Єдиний унікальний номер 643/10392/23
Номер провадження 22-ц/818/2664/25
25 вересня 2025 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Мальованого Ю.М.,
суддів: Маміної О.В., Яцини В.Б.,
за участю:
секретаря судового засідання Березюк А.І.,
представника АТ «Таскомбанк» адвоката Ненахова О. О.,
представника ОСОБА_1 адвоката Субочева С. Ю.,
представника ОСОБА_2 адвоката Бєлкіної Ю. Д.,
представника ОСОБА_3 адвоката Кальченко Ю. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Таскомбанк» на рішення Київського районного суду м. Харкова від 29 січня 2025 року в складі судді Колесник С.А. по справі № 643/10392/23 за позовом Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Чижова Наталія Анатоліївна, Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Мангушева Ольга Степанівна, Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Жовнір Володимир Вікторович про визнання недійсними договорів, -
У жовтні 2023 року Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» (далі - АТ «ТАСКОМБАНК») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Чижова Наталія Анатоліївна, Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Мангушева Ольга Степанівна, Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Жовнір Володимир Вікторович про визнання недійсними договорів.
Позов, з урахуванням уточнень, мотивовано тим, що 06 лютого 2017 року між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний банк «НОВИЙ», правонаступником якого є АТ «ТАСКОМБАНК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «АЗОВТЕХНОЛОГІСТІК» укладено кредитний договір, відповідно до якого позичальнику встановлено кредитний ліміт 8 447 146,36 грн строком користування до 01 вересня 2023 року.
В якості забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором між Банком та ОСОБА_1 укладено Договір поруки № Т 03.03.2020 І 10538 від 14 грудня 2021 року, відповідно до умов якого Поручитель зобов'язався відповідати перед-Кредитором, на засадах солідарного боржника, за виконання в повному обсязі ТОВ «АЗОВТЕХНОЛОГІСТИК» зобов'язань, що виникли або можуть виникнути в майбутньому на підставі Кредитного договору.
07 жовтня 2022 року Господарським судом Харківської області відкрито провадження у справі № 922/1524/22 за позовом АТ «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_7 та ТОВ «АЗОВТЕХНОЛОГІСТИК» про стягнення заборгованості у розмірі 8 867 048 ,19 грн та рішенням суду від 09 червня 2023 року вказаний позов задоволено.
Між тим, з метою уникнення сплати вищезазначеного боргу ОСОБА_1 05 жовтня 2022 року відчужив ОСОБА_4 належну йому квартиру АДРЕСА_1 , а також 07 жовтня 2022 року продав ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_2 .
В подальшому спірне майно передано в іпотеку ОСОБА_5 , який шляхом звернення стягнення відповідно до приписів Закону України «Про іпотеку» набув його у власність та відчужив ОСОБА_3 , за яким 18 грудня 2023 року зареєстровано право власності.
Позивач вказував, що вказані договори, укладені між відповідачами, мають бути визнані судом недійсними, оскільки вчинені на шкоду кредитору (фраудаторні договори) з метою уникнути звернення стягнення на майно боржника.
Посилаючись на вказані обставини, AT «ТАСКОМБАНК» просив:
- визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений 07 жовтня 2022 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чижовою Н.А., зареєстрованого в реєстрі за № 602, предметом якого є: квартира, АДРЕСА_2 , Загальна площа (кв.м): 43,5, (РНОНМ: 2019687863101);
- визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , посвідчений 05 жовтня 2022 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чижовою П.А., зареєстрованого в реєстрі за № 590, предметом якого є: квартира, АДРЕСА_1 , Загальна площа (кв.м): 82,5, (РНОНМ: 80094263101);
- скасувати державну реєстрацію права власності в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 65077504, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2019687863101 з одночасним припиненням права власності ОСОБА_2 та відновленням на об'єкт нерухомого майна, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2019687863101, права власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 08 квітня 1997 року Першою державною нотаріальною конторою Харківського району Харківської області за р. № 2-1243, зареєстрованого 10 вересня 1997 року Харківським міжміським бюро технічної інвентаризації за р. № 165/107 та записано у реєстрову книгу за № 3;
- скасувати державну реєстрацію права власності в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 65046015, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 80094263101 з одночасним припиненням права власності ОСОБА_4 та відновленням на об'єкт нерухомого майна, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 80094263101, права власності ОСОБА_1 на підставі договору іпотеки, посвідченого 08 червня 2016 року Приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мангушевою О.С. за р. № 617, зареєстрованого 20 січня 2017 року Державним реєстратором приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мангушевою О.С., право власності № 18642356, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в ДРРП - 80094263101;
- визнати недійсним договір іпотеки № 371 від 26 липня 2023 року із скасуванням державної реєстрації запису про іпотеку та обтяження в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про іпотеку № 51133997, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 80094263101 про передачу в іпотеку ОСОБА_5 квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 82,5 кв.м., з одночасним припиненням запису про обтяження № 51134441;
- визнати недійсним договір іпотеки № 169 від 25 травня 2023 року із скасуванням державної реєстрації запису про іпотеку та обтяження в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про іпотеку № 50399411, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2019687863101 про передачу в іпотеку ОСОБА_6 квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 43,5 кв.м., з одночасним припиненням запису про обтяження № 50400099;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 загальною площею: 82,5 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 80094263101), укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , що посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Жовнір В. В., реєстраційний № 5713;
- скасувати в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрацію права власності (рішення приватного нотаріуса Жовнір В.В. від 18 грудня 2023 року № 70754236) та припинити право власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 80094263101).
