23 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 922/52/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючої), Булгакової І.В., Власова Ю.Л.,
за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,
представників учасників справи:
позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Знаменівський масложиркомбінат» (далі - Комбінат, позивач, скаржник) - Руднєва І.В. (адвокатка),
відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдпоінт» (далі - Товариство, відповідач) - не з'явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Комбінату
на рішення Господарського суду Харківської області від 01.05.2025 (суддя Юрченко В.С.) та
постанову Східного апеляційного господарського суду від 28.07.2025 (судді: Стойка О.В., Істоміна О.А., Попков Д.О.)
у справі за позовом Комбінату
до Товариства
про стягнення заборгованості за договором поставки,
1. Комбінат звернувся до суду з позовом про стягнення з Товариства 1 810 560,00 грн за договором поставки газу (далі - Договір).
1.1. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем обов'язків щодо поставки газу вуглеводневого скріпленого.
2. Господарський суд Харківської області рішенням від 01.05.2025, яке Східний апеляційний господарський суд постановою від 28.07.2025 залишив без змін, у задоволенні позову відмовив.
3. Комбінат звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 01.05.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 28.07.2025, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
4. У касаційній скарзі з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував судову практику Верховного Суду, що стосується первинних документів, доказування реальності здійснення господарської операції в разі заперечення проти неї іншої сторони та яким чином досліджуються первинні документи, та факт здійснення господарської операції при наданні первинних документів стороною з явними дефектами, а також, що стосується реєстрації податкових накладних та формування податкового кредиту, яка викладена у постановах від 08.11.2023 у справі №905/993/22, від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18, від 21.02.2018 у справі №910/5226/17, від 29.01.2020 у справі №916/922/19, від 27.07.2021 у справі №927/924/19, від 25.08.2022 у справі №914/2197/18, від 16.03.2021 у справі №580/2490/19, від 03.06.2022 у справі №922/2115/19, від 04.08.2022 у справі №922/19/21, від 10.12.2020 у справі №910/14900/19.
4.1. Також скаржник зазначає, що висновок щодо підтвердження факту господарської операції саме первинними документами, а не податковими накладними викладений у постановах Верховного Суду від 28.08.2020 у справі №922/2081/19, від 04.11.2020 у справі №910/9739/19, від 18.11.2020 у справі №920/61/19, що також не було враховано судом апеляційної інстанції.
4.2. Cкаржник з посиланням, зокрема, на частину четверту статті 74, частину одинадцяту статті 80, статті 218, статтю 236 ГПК України зазначає про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.
5. Відзив від Товариства до Суду не надходив.
6. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.08.2025 для розгляду касаційної скарги у справі №922/52/25 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючої, Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.
7. Склад суду змінено відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.09.2025.
8. Верховний Суд ухвалою від 01.09.2025 відкрив касаційне провадження у справі №922/52/25 за вказаною касаційною скаргою на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
9. Згідно з приписами статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
10. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
11. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
12. При цьому, самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено у касаційній скарзі), покладається на скаржника.
13. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
14. Предметом касаційного перегляду є рішення суду першої інстанції, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог, та постанова суду апеляційної інстанції, прийнята за результатами перегляду рішення суду першої інстанції.
15. Скаржник означив підставою касаційного оскарження пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України.
16. Дослідивши доводи касаційної скарги, зміст судових рішень у контексті підстави касаційного оскарження, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №922/52/25 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України з огляду на таке.
17. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
18. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
19. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
20. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) спірні питання виникли у подібних правовідносинах; (2) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду.
21. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у пунктах 25, 26, 32 постанови від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.
22. Щодо до того, що вважається правовим висновком Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі №191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №902/1076/24, від 09.08.2024 у справі №127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов'язкове для суду та інших суб'єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.
23. Підставою для касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
24. При цьому, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, за цією підставою касаційного оскарження обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
25. Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.
26. Верховний Суд виходить також з того, що досліджуючи доцільність посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: (1) чи є правовідносини подібними та (2) чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на відповідні законодавчі акти. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних нормативно-правових актів.
27. Так, за доводами касаційної скарги, суд апеляційної інстанції не врахував судову практику Верховного Суду, що стосується первинних документів, доказування реальності здійснення господарської операції в разі заперечення проти неї іншої сторони та яким чином досліджуються первинні документи, та факт здійснення господарської операції при наданні первинних документів стороною з явними дефектами, а також, що стосується реєстрації податкових накладних та формування податкового кредиту, яка викладена у низці постанов Верховного Суду у подібних правовідносинах (див. пункт 4 цієї ухали).
28. Надаючи оцінку наведеним доводам скаржника, колегія суддів виходить з такого.
