вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"29" вересня 2025 р. м. Київ Справа № 911/1644/25
Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В., дослідивши в спрощеному позовному провадженні матеріали справи
За позовом фізичної особи-підприємця Сотнікової Олени Петрівни
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго-промислова група «Югенергопромтранс»
про стягнення 92 113, 67 грн
Без виклику учасників справи;
Фізична особа-підприємець Сотнікова Олена Петрівна звернулась до Господарського суду Київської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго-промислова група «Югенергопромтранс» про стягнення 92 113, 67 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору постачання № 01/08-24 від 01.08.2024, в частині оплати за поставлений товар. У зв'язку із чим позивачем подано зазначену позовну заяву до відповідача про стягнення 74 880, 00 грн основного боргу, 10 753, 99 грн пені, 5 316, 48 грн інфляційних втрат, 1 163, 20 грн процентів за користування чужими грошовими коштами.
Ухвалою Господарського суду Київської області у справі № 911/1644/25 від 02.06.2025 позовну заяву ФОП Сотнікової О.П. залишено без руху.
16.06.2025 від позивача надішли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 02.06.2025.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.06.2025 було відкрито провадження у справі № 911/1644/25. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні ч. 5 ст. 12 ГПК України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
Частиною 5 ст. 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 11 ст. 242 ГПК України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 25.06.2025 була доставлена ТОВ «Енерго-промислова група «Югенергопромтранс» до його електронного кабінету 26.06.2025 о 18:10, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Отже, враховуючи положення п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК та те, що ухвала суду про відкриття провадження у справі була доставлена до електронного кабінету відповідача пізніше 17 години, днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі є 27.06.2025.
17.07.2025 до суду через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заявив, що станом на 16.07.2025 основна заборгованість ТОВ «Енерго-промислова група «Югенергопромтранс» перед ФОП Сотніковою О.П. в сумі 74 880, 00 грн відсутня, на підтвердження чого долучив до відзиву на позовну заяву копії платіжних інструкції № 1451 від 09.06.2025 на суму 25 000, 00 грн, № 1646 від 30.06.2025 на суму 24 880, 00 грн, № 1747 від 10.07.2025 на суму 15 000, 00 грн, № 1790 від 15.07.2025 на суму 10 000, 00 грн. У відзиві на позовну заяву відповідач підтвердив, що 01.08.2024 між сторонами укладено договір поставки № 1/08-24, відповідно до умов якого позивач зобов'язався поставити на користь відповідача деревну тріску, а останній зобов'язався прийняти товар та здійснити за нього оплату, а також підтвердив, що станом 16.07.2025 позивач згідно умов договору поставив на користь відповідача деревну товар на загальну суму 74 880, 00 грн відповідно до видаткових накладних № 017 від 08.08.2024 на суму 24 960, 00 грн, № 018 від 09.08.2024 на суму 24 960, 00 грн, № 019 від 13.08.2024 на суму 24 960, 00 грн та товарно-транспортних накладних, який був оплачений відповідно до зазначених платіжних інструкцій. Таким чином, за доводами відповідача, розрахунки по договору поставки № 1/08-24 від 01.08.2024 на даний час проведено в повному обсязі, заборгованість станом на 16.07.2025 відсутня, у зв'язку із чим підстав для стягнення з основної заборгованості у розмірі 74 880, 00 грн немає. Щодо стягнення пені за прострочення виконання зобов'язання по договору поставки № 1/08-24 від 01.08.2024 відповідач зазначив, що пеня за прострочення виконання зобов'язання в сумі 10 753, 99 грн не підлягає стягненню з відповідача з огляду на положення Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-IX від 15.03.2022, яким було внесено зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України та доповнено його пунктом 18. Щодо стягнення 3 % відсотків річних та інфляційних втрат по договору поставки № 1/08-24 від 01.08.2024 відповідач, виходячи з положень ст. 625 ЦК України, не заперечив проти стягнення трьох відсотків річних в сумі 1 163, 20 грн та інфляційних втрат в сумі 5 316, 48 грн відповідно до положень ст. 625 ЦК України. З урахуванням зазначеного вище, відповідач просив суд у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 74 880, 00 грн основного бору та 10 753, 99 грн пені за прострочення виконання зобов'язання відмовити, прийняти рішення про стягнення з відповідача на користь позивача 1 163, 20 грн 3 % річних та 5 316, 48 грн інфляційних втрат та стягнути з відповідача сплачений позивачем судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Оскільки відзив поданий уповноваженою особою у строк, встановлений ухвалою суду від 25.06.2025 про провадження у справі № 911/1644/25, а також до відзиву долучені докази його направлення позивачу, суд прийняв відзив та додані до нього докази до розгляду та долучив його до матеріалів справи.