22 грудня 2023 року ОСОБА_1 подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позову та стягнути судові витрати.
Відзив мотивовано тим, що оспорювані правочини є реальними та вчинені з законною та легітимною метою за наявності для цього відповідних правових підстав. Вказував, що на час укладання оскаржуваних правочинів йому не було відомо про існування судових проваджень та продаж майна було вчинено з метою придбати або орендувати іншу нерухомість у більш безпечному на той час місці. Продаж об'єктів нерухомості здійснено непов'язаним із ним третім особам, за об'єктивну та реальну ціну і спірні квартири фактично перейшли до нових власників.
Вказував, що умови договору поруки від 14 грудня 2021 року не передбачали обтяжень, застав чи інших заходів, які б обмежували право володіння, користування чи розпорядження правом власності на належне йому особисте нерухоме майно та без будь-якого додаткового погодження таких дій із кредитором. За час дії цього договору поруки, він не порушував його умови, не вживав жодних дій на шкоду кредитору.
Боржник - ТОВ «АЗОВТЕХНОЛОГІСТИК» належним чином виконував зобов'язання перед банком-кредитором, проте 27 лютого 2022 року російською федерацією було окуповано територію міста Бердянськ, Запорізької області, блоковано роботу підприємства позичальника та захоплено його матеріально-технічну базу, що призвело до повного припинення господарської діяльності підприємства.
Вказував, що йому не було відомо, що позичальник чи інші поручителі (заставодавці, іпотекодавці) не виконують зобов'язання з повернення кредиту, а також про існування судового процесу про стягнення заборгованості, адже у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану, бойових дій він був змушений разом із дружиною та неповнолітніми дітьми виїхати із міста Харкова.
Зазначав, що Банком не надано доказів порушення його прав, а саме - неможливості стягнення заборгованості, визначеної судовим рішенням.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 29 січня 2025 року у задоволенні позовних вимог АТ «Таскомбанк» відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що на час укладення спірних правочинів будь-яких обтяжень відчуженого нерухомого майна не існувало, а тому за відсутності доказів недобросовісності дій відповідачів відсутні підстави для визнання правочинів недійсними.
На вказане судове рішення 10 березня 2025 року через систему «Електронний суд» АТ «Таскомбанк» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, Банк просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не враховано преюдиційні факти встановлені в рішенні Господарського суду Харківської області по справі № 922/1524/22 за позовом АТ «ТАСКОМБАНК» до ТОВ «Азовтехнологістик» та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
ОСОБА_1 , будучи засновником (учасником) позичальника, поручився відповідати як солідарний боржник за Кредитним договором, діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам кредитора, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.
Також Банк посилався на відсутність майна, на яке можливо звернути стягнення в примусовому порядку в рахунок погашення заборгованості за кредитом.
Договори купівлі-продажу квартир укладені 07 жовтня 2022 року та 10 жовтня 2022 року, вчинені під час розгляд справи про стягнення заборгованості, а тому за наявності непогашеного боргу та за відсутності майна, на яке може бути звернуто стягнення, мають ознаки - фраудаторності та підлягають визнанню недійсними.
01 квітня 2025 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Субочев Сергій Юрійович, подав відзив, в якому рішення суду просив залишити без змін.
