25 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/794/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Власова Ю.Л.,
за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,
представників учасників справи:
позивача - товариства з обмеженою відповідальністю «Золотий Клєвєр» - Зотіков С.Є., адвокат (ордер від 15.01.2025),
відповідача - державного підприємства Міністерства оборони України «Державний оператор тилу» - Колодяжна Ю.А., адвокат (дов. від 11.07.2025),
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу державного підприємства Міністерства оборони України «Державний оператор тилу»
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2025 (головуючий суддя: Владимиренко С.В., судді: Ходаківська І.П., Демидова А.М.)
у справі № 910/794/25
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Золотий Клєвєр» (далі - ТОВ «Золотий Клєвєр»)
до державного підприємства Міністерства оборони України «Державний оператор тилу» (ДП МОУ «Державний оператор тилу»)
про стягнення 27 731 818,80 грн.
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
ТОВ «Золотий Клєвєр» звернулося до ДП МОУ «Державний оператор тилу» з позовом про стягнення 27 731 818,80 грн заборгованості, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем як замовником зобов'язання з оплати отриманого від позивача як постачальника товару за державним контрактом (договором) про закупівлю від 16.02.2024 № 29/02-24-РМ.
У подальшому позивач подав до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог до 25 516 089,55 грн, яка прийнята судом до розгляду.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням господарського суду міста Києва від 08.04.2025 зі справи № 910/794/25 (Суддя Кирилюк Т.Ю.) у задоволенні позову відмовлено.
Судове рішення першої інстанції мотивоване, зокрема з посиланням на те, що за умовами договору, а саме його пункту 8.2 та пункту 8.4 сторони погодили сплату постачальником (позивачем) замовнику (відповідачу) пені у розмірі 0,5% від ціни товару, строк поставки якого порушено та штрафу за порушення строку поставки товару понад 30 календарних днів. При цьому, за умовами договору передбачено право замовника зменшувати суму оплат постачальнику на суму пені та штрафу. Оскільки позивач взяті на себе за договором зобов'язання щодо поставки товару виконав з простроченням, відповідач має право нарахувати позивачу пеню та штраф, які за розрахунком суду перевищують розмір заявлених позивачем позовних вимог. Позивачем не доведено наявності підстав для зменшення розміру пені та штрафу. Отже, з урахуванням прострочення позивачем здійснення поставки товару, а також наявного у відповідача права зменшити суму оплати поставленого товару на суму пені та штрафу, яка перевищує суму заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений товар, підстави для задоволення позову відсутні.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2025 зі справи рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 21 516 089,55 грн основного боргу, 258 193,07 грн судового збору. У решті позову відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано з посиланням на те, що відповідач в силу приписів частини другої статті 231 Господарського кодексу України (далі - ГК України) має право нараховувати позивачу пеню за прострочення поставки товару у розмірі 0,1% вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення. За розрахунком суду апеляційної інстанції відповідач має право нарахувати позивачу 4 304 010,34 грн пені та 3 956 987,80 грн штрафу. Водночас, як зазначив суд апеляційної інстанції, у розгляді питання про зменшення розміру штрафних санкцій, суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам, поданим позивачем до відзиву на зустрічний позов, та які містяться у матеріалах даної справи. Апеляційним господарським судом враховано ступінь повного виконання позивачем свого обов'язку з поставки замовленого товару, попри обставини, які виникли та не залежали від позивача, здійснення позивачем всіх необхідних заходів для належного виконання договірного зобов'язання. При цьому, відповідач за отриманий товар в повному обсязі не розрахувався, сума заборгованості станом на дату звернення позивача з позовом до суду склала 25 516 089,55 грн. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції зменшив розмір пені та штрафу до 4 000 000,00 грн, тобто на 48,42% від розрахованої судом апеляційної інстанції неустойки (штраф, пеня). За таких обставин, за висновком суду, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 21 516 089,55 грн (25 516 089,55 грн - 4 000 000,00 грн = 21 516 089,55 грн).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ДП МОУ «Державний оператор тилу», з посиланням на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині стягнення 21 516 089,55 грн основного боргу та 258 193,07 грн судового збору. В іншій частині - залишити постанову без змін.
