29.09.25
22-ц/812/1375/25
Провадження № 22-ц/812/1375/25 Суддя першої інстанції Гуденко О.А.
Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.
Іменем України
23 вересня 2025 року м. Миколаїв Справа № 490/11593/24
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого - Царюк Л.М.,
суддів - Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,
при секретарі судового засідання - Шурмі Є.М.,
за участі представника відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якого діяв його представник ОСОБА_1 , на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 травня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Гуденко О.А., в залі судового засідання в м. Миколаїв, за первісним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розірвання договору та стягнення коштів та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором,
24 грудня 2024 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору та стягнення коштів.
Позов обґрунтований тим, що 20 січня 2022 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 уклали договір № 200122-14, за умов якого ОСОБА_2 , виступаючи як підрядник, зобов'язався поставити ОСОБА_3 , який виступав в якості замовника, обладнання та виконати роботи з монтажу холодильної техніки з використанням матеріалів на об'єкті замовника по АДРЕСА_1 у відповідності з умовами договору, на підставі технічного завдання замовника, а замовник зобов'язується прийняти і оплатити роботи та обладнання.
Об'єктом замовника є ресторан, розташований по АДРЕСА_1 .
В договорі сторони визначили, що загальна вартість робіт, обладнання та матеріалів за цим договором визначається на підставі комерційного кошторису і становить 2 080 375.92 грн, що еквівалентно 64 785 Євро. Вартість не є твердою і може змінюватись залежно від прийнятих технічних рішень за погодженням сторін.
Сторони передбачили порядок розрахунку за договором, а саме: протягом п'яти робочих днів з моменту підписання цього договору замовник здійснює попередню оплату в розмірі, що еквівалентна 30 000 Євро.
Другий платіж виконується замовником підряду протягом п'яти робочих днів з моменту повідомлення підрядником замовника про готовність відвантажити обладнання в розмірі еквівалентному 22 960.71 Євро.
Третій платіж виконується замовником підряду протягом п'яти робочих днів з моменту погодження між ними дати виконання монтажних робіт з монтажу холодильної техніки, у розмірі еквівалентному 8 999.63 Євро.
Остаточний розрахунок у сумі 2 824.66 Євро здійснюється замовником протягом п'яти банківських днів з моменту підписання акту виконаних робіт.
З копії розписки вбачається, що 20 січня 2022 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_3 30 000 Євро за договором від 20 січня 2022 року № 200122-14.
06 січня 2022 року ОСОБА_2 направив ОСОБА_3 повторне повідомлення про готовність відвантажити обладнання та здійснити його монтаж на об'єкті замовника.
Перебіг строку поставки обладнання почався 20 січня 2022 року, тобто у день сплати першого платежу за договором у розмірі еквівалентному 30 000 євро, та закінчився 20 травня 2022 року. Проте протягом вказаного строку жодних повідомлень про виконання договору з боку відповідача не надходило, отже невиконаними залишилися зобов'язання підрядника.
Відсутні докази відмови замовника від обладнання в установлений пунктом 4.1 Договору строк, більш того, навіть після порушення умов договору підрядником, замовник звертався до підрядника з відповідною пропозицією, яку було відхиллено.
Отже, передані відповідачу 30 000 євро є авансом на забезпечення виконання договору, які підлягають поверненню позивачу в повному обсязі.
Ураховуючи, що відповідачем прострочено виконання взятого на себе зобов'язання з поставки обладнання, а сплачені позивачем 30 000 євро на день звернення до суду не повернуті, отже усі ризики, пов'язані з невиконанням відповідачем пункту 4.1 Договору несе відповідач як підрядник, з урахуванням пені, передбаченою пунктом 11.3 Договору та 3% річних за статтею 625 ЦК України.
За базу нарахування процентів слід взяти період з 21 травня 2022 року та загальну вартість непоставленого обладнання згідно Додатку № 1 до Договору, що становить 64 785 Євро. Офіційний курс гривні до Євро на 23 грудня 2024 року становить 43,51 грн за 1 Євро, відтак гривневий еквівалент 102 519.95 Євро, що підлягає стягненню з відповідача, становить 4 460 786,58 грн.
Посилаючись на викладене ОСОБА_5 просив суд розірвати договір від 20 січня 2022 року № 200122-14 про поставку обладнання, укладений між сторонами, стягнути з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_5 суму в розмірі 102 519,95 Євро, з якої 30 000 Євро авансу, виданого відповідачу на забезпечення виконання вказаного Договору, 69 980.22 Євро-пеня згідно пункту 11.3 Договору, 2 539.73 грн Євро-проценти згідно статті 625 ЦК України за невиконання до договору від 20 січня 2022 року № 200122-14 про поставку обладнання та виконання робіт з монтажу холодильної техніки, який укладено між сторонами у справі.