Відзив мотивовано тим, що спірне майно було відчужено до відкриття будь яких судових проваджень, або інших спорів чи вимог, оскільки про порушення обов'язку зі сплати коштів із боку позичальника чи інших поручителів, а також, що банком направлено вимоги про дострокове погашення заборгованості йому відомо не було.
Сам по собі момент вчинення оспорюваного правочину до ухвалення судового рішення про стягнення коштів на погашення сплачених боргів беззаперечно не свідчить про намір приховати майно від виконання судового рішення у майбутньому.
Позивачем не надано доказів вчинення ним дій, спрямованих на шкоду кредитору, чи зниження власної економічної неплатоспроможності внаслідок продажу спірних квартир.
Відчуження майна здійснено із добросовісною метою та без прихованого умислу - продати належне майно за допустимою ринковою вартістю незаінтересованим третім особам, які жодним чином не були пов'язані із ним.
10 квітня 2025 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_3 в інтересах якого діє адвокат Кальченко Юлія Олександрівна, подав відзив, в якому рішення суду просив залишити без змін.
Відзив мотивовано тим, що позивачем не надано доказів фраудаторності оспорюваних правочинів.
Він є добросовісним набувачем спірної квартири, у зв'язку з чим відсутні підстави для її витребування
На момент придбання квартира АДРЕСА_4 не знаходилась під обтяженням у вигляді арешту, на неї не було зареєстровано ніякого обмеження у розпорядженні нею, а права на неї належали саме продавцю - ОСОБА_5 , який не був боржником у будь-яких виконавчих провадженнях.
Крім того, нотаріусом була проведена перевірка відчужуваного об'єкту нерухомості на предмет наявності обмежень та обтяжень, які могли бути накладені на майно. Оскільки відчужувана квартира певний час перебувала в іпотеці, факт зняття заборон на її відчуження також був перевірений.
ОСОБА_1 на момент вчинення правочинів щодо відчуження належних йому квартир, хоч і мав статус поручителя, однак не мав статусу боржника ні за судовим рішенням, ні за виконавчим провадженням, а тому відсутні підстави вважати, що продаж спірного майна є зловживанням правом на розпорядження майном з метою ухилення від зобов'язання зі сплати боргу.
Заслухавши суддю-доповідача, представника АТ «Таскомбанк» адвоката Ненахова О.О., який підтримав апеляційну скаргу, представника ОСОБА_1 адвоката Субочева С. Ю., представника ОСОБА_2 адвоката Бєлкіну Ю. Д. та представника ОСОБА_3 адвоката Кальченко Ю. О., які проти скарги заперечували, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.
06 лютого 2017 року між ПАТ «АКБ «Новий» та ТОВ «АЗОВТЕХНОЛОГІСТИК» було укладено кредитний договір № 34217/К1, за яким останньому надано відновлювальну відкличну кредитну лінію в національній валюті України в розмірі 16 700 000, 00 грн. зі сплатою 20% річних (том 1, а.с.6-9).
23 серпня 2017 року між ПАТ «АКБ «Новий» та ПАТ «ТАСКОМБАНК» укладено Договір про відступлення права вимоги № 230817ц, за яким права кредитора за вказаним кредитним договором перейшли до позивача.
До кредитного договору № 34217/К1 від 06 лютого 2017 року неодноразово вносились зміни відповідно до додаткових угод та Договорів (том 1, а.с.10-42).
В якості забезпечення виконання зобов'язання за Кредитним договором, 14 грудня 2021 року між АТ «ТАСКОМБАНК» та ОСОБА_1 було укладено Договір поруки № Т 03.03.2020 І 10538, відповідно до якого Поручитель зобов'язався відповідати перед кредитором на засадах солідарного боржника за виконання в повному обсязі ТОВ «Азовтехнологістик» зобов'язань, що виникли або можуть виникнути в майбутньому на підставі кредитного Договору (том 1,а.с.48-49 ).
14 грудня 2021 року Договором № 11 про внесення змін та доповнень до кредитного договору № 34217/К1 від 06 лютого 2017 року сторони, зокрема, узгодили зміни до графіку погашення кредитної лінії, та затвердили остаточний перелік забезпечення, що надається в рахунок виконання умов кредитного договору, а саме ТОВ «Азовтехнологістик» та ТОВ «БРИАРОН» було надано у забезпечення виконання кредиту - в т.ч. на умовах поруки, застави та іпотеки - риболовецькі судна, обладнання для рибної промисловості, комплекс споруд та будівель, земельну ділянку, заставу різного рухомого майна згідно узгодженого переліку за Договором від 14 грудня 2021 року №11 про внесення змін та доповнень до кредитного договору № 34217/К1 від 06 лютого 2017 року. Також обумовлено, що кредитний договір забезпечено порукою ОСОБА_1 (том 1, а.с.46-47).
