25 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/13237/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранець О. М. - головуючий, Кондратова І. Д., Мамалуй О. О.,
за участю секретаря судового засідання Сініцина В. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Олтекс»
на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Тищенко О.В., Сибіги О.М., Гончарова С.А.
від 20.05.2025
у справі за позовом Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Олтекс»
про стягнення неустойки у загальному розмірі 1 599 975,00 грн,
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_1.,
від відповідача: не з'явилися.
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2024 року Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Олтекс" про стягнення неустойки у загальному розмірі 1 599 975,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано порушенням Товариством з обмеженою відповідальністю "Олтекс" строків виконання свого зобов'язання з постачання товару за договором №181/ВЗЗ-2022 від 10.05.2022.
Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій
10.05.2022 між Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Олтекс" (учасник) укладено Договір №181/ВЗЗ-2022 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого учасник зобов'язався поставити замовникові якісні товари, зазначені у специфікації, яка є невід'ємною частиною цього договору (Додаток №1), а замовник прийняти і оплатити такі товари.
Умовами договору також погоджено наступне:
- найменування, номенклатура, асортимент та кількість товару зазначена у Додатку №1 до цього договору. Код ДК 021:2015 - 18110000-3 - Формений одяг (п. 1.2.);
- ціна договору складає 12 799 800,00 грн, у тому числі ПДВ (п. 3.1.):
- розрахунки за товар, що поставляється, замовником проводяться шляхом оплати за фактично поставлену кількість товару (партію товару) з відстрочкою платежу до 30 календарних днів з дати прийняття товару на склад замовника, факт чого засвідчується підписами уповноважених на це осіб учасника та замовника на відповідній видатковій накладній (п. 4.1.);
- дата та місце поставки товару зазначається у письмовій заявці замовника, сканкопія якої надсилається замовником з його офіційної електронної пошти на електронну пошту учасника, вказану у розділі 13 цього договору. Учасник зобов'язаний засобами телефонного зв'язку підтвердити замовнику (його уповноваженій особі) отримання заявки. У заявці зазначається найменування товару, місце поставки товару, кількість товару та інша необхідна інформація для поставки товару (п. 5.1.);
- передача (приймання - здача) товару здійснюється в пункті відвантаження замовника за адресою: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 та інші міста згідно заявок замовника (п. 5.2.);
- право власності на товар переходить від учасника до замовника після прийняття товару на склад замовника, факт чого засвідчується підписами уповноважених на це осіб учасника та замовника на відповідній видатковій накладній (п. 5.6.);
- за порушення строку поставки товару, зазначеного у письмовій заявці замовника, учасник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% вартості товару, з яких допущено прострочення виконання за кожен день прострочення. За прострочення поставки понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вартості непоставленого товару. У випадку порушення строку поставки понад 30 календарних днів чи ненадання товарно-супровідних документів у термін, визначений у пункті 5.7 договору, замовник залишає за собою право на одностороннє розірвання цього договору (п. 7.3.);
- сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна, інша небезпечна подія) (п. 8.1.);
- сторона, що не може виконувати зобов'язання за цим договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 3 днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі (п.8.2.);
- доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є сертифікат, який видається Торгово-промисловою палатою України або регіональними торгово-промисловими палатами (п. 8.3.);
- строк виконання зобов'язань за цим договором відкладається на час, протягом якого діють обставини непереборної сили. Якщо обставини непереборної сили будуть діяти впродовж 1 місяця, то кожна із сторін може припинити дію даного договору в порядку, передбаченому чинним законодавством України (п. 8.4.);
- Договір набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє до завершення воєнного стану, але не довше ніж до 31.12.2022 (п. 10.1.);
- усі зміни і доповнення до Договору оформлюються додатковою угодою, яка підписується обома сторонами і має однакову юридичну силу (п. 11.3.);
- згідно з пунктом 11.5. дія договору припиняється у разі:
закінчення строку, на який він був укладений;
достроково за згодою сторін або за рішенням суду;
в односторонньому порядку згідно пунктів 5.7., 7.3. та 7.4. цього Договору;
з інших підстав, передбачених законодавством.
