначенням розміру застави у розмірі 80 (вісімдесяти) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 242 240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) гривень.
Своє рішення слідчий суддя мотивував обґрунтованістю підозри та тим, що прокурором надано матеріали які є достатніми для переконання що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, не може запобігти доведеним під час розгляду клопотання ризикам.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
Не погодившись із зазначеною ухвалою слідчого судді захисник підозрюваної ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій, не оскаржуючи обґрунтованості пред'явленої підозри, вважає оскаржену ухвалу необґрунтованою, просить її скасувати та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого та обрати підозрюваній запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що ризики, на які посилається слідчий у клопотанні недоведені; оскаржувана ухвала не містить в собі обґрунтувань щодо неможливості застосування до підозрюваної більш м'якого запобіжного заходу.
Крім того наполягає, що розмір застави, визначений слідчим суддею є непомірним для підозрюваної та не відповідає приписам ст.182 КПК України.
Позиції учасників апеляційного провадження.
Захисник ОСОБА_7 звернулась до апеляційного суду із заявою, в якій просила розглядати апеляційну скаргу за її відсутності.
Прокурор, будучи належним чином повідомленим про дату та час апеляційного розгляду, у судове засідання не зёявився, із заявами та клопотаннями на адресу суду не звертався.
Положеннями статті 421 КПК України встановлено, що отримавши апеляційну скаргу на ухвалу слідчого судді, суддя-доповідач невідкладно витребовує з суду першої інстанції відповідні матеріали та не пізніш як за день повідомляє особу, яка її подала, прокурора та інших заінтересованих осіб про час, дату і місце апеляційного розгляду.
Апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді розглядається не пізніш як через три дні після її надходження до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч.4 ст.405 КПК України, неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття. Якщо для участі в розгляді в судове засідання не прибули учасники кримінального провадження, участь яких згідно з вимогами цього Кодексу або рішенням суду апеляційної інстанції є обов'язковою, апеляційний розгляд відкладається.
За таких обставин, з огляду на положення ст.422, ч.4 ст.405 КПК України, апеляційний суд розглядає апеляційну скаргу захисника ОСОБА_9 без сторін кримінального провадження.
Дослідивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, апеляційний суд дійшов висновку про таке.
Мотиви апеляційного суду.
Згідно з вимогами ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до ч.2 ст.177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Слід зазначити, що найбільш значущою гарантією прав людини, встановленою ст.29 Конституції України, є право на свободу та особисту недоторканність. Відповідно до цієї статті передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суддя-доповідач апеляційного суду вважає за необхідне застосувати Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Відповідно до ст.5 Конвенції, кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури встановленої законом: п.с) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчинені нею правопорушення, або обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи
Згідно з приписами ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно з положеннями ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст.176 цього Кодексу.
Апеляційний суд погоджується з висновком слідчого судді про те, що підозра ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.307 КК України є обґрунтованою.
Обґрунтованість підозри ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.307 КК України, підтверджується долученими до клопотання слідчого доказами, зокрема: протоколом затримання підозрюваної (про вилучення 10 полімерних пакунків з речовиною, розфасовані у поштові відправлення), протоколом огляду речей від 11 серпня 2025 року (про індивідуально визначені особливості вилучених пакунків та проведений щодо їх вмісту експрес тест) та іншими матеріалами кримінального провадження в їх сукупності.
Апеляційний суд зазначає, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28 жовтня 1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, № 182), (Erdagoz v. Turkey (Ердагоз проти Туреччини).
Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі "Мюррей проти Сполученого Королівства", зазначив що факти, які викликають підозру, не обов'язково мають бути встановлені до ступеня, необхідного для засудження або навіть для пред'явлення обвинувачення, що являється завданням наступних етапів кримінального процесу.
Апеляційний суд вважає, що на даному етапі досудового розслідування зазначені докази є вагомими та достатніми для обґрунтування підозри ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.307 КК України. При цьому, відповідно до статей 89, 94 КПК України та Глави 28 КПК України питання про встановлення вини ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину, оцінка зібраних доказів на предмет їх достовірності і допустимості відноситься до компетенції суду за наслідками судового розгляду кримінального провадження по суті обвинувачення, а підстав для визнання доказів недопустимими, відповідно до ст.87 КПК України, в ході апеляційного розгляду не встановлено та стороною захисту в апеляційній скарзі не наведено.
