вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"29" вересня 2025 р. м. Київ Справа № 911/1869/25
Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В., дослідивши в спрощеному позовному провадженні матеріали справи
За позовом ІНФОРМАЦІЯ_1
до ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 )
про стягнення 49 335, 24 грн
Без виклику учасників справи;
ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся до Господарського суду Київської області із позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) про стягнення 49 335, 24 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він надав відповідачу послуги з проведення контрольного аналізу проб пального, а відповідач повністю не сплатив за надані послуги. У зв'язку із чим позивачем подано зазначену позовну заяву до відповідача про стягнення 49 335, 24 грн основного боргу.
Ухвалою Господарського суду Київської області у справі № 911/1869/25 від 16.06.2025 позовну заяву залишено без руху.
25.06.2025 від позивача надішли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 16.06.2025.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 26.06.2025 було відкрито провадження у справі № 911/1869/25. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні ч. 5 ст. 12 ГПК України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
Частиною 5 ст. 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 11 ст. 242 ГПК України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 26.06.2025 була доставлена відповідачу до його електронного кабінету 26.06.2025 о 17:50, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Отже, враховуючи положення п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК та те, що ухвала суду про відкриття провадження у справі була доставлена до електронного кабінету відповідача пізніше 17 години, днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі є 27.06.2025.
10.07.2025 до суду через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач вважає позовні вимоги незаконними та такими, що не відповідають чинному законодавству України. Відповідач не заперечив обставину наявності між сторонами усної домовленості щодо виконання позивачем на замовлення відповідача послуг з лабораторного випробування пального (нафтопродуктів) та їх надання у 2022 році. Водночас, відповідач стверджує, що між позивачем та відповідачем було досягнуто усної домовленості щодо надання саме безоплатних послуг, а позивач, у свою чергу, ані відповідачу, ані суду не надав акти наданих послуг із зазначенням ціни наданих послуг, як і не звертався до відповідача у 2022 році з претензіями щодо не оплати наданих послуг. Відповідач зауважив, що позивач не надав суду жодних доказів, які підтверджують узгодження сторонами вартості спірних послуг (акти наданих послуг, листування щодо вартості ціни наданих послуг або погодження сторонами вартості послуг відповідно до протоколу затвердження цін на проведення лабораторних випробувань тощо), а також наголосив а тому, що позивач протягом 2022 року неодноразово продовжував надавати відповідні послуги, що фактично підтверджує його згоду на надання послуг безоплатно і доказів переходу на оплатність таких послуг у 2022 році або висловлення ним будь-яких заперечень проти цього позивач не надав. У зв'язку із цим відповідач стверджує, що між позивачем та відповідачем в усній формі був укладений договір про безоплатне надання послуг. Стосовно розрахунків позивача вартості послуг з проведення випробувань пально-мастильних матеріалів згідно з заявками замовника за 2022 рік зазначив, що вказані розрахунки до відповідача від позивача не надходили, основного реквізиту первинного документу «дата складення документу» зазначені документи не містять. Щодо наданої позивачем копії договору № 41-ПММ від 04.12.2023 звернув увагу на тому, що договірні відносини з умовами про оплатність наданих послуг з аналізу проб пального були встановлені до правовідносин, які виникли між сторонами з 01.01.2023 на підставі вказаного письмового договору, на виконання умов якого між сторонами були підписані акти надання послуг № 11, 12, 13 від 14.12.2023 на конкретно визначені лабораторні дослідження, за результатами яких складені паспорти якості, сформовані у період 2023 року, в яких (актах) було вказано ціни наданих послуг. Також, відповідач зазначив, що позивач не надав доказів, що підтверджують, які саме фактичні витрати на надання спірних послуг були ним понесені та їх вартість, а надані ним розрахунки не є належними доказами таких витрат, оскільки містять лише інформацію щодо найменування робіт (послуг) та їх ціну (відповідно протоколу затвердження цін), тобто про загальні ціни реалізації відповідних послуг, а не про фактичні витрати. Стосовно посилань позивача на приписи ст. 224 ГК України відповідач зазначив, що позивачем не доведено належними доказами протиправної поведінки відповідача, розміру завданих збитків та причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками. З урахуванням усього зазначеного вище, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.