Відповідно до ч. 7 ст. 252 ГПК України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
У строк, встановлений ч. 7 ст. 252 ГПК України, клопотань від сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не надходило.
Приймаючи до уваги, що учасники судового процесу скористалися наданими їм процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області
01.08.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Енерго-промислова група «Югенергопромтранс» (далі - покупець, відповідач) та фізичною особою-підприємцем Сотніковою Олени Петрівни (далі - постачальник, позивач) укладено договір постачання № 01/08-24 (далі - договір), за змістом п. 1.1 якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, передати у власність покупця деревну тріску, (подрібнену спеціальним обладнанням деревину), з відходів лісового господарства, встановлених розмірів, яку використовують як паливо для виробництва теплової енергії, (далі сировина), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити її в порядку та на умовах визначених цим договором.
Відповідно до п. 1.2 договору, номенклатура, найменування, асортимент, одиниця виміру, ціна сировини, що підлягає постачанню по даному договору, зазначені в протоколі погодження договірної ціни на сировину, який є невід'ємною частиною даного договору (додаток № 1).
Згідно з пп. 2.1-2.5 договору, сировина повинна виготовлятись з відходів лісового господарства порід дерев II групи. Сировина повинна мати фракцію 20-40 мм. Відсоток недобою повинен становити не більше 5 % від загального об'єму кожної поставки. Вологість сировини повинна бути не меншою ніж 25 % та не більшою ніж 50 %. Постачальник зобов'язаний передати разом з сировиною комплект оригіналів бухгалтерських документів: - рахунок на оплату; - видаткову накладну; - товарно-транспортну накладну.
За змістом п. 4.1 договору, передача-приймання сировини здійснюється за рахунок продавця.
Перехід права власності на сировину виникає з моменту підписання сторонами відповідних документів (рахунку на оплату, видаткової та товарно-транспортної накладних). Постачальник несе всі ризики загибелі, пошкодження, псування сировини лише до моменту переходу права власності на сировину до покупця (п. 4.3 договору).
Відповідно до п. 4.4 договору, терміни та обсяги поставок сировини визначені в протоколі погодження договірної ціни на сировину, який є невід'ємною частиною даного договору (додаток № 1).
У пункті 3.1 договору сторони погоджуються, що ціна, яка підлягає перерахуванню по оплаті за сировину по договору, відображається в протоколі погодження договірної ціни за 1 (один) кубічний метр відповідної сировини.
Пунктом 3.2 договору встановлено, що оплата вартості предмету договору, здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на наступних умовах: - оплата кількості сировини відповідно до усної заявки покупця, проводиться після підписання відповідних документів (рахунку на оплату, видаткової та товарно-транспортної накладних) відповідно до протоколу погодження договірної ціни.
Оплата за сировину здійснюється в українських гривнях безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, який визначений в даному договорі та остаточно вказаний у рахунку на оплату відповідної партії сировини (п. 3.3 договору).
Відповідно до пп. 8.1, 8.2 договору, цей договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2024. Закінчення терміну дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.
Додатком № 1 до договору є Протокол погодження договірної ціни від 01.08.2024.
Відповідно до пп. 1, 2 Протоколу погодження договірної ціни, сторони фіксують наступні ціни на сировину: ціна за 1 куб. м деревної тріски низької якості складає 320, 00 грн без ПДВ. Кількість кожної окремої партії сировини визначається у видаткових та товарно-транспортних накладних.
Пунктом 3 Протоколу погодження договірної ціни сторони узгодили, що покупець здійснює оплату за кожну окрему партію сировини на умовах післяплати за сировину відповідно до усної заявки покупця щодо поставки відповідної сировини після підписання сторонами відповідних документів (видаткових та товарно-транспортних накладних) протягом 30-ти (тридцяти) календарних днів після закінчення звітного місяця.