09 серпня 2022 року АТ «ТАСКОМБАНК» направлено повідомлення-вимогу № 13196/70.2.2 до ОСОБА_1 про виконання зобов'язань боржника ТОВ «Азовтехнологістик» як поручителем із сплати заборгованості у розмірі 9 030 199, 78 грн (том 1, а.с.50-52).
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 07 жовтня 2022 року відкрито провадження у справі № 922/1524/22 за позовом ПАТ «ТАСКОМБАНК» до ТОВ «Азовтехнологістик» (Код ЄДРПОУ 38625284) та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 8 867 048,19 грн (том 1, а.с.55-56).
Рішенням Господарського суду Харківської області від 09 червня 2023 року стягнуто солідарно з ТОВ «АЗОВТЕХНОЛОГІСТИК» та ОСОБА_1 на користь AT «ТАСКОМБАНК» заборгованість у розмірі 8 867 048,19 грн (том 3, а.с.182-184).
Вказане судове рішення набрало законної сили 03 серпня 2023 року.
Постановами приватного виконавця Хаблова В.М. від 31 серпня 2023 року відкрито виконавче провадження ВП № 72661478 про стягнення вказаної заборгованості з боржника ОСОБА_1 на користь АТ «ТАСКОМБАНК» та накладено арешт на майно ОСОБА_1 (том 1, а.с.57-58, 59).
05 жовтня 2022 року на підставі договору купівлі- продажу ОСОБА_1 відчужено ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 82,5 кв.м. Продаж вказаної квартири вчинено за 200 000 грн. Договір посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чижовою Н.А., зареєстрованого в реєстрі за № 590 (том 1, а.с. 61).
07 жовтня 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір-купівлі продажу, за яким останній набув право власності на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 43,5 кв.м. Продаж майна вчинено за 605 566, 00 грн. Договір посвідчено 07 жовтня 2022 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чижовою Н.А., зареєстровано в реєстрі за № 602 (том 1, а.с. 60).
25 травня 2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 укладено договір іпотеки, за яким останньому передано в іпотеку квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 43,5 кв.м. Договір посвідчено Приватним нотаріусом ХМНО ХО Мангушева О.С. із проведенням державної реєстрації запису про іпотеку та обтяження в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про іпотеку № 50399411 (том 1, а.с.62-63).
26 липня 2023 року ОСОБА_4 передано в іпотеку ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 82,5 кв.м. Договір посвідчено Приватним нотаріусом ХМНО ХО Мангушева О.С. із проведенням державної реєстрації запису про іпотеку та обтяження в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про іпотеку № 51133997 (том 1, а.с.64-65, 161-162 ).
18 грудня 2023 року на підставі договору іпотеки № 371 від 26 липня 2023 року ОСОБА_5 набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 82,5 кв.м.
18 грудня 2023 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу, за який останній набув у власність квартиру АДРЕСА_1 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Жовнір Володимир Вікторович, реєстраційний № 5713(том 2, а.с.64-69, 158).
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.
Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)).
З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Норми закону полягають в наступному: жити чесно, не ображати інших, кожному віддавати по заслугах. Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2024 року в справі № 357/13500/18 (провадження № 61-3809св24), постанову Верховного Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23)).
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина 2 статті 13 ЦК України).
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина 3 статті 13 ЦК України).
Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина 3 статті 13, частина 3 статті 16 ЦК України не суперечать частині 2 статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини 3 статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини 1 статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині 3 статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв'язку з тим, що частина 3 статті 13 та частина 3 статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».
Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:
особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 747/306/19 (провадження № 61-1272св20)).
Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб.
Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що:
«позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина 3 статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».
Тобто, Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як:
фіктивного (стаття 234 ЦК України);
такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України);
такого, що порушує публічний порядок (частини 1 та 2 статті 228 ЦК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2019 року в справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19) вказано, що: «цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку). Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред'явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.
Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина 3 статті 13 ЦК України)».
Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)).
Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.
До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа).
Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.