Оскільки відзив поданий уповноваженою особою у строк, встановлений ухвалою Господарського суду Київської області від 26.06.2025 про провадження у справі № 911/1869/25, а також до відзиву долучені докази його направлення позивачу, суд прийняв відзив до розгляду та долучив його до матеріалів справи.
Відповідно до ч. 7 ст. 252 ГПК України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
У строк, встановлений ч. 7 ст. 252 ГПК України, клопотань від сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не надходило.
Приймаючи до уваги, що учасники судового процесу скористалися наданими їм процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області
Відповідно до змісту позовної заяви, протягом 2022 року ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - відповідач) неодноразово зверталась з листами до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - позивач) з проханням провести контрольний аналіз проб пального для уточнення показників якості.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач протягом 2022 року звертався з листами № 71/5/1-31 від 04.05.2022 з проханням, у зв'язку з агресією і знаходженням Бази під контролем рф, провести аналіз проб пального для уточнення показників, № 71/5/6-216 від 27.09.2022 щодо проведення контрольного аналізу проб пального для уточнення показників якості, № 71/5/6-229 від 05.10.2022 щодо проведення контрольного аналізу проб пального для уточнення показників якості (копії листів наявні в матеріалах справи).
Разом з листами, відповідач направляв позивачу акти відбору проб для аналізу № 1 від 25.04.2022 (проби №№ 1-5 до листа № 71/5/1-31), № 213 від 08.08.2022, № 3 від 26.09.2022 (проби №№ 21-23 до листа № 71/5/6-216), № 4 від 27.09.2022 та № 5 від 28.09.2022 (проби №№ 24-26 до листа № 71/5/6-229), № 7 від 10.11.2022 та № 8 від 07.11.2022, які позивач зареєстрував в журналі реєстрації проб пального (копії актів відбору проб для аналізу та витяги з журналу реєстрації проб пального наявні в матеріалах справи).
Позивачем було проведено випробування наданих на аналіз проб пального, за результатами яких позивач склав та надав відповідачу паспорти якості, а саме: № 378 від 10.05.2022, № 379 від 10.05.2022, № 380 від 10.05.2022, № 381 від 10.05.2022, № 382 від 10.05.2022, № 1258 від 18.08.2022, № 1596 від 28.09.2022, № 1597 від 28.09.2022, № 1598 від 28.09.2022, № 1692 від 06.10.2022, № 1693 від 06.10.2022, № 1694 від 06.10.2022, № 2091 від 15.11.2022, копії яких наявні в матеріалах справи.
За ствердженням позивача, всього за 2022 рік позивачем було надано відповідачу послуги на загальну суму 49 335, 24 грн та видано 14 паспортів якості, на підтвердження чого позивач долучив до позовної заяви 14 розрахунків вартості платних послуг з проведення випробовувань паливно-мастильних матеріалів згідно з заявками замовника за 2022 рік до вказаних вище паспортів якості.
За ствердженням позивача, ІНФОРМАЦІЯ_1 надав послуги відповідачу, який перебуває у сфері управління інших складових Сил оборони держави, а саме Національної гвардії України, для досягнення спільної мети, щодо відсічі збройної агресії російської федерації, з подальшим відшкодуванням витрат відповідачем на підставі усної домовленості (письмовий договір не укладався).
Позивач зазначив, що в своїй діяльності керувався «Інструкцією з контролю якості пально-мастильних матеріалів, спеціальних рідин та компонентів ракетного палива у Збройних Силах України», затвердженої наказом Міністра оборони України № 777 від 16.12.2011 (з 04.01.2024 «Інструкція з контролю якості пально-мастильних матеріалів та спеціальних рідин у Збройних Силах України затверджена наказом Головнокомандувача Збройних Сил України № 7 від 04.01.2024), Положенням про ІНФОРМАЦІЯ_1, затвердженим наказом директора Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України № 22 від 14.07.2021, та Положенням про ІНФОРМАЦІЯ_1, затвердженим наказом начальника Центрального управління контролю якості № 10 від 01.06.2022 (витяги з Положень та копію витягу наказу про затвердження Положення долучив до матеріалів справи).
