29 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 906/891/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючої), Булгакової І.В., Власова Ю.Л.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону Герасимчука Андрія Васильовича (далі - керівник Спеціалізованої прокуратури, скаржник)
на ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.08.2025 (головуючий - суддя Петухов М.Г., судді: Гудак А.В., Мельник О.В.)
у справі за позовом керівника Спеціалізованої прокуратури в інтересах держави в особі Управління Служби безпеки України у Вінницькій області (далі - Управління СБУ, позивач)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайн Компані» (далі - ТОВ «Брайн Компані», відповідач)
про стягнення 13 117 777,70 грн.
Причиною звернення до Верховного Суду є перевірка застосування апеляційним судом норм права, наслідком яких стало прийняття судом ухвали про повернення апеляційної скарги.
1. Стислий зміст обставин справи
1.1. Керівник Спеціалізованої прокуратури в інтересах держави в особі Управління СБУ звернувся до суду з позовом до ТОВ «Брайн Компані» про стягнення 13 117 777,70 грн заборгованості.
1.2. Одночасно з позовною заявою керівник Спеціалізованої прокуратури подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача в межах суми позовних вимог.
1.3. Господарський суд Житомирської області ухвалою від 14.07.2025 у цій справі відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову.
1.4. Не погоджуючись з означеним судовим рішенням до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся прокурор відділу Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону Бескровний Михайло Олександрович (далі - прокурор відділу Спеціалізованої прокуратури), у якій просить ухвалу Господарського суду Житомирської області від 14.07.2025 скасувати та прийняти нове рішення, яким вжити заходи забезпечення позову.
2. Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції
2.1. Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 05.08.2025 у цій справі повернув прокурору відділу Спеціалізованої прокуратури апеляційну скаргу на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 14.07.2025.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Керівник Спеціалізованої прокуратури Герасимчук А.В. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.08.2025 у справі №906/891/25 скасувати повністю, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. У поданій касаційній скарзі керівник Спеціалізованої прокуратури з посиланням на абзац другий частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зазначає, що судом апеляційної інстанції допущено порушення норм процесуального права, а саме: статті 2, частини п'ятої статті 6, частини сьомої статті 11, частини першої статті 17, частини третьої статті 41, частин першої, п'ятої статті 42, частини третьої статті 53, частини першої статті 55, статей 58, 60, 236, пункту 1 частини третьої статті 258, пункту 1 частини п'ятої 5 статті 260 ГПК України, а також неправильне застосування норм матеріального права - частини другої статті 19, пункту 3 частини першої, частини другої статті 131-1 Конституції України, статей 1, 11, частин першої, другої статті 15, частин першої, третьої статті 17, частин першої, третьої, четвертої статті 23, частин третьої, сьомої статті 24 Закону України «Про прокуратуру».
4.2. Доводи скаржника узагальнено зводяться до того, що будь-який прокурор відповідної прокуратури, а не лише її керівник, після відкриття судом провадження у справі та набуття відповідним органом прокуратури статусу позивача має право (за своїм підписом, у тому числі з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи) на оскарження судових рішень. При цьому, право подання апеляційної скарги надається прокурору, який брав участь у судовому розгляді, що, на його думку, не є тотожним брати участь у судових засіданнях.
4.3. Скаржник зазначив, що посилаючись на статтю 11 Закону України «Про прокуратуру» суд апеляційної інстанції помилково ототожнив правовий статус керівника Спеціалізованої прокуратури з представником прокуратури, як юридичної особи, оскільки зазначена норма не регламентує питання здійснення прокурором окремих форм представництва інтересів держави в суді. Надання оцінки судом апеляційної інстанції повноваженням прокурора відділу Спеціалізованої прокуратури як представника прокуратури як юридичної особи є помилковим, оскільки позов та заява про забезпечення позову були подані прокурором на виконання прокуратурою конституційної функції щодо представництва інтересів держави в суді, а не як представником Спеціалізованої прокуратури.
4.4. Також зазначив, що вимоги суду апеляційної інстанції щодо необхідності долучення до апеляційної скарги копії службового посвідчення прокурора є безпідставними, оскільки жодна норма ГПК України не вимагає долучення до апеляційної скарги прокурора, поданої на виконання прокуратурою конституційних функцій щодо представництва інтересів держави в суді, документів, що підтверджують повноваження відповідного прокурора, зокрема, копії службового посвідчення. При цьому, у цій справі прокурор не є представником у розумінні статті 58, пункту 1 частини третьої статті 258 ГПК України. Суд апеляційної інстанції за наявності процесуальної можливості пересвідчитись в наявності у прокурора відділу Спеціалізованої прокуратури повноважень на представництво інтересів держави в суді під час розгляду цієї справи, всупереч завданням та основним засадам (принципам) господарського судочинства, судової практики ЄСПЛ, неправомірно обмежив право прокурора на доступ до правосуддя.
