24 вересня 2025 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження № 12024152110001110, за апеляційною скаргою заступника керівник Миколаївської обласної прокуратури ОСОБА_5 , на вирок Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 4 квітня 2025р., стосовно
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Синюхин Брід Первомайського району Миколаївської області, громадянина України, освіта середня, не одруженого, дітей не має, не працюючого, не військовозобов'язаного, перебуває на обліку лікаря-психіатра з 2006 року з діагнозом F 07.84, мешканця АДРЕСА_1 , без реєстрації, без паспорту, раніше судимого
- 28.12.2010 року Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області за ст. 185 ч.3, 75 КК України до 3 років позбавлення волі з випробуванням на 1 рік;
- 22.08.2011 року Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області за ст. ст. 185 ч.3, 15 ч.2 - 185 ч.3, 70, 71 КК України до 3 років 6 місяців позбавлення волі;
- 27.03.2015 року Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області за ст. 15 ч.2 - 185 ч.2 КК України до 4 місяців арешту; звільнений 08.09.2015 року по відбуттю строку покарання;
- 17.03.2016 року Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області за ст. 185 ч.3 КК України до 3 років позбавлення волі на підставі ст. 75 КК України з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки; вироком Миколаївського апеляційного суду від 24.02.2017 року визначено покарання у виді 3 років позбавлення волі;
- 10.11.2017 року Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області за ч.2 ст. 185 КК України на підставі ч.4 ст. 70 КК України до 4 років 6 місяців позбавлення волі; звільнився 12.06.2020 року,
- обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,
Учасники судового провадження:
прокурор ОСОБА_7
обвинувачений ОСОБА_6 ( в режимі відеоконференції
з Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області)
захисник ОСОБА_8
(в режимі відеоконференції за допомогою сервісу EASYCON)
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі прокурор вирок суду скасувати в частині звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що полягає у застосуванні кримінального закону, який не підлягав застосуванню, що потягло призначення покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість, та в частині вирішення питання про долю речових доказів.
Ухвалити в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_6 вважати засудженим за ч. 4 ст. 185 КК України з призначенням покарання до 5 років позбавлення волі.
Речові докази: пилу ланцюгову електричну марки FORTE FES 24-40В, зарядний пристрій чорного кольору для акумулятора марки ELEGANT моделі ENERGY PLUS 100430, кутову шліфувальну машинку FORTE моделі AG 12-125L, дриль-шуруповерт марки FORTE моделі DSIZ 550-2VR повернути потерпілій ОСОБА_9 .
Речові докази: замок навісний, відрізок іржавої труби, які зберігаються в кімнаті зберігання речових доказів Первомайського РВП ГУНП в Миколаївській області згідно квитанції № 274 (номер книги обліку речових доказів 286, порядковий номер 274) знищити. В іншій частині вирок залишити без змін.
В ході апеляційного перегляду повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, які характеризують особу обвинуваченого та відомості про його судимості, дані щодо речових доказів.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 (два) роки.
На підставі ст. 76 ч.1 п.п.1,2, ч.3 п.2 КК України зобов'язано ОСОБА_6 періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Речові докази у справі: замок навісний, відрізок іржавої труби, які зберігаються в кімнаті зберігання речових доказів Первомайського РВП ГУНП в Миколаївській області згідно квитанції № 274 (номер книги обліку речових доказів - 286, порядковий номер - 274) - ухвалено знищити.
Судові витрати за проведення товарознавчих експертиз всього в сумі 25 866 (двадцять п'ять тисяч вісімсот шістдесят шість) грн. 75 коп. стягнуто з ОСОБА_6 на користь Держави.
Узагальнені доводи апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі прокурор не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження, доведеності вини обвинуваченого, вважає, що зазначений вирок суду в частині звільнення від відбування призначеного покарання є незаконним та підлягає скасуванню з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, а також істотного порушення вимог кримінального процесуального закону при вирішенні питання щодо долі речових доказів.