Згідно пояснень позивача, з 31.07.2023 по 08.09.2023 Першим територіальним управлінням внутрішнього аудиту Служби внутрішнього аудиту Міністерства оборони України було здійснено перевірку діяльності ІНФОРМАЦІЯ_1, за результатами проведеної якої було складено звіт за результатами внутрішнього аудиту № 234/1/13/22 від 04.09.2023 (копію звіту долучено до матеріалів справи).
За ствердженням позивача, за результатами проведеної перевірки було встановлено та зафіксовано у звіті недоотримання позивачем коштів від відповідача в загальній сумі 110 803, 92 грн за надані протягом 2022-2023 років послуги з проведення випробовувань пального.
З огляду на наведене, як зазначив позивач, 14.08.2023 позивач надіслав відповідачу лист вих. № 306 від 14.08.2023 з проханням прийняти заходи щодо погашення заборгованості на загальну суму 110 803, 92 грн, проте жодної відповіді отримано не було. Доказів направлення вказаного листа позивач до суду не надав.
18.08.2023 позивач надіслав відповідачу лист вих. № 330 від 18.08.2023 з актом звіряння отриманих паспортів якості на пально-мастильні матеріали, випробування яких було проведено позивачем, у відповідь на який відповідач направив позивачу лист № 71/5/6-438 від 25.08.2023 з актом звіряння отриманих паспортів якості на ПММ, випробування яких проведено позивачем.
В матеріалах справи наявний підписаний між сторонами акт звіряння отриманих паспортів якості на ПММ, випробування яких проведено у 10 ХЦ МОУ, зі змісту якого вбачається, що в період з 01.01.2022 по 16.08.2023 оформлено та передано за обліковими 38 паспортів якості, у тому числі протягом 2022 року - 14 паспортів якості.
На думку позивача, лист відповідача № 71/5/6-438 від 25.08.2023 та підписаний відповідачем акт звіряння отриманих паспортів якості свідчать про підтвердження відповідачем надання позивачем послуг з випробування нафтопродуктів на якість за 2022 рік на загальну суму 49 335, 24 грн.
Згідно пояснень позивача, у звіті Першого територіального управління внутрішнього аудиту Служби внутрішнього аудиту Міністерства оборони України за результатами внутрішнього аудиту № 234/1/13/22 від 04.09.2023 визначено, що заборгованість відповідача перед позивачем встановлена в розмірі 110 803, 92 грн (сумарно за 2022 та 2023 роки), з якої за 2022 рік - 49 335, 24 грн, за 2023 рік - 61 468, 68 грн.
04.12.2023 між ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 було укладено договір про надання послуг № 41-ПММ/75, пунктом 10.1 якого сторони узгодили, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2023, при цьому відповідно до ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України умови цього договору застосовуються до правовідносин, які виникли між сторонами з 01.01.2023 р. (копія договору наявна в матеріалах справи).
Відповідно до пп. 3.2, 3.4 договору № 41-ПММ/75, ціна договору становить 68 446, 80 грн, в тому числі ПДВ 11 407, 80 грн. Розрахунок вартості послуг зазначений в специфікації послуг, який є невід'ємною частиною даного договору (додаток № 1).
Згідно з п. 4.3 договору № 41-ПММ/75, фактом, що підтверджує надання виконавцем та приймання замовником наданих у повному обсязі послуг за цим договором, є підписання сторонами акта.
З матеріалів справи вбачається, що між сторонами, на виконання умов договору № 41-ПММ/75 та відповідно до виданих відповідачу на підставі його заявок паспортів якості, було складено та підписано акти надання послуг на загальну суму 68 446, 80 грн, а саме: № 11 від 14.12.2023 (послуги надані у квітні, червні та липні 2023 року) на суму 18 550, 44 грн, № 12 від 14.12.2023 (послуги надані у лютому, квітні, травні, червні 2023 року) на суму 29 451, 12 грн, № 13 від 14.12.2023 (послуги надані в лютому, березні, квітні 2023 року) на суму 13 467, 12 грн та № 14 від 14.12.2023 на суму 6 978, 12 грн.
Відповідачем у повному обсязі оплачені послуги за актами №№ 11,12, 13, 14 від 14.12.2023, що підтверджується долученою до матеріалів справи випискою з рахунка позивача за 19.12.2023.
Отже, за ствердженням позивача, заборгованість відповідача перед позивачем, яка була встановлена перевіркою Першого територіального управління внутрішнього аудиту Служби внутрішнього аудиту Міністерства оборони України за 2023 рік в сумі 61 468, 68 грн була сплачена відповідачем в повному обсязі.
