вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"29" вересня 2025 р. м. Київ Справа № 911/2343/25
Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В., дослідивши в спрощеному позовному провадженні матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕБО»
до фізичної особи-підприємця Мачуського Івана Володимировича
про стягнення 130 580, 32 грн
Без виклику учасників справи;
Товариство з обмеженою відповідальністю «СЕБО» звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Мачуського Івана Володимировича про стягнення 130 580, 32 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки товару № 15/08/2024В від 15.08.2024 в частині поставки відповідачем оплаченого товару у визначений договором та специфікацією № 1 строк. У зв'язку із чим позивачем подано зазначену позовну заяву до відповідача про стягнення 87 000, 00 грн попередньої оплати, 36 540, 00 грн пені, 5 624, 48 грн інфляційних витрат та 1 415, 84 грн 3 % річних.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 28.07.2025 було відкрито провадження у справі № 911/2343/25. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні ч. 5 ст. 12 ГПК України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
Частиною 5 ст. 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 11 ст. 242 ГПК України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 28.07.2025 була доставлена ФОП Мачуському І.В. до його електронного кабінету 29.07.2025 о 17:46, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Отже, враховуючи положення п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК та те, що ухвала суду про відкриття провадження у справі була доставлена до електронного кабінету відповідача пізніше 17 години, днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі є 30.07.2025.
Також, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 28.07.2025 була направлена відповідачу на його адресу місцезнаходження, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: вул. Горіхова, буд. 9, с. Гора, Бориспільський р., Київська обл., 08324.
З урахуванням зазначеного вище, Господарський суд Київської області зазначає, що судом було вжито усіх належних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи судом, у зв'язку із чим суд дійшов висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву.
У даному випадку судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному вебпорталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Враховуючи наведене, суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 28.07.2025 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Відповідно до ч. 7 ст. 252 ГПК України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
У строк, встановлений ч. 7 ст. 252 ГПК України, клопотань від сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не надходило.
Згідно з ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 ГПК України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області
15.08.2024 між фізичною особою-підприємцем Мачуським Іваном Володимировичем (далі - постачальник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СЕБО» (далі - замовник, позивач) укладено договір поставки товару № 15/08/2024В (далі - договір), за змістом п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених даним договором постачальник зобов'язується поставити й передати у власність, визначений даним договором товар, а замовник прийняти його та своєчасно оплатити його вартість.
Відповідно до пп. 1.2, 1.3 договору, під терміном товар сторони розуміють: електронне та електричне обладнання, комплектуючі та зарядні пристрої, елементи живлення, акумуляторні батареї, батарейки тощо. Характеристики, кількість, номенклатура, ціна й загальна вартість товару, по поставляється по даному договору, зазначається сторонами в специфікації до договору, що є невід'ємною його частиною.
Товар поставляється постачальником замовнику партіями, на кожну партію товару постачальник виписує рахунок-фактуру згідно специфікації до договору та видаткову накладну (п. 1.4 договору).
Відповідно до п. 2.1 договору, замовник за свій рахунок здійснює доставку товару від постачальника за адресою узгоджену сторонами в специфікації до договору.
Право власності на товар, переходить від постачальника до замовника з моменту отримання його замовником або уповноваженої ним особою та оформленням (підписання) сторонами видаткової накладної (п. 2.2 договору).
За змістом пп. 2.3, 2.4 договору, порядок і строки поставки узгоджуються сторонами у специфікації. Загальний обсяг і вартість товару, що поставляється по даному договору, складається із загальної вартості товару поставленого протягом строку дії даного договору.
Згідно з п. 3.1 договору, умови оплати: замовних вносить передплату за товар у розмірі 100 % вартості, відповідно до окремо виставленого рахунку, на розрахунковий рахунок постачальника протягом 7-ми робочих днів після підписання договору поставки сторонами, залишок по замовленню в день поставки.
Пунктами 3.4, 3.5 договору визначено, що вартість товару, узгоджена й затверджена сторонами у відповідному додатку (специфікації) до договору, є фіксованою й незмінною протягом усього строку його дії. Замовник сплачує, а постачальник в свою чергу зобов'язується поставити замовнику товар належної якості протягом терміну вказаному у специфікації до договору, та направити супровідну документацію та видаткову накладну. Замовник замовляє партію товару згідно специфікації договору.
Відповідно до п. 7.3 договору, при порушенні строків поставки товару постачальник сплачує покупцеві неустойку у вигляді пені, у розмірі 0,5 % від вартості недопоставленого вчасно товару, за кожний день прострочення.
Згідно з п. 9.4 договору, договір набуває чинності з домету підписання його сторонами й діє до 31.12.2024, але у будь якому випадку до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.