Зауважує, що матеріали кримінального провадження не містять будь-яких даних, які б вказували на наявність позитивних змін у поведінці обвинуваченого, які свідчили б про його намір стати на шлях виправлення, навпаки ОСОБА_6 п'ять разів притягувався до кримінальної відповідальності за скоєння корисливих злочинів, та має не зняту і не погашену судимість за злочини проти власності, покарання за що відбував реально. Також до нього двічі застосовувався інститут звільнення від відбування покарання з випробуванням однак це не призвело до позитивних змін в його особистості та не створило у нього готовності до самокерованої правослухняної поведінки у суспільстві, він не зробив належних висновків та після звільнення з місць позбавлення волі знову вчинив умисний злочин проти власності.
Вказує, що судом не враховано, що обвинувачений ОСОБА_6 ніде не працює, не має офіційних джерел існування та обрав для себе незаконний шлях отримання доходів, вчиняючи корисливі злочини. Матеріали кримінального провадження свідчать про відсутність будь-яких міцних соціальних зв'язків у обвинуваченого, останній тимчасово проживає за вказаною в анкетних даних адресою і навіть не звернувся до уповноважених органів для відновлення паспорту громадянина України.
Зауважує, що суд першої інстанції вказав на врахування при обранні виду покарання та звільненні від його відбування віку обвинуваченого, який становить повних 29 років, однак фактично не врахував, що обвинувачений на протязі останніх 14 років 6 разів притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення майнових злочинів, що на думку прокурора, вказує на його стійку позицію про задоволення своїх матеріальних потреб шляхом вчинення умисних, корисних злочинів проти власності.
Не погоджується прокурор з врахованою судом обставиною, яка пом'якшує покарання обвинуваченого - щире каяття, оскільки вважає, що у вироку не наведено будь-яких фактичних даних щодо критичної оцінки своїх протиправних дій обвинуваченим та їх осуду.
Крім того, вказує, що матеріали кримінального провадження стосовно ОСОБА_6 не містить фактичних даних у розкритті яких саме невідомих органу досудового розслідування обставин він активно сприяв. У вироку обґрунтування щодо наявності у діях обвинуваченого цієї обставини, що пом'якшує покарання, не мотивовано жодним чином, сам же обвинувачений суду надав покази, що після його викриття він вказав працівникам поліції на осіб яким продав викрадене майне, яке і було у них вилучене органами поліції та повернуте власниці.
Вважає, що обставини, які б істотно знижували ступінь тяжкості вчиненого злочину та вказували б на зниження суспільної небезпеки самого обвинуваченого відсутні, відтак рішення суду про звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання є не вмотивованим, а й безпідставним та неправильним, таким, що не ґрунтується на загальних засадах призначення покарання, визначених ст. ст. 50, 65, 75 КК України.
Звертає увагу, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не враховані вимоги закону щодо долі речових доказів у кримінальному провадженні - зокрема майна викраденого у потерпілої ОСОБА_9 , їх доля у резолютивній частині вироку не вирішена, суд обмежився лише вирішенням долі речових доказів, які були знаряддям вчинення злочину, чим допущено істотні порушення вимог кримінального процесуального закону ( ч. 1 ст. 412 КПК України).
Обставини, встановлені судом першої інстанції.
Судом першої інстанції встановлено та визнано доведеним, що в період дії воєнного стану на території України введеного на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», 21.11.2024 року у вечірній час доби ОСОБА_6 , будучи раніше неодноразово судимим за вчинення крадіжок, вирішив повторно вчинити крадіжку будь-якого майна з домоволодіння ОСОБА_9 . В той же час, виконуючи задумане, ОСОБА_6 прийшов до домоволодіння ОСОБА_9 , розташованого по АДРЕСА_2 . Шляхом вільного доступу через відчинені ворота він зайшов на територію домоволодіння і таким чином незаконно потрапив всередину. Далі, реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, ОСОБА_6 , переконавшись, що за ним ніхто не спостерігає і його протиправні дії залишаються таємними для оточуючих, таємно, в умовах воєнного стану, викрав з гаражу, розташованого на території вказаного домоволодіння належне ОСОБА_9 майно: пилу ланцюгову електричну марки FORTE FES 24-40В вартістю 1 616 грн. 67 коп.; дриль-шуруповерт марки FORTE моделі DSR 550-2VR вартістю 703 грн. 33 коп., а всього майна ОСОБА_9 на загальну суму 2 320 грн. З викраденим майном ОСОБА_6 з місця вчинення злочину зник і розпорядився викраденим на власний розсуд.