Проте, як зазначив позивач, в подальшому відповідач, не зважаючи на свій обов'язок, послідовно ухиляється від проведення із позивачем повного розрахунку за фактично отримані послуги в 2022 році.
Позивач доводить, що за результатами усної домовленості між сторонами протягом 2022 року позивач виконав усі необхідні дослідження, передав відповідачу результати випробувань у вигляді паспортів, однак взаєморозрахунки між позивачем та відповідачем не були проведені, акти наданих послуг не підписувались, що спричинило фінансові втрати позивача, пов'язані з проведенням випробувань зразків пально-мастильних матеріалів, що надавались відповідачем та з підготовкою відповідної документації після отримання результатів таких випробувань. Водночас позивач зазначив, що у фінансово-економічної служби ІНФОРМАЦІЯ_1 відсутні первинні бухгалтерські документи, які б могли бути надані до суду, а надані разом з позовною заявою розрахунки вартості платних послуг по проведенню випробувань ПММ з метою сертифікації та лабораторних аналізів стороннім організаціям народного господарства були сформовані на підставі отриманих від відповідача заявок та виданих паспортів якості.
Враховуючи фактичні обставини із урахуванням норм матеріального права, позивач вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення в судовому порядку фактична заборгованість за отриманні протягом 2022 року послуги в розмірі 49 335, 24 грн, у зв'язку із чим позивач звернувся до суду із даним позовом про стягнення з відповідача 49 335, 24 грн основного боргу.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, який був чинним на дату виникнення спірних правовідносин (далі - ГК України), господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Частина 1 ст. 626 ЦК України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно з ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
За приписами ч. 2 ст. 184 ГК України укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.
При цьому, згідно з ст. 206 ЦК України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.
Згідно з ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. (ч. 1, 2 ст. 639 ЦК України).
Відповідно до положень статті 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Статтею 641 ЦК України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.
Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Статтею 180 ГК України передбачено, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Якщо зміст правочину, воля сторін зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних, за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, то він також вважається таким, що вчинений у письмовій формі, за умови, якщо він підписаний його стороною.
Відповідно до ч. 8 ст. 181 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна зі сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
Не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону (пункт 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17).
Як свідчать матеріали справи, протягом 2022 року відповідач неодноразово звертався до позивача з листами щодо необхідності проведення контрольних аналізів проб пального для уточнення показників якості, на підставі яких позивачем було проведено випробування наданих на аналіз проб нафтопродуктів, за результатами чого було складено та надано відповідачу 14 паспортів якості, копії яких наявні в матеріалах справи.
Відповідач отримання вказаних паспортів якості, складених позивачем на підставі звернень відповідача за результатами аналізу наданих на дослідження проб, не заперечує.
Сторонами не заперечуються обставина наявності між ними усної домовленості щодо виконання позивачем на замовлення відповідача послуг з проведення контрольного аналізу проб пального (нафтопродуктів) та їх надання у 2022 році.
Отже, дослідивши правовідносин, які виникли між сторонами, суд дійшов висновку, що сторонами фактично було укладено договір про надання послуг у спрощений спосіб (в усній формі) шляхом направлення відповідачем заявок на проведення аналізу проб пального та здійснення позивачем на підставі звернень відповідача аналізу наданих відповідачем проб пального з видачею йому відповідних паспортів якості.
Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
До договору про надання послуг законом не встановлено вимоги щодо його форми, а відтак такий договір може бути укладений як в письмовій, так і в усній формах.
Разом з тим, враховуючи доводи обох сторін, спірним є питання оплатності чи безоплатності цих послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
При цьому, статтею 904 ЦК України встановлено, за договором про безоплатне надання послуг замовник зобов'язаний відшкодувати виконавцеві усі фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Положення частини першої цієї статті застосовуються також у випадках, коли неможливість виконати договір про безоплатне надання послуг виникла з вини замовника або внаслідок непереборної сили.
Отже, за змістом положень глави 63 «Послуги. Загальні положення» ЦК України договір надання послуг може бути як оплатним, так і безоплатним, що встановлюється сторонами у договорі.
