Номер провадження: 22-ц/813/487/25
Справа № 504/956/13-ц
Головуючий у першій інстанції Вінська Н.В.
Доповідач Карташов О. Ю.
19.06.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Карташова О.Ю.
суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В.
за участю секретаря судового засідання - Рудуман А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду
апеляційну скаргу Доброславського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області
на ухвалу Комінтернівського районного суду Одеської області від 13 червня 2023 року
у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Доброславського районного відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області, за участі стягувача Приватного акціонерного товариства «ПроКредит Банк»
Історія справи
У червні 2021 року адвокат Поночовна Т.Б. звернулася до суду зі скаргою в інтересах ОСОБА_1 на бездіяльність виконавця, у якій зазначено, що на примусовому виконанні у Комінтернівському ВДВС РУЮ в Одеській області перебував на виконанні виконавчий лист № 504/956/13-ц від 23.12.2013 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «ПроКредит Банк» грошової суми у розмірі 26188, 45 грн. В рамках виконавчого провадження державним виконавцем було винесено постанову про звернення стягнення на майно боржника. 23.06.2015 року вказане виконавче провадження було завершено згідно п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження». Нещодавно скаржнику стало відомо, що не зважаючи на те, що вказане виконавче провадження було припинено, арешт майна виконавцем не було скасовано. З заявою про зняття арешту ОСОБА_1 звернулась до Доброславського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області.
Проте у відповідь на заяву скаржника в.о. начальника ОСОБА_3 було надіслано листа, у якому зазначено, що арешт не може бути знятий, оскільки відсутні на те правові підстави, виконавчі провадження які передані в архів зберігаються протягом 3 років, після чого підлягають знищенню, тому відмовлено у знятті арешту, накладеного постановою 44055915 від 26.01.2015 року виданої ВДВС Комінтернівським РУЮ в Одеській області на все майно, яке належить ОСОБА_4 .
Скаржник вважає таку відмову незаконною, та такою що шкодить її правам та інтересам, порушує право власності.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 13 червня 2023 року скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Доброславського районного відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області, за участі стягувача ПАТ «ПроКредит Банк», - задоволено.
Зобов'язано Доброславський відділ державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області скасувати арешт у виконавчому провадженні, накладений постановою 44055915 від 26.01.2015 року виданої ВДВС Комінтернівським РУЮ в Одеській області на все майно, що належить ОСОБА_4 .
Ухвала суду вмотивована тим, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача є невиправдним втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном. Відомостей про зупинення чи поновлення строку пред'явлення виконавчого листа на стягнення із ОСОБА_4 заборгованості визначеної рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 01 серпня 2013 року матеріали справи не містять. Встановлено, що виконавчий лист, задля виконання якого накладений арешт на майно боржника, не пред'явлено повторно після його повернення у строки передбачені законом і боржник звертався із заявою про зняття цього арешту, а тому уповноважена особа відділу ДВС МЮУ відповідно до вимог частини четвертої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» та пункту 20 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства Юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, мала б винести постанову про скасування заходів примусового виконання у вигляді арешту майна боржника.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, начальник Доброславського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Анісімова А. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Комінтернівського районного суду Одеської області від 13.06.2023 року у справі № 504/956/13-ц у повному обсязі, винести нове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_4 до Доброславського відділу Державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Міністерства юстиції України Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) у повному обсязі. Зупинити дію Ухвали Комінтернівського районного суду Одеської області від 13.06.2023 року у справі № 504/956/13-ц.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга вмотивована тим, що відповідно до постанови Верховного Суду від 13 липня 2022 року справа № 2/0301/806/11 повернення виконавчого документа стягувачу на підставі статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції чинній на час повернення виконавчих документів стягувачу) не встановлювало прямого обов'язку державного виконавця знімати арешт з майна боржника. Акцентується увага на тому, що 21.07.2014 року на виконання виконавчого листа № 504/956/13-ц від 23.12.2013р., що виданий Комінтернівським районним судом Одеської області щодо солідарного стягнення з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ПАТ «ПроКредитБанк» грошової суми 26188 грн 45 коп., головним державним виконавцем ВДВС Комінтернівського РУЮ СТОНІС Ю.В. ( далі державним виконавцем), керуючись вимогами Закону України «Про виконавче провадження», №606-XІV 21 квітня 1999 року, що діяв на той час, винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 44055915. 22.01.2015 року, з метою забезпечення виконання вимог виконавчого документа, цим же державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. 23.06.2015 року на підставі пункту 2 частини 1 статті 47 Закону старшим державним виконавцем Залевською К.К. винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу (майно боржника, на яке можливо звернути стягнення станом на 23.06.2015 року не виявлено, що підтверджено довідками з реєструючих установ. Стягнення провести неможливо). Оригінал виконавчого документу повернуто ПАТ «ПроКредитБанк». Матеріали виконавчого провадження знищено 07.02.2019 року за закінченням, терміну зберігання відповідно до пунктів 9.9-9.13 «Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби» затвердженої Наказом Міністерства Юстиції України № 2274/5 від 25.12.2008 р., строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання становить 3 роки.
