16400, м. Борзна, Чернігівської обл., вул. Незалежності, буд. 4 тел.: 0 (4653) 3-50-01
Справа №730/1010/25
Провадження № 3/730/442/2025
"29" вересня 2025 р. м. Борзна
Суддя Борзнянського районного суду Чернігівської області Ріхтер В.В., розглянувши матеріали про адміністративне правопорушення, які надійшли від ВП № 3 (м. Борзна) Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області, про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в с. Оленівка Борзнянського району Чернігівської області, з середньою освітою, одруженого, не працюючого, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
за ч. 5 ст. 126 КУпАП,
03.07.2025 о 15-50 у м. Борзна, по вул. Козацькій, 12 водій ОСОБА_1 повторно протягом року керував автомобілем марки «ВАЗ 21099», д.н.з. НОМЕР_1 , не маючи права керування транспортними засобами, чим порушив п. 2.1а ПДР України.
Оскільки дії водія ОСОБА_1 носять ознаки правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, справу направлено для розгляду до суду.
У судовому засіданні ОСОБА_1 свою винуватість визнав повністю. Зазначив, що за сімейними обставинами йому потрібно було терміново їхати. Він розумів, що немає на це права, оскільки суд колись позбавив його посвідчення водія, після чого він іспити не складав, посвідчення нове не отримував. Підтвердив суду, що його вже зупиняли працівники поліції за те, що він керував ТЗ, роз'яснювали йому заборону керування ТЗ. Розуміє, що лише через власні дії виникла така ситуація, тепер цю «халепу» він має вирішувати.
Відповідно до статті 129 Конституції України розгляд і вирішення справ в судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Суд, заслухавши в судовому засіданні пояснення особи, що притягується до адміністративної відповідальності, дослідивши матеріали адміністративної справи, у відповідності до положень ст. 252 КУпАП, а саме: оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, щодо часу, місця, способу настання обставин, вказаних у протоколах про адміністративні правопорушення, та безпосередньо її ролі в їх настанні, керуючись законом і правосвідомістю, дійшов наступних висновків.
Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.
Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353 встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями, далі - ПДР України).
Згідно з ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно дотримувати вимог цього закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Пунктами 1.3. та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до вимог п. 2.1а Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ №1306 від 10.10.2001 України, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Як убачається з матеріалів цієї справи, особа, що притягується до адміністративної відповідальності, будучи водієм, у вказаній дорожній обстановці, вимог наведених Правил не дотримався, оскільки його вина у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, повністю доведена, у розумінні ст. 251 того ж Кодексу, належними та допустимими доказами, а саме:
- протоколом про адміністративне правопорушення, який складено у максимальній відповідності з вимогами ст. 256 КУпАП та містить необхідні у ньому відомості, зокрема щодо дати, часу, місця та способу вчинення самого адміністративного правопорушення, яке призвело до порушення ПДР України;
- копією постанови поліцейського ВП № 3 (м. Борзна) Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області Макієнка О.С. від 07 квітня 2025 про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП;
- довідкою ВП № 3 (м. Борзна) Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області про те, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , посвідчення водія на право керування транспортними засобами не отримував;
- відеозаписами з нагрудної відеокамери (відеореєстратора) працівника поліції, що здійснював оформлення вчинених особою, що притягується до адміністративної відповідальності, адміністративного правопорушення, які кореспондуються з фактичними обставинами справи та вказують на факт порушення водієм указаних правил ПДР.
На переконання суду, надані докази на підтвердження винуватості ОСОБА_1 є належними, допустимими і достовірними, оскільки отримані з передбачених законом джерел, у передбачений законом спосіб, зафіксовані у належній процесуальній формі, узгоджуються між собою як в цілому, так і в деталях, та доповнюють один одного.
Досліджені та перевірені судом обставини, які поза розумним сумнівом свідчать про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення та узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту» (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року).
При цьому, суд бере до уваги, що ч. 5 ст. 126 КУпАП передбачає відповідальність за повторне протягом року вчинення дій, передбачених частинами другою-четвертою цієї статті.
Матеріалами справи безсумнівно підтверджується те, що ОСОБА_1 протягом року піддавався адміністративному стягненню за керування автомобілем, будучи позбавленим права керування транспортними засобами.
Так, згідно постанови поліцейського ВП № 3 (м. Борзна) Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області Макієнка О.С. від 07 квітня 2025 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 3 400 гривень. Даних про те, що вказана постанова не набрала чинності чи є скасованою, матеріали справи не містять.