05 лютого 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічний позов до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором.
Зустрічний позов обґрунтовував тим, що ОСОБА_3 не виконано підпункт 3.3.2. Договору від 20 січня 2022 року № 200122-14, за яким другий платіж виконується Замовником Підряднику на протязі 5 (п'яти) робочих днів з моменту повідомлення Підрядником Замовника про готовність відвантажувати обладнання, в розмірі, що еквівалентний 22 960.71 Євро.
ОСОБА_2 , як підрядник, 14 квітня 2022 року належним чином - через застосунок Viber повідомив замовника про готовність відвантажувати обладнання, проте Замовник не забезпечив приймання обладнання, а 11 серпня 2022 року надіслав відповідь на повторне повідомлення Підрядника від 06 серпня 2022 року про готовність відвантажувати обладнання, в якому безпідставно просив розірвати договір з посиланням на зміну ситуації в країні у зв'язку з чим повідомив, що обладнання йому не потрібне.
Крім того, цю пропозицію замовника від 11 серпні 2022 року щодо розірвання договору ОСОБА_2 не міг прийняти, оскільки обладнання вже було закуплене, зберігається на орендованому складі, повернути витрачені кошти не вбачається можливим через специфічність обладнання й відсутність на нього попиту.
Посилаючись на викладене ОСОБА_2 просив суд стягнути з ОСОБА_5 на його користь заборгованість за договором від 20 січня 2022 року № 200122-14 в розмірі 1 741 987.10 грн, з яких 866 803.54 грн невиконане зобов'язання за договором від 20 січня 2022 року № 200122-14, пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань 810 892.60 грн, 64 190.96 грн три відсотки річних.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 19 березня 2025 року прийнято до розгляду зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором та об'єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розірвання договору та стягнення коштів.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 травня 2025 року первісний позов ОСОБА_3 задоволено частково.
Розірвано договір від 20 січня 2022 року № 200122-14, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Стягнуто на користь ОСОБА_3 з ОСОБА_2 30 000 Євро авансу, виданого на забезпечення виконання Договору від 20 січня 2022 року № 200122-14, та 50 000 грн пені згідно пункту11.3 Договору.
В задоволенні інших позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_3 з ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 12 500 грн.
В задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Рішення суду в частині часткового задоволення вимог первісного позову мотивовано тим, що відповідач відповідно до умов пункту 4.1. договору повинен був поставити обладнання в строк не більше 120 календарних днів з дати отримання оплати по пункту 3.3.1 - тобто до 20 травня 2022 року -проте свого обов'язку підрядник не виконав, у передбачений договором строк не повідомив замовника про готовність відвантажити обладнання.
До зустрічного позову та відзиву на первісний позов ОСОБА_2 та його представниками не було додано ні самого тексту повідомлення від 14 квітня 2022 року в месенджері Viber, ні доказів його надсилання взагалі.
Відповідач жодним чином не довів, що має виконане замовлення щодо обладнання та дійсно таке обладнання він має на своєму складі. Не надавав таких доказів він і до суду. Навіть пропонуючи розірвати договір в добровільному порядку ОСОБА_2 , не запропоновано поставити замовнику обладнання згідно умов договору та доданого комерційного кошторису- яке було в наявності, за його твердженням, щонайменше на 06 серпня 2022 року.
Отже, відповідачем за первісним позовом не доведено належними доказами, що сплачена 20 лютого 2022 року сума попередньої оплати в розмірі, що еквівалентно 30 000 Євро була використана ним на придбання обладнання за індивідуальним замовленням позивача.
ОСОБА_2 не доведено ні виконання умов Договору від 20 січня 2022 року в частині наявності та готовності відвантажувати обладнання, ні відмову замовника від їх прийняття в передбачений та узгоджений сторонами строк.
Внаслідок відмови позивача від договору підряду він вважається розірваним і внаслідок його розірвання зобов'язання сторін за договором припиняються.
Рішення суду щодо відмови в задоволенні зустрічного позову мотивовано тим, що оскільки судом зроблено висновок про розірвання договору підряду на вимогу замовника за наявності прострочення виконання умов договору підряду з боку підрядника, то були відсутні підстави виконання замовником ОСОБА_3 підпункту 3.3.2. Договору, а саме внесення другого платежу Підряднику на протязі 5 (п'яти) робочих днів з моменту повідомлення Підрядником Замовника про готовність відвантажувати обладнання, в розмірі, що еквівалентний 22 960,71 Євро.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2 , в інтересах якого діяв його представник - ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, ким відмовити в задоволенні первісного позову та задовольнити вимоги зустрічного позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд у оскаржуваному рішенні посилається на критерії оцінки істотності порушення, але при цьому, судом зазначаються лише критерії, без зазначення об'єктивних обставин, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.