Продовжуючи свою злочинну діяльність, спрямовану на таємне викрадення інструментів з території домоволодіння ОСОБА_9 , об'єднану єдиним злочинним наміром, ОСОБА_6 у вечірній час 23.11.2024 року прийшов до вказаного вище домоволодіння з метою викрадення речей, які він раніше помітив, але не зміг винести 21.11.2024 року, шляхом вільного доступу через незачинені ворота пройшов на територію домоволодіння, іржавою трубою зламав навісний замок і таким чином незаконно проник всередину гаражу. Далі, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого мана, ОСОБА_6 , переконався що за ним ніхто не спостерігає і його протиправні дії залишаються таємними для оточуючих, в умовах воєнного стану, викрав з вказаного гаражного приміщення майно ОСОБА_9 : зарядний пристрій чорного кольору для акумулятора марки ELEGANT моделі ENERGY PLUS 100 430 вартістю 604 грн. 66 коп.; кутову шліфувальну машинку FORTE моделі AG 12-125L вартістю 66 грн. 25 коп.; подовжувач на котушці торгової марки Grunhelm моделі RL1G20M вартістю 900 грн., а всього майна ОСОБА_9 на загальну суму 2 170 грн. 91 коп., після чого з місця вчинення злочину зник і розпорядився викраденим на власний розсуд. Таким чином ОСОБА_6 викрав належне потерпілій ОСОБА_9 майно на загальну суму 4 490 грн. 91 коп., завдавши їй матеріальну шкоду на вказану суму.
Дії обвинуваченого ОСОБА_6 судом кваліфіковані за ч.4 ст.185 КК України, як таємне викрадення чужого мана (крадіжку), вчинене повторно, поєднане з проникненням в інше приміщення, в умовах воєнного стану.
Обставини встановлені судом апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримку доводів апеляційної скарги, думки обвинуваченого та його захисника, які вважали вирок суду законним та вмотивованим, вивчивши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах, суд апеляційної інстанції дійшов наступного.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, встановлених судом, є обґрунтованими, відповідають дослідженим в судовому засіданні доказам, які викладені у вироку.
Дії обвинуваченого ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 185 КК України, кваліфіковано судом правильно, вирок в цій частині апелянтом не оспорюється, а тому апеляційним судом не переглядається.
Перевіривши у відповідності до вимог ст. 404 КПК України законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі прокурора, в частині призначення покарання, апеляційний суд дійшов наступного.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України суд призначає покарання у межах, встановлених у санкції статті, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
В Постанові Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання» зверталась увага судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Висновки з усіх питань, пов'язаних із призначенням покарання, необхідно належним чином мотивувати у вироку.
Судом першої інстанції дотримано зазначених вимог закону при призначенні покарання ОСОБА_6 , та призначено покарання за ч.4 ст. 185 КК України, яке відповідає ступені тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Судом першої інстанції враховано тяжкість кримінального правопорушення та особу обвинуваченого, надано оцінку низці обставин, які мають значення для призначення законного та справедливого покарання, яке б відповідало вимогам ст.65 КК України.
Також судом першої інстанції враховано, що ОСОБА_6 за місцем проживання характеризується посередньо, не працює офіційно, але підробляє тимчасовими заробітками, перебуває на обліку лікаря-психіатра з діагнозом F 07.84, однак є осудним. Обставинами, які відповідно до ст. 66 КК України пом'якшують покарання ОСОБА_6 , суд визнав повне визнання своєї вини, щире каяття, сприяння розкриттю злочину. Обставини, які б відповідно до ст. 67 КК України обтяжували покарання ОСОБА_6 в межах пред'явленого обвинувачення відсутні.
З урахуванням відомостей, які характеризують особу обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставини справи, наслідки кримінального правопорушення, суд першої інстанції призначив ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі в межах санкцій ч.4 ст.185 КК України, у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років, та вважав за можливе звільнити ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням відповідно до ст.75 КК України, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст.76 КК України.