Відповідно до ст. 10 КпАП України адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
У рішенні по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» («O'Halloran and Francis v. The United Kingdom») [GC] no. 15809/02 і 25624/02 ECHR 29.06.2007 постановлено, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд, у відповідності до положень ст. 251 та ст. 252 КУпАП, вважає, що у діях особи, що притягується до адміністративної відповідальності, наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП.
Підстав, що виключають адміністративну відповідальність, згідно ст. 17 КУпАП України, у справі не встановлено. Терміни притягнення до адміністративної відповідальності не збігли.
Що стосується основного стягнення
Відповідно до ст. 23 Кодексу України про адміністративне правопорушення адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, та для запобігання вчинення нових правопорушень як самим порушником, так і іншими особами.
При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
У цій ситуації суд ураховує обставини, визначені ст. 33 КУпАП, вважає, що обставин, що обтяжують та пом'якшують відповідальність за адміністративне правопорушення, згідно ст. 34, 35 указаного Кодексу, немає, і вважає за необхідне накласти адміністративне стягнення у межах санкції частини 5 статті 126 КУпАП, яке за своїм видом і розміром буде справедливим, відповідатиме характеру вчиненого правопорушення, особі порушника та ступеню його вини, необхідним і достатнім для його виховання та запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так й іншими особами.
Частина 5 ст. 126 КУпАП передбачає накладення штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортним засобом на строк від п'яти до семи років та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого.
У цій справі суд враховує, що ОСОБА_1 систематично порушує закон, висновків не робить, заходи впливу не мають ефективної дії, на шлях виправлення не стає, продовжує вчиняти аналогічні правопорушення.
Так, як було зазначено вище, згідно постанови поліцейського ВП № 3 (м. Борзна) Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області Макієнка О.С. від 07 квітня 2025 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 3 400 гривень.
Що стосується стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами
Згідно довідки ВП № 3 (м. Борзна) Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , посвідчення водія на право керування транспортними засобами не отримував.
Відповідно до п. 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що суди не в праві застосовувати позбавлення права керувати транспортними засобами тоді, коли винна особа вже позбавлена такого права або взагалі його не мала.
Обмірковуючи зазначене, суд виходить з того, що в постанові від 3 лютого 2022 року в справі № 755/11024/20 Верховний Суд у т.ч. звернув увагу, що роз'яснення судам загальної юрисдикції з питань кримінального права та інтерпретаційні норми, які містяться в постановах ВСУ, не є джерелом кримінального права. Разом з тим, змінами, внесеними до Кримінального процесуального кодексу України та змінами від 3 жовтня 2017 року до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року, введені нові механізми єдності правових позицій та застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема, врахування іншими судами при застосуванні таких норм права висновків, які викладені в рішеннях палат Верховного Суду, Об'єднаної палати та Великої Палати, тому посилання на Постанови Пленуму Верховного Суду України є неправильним, тим самим в ключі наведеного в цій справі сприймаються і дані Узагальнення ВССУ № 9-49/0/4-17 від 12 січня 2017 року, а саме, як такі, що не витікають з нині сталої практики ККС та ВПВС в питанні застосування положень ст. 214 КПК України, а тому саме позиція Верховного Суду має бути ключовою з 09 лютого 2022 року (дати оприлюднення в ЄДРСР висловленої позиції ВС з указаного питання в справі №755/11024/20).
Тобто, за суперечливих обставин, суд має керуватися постановами Верховного Суду, а не постановами Пленуму Верховного Суду України.
Статтею 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.
Згідно з п. 1.10 «Правил дорожнього руху», затверджених Постановою КМ України № 1306 від 10.10.2001, водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.
При цьому, ч. 5 ст. 126 КУпАП передбачає накладення штрафу з позбавленням права керування транспортним засобом.
У той же час, законодавцем не передбачено іншої правової підстави для незастосування стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами у випадках, коли особа на час вчинення адміністративного правопорушення не отримала посвідчення водія на право керування транспортними засобами або позбавлена права керування.
Завданням КУпАП є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством (ст. 1), а завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом (ст. 245).
Обмірковуючи вказану ситуацію, звертаю увагу на позицію, висловлену у постановах Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у справах № 753/18479/16-к від 22.05.2018, № 171/869/21 від 21.06.2022, в яких колегія суддів дійшла висновку, що рівними перед законом у частині призначення покарання та реалізації своїх прав будуть як особи, які на час вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 286-1 КК України, мали право на керування транспортним засобом, так і особи, які його не мали. Тому та обставина, що обвинувачений вчинив злочин, передбачений ч. 4 ст. 286-1 КК України, не маючи права на керування транспортними засобами, не є перешкодою для застосування до нього обов'язкового додаткового покарання у виді позбавлення права на керування транспортними засобами, оскільки після відбуття основного покарання останній може мати змогу набути відповідне право, отримавши посвідчення водія.