29. У справі №922/52/25, що переглядається, предметом позову є стягнення коштів за договором поставки газу вуглеводневого скріпленого. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем обов'язків щодо поставки товару.
29.1. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про доведеність належними та допустимими доказами відповідачем факту поставки товару на виконання умов договору.
29.2. Суд першої інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, зокрема, зазначив таке:
- позивач, обґрунтовуючи свої вимоги, посилався на те, що на виконання досягнутих між сторонами домовленостей, останній оплатив відповідачу погоджений товар, однак сам товар - отриманий не був, на підтвердження чого надав договір, рахунок, платіжне доручення про сплату та претензію. Заперечуючи проти пред'явлених вимог, відповідач зазначив про те, що товар ним був поставлений позивачу, на підтвердження чого надав видаткові накладі, ТТН, а також акцизні накладні та податкову накладну;
- судом встановлено, що надана відповідачем видаткова накладна № 19 та видаткова накладна № 20 не містять прізвища та ім'я особи, що підписала такі первинні документи за дорученням позивача, тобто реквізитів, за якими суд мав би можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Однак, як зазначено у пункті 2.4. погодженого та укладеного між сторонами Договору «Покупець гарантує, що особа, яка буде отримувати Товар та/або підписувати відповідні документи матиме необхідний обсяг прав на це та буде належним чином уповноважена»;
- представник позивача, вказуючи у судовому засіданні 03.04.2025 під час дослідження доказів на невідповідність печатки підприємства - позивача у видатковій накладній № 19 та видатковій накладній № 20, не надав жодних доказів на обґрунтування своєї позиції, зокрема, звернення до правоохоронних органів з приводу втрати чи крадіжки печатки підприємства-позивача, як і не звертався до суду із клопотанням/заявою про призначення експертизи печатки на первинних документах, які надані відповідачем до матеріалів справи;
- у вказаних вище первинних документах постачальником та виконавцем визначено відповідача та його реквізити, покупець та замовник позивач, вказано найменування товару та послуг, кількість ціна з ПДВ, загальна вартість поставки з урахуванням ПДВ, договір, склад, відповідальна особа з боку постачальника скріплений печаткою підприємства, з боку одержувача також міститься підпис у графі "отримав(ла)" та печатка підприємства, що отримало товар. Досліджуючи наявні в матеріалах справи видаткові накладні, суд встановив відсутність одного з обов'язкових реквізитів первинного документа прізвища та посади відповідальної особи, натомість наявність усіх інших обов'язкових реквізитів таких, як дата складання, назва підприємства, від імені якого складено документ і який є постачальником, назва покупця, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції, кількість, ціна, вартість продукції, особисті підписи представників від продавця та покупця (підписи яких були засвідчені відтисками печатки товариств). Поряд з цим, суд також враховував, що відповідно до положень статті 58-1 Господарського кодексу України використання у своїй діяльності печатки є правом, а не обов'язком суб'єкту господарювання. Наведене свідчить, що незазначення у видатковій накладній розшифровки підпису особи (без вказівки прізвища), що отримала товар, у разі існування інших реквізитів, передбачених частиною 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", не є безумовною підставою для висновку, що така видаткова накладна не є первинним документом, який ілюструє відповідну господарську операцію та дає змоги дійти висновку про її зміст. Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що видаткова накладна № 19 та видаткова накладна № 20 є належним доказом передачі товару позивачу, іншого матеріали справи не містять;
- відповідач зареєстрував акцизні накладні належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи акцизні накладні з квитанцією, роздруківки акцизних накладних на оспорювані поставки надані відповідачем та містяться в матеріалах справи;
- відповідачем до матеріалів справи надано зареєстровану від 21.02.2024 податкову накладну № 21, з якої вбачається: покупець - ТОВ «Знаменівський масложиркомбінат», загальна сума коштів, що підлягають сплаті, з урахування ПДВ - 1 810 560,00 грн., загальна сума ПДВ - 301 760 грн., опис товару: газ скраплений вуглеводний, суміш пропанбутан (код УКТЗЕД: 2711 19 00 00) в кількості 39 360 кг., на суму - 1 810 560,00 грн;
- судом встановлено, що позивачем у позовній заяві не надано доказів, які можуть бути більш вірогідними відносно доказів, наданих відповідачем на підтвердження обставин, пов'язаних із вчиненням в рамках договору господарської операції з поставки. Тобто, позивачем не доведено, а матеріали справи не містять доказів, з яких можна було констатувати відсутність господарської операції між позивачем та відповідачем з поставки товару.