Протокол погодження договірної ціни підписаний представниками сторін, скріплений їх відтисками печаток та є невід'ємною частиною договору.
Звертаючись до суду із даним позовом позивач стверджує, що на виконання умов договору та додатку № 1 до нього, позивач поставив відповідачу товар - деревну тріску низької якості, на загальну суму 74 880, 00 грн, що підтверджується копіями видаткових накладних № 017 від 08.08.2024 на суму 24 960, 00 грн, № 018 від 09.08.2024 на суму 24 960, 00 грн, № 019 від 13.08.2024 на суму 24 960, 00 грн та копіями товарно-транспортних накладних № 017 від 08.08.2024, № 018 від 09.08.2024, № 019 від 13.08.2024, копії яких позивач долучив до матеріалів справи.
Суд встановив, що усі зазначені вище видаткові та товарно-транспортні накладні підписані представниками сторін та скріплені їх відтисками печаток без будь-яких зауважень та заперечень.
Проте, як зазначив позивач, станом на дату звернення позивачем до суду із даним позовом відповідач, в порушення умов договору та додатку до нього, не розрахувався з позивачем за поставлений товар на суму 74 880, 00 грн.
13.03.2025 позивач направив відповідачу вимогу № б/н від 25.02.2025, якою просив відповідача протягом 5 календарних днів з дати отримання вимоги перерахувати на рахунок позивача грошові кошти в сумі 83 063, 46 грн, з яких 74 880, 00 грн заборгованості за поставлений товар та 8 183, 46 грн пені за прострочення оплати товару. На підтвердження направлення вказаної вимоги позивач долучив до матеріалів справи копії опису вкладення у цінний лист за № 1801500058303 та поштову накладну до вказаного відправлення. Проте, вимога позивача залишилась без відповіді та задоволення.
Враховуючи невиконання відповідачем зобов'язання за договором в частині оплати за поставлений товар, позивач звернувся до суду із даним позовом про стягнення з відповідача 74 880, 00 грн основного боргу, а також за порушення грошового зобов'язання нарахував та заявив до стягнення з відповідача 10 753, 99 грн пені, 5 316, 48 грн інфляційних втрат, 1 163, 20 грн процентів за користування чужими грошовими коштами.
З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір постачання № 01/08-24 від 01.08.2024 та додаток № 1 до нього як належну підставу у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до приписів статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
За змістом статей 526, 527 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
В силу положень статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.
Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ст. 662, 664 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві.
Відповідно до ст. 663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до пп. 4.4, 4.5 договору, перехід права власності на сировину виникає з моменту підписання сторонами відповідних документів (рахунку на оплату, видаткової та товарно-транспортної накладних). Постачальник несе всі ризики загибелі, пошкодження, псування сировини лише до моменту переходу права власності на сировину до покупця.
Терміни та обсяги поставок сировини визначені в протоколі погодження договірної ціни на сировину, який є невід'ємною частиною даного договору (додаток № 1).
Згідно з п. 2 Протоколу погодження договірної ціни, кількість кожної окремої партії сировини визначається у видаткових та товарно-транспортних накладних.
Судом встановлено вище, що позивач, на виконання умов договору та додатку № 1 до нього, поставив відповідачу обумовлений товар - деревну тріску низької якості, на загальну суму 74 880, 00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових та товарно-транспортних накладних, які підписані представниками сторін та скріплені їх відтисками печаток без будь-яких зауважень та заперечень.
Претензій щодо кількості та якості поставленого товару, оформлення усієї необхідної супровідної документації на товар матеріали справи не містять.
Отже, суд встановив, що позивач виконав зобов'язання за договором належним чином.
Відповідно до ст. 691, ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як передбачено ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Пунктом 3.2 договору встановлено, що оплата вартості предмету договору, здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на наступних умовах: - оплата кількості сировини відповідно до усної заявки покупця, проводиться після підписання відповідних документів (рахунку на оплату, видаткової та товарно-транспортної накладних) відповідно до протоколу погодження договірної ціни.