15.08.2024 між сторонами складено та підписано специфікацію № 1 до договору № 15/08/2024В, пунктом 1 якої сторони затвердили характеристики, кількість, номенклатуру й загальну вартість партії товару, що поставляється, а саме: товар - АКБ АЕ5 6,8 kWh в кількості 1 шт., ціна за одиницю 87 000,00 грн без ПДВ, на суму 87 000, 00 грн.
Відповідно до п. 2 специфікації № 1, покупець оплачує товар в наступному порядку: 100 % попередня оплата протягом семи днів з дня підписання сторонами договору та отримання рахунку, залишок в день отримання товару.
За змістом пп. 3, 4 специфікації № 1, максимальний строк поставки товару: не пізніше 16 календарних днів з дня оплати рахунку. Місце поставки: м. Київ, вул. Вербицького, 22/1, нежитлове приміщення, офіс ТОВ «СЕБО».
Договір та специфікація № 1 підписані уповноваженими представниками сторін.
15.08.2024 постачальник виставив замовнику рахунок на оплату товару - АКБ АЕ5 6,8 kWh в кількості 1 шт., № 80 від 15.08.2024 на суму 87 000, 00 грн (копія рахунку наявна в матеріалах справи).
16.08.2024 замовник, на виконання умов договору та специфікації № 1 до нього, здійснив передоплату за товар у розмірі 100 % вартості відповідно до виставленого постачальником рахунку № 80 від 15.08.2024 на суму 87 000, 00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи платіжною інструкцією № 162 від 16.08.2024 на суму 87 000, 00 грн із призначенням платежу: «передоплата за АКБ АЕ5 6,5 kWh. Рахунок на оплату № 80 від 15 серпня 2024 р. № 15/08/2024В від 15 серпня 2024 року. Без ПДВ».
Як зазначив позивач, виходячи з умов договору та пункту 3 специфікації № 1 від 15.08.2024, поставка товару мала бути здійснена у строк до 01.09.2024 включно (протягом 16 календарних днів з дня оплати рахунку). Проте, за ствердженням позивача, відповідач зобов'язання за договором та специфікацією № 1 до нього не виконав належним чином, не поставив товар у визначений договором та специфікацією № 1 строк та станом на день звернення із даним позовом товар позивачу так і не був поставлений.
25.11.2025 позивач, з метою досудового врегулювання спору, направив на адресу відповідача лист-вимогу № 1 від 25.11.2025, якою просив відповідача протягом 7 календарних днів з дати отримання даної претензії повернути кошти за непоставлений товар у розмірі 87 000, 00 грн на підставі ст. 525, 526, ч. 2 ст. 693 ЦК України.
На підтвердження направлення вказаного листа позивач долучив до матеріалів справи опис вкладення до цінного листа за № 0214000039497 та поштову накладну до вказаного поштового відправлення.
Однак, як зазначив позивач, вказана вимога була повністю проігнорована відповідачем, кошти у розмірі 87 000, 00 грн залишаються не повернутими, відповіді на претензію не надійшло.
З урахуванням зазначеного вище, позивач звернувся до суду із даним позовом про стягнення з відповідача 87 000, 00 грн попередньої оплати, 36 540,00 грн пені за прострочення строків доставки товару, а також 5 624, 48 грн інфляційних витрат та 1 415, 84 грн 3 % річних за порушення строків повернення передоплати.
З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір поставки товару № 15/08/2024В від 15.08.2024 та специфікацію № 1 до нього як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до приписів статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
За змістом статей 526, 527 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Відповідно до ст. 712 ЦК України,за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України,за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
За приписами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
За приписами ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно ч. 1 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Згідно з п. 3.1 договору, умови оплати: замовних вносить передплату за товар у розмірі 100 % вартості, відповідно до окремо виставленого рахунку, на розрахунковий рахунок постачальника протягом 7-ми робочих днів після підписання договору поставки сторонами, залишок по замовленню в день поставки.
Також, пунктом 2 специфікації № 1 визначено, що покупець оплачує товар в наступному порядку: 100 % попередня оплата протягом семи днів з дня підписання сторонами договору та отримання рахунку, залишок в день отримання товару.
Суд встановив вище, що 15.08.2024 відповідач виставив позивачу рахунок на оплату товару - АКБ АЕ5 6,8 kWh в кількості 1 шт., № 80 від 15.08.2024 на суму 87 000, 00 грн.