У специфікації (Додаток №1) сторонами було погоджено постачання відповідачем курток костюма утеплювача (технічні вимоги від 25.01.2019 №46) у кількості 10 000 штук вартістю 1 279,98 грн/шт. з ПДВ загальною вартістю 12 799 800,00 грн з ПДВ.
Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України було вручено Товариству з обмеженою відповідальністю "Олтекс" заявку №78/8/2-701 від 09.06.2022 на поставку у термін до 30.09.2022 курток костюма утеплювача у кількості 10 000 штук.
У подальшому, листом вих. №560 від 27.07.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "Олтекс" повідомило Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України про виникнення обставин, які знаходяться поза волею відповідача та які вплинули на строки виконання Договору. Відповідач вказав, що продукція в кількості 5 000 штук буде відвантажена до 30.10.2022, у кількості 5 000 штук - до 30.11.2022 та просив внести зміни до заявки в частині перенесення строку постачання продукції.
Листом вих. №1384 від 14.11.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "Олтекс" повідомило Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України, що ним було отримано тканину для виготовлення курток костюма утеплювача в кількості 4 000 штук, а решта тканини для виготовлення курток костюма утеплювача в кількості 6 000 штук відсутня і не буде поставлена відповідачу. З огляду на наведене Товариство з обмеженою відповідальністю "Олтекс" просило Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України внести зміни в Договір в частині зменшення обсягів продукції по договору до 4 000 штук.
Листом вих. №78/8/2-2183/2 від 16.11.2022 Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, пославшись на невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Олтекс" свого обов'язку з поставки продукції до 30.09.2022, повідомила відповідача про розірвання Договору в односторонньому порядку з 26.11.2022.
В подальшому Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України звернулася до Товариства з обмеженою відповідальністю "Олтекс" із претензією (лист вих. №78/8/2-2286 від 28.11.2022), в якій вимагала сплатити нараховану за період з 01.10.2022 по 26.11.2022 пеню у розмірі 703 989,00 грн та штраф у розмірі 895 986,00 грн.
Листом вих. №8 від 16.01.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю "Олтекс" направило Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України сертифікат №3200-22-1962 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), виданий Київською обласною (регіональною) торгово-промисловою палатою 27.12.2022.
Звертаючись з даним позовом до суду, Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України вказує, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Олтекс" було порушено строки виконання свого зобов'язання з постачання товару за Договором та заявкою №78/8/2-701 від 09.06.2022, у зв'язку з чим наявні правові підстави для стягнення з відповідача нарахованої за період з 01.10.2022 по 26.11.2022 пені у розмірі 703 989,00 грн та штрафу у розмірі 895 986,00 грн на підставі пункту 7.3. Договору.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції
Господарський суд міста Києва рішенням від 21.01.2025 у справі № 910/13237/24 позов задовольнив частково.
Присудив до стягнення з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 15 999,75 грн та судовий збір у розмірі 2 395,96 грн. В іншій частині в задоволенні позову відмовив.
Північний апеляційний господарський суд постановою від 20.05.2025 скасував рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2025 у справі №910/13237/24. Прийняв нове рішення, яким позов задовольнив повністю.
Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Олтекс" на користь Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України пеню у розмірі 703 989 грн та штраф у розмірі 895 986 грн, а також 23 999 грн 62 коп судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції та 28511 грн 55 коп судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.