5. Позиція інших учасників справи
5.1. Від інших учасників справи відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшли.
6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
6.1. Верховний Суд ухвалою від 01.09.2025 відкрив касаційне провадження у справі №906/891/25 за касаційною скаргою керівника Спеціалізованої прокуратури на ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.08.2025 на підставі абзацу 2 частини другої статті 287 ГПК України у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
6.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
6.3. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
7. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи та висновків попередніх судових інстанцій
7.1. Питання додержання судом апеляційної інстанції під час повернення апеляційної скарги положень законодавства, законність та обґрунтованість ухвали про повернення апеляційної скарги є предметом перевірки під час розгляду касаційної скарги судом касаційної інстанції.
7.2. Досліджуючи доводи касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 300 ГПК України, колегія суддів зазначає таке.
7.3. Згідно зі статтею 129 Конституції України забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення є однією із основних засад судочинства.
7.4. Зазначена конституційна норма конкретизована законодавцем у статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
7.5. Реалізація конституційного права на оскарження судового рішення згідно із зазначеним Законом ставиться в залежність від положень процесуального закону.
7.6. Як убачається з матеріалів цієї справи, прокурор відділу Спеціалізованої прокуратури звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 14.07.2025.
7.7. Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 05.08.2025 у цій справі повернув прокурору відділу Спеціалізованої прокуратури апеляційну скаргу на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 14.07.2025.
7.8. Апеляційний суд в оскаржуваній ухвалі зазначив таке:
- із матеріалів оскарження ухвали Господарського суду Житомирської області від 14.07.2025 убачається, що при судовому розгляді заяви про забезпечення позову, останню було подано керівником Спеціалізованої прокуратури Герасимчуком А.В. Також, Герасимчуком А.В., як керівником Спеціалізованої прокуратури було подано і позовну заяву в цій справі. Отже, прокурор відділу Спеціалізованої прокуратури Бескровний М.О. не є прокурором, який пред'явив позов чи який брав участь у судовому розгляді. Крім того він не є прокурором вищого рівня відносно прокурора, який подав позов та заяву про забезпечення позову;
- із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань убачається, що Бескровний М.О. є представником Спеціалізованої прокуратури та має такі повноваження: вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори тощо (вчиняти дії від імені юридичної особи (без окремого доручення (довіреності) керівника здійснювати представництво в суді органів прокуратури, брати участь в розгляді судами справ, стороною або третьою особою в яких виступає Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Південного регіону, її посадові та службові особи (самопредставництво), діяти в судах України з правами, що надані сторонам, третім особам, з правом підписання, подання процесуальних документів (без права відмови, відкликання, визнання позову, відкликання та відмови від апеляційної, касаційної скарг, укладення мирової угоди), посвідчення копій документів));
- позов та заява про забезпечення позову подані керівником Спеціалізованої прокуратури Герасимчуком А.В. як посадовою особою Спеціалізованої прокуратури на підставі статті 23 Закону України «Про прокуратуру», а не як представником Спеціалізованої прокуратури. Тобто, Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Південного регіону не є стороною спірних правовідносин, чи учасником справи, а тому, повноваження Бескровного М.О. як представника Спеціалізованої прокуратури не є тотожними із повноваженнями на право подання апеляційної скарги на судове рішення в цій справі. Отже, у Бескровного М.О. як прокурора відділу Спеціалізованої прокуратури відсутні повноваження на подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 14.07.2025 у справі №906/891/25;
- матеріали апеляційної скарги не містять копії службового посвідчення Бескровного М.О;
- відсутність повноважень в Бескровного М.О. є очевидною, а тому суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для залишення апеляційної скарги без руху, та дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає поверненню на підставі пункту 1 частини п'ятої статті 260 ГПК України.
7.9. Надаючи оцінку вищевказаним висновкам суду апеляційної інстанції та з огляду на доводи касаційної скарги (див. пункти 4.1 - 4.4 цієї постанови), колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
7.10. У цій справі ключовим питанням при оцінці наявності права щодо подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, прийнятої не по суті вирішення спору, яка може бути оскаржені окремо від рішення суду, є питання наявності або відсутності у прокурора відділу Спеціалізованої прокуратури права на подання апеляційної скарги у цій справі у разі, якщо він не є прокурором, який пред'явив позов чи який брав участь у судовому розгляді, а також не є прокурором вищого рівня відносно прокурора, який подав позов та заяву про забезпечення позову.