Суд в оскаржуваному рішенні стягнув на користь ОСОБА_3 з ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 12 500 грн, але позивач його не сплачував, оскільки був звільнений від сплати у зв'язку з наявністю інвалідності 2 групи.
Додаткова угода від 30 серпня 2022 року № 1 була лише пропозицією відповідача щодо урегулювання спірних відносин із позивачем, не мала жодної обов'язковості та не була прийнята позивачем, що сторонами підтверджувалося та не заперечувалося, тому суд помилково акцентував увагу на Додатку № 1 (специфікації) до Додаткової угоди від 30 серпня 2022 року № 1, надавши йому юридичне значення як нібито діючому документу, що встановлює умови договору.
Суд в оскаржуваному рішенні також посилається на повідомлення позивача про розірвання договору від 11 серпня 2022 року, однак не надає належної оцінки його змісту, оскільки це повідомлення також не відповідало умовам Договору підряду і містило ряд умов, які були вкрай невигідні для відповідача.
Пропозиція позивача не була остаточною та підлягала ще додатковому погодженню, про що зазначено в повідомленні, але суд на цю обставину увагу не звернув.
В оскаржуваному рішенні, судом було здійснено посилання на статті 837, 839, 852, 865, 872 ЦК України, які регулюють відносини сторін за договором підряду, проте стаття 856 ЦК України, яка надає право підряднику на притримування судом до уваги безпідставно не бралася.
Також, судом першої інстанції безпідставно здійснено посилання на висновки наведені в постановах Верховного Суду від 21 серпня 2019 у справі № 917/1489/18, від 18 липня 2019 у справі № 910/6491/18, від 19 червня 2019 року у справі № 910/11191/18.
У зазначених судом першої інстанції справах висновки Верховного Суду не стосувалися застосування норм права щодо розірвання договору підряду у зв'язку з простроченням поставки обладнання, предмет, підстави позову, правове регулювання та предмет доказування у цих справах є відмінними від нашої справи.
Сторона позивача у своїй позовній заяві, як на підставу задоволення позову про розірвання договору посилалася виключно на порушення відповідачем строку поставки обладнання, не посилаючись на відсутність обладнання. Суд першої інстанції, всупереч засадам диспозитивності, об'єктивності та неупередженості, з власної ініціативи, під час ухвалення рішення встановив, що в дійсних правовідносинах сторін, відповідачем не доведено ні виконання умов Договору від 20 січня 2022 року в частині наявності та готовності відвантажувати обладнання, ні відмову замовника від їх прийняття в передбачений та узгоджений сторонами строк.
Тобто, на переконання суду, відповідач мав надати докази на спростування доводів, які не були зазначені у позовній заяві.
Порушення строку поставки, тим більше на незначний термін, не припиняє дію Договору підряду та не надає можливість з цієї підстави розривати його в односторонньому порядку, а зумовлює можливість сторони застосувати наслідки порушення зобов'язання.
Судом у оскаржуваному рішенні окрім зазначення, як визначаються критерії оцінки істотності порушення умов договору нічого іншого не зазначено, якими чинниками керувався суд визначаючи порушення істотним. Відповідачу не відомо, у зв'язку з чим Відповідач не може заперечити істотність порушення, що порушує рівність сторін та змагальність судового процесу, та є грубим порушенням процесуального законодавства.
На день розгляду справи відзиву на апеляційну скаргу від позивача за первісним позов не надходило.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що між ОСОБА_3 (Замовник) та ОСОБА_2 (Підрядник) 20 січня 2022 року укладено договір № 200122-14, відповідно до пунктів 2.1, 2.2 якого Підрядник зобов'язується поставити Обладнання та виконати Роботи з монтажу холодильної техніки з використанням Матеріалів на Об'єкті Замовника у відповідності з умовами цього Договору, на підставі Технічного Завдання Замовника (Додаток № 2), а Замовник зобов'язується прийняти і оплатити ці Роботи та Обладнання. Місце поставки обладнання та виконання Робіт: Об'єкт Замовника.
Як зазначає позивач та не заперечує відповідач місцем постачання є ресторан позивача, розташований за адресою АДРЕСА_1 .
У день підписання цього договору підрядник отримав від замовника 30 0000,00 Євро, що підтверджується розпискою ОСОБА_2 , та відповідачем не заперечується.