Своє рішення суд апеляційної інстанції обґрунтував тим, що суд першої інстанції неправильно трактував умови договору, з огляду на що місцевий господарський суд дійшов необґрунтованих висновків щодо встановлення нових строків поставки товару на підставі листа відповідача № 560 від 27.07.2022. А отже, зобов'язання з поставки товару у кількості 10000 шт. мало бути виконане відповідачем у строк до 30.09.2025. Доводи відповідача про наявність підстав для зменшення неустойки також визнані непереконливими, оскільки на час укладення Договору широкомасштабна збройна агресія російської федерації тривала, що спростовує непередбачуваність таких обставин як об'єктивну причину прострочення. Відповідачем не доведено наявності і інших обставин, які б давали достатньо підстав для зменшення розміру неустойки, підстав для звільнення відповідача від оплати нарахованих позивачем сум пені немає.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справ
Товариство з обмеженою відповідальністю «Олтекс» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2025 у справі № 910/13237/24, у якій просило її скасувати, рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2025 залишити в силі.
Касаційна скарга подана з підстав передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а саме не врахував висновків щодо застосування:
- статті 617 ЦК України, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №910/7495/16; у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20; від 14 червня 2022 року в справі № 922/2394/21;
- статті 629 ЦК України, викладених у постанові Верховного Суду від 13.03.2024 у справі №686/16312/22;
- статей 617, 629 Цивільного кодексу України, викладених у постановах Верховного Суду від 06.06.2025 у справі №917/141/24, від 13.03.2024 у справі №686/16312/22;
- статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі №911/952/22, Верховного Суду від 29.04.2025 у справі №911/3065/23, від 08.04.2025 у справі №921/298/24.
А також вказав на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме ч. 1 ст. 74, 76, 77, ч. 2 ст. 86, ч.ч. 2, 4, 5 ст. 236 ГПК України що призвело до неповного дослідження доказів та неповного з'ясування обставин, які мають значення для справи.
Позивач у відзиві на касаційну скаргу просив в її задоволенні відмовити, постанову суду апеляційної інстанції залишити в силі.
Відповідачем 22.092025 через систему «Електронний Суд» на адресу Верховного Суду надіслано клопотання про відкладення розгляду справи №910/13237/24, яке обґрунтовано неможливістю участі його представника Басалаєва Д.В. у судовому засіданні 25.09.2025 о 10:45 год через хворобу (хірургічна операція).
Верховний Суд відхиляє клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, оскільки участь учасників справи у суді касаційної інстанції обов'язковою не визнавалася. Неможливість вказаного у клопотанні представника брати участь у судовому засіданні касаційної інстанції через хворобу, не позбавляла відповідача можливості за необхідності направити для участі у розгляді цієї справи іншого представника. Особливо зважаючи, що госпіталізація представника відповідача, як вказано в клопотанні, проведена 15.09.2025, тобто у відповідача було достатньо часу для вирішення цього питання. Отже наведені у клопотанні підстави для відкладення розгляду справи не є об'єктивними та обумовлені виключно внутрішньою організацією роботи у відповідача.
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції
Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, частиною другою статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Предметом касаційного оскарження є рішення суду апеляційної інстанції про стягнення з відповідача передбачених умовами договору пені та штрафу за порушення відповідачем виконання взятих на себе зобов'язань за договором.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ч.1 ст.610 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди (ч.1 ст.611 ЦК України).
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, стягнення з відповідача передбачених умовами договору пені та штрафу за невиконання взятих на себе зобов'язань за договором щодо повної та своєчасної поставки товару.
Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Олтекс" не виконало свого обов'язку з поставки товару ні у визначений Договором та заявкою термін, ні протягом дії договору.
Проте відповідач вказує, що неможливість виконання ним свого зобов'язання за Договором обумовлена настанням форс-мажорних обставин, які знаходились поза волею Товариства з обмеженою відповідальністю "Олтекс". На підтвердження настання для Товариства з обмеженою відповідальністю "Олтекс" форс-мажорних обставин відповідачем надано позивачу сертифікат №3200-22-1962 про форс мажорні обставини, виданий Київською обласною (регіональною) торгово-промисловою палатою 27.12.2022.