Частинами 1, 3 ст. 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Позивач стверджує, що всього ним протягом 2022 року було надано відповідачу послуги з контрольного аналізу проб на загальну суму 49 335, 24 грн та видано 14 паспортів якості, на підтвердження чого позивач долучив до позовної заяви 14 паспортів якості та 14 розрахунків вартості платних послуг з проведення випробовувань паливно-мастильних матеріалів згідно з заявками замовника за 2022 рік до паспортів якості.
Згідно з ст. 1 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Отже, акти приймання виконаних робіт є первинними бухгалтерськими документами в розумінні Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» та засвідчують здійснення господарських операцій і містять інформацію про вартість таких робіт.
Водночас, суд зазначає, що долучені позивачем до позовної заяви паспорти якості не є первинним бухгалтерськими документами в розумінні Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», оскільки не містять обов'язкові реквізити первинного документа, зокрема реквізити сторін, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, ціну послуги та суму, що говорить про відсутність обов'язку грошових зобов'язань між позивачем та відповідачем.
Долучені позивачем до позовної заяви розрахунки вартості платних послуг з проведення випробовувань паливно-мастильних матеріалів згідно з заявками замовника за 2022 рік до паспортів якості також не є первинними документами в розумінні Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», оскільки не містять дати їх складення та реквізити сторін, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, натомість містять лише інформацію щодо найменування робіт (послуг) та їх ціну (відповідно протоколу затвердження цін), тобто про загальні ціни реалізації відповідних послуг, а не досягнення між сторонами надання послуг на умовах оплатності.
Доказів обізнаності відповідача з Протоколом затвердження цін та/або долученими позивачем розрахунками вартості платних послуг з проведення випробовувань паливно-мастильних матеріалів згідно з заявками замовника за 2022 рік до паспортів якості станом на дату досягнення між сторонами усної домовленості щодо надання послуг та, як наслідок, досягнення між сторонами згоди щодо оплатності послуг з урахуванням зазначених документів, позивач до суду не надав.
Суд зазначає, що позивач не надав жодних належних та допустимих доказів, які підтверджують узгодження сторонами вартості спірних послуг (акти наданих послуг, листування щодо вартості ціни наданих послуг або погодження сторонами вартості послуг відповідно до протоколу затвердження цін на проведення лабораторних випробувань тощо). Протилежного суду не доведено.
В матеріалах справи наявні листи відповідача, адресовані позивачу, № 71/5/1-31 від 04.05.2022 з проханням, у зв'язку з агресією і знаходженням Бази під контролем рф провести аналіз проб пального для уточнення показників, № 71/5/6-216 від 27.09.2022 щодо проведення контрольного аналізу проб пального для уточнення показників якості, № 71/5/6-229 від 05.10.2022 щодо проведення контрольного аналізу проб пального для уточнення показників якості, на підставі яких позивачем було проведено випробування наданих на аналіз проб нафтопродуктів (паливо дизельне, бензин), за результатами яких позивач склав та надав відповідачу паспорти якості.
Водночас, суд зазначає, що зі змісту листування між сторонами не вбачається та судом не встановлено, що між сторонами було досягнуто домовленостей щодо оплатності послуг. Доказів направлення позивачем відповідачу, у відповідь на його листи щодо проведення аналізу проб, інформації щодо вартості замовлених послуг, Протоколу затвердження цін на проведення лабораторних випробувань та/або розрахунків вартості платних послуг з проведення випробовувань паливно-мастильних матеріалів згідно з заявками замовника за 2022 рік, позивач до суду не надав.
Натомість позивач, після отримання від відповідача листів щодо проведення контрольного аналізу проб пального для уточнення показників, продовжував надавати відповідачу відповідні послуги та жодних листів/претензій протягом 2022 року щодо оплати вартості наданих послуг не висловлював, що фактично підтверджує його згоду з пропозицією надання послуг на умовах, наведених у листах.
Інших листів, які б свідчили про звернення відповідача з проханням провести аналіз проб пального за плату, матеріали справи не містять.
Отже, доказів щодо узгодження між сторонами цін на надання послуг позивач не надавав та не направляв на адресу відповідача. Протилежного матеріали справи не містять.
Доказів переходу на оплатність таких послуг або висловлення ним будь-яких заперечень проти цього позивач суду не надав.