20 січня 2022 року ОСОБА_3 (Замовник) та ОСОБА_2 (Підрядник) уклали договір № 200122-14, за умовами якого ОСОБА_2 , виступаючи як підрядник, зобов'язався поставити ОСОБА_3 , який виступав в якості замовника, обладнання та виконати роботи з монтажу холодильної техніки з використанням матеріалів на об'єкті замовника по вул. Макарова, 60г у м. Миколаєві у відповідності з умовами договору, на підставі технічного завдання замовника, а замовник зобов'язувався прийняти і оплатити роботи та обладнання.
У Розділі «Визначення понять і термінів» сторони договору передбачили, що сторонами є замовник і підрядник, якими можуть бути фізичні або юридичні особи, що діють у відповідності до законодавства України. Об'єктом замовника є ресторан, розташований по АДРЕСА_1 - це роботи, що виконує підрядник з поставки обладнання та монтажу холодильної техніки з використанням матеріалів на об'єкті замовника, що виконуються на підставі технічного завдання замовника (Додаток №2). Обладнання - це система вентиляції та кондиціювання визначена у комерційному кошторисі (Додаток №1 до цього Договору), що підлягає поставці на об'єкт замовника відповідно до умов цього договору. Матеріали - це будівельні матеріали, устаткування, вироби, конструкції, комплектуючі вироби, інвентар, інструменти, пристрої тощо, які використовуються підрядником в процесі виконання цього договору.
У пункті 3.1, 3.1.1 договору сторони визначили, що загальна вартість робіт, обладнання та матеріалів за цим договором визначається на підставі комерційного кошторису і становить 2 080 375.92 грн. Вартість не є твердою і може змінюватися залежно від прийнятих технічних рішень за погодженням сторін. Сторони узгодили встановити еквівалент загальної вартості в іноземній валюті Євро у сумі 64 785 Євро.
У пункті 3.2. сторони передбачили порядок розрахунків за договором, а саме: протягом п'яти робочих днів з моменту підписання цього договору замовник здійснює попередню оплату в розмірі, що еквівалентна 30 000 Євро.
Другий платіж виконується замовником підряднику протягом п'яти робочих днів з моменту повідомлення підрядником замовника про готовність відвантажити обладнання в розмірі еквівалентному 22 960.71 Євро.
Третій платіж виконується замовником підряднику протягом п'яти робочих днів з моменту погодження між ними дати виконання монтажних робіт з монтажу холодильної техніки, у розмірі еквівалентному 8 999.63 Євро. Остаточний розрахунок у сумі 2 824.66 Євро здійснюється замовником протягом п'яти банківських днів з моменту підписання акту виконаних робіт.
Відповідно до пункту 3.4 договору перелік матеріалів та вартість робіт Додатку № 1 дана орієнтовна. Фінальна кількість та вартість матеріалів і робіт буде визначена після виконання та узгодження Робочого проекту.
Згідно до пункту 4.1 договору підрядник зобов'язувався поставити обладнання у строк не більше ніж 120 календарних днів з дати отримання оплати, передбаченої пунктом 3.3.1, та виконати роботи з монтажу холодильної техніки з використанням матеріалів на об'єкті замовника згідно з графіком виконання робіт, погодженим з замовником.
Пунктами 5.1, 5.2 договору передбачено, що забезпечення робіт матеріалами, обладнанням, устаткуванням, машинами, механізмами, робочою силою тощо покладається на підрядника та здійснюється власними силами підрядника та за його рахунок.
Для виконання робіт по договору замовник забезпечує підрядника електроенергією та водопостачанням. Пробиття отворів та виконання штроб, підведення живлення до обладнання, яке встановлює підрядник, покладається на замовника за технічним завданням підрядника.
З пунктів 9.1, 9.2, 9.3 випливає, що сторони передбачили проводити прийом-передачу виконаних робіт на об'єкті замовника. Здача-прийняття робіт та обладнання оформлюється актом приймання виконаних робіт в порядку та на умовах, визначених даним договором. Датою виконання робіт за даним договором вважається дата підписання сторонами акту приймання виконаних робіт.
Згідно пунктів 11.2, 11.3, 11.4 передбачена відповідальність сторін, а саме: замовник несе майнову відповідальність за порушення строків проведення розрахунку - нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на період прострочення, за кожний день прострочення від суми невиконаних зобов'язань; підрядник несе відповідальність за невиконання чи несвоєчасне виконання своїх зобов'язань за договором (поставка обладнання, пропущення строків виконання робіт тощо) - нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на період прострочення, за кожний день прострочення від суми невиконаних зобов'язань/непоставленого обладнання та матеріалів.
Сплата пені не звільняє сторони від виконання договірних зобов'язань.
До договору сторонами підписано Додаток № 1 комерційний кошторис, який містить перелік обладнання матеріалів та робіт та їх вартість. При цьому зазначено обладнання кухні 5 одиниць на загальну суму 16 197.40 Євро, обладнання зали з 10 одиниць на загальну суму 36 763.31 Євро.