За доводами відповідача, у Товариства з обмеженою відповідальністю "Олтекс" наявні правовідносини з Компанією Polartek LLC (Андовер, США) на підставі Контракту поставки №05022020 від 05.02.2020, у зв'язку з чим відповідач направило Компанії замовлення №4 від 31.05.2022 (вхідний №1040148717 від 01.06.2022) на поставку 41 440 м полотна флісу 40000218427 MDWT DBL VLR SLD Polartek 200.
Компанією Polartek LLC було виставлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Олтекс" інвойс №300027436 від 02.06.2022 на суму 198 912,00 доларів США.
08.06.2022 Товариством з обмеженою відповідальністю "Олтекс" було здійснено попередню оплату за даний товар у розмірі 99 456,00 доларів США (50% від виставленого інвойсу), що підтверджується платіжним дорученням в іноземній валюті або банківських металах №94 від 08.06.2022.
Виробничі потужності Компанії Polartek LLC розташовані у Китайській Народній Республіці та відповідно поставка товару передбачалась із порту Шанхай, КНР, що прямо вказано у п. 2.1 Контракту поставки №05022020 від 05.02.2020.
Отже, за доводами Товариства з обмеженою відповідальністю "Олтекс", останнє вжило всіх необхідних заходів для належного виконання зобов'язань за Договором з поставки товару ще до визначення Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України терміну постачання у заявці №78/8/2-701 від 09.06.2022 та, зважаючи на встановлення позивачем строку поставки товару - 113 календарних днів, відповідач розумно міг розраховувати на своєчасне виконання своїх зобов'язань за Договором.
Однак листом від 27.07.2022 Компанія Polartek LLC повідомила Товариство з обмеженою відповідальністю "Олтекс" про те, що з 25.06.2022 на виробничій фабриці у Китаї було запроваджено неочікуваний локдаун через спалах гострої респіраторної хвороби COVID-19, та вказувало, що в змозі буде поставити замовлений за замовленням №4 від 31.05.2022 товар (полотно флісу) лише в другу декаду листопада 2022 року.
Згідно п. 8.1 Договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна, інша небезпечна подія).
Сторона, що не може виконувати зобов'язання за цим договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 3 днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі (п.8.2 Договору).
Товариство з обмеженою відповідальністю "Олтекс" повідомило Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України про настання для нього форс-мажорних обставин листом вих. №560 від 27.07.2022, тобто в той же день, коли саме про них довідалось із листа Компанія Polartek LLC від 27.07.2022, а також листом вих. №8 від 16.01.2023 направило позивачу сертифікат №3200-22-1962 про форс мажорні обставини, виданий Київською обласною (регіональною) торгово-промисловою палатою 27.12.2022.
Виходячи з цих обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що в силу дії форс-мажорних обставин для відповідача, строк виконання ним обов'язку з поставки товару позивачу відкладається на час, протягом якого діють обставини непереборної сили, а враховуючи, що позивачем не надано відповіді на лист позивача вих. №560 від 27.07.2022, зокрема із запереченнями щодо запропонованих відповідачем умов поставки, сторони акцептували нові терміни поставки товару двома рівними партіями по 5 000 штук після настання форс-мажорних обставин - до 30.10.2022 і до 30.11.2022.
Відтак Товариство з обмеженою відповідальністю "Олтекс" є таким, що прострочило виконання свого зобов'язання із поставки товару у кількості 5000 штук (вартістю 6 399 900,00 грн) з 31.10.2022.
Суд апеляційної інстанції не погодився з такими висновками суду першої інстанції.
Висновки суду апеляційної інстанції засновані на положеннях частини 1 статті 617 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, виходячи з аналізу яких апеляційний господарський суд дійшов висновку, що на особу, яка порушила зобов'язання, покладається обов'язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов'язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв'язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов'язань).
Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.
Отримання сертифікату Торгово-промислової палати (ТПП) України про форс-мажорні обставини не є безумовною підставою для звільнення сторони від виконання договірних зобов'язань.