29.3. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові, зокрема, зазначив таке:
- відповідно до правил доказування, саме позивач має довести наведені ним обставини або ж спростувати надані відповідачем доводи про поставку та передачу товару відповідно до умов укладеного договору належними та допустимими доказами. Такими доказами в цій справі вважаються видаткові, товаро-транспортні та податкові накладні, що випливає з положень в пункту 2.1. підпункту 2.1.1 та пункту 6.6. Договору;
- усі спірні видаткові накладні, оформлені в межах Договору, містять інформацію стосовно найменування товару, його кількості, ціни за одиницю та загальної вартості. У цих видаткових накладних визначено назву документу, дату його складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, номер Договору, печатку підприємства та підпис особи, яка прийняла товар. Судова колегія вважає, що наявні у матеріалах справи накладні відповідають вимогам, зокрема, статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, а тому, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар;
- наведене свідчить, що незазначення у видатковій накладній розшифровки підпису особи (без вказівки прізвища), що отримала товар, у разі існування інших реквізитів, передбачених частиною другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не є безумовною підставою для висновку, що така видаткова накладна не є первинним документом, який ілюструє відповідну господарську операцію та дає змоги дійти висновку про її зміст;
- згідно з пунктом 2.4. договору позивач гарантував, що особа, яка буде отримувати Товар та/або підписувати відповідні документи матиме необхідний обсяг прав на це та буде належним чином уповноважена. З урахуванням узгоджених сторонами умов, колегія суддів не прийняла доводи апеляційної скарги про неотримання поставленого товару через відсутність директора підприємства позивача на території України, або наявності тільки підпису особи, що прийняла товар, без зазначення її прізвища та посади, оскільки товар доставлявся позивачу перевізником на належний позивачу склад, отже саме позивач, а не відповідач, відповідає за належне відвантаження товару та оформлення документів щодо його прийняття. Судовою колегією не встановлено заперечення позивачем в суді першої інстанції факту прибуття вищенаведеного транспорту перевізника на склад позивача, жодного доказу обставин невиконання відповідачем або перевізником обов'язку з доставки товару для відвантаження на склад позивача - останнім не надано;
- доказів незаконного використання печаток, проведення службового розслідування за фактом незаконного використання печатки, викрадення, втрати або іншого вибуття печатки з володіння позивача, а також доказів звернення до правоохоронних органів за фактом викрадення товару на складі або інших шахрайських дій позивачем ані до суду першої інстанції, ані до апеляційного господарського суду не було надано;
- в суді апеляційної інстанції представник позивача утруднився зазначити щодо обставин обліку транспортних засобів на власному складі у спірну дату поставки. Колегія суддів погодилась з висновком суду першої інстанції, що надані відповідачем видаткові та товаро-транспортні накладні є належними та допустимими доказами факту поставки оплаченого позивачем товару;
- суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що спірні видаткові накладні в сукупності з податковими та акцизними накладними, що наявні у матеріалах справи, з більшою вірогідністю засвідчують здійснення сторонами господарської операції з постачання товару, за змістом якої (операції) відповідач поставив позивачу товар на загальну суму 1 810 560 грн.
30. Предметом позову у справі №905/993/22, на яку посилається скаржник, було визнання недійсною додаткової угоди до договору поставки з підстав її суперечності вимогам пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та стягнення коштів. Рішеннями судів попередніх інстанцій позовні вимоги задоволені частково.
30.1. Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови у стягненні 110 499, 58 грн та передаючи справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд у постанові від 08.11.2023 зазначив таке:
«Колегія суддів вважає висновки судів попередніх інстанцій (в оскаржуваній частині) передчасними та ухваленими за неповного встановлення обстави справи, адже суди, обґрунтовуючи мотиви своїх рішень лише наявністю в матеріалах справи видаткових накладних, залишили поза увагою правове регулювання, характер спірних правовідносин та умови Договору (зокрема, приписи розділів ІІ, V, глави 3 розділу VІ Договору), у зв'язку з чим повно та всебічно не встановили обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору.
Верховний Суд виходить з того, що, оскільки спірний Договір поставки має двосторонній характер, тобто певні обов'язки покладаються як на одну, так і на іншу сторону, і у такому зобов'язанні кожна зі сторін одночасно є боржником та кредитором, господарським судам, ураховуючи специфіку зустрічного виконання зобов'язання, де виконання свого обов'язку однією із сторін обумовлюється виконанням другою стороною свого обов'язку, необхідно було встановити алгоритм дій як покупця (замовника), так і продавця (постачальника) у спірних правовідносинах, ураховуючи умови Договору, а саме:
- чи мало місце у спірних правовідносинах попереднє замовлення покупцем (замовником) товару та узгодження/погодження такого замовлення (заявки) постачальником;
- якщо так, то чи має це передувати поставці товару (молока) продавцем;
- чи є дії сторін Договору послідовними та такими, що у повній мірі відповідають умовам Договору, ураховуючи приписи розділу V «Поставка товару» Договору.