З копії розписки ОСОБА_2 вбачається, що 20 січня 2022 року він отримав від ОСОБА_3 30 000 Євро за договором від 20 січня 2022 року № 200122-14.
Згідно пункт у 14.6 Договору, усі повідомлення за цим договором будуть вважатися зробленими належним чином у випадку, якщо вони зроблені в письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур'єром або вручені особисто або надіслані по електронній пошті (в даному випадку дійсною перепискою вважається переписка по наступних електронних адресах підрядника та замовника).
06 серпня 2022 року ОСОБА_2 на узгоджену сторонами в передбаченому пунктом 14.6 Договором порядку електронну адресу, направив ОСОБА_3 повторне повідомлення про готовність відвантажити обладнання та здійснити його монтаж на об'єкті замовника. Також зазначив, що незважаючи на форс-мажор з початком військової агресії рф проти України, підрядник забезпечив сумлінне виконання своїх обов'язків по договору і вже 14 квітня 2022 року звернувся до замовника за допомогою месенджера Viber і повідомив про готовність відвантажити обладнання, а також надіслав таблицю з актуальними даними щодо замовленого обладнання. Крім того, вказане обладнання протягом усього часу зберігається на складах підрядника і його постачальників і спричиняє додаткові збитки у вигляді витрат на зберігання.
Враховуючи викладене, повторно просить виконати умови договору та протягом 5 днів здійснити платіж у розмірі, еквівалентному 22 960,71 євро в порядку, передбаченому умовами договору; забезпечити приймання готового до відвантаження обладнання на об'єкті замовника.
11 серпня 2022 року також на узгоджену електронну адресу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , направлено повідомлення про розірвання договору від 20 січня 2022 року, в якому останній заперечує, що отримане ним 06 серпня 2022 року повідомлення є повторним, адже жодних повідомлень до цього він не отримував.
Оскільки підрядник не виконав умови договору у узгоджений строк поставки, який сплив 20 травня 2022 року, наступили наслідки простроченого зобов'язання, в зв'язку з чим пропонував укласти угоду про розірвання Договору на наступних умовах:
- підрядник повертає замовнику 30 000 євро готівкою в повному обсязі;
- за відсутності готівки підрядник передає замовнику обладнання, про готовність якого зазначено у повідомленні від 06 серпня 2022 року за незалежною оцінкою станом на 20 січня 2022, замовлення та витрати з проведення оцінки несе підрядник:
- передбачено умови сплати різниці у вартості замовлення.
- замовник не застосовує неустойку, передбачену умовами пункту 11.3 Договору.
30 серпня 2022 року ОСОБА_2 , у відповідь на це повідомлення надіслав ОСОБА_5 повідомлення про те, що умовами договору та законодавства не передбачено одностороннє розірвання договору, отже не може прийняти викладені аргументи щодо розірвання договору. Водночас, враховуючи зміну обстановки, спричиненої військовою агресією рф, пропонує укласти додаткову угоду (проект додається).
Згідно умовами запропонованої угоди від 30 серпня 2022 року, сторони вирішили б за взаємною згодою розірвати достроково договір від 20 січня 2022 року № 200122-14, протягом 5 днів замовник зобов'язався б сплатити підряднику 575,99 Євро, протягом 10 днів після сплати підрядник зобов'язався б передати замовнику обладнання згідно Додатку № 1 до додаткової угоди - на складі в м. Києві.
Згідно запропонованої специфікації Додатку № 1 перераховано певні одиниці обладнання кухні та обладнання зали.
Сторони щодо укладення додаткової угоди згоди між собою не досягли.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 вересня 2024 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору № 200122-14 укладеного між сторонами 20 січня 2022 року та стягнення безпідставно отриманих коштів у сумі 30 000 Євро, проценти за користування коштами у сумі 3 052.00 Євро.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 18 грудня 2024 року зазначене рішення скасоване та ухвалене нове про відмову у задоволенні позовних вимог з інших підстав. Апеляційний суд дійшов висновку, що сторонами було укладено договір підряду, а не поставки, з якого виходив суд першої інстанції.
Отже, встановлено, що між сторонами було укладено договір підряду.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 15, частина 1 статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.
Однією з підстав виникнення зобов'язання є договір (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України).
Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, має на меті забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: 1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; 2) розірванні договору в судовому порядку; 3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; 4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; 5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).
Відповідно до частин 1, 3 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом (частини 2, 3 статті 653 ЦК України).
Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на те, що правовідносини, які виникають з договору підряду, регулюються статтями 837-864 ЦК України.
У частині 1, 2, 4 статті 837 ЦК України визначено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. До окремих видів договорів підряду, встановлених параграфами 2-4 цієї глави, положення цього параграфа застосовуються, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про ці види договорів.
