23 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/9916/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючої), Булгакової І.В, Власова Ю.Л.,
за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,
представників учасників справи:
прокуратури - Єреп В.В. (прокурор відділу Офісу Генерального прокурора),
позивача - Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) [далі - Департамент, позивач] - Павлов Р.В. (сапродставництво),
відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Буйфіш Холдінгс» (далі - Товариство, відповідач, скаржник) - Кузьмічов О.Д. (адвокат),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.07.2025 (головуючий - суддя Сибіга О.М., судді Кравчук Г.А., Пономаренко Є.Ю.)
у справі за позовом Заступника керівника Печерської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Департаменту
до Товариства
про стягнення 10 188 044,55 грн.
Предметом судового розгляду є наявність/відсутність підстав для стягнення до бюджету міста Києва коштів пайової участі в силу приписів статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Заступник керівника Печерської окружної прокуратури міста Києва звернувся до суду в інтересах держави в особі Департаменту з позовом до відповідача про стягнення до бюджету міста Києва коштів пайової участі у розмірі 10 188 044,55 грн.
1.2. Позовні вимоги мотивовано тим, що:
- відповідач, як замовник будівництва введеного в експлуатацію, не виконав свого обов'язку щодо укладення з органом місцевого самоврядування договору пайової участі та сплати пайового внеску щодо об'єкта будівництва у визначені законодавством строки, чим порушив права та інтереси Департаменту;
- замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав сплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури столиці, а тому зобов'язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Господарський суд міста Києва (головуюча - суддя Ващенко Т.М.) рішенням від 10.12.2024 у цій справі у позові відмовив повністю.
2.2. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Київська міська прокуратура звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2024 у цій справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
2.3. Північний апеляційний господарський суд постановою від 17.07.2025 у цій справі апеляційну скаргу Київської міської прокуратури задовольнив, рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2024 у справі №910/9916/24 скасував, прийняв нове рішення, яким позов Заступника керівника Печерської окружної прокуратури міста Києва задовольнив.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Товариство, посилаючися на ухвалення судом апеляційної інстанції оскаржуваної постанови з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. Товариство у касаційній скарзі та у заяві про усунення недоліків з посиланням на пункти 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України зазначає, що:
4.1.1. суд апеляційної інстанції порушив норми статей 79, 86 ГПК України та не врахував правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 19.02.2025 у cправі №903/468/24, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18, від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах;
4.1.2. суд апеляційної інстанції неправильно застосував статті 11, 202, 509, 599, 626- 628 ЦК України, частину першу статті 173, статтю 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), пункт 13 розділу I, абзац перший пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 №132-IX, та абзац другий пункту 2 розділу вказаного Закону, який не підлягав застосуванню, а також порушив норму частин першої та четвертої статті 75 ГПК України. Також, скаржник зазначив, що висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм в їх сукупності у подібних правовідносинах відсутні;
4.1.3. суд не дослідив зібрані у справі докази.
5. Позиція інших учасників справи
5.1. Прокурор у відзиві на касаційну скаргу заперечив проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просив касаційну скаргу Товариства залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.
5.2. Департамент у відзиві на касаційну скаргу заперечив проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просив касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції встановлено, що:
- Державною архітектурною-будівельною інспекцією України 22.07.2014 видано Товариству дозвіл №ІУ 115142030157 на виконання будівельних робіт для будівництва об'єкту: "Будівництво житлово-офісного комплексу з об'єктами соціально-побутового, торговельного призначення та паркінгу на вул. Кіквідзе, 17 у Печерському районі м. Києва";
- Департаментом і Товариством (забудовник) 26.12.2014 укладено договір №191 пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва (далі - Договір), предметом якого є сплата забудовником пайової участі (внесків) на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва (далі - пайовий внесок) у зв'язку з будівництвом житлово-офісного комплексу з об'єктами соціально-побутового, торговельного призначення та паркінгу на вул. Кіквідзе, 17 у Печерському районі м. Києва, а саме:
• 1 п.к. І черга: житлові секції №1 та №2 (загальна площа квартир - 6 372,87 м2) з вбудованими нежитловими приміщеннями загальною площею 643,42 м2 (в т.ч. інтернет-кафе - 300,21 м2, магазин продовольчих товарів - 147,67 м2, приймальний пункт хімчистки - 93,79 м2, аптека - 101,75 м2) з гостьовою автостоянкою на 15 машиномісць загальною площею 187,50 м2, та автостоянкою для інвалідів на 1 машиномісце загальною площею 17,50 м2, трансформаторної підстанції загальною площею 61,20 м2 та котельні площею 111, 70 м2;
• 2 п.к. І черга: житлові секції №3, №4 та №5 (загальна площа квартир - 8 200,68 м2) з гостьовою автостоянкою на 25 машиномісць загальною площею 312,50 м2 та автостоянкою для інвалідів на 1 машиномісце загальною площею 17,50 м2;
- відповідно до пункту 1.3 Договору розмір пайового внеску згідно з розрахунками 1.1, 1.2.1, 1.2.2, 1.2.3, 1.2.4, 1.3, 2.1 та 2.2 від 26.12.2014 становить 5 356,12 тис.грн., в т.ч. за 1 п.к. І черги - 2 548,48 тис.грн, за 2 п.к. І черги - 2 807, 64 тис.грн. та підлягає уточненню після надання фактичних даних технічної інвентаризації та техніко-економічних показників об'єктів, визначеного в пункті 1.1 договору. Дані розрахунки є невід'ємною частиною Договору;
- згідно з пунктом 2.1 Договору забудовник зобов'язаний перерахувати пайовий внесок у сумі 5 356,12 тис. грн (без ПДВ), в т. ч. за 1 п.к. І черги - 2 548,48 тис. грн, за 2 п.к. І черги - 2 807, 64 тис. грн на умовах, визначених у Договорі;
- пунктом 3.1 Договору передбачено, що забудовник сплачує пайовий внесок у сумі, вказаній у пункті 2.1 Договору, за таким графіком:
• за І пусковий комплекс у сумі 2 548,48 тис. грн (без ПДВ) з січня 2015 року до вересня 2016 року включно щомісячно рівними частинами, але не пізніше 28-го числа кожного місяця та до введення в експлуатацію об'єкта будівництва;
• за ІІ пусковий комплекс у сумі 2807,64 тис. грн (без ПДВ) з січня 2015 року до вересня 2017 року включно щомісячно рівними частинами, але не пізніше 28-го числа кожного місяця та до введення в експлуатацію об'єкта будівництва на бюджетний рахунок бюджету розвитку спеціального фонду міського бюджету за реквізитами, наведеними у пункті 3.1 Договору.