Суд апеляційної інстанції погоджується з призначеним покаранням ОСОБА_6 у виді позбавлення волі на строк 5 років. Разом з тим, рішення суду про звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням не відповідає вимогам закону.
Згідно положенням ч.1 ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», рішення суду про звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням має бути мотивованим, при цьому необхідно враховувати не тільки дані про особу обвинуваченого і обставини, які пом'якшують покарання і свідчать про можливість його виправлення без відбування покарання, але й ступінь тяжкості вчиненого злочину, виходячи із особливостей і обставин його вчинення.
Згідно з роз'ясненнями, які містяться в абзаці 1 пункту 3 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочину (статті 12 КК України), а також із особливостей конкретного кримінального правопорушення й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного із співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).
Враховуючи наведене, застосування закріплених у ст. 75 КК України правил допустиме за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що з урахуванням тяжкості кримінального правопорушення, особи винного та інших обставин кримінального провадження виправлення засудженого є можливим без ізоляції від суспільства.
Вирішуючи питання про звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, суд першої інстанції не дотримався зазначених вимог закону.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, приймаючи рішення про звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком, суд послався на ступень тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставини справи, наслідки кримінального правопорушення, особу винного, його відношення до вчиненого, пом'якшуючі та обтяжуючі покарання обставини, те що він раніше судимий, його характеристику, суд вважав що виправити ОСОБА_6 та запобігти скоєнню ним нового кримінального правопорушення можливо призначивши покарання у виді позбавлення волі без ізоляції від суспільства із застосуванням ст. ст. 70, 75, 76 КК України.
Проте, поза увагою суду залишились дані про особу обвинуваченого, який раніше вже п'ять разів притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення корисливих злочинів та має не зняту і не погашену судимість за злочини проти власності, покарання за що відбував реально. Також до нього двічі застосовувався інститут звільнення від відбування покарання з випробуванням однак це не призвело до позитивних змін в його особистості та не створило у нього готовності до самокерованої правослухняної поведінки у суспільстві, він не зробив належних висновків та після звільнення з місць позбавлення волі знову вчинив умисний злочин проти власності, що на думку колегії суддів, вказує на його стійку позицію про задоволення своїх матеріальних потреб шляхом вчинення умисних, корисних злочинів проти власності.
Матеріали справи доводять стійкість сформованої протиправної поведінки обвинуваченого, адже попри кримінально-правові заходи впливу, які раніше вже застосовувалися до нього з боку держави, ОСОБА_6 не став на шлях виправлення, протягом тривалого часу продовжував вчиняти кримінальні правопорушення, що свідчить про його нещирість та небажання змінити свою протиправну поведінку.
Крім того, суд першої інстанції у своєму рішенні належно не зазначив, в чому ж полягає його висновок про можливість виправлення обвинуваченого ОСОБА_6 без відбуття покарання та доцільності застосування до останнього положень ст. 75 КК України.
Суд апеляційної інстанції вважає посилання прокурора на те, що відсутня обставина, яка пом'якшує покарання обвинуваченому ОСОБА_6 , а саме щире каяття, слушним.
Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.
Як зазначено у Постанові Верховного Суду від 11.04.2019 у справі № 308/7582/17, активним сприянням розкриттю злочину слід вважати надання особою органам дізнання або досудового слідства будь-якої допомоги в установленні невідомих їм обставин справи. Проте, вирок суду першої інстанції не містить жодного обґрунтування щодо наявності у діях обвинуваченого цієї обставини, що пом'якшує покарання, й не зазначено у розкритті яких саме невідомих органу досудового розслідування обставин він активно сприяв.
Натомість матеріали кримінального провадження стосовно ОСОБА_6 не містить фактичних даних у розкритті яких саме невідомих органу досудового розслідування обставин він активно сприяв. У вироку обґрунтування щодо наявності у діях обвинуваченого цієї обставини, що пом'якшує покарання, не мотивовано жодним чином, сам же обвинувачений суду надав покази, що після його викриття він вказав працівникам поліції на осіб яким продав викрадене майне, яке і було у них вилучене органами поліції та повернуте власниці.