Статтею 849 ЦК України передбачено, що замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника. Якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків. Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника. Замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1 статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У справі, що переглядається, встановлено, що при зверненні до суду ОСОБА_3 просив розірвати договір від 20 січня 2022 року № 200122-14 про поставку обладнання, укладений між сторонами, стягнути з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_5 суму в розмірі 102 519,95 Євро, з якої 30 000 Євро авансу, виданого відповідачу на забезпечення виконання вказаного Договору, 69 980.22 Євро-пеня згідно пункту 11.3 Договору, 2 539.73 грн Євро-проценти згідно статті 625 ЦК України за невиконання до договору від 20 січня 2022 року № 200122-14 про поставку обладнання та виконання робіт з монтажу холодильної техніки, який укладено між сторонами у справі.
05 лютого 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором.
Також встановлено, що ОСОБА_5 сплатив підряднику передоплату (аванс) в розмiрi 30 000,00 Євро, що підтверджується матеріалами справи. Відповідач за первісним позовом (підрядник) роботи у погоджені між сторонами строки не здійснив. Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач за первісним позовом не приступив до виконання замовлення через обставини, які суттєво утруднювали йому виконання замовлення. При цьому доводи відповідача за первісним позовом про неможливість виконання робіт у зв'язку з тим, що він повідомляв за допомогою месенджера Viber та направляв повідомлення про готовність відвантажити обладнання, однак замовник не виконав свої зобов'язання за умовами договору і не сплатив його другий платіж у розмірі 22 960.71 Євро, не заслуговують на увагу, оскільки це не підтверджено належними доказами, а існування таких домовленостей не доведено. Крім того, доказів того, що відповідач за первісним позовом звертався до замовника з претензіями у зв'язку із неможливістю початку робіт із цих підстав не надано.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що відмовитись від договору підряду i вимагати відшкодувати збитки вiдповiдно до частини другої статті 849 ЦК України є правом замовника, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що її закінчення у строк стає явно неможливим. Таким чином, договір підряду може бути розірваний в результаті односторонньої відмови від нього у повному обсязі, тобто в результаті вчинення замовником одностороннього правочину, який вiдповiдно до частини 2 статті 653 ЦК України має наслідком припинення зобов'язань його сторін. Тому суд задовольнив вимоги ОСОБА_3 про розірвання договору підряду та стягнув з підрядника (відповідача за первісним позовом ) на користь замовника (позивача за первісним позовом) сплачений аванс у розмірі 30 000,00 Євро та 50 000,00 грн пені відповідно до умов пункту 11.3 укладеного сторонами договору.
З урахуванням таких висновків, суд першої інстанції відмовив у задоволенні зустрічного позову, оскільки відсутні правові підстави для стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором підряду від 20 січня 2022 року № 200122-14.
Колегія суддів апеляційного суду з урахуванням наведених правових норм, встановлених судом першої інстанції обставин та наданих сторонами доказів, погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
При цьому колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції помилково послався на частину 1 статті 865 та частину 1 статті 872 ЦК України, оскільки ці норми права регулюють правовідносини, що виникли з підстав укладення договору побутового підряду. Проте таких обставин за матеріалами справи не встановлено. Між тим така помилковість не вплинула на правильність висновків суду щодо вирішення спору.
Доводи апеляційної скарги про безпідставність надання оцінки наданій додатковій угоді від 30 серпня 2022 року № 1 та повідомленню позивача про розірвання договору від 11 серпня 2022 року не заслуговують на увагу, оскільки зазначені письмові докази сторони надавали суду першої інстанції як на підтвердження своїх вимог та заперечень, а тому в даному випадку суд першої інстанції зобов'язаний був надати цим доказам правову оцінку, а також оцінити їх у сукупності з іншими доказами. Про те, що пропозиція позивача не була остаточною та підлягала додатковому узгодженню, не має правового значення, оскільки вимоги сторін за їх первісним та зустрічним позовами вирішувались судом першої інстанції на день їх звернення.
Аргументи скарги про те, що суд першої інстанції залишив поза увагою норми статті 856 ЦК України, яка надає право підряднику на притримання результатів роботи, а також устаткування, залишок невикористаного матеріалу та інше майно замовника, що є у підрядника, є неприйнятними, з огляду на те, що застосування цієї статті пов'язується законодавцем з випадком виконання по договору підряду, проте у справі, що переглядається таких обставин не встановлено, тому підстави для застосування цієї правової норми відсутні.