До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2023 року в справі № 644/5819/20 (провадження № 61-1787св23)).
Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (частина 1 та 2 статті 234 ЦК України).
Фіктивний правочин відноситься до оспорюваних правочинів, тобто визнається недійсним на підставі судового рішення про що має бути вказано в резолютивній частині рішення (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року в справі № 712/7975/17 (провадження № 61-42114св18)).
Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки (див., зокрема, постанову Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 травня 2019 року в справі № 723/405/17 (провадження № 61-46674св18)).
Касаційний суд вже зауважував, що: недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину; в практиці касаційного суду допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) чи такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України). Одна й інша підстави для кваліфікації правочину як фраудаторного побудовані законодавцем за моделлю оспорюваного правочину. Тобто, оспорення правочину має відбуватися за ініціативою кредитора як заінтересованої особи шляхом пред'явлення позовної вимоги про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов); кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав; натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна; очевидно, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не допускається (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року в справі № 761/40240/21 (провадження № 61-13013св23)).
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що приватноправовий інструментарій (як в договірних, так і в позадоговірних відносинах) має використовуватись особами добросовісно, не зловживаючи правом. Зокрема, такий інструментарій не може використовуватись особою на шкоду іншим учасникам правовідносин. Правочин не має вчинятись з метою заподіяти зло (тобто здійснити зловживання правом) і втілювати цей намір. Інакше такий правочин має кваліфікуватись судами як фраудаторний та, за наявності відповідної позовної вимоги, має бути визнаний недійсним. Однак у силу гнучкості та різноманіття цивільних правовідносин вичерпний та закритий перелік обставин, за яких той чи інший правочин слід вважати фраудаторним, відсутній. Натомість Верховний Суд напрацював перелік обставин, які окремо або в сукупності можуть враховуватися при оцінці правочину як фраудаторного. Остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного повинен здійснювати суд в кожній конкретній справі виходячи із встановлених обставин (див. пункти 108, 115, 116 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2024 року в справі № 916/379/23 (провадження № 12-22гс24)).
Цей суд звертав увагу, що:
- відсутність заборони чи арешту не виключає кваліфікацію правочину як фраудаторного, оскільки для оспорення правочину, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), важливим є те, що учасники цивільного обороту використовують приватний інструментарій всупереч його призначенню, принципу доброї совісті та, зокрема, для, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника (поручителя) чи зменшення обсягу його майна (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 серпня 2024 року в справі № 947/37261/21 (провадження № 61-7737св24));
- мета позаконкурсного оспорювання фраудаторного правочину досягається для того, щоб кредитор міг задовольнити своє право вимоги, тобто щоб відбулося погашення боргу боржником. Очевидно, що коли кредитор вже звернув стягнення на майно для задоволення свого права вимоги і погашення боргу боржника, то конструкція фраудаторного правочину не може бути застосована (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 серпня 2024 року в справі № 504/112/22 (провадження № 61-1582св23));
- застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. Очевидно, що для мотивування кваліфікації оплатного правочину як фраудаторного недостатньо ствердження про наявність зловживання правом і наявність права вимоги. Таке мотивування має відбуватися через обґрунтування наявності/відсутності тих обставин, які дозволяють кваліфікувати правочин як вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору (наприклад, після пред'явлення позову про стягнення коштів та повернення заяви про забезпечення позову);
- контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (пов'язаність осіб, які вчиняють фраудаторний правочин може бути досить різноманітною. Зокрема, між особами які вчиняють фраудаторний правочин можуть бути родинні, квазіродинні відносини, інші цивільні відносини чи навіть трудові); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (це, зокрема потребує з'ясування того чи відповідала ціна вказана в договорі ринковим цінам на момент вчинення договору, чи взагалі відбувався розрахунок між боржником і кредитором, яким чином відбувався розрахунок) (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2025 року в справі № 757/52379/21-ц (провадження № 61-3339св24));
- тлумачення статті 220 ЦК України свідчить, що рішення суду про визнання договору дійсним при недодержанні сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору «зцілює» тільки таку ваду як відсутність нотаріального посвідчення договору. І, відповідно, не виключається визнання договору недійсним, який був визнаний дійсним внаслідок відсутності його нотаріального посвідчення, як такого, що вчинений на шкоду кредитору (фраудаторний договір). Приватно-правовий інструментарій (зокрема, визнання договору дійсним внаслідок відсутності його нотаріального посвідчення) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року в справі № 569/6427/16 (провадження № 61-39814 св18))
Верховний суд неодноразово зауважував, що:
зміст як договірного, так і недоговірного зобов'язання складають права та обов'язки його суб'єктів. Суб'єктивне право, що належить управненій стороні у зобов'язанні, йменується правом вимоги, а суб'єктивний обов'язок зобов'язаної сторони називається боргом;
для застосування конструкції фраудаторного правочину важливо щоб кредитору належало суб'єктивне цивільне право (зокрема, право вимоги). Цей суд неодноразово аналізував конструкцію фраудаторного правочину, тобто правочину, який вчиняється на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису. Тому необов'язково для застосування вказаної конструкції, щоб існувало судове рішення про стягнення зокрема, боргу чи був розпочатий судовий процес про стягнення боргу. Необхідно, щоб той чи інший правочин вчинявся на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) чи зменшення обсягу майна боржника.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини 1-3 статті 89 ЦПК України).