Обвинувачений ОСОБА_6 ніде не працює, за місцем проживання характеризується посередньо. Вищенаведене свідчить, що вчинення злочинів є наслідком свідомо обраного останнім способу життя, який він змінювати не бажає. Наведене виключає можливість встановлення в діях ОСОБА_6 такої ознаки, як щире каяття у скоєному.
З огляду на вищенаведене, рішення суду про звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, зважаючи на фактичні обставини вчиненого ним кримінального правопорушення та дані, що характеризують його особу, не можна вважати обґрунтованим і таким, що постановлене з дотриманням матеріального та процесуального закону, оскільки, судом застосовано закон, який не підлягав застосуванню.
Стосовно доводів прокурора в частині вирішення питання про долю речових доказів, суд апеляційної інстанції погоджується з ними та зауважує, що п.1 ч.9 ст.100 КПК України визначено, що питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження.
У відповідності до п. 5 ч. 9 ст. 100 КПК України гроші, цінності та інше майно, що були предметом кримінального правопорушення або іншого суспільно небезпечного діяння, конфіскуються, крім тих, які повертаються власнику (законному володільцю).
Так, постановою слідчого СВ Первомайського РВП ГУНП в Миколаївській області від 02.12.2024 у кримінальному провадженні визнано речовими доказами, майно викрадене у потерпілої ОСОБА_9 , зокрема пилу ланцюгову електричну марки FORTE FES 24-40В, зарядний пристрій чорного кольору для акумулятора марки ELEGANT моделі ENERGY PLUS 100430, кутову шліфувальну машинку FORTE моделі AG 12-125L, дриль-шуруповерт марки FORTE моделі DSR 550-2VR, що відображено в обвинуваченні визнаному судом доведеним, та комплектний набір свердл для перфоратора для перфоратора FOR ТЕ. Зазначені речові докази, згідно розписки потерпілої ОСОБА_9 від 12.12.2024, передані останній для зберігання до вирішення їх долі у кримінальному провадженні.
Зазначені вимоги закону не враховані судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного вироку щодо долі речових доказів у кримінальному провадженні - зокрема майна викраденого у потерпілої ОСОБА_9 , їх доля вироком не вирішена, суд першої інстанції обмежився лише вирішенням долі речових доказів, які були знаряддям вчинення злочину, чим допущено істотні порушення вимог кримінального процесуального закону ( ч. 1 ст. 412 КПК У країни).
З огляду на викладене, апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а вирок суду в частині звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням із застосуванням положень ст. 75, 76 КК України - скасуванню, з ухваленням в цій частині нового вироку в порядку ст. 420 КПК України.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 409, 413, 420, 424, 426, 532 КПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу заступника керівник Миколаївської обласної прокуратури ОСОБА_5 , - задовольнити.
Вирок Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 4 квітня 2025р., в частині звільнення ОСОБА_6 , від відбування покарання з випробуванням із застосуванням положень ст. 75 КК України - скасувати.
Ухвалити в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_6 вважати засудженим за ч. 4 ст. 185 КК України з призначенням покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.
Строк покарання рахувати з дня затримання ОСОБА_6 на виконання вироку.
Речові докази: пилу ланцюгову електричну марки FORTE FES 24-40В, зарядний пристрій чорного кольору для акумулятора марки ELEGANT моделі ENERGY PLUS 100430, кутову шліфувальну машинку FORTE моделі AG 12-125L, дриль-шуруповерт марки FORTE моделі DSIZ 550-2VR - повернути потерпілій ОСОБА_9 .
Речові докази: замок навісний, відрізок іржавої труби, які зберігаються в кімнаті зберігання речових доказів Первомайського РВП ГУНП в Миколаївській області згідно квитанції № 274 (номер книги обліку речових доказів 286, порядковий номер 274) - знищити.
В іншій частині вирок залишити без змін.
Вирок суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржений в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 3-х місяців з дня його проголошення.
Головуючий
Судді