У справі «Ферарі-Браво проти Італії», ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою».
Ураховуючи наведене, ОСОБА_6 обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачена відповідальність у виді позбавлення волі на строк від 6 до10 років з конфіскацією майна.
Таким чином, ураховуючи тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_6 у разі доведеності її вини, існує ризик того, що підозрювана може переховуватись від органів досудового розслідування та суду з метою уникнути кримінальної відповідальності.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
В свою чергу відсутність у ОСОБА_6 постійного місця роботи, а отже і джерел доходу доводять, що, перебуваючи на свободі, підозрювана може продовжити злочинну діяльність.
Ризик незаконного впливу на свідків об'єктивізується з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме, спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК).
З огляду на те, що підозрюваній при ознайомлені з матеріалами кримінального провадження стануть відомі анкетні дані свідків, які в подальшому, будуть допитуватися безпосередньо судом, у випадку направлення обвинувального акту до суду, підтверджується існування ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Вищенаведене в сукупності з встановленими ризиками свідчить про те, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів аніж тримання під вартою на даному етапі досудового розслідування не зможе запобігти заявленим слідчим ризикам та не дозволить контролювати місце перебування ОСОБА_6 , яка у випадку застосування до неї більш м'якого запобіжного заходу цілком ймовірно може вдатись до спроб зникнути з поля зору правоохоронного органу.
Обставини, передбачені ч.2 ст.183 КПК України, які могли бути перешкодою для застосування відносно підозрюваної ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчим суддею встановлені не були.
Колегія суддів приймає до уваги відомості про наявність у підозрюваної постійного місця проживання та двох малолітніх дітей на її утриманні, однак, з огляду на обставини злочину, вчинення якого інкримінується ОСОБА_6 , вважає, що зазначений соціальний фактор не спростовує викладені в ухвалі висновки слідчого судді та не може бути достатньою підставою, яка може мати стримуючу дію та сприятиме зменшенню існуючих ризиків.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 про недоведеність існування ризиків, які передбачають необхідність застосування до підозрюваної ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є непереконливими, адже при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу дається оцінка сукупності обставин, які можуть свідчити про існування чи відсутність саме ризиків (можливості) вчинення дій, а не факту конкретного їх вчинення.
Апеляційний суд звертає увагу, що КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії підозрюваного кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про те, що на теперішній час існують ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, та на підставі повного та всебічного дослідження всіх обставин провадження дійшов обґрунтованого висновку про неможливість застосування до ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.
Відповідно до ч.3 ст.183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Згідно з п.2) ч.5 ст.182 КПК України, розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, визначається від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Апеляційний суд вважає, що слідчий суддя з урахуванням положень п.2) ч.5 ст.182 КПК України, особи підозрюваного, обставин злочину, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_6 , обґрунтовано визначив заставу у розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 242 240 гривень, оскільки саме такий розмір застави, у разі його внесення, буде достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваною покладених на неї обов'язків, зможе забезпечити її належну процесуальну поведінку та запобігти заявленим у клопотанні слідчого ризикам.
За таких обставин, доводи захисника ОСОБА_7 про наявність підстав для застосування до ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою є необґрунтованими, а слідчий суддя дослідив всі обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та не виявив перешкод для застосування такого запобіжного заходу, передбачених ч.2 ст.183 КПК України, а визначений розмір застави є необхідним та достатнім для забезпечення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Частиною 3 ст.407 КПК України встановлено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право:
1) залишити ухвалу без змін;
2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 , у зв'язку з чим вважає за необхідне залишити її без задоволення, а оскаржену ухвалу слідчого судді - без змін.
Керуючись статтями 177, 178, 183, 194, 309, 376, 404, 405, 407, 418, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу захисника підозрюваної ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Пересипського районного суду м. Одеси від 13.08.2025 року, відносно ОСОБА_6 , підозрюваної у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12025162490001362 від 11.08.2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4