7.11. Відповідно до статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
7.12. З цього приводу у Рішенні від 05.05.2019 № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
7.13. Положенням статті 53 ГПК України врегульовано питання участі у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
7.14. Так, згідно з частиною третьою статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор (1) звертається до суду з позовною заявою, (2) бере участь у розгляді справ за його позовами, а також (3) може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, (3) подає апеляційну, (4) касаційну скаргу, (5) заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
7.15. Частиною четвертою статті 53 ГПК України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
7.16. Питання представництв прокурором у суді саме інтересів держави врегульовано статтею 23 Закону України «Про прокуратуру».
7.17. Так, відповідно до частини третьої статті 23 Закону «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
7.18. При цьому, стаття 24 Закону України «Про прокуратуру» регулює питання щодо особливостей здійснення окремих форм представництва інтересів громадянина або держави в суді.
7.19. Право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (частина перша статті 24 Закону України «Про прокуратуру»).
7.20. Право подання апеляційної чи касаційної скарги на судове рішення в цивільній, адміністративній, господарській справі надається прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від участі в розгляді справи прокурору вищого рівня: Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, першим заступникам та заступникам керівників обласних прокуратур, керівнику, заступникам керівника, керівникам підрозділів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (частина третя статті 24 Закону України «Про прокуратуру»).
7.21. Генеральний прокурор 21.08.2020 видав наказ №389 «Про організацію діяльності прокурорів щодо представництва інтересів держави в суді» (далі - наказ).
7.22. Так, пунктом 8 означеного наказу (зі змінами) зобов'язано керівництво прокуратур усіх рівнів у межах компетенції забезпечувати ініціювання перегляду судових рішень у цивільних, господарських, адміністративних справах, та якісну підготовку апеляційних, касаційних скарг, заяв про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами. Дотримуватися визначених процесуальним законодавством вимог щодо форми, змісту, порядку і строків подання скарг, заяв до суду, за наявності підстав подавати клопотання про їх поновлення та наводити підтверджені доказами поважні причини їх пропуску.
7.23. Положенням пункту 8.4 наказу (зі змінами) визначено повноваження подавати апеляційні скарги на судові рішення у справах, розглянутих за участі прокурора, якими вирішено спір по суті позовних вимог, керівникам, першим заступникам, заступникам керівників обласних прокуратур за місцем розташування суду, що розглядав справу, у тому числі у справах за позовами окружних прокуратур та за позовами інших осіб, у які прокурором здійснено вступ.
7.24. Також відповідно до вказаних положень, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, прийняті не по суті вирішення спору, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду (частина перша статті 255 ГПК України, частина перша статті 353 ЦПК України та частина перша статті 294 КАС України), подавати прокурору, який пред'явив позов, та керівникам прокуратур вищого рівня, їх першим заступникам та заступникам.
7.25. Верховний Суд виходить з того, що відповідно до частини першої статті 232 ГПК України судовими рішеннями є: ухвали, рішення, постанови, судові накази.
7.26. Аналізуючи частину третю статті 24 Закону України «Про прокуратуру» з огляду і на приписи наказу, Верховний Суд зазначає, що право подання апеляційної скарги на судове рішення в господарській справі надається: (1) прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а також (2) незалежно від участі в розгляді справи прокурору вищого рівня: Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, першим заступникам та заступникам керівників обласних прокуратур, керівнику, заступникам керівника, керівникам підрозділів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.
7.27. Право подання апеляційної скарги на ухвали суду першої інстанції, прийняті не по суті вирішення спору, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду, Верховний Суд зазначає, що таким правом наділений (1) прокурор, який пред'явив позов, та (2) керівники прокуратур вищого рівня, (2) їх перші заступники та (3) заступники.
7.28. Як встановлено судом апеляційної інстанції, прокурор відділу Спеціалізованої прокуратури не є прокурором, який пред'явив позов чи який брав участь у судовому розгляді, а також не є прокурором вищого рівня відносно прокурора, який подав позов та заяву про забезпечення позову. Зі змісту касаційної скарги та за її доводами не убачається спростування цих обставин.