Крім того, відповідно до абзаців 1-6 аркушу 19 Звіту за результатами внутрішнього аудиту № 234/1/13/22 від 04.09.2023, у ході аудиту з 11 зазначених військових частин (установ), відповідно до актів звірок отриманих паспортів, підтверджено надання двома військовими частинами (установами послуг) з випробовування продуктів ПММ на якість. Отримання зазначених послуг підтверджено військовими частинами 9935 та 3071. Розбіжностей не встановлено. Таким чином, зазначені військові частини (установи) підтвердили надання 10 ХЦ послуг з випробовування продуктів ПММ на якість в сумі 178 399, 02 грн. Причиною зазначених порушень було прийняття управлінського рішення начальником 10 ХЦ працівником Збройних Сил України про надання військовим частинам (установам) інших складових Сил оборони держави послуг з випробування продуктів ПММ на якість на безоплатній основі, після запровадження в Україні воєнного стану у зв'язку з військовою агресією російської федерації та необхідності виконання всіма Силами оборони держави одного завдання. Таким чином, послуги, які надавалися 10 ХЦ для інших складових Сил оборони держави розпочали реєструвати у журналах реєстрації проб пального, які велися для обліку випробування продуктів ПММ, які надходили від військових частин Збройних Сил України, тобто на безоплатній основі. Водночас дослідженням процесу надання послуг з випробування продуктів ПММ встановлено, що у 10 ХЦ не розроблявся та не затверджувався адміністративний регламент процесу надання таких послуг.
Наведена в Звіті інформація додатково підтверджує узгодження між позивачем та відповідачем послуг з проведення контрольного аналізу проб пального не безоплатній основі.
При цьому, суд зазначає, що в матеріалах справи наявний підписаний між позивачем та відповідачем акт звіряння отриманих паспортів якості на ПММ, випробування яких проведено у 10 ХЦ МОУ, зі змісту якого вбачається, що в період з 01.01.2022 по 16.08.2023 оформлено та передано за обліковими 38 паспортів якості, у тому числі протягом 2022 року - 14 паспортів якості.
Суд зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.
Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17.
Отже, підписаний між сторонами акт звіряння отриманих паспортів якості на ПММ, випробування яких проведено у 10 ХЦ МОУ, підтверджує надання позивачем та отримання відповідачем послуг з випробовування ПММ та отримання відповідачем за результатами таких послуг відповідних паспортів якості.
Водночас, суд зазначає, що вказаний акт звіряння отриманих паспортів якості на ПММ, випробування яких проведено у 10 ХЦ МОУ, не підтверджує визнання відповідачем надання позивачем послуг з випробування нафтопродуктів на якість за 2022 рік на загальну суму 49 335, 24 грн, оскільки у зазначеному акті звірки не вказано про розмір заборгованості відповідача перед позивачем.
Суд також наголошує на тому, що жодних належних та допустимих доказів підтвердження відповідачем надання позивачем послуг з випробовування продуктів ПММ на якість за 2022 рік на загальну суму 49 335, 24 грн позивач до суду не надав.
Щодо наданого позивачем договору про надання послуг № 41-ПММ/75 від 04.12.2023, суд зазначає, що пунктом 10.1 договору сторони узгодили, що відповідно до ч. 3 ст. 631 ЦК України умови цього договору застосовуються до правовідносин, які виникли між сторонами з 01.01.2023.
Відомостей про те, що вказаний вище договір був укладений після надання спірних послуг та містить умови про його застосування до відносин, які виникли між сторонами до його укладення, зокрема з 01.01.2022, вказаний договір не містить. Доказів внесення змін до договору до суду не надано.
Стосовно посилань позивача на здійснення Першим територіальним управлінням аудиту Служби аудиту Міністерства оборони України перевірки діяльності ІНФОРМАЦІЯ_1, за результатами якої було складено звіт за результатами внутрішнього аудиту № 234/1/13/22 від 04.09.2023 та встановлено недоотримання позивачем коштів від відповідача в загальній сумі 110 803, 92 грн 2022-2023 роки, з якої 49 335, 24 грн за 2022 рік, суд зазначає наступне.