У справі, яка переглядається, встановлено, що через неналежне виконання ТОВ «Азовтехнологістик» взятих на себе обов'язків за кредитним договором № 34217/К1 від 06 лютого 2017 року утворилася заборгованість, у зв'язку із чим АТ «ТАСКОМБАНК» звернулось до суду з відповідним позовом до боржника та поручителя.
09 серпня 2022 року АТ «ТАСКОМБАНК» направлено повідомлення-вимогу №13196/70.2.2 до ОСОБА_1 про виконання зобов'язань боржника ТОВ «Азовтехнологістик» як поручителем із сплати заборгованості у розмірі 9 030 199, 78 грн (том 1, а.с.50-52).
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 07 жовтня 2022 року відкрито провадження у справі № 922/1524/22 за позовом ПАТ «ТАСКОМБАНК» до ТОВ «Азовтехнологістик» (Код ЄДРПОУ 38625284) та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 8 867 048,19 грн (том 1, а.с.55-56).
Рішенням Господарського суду Харківської області від 09 червня 2023 року стягнуто солідарно з ТОВ «АЗОВТЕХНОЛОГІСТИК» та ОСОБА_1 на користь AT «ТАСКОМБАНК» заборгованість у розмірі 8 867 048,19 грн (том 3, а.с.182-184).
07 жовтня 2022 року було розпочато судове провадження за вказаним позовом (справа № 922/1524/22), а рішенням Господарського суду Харківської області від 09 червня 2023 року, стягнуто солідарно ТОВ «АЗОВТЕХНОЛОГІСТИК» та ОСОБА_1 на користь AT «ТАСКОМБАНК» заборгованість у розмірі 8 867 048,19 грн.
Вказане рішення суду не виконано, доказів, що боржниками вчинялись дії щодо погашення заборгованості матеріали справи не містять.
Разом із цим встановлено, що 05 жовтня 2022 року ОСОБА_1 відчужив ОСОБА_4 належну йому квартиру АДРЕСА_1 , а також 07 жовтня 2022 року продав ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_2 .
Зважаючи, що ОСОБА_1 , маючи невиконане зобов'язання з повернення заборгованості за кредитним договором перед AT «ТАСКОМБАНК» відчужив належні йому квартири після пред'явлення вимог про стягнення заборгованості, а іншого майна, за рахунок якого він може у повній мірі відповідати за своїми зобов'язаннями перед позивачем, не має, судова колегія вважає, що укладення таких договорів відбулося на шкоду правам та інтересам кредитора та з метою уникнення звернення стягнення на його майно.
Судова колегія критично оцінує доводи ОСОБА_1 про необізнаність щодо існування боргових зобов'язань перед Банком, оскільки ТОВ «Азовтехнологістик», одним з засновників якого є ОСОБА_1 (відсоток частки статутного капіталу або відсоток права голосу: 31%), було відомо про наявність судового провадження та подавало відзив на позовні вимоги Банку.
Доказів, що ОСОБА_1 має інші активи, за які можна задовольнити вимоги кредитора, відповідачем не надано.
Також, заперечуючи проти позову, ОСОБА_1 вказував про продаж майна у зв'язку з сімейними обставинами та необхідністю пошуку іншого житла. Між тим, доказів зазначених обставинам матеріали справи не містять. Також, як вбачається з Довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 05 жовтня 2023 року після укладання договору купівлі-продажу від 07 жовтня 2022 року ОСОБА_1 не був знятий з реєстраціїї за адресою АДРЕСА_5 (том 1, а.с.1). Вказану адресу відповідач зазначає як місце проживання й у відзиві на апеляційну скаргу, а тому судова колегія критично оцінює доводи позивача про намір змінити місце проживання.