Обставини, на які відповідач посилається у цій справі № 910/13237/24 як на обставини непереборної сили, фактично вже мали та/або могли мати місце на дату укладання договору (запровадження карантину), а тому суд вважає, що відповідач повинен був та міг оцінити власні потенційні ризики та наслідки, пов'язані з затримкою виконання зобов'язань за договором.
А тому, відповідачем не доведено наявності форс-мажорних обставин, і як наслідок підстав для невиконання ним зобов'язань в узгоджені у Договорі строки.
Відповідач у касаційній скарзі підставою касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції визначив пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України.
Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо наявності випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, для касаційного оскарження судових рішень, необхідно зазначити, що обов'язковою умовою у цьому разі є неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків суду касаційної інстанції в кожній конкретній справі.
У касаційній скарзі відповідач вказує, що судом апеляційної інстанції оскаржувана постанова прийнята без врахування висновків про застосування норми статті 617 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №910/7495/16; у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20; від 14 червня 2022 року в справі № 922/2394/21; статті 629 ЦК України - викладених у постанові Верховного Суду від 13.03.2024 у справі №686/16312/22; статей 617, 629 Цивільного кодексу України - викладених у постановах Верховного Суду від 06.06.2025 у справі №917/141/24, від 13.03.2024 у справі №686/16312/22; статті -233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі №911/952/22, постановах Верховного Суду від 29.04.2025 у справі №911/3065/23, від 08.04.2025 у справі №921/298/24.
Оцінюючи на предмет подібності правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях, у наведених відповідачем постановах та у справі № 910/13237/24, а також наявність висновку про застосування норми права на які вказує відповідач у касаційній скарзі, слід зазначити таке.
У постанові від 08.05.2018 у справі №910/7495/16 Велика Палата Верховного Суду у спорі про стягнення заборгованості з договором оренди та про виселення, вирішувала питання щодо застосування норми частини шостої статті 762 ЦК України при оцінці факту запровадження постановою Правління Національного банку України від 06 серпня 2014 року №466 «Про призупинення здійснення фінансових операцій» надзвичайного режиму роботи банківської системи та призупинення здійснення усіх видів фінансових операцій у населених пунктах, які не контролюються українською владою, в якості обставин неможливості використання орендарем орендованого у такому населеному пункті майна.
Виснувала, що обставини, зазначені у нормі частини шостої статті 762 ЦК України, повністю не охоплюються поняттям форс-мажорних обставин, адже на відміну від останніх, ознаками яких є їх об'єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність, перші можуть бути спричинені, зокрема, й безпосередньо вольовою дією орендодавця, тобто обставини згідно з частиною шостою статті 762 ЦК України можуть включати обставини непереборної сили та випадку, втім не обмежуються ними. Відповідач, заперечуючи позовні вимоги, не посилається на форс-мажорні обставини в якості підстави звільнення від виконання зобов'язання, що спростовує доводи касаційної скарги про неоднакове застосування судами касаційної інстанції положень частини першої статті 617 ЦК України, статті 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».
Висновків про застосування статті 617 ЦК України у подібних до справи №910/13237/24 правовідносинах наведена скаржником постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №910/7495/16 не містить.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20 вирішувався спір за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Медична компанія "Ірис" до Фізичної особи-підприємця Ракути Сергія Миколайовича про розірвання договору оренди. У цій справі вирішувалося питання чи свідчать обставини, встановлені судами, про наявність форс-мажору та чи може форс-мажор бути самостійною підставою для розірвання Договору. Верховний Суд зазначив, що одне лише передбачене законом віднесення введеного карантину до форс-мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що конкретний обмежувальний захід, запроваджений в рамках карантину (надзвичайного стану, надзвичайної ситуації тощо), унеможливлює виконання конкретного договору. Існування обставин форс-мажору щодо порушення/невиконання зобов'язань, які виникли внаслідок укладення договору оренди між резидентами України, може доводитися будь-якими доказами. довідка Торгово-промислової палати не є єдиним доказом існування форс-мажорних обставин. Скаржником не надано й будь-яких інших доказів настання неможливості виконання ним своїх зобов'язань за Договором. Приміщення знаходилося в користуванні скаржника, в нього була можливість сплачувати орендні платежі за Договором, а відсутність у скаржника коштів на оплату оренди не є підставою для звільнення від відповідальності в розумінні ч.2 ст.617 ЦК України та ч.2 ст. 218 ГК України.