2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні:
- неправильно застосував норми процесуального права, а саме статтю 14, частину другу статті 237 ГПК України (в контексті виходу судом апеляційної інстанції за межі позовних вимог у справі), без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування наведених норм права, викладеного у постановах від 13.11.2020 зі справи № 904/920/19, від 01.02.2023 зі справи № 914/3203/21;
- неправильно застосував норми процесуального права, а саме статі 74, 77, 80, 86 ГПК України (зокрема, щодо дослідження апеляційним судом документів, які не були прийняті місцевим господарським судом до розгляду), без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування наведених норм права, викладеного у постановах від 01.02.2023 зі справи № 914/3203/21, від 15.09.2022 зі справи № 910/10334/21, від 20.10.2021 зі справи № 910/8396/20, від 14.09.2021 зі справи № 910/7256/20, від 19.08.2021 зі справи № 910/11889/20;
- неправильно застосував норми матеріального права, а саме приписи статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 233 ГК України (щодо зменшення розміру неустойки), без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування наведених норм права, викладених у постановах від 19.01.2024 зі справи № 911/2269/22, від 22.05.2019 зі справи № 910/11733/18, від 01.02.2023 зі справи № 914/3203/21.
Так, за доводами скаржника, суд апеляційної інстанції ухвалив незаконне та необґрунтоване рішення, оскільки під час розгляду справи вийшов за межі заявлених позовних вимог, дослідив документи, які не були прийняті до розгляду судом першої інстанції, та на власний розсуд зменшив розмір пені та штрафу, і, як наслідок, стягнув з відповідача на користь позивача 21 516 089,55 грн.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Золотий Клєвєр» просило Суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення попередньої інстанції - без змін, з посиланням, зокрема на законність та обґрунтованість судового рішення попередньої інстанції.
Згідно з ухвалою Суду від 16.09.2025 зі справи задоволено заяву ТОВ «Золотий Клєвєр» про участь у судовому засіданні у справі № 910/794/25 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Відповідачем як замовником та позивачем як постачальником 16.02.2024 укладено державний контракт (договір) про закупівлю № 29/02-24-РМ (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язався поставити замовнику штани костюму літнього польового (35810000-5: Індивідуальне обмундирування) (далі - товар), найменування, перелік, характеристики, обсяг, код згідно з національним класифікатором ДК яких визначені в специфікації (додаток № 1) (номер оголошення про проведення закупівлі, присвоєний електронною системою закупівель - ІD: UA-2024-01-18-014701-а), а замовник - прийняти та оплатити товар в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Згідно з пунктом 1.2 Договору отримувачами товару за Договором є об'єднані центри забезпечення Міністерства оборони України, до яких здійснюється постачання товару (далі - отримувач) для задоволення нагальних потреб функціонування держави, забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів країни.
Відповідно до пункту 2.1 Договору валютою є національна валюта України - гривня. Загальна ціна договору та ціна за одиницю товару за цим договором визначається у специфікації (додаток № 1).
Згідно з пунктами 3.1 - 3.2 Договору розрахунок за товар здійснюється в безготівковій формі, шляхом перерахування замовником коштів на поточний банківський рахунок постачальника, вказаний у розділі 15 цього договору, а у випадку здійснення замовником передоплат - на небюджетний рахунок. Розрахунок за товар здійснюється у строк, передбачений в специфікації (додаток № 1), після його фактичного приймання отримувачем на підставі належним чином оформлених актів приймання товару за умов відсутності будь-яких зауважень до товару з боку замовника та/або отримувача. Датою оплати є дата списання грошових коштів з рахунку замовника.
Відповідно до пунктів 4.1 - 4.3 Договору постачальник зобов'язався здійснити поставку товару за цим договором у строк, визначений у специфікації (додаток № 1), але у будь-якому випадку у строк, визначений замовником у заявці на поставку, складеній замовником за формою, визначеною у додатку № 2 до цього договору (далі - заявка на поставку товару). Вказані у специфікації (додаток № 1) або заявках на поставку товару строки поставки товару можуть бути змінені за зверненням замовника, але у будь-якому випадку - за погодженням сторін. Поставка товару здійснюється постачальником однією або окремими партіями, які формуються відповідно до заявки на поставку товару та ростовки, визначеної у специфікації (додаток № 1). Заявка на поставку товару подається замовником постачальнику засобами електронної пошти у порядку, визначеному цим договором, не менш ніж за 10 календарних днів до дати поставки, визначеної у специфікації (додаток № 1) або у заявках на поставку товару.
Поставка товару здійснюється відповідно до умов ІНКОТЕРМС 2020. Поставка товару здійснюється на умовах DDP - склад отримувача (пункти 4.4 - 4.5 Договору).