Встановлення даних обставин дає змогу з'ясувати як момент виникнення зобов'язання/обов'язку у відповідача з поставки спірного товару за Договором, так і строки, місце поставки товару, що, у свою чергу, входить у предмет доказування у даній справі.
Водночас вказаних обставин суди попередніх інстанцій не встановили та безпідставно переклали обов'язок з доказування правомірності/дійсності факту поставки спірного товару на Прокурора, при цьому фактично звільнивши сторін Договору від обов'язку доведення обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень».
«Відтак без становлення вищенаведених обставин, ураховуючи (1) факт повномасштабного вторгнення на територію України 24.02.2022, (2) запровадження на всій території України воєнного стану з 24.02.2022, (3) факт припинення діяльності усіх навчальних закладів Управління освіти після 24.02.2023, (4) загальновідомий факт значної окупації території Волноваського району Донецької області та проведення бойових дій на території громади (5), з огляду на предмет спірного Договору, місце та час поставки товару, висновки судів попередніх інстанцій є непередчасними, необґрунтованими та такими, що не підтверджені матеріалами справи».
«Колегія суддів відзначає, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (як-то: обставини закупівлі товару, здійснення перевезення та поставлення товару за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності як покупця, так і продавця, тощо).
У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
Схожий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду у справах №916/922/19, №905/49/15, №914/2267/18, №927/924/19, №922/19/21, №914/2197/18».
31. У справі №905/49/15 предметом позову було стягнення заборгованості з оплати одержаного товару на підставі договору поставки товару для виробництва сільськогосподарської продукції та видаткових накладних. Позов обґрунтовано неналежним виконанням умов договору поставки товару в частині оплати одержаного товару.
31.1. У наведеній скаржником для порівняння постанові Верховного Суду від 04.11.2019 у справі №905/49/15, скасовуючи судові рішення та передаючи справу на новий розгляд суд касаційної інстанції виходив із того, що у суди не з'ясували чи складались і видавались продавцем покупцю та отримувались покупцем податкові накладні при здійсненні операцій зі спірних поставок товару за договором поставки товару для виробництва сільськогосподарської продукції на підставі наявних в матеріалах справи оспорюваних видаткових накладних; чи відображались у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця такі податкові накладні; чи формувався відповідачем, як покупцем, податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, чи подавалися покупцем уточнюючі декларації щодо безпідставного нарахування податкового кредиту продавцем за оспорюваними накладними.
32. У справі №914/2267/18 предметом позову було стягнення заборгованості за договором поставки у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з оплати отриманого товару. Верховний Суд, у постанові від 29.11.2019, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог, звернув увагу на те, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
33. Справа №910/5226/17 стосувалася стягнення заборгованості за договором позики, укладеного між сторонами, у тому числі основного боргу, інфляційних втрат та 3% річних, а також дослідження питання дотримання нотаріусом вимог Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5, під час вчинення виконавчого напису на договорі позики.
34. У справі №916/922/16 предметом судового розгляду була вимога про стягнення вартості поставленого товару. Місцевий господарський суд, приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, свої висновки мотивував обґрунтованістю та доведеністю позивачем факту неналежного виконання відповідачем зобов'язань в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого позивачем товару. Постановляючи постанову, апеляційний господарський суд, враховуючи встановлені ним обставини щодо неналежності та недопустимості поданих позивачем доказів в обґрунтування своїх вимог, дійшов висновку про відмову у позові. Апеляційний господарський суд свої висновки мотивував неналежністю та недопустимістю поданих позивачем доказів в обґрунтування своїх вимог, зокрема, видаткових накладних, у яких не зазначено посади та прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції, ТТН 02/03 від 12.03.2018, яка не містить штампу та підпису особи вантажоотримувача, записка бухгалтера позивача, що не дає змогу ідентифікувати особу, котра брала участь в отриманні товару, та податкових накладних, котрі не свідчать про здійснення господарської операції.
34.1. Суд касаційної інстанції, скасовуючи судові рішення та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, у постанові від 29.01.2020, зокрема, наголосив, що поза межами судового дослідження залишилось те, чи містили наведені видаткові накладні такі обов'язкові реквізити, як дату їх складання; назву підприємства, від імені якого складено документи і якому здійснюється поставка за цими накладними; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; особисті підписи в графі "відвантажив" та "отримав" та факт засвідчення накладних відтиском печаток сторін.