16.08.2024 позивач, на виконання умов договору та специфікації № 1 до нього, здійснив передоплату за товар у розмірі 100 % вартості відповідно до виставленого постачальником рахунку № 80 від 15.08.2024 на суму 87 000, 00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи платіжною інструкцією № 162 від 16.08.2024 на суму 87 000, 00 грн із призначенням платежу: «передоплата за АКБ АЕ5 6,5 kWh. Рахунок на оплату № 80 від 15 серпня 2024 р. № 15/08/2024В від 15 серпня 2024 року. Без ПДВ».
Отже, позивачем виконані зобов'язання за договором належним чином.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 зазначено, що попередня оплата - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар, який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані.
За змістом ст. 662 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Згідно з ст. 663, ч. 1 ст. 664 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
За приписами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до пп. 1.4, 2.1 договору, товар поставляється постачальником замовнику партіями, на кожну партію товару постачальник виписує рахунок-фактуру згідно специфікації до договору та видаткову накладну. Замовник за свій рахунок здійснює доставку товару від постачальника за адресою узгоджену сторонами в специфікації до договору.
Право власності на товар, переходить від постачальника до замовника з моменту отримання його замовником або уповноваженої ним особою та оформленням (підписання) сторонами видаткової накладної (п. 2.2 договору).
За змістом пп. 2.3, 2.4 договору, порядок і строки поставки узгоджуються сторонами у специфікації. Загальний обсяг і вартість товару, що поставляється по даному договору, складається із загальної вартості товару поставленого протягом строку дії даного договору.
Пунктами 3, 4 специфікації № 1 визначено, що максимальний строк поставки товару: не пізніше 16 календарних днів з дня оплати рахунку. Місце поставки: м. Київ, вул. Вербицького, 22/1, нежитлове приміщення, офіс ТОВ «СЕБО».
За приписами ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
При цьому, визначаючи кінцевий строк поставки товару, необхідно враховувати приписи ч. 5 ст. 254 ЦК України, за змістом якої якщо останній день строку припадає на вихідний день, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Отже, враховуючи наведені вище приписи законодавства, умови договору, п. 3 специфікації № 1, день оплати рахунку (16.08.2024), а також оскільки перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок, відповідач був зобов'язаний поставити позивачу оплачений товар у місце поставки товару, визначене в п. 4 специфікації № 1, у період з 17.08.2024 до 02.09.2024 включно з урахуванням того, що 16-й календарний день припадав на 01.09.2024 (неділю), а тому днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
З урахуванням зазначеного вище, суд встановив, що строк поставки відповідачем оплаченого товару є таким, що настав 02.09.2024.
Проте, з матеріалів справи вбачається, що постачальник, всупереч умовам договору та специфікації № 1 до нього, не здійснив поставку на користь позивача оплаченого товару у строк до 02.09.2024, як то визначено специфікацією № 1 до договору.
Доказів оформлення (підписання) сторонами видаткової накладної за наслідками поставки обумовленого товару на суму 87 000, 00 грн матеріали справи не містять та сторонами до суду не надано.
Станом на дату розгляду даної справи в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази поставки відповідачем на користь позивача оплаченого товару на суму 87 000, 00 грн. Протилежного суду не доведено, доказів поставки товару до суду не надано.
Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 610, 612 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 665 ЦК України, у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.
Частиною 2 ст. 693 ЦК України, передбачено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. При цьому, попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем.
Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов'язання, внаслідок якої припиняється зобов'язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове зобов'язання повернути кошти.
Суд бере до уваги позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17, відповідно до якої у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила.
У постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17 зроблено висновок щодо застосування ст. 693 ЦК України, зазначивши, що зі змісту частин 1, 2 ст. 693 ЦК України вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Суд встановив вище, що 25.11.2025 позивач, з метою досудового врегулювання спору, направив на адресу відповідача лист-вимогу № 1 від 25.11.2025, якою просив відповідача протягом 7 календарних днів з дати отримання даної претензії повернути кошти за непоставлений товар у розмірі 87 000, 00 грн на підставі ст. 525, 526, ч. 2 ст. 693 ЦК України.
Отже, позивач скористався своїм правом на повернення суми попередньої оплати, передбаченим ч. 2 ст. 693 ЦК України.
Суд звертає увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19 від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 27.02.2023 у справі № 909/548/16 (909/947/20).
Однак, як вбачається з матеріалів справи, вимогу позивача відповідач залишив без відповіді та задоволення, грошові кошти у розмірі 87 000, 00 грн у визначений вимогою строк не повернув.
З урахуванням зазначеного, у відповідача, як продавця, виникло зобов'язання повернути позивачу як покупцю, суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, ч. 2 ст. 530 ЦК України.