Відповідно до п. 3 Протоколу погодження договірної ціни, покупець здійснює оплату за кожну окрему партію сировини на умовах післяплати за сировину відповідно до усної заявки покупця щодо поставки відповідної сировини після підписання сторонами відповідних документів (видаткових та товарно-транспортних накладних) протягом 30-ти (тридцяти) календарних днів після закінчення звітного місяця.
За приписами ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
При цьому, визначаючи кінцевий строк оплати поставленого товару, необхідно враховувати приписи ч. 5 ст. 254 ЦК України, за змістом яких якщо останній день строку припадає на вихідний день, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Враховуючи наведені вище приписи законодавства, а також умови п. 3.2 договору та п. 3 Протоколу погодження договірної ціни, суд дійшов висновку, що строк оплати відповідачем поставленого товару за видатковими та товарно-транспортними накладними, враховуючи те, що всі поставки за накладними були проведені у серпні 2024 року, є таким, що настав 30.09.2024.
Проте, з матеріалів справи вбачається, що відповідач зобов'язання за договором не виконав належним чином та не здійснив оплату поставленого товару на загальну суму 74 880, 00 грн в порядку та строки, погоджені сторонами, у зв'язку із чим у відповідача перед позивачем за договором виникла заборгованість в загальній сумі 74 880, 00 грн.
Водночас, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що станом 16.07.2025 позивач згідно умов договору поставив на користь відповідача товар (деревну тріску) на загальну суму 74 880, 00 грн відповідно до долучених позивачем до матеріалів справи видаткових та товарно-транспортних накладних, який був оплачений відповідно до долучених відповідачем до відзиву платіжних інструкцій.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач на виконання умов договору перерахував на користь позивача грошові кошти в загальній сумі 74 880, 00 грн, а саме:
- 09.06.2025 відповідач перерахував на користь позивача грошові кошти в сумі 25 000, 00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 1451 від 09.06.2025 на суму 25 000,00 грн із призначенням платежу: «сплата за деревну тріску згідно договору № 01/08-24 від 01.08.2024 р. Без ПДВ»;
- 30.06.2025 відповідач перерахував на користь позивача грошові кошти в сумі 24 880, 00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 1646 від 30.06.2025 на суму 24 880, 00 грн із призначенням платежу: «сплата за деревну тріску згідно договору № 01/08-24 від 01.08.2024 р. Без ПДВ»;
- 10.07.2025 відповідач перерахував на користь позивача грошові кошти в сумі 15 000, 00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 1747 від 10.07.2025 на суму 15 000, 00 грн із призначенням платежу: «сплата за деревну тріску згідно договору № 01/08-24 від 01.08.2024 р. Без ПДВ»;
- 15.07.2025 відповідач перерахував на користь позивача грошові кошти в сумі 10 000, 00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 1790 від 15.07.2025 на суму 10 000, 00 грн із призначенням платежу: «сплата за деревну тріску згідно договору № 01/08-24 від 01.08.2024 р. Без ПДВ».
Суд встановив, що перерахування відповідачем коштів здійснено на поточний рахунок постачальника, зазначений в розділі 10 «Юридичні адреси і реквізити сторін» договору. Доказів того, що в рамках договору № 01/08-24 від 01.08.2024 позивачем були здійснені інші поставки деревної тріски, ніж згідно з наявними в матеріалах справи накладними, до суду не надано та сторони про вказані обставини не стверджували.
Суд враховує, що відповідач направив позивачу відзив на позовну заяву разом з доданими до нього документами до електронного кабінету позивача, що підтверджується квитанцією № 4010365 від 17.07.2025 про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС. Проте, позивач жодних зауважень та заперечень щодо здійсненої відповідачем оплати поставленого товару за спірними накладними не висловив, вказані доводи відповідача належними та допустими доказами не спростував.
З урахуванням зазначеного вище, суд встановив, що після звернення позивачем до суду із даним позовом відповідач повністю розрахувався з позивачем за товар, поставлений на виконання умов договору відповідно до видаткових накладних № 017 від 08.08.2024 на суму 24 960, 00 грн, № 018 від 09.08.2024 на суму 24 960, 00 грн, № 019 від 13.08.2024 на суму 24 960,00 грн та товарно-транспортних накладних до них на загальну суму 74 880, 00 грн. Протилежного суду не доведено та матеріали справи не містять.