Сталість та послідовність вказаної позиції знайшла своє відображення й у постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 04 вересня 2023 року у справі № 702/301/20, де Верховний Суд досліджував це питання та зробив висновки, що виходячи із системного аналізу законодавчих норм, об'єднана палата вважає, що правова природа додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не зводиться виключно до вилучення посвідчення водія та не вичерпується такою дією, а застосовується на певний період, тривалість якого визначається судом відповідно до санкції відповідної частини статей 286, 286-1 КК, і полягає у забороні керувати транспортними засобами. Позбавлення права керувати транспортними засобами має відповідати загальній меті будь-якого покарання, передбаченій ч. 2 ст. 50 КК. У контексті розглядуваного питання особливої уваги набуває досягнення мети покарання щодо запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, з дотриманням засади справедливості та принципу рівності всіх перед законом. Так, внаслідок порушення особою, незалежно від наявності чи відсутності у неї посвідчення подія, правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту створюється реальна небезпека для життя і здоров'я інших осіб та спричиняється відповідна шкода, а тому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами в окремих випадках є необхідним з метою попередження спричинення такою особою шкоди здоров'ю чи навіть смерті іншим особам через порушення нею правил дорожнього руху в майбутньому, а також для дієвого впливу на сприйняття суспільством, у тому числі іншими водіями. При цьому, слід звернути увагу на підвищену суспільну небезпечність дій осіб, які керують транспортними засобами, не маючи достатніх теоретичних і практичних знань та не отримавши у передбаченому законом порядку посвідчення водія, оскільки вірогідність настання дорожньо-транспортної пригоди у такому випаду є значно вищою, а тому попереджувальна мета додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами у такому випадку набуває особливого значення. Каральна мета такого додаткового покарання досягається як безпосередньою забороною керувати транспортними засобами (позбавлення суб'єктивного права), так і покладенням на особу у зв'язку з цим уповноваженим органом з питань пробації певних обов'язків, а також роз'яснення особі наслідків невиконання покладених обов'язків та ухилення від відбування додаткового покарання.
Як висновок, об'єднана палата зазначила, що підхід щодо неможливості призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами особі, яка не отримувала посвідчення водія на право керування транспортними засобами, не відповідає засаді справедливості та принципу рівності всіх перед законом, а також нівелює попереджувальну мету покарання.
Згідно ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Відповідно до ч. 2 ст. 30 КУпАП позбавлення права керування транспортними засобами застосовується на строк до трьох років за грубе або повторне порушення порядку користування цим правом або на строк до десяти років за систематичне порушення порядку користування цим правом.
При цьому, безпосередньо у ст. 30 КУпАП не встановлено обмежень щодо застосування адміністративного стягнення виді позбавлення права керування транспортними засобами, коли воно передбачене у санкції статті КУпАП, особам, які на момент вчинення адміністративного правопорушення не мали права керувати транспортними засобами.
Санкція ч. 5 ст. 126 КУпАП встановлює, окрім накладення штрафу, також безальтернативне адміністративне стягнення на водіїв у виді позбавлення права керування транспортними засобами.
Проступок, передбачений ч. 5 ст. 126 КУпАП, за своєю суттю відноситься до категорії грубих порушень користування правом керування транспортними засобами.
Отже, вищеокреслені норми КУпАП не містять жодних застережень чи умов застосування адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами, у тому числі, зумовлених відсутністю у винної особи, яка керувала транспортним засобом, посвідчення водія на право керування транспортними засобами.
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про дорожній рух» право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. Забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.
Положенням про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1993 року № 340, передбачено, що позбавлення водіїв права на керування транспортними засобами здійснюється відповідно до законодавства (п. 20).
Згідно з ч. 1 ст. 317-1 КУпАП виконання постанови про позбавлення права керування транспортним засобом здійснюється шляхом вилучення посвідчення водія на строк позбавлення права керування транспортними засобами та внесення до єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України відомостей про позбавлення права керування транспортним засобом на строк, визначений постановою, та про вилучення посвідчення водія.
Виходячи із системного аналізу зазначених норм, суд вважає, що правова природа адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами не зводиться виключно до вилучення посвідчення водія та не вичерпується такою дією, а застосовується на певний період, тривалість якого визначається судом відповідно до санкції відповідної частини статей КУпАП, і полягає у забороні керувати транспортними засобами.