7.29. З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції про відсутність права подання прокурором відділу Спеціалізованої прокуратури апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 14.07.2025 у справі №906/891/25 ґрунтуються на правильному тлумаченні положень статті 53 ГПК України, статей 23, 24 Закону України «Про прокуратуру», узгоджуються з положенням пункту 8.4 наказу Офісу Генерального прокурора від 21.08.2020 №389 «Про організацію діяльності прокурорів щодо представництва інтересів держави в суді» (зі змінами) та має наслідком для повернення апеляційної скарги на підставі пункту 1 частини п'ятої статті 260 ГПК України.
7.30. Щодо доводів керівника Спеціалізованої прокуратури про те, що суд апеляційної інстанції, посилаючись на статтю 11 Закону України «Про прокуратуру», помилково ототожнює правовий статус керівника Спеціалізованої прокуратури з представником прокуратури, як юридичної особи (див. пункт 4.3 цієї постанови), Верховний Суд зазначає, що апеляційний суд не ототожнював їх правовий статус, а акцентував, що Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Південного регіону не є стороною спірних правовідносин, чи учасником справи, а тому повноваження Бескровного М.О. як представника Спеціалізованої прокуратури не є тотожними із повноваженнями на право подання апеляційної скарги на судове рішення в цій справі у порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
7.31. Водночас Верховний Суд вважає помилковими посилання суду апеляційної інстанції на відсутність в матеріалах апеляційної скарги копії службового посвідчення Бескровного М.О., оскільки вимогами ГПК України не передбачено додавання копії відповідного посвідчення прокурора до матеріалів апеляційної скарги. Втім, вказане посилання не впливає на означений висновок у пункті 7.29 цієї постанови.
7.32. Відповідно до частини другої статті 311 ГПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
7.33. Згідно з практикою ЄСПЛ при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (рішення ЄСПЛ у справі «Волчлі проти Франції», «ТОВ «Фріда» проти України»).
7.34. Аналіз наведеного свідчить про те, що не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи. Скасування судового рішення лише з підстав встановлення факту процесуального порушення, яке жодним чином не вплинуло та не могло вплинути на законність і обґрунтованість судового рішення є нічим іншим ніж проявом правового пуризму.
7.35. Верховний Суд виходить з того, що висновки апеляційного суду, які проаналізовано Судом у пункті 7.31 цієї постанови, самі по собі не можуть слугувати підставою для скасування законного та обґрунтованого судового рішення, а такі порушення не призвели до ухвалення незаконного судового рішення.
7.36. Інші доводи керівника Спеціалізованої прокуратури відхиляються Верховним Судом як не обґрунтовані, оскільки вони зводяться до його власного розуміння положень норм процесуального та матеріального права, що не узгоджується з їх змістом та не свідчить про порушення апеляційним судом норм права, які наведено у пункті 4.1 цієї постанови.
7.37. При цьому, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про те, що відсутність повноважень у прокурора відділу Спеціалізованої прокуратури є очевидною, а тому відсутні підстави для залишення апеляційної скарги без руху.
7.38. Врахувавши встановлені у справі обставини та доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про те, що приймаючи оскаржувану ухвалу судом апеляційної інстанції дотримано вимоги статті 23 та 24 Закону України «Про прокуратуру» та статті 260 ГПК України.
7.39. Доводи скаржника щодо обмеження доступу до правосуддя Верховний Суд відхиляє, адже прокурор не позбавлений права з дотриманням порядку на подання апеляційної скарги.
7.40. Будь-яких інших доводів, які б спростовували висновки суду апеляційної інстанції та мали б наслідком для скасування оскаржуваного судового рішення, скаржником у касаційній скарзі не наведено, отже, у суду касаційної інстанції відсутні підстави для висновку про порушення судом норм матеріального та процесуального права при вирішенні питання про повернення апеляційної скарги, які відповідно до вимог процесуального законодавства є підставою для скасування постановленого у справі судового рішення, а отже, у Суду відсутні підстави для скасування ухвали Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.08.2025 у цій справі.
7.41. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
7.42. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.
7.43. Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» та у справі «Трофимчук проти України» (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010), зазначає, що скаржнику надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
8.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
8.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
8.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків суду апеляційної інстанцій, а тому касаційну скаргу керівника Спеціалізованої прокуратури слід залишити без задоволення.
9. Судові витрати
9.1. Судовий збір, сплачений у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції в порядку статті 129 ГПК України, покладається на скаржника, оскільки Верховний Суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційну скаргу керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону Герасимчука Андрія Васильовича залишити без задоволення, а ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.08.2025 у справі №906/891/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Булгакова
Суддя Ю. Власов