Справа № 740/1618/25
Провадження № 2/740/1036/25
22 вересня 2025 року м. Ніжин
Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі
головуючого судді Шевченко І. М.,
за участі секретаря судового засідання Кот В. С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-капітал» (далі - ТОВ «ФК «Кредит-капітал», товариство) до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
установив:
У березні 2025 року позивач звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив стягнути з відповідачки на свою користь заборгованість за кредитним договором № 1084600 від 28.10.2023 у розмірі 23 447,99 грн.
На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 28.10.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Селфі кредит» (далі - ТОВ «Селфі кредит») та відповідачкою укладено договір про надання споживчого кредиту NewShort № 1084600, відповідно до умов якого ТОВ «Селфі кредит» надало відповідачці кредитні кошти, а відповідачка зобов'язалася повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом. Відповідачка не виконала свої зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим у неї утворилась заборгованість, яка станом на день звернення до суду з указаним позовом становить 23 447,99 грн, з яких: 3999,99 грн - тіло кредиту; 19 448,00 грн - проценти. 21.06.2024 між ТОВ «Селфі кредит» та ТОВ «ФК «Кредит-капітал» укладено договір факторингу № 21062024, відповідно до якого ТОВ «ФК «Кредит-капітал» набуло право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором № 1084600 від 28.10.2023.
Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 09 квітня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання на 12 травня 2025 року 12-00 год.
У подальшому судове засідання відкладено на 22 вересня 2025 року 09-00 год.
У судове засідання сторони не з'явилися.
У позовній заяві представник позивача - Дерюгіна Х. Б. просила розглянути справу за її відсутності.
Відповідачка подала до суду заяву, в якій просила судове засідання проводити без її участі, позовні вимоги не визнала, оскільки заборгованість нею погашена, на підтвердження чого до заяви додала квитанції про оплату заборгованості.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази кожного окремо та в сукупності, суд дійшов таких висновків.
Судом установлено, що 28 жовтня 2023 року між ТОВ «Селфі кредит» та ОСОБА_1 укладено договір № 1084600 про надання споживчого кредиту по продукту NewShort, який підписано останньою шляхом використання одноразового ідентифікатора - електронного підпису Р575 (а. с. 18-23).
Відповідно до умов договору відповідачці надано кредит у сумі 4000,00 грн, строк дії кредиту - 360 днів, періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 15 днів; стандартна процентна ставка - 2,2 % у день.
Договір про надання споживчого кредиту, додаток № 1 до договору про надання споживчого кредиту, паспорт споживчого кредиту, інформаційне повідомлення від споживача фінансових послуг підписані ОСОБА_1 з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором - Р575 (а. с. 18-53).
Довідкою про ідентифікацію підтверджено, що ОСОБА_1 , з якою укладено договір № 1084600 від 28.10.2023, ідентифікована ТОВ «Селфі кредит»; акцепт договору позичальником (підписання аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора) - Р575 (а. с. 40).
Згідно з наданим ТОВ «Селфі кредит» розрахунком заборгованості за договором № 1084600 від 28.10.2023 про надання коштів на умовах споживчого кредиту станом на 21.06.2024 загальний залишок заборгованості ОСОБА_1 становить 24 856,00 грн, з яких: 3999,99 грн - тіло кредиту; 19 448,00 грн - проценти (а. с. 29-37).
21.06.2024 між ТОВ «Селфі кредит» та ТОВ «ФК «Кредит-капітал» укладено договір факторингу № 21062024, відповідно до умов якого ТОВ «Селфі кредит» передає (відступає) ТОВ «ФК «Кредит-капітал» за плату, а ТОВ «ФК «Кредит-капітал» приймає належні ТОВ «Селфі кредит» права вимоги до боржників (а. с. 42-51).
З копії платіжної інструкції (безготівковий переказ у національній валюті) № 3392 від 21.06.2024 слідує, що ТОВ «Селфі кредит» отримало від ТОВ «Кредит-капітал» 2 479 762,78 грн оплати за договором факторингу № 21062024 від 21.06.2024 (а. с. 34).
Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу № 21062024 від 21.06.2024 ТОВ «ФК «Кредит-капітал» набуло права грошової вимоги до відповідачки в сумі 23 447,99 грн, з яких: 3999,99 грн - тіло кредиту; 19 448,00 грн - проценти (а. с. 52).