6.2. Суди попередніх інстанцій зазначили, що Департаментом і Товариством 15.12.2016 укладено додаткову угоду №1 до Договору, за умовами якої:
- зобов'язання забудовника зі сплати пайової участі згідно з умовами Договору станом на 30.11.2016 (дата прийняття постійною комісією Київської міської ради з питань бюджету та соціально-економічного розвитку рішення про перенесення строку оплати пайової участі) згідно з розрахунком від 12.12.2016, який є невід'ємною частиною цієї угоди, складає заборгованість - 6 412,69 тис. грн (без ПДВ) [в т.ч. пеня - 805, 85 тис. грн], залишок пайової участі - 1 373,40 тис. грн (без ПДВ) [пункт 1];
- відповідно до рішення постійної комісії КМР з питань бюджету та соціального-економічного розвитку від 30.11.2016 (протокол №46/59) забудовник зобов'язується сплатити заборгованість за 1 та 2 пускові комплекси І черги у сумі 6 412,69 тис. грн (без ПДВ) [в т.ч. пеня - 805,85 тис. грн] та залишок пайової участі за 2 пусковий комплекс І черги у сумі 1 373,40 тис. грн (без ПДВ) в термін до 28.12.2017 включно, але не пізніше введення об'єкта будівництва в експлуатацію (або відповідної частини), на бюджетний рахунок бюджету розвитку спеціального фонду міського бюджету за реквізитами, наведеними у цьому пункті (пункт 2).
6.3. Як встановлено судами попередніх інстанцій, 31.01.2018 Департаментом і Товариством укладено додаткову угоду №2 до Договору, за умовами якої:
- зобов'язання забудовника по сплаті пайової участі згідно з умовами Договору (зі змінами) станом на 18.12.2017 (дата прийняття постійною комісією КМР з питань бюджету та соціально-економічного розвитку рішення про перенесення строку оплати пайової участі) згідно з розрахунком від 18.01.2018, який є невід'ємною частиною цієї угоди, складає заборгованість - 5 946 063,20 грн (без ПДВ), залишок пайової участі - 1 603 847,24 грн (без ПДВ) [пункт 1];
- відповідно до рішення постійної комісії КМР з питань бюджету та соціального-економічного розвитку від 18.12.2017 (протокол №45/107) забудовник зобов'язується сплатити заборгованість за 1 та 2 пускові комплекси І черги у сумі 5 946 063,20 грн (без ПДВ) та залишок пайової участі за 2 пусковий комплекс І черги у сумі 1 603 847,24 грн (без ПДВ) в термін до 31.12.2018 включно, але не пізніше введення об'єкта будівництва в експлуатацію (або відповідної частини), на бюджетний рахунок бюджету розвитку спеціального фонду міського бюджету за реквізитами наведеними у цьому пункті (пункт 2).
6.3. Судами попередніх інстанцій зазначено, що згідно з експертним звітом, на підставі якого здійснено розрахунок розміру пайового внеску до Договору, щодо розгляду проектної документації за проектом, затвердженим Державним підприємством "Спеціалізована державна експертна організація - центральна служба української державної будівельної експертизи" 23.05.2014 №00-0275-14/ЦБ, площа житлового будинку 1 та 2 пускових комплексів І черги складає 19 630,28 м2.
6.4. Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, вказано, що 27.08.2021 Державною архітектурно-будівельною інспекцією України видано Товариству сертифікат №ІУ 123210819902 про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів за проектом "Будівництво житлово-офісного комплексу з об'єктами соціально-побутового, торговельного призначення та паркінгу на вул. Кіквідзе, 17 у Печерському районі м. Києва І черга будівництва", відповідно до якого площа збудованого об'єкту становить 39 858,3 м2.
6.5. Суди першої та апеляційної інстанцій вказали, що:
- Департаментом проведено розрахунок пайового внеску, що підлягає сплаті виходячи з усієї площі І черги (1, 2, 3, 4 пускові комплекси) з відрахуванням площ, за які вирішено питання пайової участі згідно з Договором (1, 2 пускові комплекси І черги);
- Департамент 21.03.2024 та 07.06.2024 звертався до Товариства з вимогами від 11.03.2024 №050/08-1042 та від 07.06.2024 №050/08-2205 щодо необхідності сплати коштів пайової участі. Вказані вимоги відповідачем залишено без відповіді та задоволення.