Тобто висновки Верховного Суду щодо застосування положень частини 2 статті 617 ЦК України у справі №912/3323/20 формувалися відповідно до встановлених у цій справі фактичних обставин, які свідчать про неподібність правовідносин у наведеній скаржником справі та справі, що розглядається №910/13237/24.
Так само і у постанові Верховного Суду від 14 червня 2022 року в справі № 922/2394/21 висновки щодо застосування положень статті 617 ЦК України при вирішенні спору, формувалися виходячи з фактичних обставин, встановлених у цій справі. У справі № 922/2394/21 Верховний Суд, вирішуючи спір про стягнення збитків, штрафу та пені внаслідок неналежного виконання договору поставки, зазначив про те, що статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Так, форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.
Наведена скаржником в обґрунтування доводів касаційної скарги витримка з постанови від 14 червня 2022 року в справі № 922/2394/21 не є висновком Верховного Суду щодо застосування норми статті 617 ЦК України у подібних для справи № 910/13237/24 правовідносинах, оскільки правовідносини у цих справах є різними за змістовим критерієм, фактичні обставини та надані на їх підтвердження докази є різними.
Також скаржником наведено витримку з постанови Верховного Суду від 13.03.2024 у справі №686/16312/22, відповідно до якої: «Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов'язків (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року в справі № 465/5980/17 (провадження № 61-1178св20)).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження №61-30435сво18))».
Однак наведене скаржником тлумачення є загальним щодо розуміння договору та його ролі в регулюванні відносин сторін та не є висновком Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних до справи №910/13237/24 правовідносинах.
У справі №686/16312/22 позивач просив зобов'язати АТ «ДПЗКУ» повернути йому прийняте на зберігання зерно - насіння соняшника. Відносини між сторонами виникли на підставі договору складського зберігання зерна. Суди встановили, що внаслідок збройної агресії російської федерації проти України «Кальчицький елеватор» АТ «ДПЗКУ», який розташований за адресою: вул.Елеваторна, 1, с. Кальчик, Маріупольський район, Донецька область, окупований російськими військами, у зв'язку із чим у АТ «ДПЗКУ» виникли надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлювали виконання зобов'язання, передбаченого умовами договору складського зберігання зерна від 21 вересня 2021 року. У цій справі суди встановили, що форс-мажорні обставини існують щодо обов'язку (зобов'язання) АТ «ДПЗКУ» повернути позивачеві зерно у стані, передбаченому договором від 21 вересня 2021 року №22-ЗБ/ПЗ/2021 і з урахуванням умов договору, строк виконання обов'язку щодо повернення зерна не настав унаслідок існування форс-мажорних обставин.
Натомість у справі № 910/13237/24 рішення суду апеляційної інстанції обґрунтовано тим, що відповідачем не доведено наявності форс-мажорних обставин, і як наслідок підстав для невиконання ним зобов'язань в узгоджені у Договорі строки. Наявність форс-мажорних обставин відповідачем обґрунтовується невиконанням його контрагентом Компанією Polartek LLC своїх зобов'язань щодо поставки тканини, через запровадження на фабриці локдауну через спалах гострої респіраторної хвороби COVID-19. Суд апеляційної інстанції виходячи з оцінки наданих сторонами доказів дійшов висновку про те, що обставини, на які відповідач посилається як на обставини непереборної сили, фактично вже мали та/або могли мати місце на дату укладання договору (запровадження карантину), а тому суд вважає, що відповідач повинен був та міг оцінити власні потенційні ризики та наслідки, пов'язані з затримкою виконання зобов'язань за договором.