Умовами пунктів 4.6 - 4.7 Договору визначено, що адреса пункту призначення (складу отримувача) визначається замовником в заявці на поставку товару. Право власності на товар переходить від постачальника до замовника після прийняття отримувачем товару та підписання всіх документів згідно з розділом 6 цього договору.
Відповідно до пункту 6.7 Договору після здійснення перевірки товару відповідно до пунктів 6.3 та 6.4 Договору, у разі відсутності зауважень отримувача до товару, постачальник та отримувач підписують акт приймання товару, що підтверджує перехід права власності на товар від постачальника до отримувача, та передають підписаний акт приймання товару на підпис замовнику, після чого замовник повертає належні екземпляри акту приймання товару постачальнику та отримувачу.
Розділом 8 Договору сторони погодили умови відповідальності за порушення його умов.
За приписами пунктів 8.1 та 8.2 Договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань, що виникають з цього договору, сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством України. Загальна відповідальність кожної сторони за цим договором буде обмежуватися прямими документально підтвердженими витратами (збитками). Сторони не несуть відповідальності за упущену вигоду, моральну шкоду, шкоду репутації, втрату бізнес-можливостей тощо.
У разі порушення строку поставки, не передачу (несвоєчасну передачу, повернення з підстав, встановлених цим договором) товару, постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,5 % від ціни товару, строк поставки якого порушено, за кожний день прострочення або ціни не переданого (несвоєчасно переданого, повернутого) товару, за кожний день затримки передачі. Пеня нараховується протягом строків порушення виконання зобов'язань за Договором, включаючи день виконання такого зобов'язання. За порушення строку поставки товару понад 30 (тридцять) календарних днів додатково сплачується штраф у розмірі 7 (сім) відсотків від ціни товару, строк поставки якого порушено.
Згідно з пунктом 8.4 Договору у разі застосування пені/штрафу постачальник зобов'язаний сплатити суму пені/штрафу протягом 30 (тридцяти) банківських днів від дати направлення замовником письмового повідомлення постачальнику. Сплата пені/штрафу не звільняє постачальника від виконання умов цього договору. Штраф, пеня за несвоєчасне/неякісне постачання товару нараховується постачальнику за весь період прострочення до моменту належного виконання зобов'язань.
У підпункті 8.4.1 пункту 8.4 Договору сторони погодили, що у випадках, передбачених пунктами 8.2 та 8.3 (у тому числі 8.3.1) цього договору, замовник може зменшувати суму оплат постачальнику на суму пені та/або штрафу.
Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності після його підписання сторонами та дії протягом строку, вказаного в специфікації (додаток № 1) (пункт 13.1 Договору).
Сторони Договору 16.02.2024 підписали специфікацію - додаток № 1 до Договору, за умовами якої сторони погодили, що загальна ціна Договору становить 56 798 400,00 грн, у тому числі ПДВ 20% - 9 466 400,00 грн.
Відповідно до пункту 3.1 Договору оплата вартості поставленого товару здійснюється замовником подекадно, а саме протягом 10 банківських днів з дня наступного за декадою, протягом якої поставлено товар, на підставі підписаних актів приймання товару.
Відповідно до пункту 4.1 Договору товар у кількості 80 000 штук має бути поставлено до 31.03.2024.
Датою поставки товару вважається дата вказана отримувачем у посвідченні, що оформлене та підписане відповідно до додатку 1 до Порядку здійснення контролю за якістю речового майна, що постачається для потреб Збройних Сил України.
Відповідно до пункту 13.1 Договору останній набирає чинності з моменту його підписання та діє до 30.04.2024, а в частині виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором, у тому числі, в частині нарахування та сплати штрафних санкцій та поставки товару, - до повного виконання.
Відповідач 20.02.2024 виставив позивачу заявку № R000027 на поставку із зазначенням типу товару, стандарту, отримувача, населеного пункту, адреси отримувача, одиниці вимірювання, кількості товару, одиниць, кінцевої дати поставки (включно), в якій зазначено, що кінцевою датою поставки є 31.03.2024.
Позивач поставив відповідачу товар (штани костюмні літнього польового (тип 1) з тканини тип 4 клас 7) на загальну суму 56 798 400,00 грн за видатковими накладними: № 16 від 13.05.2024, № 17 від 13.05.2024, № 18 від 15.05.2024, № 19 від 27.05.2024, № 28 від 28.05.2024, № 28/1 від 28.05.2025, № 29 від 30.05.2025, № 25 від 15.07.2024, № 26 від 24.07.2024, № 31 від 01.08.2024, № 33 від 05.09.2024, № 34 від 23.09.2024, № 41 від 29.10.2024 та актами приймання товару: № 84 від 14.05.2024, № 85 від 14.05.2024, № 380 від 17.05.2024, № 431 від 30.05.2024, № 451 від 01.06.2024, № 706 від 15.07.2024, № 233 від 27.05.2024, № 432 від 30.05.2024, № 737 від 25.07.2024, № 772 від 02.08.2024, № 849 від 05.09.2024, № 898 від 24.09.2024, № 615 від 01.11.2024.
