29 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 752/7761/25
провадження № 51-2747 ск 25
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 2 травня 2025 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 25 червня 2025 року,
установив:
Голосіївський районний суд міста Києва вироком від 2 травня 2025 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засудив за частиною четвертою статті 185 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на 5 років, частиною першою статті 357 КК до покарання у виді обмеження волі на строк один рік і на підставі статті 70 цього Кодексу визначив остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років.
Зарахував строк попереднього ув'язнення з 10 березня 2025 року по 1 травня 2025 року включно у строк призначеного покарання за правилами частини п'ятої статті 72 КК.
Вироком суду ОСОБА_5 визнано винуватим у тому, що він 10 березня 2025 року близько 08:00 з палати № 2 Комунального некомерційного підприємства «Дерматовенерологія», розташованого на вул. Саксаганського, 72 в м. Києві, таємно викрав особисті речі ОСОБА_6 загальною вартістю 4 127.52 грн, завдавши потерпілому шкоду на вказану суму, а також офіційні документи останнього,зокрема, платіжні картки АБ «Райффайзен Банк» № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 .
Після того, як ОСОБА_5 залишив медичний заклад, він намагався о 08:48 розрахуватися за товари цими картками в магазині «Аврора», за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, 57-Б.
Судовий розгляд кримінального провадження здійснювався за процедурою, передбаченою частиною третьою статті 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Київськийапеляційний суд ухвалою від 25 червня 2025 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_5 залишив без задоволення, а вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 2 травня 2025 року - без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, просить змінити судові рішення і застосувати положення статті 75 КК.
Зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не врахували тяжкість вчинених кримінальних правопорушень та особу засудженого. Вказує, що суд першої інстанції не врахував активне сприяння ОСОБА_5 розкриттю кримінального правопорушення та відсутність матеріального збитку у зв'язку з поверненням викраденого як обставини, що пом'якшують покарання, відповідно до статті 66 КК. Також посилається на те, що місцевий суд не в повній мірі врахував конкретні обставини справи, особу засудженого, який на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, його ставлення до вчиненого. Вважає, що виправлення ОСОБА_5 можливе без ізоляції від суспільства.
Мотиви Суду
Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі захисника, та надані до неї копії судових рішень, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке.
Згідно з правилами частини другої статті 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанції в межах касаційної скарги.
Що стосується доводів у скарзі захисника про суворість призначеного засудженому покарання, то Суд вважає за необхідне вказати таке.
Питання, пов'язані з призначенням покарання, урегульовані розділом ХІ КК.
Згідно зі статтею 65 КК суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Крім того, призначене особі покарання має бути необхідним і достатнім для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Водночас за приписамистатті 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені певною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Таким чином, законодавець визначив, що явно несправедливим через м'якість або суворість покарання може бути саме за видом чи розміром.
У касаційній скарзі захисник вважає, що засудженому ОСОБА_5 необхідно пом'якшити покарання та на підставі статті 75 КК звільнити його від відбування покарання з випробуванням.
Однак, заявляючи вимогу щодо пом'якшення покарання, захисник:
лише формально посилається на положення пункту 3 частини першої статті 438 КПК;
не наводить доводів щодо невідповідності призначеного судом остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість;
просить призначити теж саме покарання за видом та розміром, що і було призначено судом першої інстанції.
З огляду на зазначене, Суд розцінює доводи касаційної скарги захисника як такі, що фактично зводяться до необхідності застосування до ОСОБА_5 інституту звільнення від відбування вже призначеного покарання з випробуванням у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Відповідно до статті 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Таким чином, законодавець чітко визначив, що за наявності вказаних вище підстав, вирішуючи питання щодо застосування положень статті 75 КК, суд враховує: тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи.
З огляду на зазначене, колегія суддів зауважує, що захисник, оскаржуючи рішення судів попередніх інстанцій у частині незастосування до ОСОБА_5 положень статті 75 КК, посилається на наявність обставин, які пом'якшують засудженому покарання, однак не зазначає, яким саме чином указане перешкодило судам ухвалити законні та обґрунтовані рішення з урахуванням того, що відповідно до пункту 3 частини 1 статті 65 КК обставини, передбачені статтями 66, 67 КК, ураховуються саме під час призначення покарання, вид і міру якого (позбавлення волі на строк 5 років)сторона захисту, з огляду на вимоги касаційної скарги, фактично в касаційному порядку не оскаржує.
Стосовно доводів касаційної скарги захисника про доцільність застосування до засудженого ОСОБА_5 положень статті 75 КК Суд вважає за необхідне зазначити таке.
Як убачається з вироку, суд першої інстанції з огляду на тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, особу винуватого та інших обставин справи, не знайшов підстав для застосування до ОСОБА_5 положень статті 75 КК та звільнення його від відбування покарання з випробуванням.
Зокрема, місцевий суд врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, обставини вчинення злочину, форму вини, мотив, спосіб, наслідки злочинного діяння і його корисливу мету, суспільну значимість непорушності права власності, особу винного (немолодий вік, не перебуває на профілактичних обліках, розлучений, зі слів має доньку 16 років, з якою давно не підтримує зв'язок, працює неофіційно (за словами обвинуваченого - у сервісі доставки «Glovo»), неодноразово судимий за умисні злочини, має не зняту та не погашену судимість, обізнаний з реалізацією принципу невідворотності покарання).
Крім того, районний суд звернув увагу, що ОСОБА_5 , будучи звільненим з місць позбавлення волі на підставі ухвали Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 6 листопада 2024 року у зв'язку з усуненням караності діяння, за яке відбував реальне покарання, незважаючи на не зняту та не погашену судимість за попереднім вироком, при цьому мав підробітки, задовільний стан здоров'я, однак усвідомлено вчинив тяжкий злочин проти власності.
З огляду на зазначене, суд першої інстанції вважав, що в даному випадку виправлення ОСОБА_5 можливе лише в умовах ізоляції від суспільства.
Доводи, викладені в касаційній скарзі про застосування інституту звільнення від відбування основного покарання, передбаченого статтею 75 КК, були предметом перевірки апеляційного суду, який належно розглянув апеляційну скаргу та вмотивовано відмовив у її задоволенні.
Так, суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок місцевого суду, звернув увагу, що саме працівниками поліції потерпілому повернуто викрадені речі і це не залежало від волевиявлення обвинуваченого.
Крім того, як зауважив апеляційний суд, ОСОБА_5 раніше притягався до кримінальної відповідальності, відбував покарання у виді позбавлення волі, звільнився з установи виконання покарання і через чотири місяці знову вчинив нові кримінальні правопорушення, що свідчить про відсутність критичної оцінки ним своїх дій та неможливість його виправлення без ізоляції від суспільства.
Такий висновок суду апеляційної інстанції належним чином вмотивований, з ним погоджується і Суд.
У розумінні статті 75 КК застосування закріплених у ній правил допустиме лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що з урахуванням тяжкості злочину, особи винного та інших обставин кримінального провадження виправлення засудженого та досягнення мети заходу примусу є можливим без відбування останнім покарання.
Цих законодавчих приписів у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_5 не було порушено.
З урахуванням індивідуального ступеня тяжкості вчиненого діяння та особистісних даних винного, в тому числі його посткримінальної поведінки, виправлення засудженого та досягнення мети заходу примусу є неможливим без відбування засудженим покарання.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Враховуючи наведене, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірити їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги і наданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Керуючись пунктом 2 частини другої статті 428 Кримінального процесуального Кодексу України, Суд
постановив:
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 2 травня 2025 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 25 червня 2025 року відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3