За змістом п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Положення цієї норми можуть бути застосовані судом лише у разі встановлення обставин відсутності між сторонами спірного матеріального правовідношення (постанова Верховного Суду від 18.11.2021 у справі № 910/18700/20).
Враховуючи наведене вище, а також те, що станом на дату розгляду даної справи відповідач повністю розрахувався з позивачем за поставлений за спірними видатковими накладними товар (що не заперечено та не спростовано позивачем), суд дійшов висновку про закриття провадження у справі № 911/1644/25 за позовом фізичної особи-підприємця Сотнікової Олени Петрівни до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго-промислова група «Югенергопромтранс» про стягнення 74 880, 00 грн основного боргу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку із відсутністю предмета спору.
Отже, враховуючи наявні в матеріалах справи докази, судом встановлено, що відповідачем допущено прострочення виконання зобов'язання за договором в частині оплати товару у погоджений сторонами строк, наслідком чого є застосування до відповідача відповідальності, передбаченої умовами договору та чинним законодавством.
Внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язання за договором в частині своєчасної оплати поставленого товару, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 10 753, 99 грн, 5 316, 48 грн інфляційних втрат та 1 163, 20 грн процентів за користування чужими грошовими коштами.
Відповідно до ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань.
Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Пунктом 5.3 договору встановлено, що за несвоєчасну оплату сировини покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0, 3 % від суми неоплаченої сировини, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент заборгованості, за кожен день прострочення.
За порушення відповідачем зобов'язання за договором в частині своєчасної оплати поставленого товару позивачем нараховано на підставі 5.3 договору та заявлено до стягнення з відповідача 10 753, 99 грн пені, розрахованої на загальну суму заборгованості в розмірі 74 880, 00 грн за період прострочення з 01.10.2024 до 07.04.2025.
Дослідивши розрахунок позивача сум пені, судом встановлено, що позивачем при здійсненні розрахунку не враховано, що в 2024 році кількість календарних днів складає 366, а не 365, у зв'язку із чим позивачем допущено арифметичні помилки при здійсненні розрахунків.
При цьому, суд враховує, що позивачем здійснено нарахування пені на підставі п. 5.3 договору в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент заборгованості, за кожен день прострочення, що відповідає чинному законодавству.
З огляду на наведене, здійснивши власний перерахунок сум пені, враховуючи кількість календарних днів у 2024 та 2025 році, з огляду на умови укладеного між сторонами договору та додатку до нього, враховуючи дати поставки товару та порядок розрахунків, погоджений сторонами, в межах розрахунку позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені підлягають задоволенню частково в сумі 10 740, 48 грн.
Стосовно посилань відповідача на необхідності застосування до спірних правовідносин п. 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, доповненого Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-IX від 15.03.2022, суд зазначає наступне.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» № 2120-ІХ від 15.03.2022, серед іншого, внесено зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК та доповнено його пунктом 18, за змістом якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Верховний Суд вже викладав висновки щодо застосування пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України до зобов'язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.10.2023 року у справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23)).
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у пунктах 5.8-5.10 постанови від 12.06.2024 у справі № 910/10901/23 вказав, що тлумачення пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється:
(1) у періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;
(2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит, тобто договори, відповідно до яких позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем);
(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Тобто в період існування особливих правових наслідків - протягом дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування, до позичальника застосовуються особливі наслідки - звільнення від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу.
Водночас, Верховний Суд наголосив, що тлумачення наведеної норми також свідчить про те, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення саме позичальником виконання (невиконання, часткового виконання) грошових зобов'язань за договором, відповідно до якого позичальнику було надано позику. Тобто, законодавець чітко не визначив, що зобов'язання мають виникати саме із договорів позики, а вказав про виникнення зобов'язань за договорами, відповідно до яких позичальнику було надано позику.