Відповідач за отриманий товар розрахувався частково на суму 31 282 310,45 грн.
Відповідач направив позивачу претензію № 2165/2429 від 19.06.2024, в якій вимагав протягом 30 банківських днів з дати направлення претензії сплатити штрафні санкції на суму 14 299 193,63 грн, з них: 11 368 481,72 грн пені та 2 930 711,91 грн штрафу за порушення строків поставки товару за актами приймання товару № 84 від 14.05.2024, № 85 від 14.05.2024, № 380 від 17.05.2024, № 233 від 27.05.2024, № 431 від 30.05.2024, № 432 від 30.05.2024, № 451 від 01.06.2024.
Відповідач звернувся до позивача з претензією № 2165/06/84-2024 від 14.08.2024, в якій вимагав протягом 30 банківських днів з дати направлення претензії сплатити штрафні санкції на суму 4 028 618,21 грн, з них: 3 592 165,11 грн пені та 436 453,10 грн штрафу за порушення строків поставки товару за актами приймання товару № 706 від 15.07.2024, № 737 від 25.07.2024, № 772 від 02.08.2024.
Відповідач направив позивачу претензію № 2165/06/473-2024 від 17.09.2024, в якій вимагав протягом 30 банківських днів з дати направлення претензії сплатити штрафні санкції на суму 1 590 057,01 грн, з них: 1 402 991,48 грн пені та 187 065,53 грн штрафу за порушення строків поставки товару за актом приймання товару № 849 від 05.09.2024.
Відповідач направив позивачу претензію № 2165/06/863-2024 від 09.10.2024, в якій вимагав протягом 30 банківських днів з дати направлення претензії сплатити штрафні санкції на суму 1 278 815,98 грн, з них: 1 184 587,43 грн пені та 94 228,55 грн штрафу за порушення строків поставки товару за актом приймання товару № 898 від 24.06.2024.
Відповідач звернувся до позивача з претензією № 2165/06/1423-2024 від 18.11.2024, в якій вимагав протягом 30 банківських днів з дати направлення претензії сплатити штрафні санкції на суму 4 319 404,72 грн, з них: 4 010 875,81 грн пені та 308 528,91 грн штрафу за порушення строків поставки товару за актом приймання товару № 615 від 01.11.2024.
Всього відповідачем нараховано позивачу штрафні санкції на суму 25 516 089,60 грн, з них: 21 559 101,55 грн пені та 3 956 988,00 грн штрафу.
У зв'язку з тим, що відповідач не здійснив повну оплату за поставлений товар, позивач звернуся з цим позовом до суду.
При цьому, під час розгляду справи № 910/794/25 господарський суд міста Києва ухвалою від 25.03.2025 зустрічну позовну заяву ДП МОУ «Державний оператор тилу» до ТОВ «Золотий Клєвєр» про стягнення 25 516 089,55 грн штрафу та пені залишив без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України.
Зазначена ухвала жодною із сторін спору не оскаржувалася і набрала законної сили.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.04.2025 зі справи відмовлено у задоволенні клопотання ТОВ «Золотий Клєвєр» про поновлення строку на подачу відповіді на відзив на позов.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача вартості поставленого, але не оплаченого товару.
Предметом касаційного оскарження є постанова суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 21 516 089,55 грн заборгованості. У решті (в частині, в якій у задоволенні позову відмовлено) постанова суду апеляційної інстанції жодною із сторін спору не оскаржується, відповідно у касаційному порядку не переглядається.
Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
В обґрунтування доводів касаційної скарги ДП МОУ «Державний оператор тилу» посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні:
- неправильно застосував норми процесуального права, а саме статтю 14, частину другу статті 237 ГПК України (в контексті виходу судом апеляційної інстанції за межі позовних вимог у справі), без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування наведених норм права, викладеного у постановах від 13.11.2020 зі справи № 904/920/19, від 01.02.2023 зі справи № 914/3203/21;
- неправильно застосував норми процесуального права, а саме статі 74, 77, 80, 86 ГПК України (зокрема, щодо дослідження апеляційним судом документів, які не були прийняті місцевим господарським судом до розгляду), без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування наведених норм права, викладеного у постановах від 01.02.2023 зі справи № 914/3203/21, від 15.09.2022 зі справи № 910/10334/21, від 20.10.2021 зі справи № 910/8396/20, від 14.09.2021 зі справи № 910/7256/20, від 19.08.2021 зі справи № 910/11889/20;
- неправильно застосував норми матеріального права, а саме приписи статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України (щодо зменшення судом розміру неустойки), без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування наведених норм права, викладених у постановах від 19.01.2024 зі справи № 911/2269/22, від 22.05.2019 зі справи № 910/11733/18, від 01.02.2023 зі справи № 914/3203/21.
Так, за доводами скаржника, суд апеляційної інстанції ухвалив незаконне та необґрунтоване рішення, оскільки під час розгляду справи вийшов за межі заявлених позовних вимог, дослідив документи, які не були прийняті до розгляду судом першої інстанції, та на власний розсуд зменшив розмір пені та штрафу, і, як наслідок, стягнув з відповідача на користь позивача 21 516 089,55 грн.
Відповідно до частини третьої статті 2 ГПК України однією із засад (принципів) господарського судочинства є диспозитивність.
Згідно зі статтею 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частинами першою, третьою статті 236 ГПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно частини другої статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Викладене свідчить, що принцип диспозитивності покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять учасники спірних правовідносин. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача та позов має чітко виражену ціль, яка втілюється у формі позовних вимог, що їх викладає позивач у позовній заяві.
Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
Відповідно, право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов'язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог.
Згідно з частинами першою, п'ятою статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Такі правові висновки Верховного Суду викладені, зокрема у постановах від 13.11.2020 зі справи № 904/920/19, від 01.02.2023 зі справи № 914/3203/21, на які посилається скаржник.
Очевидним є те, що наведені правові висновки щодо застосування наведених норм процесуального права мають загальний (універсальний) характер незалежно від суті спірних правовідносин.
Суд зазначає, що у цій справі розглядався виключно позов ТОВ «Золотий Клєвєр» до ДП МОУ «Державний оператор тилу» про стягнення заборгованості за поставлений, але частково не оплачений товар за Договором.
Як зазначено вище, під час розгляду справи № 910/794/25 господарський суд міста Києва ухвалою від 25.03.2025 зустрічну позовну заяву ДП МОУ «Державний оператор тилу» до ТОВ «Золотий Клєвєр» про стягнення 25 516 089,55 грн штрафу та пені залишив без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України.
Зазначена ухвала жодною із сторін спору не оскаржувалася і набрала законної сили.
Таким чином, з огляду на заявлений позов у цій справі, до предмета доказування входили обставини щодо: поставки товару позивачем відповідачу за Договором, оплати поставленого товару відповідачем, із з'ясуванням обґрунтованості причин часткової неоплати товару (якщо останнє мало місце), у зв'язку з встановленими обставинами щодо наявного у відповідача за Договором права зменшити суму оплат постачальнику на суму пені та/або штрафу.
Натомість суд апеляційної інстанції фактично вдався до розгляду по суті зустрічних позовних вимог про стягнення з ТОВ «Золотий Клєвєр» штрафних санкцій за прострочення поставки товару, незважаючи на те, що зустрічний позов у цій справі залишено без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України, а отже, предметом розгляду у цій справі був виключно спір за позовом ТОВ «Золотий Клєвєр» до ДП МОУ «Державний оператор тилу» про стягнення заборгованості за поставлений, але частково не оплачений товар за Договором, з урахуванням тих доказів, які подані сторонами спору в строки і в порядку, передбачені ГПК України.
Так, відповідно до приписів статті 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
При цьому в силу приписів частин третьої, четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Скаржник також посилається на те, що суд апеляційної інстанції з порушенням вимог статей 74, 77, 80, 86 ГПК України вдався до дослідження тих документів, які не були прийняті до розгляду судом першої інстанції.
За доводами скаржника, обсяг дослідження доводів та доказів позивача та їх відображення у висновках суду апеляційної інстанції відповідно до статей 74, 86 ГПК України не відповідає дійсності.
Так, суд апеляційної інстанції у постанові від 29.07.2025 зі справи зазначив про те, що місцевий господарський суд у порушення норм процесуального права не надав належної оцінки доказам, поданим позивачем до відзиву на зустрічний позов, який міститься в матеріалах справи (листам щодо виникнення форс-мажорних обставин, про блокаду на українсько-польському кордоні, про виникнення пожежі на складі позивача, наказам позивача про зупинення/відновлення виробництва).