6.6. В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що відповідно до інформації, наведеної у сертифікаті №ІУ 123210819902 площа збудованого об'єкту становить 39 858,3 м2, що є більшою та значно відрізняється від площі, за яку забудовником вирішено питання пайової участі згідно з Договором. За вказаних обставин, Товариство зобов'язано сплатити до бюджету міста Києва кошти у розмірі 10 188 044, 55 грн, які мало перерахувати як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, але зберегло у себе без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування.
6.7. Відповідач проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що зобов'язання зі сплати коштів пайової участі за Договором ним виконані у повному обсязі, що встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 12.03.2020 у справі №910/16045/19.
6.8. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, виходив, зокрема, з такого.
6.9. Стосовно представництва інтересів держави прокурором суд апеляційної інстанції вказав, що:
- Печерською окружною прокуратурою міста Києва 20.03.2024 за №57-2285вих-24 на адресу Департаменту направлено лист, яким прокурор повідомив позивача про здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні від 26.11.2022 №62020100000002409, у зв'язку із чим просив повідомити чи вживалися заходи щодо усунення порушень інтересів держави щодо стягнення недоотриманих коштів пайової участі;
- Печерською окружною прокуратурою міста Києва 25.06.2024 за №57-5088вих-24 на адресу Департаменту направлено лист, яким прокурор повідомив позивача про вирішення питання щодо наявності підстав для вжиття заходів представницького характеру у бюджетній сфері, у зв'язку з чим просив надати інформацію про вжитті заходи щодо усунення порушень інтересів держави щодо стягнення недоотриманих коштів пайової участі та розрахунок заборгованості зі сплати пайової участі;
- однак, Департамент, будучи обізнаним про встановлені порушення у підконтрольній сфері, маючи встановлені законодавством повноваження щодо вжиття відповідних заходів, не вжив достатніх та необхідних заходів для захисту інтересів територіальної громади;
- за наведених обставин, Печерська окружна прокуратура міста Києва листом від 01.08.2024 №57-6036ВИХ-24 повідомила Департамент про вжиття заходів щодо захисту інтересів Департаменту шляхом подання до суду позову про стягнення коштів пайової участі.
6.10. Суд апеляційної інстанції вказав, що:
- на час отримання (22.07.2014) Товариством дозволу №ІУ 115142030157 на виконання будівельних робіт для будівництва об'єкту: "Будівництво житлово-офісного комплексу з об'єктами соціально-побутового, торговельного призначення та паркінгу на вул. Кіквідзе, 17 у Печерському районі м. Києва" та початку відповідного будівництва стаття 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (тут і далі в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин - до 01.01.2020) [далі - Закон №3038-VI] передбачала, що порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону. Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури (частини перша-третя вказаної статті);
- на момент прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів за проектом "Будівництво житлово-офісного комплексу з об'єктами соціально-побутового, торговельного призначення та паркінгу на вул. Кіквідзе, 17 у Печерському районі м. Києва І черга будівництва" 27.08.2021 статтю 40 Закону №3038-VI виключено на підставі Закону №132-ІХ з 01.01.2020;
- так, 01.01.2020 набули чинності норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 №132-IX (далі - Закон №132-IX), якими з 01.01.2020 було виключено статтю 40 Закону №3038-VI, яка регулювала пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту;
- за змістом Закону № 132-IX та прикінцевих та перехідних положень до нього, з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020;
- таким чином, починаючи з 01.01.2020 передбачений до цього статтею 40 Закону №3038-VI обов'язок замовників забудови земельної ділянки у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту перестав існувати;
- відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності;
- стаття 40 Закону №3038-VI визначала зобов'язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об'єкта в експлуатацію. Прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов'язання. Одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію у відповідності із частиною другою статті 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об'єкта, а отже, і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються;
- аналізуючи правову природу цих правовідносин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об'єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону №3038-VI після втрати нею чинності;
- крім того, пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 01.01.2020. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають;
- водночас, у зв'язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов'язок сплати яких був встановлений законом;
- у такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 ЦК України;
- отже, у разі порушення зобов'язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов'язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатися з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування;
- для об'єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX визначено обов'язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію.
6.11. Суд апеляційної інстанції, зокрема, виснував, що:
- нова редакція Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» не має зворотної дії в часі та передбачає дійсність договорів укладених до її прийняття, тому відповідний Договір залишився дійсним до його повного виконання і після виключення статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»;
- у разі порушення зобов'язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов'язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.
6.12. Зважаючи на встановлення на підставі наданих учасниками справи доказів обставин, які свідчать про закінчення Товариством будівництва спірного об'єкту у серпні 2021 року із отриманням сертифікату готовності об'єкта до експлуатації 27.08.2021 та водночас відсутності укладення Товариством з Департаментом договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту до 01.01.2020, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин норм абзацу другого пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-ІХ, які встановлюють розмір та порядок пайової участі замовників будівництва протягом 2020 року.