Верховний Суд у постанові від 18.10.2018 у справі №917/1064/17 зауважив, що акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу. Виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати, оскільки за своїми правовими наслідками акт ревізії у даному випадку фіксує порушення фінансової дисципліни учасника правовідносин, фінансово-господарська діяльність якого перевірялась. Акт ревізії не може змінювати, припиняти частково або повністю договірні правовідносини сторін, зобов'язання, визначені договором та підтверджені відповідними актами виконаних робіт.
Аудиторська довідка не є беззаперечною підставою для задоволення позовних вимог про стягнення збитків, оскільки виявлені таким органом порушення не можуть впливати на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати. Аудиторська довідка не може змінювати, припиняти договірні правовідносини сторін, зобов'язання, визначені укладеними договорами та які підтверджені відповідним актами здачі-приймання наданих послуг. Аудиторська довідка є документом, складеним з приводу наявності або відсутності відповідних порушень, та містить лише думку органу, який її склав. Викладені в ній висновки не мають заздалегідь обумовленої сили. Тобто аудиторська довідка не є підставою для стягнення з відповідача коштів, одержаних відповідно до умов договору. Аудиторська довідка не є рішенням суб'єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялася. Аудиторська довідка є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.
Отже, висновки перевірки не можуть змінювати правовідносин сторін щодо ціни договору, вони не можуть встановлювати інші умови, ніж визначені договором.
З огляду на наведене, аудиторський звіт, складений Першим територіальним управлінням аудиту Служби аудиту Міністерства оборони України щодо окремих питань діяльності ІНФОРМАЦІЯ_1, є документом, складеним з приводу наявності або відсутності відповідних порушень у позивача та містить лише думку органу, який його склав. Зазначений звіт не є рішенням суду або іншого повноважного органу, а тому викладені в ньому висновки не мають заздалегідь обумовленої сили.
Крім того, звіт за результатами внутрішнього аудиту № 234/1/13/22 від 04.09.2023 не може встановлювати обов'язкових правил для сторін за господарсько-правовим договором в силу ст. 19 ГК України, яка прямо забороняє втручання та перешкоджання господарській діяльності з боку контролюючих органів державної влади (подібні висновки викладені у постановах Верхового Суду від 13.02.2018 у справі № 910/12793/17, від 21.05.2018 у справі № 922/2310/17, від 24.05.2018 у справі № 918/519/17, від 26.03.2019 у справі № 910/26948/15, від 21.03.2019 у справі № 904/10263/17, від 11.06.2019 у справі № 916/1648/18).
З урахуванням зазначеного вище, суд зазначає, що аудиторський звіт не може розглядатись як підстава виникнення господарсько-правового зобов'язання відповідача з оплати наданих позивачем послуг за 2022 рік, надання яких сторонами погоджено на безоплатній основі, оскільки за умови існування між сторонами договірних правовідносин виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати.
За наведених обставин, суд доходить висновку, що між сторонами в усній формі був укладений договір про безоплатне надання послуг. Протилежного матеріали справи не містять та суду не доведено.
Статтею 904 ЦК України встановлено, за договором про безоплатне надання послуг замовник зобов'язаний відшкодувати виконавцеві усі фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Положення частини першої цієї статті застосовуються також у випадках, коли неможливість виконати договір про безоплатне надання послуг виникла з вини замовника або внаслідок непереборної сили.
Під фактичними витратами слід розуміти грошові витрати або використання власних матеріалів і предметів виконавця з повним чи частковим їх споживанням, що здійснюються виконавцем для належного надання послуги. Тягар доведення відповідності понесених витрат, необхідних для виконання договору, лежить на виконавцеві. Виходячи з того, які витрати були понесені виконавцем (у грошовій чи натуральній формі), сторони за узгодженням можуть вирішити питання про відшкодування витрат у формі або грошової компенсації, або повернення речей такого самого роду і якості, відновлення їхніх властивостей. Оцінюючи фактично понесені витрати, слід враховувати тільки ті, які були необхідними для виконання укладеного договору. Жодних інших замовник виконавцеві не сплачує. Не підлягають відшкодуванню прибутки, яких виконавець міг би реально одержати при звичайних умовах, якби в цей час не здійснював виконання договору про надання безоплатних послуг.
Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 916/770/19.
