Іменем України
23 вересня 2025 року
м. Харків
справа № 645/2040/23
провадження № 22-ц/818/3044/25
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.
за участю секретаря: Шнайдер Д.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 адвоката Онопко В'ячеслава Сергійовича на рішення Фрунзенського районного суду м.Харкова від 20 лютого 2025 року, постановлене суддею Ульяніч І.В.
У травні 2023 року Акціонерне товариство «Сенс Банк» звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість, нараховану згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України за невиконання грошового зобов'язання, у розмірі 344619,51 грн. та судового збору.
Рішенням Фрунзенського районного суду м.Харкова від 20 лютого 2025 року позовні вимоги Акціонерного товариства «Сенс Банк» задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» заборгованість на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України та пунктів Кредитного договору за невиконання грошового зобов"язання за Кредитним договором № 861/27/39-18/8-167 від 07.08.2008 року у розмірі 303555 грн. 96 коп., за період з 02.04.2017 року по 23.02.2022 року. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» судовий збір у розмірі по 2276 грн. 67 коп. з кожного.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 адвоката Онопко В.С. посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати, постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга вмотивована тим, що наявність правових підстав для притягнення відповідача ОСОБА_2 до цивільно-правової відповідальності на підставі ст. 625 ЦК України за час існування грошового зобов'язання по сплаті стягнутої заборгованості за кредитним договором по поверненню тіла кредиту та сплаті відсотків за користування ним, є необґрунтованими. В силу правової природи спірних правовідносин такі судові рішення не можуть породжувати виникнення у поручителя власних зобов'язань перед кредитором. Наведене жодним чином не нівелює права кредитора на задоволення своїх вимог до боржника, які випливають із основного зобов'язання, за рахунок поручителя, однак виключно в межах встановлених Договором поруки обсягів відповідальності поручителя.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст.367ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду в частині позовних вимог до ОСОБА_1 не оспорюється, тому судом апеляційної інстанції не переглядається.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що рішення суду щодо стягнення заборгованості за кредитом відповідачами не виконано, тому позовні вимоги АТ «Сенс Банк» підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 303555 грн. 96 коп., за період з 02.04.2017 року по 23.02.2022 року за 1789 днів, інфляційних втрат в розмірі 232926,24 грн. та 3% річних в розмірі 70629,72 грн.
Колегія суддів не може повністю погодитися з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Судовим розглядом встановлено, що 07.08.2008 року ОСОБА_1 , уклав з Акціонерно -комерційним банком соціального розвитку «УКРСОЦБАНК» кредитний договір №861/27/39-18/8-167.Відповідно до умов Кредитного договору Кредитор надає Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 53749,00 доларів США. За користування кредитом встановлено процентна ставка в розмірі 13,5 % річних.
На забезпечення умов виконання кредитного договору № 861/27/39-18/8-167 від 07.08.2008 року з ОСОБА_2 було укладено Договір поруки № 861/27/39-19/8-188 від 07.08.2008 року. Відповідно до умов Договору поруки, Поручитель поручається за виконання Боржником умов Кредитного договору власними коштами.
Відповідно п. 1.1 зазначеного Договору Поручитель зобов'язується перед Кредитором відповідати за виконання Позичальником умов щодо сплати суми Кредиту, відсотків за користування Кредитом можливих штрафних санкцій, у розмірі та у випадках, передбачених Договором кредиту 861/27/39-18/8-167 від 07.08.2008 року, а також відшкодування витрат Кредитора, пов'язаних з пред'явленням вимог і отримання виконання за Договором кредиту та збитків Кредитора, завданих порушенням Позичальником своїх обов'язків за Договором кредиту в порядку черговості, встановленої Договором кредиту.
Загальними Зборами Акціонерів 09 березня 2010 року було прийнято рішення про зміну типу акціонерного товариства на публічне акціонерне товариство та зміну найменування (назви) Банку на ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «УКРСОЦБАНК», а з 10 серпня 2018 року ПАТ «Укрсоцбанк» змінило найменування на Акціонерне товариство «Укрсоцбанк».
Згідно рішення №5/2019 АТ «Укрсоцбанк» від 15 жовтня 2019 року, було прийнято рішення щодо припинення Акціонерного Товариства «УКРСОЦБАНК», шляхом приєднання до Акціонерного Товариства «АЛЬФА-БАНК», де в п.п.1.2. визначено, що правонаступником щодо всього майна, прав та обов'язків АТ «Укрсоцбанк», виникає у Акціонерного Товариства «Альфа-Банк» з 15 жовтня 2019 року.
12.08.2022 року Позачерговими Загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» було прийнято рішення про зміну найменування банку з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на Акціонерне товариство «Сенс Банк», а також про внесення змін до Статуту Акціонерного товариства «Альфа-Банк», шляхом затвердження його в новій редакції. 30.11.2022 року були внесені зміни до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме - змінено найменування банку з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на Акціонерне товариство «Сенс Банк».
Зі змісту виконавчого листа, виданого на підставі рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 грудня 2011 року, убачається, що вказаним рішенням стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» заборгованість по договору кредиту в сумі 480335,93 грн.