6.13. Суд апеляційної інстанції зазначив, що Департаментом, як єдиним уповноваженим КМР органом у цих правовідносинах, здійснено розрахунок належної до сплати суми пайової участі у зв'язку з будівництвом об'єкта "Будівництво житлово-офісного комплексу з об'єктами соціально-побутового, торговельного призначення та паркінгу на вул. Кіквідзе, 17 у Печерському районі м. Києва І черга будівництва", який становить 10 188 044,55 грн.
6.14. Перевіривши здійснений Департаментом розрахунок обсягу пайової участі (внеску) у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про його обґрунтованість та відповідність вимогам чинного законодавства.
6.15. Таким чином, встановивши порушення відповідачем обов'язку, передбаченого "Прикінцевими та перехідними положеннями" Закону №132-IX, щодо перерахування коштів пайової участі у розвиток інфраструктури міста Києва, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про правомірність звернення прокурора з цим позовом до відповідача про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі у розмірі 10 188 044,55 грн на підставі статті 1212 ЦК України.
6.16. Доводи відповідача щодо виконання ним зобов'язання зі сплати коштів пайової участі за Договором, що встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 12.03.2020 у справі №910/16045/19, колегією суддів апеляційної інстанції відхилені, оскільки, предметом спору у цій справі є стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі у розмірі 10 188 044,55 грн, що підлягає сплаті виходячи з усієї площі І черги (1, 2, 3, 4 пускові комплекси) з відрахуванням площ, за які вирішено питання пайової участі згідно з Договором (1, 2 пускові комплекси І черги), а саме: пайової участі, нарахованої на різницю площ між загальною площею збудованого і введеного в експлуатацію об'єкта (39 858,30 м2) та площею частини об'єкта будівництва за яку вирішено питання пайової участі згідно з Договором (19 630,28 м2).
6.17. Виходячи з встановлених обставин справи, колегія суддів апеляційної інстанції вважала, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Ухвалою Верховного Суду від 01.09.2025, зокрема, відкрито касаційне провадження у цій справі на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.
7.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.3. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
8.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.3. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
8.4. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
8.5. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
8.6. Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі №191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №902/1076/24, від 09.08.2024 у справі №127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов'язкове для суду та інших суб'єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.
8.6.1. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
8.7. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд звертається до пунктів 25, 26, 32 правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.
8.8 Скаржник у касаційній скарзі вказує, що суд апеляційної інстанції порушив норми статей 79, 86 ГПК України та не врахував правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 19.02.2025 у cправі №903/468/24, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18, від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
8.9. Предметом розгляду у цій справі є стягнення до бюджету міста Києва коштів пайової участі у розмірі 10 188 044,55 грн.
8.9.1. Позовні вимоги мотивовано тим, що:
- відповідач, як замовник будівництва введеного в експлуатацію, не виконав свого обов'язку щодо укладення з органом місцевого самоврядування договору пайової участі та сплати пайового внеску щодо об'єкта будівництва у визначені законодавством строки, чим порушив права та інтереси Департаменту;
- замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав сплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури столиці, а тому зобов'язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
8.10. Предметом розгляду справи №903/468/24 було стягнення на користь міської ради для зарахування в дохід місцевого бюджету міської територіальної громади грошових коштів.
8.10.1. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням замовником будівництва свого обов'язку з перерахування до місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі).
8.11. Предметом розгляду справи №916/190/18 було стягнення заборгованості, яка складається з інфляційних втрат за зобов'язаннями з оплати основного боргу, що виникли на підставі договору, та 3 % річних.
8.11.1. Позовні вимоги обґрунтовані несвоєчасним виконанням відповідачем рішення господарського суду, що стало підставою для нарахування позивачем інфляційних втрат та 3 % річних за вказані періоди відповідно до положень статті 625 ЦК України.
8.12. Предметом розгляду справи №917/1739/17 було стягнення збитків, завданих територіальній громаді міста внаслідок порушення земельного законодавства.
8.12.1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач використовував земельну ділянку без правовстановлюючих документів, орендну плату за договором не сплачував, хоча земельна ділянка використовувалась для розміщення об'єкта нерухомого майна, що призвело до неотримання доходу від орендної плати за землю, який позивач отримав би у разі оформлення відповідачем згідно з вимогами статей 125, 126 Земельного кодексу України правовстановлюючих документів на земельну ділянку.
8.13. З огляду на вищевикладене, Суд, у результаті аналізу змісту судових рішень у цій справі та у справі №903/468/24 дійшов висновку, що спірні правовідносини у вказаних справах, з огляду на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, є схожими, ураховуючи змістовний критерій, з огляду на нормативно-правове регулювання (стаття 1212 ЦК України) у контексті доводів, покликань прокурорів у цих справах, предмет позову [стягнення до бюджету місцевого бюджету коштів пайової участі], підстави позову [невиконання замовником будівництва свого обов'язку з перерахування до місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі)].
8.14. Що ж до справи №916/190/18 та №917/1739/17, то слід зазначити, що у вказаних справах (дивись пункти 8.11 - 8.12.1 цієї постанови) і цій справі (дивись розділ 6 цієї постанови) спірні правовідносини виникли за істотно різних обставин, різної доказової бази, різних доводів, аргументів і заперечень та мають відмінні предмети (стягнення до бюджету місцевого бюджету коштів пайової участі; стягнення заборгованості, яка складається з інфляційних втрат за зобов'язаннями з оплати основного боргу, що виникли на підставі договору, та 3 % річних; стягнення збитків, завданих територіальній громаді міста внаслідок порушення земельного законодавства) та підстави позову, що виключає подібність правовідносин, з огляду на критерії подібності, вказані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.