За таких обставин суд першої інстанції зробив передчасний висновок про відмову в задоволенні позовних вимог AT «ТАСКОМБАНК» про визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню.
Щодо інших позовних вимог, то суд виходить з такого.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)). Належним способом є відновлення становища яке існувало до порушення (пункт 4 частини 2 статті 16 ЦК України), і для повернення майна боржнику оспорювання наступних правочинів (реєстраційних дій) щодо цього майна не вимагається (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2023 року в справі № 161/12564/21 (провадження № 61-10546св22)).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини 2 статті 16 ЦК України).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року в справі № 754/5841/17 (провадження № 61-17966св19) зазначено, що: «очевидно, що учасники цивільних відносин (сторони договору купівлі-продажу від 26 червня 2018 року частки у праві спільної часткової власності на квартиру) «вживали право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій (договір купівлі-продажу від 26 червня 2018 року) використовувався учасниками для унеможливлення звернення стягнення на частку ОСОБА_1 і зумовив для неї настання таких негативних наслідків. Обраний ОСОБА_1 спосіб захисту (відновлення становища яке існувало до порушення, шляхом повернення частки в праві спільної часткової власності ОСОБА_2) передбачений пунктом 4 частини 2 статті 16 ЦК України та є ефективним для захисту її порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах».
Суд першої інстанції, відмовив у задоволенні позовних вимог про скасування рішень про державну реєстрацію прав з підстав їх необґрунтованості, разом з тим, суд не звернув увагу на те, що метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому становищі, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину.
Таким чином, належним способом захисту кредитора є відновлення становища яке існувало до порушення (пункт 4 частини 2 статті 16 ЦК України), і для повернення майна боржнику оспорювання наступних правочинів (реєстраційних дій) щодо цього майна не вимагається.
Отже, позовні вимоги про скасування рішень про державну реєстрацію прав, як й визнання недійсним подальших правочинів задоволенню не підлягають унаслідок обрання неналежного способу захисту, оскільки належним способом захисту кредитора є відновлення становища яке існувало до порушення.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
За таких обставин рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову та визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 05 жовтня 2022 року та від 07 жовтня 2022 року, укладених поручителем ОСОБА_1 з ОСОБА_4 та ОСОБА_2 відповідно.
Частиною 1 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).
При зверненні до суду в суді першої інстанції АТ «ТАСКОМБАНК» сплачено 25704 грн судового збору (том 1, а.с. 5, 77, 175, 187, том 2, ас. 149), за подання апеляційної скарги -34272 грн (том 4, а.с. 7).
Зважаючи, що апеляційну скаргу та позов задоволено частково, а саме щодо 2х немайнових вимог, з ОСОБА_1 підлягає стягненню 11809,60 грн судового збору ((2684 х 2)(перша інстанція) + (2684 х 2 х 0,8 х 1,5)(апеляційна інстанція)).
Керуючись ст. ст. 367, 376, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 29 січня 2025 року у частині вирішення спору про визнання договорів купівлі-продажу від 05 жовтня 2022 року та від 07 жовтня 2022 року недійсними скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Чижова Наталія Анатоліївна, Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Мангушева Ольга Степанівна, Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Жовнір Володимир Вікторович про визнання недійсними договорів задовольнити.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений 07 жовтня 2022 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чижовою Н.А., зареєстрованого в реєстрі за № 602, предметом якого є: квартира, АДРЕСА_2 , Загальна площа (кв.м): 43,5, (РНОНМ: 2019687863101).
Визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , посвідчений 05 жовтня 2022 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чижовою П.А., зареєстрованого в реєстрі за № 590, предметом якого є: квартира, АДРЕСА_1 , Загальна площа (кв.м): 82,5, (РНОНМ: 80094263101).
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 29 січня 2025 року в іншій частині змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_6 РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» (01032, м. Київ, вул. С. Петлюри, 30 ЄДРПОУ 09806443) 11809 (одинадцять тисяч вісімсот дев'ять) грн 60 грн судового збору.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повне судове рішення складено 29 вересня 2025 року.
Головуючий Ю.М. Мальований
Судді О.В. Маміна
В.Б. Яцина