Звертаючись до суду із позовом, Банк просив стягнути з відповідачів, як солідарних боржників 3% річних та інфляційні втрати в порядку ст. 625 ЦК України.
Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Виконання зобов'язання може забезпечуватися порукою (частина перша статті 546 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).
Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Звертаючись до суду із вказаним позовом, АТ «Сенс Банк» вказувало, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 22 грудня 2011 року стягнуто з відповідачів 480335,93 грн, проте на даний час вказане рішення не виконано, тому наявні підстави для стягнення 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України.
Заперечуючи проти заявлених та задоволених вимог, представник відповідачки ОСОБА_2 посилається на те, що відсутні підстави для покладення на поручителя цивільно-правової відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України, оскільки вона не має власних зобов'язань перед кредитором, а у договір поруки зазначені умови не встановлені.
Такі доводи апелянта не відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Як зазначено вище, позивач посилався на те, що підставою для застосування ст. 625 ЦК України є порушення зобов'язання, що виникло з невиконання суду рішення від 22.12.2011 року про солідарне стягнення на користь позивача з боржника та поручителя суми заборгованості.
Зазначене рішення було передано на виконання та виданий виконавчий лист.
Постановою головного державного виконавця Фрунзенського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції від 29.04.2015 року виконавчий лист повернуто стягувачу, в зв'язку з відсутністю у боржника ОСОБА_1 майна, на яке може бути звернуто стягнення. Строк пред'явлення виконавчого листа до 29.04.2016 року.
Даних про те, чи видані та пред'явлені на виконання виконавчі листи щодо боржника ОСОБА_2 , матеріали справи не містять.
Проте, зі змісту постанови про повернення виконавчого листа щодо боржника ОСОБА_1 убачається, що строк для повторного пред'явлення до 29.04.2016 року.
Доказів повторного пред'явлення виконавчого листа до виконання у встановлені строки матеріали справи також не містять.
На час звернення до суду з цим позовом виконавчий лист за рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 22 грудня 2011 року на виконанні не знаходиться.
Водночас можливість примусового стягнення кредитором заборгованості, про стягнення якої ухвалено рішення суду, вичерпується після закінчення строку пред'явлення до виконання виконавчого документа на виконання вказаного рішення, якщо такий строк не було поновлено в установленому законом порядку.
Ігнорування кредитором обставин закінчення строку пред'явлення рішення суду до виконання щодо стягнення заборгованості призвело б до надання стягувачу можливості безпідставно уникнути законодавчої вимоги щодо встановлених законом строків та безпідставного перебування боржника у невизначеному стані понад встановлений Законом час, що порушило б принцип правової визначеності як один із основоположних аспектів верховенства права.
У відповідності ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на момент повернення виконавчого листа) виконавчі документи видані на підставі рішення можуть бути пред'явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом.
Згідно ст. 23 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на момент пред'явлення виконавчого листа 01.01.2016) переривання строку давності пред'явлення виконавчого документа до виконання у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, - з моменту закінчення дії відповідної заборони.
Строк для пред'явлення виконавчого листа до виконання виданого за рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 22 грудня 2011 року сплинув 30.04.2016 року.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частина друга статті 80 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, шоста статті 81 ЦПК України).
Доказів, які б свідчили про повторне пред'явлення виконавчого листа до виконання матеріали справи не містять.
У постановах від 23 листопада 2022 року №285/3536/20, від 18 березня 2020 року у справі №442/398/15, Верховний Суд зауважив, що натуральним є зобов'язання вимога в якому, не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном. Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов'язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов'язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов'язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку».
У даних правовідносинах банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту та на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору; рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 22 грудня 2011 року стягнена заборгованість за кредитним договором, видано виконавчий документ за цим рішенням суду, проте виконавчий лист було повернуто стягувачу, повторно виконавчий лист не пред'являвся, виконавче провадження на час розгляду справи відсутне, строк пред'явлення виконавчого листа сплив, адже вимога банку про стягнення заборгованості за кредитним договором у цьому зобов'язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. підстав для нарахування 3% річних та інфляційних втрат у зазначеному зобов'язанні не вбачається.
Таким чином підстав для стягнення з ОСОБА_2 заборгованості нарахованої в порядку ст. 625 ЦК України відсутні.
Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції.
Таким чином апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення скасуванню в частині позовних вимог до ОСОБА_2 та у задоволенні цих вимог АТ «СЕНС БАНК» про стягнення заборгованості в порядку ст. 625 ЦК України слід відмовити.
Рішення суду відповідачем ОСОБА_1 не оскаржувалось і судом апеляційної інстанції не переглядалось.
Керуючись положеннями ст. 141 ЦПК України з Акціонерного товариства «СЕНС Банк» на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір у сумі 5464,01 грн.
Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Онопко В'ячеслава Сергійовича задовольнити.
Рішення Фрунзенського районного суду м.Харкова від 20 лютого 2025 року в частині позовних вимог до ОСОБА_2 скасувати.
У задоволенні позовних Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» до ОСОБА_2 відмовити
Стягнути з Акціонерного товариства «СЕНС Банк» на користь ОСОБА_2 судові витрати у сумі 5464,01 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Н.П. Пилипчук
О.Ю. Тичкова