Суд повторно звертає увагу на висновок об'єднаної палати, де остання звернула увагу на підвищену суспільну небезпечність дій осіб, які керують транспортними засобами, не маючи достатніх теоретичних і практичних знань та не отримавши у передбаченому законом порядку посвідчення водія, оскільки вірогідність настання дорожньо-транспортної пригоди у такому випадку є значно вищою, а тому попереджувальна мета адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами у такому випадку набуває особливого значення.
Викладений у п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» підхід щодо неможливості застосування адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами особі, яка взагалі його не мала (не отримувала посвідчення водія), не відповідає засаді справедливості та принципу рівності всіх перед законом, а також нівелює попереджувальну мету покарання.
При цьому, вказана постанова Пленуму Верховного Суду України не є нормою права й не носить загальнообов'язкового характеру.
Статтею 24 Конституції України передбачено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
З урахуванням зазначеного, рівними перед законом, в частині накладення стягнення та реалізації своїх прав, будуть як особи, які на час вчинення зазначеного адміністративного правопорушення офіційно не отримали посвідчення водія на право керування транспортними засобами, так і особи, які отримали таке посвідчення.
Позбавляючи права мати посвідчення водія на право керування транспортними засобами як офіційного документу, що підтверджує спеціальний статус його власника, а саме права керувати транспортними засобами навіть у випадках, коли особа на час вчинення адміністративного правопорушення офіційно не отримала посвідчення водія, однак здійснювала керування транспортним засобом, законодавець таким чином позбавляє особу можливості реалізації такого права у законний спосіб на певний строк у подальшому, що узгоджується з положеннями КУпАП.
Тому, з урахуванням вищевказаних обставин справи, з метою виховного впливу та запобігання скоєння аналогічних правопорушень в подальшому, до ОСОБА_1 слід застосувати адміністративне стягнення з позбавленням права керування транспортними засобами.
Що стосується стягнення у виді оплатного вилучення транспортного засобу
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є особою, яка достеменно знала, що він є особою, яка (1) посвідчення водія не отримувала, (2) позбавлена права керування транспортними засобами, (3) попередньо притягувався до відповідальності за керування ТЗ за відсутності права керування, знову умисно сів за кермо.
Формально, ОСОБА_1 безсумнівно заслуговує на застосування додаткового стягнення у виді оплатного вилучення транспортного засобу. Однак, суд не може застосовувати шаблонні механізми до будь-якої особи. У цій справі ОСОБА_1 пояснив, що він вже є особою похилого віку, має проблеми зі здоров'ям. Також, він має дружину, яка також має проблеми зі здоров'ям. ТЗ треба їхній сім'ї на екстрені випадки. ТЗ може комусь з них врятувати життя в разі раптового погіршення стану здоров'я, адже вони проживають у селі та лікарі до них швидко не приїжджають.
Відповідно до принципу індивідуалізації стягнення, суд, керуючись принципом справедливості, вважає, що у даному конкретному випадку додаткове стягнення можна не застосовувати.
Судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення підлягає стягнення відповідно до положень ст. 40-1 КУпАП.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 30, 33, 126, 251, 252, 280, 283-285, 307-308 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд
ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, та накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що на день розгляду справи складає 40800 грн. (сорок тисяч вісімсот гривень) з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 5 (п'ять) років, без оплатного вилучення транспортного засобу.
Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір в сумі 605 грн. 60 коп.
Відповідно до ст. 307 КУпАП штраф має бути сплачений не пізніше як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження постанови - не пізніше як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
На підставі ст. 308 КУпАП у разі несплати правопорушником штрафу у вищезазначений строк постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу та витрати на облік зазначених правопорушень.
Копію постанови направити до Ніжинської окружної прокуратури для прийняття рішення про реєстрацію в ЄРДР кримінального провадження за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 382 Кримінального кодексу України.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку її оскарження.
На постанову може бути подана апеляційна скарга до Чернігівського апеляційного суду через Борзнянський районний суд протягом 10 днів з дня винесення постанови.
Строк пред'явлення до виконання три місяці.
Відсутність у постанові в справі про адміністративні правопорушення, як виконавчому документі, у розумінні Закону України "Про виконавче провадження", відомостей про реєстраційний номер облікової картки платника податків та його паспортні дані, згідно постанови Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 471/283/17-ц (провадження № 61-331св18), у розрізі ст. 18 указаного Закону, не є підставою для повернення державним виконавцем виконавчих документів без прийняття до виконання (відмови у відкритті виконавчого провадження).
Суддя Ріхтер В.В.