Проте, станом на дату розгляду даної справи в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази повернення відповідачем позивачу грошових коштів в сумі 87 000, 00 грн, сплачених останнім в якості передоплати за товар відповідно до рахунку відповідача № 80 від 15.08.2024. Протилежного суду не доведено. Доказів повернення передоплати до суду не надано, як і не надано доказів поставки обумовленого товару на зазначену суму.
Частинами 1, 3 ст. 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги зазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми попередньої оплати нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю в сумі 87 000, 00 грн.
Відповідно до ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.
Згідно з ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до п. 7.3 договору, при порушенні строків поставки товару постачальник сплачує покупцеві неустойку у вигляді пені, у розмірі 0,5 % від вартості недопоставленого вчасно товару, за кожний день прострочення.
У зв'язку із невиконанням відповідачем зобов'язання за договором в частині поставки оплаченого товару у погоджений сторонами строк, позивачем на підставі п. 7.3 договору нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню в розмірі 36 540, 00 грн від вартості непоставленого товару за період прострочення з 02.09.2024 до 24.11.2024 (тобто до дати, що передувала дню направлення відповідачу листа-вимоги № 1 від 25.11.2024 про повернення передоплати).
Наразі суд зазначає, що позивачем невірно визначено період прострочення строку поставки товару, а саме його початок, оскільки, як було встановлено судом вище, відповідач був зобов'язаний поставити позивачу оплачений товар у місце поставки товару, визначене в п. 4 специфікації № 1, у строк до 02.09.2024 включно з урахуванням того, що 16-й календарний день припадав на 01.09.2024 (неділю), а тому днем закінчення строку є перший за ним робочий день. Отже, прострочення строку поставки товару почалось з 03.09.2024.
Суд, здійснивши перерахунок пені за порушення строку поставки товару, з урахуванням умов договору та специфікації № 1 до нього, враховуючи встановлену судом дату прострочення поставки товару, в межах розрахунку позивача, дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені підлягають задоволенню частково в сумі 36 105, 00 грн.
Щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних за прострочення строку повернення передоплати, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не установлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Такі висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.
Тобто правовідношення, в якому у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, є грошовим зобов'язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі ч. 2 с. 625 цього Кодексу.
Стаття 625 ЦК України застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язання. Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі ч. 2 ст. 693 ЦК України.
З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія положень частини другої статі 625 ЦК України.
При цьому, суд зазначає, що відповідач прострочив своє грошове зобов'язання з повернення суми попередньої оплати у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки, та яку позивач зажадав повернути на підставі ч. 2 ст. 693 ЦК України.
Вказане зобов'язання, відповідно до положень ч. 1 ст. 530 ЦК України, фактично виникло у відповідача у зв'язку із закінченням обумовленого сторонами строку поставки, який виходячи із суті зобов'язання сторін є тим строком, після настання якого постачальник (продавець) усвідомлював протиправний характер неповернення грошових коштів. Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19.
Крім того, Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 роз'яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: - час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; - час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.
За прострочення строку повернення передоплати позивач на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахував та заявив до стягнення з відповідача 5 624, 48 грн інфляційних витрат розраховані на суму неповернутої передоплати за період з січня 2025 року до червня 2025 року та 1 415, 84 грн 3 % річних, розраховані на суму неповернутої передоплати за період прострочення з 01.01.2025 до 17.07.2025.
При цьому, позивач зазначив, що розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних здійснено починаючи з 01.01.2025 з урахуванням перебігу поштового відправлення та строку, наданого позивачем для повернення попередньої оплати згідно листа-претензії.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних, в межах розрахунку позивача, суд приходить до висновку, що розрахунок позивача є обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позові вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних підлягають задоволенню повністю у заявлених позивачем сумах.
Суд наголошує на тому, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, однак відповідач заявлені до стягнення суми не спростував, розрахунок пені, інфляційних втрат та 3 % річних не оспорив, контррозрахунку до суду не подав.
Слід зазначити, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3 028, 00 грн (2 422, 40 грн з урахуванням коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору).
Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 2 414, 33 грн пропорційно задоволеним позовним вимогам з урахуванням застосованого коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору при поданні до суду позовної заяви в електронній формі відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Мачуського Івана Володимировича (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕБО» (місцезнаходження: вул. Крушельницької Соломії, буд. 15, кв. 78, м. Київ, 02140; код ЄДРПОУ 43837397) 87 000, 00 грн попередньої оплати, 36 105, 00 грн пені, 5 624, 48 грн інфляційних витрат, 1 415, 84 грн 3 % річних та 2 414, 33 грн судового збору.
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено та підписано 29.09.2025.
Суддя Л.В. Сокуренко