35. Предметом позову у справі №927/924/19 було стягнення заборгованості, у зв'язку з порушенням відповідачем умов договору поставки в частині своєчасної оплати за поставлений товар. Відмовляючи у задоволенні позову місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджують факт передання товару відповідачу, а відтак відсутні будь-які підстави для задоволення позовних вимог. Суди обох інстанцій дійшли, зокрема, таких висновків:
- подані позивачем видаткові накладні є неналежними та недопустимими доказами, оскільки у графі «отримав» відсутній підпис уповноваженої особи відповідача, внаслідок чого суди позбавлені можливості ідентифікувати особу, якій передавався зазначений в накладних товар, відтак позивачем не доведено факт здійснення господарської операції;
- копії товарно-транспортних накладних також не є допустимими доказами, оскільки у графі «Прийняв (відповідальна особа вантажоодержувача)» не містять відтиску печатки та підпису вантажоодержувача щодо прийняття зазначеного товару. Крім цього, товарно-транспортна накладна може бути доказом переміщення товару, проте, не є документом, який підтверджує отримання покупцем товару. Матеріали справи не містять доказів, що особи, зазначені в товарно-транспортних накладних як водії, які отримували продукцію для перевезення її відповідачу, були уповноваженими відповідачем особами на отримання та перевезення зазначеної продукції чи є працівниками відповідача;
- податкові накладні, надані позивачем, були видані платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою лише для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України) та не є документами, які підтверджують факт отримання відповідачем товару та наявності у нього заборгованості перед позивачем. Фактом підтвердження господарської операції є первинні документи, які позивачем не були надані суду, а не податкові накладні, які підтверджують лише порядок оподаткування цієї операції, оскільки сам факт вчинення оподаткування не свідчить про наявність господарської операції та наявність правовідносин між сторонами.
- сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій. Акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості, проте за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.
35.1. Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення, у постанові від 27.07.2021 зазначив, що суди обох інстанцій на підставі дослідження наявних у матеріалах справи доказів дійшли висновку про відсутність належних та допустимих доказів, які підтверджують факт передання товару відповідачу, тобто факт здійснення господарської операції - поставки товару, і колегією суддів не встановлено порушень норм матеріального та процесуального права при оцінці судами відповідних доказів.
36. Предметом позову у справі №914/2197/18 було стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на порушення умов укладеного договору та пункту 3 Специфікацій №1, №2, №3 та №4 до договору відповідач не перерахував позивачу передоплату за проданий товар та не розрахувався остаточно протягом 15 календарних днів з моменту купівлі товару та виставлення продавцем відповідних видаткових накладних. Відмовляючи у задоволенні позову місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено факту поставки товару відповідачу. Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення, у постанові від 25.08.2022 врахувавши правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18,зазначив, що апеляційний господарський суд, діючи в межах доводів сторін, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх поданими сторонами доказами, яким надав необхідну оцінку, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, навівши у оскаржуваному судовому рішенні необхідне мотивування, дійшов обґрунтованих висновків про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь заборгованості за договором та відсутності підстав для задоволення іншої частини цих позовних вимог за недоведеністю.
37. У справі №580/2490/19 предметом позову було визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Верховним Судом досліджувалось питання відповідності податкових повідомлень-рішень податковому законодавству. У постанові від 16.03.2021 Верховний Суд зазначив, що: «однією із судових доктрин, виділених на сьогоднішній день національним законодавством та судовою практикою Верховного Суду є доктрина реальності господарської операції. Суть вказаної доктрини полягає в тому, що наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами Податкового кодексу України. При цьому будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством. Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо. Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміна у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції».
38. У справі №922/2115/19 розглядався спір про стягнення заборгованості за договором поставки у зв'язку з частковою його оплатою відповідачем з урахуванням пені, нарахованої за несвоєчасне виконання зобов'язання з оплати товару. Суд апеляційної інстанції постановою змінив рішення суду першої інстанції шляхом викладення його резолютивної частини в новій редакції; позов задовольнив частково; стягнув з відповідача на користь позивача 361 731,15 грн. основного боргу та 43 610,39 грн. пені; в іншій частині позову відмовив. У прийнятті оскаржуваної постанови суд апеляційної інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується лише наявність заборгованості відповідача перед позивачем за поставку товару в лютому - березні 2019 року згідно з додатками №№ 1-9 до Договору на суму 361 731,15 грн. Поставка товару згідно з додатками №№ 10-15 до Договору у квітні-травні 2019 року на загальну суму 3 276 573,00 грн не підтверджується первинними документами та є недоведеною. З посиланням на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 28.08.2020 зі справи №922/2081/19, апеляційний суд зазначив, що фактом підтвердження господарської операції є первинні документи, які скаржником не були надані до суду, а не податкові декларації, які підтверджують лише порядок оподаткування цієї операції, оскільки сам факт вчинення оподаткування не свідчить про наявність господарської операції.