Також судом першої інстанції правильно зазначено про відсутність доказів у відповідача за первісним позовом про те, що на час початку виконання умов договору, тобто спливу 120 днів після 20 січня 2022 року (пункту 4.1. Договору - не більше 120 календарних днів з дати отримання 30 000 Євро) обладнання, що підлягало установці, було в наявності та готовності до установки. Саме ці обставини також могли підтверджувати намір підрядника на дотримання умов укладеного договору.
Встановлені судом першої інстанції обставини та надані сторонами докази свідчать про небажання ОСОБА_2 виконувати умови укладеного договору, не про порушення строку поставки, як це стверджує заявник в апеляційній скарзі.
Щодо тверджень апеляційної скарги про не визначення судом першої інстанції критеріїв оцінки істотності порушення умов договору, то треба зазначити таке.
Відповідно до статті 19 ЦК України особа має право на самозахист свого цивільного права від порушень і протиправних посягань. Способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням. Способи самозахисту можуть обиратися самою особою чи встановлюватися договором або актами цивільного законодавства. Водночас частина друга статті 13 ЦК України встановлює загальне правило, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Таким чином, частина друга статті 651 ЦК України дозволяє розірвання договору лише тоді, коли порушення має істотний характер, оскільки має дотримуватися принцип пропорційності порушення і відповідальності.
Контрагент може порушити як основне зобов'язання, заради якого укладався договір, так і будь-який інший договірний обов'язок. Якщо має місце порушення будь-якого договірного обов'язку, у кредитора теоретично виникає право на розірвання договору, але і таке порушення має бути істотним для наділення кредитора правом на судове розірвання порушеного договору.
Оскільки частина 2 статті 651 ЦК України вказує на те, що договір може бути розірвано і в деяких випадках, передбачених законом або договором, то і в цьому випадку має застосовуватись критерій істотності порушення договірних умов, оскільки зворотнє може призвести до того, що кредитор, який має відповідно до закону або договору право на відмову від нього або розірвання, може ним скористатися за найменший відступ від умов договору. Таке положення є неприпустимим, оскільки може підірвати стабільність цивільного обороту і є надзвичайно несправедливим нехтуванням правовим принципом пропорційності тяжкості порушення і відповідальності.
Незастосування критерію істотності позбавляє порушника можливості заперечувати проти розірвання договору і провокує кредитора відмовлятися від договору (розривати) під прикриттям найменшого порушення.
При звернення до суду з позовом ОСОБА_3 зазначав, що невиконання підрядником умов договору щодо своєчасного виконання робіт з поставки обладнання та монтажу холодильної техніки на об'єкт замовника - ресторан, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , призвело до значної шкоди від такого порушення, зокрема, неможливість відкриття ресторану та його функціонування, сплату значних коштів на виконання умов договору, втрату довіри до підрядника, відсутність наміру підрядника приступити до виконання умов договору.
Суд першої інстанції погодився з таким визначенням істотної шкоди для замовника та врахував відсутність доказів підрядника на спростування таких обставин, про що зазначив в оскаржуваному рішенні.
Щодо доводів апеляційної скарги про безпідставне посилання на висновки, наведені в постанова Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 917/1489/18, від 18 липня 2019 року у справі № 910/6491/18, від 19 червня 2019 року у справі № 910/11191/18.
Як вбачається з постанови Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 917/1489/18, ТОВ «Добродія Трейд» звернулося до Господарського суду з позовом до ТОВ «Креатив-Агромаш» про стягнення 1 549 600,00 грн попередньої оплати та 387 400,00 грн штрафу.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов'язань за договором на виконання робіт № 23/4-2018 від 23.04.2018.
У грудні 2018 року ТОВ "Креатив-Агромаш" подало до Господарського суду зустрічний позов до ТОВ "Добродія Трейд" про стягнення 387 400,00 грн боргу за фактично виконані роботи за договором на виконання робіт №23/4-2018 від 23 квітня 2018.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 28 березня 2019 у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено, з огляду на недоведеність обґрунтованості позовних вимог.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 09 липня 2019 рішення Господарського суду Полтавської області від 28 березня 2019 скасовано в частині відмови у задоволенні зустрічного позову. Прийнято в цій частині нове рішення, яким задоволено зустрічний позов. Стягнуто з ТОВ "Добродія Трейд" на користь ТОВ "Креатив-Агромаш" 387 400,00 грн боргу за договором на виконання робіт №23/4-2018 від 23 квітня 2018 року.
За результатами розгляду Верховним Судом касаційної скарги ТОВ "Добродія Трейд" вирішено апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Східного апеляційного господарського суду від 09 липня 2019 залишено без змін.