Проте, позивач не надав суду жодних належних та допустимих доказів, що підтверджують які саме фактичні витрати на надання спірних послуг були ним понесені та їх вартість, а надані ним розрахунки не є належними доказами таких витрат, оскільки містять лише інформацію щодо найменування робіт (послуг) та їх ціну (відповідно протоколу затвердження цін), тобто про загальні ціни реалізації відповідних послуг, а не про фактичні витрати.
Звіт за результатами внутрішнього аудиту № 234/1/13/22 від 04.09.2023 також не може бути належним доказом таких витрат, оскільки є документом, складеним з приводу наявності або відсутності відповідних порушень у позивача та містить лише думку органу, який його склав. Зазначений звіт не є рішенням суду або іншого повноважного органу, а тому викладені в ньому висновки не мають заздалегідь обумовленої сили.
Стосовно посилання позивача у позовній заяві на ст. 224 ГК України, яка регулює відшкодування збитків, суд зазначає наступне.
Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ст. 22 ЦК України).
Під збитками в розумінні ч. 2 ст. 224 ГК України розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (ч. 1 ст. 225 ГК України).
Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності. Притягнення до цивільно-правової відповідальності можливо лише при наявності певних, передбачених законом умов.
Згідно з ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.
За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (ч. 1 ст. 22, ст. 611, ч. 1 ст. 623 ЦК України). Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: - протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; - шкідливий результат такої поведінки (збитки); - причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; - вина правопорушника.
Кредитор, вимагаючи відшкодування збитків, має довести три перші умови відповідальності, зокрема факт порушення боржником зобов'язання, розмір збитків, причинний зв'язок. Вина боржника у порушенні презюмується та не підлягає доведенню кредитором.
Статтею 623 ЦК України зазначено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Положення ч. 2 ст. 623 ЦК України кореспондує положенням ст. 74 ГПК України, відповідно до яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Отже, якщо кредитор пред'являє вимогу про відшкодування реальної шкоди та/або упущеної вигоди, він має надати докази наявності таких збитків (платіжні або інші документи, що підтверджують витрати, документи, що підтверджують наявність упущеної вигоди тощо).
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що відшкодування збитків є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника.
Враховуючи норми ч. 4 ст. 623 ЦК України на кредитора покладений обов'язок довести розмір збитків, заподіяних йому порушенням зобов'язання.
Крім того, кредитор повинен не тільки точно підрахувати розмір збитків, але і підтвердити їх документально.
Позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов'язань та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань та заподіяними збитками. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов'язань для підприємства.
Відсутність хоча б одного із вказаних елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.
При цьому саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Як було зазначено судом вище, аудиторська довідка не є беззаперечною підставою для задоволення позовних вимог про стягнення збитків, оскільки виявлені таким органом порушення не можуть впливати на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати.
Наданий позивачем аудиторський звіт не може бути доказом заподіяння відповідачем позивачу збитків на спірну суму та не є доказом наявності противної поведінки відповідача, як обов'язкової складової відшкодування збитків; позивачем не доведено порушення відповідачем умов договору в частині здійснення оплати наданих послуг, враховуючи погодження сторонами надання послуг протягом 2022 року на безоплатній основі; також позивачем не доведено нанесення йому відповідачем збитків та наявності вини відповідача.
Враховуючи встановлені судом обставини справи та наявні в матеріалах докази, господарський суд дійшов висновку про недоведеність позивачем повного складу цивільного правопорушення, необхідного для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків, оскільки позивач не довів належними доказами протиправної поведінки відповідача, розміру завданих збитків та причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками.
Згідно з ч. 4 ст. 13 ГПК Кодексу, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги зазначених вище правових норм, а також враховуючи, що позивач в установленому порядку обставини, які ним повідомлені, не довів та належних доказів на підтвердження вказаних ним відомостей до суду не надав, господарський суд дійшов висновку, що вимоги ІНФОРМАЦІЯ_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) про стягнення 49 335, 24 грн основного боргу необґрунтовані та документально не доведені, а тому не підлягають задоволенню.
Слід зазначити, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).
Всі інші клопотання, заяви, доводи та міркування учасників судового процесу досліджені судом, однак залишені без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують вищенаведених висновків суду.
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
Приймаючи до уваги висновки суду про відмову в задоволенні позовних вимог, судовий збір залишається за позивачем.
Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено та підписано 29.09.2025.
Суддя Л.В. Сокуренко