38.1. У постанові від 03.06.2022 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції конкретизувала висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 28.08.2020 у справі №922/2081/19 таким чином: податкова накладна (в залежності від фактичних обставин певної справи) може бути допустимим доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним, якщо сторона, яка заперечує факт поставки вчинила юридично значимі дії: зареєструвала податкову накладну; сформувала податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом тощо, оскільки підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт лише реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.
39. У справі №910/14900/19 предметом первісного позову було зобов'язання підписати шляхом проставляння уповноваженими особами власноручних підписів з проставлянням мокрих відтисків печатки на видаткових накладних та стягнення заборгованості за договором поставки, а предметом зустрічного позову - стягнення боргу за договором поставки. Первісні позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач неналежним чином виконує взяті на себе зобов'язання за договором поставки, а саме: відмовляється підписувати 53 видаткові накладні, за якими позивач поставив, а відповідач прийняв товар, а також повністю або частково не оплачує поставлений позивачем та прийнятий ним товар за 10 (десятьма) непідписаними та 3 (трьома) підписаними видатковими накладними, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилася заборгованості з оплати поставленого товару, від сплати якої позивач ухиляється. Позовні вимоги за зустрічним позовом мотивовані тим, що позивач на виконання умов укладеного з відповідачем за зустрічним позовом договору поставки перерахував грошові кошти за товар, зазначений у 53-х непідписаних видаткових накладних, на які посилається позивач за первісним позовом, який фактично не був поставлений. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про часткове задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічного позову.
39.1. Верховний Суд, скасовуючи судові рішення та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, у постанові від 10.12.2020, зокрема, зазначив, що суди попередніх інстанцій при з'ясуванні обставин поставки товару за спірними накладними не дослідили обставини виконання та дотримання сторонами зазначених умов договору, без з'ясування зазначених обставин за відсутності належно оформлених первинних документів, що могли б підтвердити спірну поставку товару, неможливо дійти однозначного висновку про доведеність поставки товару за спірними видатковими накладними. Верховний Суд також зазначив, що за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 ЗУ «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та відображають реальні господарські операції, та встановив, що сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом у справі, не доводить факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
40. У справі №922/2081/19 предметом первісного позову було стягнення переплати за договором про надання клінінгових послуг, предметом зустрічного позову - стягнення заборгованості за договором про надання клінінгових послуг. Суди дійшли висновку про обґрунтованість вимог первісного позову та необґрунтованість вимог зустрічного позову з огляду на дострокове розірвання договору та недоведеність належними і допустимими доказами надання виконавцем клінінгових послуг замовнику, що свідчить про відсутність підстав для утримання виконавцем грошових коштів, помилково сплачених замовником за послуги, не надані у жовтні 2018 року.
40.1. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, Верховний Суд у постанові від 28.08.2020 зазначив, що місцевий та апеляційний господарські суди дійшли правильного висновку про необґрунтованість вимог зустрічного позову, як наслідок, оскаржувані рішення і постанову ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.06.2022 у справі №922/2115/19 не знайшла підстав для відступу від висновку колегії суддів Касаційного господарського у складі Верховного Суду, викладеного у пункті 44 постанови від 28.08.2020 у справі №922/2081/19, як такого, що пов'язаний із встановленими обставинами у конкретній справі (про те, що податкові декларації підтверджують лише порядок оподаткування господарської операції, оскільки сам факт вчинення оподаткування не свідчить про наявність господарської операції), але вирішила його конкретизувати його (див. пункт 38.1. цієї постанови).
41. У справі №910/9739/19 предметом за первісним позовом було стягнення грошових коштів на користь нового кредитора, сплачених у якості попередньої оплати за поставку товару, яка не була здійснена боржником, та за зустрічним позовом - визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги. Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні первісного позову та ухвалив в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову; в іншій частині рішення щодо відмови у задоволенні зустрічного позову залишено без змін. Постанова обґрунтована тим, що надані видаткові накладні, не підписані, а податкові накладні, які за доводами відповідача за первісним позовом є належним доказами здійснення ним господарської операції з поставки товару, у розумінні актів цивільного законодавства, не є доказами, які підтверджують момент виконання продавцем зобов'язання. Податкові накладні підтверджують лише порядок оподаткування цієї операції, оскільки сам факт вчинення оподаткування не свідчить про наявність господарської операції. Враховуючи, що тягар доказування виконання зобов'язання покладено на постачальника, і останній не надав доказів такого виконання і не повернув попередньої оплати ні первісному, ні новому кредитору, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про законність та обґрунтованість первісного позову і наявність підстав для стягнення з відповідача за первісним позовом грошових коштів, сплачених у якості попередньої оплати, інфляційних втрат та 3 % річних, які є складовою частиною боргу. Суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки договір поставки укладений у спрощений спосіб, тобто розмір пені сторонами умовами договору не визначався, то вимоги про стягнення 49 869,09 грн пені задоволенню не підлягають.