Проте, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що за змістом протоколу судового засідання від 08.04.2025 місцевий господарський суд на клопотання позивача про дослідження доказів, які надавалися у зв'язку з поданням зустрічного позову повідомив позивача про те, що такі докази повернуті разом із зустрічною позовною заявою.
При цьому, як зазначено Судом вище, до предмета доказування у цій справі входили обставини, які пов'язані виключно з розглядом позову ТОВ «Золотий Клєвєр» до ДП МОУ «Державний оператор тилу» про стягнення заборгованості за поставлений, але частково не оплачений товар за Договором. Зустрічний позов у цій справі по суті не розглядався.
Що ж стосується відповіді ТОВ «Золотий Клєвєр» на відзив на позов та доданих до неї (відповіді) документів, то, як зазначено вище, ухвалою господарського суду міста Києва від 08.04.2025 зі справи відмовлено у задоволенні клопотання ТОВ «Золотий Клєвєр» про поновлення строку на подачу відповіді на відзив на позов.
Як неодноразово та послідовно зазначав Верховний Суд, за приписами статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 зі справи № 925/2301/14, від 19.06.2019 зі справи № 910/4055/18).
Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв'язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору та які були подані учасниками справи з урахуванням вимог ГПК. Отже, належність доказів нерозривно пов'язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.
Вимогами процесуального закону визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Водночас наведене не враховано у вирішенні спору судом апеляційної інстанції.
У вирішенні питання про зменшення розміру неустойки (право на нарахування якої надано відповідачу за умовами Договору), суд апеляційної інстанції в порушення норм процесуального права вдався до дослідження тих доказів, які не були предметом дослідження судом першої інстанції, з огляду на залишення без розгляду зустрічного позову, повернення пов'язаних з ним доказів (враховуючи зокрема на те, що відзив на зустрічний позов по своїй сутті є відповіддю саме на поданий зустрічний позов) та відмову судом в задоволенні клопотання ТОВ «Золотий Клєвєр» про поновлення строку на подачу відповіді на відзив на позов.
Таким чином, у питанні зменшення розміру неустойки суд апеляційної інстанції, у даному випадку, повинен був оцінювати виключно ті докази, якими позивач обґрунтовував підставу для зменшення розміру неустойки, і які були предметом оцінки місцевого господарського суду.
Отже, доводи касаційної скарги знайшли своє часткове підтвердження.
За наведених вище обставин у Суду відсутні правові підстави для висновку про законність та обґрунтованість постанови суду апеляційної інстанції у цій справі в оскаржуваній частині, в розумінні положень статей 86 і 236 ГПК України.
Суд зазначає, що допущені судом апеляційної інстанції процесуальні порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом в силу меж розгляду справи в суді касаційної інстанції (стаття 300 ГПК України). Тому дана справа підлягає передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог.
Отже, враховуючи, що судом апеляційної інстанції не було повно і всебічно з'ясовано обставини, які входили до предмету доказування у цій справі, належним чином не досліджено зібрані у справі докази, подані у порядку та строки, передбачені ГПК України, щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, виходячи із предмета і підстав позову, не надано належну оцінку всім обставинам і доводам сторін по суті заявлених вимог, справу, що розглядається, слід направити до суду апеляційної інстанції на новий розгляд в частині, в якій позовні вимоги були задоволені (з урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
За змістом частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно зі частиною четвертою статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.
Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, з дотриманням передбачених ГПК України меж перегляду судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги ДП МОУ «Державний оператор тилу».
З огляду на наведене, Суд вважає за необхідне касаційну скаргу ДП МОУ «Державний оператор тилу» задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції скасувати в частині вирішення спору про стягнення 21 516 089,55 грн заборгованості та розподілу судових витрат, а справу у скасованій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Судові витрати
Розподіл судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України, та новий розподіл судових витрат не здійснюється, адже Суд не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує судове рішення апеляційного господарського суду у відповідній частині та передає справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, тому за результатом нового розгляду має бути вирішено й питання, зокрема, щодо розподілу судового збору.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу державного підприємства Міністерства оборони України «Державний оператор тилу» задовольнити частково.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2025 у справі № 910/794/25 скасувати в частині вирішення спору про стягнення 21 516 089,55 грн заборгованості та розподілу судових витрат.
3. Справу № 910/794/25 у скасованій частині передати на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Колос
Суддя І. Булгакова
Суддя Ю. Власов