Верховний Суд неодноразово викладав висновки щодо застосування пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України до зобов'язань, які виникли на підставі окремих договорів:
- на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України (постанови Верховного Суду від 18.10.2023 у справі № 706/68/23, від 12.02.2025 у справі № 758/5318/23);
- на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України (постанови Верховного Суду від 06.09.2023 у справі № 910/8349/22, від 21.01.2025 у справі № 751/3052/23);
- положення пункту 18 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України не підлягають застосуванню до договору поставки, який не включає в себе майнові елементи договорів комерційного, товарного кредитів (постанова Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 902/171/23).
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 694 ЦК України, договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.
Суд зазначає про відсутність в положеннях ЦК України та ГК України (який був чинний на дату укладення договору) визначення поняття товарний кредит, проте зміст цього терміну закріплений, зокрема у підп. 14.1.245 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України.
Так, відповідно до підп. 14.1.245 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, товарний кредит - це товари (роботи, послуги), що передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичних чи фізичних осіб на умовах договору, що передбачає відстрочення остаточних розрахунків на визначений строк та під процент.
Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством, зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу ч. 2 ст. 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу ч. 2 ст. 1057 цього Кодексу (постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (пункт 35), від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 (пункт 78)).
Водночас, дослідивши зміст укладеного між сторонами договору постачання № 01/08-24 від 01.08.2024 та додаток № 1 до нього (Протокол погодження договірної ціни), судом не встановлено, що сторони у договорі та/або у додатку № 1 до нього визначили умови щодо продажу товару на умовах товарного/комерційного кредиту з відстроченням платежу на певний строк та під процент (відсотки за користування товарним/комерційним кредитом покупцем).
Суд зазначає, що сторони у договорі та/або у додатку № 1 до нього не визначили умови щодо продажу товару на умовах товарного/комерційного кредиту та не визначили розмір процентів за одержання покупцем можливості правомірно не сплачувати постачальнику (кредитору) борг протягом певного часу.
Натомість, пунктом 3.2 договору встановлено, що оплата вартості предмету договору, здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на наступних умовах: - оплата кількості сировини відповідно до усної заявки покупця, проводиться після підписання відповідних документів (рахунку на оплату, видаткової та товарно-транспортної накладних) відповідно до протоколу погодження договірної ціни.
У пункті 3 Протоколу погодження договірної ціни передбачено, покупець здійснює оплату за кожну окрему партію сировини на умовах післяплати за сировину відповідно до усної заявки покупця щодо поставки відповідної сировини після підписання сторонами відповідних документів (видаткових та товарно-транспортних накладних) протягом 30-ти (тридцяти) календарних днів після закінчення звітного місяця.
Тобто, у договорі та додатку № 1 до нього сторони фактично узгодили не товарний/комерційний кредит, а продаж товару з відстроченням платежу без сплати процентів протягом відстрочки.
Також, про обставини укладення між сторонами договору постачання товару на умовах товарного/комерційного кредиту з відстроченням платежу сторони протягом розгляду даної справи не стверджували.
Суд зазначає, що відповідач помилково прирівнює прострочення ним оплати за поставлений товар по договору поставки (за яким не було постачання товару на умовах товарного/комерційного кредиту) до визначення «грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем)».
З матеріалів справи, договору постачання № 01/08-24 від 01.08.2024 та додатку № 1 до нього вбачається, що позивач не надавав відповідачу кредит чи позику (у тому числі товар на умовах товарного-комерційного кредиту), а зобов'язання боржника виникли у зв'язку із несплатою ним вартості отриманого товару та є невиконанням зобов'язань по договору постачання.
З урахуванням зазначеного вище, положення пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України до спірних правовідносин застосуванню не підлягають та, як наслідок, відповідач не звільняється від обов'язку сплати на користь позивача неустойки (штрафу, пені) за прострочення оплати поставленого товару, а тому посилання відповідача в цій частині відхиляються судом.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 5 316, 48 грн інфляційних втрат та 1 163, 20 грн процентів за користування чужими грошовими коштами, суд зазначає наступне.
За порушення відповідачем зобов'язання за договором в частині своєчасної оплати поставленого товару позивачем нараховано на підставі ч. 3 ст. 692, ч. 2 ст. 625 ЦК України та заявлено до стягнення з відповідача 5 316, 48 грн інфляційних втрат за період прострочення жовтень 2024-лютий 2025 року та 1 163, 20 грн процентів за користування чужими грошовими коштами за період прострочення з 01.10.2024 до 07.04.2025, розраховані на загальну суму заборгованості в розмірі 74 880, 00 грн.