В постанові Верховного Суду від 18 липня 2019 року у справі № 910/6491/18 йдеться мова про те, що ТОВ "Авіаційний розрахунковий центр" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до ТОВ "Систем-Груп Лтд" про стягнення 861 372,40 грн, з яких: 195 203,32 грн - вартість оплачених, проте невиконаних робіт та недопоставленого обладнання; 350 000,00 грн - передплата та послуги та роботи; 160 480,46 грн - передплата за невиконані роботи на п'ятому поверсі будівлі;155 688,62 грн - пеня за прострочення виконання зобов'язань відповідачем.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору в частині поставки обладнання та здійснення робіт.
ТОВ "Систем-Груп Лтд" до початку розгляду справи по суті звернулось до Господарського суду міста Києва із зустрічним позовом до ТОВ "Авіаційний розрахунковий центр" про стягнення 423 029,98 грн основного боргу, 42 952,03 грн пені, 3 789,89 грн 3 % річних та 2 538,18 грн інфляційних втрат.
Вимоги за зустрічним позовом обґрунтовані нездійсненням замовником оплати поставленого обладнання та виконаних Товариством з обмеженою відповідальністю "Систем-Груп Лтд" робіт.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10 жовтня2018 у відмовлено у задоволенні первісного позову у повному обсязі. Зустрічний позов - задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіаційний розрахунковий центр" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Систем-Груп Лтд" 423 029, 98 грн основного боргу, 42 952,03 грн пені, 3 789,89 грн 3 % річних та 2 538,18 грн інфляційних втрат.
Приймаючи судове рішення місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем за первісним позовом не доведено факту належного виконання зобов'язань обумовлених умовами договору, а саме щодо передачі проектної документації виконавцю та забезпечення відповідальними особами і будівельною готовністю приміщень, у зв'язку з чим, суд дійшов висновку, що останній в силу об'єктивних обставин був позбавлений можливості виконати свої обов'язки у строки обумовлені умовами договору, а відтак, товариством з обмеженою відповідальністю "Систем-Груп Лтд", належним чином виконані зобов'язання передбачені договором, проте, мало місце прострочення кредитора.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13 травня 2019 року вищезазначене судове рішення місцевого господарського суду залишено без змін.
За результатами розгляду Верховним Судом касаційної скарги ТОВ "Авіаційний розрахунковий центр" касаційну скаргу залишено без задоволення.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 910/11191/18 ПрАТ "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Денза Констракшен" про стягнення 1 868 946,01 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором генерального підряду № П/18-05 від 30 січня 2018 року щодо строків виконання робіт, у зв'язку з чим позивачем нараховано відповідачу пеню та штраф.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17 грудня 2018 року позов задоволено. Стягнуто з ТОВ "Денза Констракшен" на користь ПрАТ "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння" пеню у розмірі 546 578,55 грн, 5-ти відсотковий штраф від вартості робіт за договором в сумі 440 789,15 грн, 10-ти відсотковий штраф від вартості робіт за договором в сумі 881 578,31 грн.
Приймаючи рішення, суд дійшов висновків, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку з виконання підрядних робіт не виконав, допустивши прострочення виконання зобов'язання, що є підставою для застосування встановленої законом або договором відповідальності.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 02 квітня 2019 року рішення Господарського суду міста Києва від 17 грудня 2018 скасовано. Прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Верховний Суд касаційну скаргу ПрАТ "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння" залишив без задоволення.
Суд першої інстанції послався на зазначені постанови, надаючи оцінку доказам щодо доведеності ОСОБА_2 виконання умов договору підряду, а саме констатував про відсутність акту про передання і прийняття робіт за договором (специфікації), тому апеляційний суд не вбачає безпідставності посилання суду на такі постанови.
Відповідно до приписів статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частини 1, 2 статті 376 ЦПК України).
Ураховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції по суті вирішення позовних вимог первісного та зустрічного позовів, не спростовують.
Між тим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції допустився помилки щодо розподілу судового збору, а тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення зміні в частині розподілу судового збору.
Частиною 1 статті 141 визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно задоволених позовних вимог.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом ( частина 2 статті 133 ЦПК України).
На підставі пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» ОСОБА_3 , як особа з інвалідністю ІІ групи, звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.
Отже, з ОСОБА_2 підлягає стягненню в дохід держави 12 500 грн судового збору.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).
За результатами перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції судове рішення змінено в частині розподілу судового збору, що не впливає на вирішення судом першої інстанції позовних вимог, а тому підстави для розподілу судових витрат між сторонами, понесених при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, відсутні.
Керуючись статтями 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діяв його представник Пікуль Денис Сергійович, задовольнити частково.
Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 травня 2025 року, в частині розподілу судового збору змінити.
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави 12 500 грн судового збору.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Л.М. Царюк
Судді: Т.М. Базовкіна
Ж.М. Яворська
Повне судове рішення складено 29 вересня 2025 року