Тобто фактичні обставини у справах №686/16312/22 та № 910/13237/24 є різними, а тому відсутні підстави вважати про неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми статті 629 ЦК України, викладеного у постанові Верховного Суду від 13.03.2024 у справі №686/16312/22.
Також скаржник у касаційній скарзі вказує на застосування судом апеляційної інстанції вимог статей 617, 629 Цивільного кодексу України без врахування викладених у постановах Верховного Суду від 06.06.2025 у справі №917/141/24, від 13.03.2024 у справі №686/16312/22.
У справі №917/141/24 заступник керівника Полтавської обласної прокуратури звернувся до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Виконавчого комітету Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Комбінат виробничих підприємств" про заборгованості за договором про пайову участь (внесок) замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області.
У цій справі на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду винесено питання співвідношення інститутів розстрочення (відстрочення) виконання судового рішення (ст. 331 ГПК України) та мирової угоди (ст. 192 ГПК України) в розрізі можливості мировою угодою встановити строк виконання зобов'язання більший, аніж річний строк розстрочення (відстрочення) виконання судового рішення, встановлений частиною п'ятою ст. 331 ГПК України. За наслідками розгляду цього питання Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду прийняв постанову від 06.06.2025.
У пунктах 51-53 цієї постанови зазначено: «Затверджуючи мирову угоду, суд не має давати визначення обставинам непереборної сили та наводити перелік доказової базу у випадку їх ймовірного настання. При цьому, звільнення від відповідальності особи, яка порушила зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили відповідає положенням ст. 617 Цивільного кодексу України, отже така умова мирової угоди не суперечить закону.
З цього приводу об'єднана палата вважає за необхідне зазначити, що в постанові Верховного Суду від 13.03.2024 у справі № 686/16312/22 Суд вказав, що за своєю сутністю цивільно-правова відповідальність означає виникнення у особи обов'язку майнового характеру, якого не було до вчинення правопорушення. У статті 617 ЦК України містяться підстави звільнення (випадок, непереборна сила) саме від відповідальності за порушення зобов'язання, а не за виконання договірного зобов'язання. Тому стаття 617 ЦК України не може бути застосована як підстава, що виключає виконання договірного зобов'язання (див. Постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2018 року в справі № 757/58385/16-ц (провадження № 61-17601свп18))».
У справі № 686/16312/22 Касаційний цивільний суд також виснував, що за допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати, зокрема: застосування конструкції форс-мажору в своїх відносинах (на які випадки поширюється форс-мажор, які правові наслідки існування форс-мажору (наприклад, право на зміну чи розірвання договору); чим підтверджується форс-мажор; чи впливає існування форс-мажору на виконання цивільно-правового зобов'язання, яке виникло на підставі такого договору; як позначається існування форс-мажору на строках виконання цивільно-правового зобов'язання, яке виникло на підставі договору».
Правовідносини у наведених скаржником справах №917/141/24 та № 686/16312/22 не є подібними до справи № 910/13237/24. А загальні висновки щодо того, що врегулювати питання форс-мажору сторони можуть самостійно у договорі, не свідчить про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права та неврахування цих висновків. Суд апеляційної інстанції при ухваленні оскарженої постанови виходив з оцінки наданих сторонами доказів та встановлених у справі фактичних обставин, у той час як доводи скаржника зводяться до необхідності їх переоцінки, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, встановлених статтею 300 ГПК України.
Також у касаційній скарзі відповідач вказує на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України, та що висновки суду апеляційної інстанції суперечать висновкам викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі №911/952/22, постановах Верховного Суду від 29.04.2025 у справі №911/3065/23, від 08.04.2025 у справі №921/298/24.