Підсумовуючи викладене, відділ вважає судове рішення не обґрунтованим так, як першою інстанцією не було досліджено особливості Закону України «Про виконавче провадження», та не було належно досліджено виконано чи не виконано обов'язку боржника перед банком, не було досліджено те, що зняття арешту з майна дозволяє ухиленню боржника від виконання вимог виконавчого документу, а також не досліджено те, що стягувач знаходиться стані припинення, а отже можливе правозаступництво.
Узагальнені доводи та заперечення учасників справи
Учасники справи у судове засідання не з'явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином.
Від ОСОБА_1 неодноразово надходили заяви про розгляд справи без її участі, просила апеляційну скаргу відділу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 01 серпня 2013 року стягнуто солідарно зі ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_4 , на користь Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк», код ЄДРПОУ 21677333, МФО 320984, р/р НОМЕР_3 , юридична адреса: м. Київ, проспект Перемоги, 107-А, поштовий індекс - 03115, заборгованість за кредитним договором № 504.41659 від 29 березня 2011 року у розмірі - 26 188,45 (двадцять шість тисяч сто вісімдесят вісім) гривень 45 копійок.
На виконання зазначеного рішення від 23 грудня 2013 року видано виконавчий лист та Комінтернівським ВДВС РУЮ в Одеській області розпочато виконавче провадження. В рамках виконавчого провадження розпочатого на виконання Комінтернівського районного суду Одеської області від 01 серпня 2013 року від 01 серпня 2013 року було винесено постанову про звернення стягнення на майно боржника та накладено арешт на майно ОСОБА_4 (постанова №44055915 від 26.01.2015 року.
23.06.2015 року розпочате відносно майна ОСОБА_4 виконавче провадження було завершено на підставі п.2 ч.1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження».
На заяву ОСОБА_4 від 24.05.2023 року листом в.о. начальника Доброславського районного відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Луценко І.І. від 24.05.2023 року повідомлено, що відділ не має можливості та правових підстав для зняття арешту накладеного постановою №44055915 від 26.01.2015 року виданої ВДВС Комінтернівського РУЮ в Одеській області на все майно що належить ОСОБА_4 , та повідомлено, що згідно правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями затверджених наказом Міністерства юстиції України від 07.06.2017 № 1829/5, виконавчі провадження передані до архів зберігаються протягом 3 років, після чого підлягають знищенню.
Щодо відзиву на апеляційну скаргу
Учасники справи не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Позиція апеляційного суду
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить апеляційний суд
Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження» (в редакції на час завершення виконавчого провадження, 606-XIVвід 21 квітня 1999 року) виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Вказана стаття кореспондується в п. 2 ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження» 1404-VIII від 02.06.2016 року.
Відповідно до частини четвертої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених частиною першою статті 37 цього Закону, встановлено, що виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов'язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб'єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди, арешти з майна боржника знімаються, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті під час примусового виконання рішення заходи, про що виконавець виносить постанову, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, виконавець вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.
Відповідно до частини другої статті 50 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV), у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Як вбачається з матеріалів справи, строк пред'явлення виконавчого листа на момент видачі на підставі судового рішення суду становив 1 рік, відомостей про зупинення чи поновлення строку пред'явлення виконавчого листа на стягнення із ОСОБА_4 заборгованості визначеної рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 01 серпня 2013 року матеріали справи не мстять.
Як і не містять доказів про які зазначено у апеляційній скарзі, що стягувач знаходиться в стані припинення та можлива поява правонаступників.
Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Таким чином, наявні підстави вважати, що у разі повернення виконавчого документа суду, який його видав та неможливості поновлення виконавчого провадження у зв'язку із закінченням строків пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання, а як наслідок і неможливість подальшого виконання судового рішення в примусовому порядку, існування арешту, накладеного на майно боржника, втрачає свій сенс, оскільки будь-якого правового механізму реалізації досягнення мети, з якою було накладено арешт, - забезпечення реального виконання судового рішення - немає.
За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано вважав доцільним зобов'язати зняти арешт, накладений на майно боржника.
Крім того, колегія суддів зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права
Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.
Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 26 липня 2023 року у справі № 761/687/14, від 30 квітня 2025 року у справі № 753/12589/23.
Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов'язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб'єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов'язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов'язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.
Суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 ЦПК України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
При цьому суд першої інстанції врахував те, що у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 22 ЗУ «Про виконавче провадження» в редакції чинній на момент видачі виконавчого листа, строк пред'явлення виконавчого листа виданого на підставі судового рішення становив 1 рік, відомостей про зупинення чи поновлення строку пред'явлення виконавчого листа на стягнення із ОСОБА_4 заборгованості визначеної рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 01 серпня 2013 року матеріали справи не містять, та прийшов обґрунтованого висновку, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, при відсутності виконавчого провадження є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів, незгоди з висновками суду першої інстанції та відхиляються апеляційним судом.
Оскаржувана ухвала суду ґрунтується на повно, всебічно досліджених матеріалах справи і підстав в межах доводів апеляційної скарги для її скасування не вбачається.
При цьому, колегія суддів враховує усталену практику Європейського суду з прав людини де вказано, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Доброславського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області залишити без задоволення.
Ухвалу Комінтернівського районного суду Одеської області від 13 червня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення.
Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий О.Ю. Карташов
Судді В.А. Коновалова
В.В. Кострицький