8.15. Верховний Суд виходить з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
8.15.1. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
8.15.2. Сама по собі різниця судових рішень не свідчить про безумовне підтвердження незастосування правового висновку.
8.16. Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).
8.17. Так, скаржник у контексті підстави касаційного оскарження передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, вказує, що в постанові Верховного Суду від 19.02.2025 у справі №903/468/24 наведено такі правові висновки щодо застосування статей 79, 86 ГПК України у подібних правовідносинах такого змісту:
«Колегія суддів звертає увагу на те, що, визначаючи розмір належної до стягнення суми грошових коштів, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок, що є процесуальним обов'язком суду (подібний висновок щодо обов'язку суду перевірити розрахунок заявлених позовних вимог викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17). Господарський суд з огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України має з'ясувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок здійснено неправильно, суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми проведених нарахувань, не виходячи при цьому за межі позовних вимог».
8.18. Верховний Суд виходить з того, що касаційне провадження у цій справі також відкрито на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.
8.19. Відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
8.20. Так, скаржник з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України вказує, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував статті 11 «Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків», 202 «Поняття та види правочинів», 509 «Поняття зобов'язання та підстави його виникнення», 599 «Припинення зобов'язання виконанням», 626 «Поняття та види договору», 627 «Свобода договору», 628 «Зміст договору» ЦК України, частину першу статті 173 «Господарське зобов'язання», статтю 174 «Підстави виникнення господарських зобов'язань» ГК України, який втратив чинність на підставі Закону України від 09.01.2025 №4196-IX, втім, діяв на момент виникнення спірних правовідносин, пункт 13 розділу I, абзац перший пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 №132-IX, та абзац другий пункту 2 розділу вказаного Закону, який не підлягав застосуванню, а також порушив норму частин першої та четвертої статті 75 «Підстави звільнення від доказування» ГПК України, зазначивши при цьому, що висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм в їх сукупності у подібних правовідносинах відсутні.
8.21. Отже, по-перше, слід з'ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
8.22. Слід зазначити, що висновки Верховного Суду стосовно питання застосування норм права, наведених у пункті 8.20 цієї постанови, у контексті спірних правовідносин, враховуючи обставини цієї справи та вказані скаржником порушені норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права, відсутні.
8.23. Отже, з огляду на відсутність таких висновків, необхідно з'ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
8.24. Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що прокурор звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача, як забудовника, до бюджету міста Києва коштів пайової участі, який мотивовано тим, що:
- відповідач, як замовник будівництва введеного в експлуатацію, не виконав свого обов'язку щодо укладення з органом місцевого самоврядування договору пайової участі та сплати пайового внеску щодо об'єкта будівництва у визначені законодавством строки, чим порушив права та інтереси Департаменту;
- замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав сплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури столиці, а тому зобов'язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
8.25. Втім, відповідач неодноразово та послідовно зазначав, що:
- по-перше, Товариством і Департаментом було укладено Договір до 01.01.2020, відповідно до умов якого розмір пайового внеску може бути уточнений після надання фактичних даних технічної інвентаризації (пункт 1.3), однак, такі зміни можуть бути затверджені лише за наявності додаткової угоди (пункт 6.1);
- по-друге, Товариство зобов'язання зі сплати суми пайового внеску, визначеного умовами Договору та Додатковими угодами №1 та №2 до нього, виконало в повному обсязі. Так, Товариством виконано в повному обсязі рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2020 у справі №910/16045/19 Департаменту до Товариства про стягнення 1 160 271, 82 грн, що обґрунтовано неналежним виконанням Товариством своїх зобов'язань за Договором;
- по-третє, станом на дату початку будівництва була чинною стаття 40 Закону №3038-VI, з аналізу норм якої випливає, що у наведених у цьому Законі випадках перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов'язком, а не правом забудовника, який виникає на підставі положень закону, а положення договору лише визначають суму, що належить до перерахування;
- по-четверте, відсутні підстави для стягнення грошових коштів на підставі частини першої статті 1212 ЦК України, оскільки, договір Товариством і Департаментом було укладено;
- по-п'яте, суд апеляційної інстанції застосував абзац другий пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-ІХ, який не підлягає застосуванню у цій справі.
8.26. Суд, переглядаючи у касаційному порядку оскаржуване судове рішення, у межах доводів та вимог касаційної скарги Товариства, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі, та на підставі встановлених судом апеляційної інстанції фактичних обставин справи, перевіряючи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, з'ясував, що оскаржувана постанова містить протиріччя у висновках і встановлених ним обставинах справи та судом апеляційної інстанції не в повній мірі надано оцінку аргументам Товариства щодо виконання Договору в повному обсязі та відсутності підстав для застосування абзац другий пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-ІХ.