Частиною 3 ст. 692 ЦК України визначено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Отже, зазначена норма встановлює право продавця у разі несвоєчасної оплати товару покупцем вимагати від останнього оплати товару та процентів за користування чужими грошовими коштами.
Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 536 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У частині 3 ст. 692 ЦК України зазначений термін використано у другому значенні. Тобто під сплатою процентів за користування чужими грошовими коштами розуміється відповідальність за прострочення виконання грошового зобов'язання згідно з ст. 625 ЦК України. Така відповідальність виступає способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає в отриманні компенсації його майнових втрат, спричинених неналежним виконанням грошового зобов'язання. Наведений висновок сформульовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 916/667/18.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17 зроблено висновок, що термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Тобто законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору, так і наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, тому підстави для застосування аналогії закону відсутні».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 904/2295/22 від 27.09.2023 зазначено наступне: «Здійснюючи тлумачення ч. 3 ст. 692 ЦК України, колегія суддів виходить з такого. Оскільки цією частиною встановлені наслідки порушення зобов'язання, то зазначена норма є охоронною. Відповідно до наведених вище висновків Великої Палати Верховного Суду наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, врегульовані ч. 2 ст. 625 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (п. 54), від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (п. 6.19), від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 (п. 108)). При цьому наслідки порушення грошового зобов'язання є однаковими незалежно від того, з якого договору таке зобов'язання виникло: з договору купівлі-продажу, договору про виконання робіт, кредитного договору тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 (п. 102)). Отже, ч. 3 ст. 692 ЦК України слід розуміти так, що під «процентами за користування чужими грошовими коштами», про які йдеться у цій частині, слід розуміти проценти, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України».
Дослідивши розрахунок позивача процентів за користування чужими грошовими коштами, суд встановив, що позивачем здійснено нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами за ставкою 3 % річних від простроченої суми, що відповідає ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Враховуючи наведене вище, заявлені позивачем до стягнення проценти за користування чужими грошовими коштами на підставі ч. 3 ст. 692 ЦК України суд розцінює як проценти, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України (3 % річних).
Здійснивши перерахунок інфляційних втрат та процентів за користування чужими грошовими коштами (3% річних), враховуючи кількість календарних днів у 2024 та 2025 році, з огляду на умови укладеного між сторонами договору та додатку до нього, враховуючи дати поставки товару та порядок розрахунків, погоджений сторонами, в межах розрахунку позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягають задоволенню повністю в сумі 5 316, 48 грн, а позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами (3 % річних) підлягають задоволенню частково в сумі 1 161, 66 грн.
Відповідач розрахунок позивача не оспорив, контррозрахунку до суду не надав, натомість у відзиві на позовну заяву не заперечив проти стягнення трьох відсотків річних в сумі 1 163, 20 грн та інфляційних втрат в сумі 5 316, 48 грн відповідно до положень ст. 625 ЦК України.
Відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Враховуючи те, що спір у даній справі виник внаслідок неправильних дій відповідача, оскільки відповідач оплатив поставлений товар тільки після звернення позивачем до суду із даним позовом, суд дійшов висновку про витрати по сплаті судового збору покладаються повністю на відповідача.
Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 231, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Закрити провадження у справі № 911/1644/25 за позовом фізичної особи-підприємця Сотнікової Олени Петрівни до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго-промислова група «Югенергопромтранс» про стягнення 74 880, 00 грн основного боргу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку із відсутністю предмета спору.
2. Позовні вимоги задовольнити частково.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго-промислова група «Югенергопромтранс» (місцезнаходження: вул. Героїв Дніпра, буд. 38-А, м. Переяслав-Хмельницький, Київська обл., 08400; код ЄДРПОУ 33742752) на користь фізичної особи-підприємця Сотнікової Олени Петрівни (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 10 740, 48 грн пені, 5 316, 48 грн інфляційних втрат, 1 161, 66 грн 3 % річних та 3 028, 00 грн судового збору.
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено та підписано 29.09.2025.
Суддя Л.В. Сокуренко