05.09.2025 на виконання ухвали суду про витребування доказів до суду надійшла інформація від Акціонерного товариства «Універсал банк» про те, що 28.10.2023 на платіжку картку, яка належить ОСОБА_1 , зараховано грошові кошти в сумі 4000,00 грн.
З копій квитанцій до платіжних інструкцій, наданих відповідачкою, вбачається, що ОСОБА_1 сплачувала грошові кошти для погашення кредиту на рахунок ТОВ «Селфі кредит» з призначенням платежу «погашення кредиту 1084600». Так, 02.11.2023 вона сплатила 2389,00 грн, 13.11.2023 - 2775,00 грн, 24.11.2023 - 3280,00 грн (а. с. 109, 111, 113).
Тобто, отримавши 28.10.2023 суму кредиту в розмірі 4000,00 грн, відповідачка через декілька днів погасила більшу половину суми кредиту (2389,00 грн із 4000,00 грн), а в подальшому протягом одного місяця після отримання суми кредиту - погасила суму кредиту в повному обсязі з урахуванням процентів, сплативши всього 8444,00 грн.
Однак у наданому позивачем розрахунку заборгованості не відображено всіх вищевказаних платежів, зокрема, 02.11.2023 - на суму 2389,00 грн; 13.11.2023 - 1367 грн (2775,00 грн (сплачених позивачкою) - 1408,00 грн (які відображені в розрахунку); 24.11.2023 - 3280,00 грн, і не враховано проплати на суму 7036,00 грн.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частиною 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
У силу ч. 1 ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).
Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) і до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Також відповідно до ст. 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (п. 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004).
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ст. 3 ЦК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».
Статтею 2 ЦПК України встановлено, що завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
За положеннями ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб'єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.
Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов'язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.
Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною, отже стандарт доведення - це достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (Nadtochiy v. Ukraine, заява N 7460/03, § 26) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
У рішенні ЄСПЛ по справі "J.K. AND OTHERS v. SWEDEN" заява № 59166/12 зазначено, що договірна держава зобов'язана брати до уваги не лише докази, подані заявником, але й усі інші факти, які мають значення у справі, яка розглядається. У цивільних позовах закон не вимагає такого високого стандарту, як "доведення поза розумним сумнівом" скоріше суддя має вирішити справу на основі "балансу ймовірностей". Термін «перевага сумнівів» використовується в контексті стандарту доказів, що стосується фактичних тверджень, зроблених заявником.
Отже, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 14.08.2018 року у справі № 905/2382/17, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.
Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності, суд вважає позов недоведеним та необґрунтованим.
Як установив суд, ОСОБА_1 протягом одного місяця після отримання суми кредиту в розмірі 4000,00 грн погасила заборгованість на загальну суму 8444,00 грн (02.11.2023 - 2389,00 грн, 13.11.2023 - 2775,00 грн, 24.11.2023 - 3280,00 грн).
Таким чином, відповідачка протягом одного місяця після отримання суми кредиту фактично погасила борг, сплативши суму, яка вдвічі перевищує суму отриманого кредиту за договором про надання споживчого кредиту № 1084600 від 28.10.2023. Однак первісний кредитор продовжував здійснювати нарахування боргу без урахуванням здійснених відповідачкою проплат.
Розрахунок заборгованості, наданий позивачем, не містить відомостей про всі здійснені відповідачкою платежі на погашення заборгованості, а тому не підтверджує існування заборгованості у заявленому позивачем розмірі.
Позивач не надав суду розрахунку заборгованості з урахуванням сплачених відповідачкою платежів, не довів наявності заборгованості саме в такому розмірі, як зазначено в позовній заяві, а тому суд вважає необґрунтованою вимогу позивача як нового кредитора на підставі відповідного договору факторингу від 21.06.2024 № 21062024, про стягнення з відповідачки заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 1084600 від 28.10.2023 у загальному розмірі 23 447,99 грн.
З урахуванням вищевказаного суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в зв'язку з недоведеністю та необґрунтованістю позовних вимог.
На підставі ст. 141 ЦПК України понесені позивачем витрати зі сплати судового збору слід залишити за позивачем.
Керуючись ст. 2, 12, 13, 76 - 81, 89, 141, 263 - 265, 268, 272, 273, 274 ЦПК України, суд
ухвалив:
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І. М. Шевченко