8.27. Так, у розділі «Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції» постанови суду апеляційної інстанції зазначено таке:
«26.12.2014 між Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (надалі - позивач, департамент) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Буйфіш Холдінгс" (надалі - відповідач, забудовник) укладено договір № 191 пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва (надалі - договір), предметом якого є сплата забудовником пайової участі (внесків) на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва (далі - пайовий внесок) у зв'язку з будівництвом житлово-офісного комплексу з об'єктами соціально-побутового, торговельного призначення та паркінгу на вул. Кіквідзе, 17 у Печерському районі м. Києва, а саме:
- 1 п.к. І черга: житлові секції № 1 та № 2 (загальна площа квартир - 6372,87 кв.м.) з вбудованими нежитловими приміщеннями загальною площею 643,42 кв.м. (в т.ч. інтернет-кафе - 300,21 кв.м., магазин продовольчих товарів - 147,67 кв.м., приймальний пункт хімчистки - 93,79 кв.м., аптека - 101,75 кв.м.) з гостьовою автостоянкою на 15 машиномісць загальною площею 187,50 кв.м., та автостоянкою для інвалідів на 1 машиномісце загальною площею 17,50 кв.м., трансформаторної підстанції загальною площею 61,20 кв.м. та котельні площею 111, 70 кв.м.;
- 2 п.к. І черга: житлові секції № 3, № 4 та № 5 (загальна площа квартир - 8200,68 кв.м.) з гостьовою автостоянкою на 25 машиномісць загальною площею 312,50 та автостоянкою для інвалідів на 1 машиномісце загальною площею 17,50 кв.м..
Відповідно до п. 1.3. договору розмір пайового внеску згідно з розрахунками 1.1, 1.2.1, 1.2.2., 1.2.3., , 1.2.4., 1.3, 2.1. та 2.2. від 26.12.2014 становить 5356,12 тис. грн., в т.ч. за 1 п.к. І черги - 2548,48 тис. грн, за 2 п.к. І черги - 2807, 64 тис. грн. та підлягає уточненню після надання фактичних даних технічної інвентаризації та техніко-економічних показників об'єктів, визначеного в п. 1.1. цього договору. Дані розрахунки є невід'ємною частиною цього договору.
Згідно з п. 2.1. договору забудовник зобов'язаний перерахувати пайовий внесок у сумі 5356,12 тис. грн (без ПДВ), в т. ч. за 1 п.к. І черги - 2548,48 тис. грн, за 2 п.к. І черги - 2807, 64 тис. грн на умовах, визначених у цьому договорі.
Пунктом 3.1. договору передбачено, що забудовник сплачує пайовий внесок у сумі, вказаній у п. 2.1. цього договору, за наступним графіком:
- за І пусковий комплекс у сумі 2548,48 тис. грн (без ПДВ) з січня 2015 року по вересень 2016 року включно щомісячно рівними частинами, але не пізніше 28-го числа кожного місяця та до введення в експлуатацію об'єкта будівництва;
- за ІІ пусковий комплекс у сумі 2807,64 тис. грн (без ПДВ) з січня 2015 року по вересень 2017 року включно щомісячно рівними частинами, але не пізніше 28-го числа кожного місяця та до введення в експлуатацію об'єкта будівництва на бюджетний рахунок бюджету розвитку спеціального фонду міського бюджету за реквізитами, наведеними у п. 3.1. договору».
8.28. Втім, у розділі «Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови» оскаржуваної постанови суд апеляційної інстанції вказує таке:
«Зважаючи на встановлення на підставі наданих учасниками справи доказів обставин, які свідчать про закінчення ТОВ «Буйфіш Холдінгс» будівництва спірного об'єкту у серпні 2021 року із отриманням сертифікату готовності об'єкта до експлуатації 27.08.2021 та водночас відсутності укладення ТОВ «Буйфіш Холдінгс» з Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту до 01.01.2020, колегія суддів дійшла висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин норм абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-ІХ, які встановлюють розмір та порядок пайової участі замовників будівництва протягом 2020 року».
8.29. Тобто, суд апеляційної інстанції в одному розділі вказує, про укладення Департаментом і Товариством Договору, а в іншому, мотивуючи наявність підстав для задоволення позову, зазначає, що такий договір до 01.01.2020 відсутній.
8.30. Слід зазначити, що судом апеляційної інстанції наведено низку постанов Верховного Суду, які містять правові висновки щодо застосування норм права до правовідносин, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов'язку замовника будівництва укласти відповідний договір.
8.31. Також, суд апеляційної інстанції посилався на правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21.12.2021 у справі №643/21744/19.
8.32. Так, у Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.12.2021 у справі №643/21744/19 вказав, зокрема, таке:
« 24. Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом №3038-VI.
25. За статтею 1 Закону №3038-VI замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.
26. Частиною першою статті 2 цього Закону вказано, що плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об'єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.
27. Станом на момент виникнення спірних правовідносин була чинною стаття 40 Закону №3038-VI. Відповідно до частини другої статті 40 Закону №3038-VI замовник будівництва, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
28. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту відповідно до частини третьої статті 40 цього ж Закону полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
29. Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами.
30. Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію (частини п'ята та дев'ята статті 40 Закону №3038-VI, чинної на момент виникнення спірних правовідносин).
31. Зі змісту статті 40 Закону №3038-VI, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин та на момент звернення з цим позовом до суду, випливає, що у наведених у цьому Законі випадках перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов'язком, а не правом забудовника, який виникає на підставі положень закону, а положення договору лише визначають суму, що належить до перерахування. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, було обов'язковим на підставі закону.
32. Аналогічні за змістом висновки були викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 8 жовтня 2019 року у справі №911/594/18 (провадження №12-81гс19), від 22 серпня 2018 року у справі №339/388/16-ц (провадження №14-261цс18), від 22 вересня 2021 року у справі №904/2258/20 (провадження №12-34гс21).