42. У справі №920/61/19 предметом позову було стягнення заборгованості за неналежне виконання умов договору купівлі-продажу. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач, в порушення умов вищевказаного договору та приписів чинного законодавства, не здійснив оплату товару - кукурудзи, отриманого від позивача за видатковою накладною. Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову, та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, у постанові від 18.11.2020, зазначив, що судами попередніх інстанцій під час нового розгляду справи наявність або відсутність реального руху товару (перевезення товару, товарно-транспортні накладні), обставини зберігання та використання відповідачем у господарській діяльності товару, тобто обставини, якими окрім довіреності від 28.02.2018 № 36 та видаткової накладної від 28.02.2018 № 10, які суди вважали достатнім доказом отримання відповідачем товару, не досліджувалися та не оцінювалися. Зокрема, суди не встановили хто ж саме здійснював перевезення вантажу від постачальника до покупця та якими засобами, яким чином здійснювалась передача товару, його зберігання, навантаження (розвантаження), чи перевірялася якість товару на відповідність вимогам ДСТУ, як передбачено договором та чим це підтверджується, тощо, й, відповідно, не надали належної правової оцінки тому, чи можна за відсутності таких документів вважати, що відповідач отримав товар за який позивач просить стягнути кошти.
43. Верховний Суд зазначає, що у зазначених скаржником постановах Верховного Суду від 08.11.2023 у справі №905/993/22, від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18, від 29.01.2020 у справі №916/922/19, від 27.07.2021 у справі №927/924/19, від 25.08.2022 у справі №914/2197/18, від 04.08.2022 у справі №922/19/21, від 10.12.2020 у справі №910/14900/19 міститься правовий висновок або посилання на правовий висновок, згідно з яким визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (як-то: обставини закупівлі товару, здійснення перевезення та поставлення товару за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності як покупця, так і продавця, тощо). У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
44. У постановах від 28.08.2020 у справі №922/2081/19, від 04.11.2020 у справі №910/9739/19 та від 18.11.2020 у справі №920/61/19 міститься правовий висновок, згідно з яким фактом підтвердження господарської операції є первинні документи, які скаржником не були надані до суду, а не податкові декларації, які підтверджують лише порядок оподаткування цієї операції, оскільки сам факт вчинення оподаткування не свідчить про наявність господарської операції. Водночас, така правова позиція конкретизована, відповідно до пункту 9.2. постанови ОП КГС ВС від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19 (див. пункт 38.1. цієї ухвали).
45. Як убачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, судами попередніх інстанцій зроблені відповідні висновки на підставі встановлених ними фактичних обставин у цій конкретній справі, виходячи зі змісту позовних вимог та наданих сторонами доказів у справі та доводів, а також умов конкретного договору на підставі якого виникли спірні правовідносини. Суди попередніх інстанцій при вирішенні цього спору, дослідили та оцінили предмет позову, окреслені у позові підстави позову, надані та зібрані у справі докази, які в ній наявні, а також умови договору, за правилами статті 86 ГПК України, з урахуванням статей 73-79 ГПК України, і дійшли висновку про доведеність відповідачем належними та допустимими доказами виконання ним умов договору та недоведеність позивачем підстав для повернення грошової суми.
46. Верховний Суд зазначає, що зі змісту оскаржуваних судових рішень не вбачається, що надані докази суди не дослідили, не оцінили та не встановили на їх підставі обставини справи щодо наявності/відсутності підстав для задоволення позову. Висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог у цій справі зроблені на підставі встановлених судами обставин та оцінки зібраних доказів.
47. Окрім того, з огляду на сукупність встановлених судами обставин у цій справі та зміст правових висновків викладених у наведених скаржником постановах Верховного Суду, аргументи скаржника щодо неврахування судами правових висновків викладених у вказаних постановах Верховного Суду, в контексті цієї справи, фактично зводяться до намагання здійснити переоцінку доказів та прохання надати нову оцінку доказам у справі, що в силу вимог статті 300 ГПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, адже суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
48. Верховний Суд вважає необґрунтованими доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду (див. пункт 4 цієї ухвали), оскільки, по-перше, висновки, викладені судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, жодним чином їм не суперечать, а, по-друге, в наведених скаржником справах, суди встановили різні умови договорів та фактичні обставини та прийняли відповідні рішення, що не свідчить про різне застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, та не свідчить про подібність правовідносин. Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 26.08.2025 у cправі №916/4734/24, згідно з якою неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування певної норми права може бути підставою для перегляду судових рішень відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України не в будь-якому випадку, а тоді, коли саме неврахування такого правового висновку щодо застосування конкретної норми права призвело до помилкового висновку, що прямо або опосередковано впливає на ухвалене рішення по суті.