Доводи касаційної скарги відповідача зводяться до того, що суд апеляційної інстанції взагалі проігнорував положення ст. 233 Господарського кодексу України та ст.551 Цивільного кодексу України. Зокрема не врахував, що порушення зобов'язання з боку ТОВ "ОЛТЕКС" не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Відомості про наявність заподіяних збитків учасникам господарських відносин взагалі відсутні. Суд апеляційної інстанції проігнорував обставини виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; наявність збитків учасників господарських відносин, не врахувавши висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, чим порушив норми процесуального права ч. 1 ст. 74, 76, 77, ч. 2 ст. 86, ч.ч. 2, 4, 5 ст. 236 ГПК України та не правильно застосував норми матеріального права ст. 233 Господарського кодексу України та ст. 551 Цивільного кодексу України та ухвалив незаконне рішення.
У постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22 зазначено: « 159. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій. Аналіз висновків Верховного Суду стосовно підстав для зменшення розміру пені, зокрема у справах, на які послався позивач (постанови Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, від 21 січня 2021 року у справі № 927/704/19, від 23 березня 2023 року у справі № 921/580/19, від 15 лютого 2023 року у справі № 920/437/22), свідчить, що з них не можна виокремити умови їх застосування окремо від специфічних обставин тих справ і застосувати у цій справі.
160. Тобто наведені справи, на які посилається скаржник, демонструють очевидну різноманітність обставин (підстав та чинників), які бралися судами до уваги і були враховані Верховним Судом під час прийняття постанов за наслідками перегляду оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій щодо застосування частини третьої статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України та які не корелюються з обставинами, встановленими судами у справі, яка розглядається».
Постанови Верховного Суду від 29.04.2025 у справі №911/3065/23, від 08.04.2025 у справі №921/298/24, не містять інших висновків, ніж ті які викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі №911/952/22.
Отже, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, саме господарський суд, оцінює надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, та на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, з наявністю яких пов'язується можливість зменшити розмір неустойки. Суд апеляційної інстанції знайшов непереконливими доводи відповідача про наявність підстав для зменшення неустойки, оскільки на час укладення Договору широкомасштабна збройна агресія російської федерації тривала, що спростовує непередбачуваність таких обставин як об'єктивну причину прострочення. Відповідачем не доведено наявності і інших обставин, які б давали достатньо підстав для зменшення розміру неустойки. Наведені скаржником доводи спрямовані на переоцінку цих висновків суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для зменшення розміру неустойки, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду, у той час як його доводи про неврахування висновків Верховного Суду свого підтвердження не знайшли через неподібність правовідносин у наведених скаржником справах та справі № 910/13237/24.
З огляду на викладене, суд відхиляє доводи скаржника про те, що суд апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваної постанови не врахував правові висновки викладені у наведених скаржником у касаційній скарзі постановах Верховного Суду.
Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
У кожній із наведених скаржником справ судами здійснювалася оцінка та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу та встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, після чого вирішувалося питання про застосування норми права.
У той час, як доводи касаційної скарги позивача зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції щодо фактичної оцінки обставин, встановлених у справі, які покладені в основу судових рішень, тобто, наведені у касаційній скарзі доводи, спрямовані на переоцінку доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
Щодо доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження з підстави, передбаченої пунктом 4 абзацу 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: суд не дослідив зібрані у справі докази, то вони не мають значення, з огляду на необґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 цього Кодексу.
За таких обставин, перевіривши застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги та про відсутність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції.
Висновки Верховного Суду
За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена із додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для її зміни чи скасування з підстав, викладених у касаційній скарзі немає.
Судові витрати
З огляду на те, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись статями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Олтекс» залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2025 у справі № 910/13237/24 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. Баранець
Судді І. Кондратова
О. Мамалуй