33. За змістом зазначених норм, відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов'язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов'язання повинне бути виконане до прийнятті новозбудованого об'єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.
34. Разом з тим 01 січня 2020 набули чинності норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20 вересня 2019 року №132-IX, якими статтю 40 Закону №3038-VI виключено.
35. Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» договори про сплату пайової участі, укладені до 01 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.
36. За змістом цього Закону та прикінцевих та перехідних положень до нього, з 01 січня 2020 року у замовників будівництва відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01 січня 2020 року.
37. Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
38. Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.
39. Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов'язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.
40. Водночас зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.
41. Стаття 40 №3038-VI визначала зобов'язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об'єкта в експлуатацію. Прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов'язання. Одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію у відповідності із частиною другою статті 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об'єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.
42. Аналізуючи правову природу цих правовідносин, можна зробити висновок, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об'єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону №3038-VI після втрати нею чинності.
43. Крім того, пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 1 січня 2020 року. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають».
8.33. Отже, Велика Палата Верховного Суду чітко висловила правову позицію про те, що з 01 січня 2020 року у замовників будівництва відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01 січня 2020 року.
8.34. Що ж до посилань суду апеляційної інстанції на правові висновки Верховного Суду у контексті застосування статті 1212 ЦК України, то слід зазначити таке.
8.34.1. У постанові від 20.07.2022 у справі №910/9548/21 Верховним Судом висловлено правові висновки, які в подальшому наведено в низці постанови Верховного Суду, такого змісту:
«Поряд з наведеним, колегія суддів Касаційного господарського суду зауважує, що невирішеним у правовідносинах щодо підстав та порядку пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту залишаються такі випадки:
1) якщо початок будівництва відбувся до 01.01.2020, однак договір про сплату пайової участі не укладено і об'єкт будівництва не здано в експлуатацію до 01.01.2020;
2) якщо початок будівництва відбувся після 01.01.2020, але до 01.01.2021;
3) якщо початок будівництва відбувся після 01.01.2021.
Вирішуючи зазначені правові питання, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду здійснив аналіз правового регулювання вказаних правовідносин та дійшов таких висновків.
Нормами статті 40 Закону №3038-VI було визначено обов'язок у передбачених цим Законом випадках щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту до прийняття такого об'єкта в експлуатацію, а також обов'язок щодо укладення відповідного договору про пайову участь, положеннями якого мала бути визначеною належна до перерахування сума (розмір пайової участі).
При цьому, частиною дев'ятою статті 40 Закону № 3038-VI було передбачено, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Відповідно до Закону №132-IX статтю 40 Закону №3038-VI було виключено з 1 січня 2020 року.
Таким чином, починаючи з 01.01.2020 передбачений до цього статтею 40 Закону №3038-VI обов'язок замовників забудови земельної ділянки у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту перестав існувати.
Разом з тим, абзацом першим пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX визначено, що договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що законодавцем під час внесення змін до Закону №3038-VI (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону №132-IX) було чітко визначено підстави та порядок пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту щодо об'єктів, будівництво яких було розпочато до внесення законодавчих змін, а саме:
- договори пайової участі, укладені до 01.01.2020 на підставі вимог статті 40 Закону № 3038-VI, залишались дійсними та підлягали до їх повного виконання і після виключення вказаної статті (абзац перший пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX). Тобто істотні умови, зокрема щодо розміру пайової участі, строку сплати пайової участі, відповідальності сторін, які відповідно до закону підлягали врегулюванню у таких договорах, залишались незмінними;
- якщо станом на 01.01.2020 такі об'єкти не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені та оскільки з 01.01.2020 встановлений статтею 40 Закону №3038-VI обов'язок щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі, як і обов'язок щодо укладення відповідного договору, перестав існувати, тому законодавцем було визначено нормативне регулювання таких правовідносин прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-IX. Зокрема абзацом 2 пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX визначено розмір та порядок пайової участі замовників будівництва.
Отже, розмір та порядок пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту без відповідної вказівки у законі не можуть по-новому визначатись нормами абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX, якщо відповідні істотні умови були визначені укладеним до 01.01.2020 договором про пайову участь, який згідно абзацу першого вказаного пункту Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX є дійсним та продовжує свою дію до моменту його повного виконання.
Наведене свідчить про те, що норми абзацу першого та другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX не перебувають у взаємозв'язку та не є взаємодоповнюючими.
Таким чином, касаційний суд вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій про те, що передбачений у абзаці другому пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX обов'язок замовників будівництва протягом 2020 року перерахувати пайову участь до відповідних місцевих бюджетів стосується лише тих випадків, коли із цими замовниками були укладені відповідні договори про сплату пайової участі до 1 січня 2020 року.