49. Відтак, проаналізувавши зміст наведених вище постанов Верховного Суду за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в тому числі через призму наявності/відсутності підстав вважати, що має місце неврахування висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах не так (у інший спосіб), колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги не зводяться до неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, означених у пунктах 4-4.1. цієї ухвали, у подібних правовідносинах, і не свідчать про подібність правовідносин, а зводяться до незгоди з оцінкою судами відсутності підстав для задоволення позовних вимог, що свідчить про неподібність цих справ зі справою, що переглядається з точки зору предмету, підстав спору, об'єктів правового регулювання спірних правовідносин, умов договір та застосування правових норм, фактично-доказової бази, юридично-значущих фактів та обставин справи, встановлених судами, і тому застосування норм матеріального права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення Верховного Суду - релевантними до обставин цієї справи.
50. Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
54. Колегія суддів, також виходить з того, що за правовою позицією Великої Палати Верховного Суду висновки щодо застосування норм права суд формулює, виходячи з конкретних обставин справи. (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (провадження №14-67цс20, пункт 68), від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц (провадження №12-13гс22, пункт 149), від 04.07.2023 у справі №373/626/17 (провадження №14-201цс21, пункт 51)).
55. Касаційна інстанція відхиляє посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права, викладених у зазначених скаржником постановах Верховного Суду за відсутності подібності правовідносин.
56. Верховний Суд звертає увагу скаржника, що недостатньо лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
57. Отже, Верховний Суд встановив, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду (пункти 4-4.1. цієї ухвали) та, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі №922/52/25.
58. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №922/52/25 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.
59. Інших підстав для перегляду справи у суді касаційної інстанції, крім пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник у касаційній скарзі не наводить.
60. Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права з огляду на таке.
61. Констатуючи порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо не відображення в ухвалах суду про відкладення судового засідання та оскаржуваному судовому рішення мотивів відкладення підготовчого судового засідання з 06.02.2025 на 20.02.2025, клопотань та ухвал, що були оголошені в підготовчому засіданні 20.02.2025 за наслідками розгляду цих клопотань, Верховний Суд дійшов висновку, що таке порушення у цій справі не вплинуло на правильність прийнятого по суті судового рішення. Як убачається з матеріалів справи, всі клопотання сторін, а також ухвали суду першої інстанції, прийняті за результатами розгляду цих клопотань, містяться у протоколах судових засідань. Верховний Суд також зауважує, що відкладення підготовчого судового засідання/ розгляду справи є правом.
62. Слід також відзначити, що поновлення пропущеного процесуального строку для подання відзиву за наявності обґрунтованих причин, є правом господарського суду у відповідності до статті 119 ГПК України.
63. Аргументи скаржника щодо порушення судами норм процесуального права в контексті незастосування до відповідача наслідків відсутності кабінету в підсистемі Електронний суд в ЄСІКС, відмови судом першої інстанції у задоволенні клопотання позивача про визнання недостовірними докази з підстав, які не передбачені ГПК України, дослідження судом першої інстанції документу, який немає статусу в справі (а саме наявний у відповідача примірник оригіналу договору поставки газу вуглеводневого скріпленого №21/02/2024 від 21.02.2024), порушення судом апеляційної інстанції права позивача на судові дебати, зокрема, не визначення судом тривалості часу судових дебатів, невідображення судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові відповіді представника позивача на запитання суду та спаплюженого відображення ходу судового засідання, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень, та зводяться до необхідності переоцінки доказів та обставин, що відповідно до приписів статті 300 ГПК України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.
64. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
65. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
66. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
67. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
68. Верховний Суд у прийнятті цієї ухвали керується й принципом resjudicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від resjudicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
69. У справі ЄСПЛ «SundayTimes v. UnitedKingdom» Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін «передбачено законом» передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін «передбачено законом» передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.
70. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
71. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
72. Вислови «законний» та «згідно з процедурою, встановленою законом» зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі «Steelandothers v. TheUnitedKingdom»).
73. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Керуючись статтями 234, 235, 296, 300, 301 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Знаменівський масложиркомбінат» на рішення Господарського суду Харківської області від 01.05.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 28.07.2025 у справі №922/52/25 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Булгакова
Суддя Ю. Власов