Так, абзацом другим пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку:
1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):
для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта;
для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;
2) пайова участь не сплачується у разі будівництва:
об'єктів будь-якого призначення на замовлення державних органів або органів місцевого самоврядування за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів;
будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення;
будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла;
індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках;
об'єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів;
об'єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об'єктів соціальної інфраструктури;
об'єктів, що споруджуються замість тих, що пошкоджені або зруйновані внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру;
об'єктів, передбачених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, за рахунок коштів інвесторів;
об'єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об'єктів енергетики, зв'язку та дорожнього господарства (крім об'єктів дорожнього сервісу);
об'єктів у межах індустріальних парків на замовлення ініціаторів створення індустріальних парків, керуючих компаній індустріальних парків, учасників індустріальних парків;
об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства;
об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель промислових;
об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до силосів для зерна та складських майданчиків (для зберігання сільськогосподарської продукції);
3) замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва;
4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію;
5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;
6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації.
Зі змісту наведених норм вбачається, що передбачений прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-IX порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:
(1) об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;
(2) об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
Тож у вказаних двох випадках, ураховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX, замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об'єкта в експлуатацію.
Системний аналіз зазначених норм та обставин дає підстави для висновку, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає:
- для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;
- для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Відтак колегія суддів Касаційного господарського суду вважає, що для об'єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом другим пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX визначено обов'язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію.
Такі висновки Верховного Суду у цій справі відповідають загальним принципам рівності та справедливості, є націленими на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01.01.2020 та добросовісно виконав встановлений законом (статтею 40 Закону №3038-VI) обов'язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво у попередні роки до 01.01.2020, але до цієї дати такого обов'язку не виконав, можливо навіть свідомо затягуючи процес здачі об'єкта будівництва в експлуатацію до 01.01.2020 з метою уникнення сплати пайової участі.
Наведене свідчить про помилковість висновків судів попередніх інстанцій про те, що з 01.01.2020 та станом на момент розгляду цієї справи судом відсутні положення закону, які б зобов'язували відповідача сплачувати заявлену прокурором суму пайової участі.
Таким чином, касаційний суд зауважує, що випадку, якщо замовниками вищевказаних об'єктів будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-IX обов'язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об'єктів в експлуатацію, то, ураховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 зі справи №643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту буде звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України».
8.35. Таким чином, ураховуючи правові висновки, наведені у пунктах 8.32 та 8.34.1 цієї постанови, для застосування статті 1212 ЦК України необхідним є встановлення такої обставини як неукладення забудовником відповідного договору до 01.01.2020, оскільки, у разі наявності такого правочину, його істотні умови, зокрема щодо розміру пайової участі, строку сплати пайової участі, відповідальності сторін, які відповідно до закону підлягали врегулюванню у таких договорах, залишались незмінними, так і правильного визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва.
8.36. Втім, у цій справі суд апеляційної інстанції вказав як про укладення Договору Департаментом і Товариством, так і про відсутність відповідного правочину.
8.37. Верховний Суд наголошує, що з огляду на правовий висновок, наведений у пункті 8.34.1 цієї постанови, з'ясування існування/відсутності договору (до 01.01.2020), є вагомим і ключовим для вирішення цього спору та наявності/відсутності підстав для застосування статті 1212 ЦК України.
8.38. Відповідно до положень статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
8.39. Згідно з частиною першою статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
8.40. У мотивувальній частині рішення зазначаються, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику (пункт 5 частини четвертої статті 238 ГПК України).
8.41. Таким чином, доводи касаційної скарги, ураховуючи обставини цієї справи, частково знайшли своє підтвердження, з міркувань викладених вище у цій постанові.
8.42. Суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права (зокрема, статей 236, 237 та 269 ГПК України), що мало своїм наслідком неповне з'ясування обставин цієї справи, ураховуючи предмет і підстави позову та заперечення відповідача у контексті наявності/відсутності підстав для застосування норми матеріального права (абзац другий пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX).
8.43. Верховний Суд в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.
8.44. З огляду на викладене, доводи касаційної скарги частково знайшли своє підтвердження, наявні підстави для скасування оскаржуваної постанови та передачі справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
8.45. Беручи до уваги, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, що мало своїм наслідком не встановлення обставин, що є визначальними, вагомими і ключовими у цій справі у вирішенні цього спору, ураховуючи доводи касаційної скарги, які є нерозривними у їх сукупності, межі розгляду справи судом касаційної інстанції, імперативно визначені статтею 300 ГПК України, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
8.46. Верховний Суд вважає не прийнятними доводи, викладені у відзивах на касаційну скаргу, з огляду на вказані вище міркування Верховного Суду, наведені у цій постанові.
8.47. Верховний Суд, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
9.1. Доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм права при прийнятті оскаржуваної постанови за результатами перегляду справи в касаційному порядку знайшли своє часткове підтвердження з огляду на мотиви та міркування, які викладені у розділі 8 цієї постанови.
9.2. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
9.3. В силу приписів частини четвертої статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
9.4. Ураховуючи, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм права, то за таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу Товариства задовольнити частково, оскаржувану постанову у справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
9.5. Під час нового розгляду суду слід звернути увагу на викладене у розділі 8 цієї постанови, надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, перевірити доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку, і, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до закону.
10. Судові витрати
10.1. Розподіл судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України, та новий розподіл судових витрат не здійснюється, адже Суд не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує оскаржуване судове рішення та передає справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, тому за результатами нового розгляду має бути вирішено й питання, зокрема, щодо розподілу судового збору.
Керуючись статтями 129, 300, 308, 310, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Буйфіш Холдінгс» задовольнити частково.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.07.2025 у справі №910/9916/24 скасувати.
3. Справу №910/9916/24 передати на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Булгакова
Суддя Ю. Власов